- Місце запису: cело Велико Мочутка Теплицького району Вінницької області;
- Дата запису: 20 лютого 2008 року;
- Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
- Респондент: Марія Василівна, 1925 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в cелі Великі Мочутці Теплицького району Вінницької області.
А в якому селі Ви народилися? Чуєте?
В Мочютці.
В Великій Мочутці, так? Який то район?
В Великій Мочутці і мама родилася, і тато родився, і я у Великій Мочутці. Уже скажемо, вже моя дочка в Мочутці,вже опревнуки в Мочутці, а єден онука то у Вінниці – там оженився, там живе.
Зрозуміло. А як звали маму Вашу і тата?
Тата мого звали (не зрозуміло), а бабка – мамина мама – Юстина, а тато моєї мами – Віктор.
А пам’ятаєте Вашу хату в якій Ви жили?
Хата зараз стоїть, хата стоїть, рємйонка моя стоїть де я жила, кирниця на подвір’ї, льох – такий здоровий, сходи над льохом, покладяний шалаш і друга рємйонка назад хати де той Сашко, як оженився жив, а тоді вже зайняв, зайняв вже зять мій Льонька (не зрозуміло) зайняв вже город та й поставили ремйонку, викопали цю кирницю, шо якось кажуть скважина, чи як, то він там живе, а він там уже якихось будочок понастроював, вже кухні, шалаші, о.
То це у Вас велике було господарство значить, шо стільки всього на подвір’ї було? Як Ви були малі пам’ятаєте?
Це вже не малою, малою я була то були і хліви і хати були. А це вже зять поставив хати, поставив вже ремйонку, поставив для сина вже для цього мого правнука ремйонку оце вже, а дочка вмерла, а зять оженився, пішов престав до вдовиці, ше є живий.
А скільки Вас було дітей?
У мене?
Нє, у Вашої мами. У Вас брати і сестри були?
Єдна. Я єдна. А мама – то це було їх три сестри.
Це тітки Ваші?
Да мої тітки – Текля й Мотря, моя мама Дарка. А я єдна, не було більше. А в мої вже дочки – вже те троє: Володя шо у Вінниці, оце Люба ото шо (не зрозуміло), а Сашко в селі в Мочутці.
А Ви як були малі то Ви багато жили з мамою і татом?
Ну тоді ше були коні, була корова, о … жили, а тоді вже стали вже в колгосп гонити – коні забрали, (не зрозуміло) забрали, плуга, борони (не зрозуміло) коса, борона була, шо як, на якому полі пирій та й шоб витягала.
Як це колгосп до Вас прийшов? В один день прийшли і сказали – давайте у колгосп? Шо таке сталося? Чому в колгосп?
Не було колгоспу – свої поля були, ше я з татом своє поле, ше тато брали мене в поле коні водити, ше я боса – коняка стала но ногу, тато ше потом по плечах – “Не роззявляй рота, а дивись добре під ноги, куди ти коняку вивела, шо коні плуга з борозни вивели”, то це тільки за свій вік я була бита, шо тато єдин батіг дали по плечах, а мама мене ніколи не били, тато ніколи – мною тішилися шо я єдна в них, от не били … а тато єдін батіг дали.
А кого Ви більше любили тато чи маму?
Обох однаково. Обох. Тато був добрий – горілки не пив, з мамою не бився, не сварився, о робили.
А у церкву ходили вони?
Куди?
У церкву? Церква була в селі у Вас?
Була ше тоді, а тоді вже церкву закрили, колгоспи стали – закрили церкву, дзвони забрали … поміняли … на духовий оркестр, як музику. Дзвони були дуже гані жовті і голосні, баби старі ті шо ходили по чужих церквах, по монастирях, казали шо у нас дуже гарні дзвони й голосні, чисті, а то кажуть такі … дзвони у (не зрозуміло), на церкві був хрест дуже гарний такий … він позолочений був чи шо, от, на тому ше якісь ті місяць був, сонце було, місяць такий був як серп, як то настає місяць, а сонце кругле, ті ше такі промені від сонця були, були … та й протів сонця сіяють, блищать той це … поліз Клапотій … ой як він на ту церкву виліз, я не була, не бачила там коло тої церкви і того хреста зняв, а в церкву хліб зсипали, о … ячмінь, я ше була призначена (не зрозуміло) були (не зрозуміло) бо жінки й дівчата призначені, а я була до (не зрозуміло) призначена, оце я в’ялки вію та ми з під в’ялок берем (не зрозуміло) проявилися ті … були колгоспн … мішки селянські здорові шо по центнерові, а як вже колгосп то вже стали мішечки, ці вже відкись навезли по п’ятдесят кіло – то стій цілий день на тому (не зрозуміло) вдвох крутим, а єдна насипає (не зрозуміло) а друга збирає в мішечки та й чисте (не зрозуміло) беруть сиплять на (трієр ?) оце десять мішечків тих шо по п’ятдесят кілі – ніяк не можна більше навіяти …
А які свята були церковні, Ви пам’ятаєте? Спас чи Великдень Ваша родина, батьки, батько та мати святкували?
А чьо не святкували? Паску носили святити, крашенки красили – зелений, червоний, розовий, цебуленя варили – в цебулені такі гарні (не зрозуміло), ковбасу носили, клали в миску, миску запікали в піч, а тоді кислого сиру, кільце ковбаси кругом тако обклали, крашанки обклали, кусочок сала, солі вузлик, а тоді як батюшка вже святить – розв’язували сіль … він святить.
А потім сідали обідали?
А як … Тоді приходили, вже хрестувалися “Хестос Воскрес”, “Хрестос Воскрес”, “З Восресінням будьте здорові”, “З Паскою будьте здорові”, засвітили свічку, о … сіли обідати – пообідали … о, а я ше маю гріх за крашанки.
Який гріх?
Який? Були у нас сусіда така шо все до нас приходила красот начать, ми вже покрасим, а в неї було четверо гонуків, а ми вже покрасили красним і багато тих крашенок накрасили, наварили яєць, бо зять робив комбайнером, дочка в ланці, та й було хліба багато вже – та вже наче ці роки, та й було курей багато та яєць було багато, але йде вже та Маруся за тими до нас красками, іде з нею четверо гонуків, а я кажу “О не йде сама та за красками а ше кажу чекарю за собою лаю веде”, так я сказала, та й кажу: “Ще відсоння крашанки роздай”, я не відказуюсь від своїх слів – гріх маю. А шоб мені, шоб я дітям дала по крашенки, шоб вони були хвалилися, от … не дала. Прийшло на Паску протів Паски – заслабаю, вже я до церкву не йду бо слаба, вже пішла дочка і пішли мама. Я не знаю чи вони там давали комусь ті крашанки чи не давали, о … сіли обідати, я слаба – не можу. Зять каже: “Я не буду їсти крашенок щодня яйця їм, а сьогодня буду їсти ковбасу, буду їсти рибу, буду їсти холодець, буду їсти котлети, а яєць не буду їсти”, а дочка з рода неїла, не є … ні сирових, ні жарених, ні варених, ні яких, о, дочка не їсть, ну а мама скільки там з’їли – одно яєчко та й всьо, та ті крашанки постоїли шось тиждень, та й курам віддали ті крашенки пом’яли. Та й от я маю гріх. А чо не дати дітям по крашениці, дати дітям – хай діти собі граються, хвалят шо вже дала баба крашанки. Оце я маю гріх.
А як розкуркулювали Ви пам’ятаєте? Як колгоспи робили?
А чого ж я не пам’ятаю?
А як це було? А що таке куркуль?
А мав великі коні, і пробачте в білих штанах ходив, бо навіть штанів чорних не мав за шо купити – а казали куркуль і в постолах куркуль. Було на троє розріжане: куркуль, середняки і бідняки. То мій тато був у середняка записаний, а то були куркулі. Над куркулями хати порозривали, порозбирали, куркулів повисилали сім’ями з села – не поприходили, о. У нас був на кутку … Ц вже Вам починати розказувати?
Конєшно. Розказуйте, розказуйте.
О був на кутку Юзвенко фамілія, Михайло, а по вуличному – Барабаш по-вуличному, був у нього паровий млин близенько коло нас – люди з чужих сіл везли молоти, о, була січкарня – січку різали люди, був драч – з проса пшоно робили, от вже прийшло, млин паровий був – млина забрали; хати розібрали, були хати дуже гані – поставлені нові; вікна такі здорові – вікна повитягали; двері з одвірками повитягали – двері зняли, геть і стелю зірвали, зірвали, геть і стелю. О тепер Мащук був Федір мав два сини парубки, воли мав і корову – з хати вигнали, кудись вислали, о, сімйою бо тих два парубки і жінку цього Федора, пан трохи, був такий як то домік: чотири комнаті було, кухня була – вигнали, вислали кудись. А як це вже стала вже голодовка, шо хліб забрали наложили, наложили хлібопоставку – злишки здавайте в державу, здавали люди в державу, а то полишали все потрошки собі їсти, от утворюють комісії наче по кожному кутку, в нас: Дудниченко Максим, Криченко Семен, Мащук Арсень, вже чоловік, Жужило Герасим – чоловік, вже палівки залізні, позастругуваті – уже увійшло десять душ цих у подвір’я – в кого хліва, в кого клуня – всі з цими палицями штурхають, на гору лізуть … комени були на хатах такі наче на горі здорові на горіщі, в коменах дивляться чи хліба хто не сховав. До хати ввійшли – ліжків тоді не було, були поли – чотири доски покладяні так з витока зроблено о то так або з один матрас пошитий сіна соломи напхано туди на ті доски, а тоді поверха радном подушки – люди сплять, о … під тим ліжком шпигають тими шпичками, чи нема хліба де закопано, де в кого найдуть, а то не має …
Як вони виглядали ті люди? Вони у формі були? Якась форма була на них?
Ніяка, така прама як то ходять коло хати.
То вони Ваші сільські були, місцеві?
Як, як?
Місцеві були? З Вашого села були?
То з нашого села, як чуєте – Дудниченко є той Максим, Криченко Семен, Мащук – це вже … це були хлопці два комсомольські, Мащук Арсень, Жужило Герасим, от цей Арсень Мащук моєї бабки похресник, а в нас уже забрали – тато самі дали тої постановки, а то забрали, тата вже не було, тато вже вмерли, тата поховали, тата в кагат не завезли, бо ще в кагат не возили, ше так дуже люди не мерли, мерли тільки не так дуже.
А коли мерли?
Тато? Було дві неділі за Паски тридцять третього року, а ми вже з мамою пішли в колгосп обидві, без тата. Кажуть мама й бабка шо ж ми будем хазяї, як ми будем ховати, кажуть мама: “Я піду до Гната Наїного нехай продасть клуню, з клуні – двері, браму та й зробити домовину”, о пішли то він продав, кажуть: “Гроші нема зараз, Гнате – постараюся та й заплатю, бо як же ж ховати”, він відчепив на підводу привезли ту браму, два чоловіки прийшли роблять труну, кажуть: “Не хватає, відчеплюйте чоловіки від хлівів двері” роблять з тих дверей, не сходяться наче – брама тонша, а двері грубші, кажуть: “Ми з дверей знову будем робити, но ви знаєте, як робити” зробили з обох труну, а досок нема (не зрозуміло) а рівне – положили тата руки на груди, а віко не пристає, беруть чоловіки руки по швам, наче єдну руку з одного боку, другу руку з другого боку протягнули, то вже тата накрили, тата поховали, нічого з цвинтаря люди не брали, їсти не давали тим людям бо не було шо … з того, дев’ять день не справляли бо не було з чого, сорок день не справляли бо не було з чого, так поховали, ой кажуть бабка: “Поховали, як ополоника та й всьо хазяї вивезли з подвір’я”, ну шо ж робити нема шо їсти, берем … беруть мама радно, беруть скатерку, беруть хустка дуже гарна була здорова – тю хустку й мене і мішечки два під паху і ідьом у Степанівку за станцію (не зрозуміло) село та й може там шо заміняєм – ходимо хата в хату, ходим хата в хату, нема, нема, нашлась єдна жінка каже: “Возьму радно – дам пуд бураків, бо гарне радно на стіну собі вчеплю і скатерку візьму” “Візьміть ше хустку” “Нє, хустки не буду брати, бо ви вже гарна не дасте, здорова хустка за пуд бураків, а я вам не дам ні муки, ні пшениці, бо шо в мене ше трошки є то я віддам? А тоді шо сама піду по під хати”. Взяли ми по тому тлумачку бураків на плечі, вийшли, вона нас випроводила городом своїм, за город, ідем по під городи стежкою – я несу тлумачок, мама – тлумачок … Садить жінка бараболю, гукає: “Станьте, станьте”, стали ми, бачем бере з відра в фартух бараболю, кажуть мама: “То вона нам бараболі бере”, стоїмо, приносить у фартусі: “Я бачу шо ви йдете бурячки несете, то ви не маєте барабольки, от, то нате вам барабольки”, мама хтіли їй в руку поцілувати за ту барабольку “Нє, нє, нє, спасибі скажіть, мене не треба в руку цілувати”, о мама сльози пустили, заплакали, сказали спасибі: “Дай Боже Вам щастя, здоров’я, чого в Бога желаєте, много років”, взяли ту барабольку в мішечок, тлумачки на плечі – йдем, ідем, перейшли вже станцію цю (не зрозуміло) вийшли на поле – їсти хочем, похляли, кажуть: “Сідаймо”, сіли на полі, вони на своєму тлумачку, я на свому, кажуть: “Їжмо бураки”, кажу: “То їжмо”, а мішечок той розняли, вибирають бурачок, кажуть: “То це його будем їсти” він той довгенький, наче гладенький, славний в мішок витирли, мішком обітерли: “На” кажуть “Їж, а я собі ше такий візьму”, і я шо Ви думаєте сидю на тому тлумачку і той бурак їм сировий, сировий той бурак сировий з’їла, мама тоже собі у мішок обтерли і тоже їли, прийшли додому – уже раді, є той два пуди бураків, о уже ті бурачкі варимо, наче варать мама, бабка. Пішли з мамою в колгосп, кажуть, сіли вже всі три – мама, бабка, мамина мама, я та й кажуть: “Шо кажем, ідьом в колгосп, бо в колгоспі варять – болтушку дають три рази їсти хто на роботі”, то й пішли ми в колгосп, пішли мама в колгосп, кажуть: “Піду я до контори та вже запишуся в той колгосп”, пішли – так довго нема, приходять: “Де Ви так довго були”, “А вже написала заяву, написали мені в колгосп, то я вже водила брігадіра, показувала на полі – де полоска пшениці посіяна на свому полі”, тато ше ж посіяв восени, полоска жита, а полоска стоїть під ячмінь, бо було багато полосочків наче в людей, якась проявилася, сказали чотирополка, то ті всі полосочки збили вместо, а в трьох руки давали наче по три полоски, наче … по три на кожную, в кого більше поля – більші полоски широкі, в кого трошки – вузеньки полоски, отак вже та й кажуть: “Показала, та й на роботу завтра підем, казав брігадір – приходьте на роботу до січкарні”, та й пішли ми з мамою до січкарні, дали нам рано, бовтушку варили таку, рідке таке, шо дехто ложкою, ми з мамою їли бо єдного дня тільки ложкою, а дехто приклав так як то чай з кружки, каже: “Шо я буду цею ложкою бовтатися”. В кагат возили, в нас от я скажу на кутку, коло нас у межу хлопчик і дівчинка, хлопчик звався Андрейка, дівчинка – Васька, померли, тепер через дві хати парубок, чекайте … (не зрозуміло) наче музикантом був (не зрозуміло) вмерли, Іван тато – вмер, Софія – мама вмерла, осталася Настя дівчина, і остався ше Колень хлопець, о, то дівчина каже: “я іду в світи Настя, десь я піду якоїсь служби шукатиму хто возьме або пасти, або дитину бавити”, пішла, зайшла в якесь там село гет там і віддалася в тому селі, а Колень пристав до вдовиці, вдовиця зарізала корову … Беруть мамо ше якісь хустинки “Ой піду до Ганки Мащучки вона зарізала корову то хоч шоб дала якоїсь кістки”, той Колень свариться: “Ти шо для людей зарізала. Нікому кістки ніякої”, вона каже: “Як хочте Дарко то дам Вам за ці хустинки шкурки кусок уріжу з кровю”, беруть, мами погодилися, приносять не дуже великий той кусок шкури, о, надавлю піч шмалять, шмалять ту шкуру, витягають на припічок, в хаті диму, ножом шкрабають, знов в піч, знов витягли – шкрабають, ну вже вишкребали, така гарна біла, вже порізали на три кусочки, вже варять бабка, а ми на роботу пішли, вже ввечері прийшли, вже два кусочки нам тої шкури вареної, так в піч вони трохи присохли і мочали в сахар і так їли, брали ми на поле вузлик сахару трошки і тих пляциків та й так взяли бовтушку ту з’їли, а тоді ше сахар, розв’язали вузлика …
Я перепрошую. А шо мати казала Вам коли це закінчиться, шо це таке сталося?
Ну кажуть, а Бог його знає шо це таке, кажуть це людей багато на вкраїні, та й хотять трохи зничтожити – та й цей голод зробили. Тоді в Сокура Григора п’ять хлопців, єдного дня – єден вмер, другий, третій – чотири вмерло, самій менший Тимоха остався, вижив. Овдія Шквиренка – два хлопці: Максим і Андрей. Ой ідем ми з бураків, а він несе хлопця, такий великий хлопець, голова висить, голову на плечі, а ноги аж до колін, кажуть мамо: “Кудити Овдію несеш?”, “Ой Дарко, не питайте, куди несу – до кагата несу” “То нехай би вже хоч би вдома переночував”, а це вже вечір “Ой другий вже переночує а може й нє, не можна в хаті всидіти (не зрозуміло) кричить верещить,шо синочку мій, діти мої, той не можна”. Ішов Вус Микий в пальті підперезаний, упав на дорозі, це наш сусіда, люди по селі вмирали, упав і вмер, а Яків був Тягницький фамілія, Яків звався, дєд на нього такий здоровий чоловік гладкий, десь він був в якомусь Грозно чи де … десь він був, о відти приїхав, погодився людей возити тих шо вмирають – у кагат скидати давали йому хліба і він їздив, поїхав Тюфтій Порфей лежав спухший, каже: “А я буду завтра ше за тобою завтра їхати”, на підводу живого в гагат привіз кинув. Жужилиха Тетяна лежить спухла “А я шо за тобою буду завтра ше їхати – на підводу в кагат кину” та якось вони повилазили, я не знаю як, дехто хтось їх повитягав, але казали шо Тетяну сини прийшли вмтягнули, десь там її сховали, шоб Яків не кинув в кагат, та й їсти носили, та й вона вижила, довгіше робила в колгоспі послє того … той Порфей ше на радгосп ходив на роботу, довго жив послє того. А ми вже наче доробили до … в кого була корова то той не вмер, бо молочко, корову доїли, їли і хто де зумів трошки сховати хліба то той прожив, а хто корови не мав то там померли, двадцять семеро дітей остались таких шо не татів не мамів, о, то забрали їх в ту Андрушкевичову хату – зробили майдан, казали майдан, о, то ті вже діти колгосп будував, будував колгосп, була коло них жінка – ночувала, днівала, їсти їм варила, оце двадцять сім душ ше у нас в Мочутці є Марія у нас на кутку, шо була в тому майдані, і ше є Петро Іванович на кутку коло нас недалеко через дві хаті від нас, шо тоже там був у тому майдані, а то був (не зрозуміло) Степан – вмер, нема його, був Козьонській Міша – вмер, нема його, була Чернявська Настя і Маня – повмирали, нема, була Коцюбишка Ганя і Дарка – повмирали нема вже їх, а це ше,може ше дехто є на селі, я не знаю, а це дві душі це ше в нас на кутку є шо це були в майдані.
А скажіть будь ласка, а хто в цьому винен, у цьому голоді, хто? Якісь люди, хто? Чому так сталося, як Ви думаєте?
Ну я думаю шо це ті винні, шо ходили грабили, а так же ж як я знаю. Таке шось Держава якась послала тих людей, вибрала, скажім, це ж вони самі я знаю не пішли оце, я ж кажу, у нас на кутку на нашому, то те Дудниченко Максим і Криченко Йосип, і це Мащук, і цей Арсень, і Жужило Герасим – це було чотири, а три … а шість чоловіка було чужих і це ходили наче по нашому кутку хата в хату – у нас зернятка були, нічого не було … зернятка, тай мама вже … бабка думала жерна ті хоч узяти шоб Арсень як притиснув бабку, бабка впала, пробачте, аж ногами до гори задерла …
Закінчилась частина.
Пісню співає.
На чьотири зводи
А стояла труно двадцять чотири годи
А як стало гнити – стало говорити
А вони не порубайте, а бо кому дайте
Або (не зрозуміло) кого поховайте
По садочку ходю, білі ручки ломлю
Ой Боже, Боже кого з родиночки поховать маю
Поховала батька – не буде порадка
Поховала неньку (не зрозуміло)
Поховала миленького тай жаль дуже
Лягла сама молоденька тай в мене дитина маленька
Лягай, лягай мила якось воно буде
А нашу дитину вигодують чужі люди
Ой умру я, умру та й буду дивитись
Ой як буде милий за мною журитись
Милий зажурився, встав та й побрився
Коли милу скоро з хати то й би я женився
Пішли подружки – тіло проводжати
А то милий жінку вибирати
Взяв би я велику буде (не зрозуміло)
Взяв би я малую нема ким робити
Вставай вставай мила, вставай не лежи
Вставай мила – дитину бери
А я піду до мора (не зрозуміло)
Шоб ти була мила цілий вік здорова …
А яка Ваша сама улюблена пісня? Яку Ви любите? Яку мама співала, пам’ятаєте?
Мама не співала.
Чому мама не співала?
Не знаю.
Зовсім не співала?
Не співала. Мама не співала. В ланці робила, ланка співає …
А якісь смішні були?
Смішні?
А як же ж.
Були, чьо не були.
А якусь смішну заспівайте нам. Шоб всі попадали від сміху.
Я б Вам заспівала, Люба буде сваритись на мене.
Не буду. Люба дала дозвіл. Дуже смішну, таку шоб всі попадали.
Смішу, смішну, така не гарна вона смішна.
Співає.
О як я була молода прєподобницею
Повішала тинди-ринди над віконницю
Повішала тинди-ринди над віконницею
І ворони клюють, і сороки клюють
Ідуть хлопці з вечорниці по п’ять злотих дають
Ідуть хлопці з вечорниці по п’ять злотих дають
Прийди, прийди прехороший, скинь чоботи прийди босий
Шоб (не зрозуміло) шоб собаки не гарчали
Шоб (не зрозуміло) шоб собаки не гарчали
Тато вдома не ночує, мама сліпа ше й не чує
Прийди прийди прехороший, скинь чоботи прийди босий
Я з (не зрозуміло) зроблю двері шоб ходили ковалєри
А з пояса зроблю ключ – хоч би не забудь
Та й бачете погана пісня, такої, але в ланці і таку співали.
Кавалерів багато у Вас було?
Чого?
Кавалерів до Вас багато приходило?
Не було багато.
Як це не було?
Не було.
Ой Ви обманюєте мене.
Нє не було. Моя мама така була серйозна, шо до мене кавалєри не ходили. Я як пішла … мої товаришки кажуть “Чьом ти не прийдеш до Домки на вечорниці?” (Не зрозуміло) була Домка на кутку, о, я попросилася, шо “Мамо, бабко я піду до Домки (не зрозуміло) трошки”, вони розрішили “Біжи”, я приходю, там дівчата, хлопці, Домка лежить на ліжанці, ліжанка тепла, бо це зимою робилось … хлопці, дівчата гуляють, співають, а я цілий вечор сіла на лаві з самого краю від порога, а хлопець тоже десь то такий як я перший раз прийшов, сидить коло стола, я коло порога сидю, він коло стола. Я мовчу нічого не говорю і він мовчить нічого не говорить, а дівчата і гуляють, і співають, і на губи грають, і кулаком стіл б’ють, вже взяли нас двох на сміх – от парочка сидить (не зрозуміло) розмовляють як риба з водою, я сидю мовчу нічого не кажу, ні сміюсь, нічого, той хлопець сидить коло стола нічого не каже, посиділа я трошки – буду йти, вони співають, гуляють, вже мене на сміх узяли і того хлопця, і той хлопець мовчить нічого не каже, не сміється, нічого, я встала коло порога в двері, як я пішла додому, як узяли мене в роботу бабка й мама, Боже … а не дівки, а не хазяйки стали пагано обзивати “А ше раз підеш – возьму крючок, за коси буду тягнути” і при тих дівках, називати тих дівок погано і їхніх мамів, шо це за мами – шо по ночах дівки ходять, а бабка кажуть: “А колись так було, шо пасли вівця окрома, ягнятко окрома, вигняли пастушки ягнятко у село – дівки не побачиш на подвір’ї, не то шо дівка по під тени ходила”, поносять, о …
А як хлопця звали?
А якого хлопця?
А якій сидів разом з Вами.
А я не знаю.
А хороший хлопець був?
А чьо, я там на нього придивлялась? Лямпа блищить – свєта тоді ж не було, він аж коло стола, я коло порога, він сидів нічого ні до кого не говорив, я сиділа ні до кого не говорила.
Ото так і познайомились?
Нє, нє.
А як же ж Ви заміж вийшли? У Вас же була така у Вас була серйозна мама.
Я зовсім … Ой познакомилась … мене вчителька (не зрозуміло) та й як вони мене це сварили, дуже паскудили, обзивали, погано кажуть де дівка погано себе веде – хлопці відчеплять ворота, винесуть на хату, покладуть на комені, затрубять у (не зрозуміло) у комен устромили, о, оце знай шо це там дівка ледача, погана, а хто схоче тебе сватати то буде знати шо в Дарки Шаранки є дівка – прийде і засватає, о, а до нас (не зрозуміло) бабка вже й померли.
Пані Марія, а любов є на світі?
А чьо ж нема. І молода була то любила шо віддалася. О і пісня є про любов.
Ану заспівайте.
Чекайте нехай нагадаюся.
Не дай мене моя мати за старого шо борода коле
А дай мене за такого шо (не зрозуміло) вуса
Він до мене кивне вусом – я до нього засміюся
Ой дай мене моя мати за милика (не зрозуміло)
Та й мене обійме й поцілує
А не дай мене за старого шо борода коле
А дай мене за такого шо сіються вуса
Він до мене кивне вусом – я до нього засміюся
А Ви боїтесь смерті?
Чого?
Смерті.
Смерті? Як тако добре – ні. То й наче боюсь. Думаю Боже засиплять землею, а як шось мені зле то думаю Господи як би ж умерти шо ти мене на світі тримаєш так довго … Та й усякої.
Той та ше наче скажу. Та й моя мама дуже була серйозна, та я вже більше на ті вечорниці не пішла, вже так як і бабка казали, вже вечір я навіть на подвір’я не йду. Але мама на подвір’ї, я шось на подвір’ї, але йде три хлопці, ше значить зарання, видно “Добрий день”, мама: “Добрий день” “Можна до вас зайти?” “А чьо ви маєте до мене заходити?” “У Вас дівчина є” “А чьо ви маєте до моєї дівчини йти? А шо у вас три свати? Свати сватати не прийшло – осміяти мені дівчину. Немаєте чьо до мене йти, як хоче сватати то єден іде сватати, а не три вас” І всьо. От приходе до мене сирота такий рижий коси червоні, такий поганий – я сидю на лежанці, мама на припічку, він на лаві … от сидить, сидить, сидить, я нічого не говорю – повернувся і пішов. (не зрозуміло) дві хаті через сіни, хати великі, то ми так, літом сидимо від города (не зрозуміло), а на зиму йдем від дороги, бо на дорогу видно вже як люди ходять, в нас щороку збори посля свят Нового року – ланки встановляють, приходить бригадир “Сьогодні будуть у вас збори, варіть вечеряти, вечеряйте” бо коли збори кончаться, може о дванадцятій часов (не зрозуміло), а є таке шо осудити за шо говорити … та й кажу “Нема мамо нічого шо ж ми дамо (не зрозуміло) хата ціле літо стояла, хата зачинена, чиста, нема нічого … Візьми трапку повитирай скло на вікнах, двері витри шоб було чисто в хаті, бо люди прийдуть зі служби – та прийде на збори, та прийде осудити (не зрозуміло) …
Співає.
Шо вижали пшениченькую вночі
Ясного місяця при зорі
Ясного місяця при зорі
Скільки на небі зірочок
Стільки на нивочці скипочок
А ти хазяїну як не віриш
Осідлай коня вороного та й поїдеш
Та й на нивочці скипочки полічиш
А ти хазяїну як не віриш
Осідлай коня вороного та й поїдеш
Та й на нивочці скипочки полічиш
Скільки на небі зірочок
Стільки на нивочці скипочок
Стільки на нивочці скипочок
А ти хазяїну поза двері не ховайся
Нам горілочки пристарайся
А ти хазяїну поза двері не ховайся
Нам горілочки пристарайся
Авжеж нам горілочка не мила
Бо широка нивочка втомила
Авжеж нам горілочка не мила
Бо широка нивочка втомила
Не так нивочка як снопи
Шо носила (не зрозуміло)
А ти хазяїну найми нам музики
А ти хазяйку ріж індики
А ти хазяїну найми музики
Спасибі.