Свідчення про

Респондент:  Дратована Ніна Василівна, 1930 р.н. народилася в с. Заліське,
Тальнівського р-ну, Черкаської області;
Була я тоді маленькою. Мама розказувала як просила у сусідів пусті кукурудзяні качани, вже
облущені, розбивала молотком на дрібненькі крупинки і відносила у млин. Виходило щось
подібне до тирси. Мішали це з жменькою зерна і міняли на одежу. Змоловши, пекли на черені у
печі млинці. Робили ще млинці – мішали зерно з лободою. Люди їли здохлих коней, коров. Літом
мати ходила у інше село полоти городи за це їй давали три фунти хліба. Виходило по шматочку на
нас малих, бо кукурудзяний хліб важкий, наче та скибочка у воду вмочена.
Рвали спориш, він був такий густий у нас в подвір’ї, їли його. Як ще ми ждали поки буде на городі
картопля й кукурудза. Весною достали на посадку по маленькій жменці. Картоплю ми садили
лушпайками. По сусідству була сім’я. Теж вони голодували. Але якось знайшли шкуру з теля. Так з
неї повністю наварили супу, прямо з ворсинами, понаїдалися, стало їм погано, так всі діти й
повмирали.
У 47 теж голодували. Але ж батько був роботящий. Поїхав на Западну Україну на заробітки.
Вернувся привіз мішок шепухи з проса. Мішали те просо з липою. Липа росла тоді тільки в лісі, за
кілька кілометрів від села. Наробили млинців, такі смачні вони нам тоді здавалися, поїли. Так і
виживали.