- Місце запису: місто Монреаль провінція Квебек Канада;
- Дата запису: 04.07.1988 р.;
- Хто записав: Іроїда Винницька;
- Респондент: анонімно, 01.03.1903 р.н., народилася в селі Кобеляки (сьогодні місто Кобеляки) Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Кобеляки (нині місто Кобеляки) Кобелякського району Полтавської області.
Монреаль, 4 липня 1988 року, інтерв’ю зі свідком голоду, анонімно. Записала з Комітету дослідження голоду в Україні Іроїда Винницька. Ви нам заре щось скажете про голод, але Ви хочете зізнавати анонімно. Добре, тоді прошу. З якої частини України?
З України? То я ж казала – село Кобеляки Полтавської області.
Коли ви родилися? Якого року?
1903-го року.
І коли?
1-го березня, третього місяця.
Так, дякую. Велике було ваше село?
Хутори були розкидані, жили хазяйнами.
А скажіть, будь ласка, яка велика у вас родина була?
Ой, 8 душ було нас, дітей, – 5 братів і нас троє…
А Ви котра –молодша, старша?
Я – середульша.
А скілько землі було у ваших батьків?
Ой, 20 гектар землі, а нас восьмеро було, то ми працювали самі. Машинерія булла. І так ми жили – хазяйнували, ну по-фермерськи, як тут кажуть.
І як то було до революції, до того як комуністична влада прийшла, до НЕПу? Ви пам’ятаєте як було?
Ой йо, повідбирали землю, як начиналась революція. Позабирали землю, ну ще вони так панів убивали, забирали, висилали. А тоді начали куркулів вишукувати, бо то подавалися з району вказівки, що давайте нам куркулів, які єсть – душ 15 чи 10. То предсілатєль каже – в мене такий і такий, то давай отаких. Ну висилали на висилку їх.
Ваша родина потерпіла тоді?
Ой, як… Батька вбили, а брата вислали.
Коли батька вбили?
У 19-му році.
А хто вбив? Як то було?
Ну їздили… їздили і хто протів влади, хто протів, хто куркуль… То багато порозстрілювали людей.
Його арештували?
Приїхали до хати, вивели надвір і вбили.
А хто то був?
Ну хто прийшов за комунізму – поліція така була.
А тоді як прийшов час голоду, можете сказати як починалося?
Вона починалося так, що повиводили нас з хат… Ну то ми в людей жили.
А ви не були в колгоспі?
Не приймали таких людей, таких людей не приймають – хай вмирають. Їм не давали папіру, щоб виїхав десь до міста чи поступив на працю. Цього не було.
Вашого батька вже не було…
Не було вже батька. А брата одного вислали, він був на Охотському побереж’ї. Він там був вже 3 роки (12 років йому присудили), а тут була жінка, двоє дітей померло, двоє лишилося. І вона писала, що приїзджай. Рік йому не дозволяли писати. А тоді вона пише, що приїзджай – і він приїхав. Пожив рік і три місяці, а тоді забрали і Бог зна де діли. Він не вернувся вже.
А коли почався голод?
Ой, в 33-ім році. В 33-ім році визначали таку комісію, щоб ходили і забирали все з дворів. Де в кого… навіть в горшках, у каструлях. Де насіння яке було – позабирали, де квасоля яка була – забирали. Насіння було із гарбузів, то тоже забрали. Навіть з печі хліб вибирали.
До хати приходили?
Ой йой, ой йой, і нам таке було.
Хто то були, що забирали?
Визначена комісія з сусідів.
А деякі добрі були, що побачив у горшку чи десь і не брав?
Були визначені, то значить працівники такі були.
Так ви не належали до колгоспу?
Не допускали таких людей до колгоспу. Ніде їм роботи не давали.
А з чого ви жили?
Ой, з чого… травою, гілками і деякі люди полишалось, то шось трошки дали. І тим ми вижили. Ми пухлі були. Ми і до праці негідні були. Опять Господь нас спас. А тоді жито було на садибі трошки і ми, тільки воно молочко началося, ми рвали, варили і їли. А в кого були жорна чи шо, то ходили, слідили, забирали, ламали і все.
А яка була влада там у вас на селі? Чи то були свої чи то були присилані?
Усе свої. Вказівки присилали, щоб вони це робили.
Чужих не було?
Но деякі приїзджали з району чи шо. То він приїхав в сільсовіт і там нараду дав.
А як була церква у вас?
Ой Боже… була, розбили її, запретили ходить, розбили і нема.
А священник?
О, засадили, вислали.
А школа, була школа? Ви ходили до школи?
Від революції ніяких шкіл не було, хіба як НЕП став. Но я вже старша була. То ще змалку батьки вчили мене писати, читати.
А за голоду не було вже школи, не пам’ятаєте?
Там нічого вже не було. Ті вмирають, а ті працюють і на праці падали, вмирали, бо не годна людина, не було чого їсти.
А ті, що в колгоспі працювали, їм не давали?
Їм… деякі ж то мали своє трошки. А то варили там їм куліші такі, давали в обід.
Чи можете сказати більше про то, коли виганяли з хати – їдження, харчі? Як то виглядало?
Та як же воно виглядало… Та приїдуть скрізь лазять, шукають по горищах, по всіх кімнатах, по шкафах, в печі – скрізь. Шо в тебе є – позабирали.
Чи поїхав хтось з родичів роботу шукати в міста?
Та нема паперів, а як не було, то не поступите. Документи.
Чи ходили ви жебрати, просити у сусідів?
У нікого нічого не було – не дасть, а те кажуть, що ви заслужили. Де підете? Я кажу, спасали вишні гілки. Воно якесь давало поживу людині. І траву, спориш варили, калачики оті варили. Отим і жили люди. Пухлі були ми і все, то один Бог нас спас.
Чи ви самі були пухлі?
Ой Боже мій, страшно пухла була. Якось же не тріскалося тіло і вода не бігла. А були такі люди, що начинає розпухло і отака людина страшна на очі. І начинає вода з неї текти, і вона вже тоді вмирає.
А хтось з вашої близької родини помер?
Ой йо, ой йо, у моєї невістки, що брата вислали, померло два хлопчики.
А з родини з хати хтось помер?
Та нас тільки я з чоловіком була та моя мати була, то ж таким спасалися. Та дякувати Богу один активіст, що дав, я ж кажу, горошок. Там відходило (нерозбірливо) на посів. І то на темно, на чорно він дав, бо його б засудили.
Що він дав?
Та мішок ж того зерна, відходу. То він, я ж кажу, його б засудили, то він вже вночі.
І то вас врятувало?
Ото нас і врятувало, бо так би нас не було на світі, тут би не було. Дякувати Богу, що хоч спочину спокійно.
А чи бачили ви випадки людоїдства?
Ой Боже, мій сусід недалекий з’їв жінку свою. Тіло різав, вона померла, варив її. То він сам сказав.
А що потім з ним?
Ну вижив. І собак їли, ловили і котів поїли люди. О Боже мій, села вимирали такі, що нікого не оставались ховати.
А у вас як ховали, якщо померли?
Ой Господи, яму викопали, закидали та й усе. Як же їх ховали? Ні священиків не було, нічого.
Щось Вам запам’яталося ще? Може когось Ви бачили в хатах чи десь?
Ой Господи, ми самі того чекали, бо не можна було бачити. Як тих двох хлопчиків ховали моєї невістки. Священика нема вже, бо священиків позсилали, церкви порозбивали. А тепер вони кажуть, що це німці поробили, а вони це ще під революцію зробили. Я їхала із своєю внучкою, а вона: «Бабушка, бабушка, смотрите, это такой монастирь был и немцы розбили». Я в потязі нічого не сказала, а йшли додому: «То в революцію більшовики порозбивали, а вони на німців тепер згортають».
Чи знаєте ви чи люди противилися, коли голод був, колективізації?
Як же вони бунтуватимуться, якщо хтось подумає інакше, а його вже вислали! Мені тоже один на праці питав, чого ми страйку не робили. А я кажу: «А як вовкові зуби вибить – чи він кусатиме? Бо він без зубів. Там тільки хтось подумав, то вже вислали». Було таке, що прийде сусід до сусіда і слухає, що вони говорять. А вони говорили те і те, то забрали вночі і вислали. Хто тільки подумав, яке це сталось, що це за режим, що це за влада. І то підслухували і висилали цих людей. А вони там більшість повмирало, мало повернулось.