Місце запису: с. Підлипне Конотопський район Сумської області.

Дата запису: 15.09.2009 р.

Хто записав: Лисий С. М.

Респондент: Щербина Таїсія Павлівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

В нашій родині великого голоду не було. В період 1932-1933 рр. ми проживали непогано, тому наші батьки працювали на заводі і отримували пайок – 2кг. хліба на всю родину – п’ять чоловік. Крім того ми мали корову. Звичайно, були бідніші сім’ї, наприклад, наші сусіди їли гнилу городину, але загалом великого голоду у нашому селі не було, бо більшість населення працювало. Були спеціальні люди, які ходили і шукали їжу. Вони це робили за допомогою залізних прутів, якими вони штирхали у землю. Хто вступив у колхоз, було краще, бо в них не забирали, а навпаки — давали їсти у колхозьких їдальнях. В період 1946-47р. наша сім’я теж не бідувала, бо вже і я працювала на заводі разом з батьком отримуючи по 400г. хліба. Тому і в цей час у нашій сім’ї і селі жилось не дуже погано і тому не було зареєстровано великої смертності, наскільки я знаю. Але брат мені розповідав, що коли служачи в армії, вони проходили через певну місцевість і ділилися своїми пайками з людьми. На жаль, більше з тих часів я нічого не пам’ятаю, бо була ще молодою, тому завершу розповідь.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 15.08.2009 р.

Хто записав: Щербина Д.О., Лисий С. М.

Респондент: Ткаченко Надія Карпівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

У 1932 – 1933 рр. був великий голод, люди пухли, падали, умирали під заборами. Не було майже нічого з їжі, тому їли лободу, липиху. Бувало наваре мати, посоле, а тоді все їмо. Ходили забірали все партійці, було з печей все вигрібали, забирали клуночки з під полу, у кого даже витягували з під подушок даже.

Ходили без оружія, без будь-яких документів, вигрібали все вщент. Но люди даже не сопротівлялись, віддавали все, бо тоді за непослушаніє арестовували, били і даже роспилювали і лише коли вони ішли, то тоді люди бідували, горько плакали. Восновному забірали саму їжу, других речей не займали.

В колхози вишукували самі, бо там хоть поїсти давали. А с полів і різних складів нічого не розришали брать, там стояли сторожі. Худобу, яка була ховали в сарайчиках, але більшість людей скотину не тримали, самим їсти було нічого. Масова смертність почалася в 1932 р. Навіть сироти і малі діти мерли, бо ними ніхто не опікувався. Ніхто вообще нікому не помагав, даже родичі.

Один раз ми були у Шостці, убивцею там була баба, вона людей убивала і їла, так її при нас засудили. Померлих ховали сусіди чи родичі, а хоронили де прийдеться. Зараз на Проводи людей поминають, а от у церкві майже навіть і не згадують.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 19.09.2009 р.

Хто записав: Панчук Анастасія.

Респондент: Судак Мотрона Михайлівна, 1919 р.н.

Під час Голодомору респондентка проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Я так і не дуже пам’ятаю, було дуже давно. Мені було толі чотирнадцять років. Люди з’їдали все, що було. Помирало багато людей. Я жила з матір ю, батько вмер від голоду. Ми з матір’ю трималися як могли. Люди від голоду дуріли і їли один одною, це було жахливо. Моя мати померла від голоду, і я зосталась одна. Дуже страшно згадувати що було в ті дні.

Місце запису: с. Старогнатівка,  Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Музикант Надія Георгіївна, 1918 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Музикант Надія Георгіївна, 1918 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

У 33-му році у нас усі голодували. У нашій родині все забрали, навіть лопати. Ми не опухали, а поряд у нас сусідка померла з голоду. Вони дуже бідні були. У нас по селу ходили люди та міняли подушки, ковдри на крупу чи пшеницю. 

Ми на золото нічого не міняли, бо хоч золото в нас і було, та його забрали. Батька один раз забрали до сільради, і доки мама все золото не принесла, його не відпускали. 

У 47-му році вже за колоски у в’язницю людей садили. Так Марусю Михайлову посадили.

Я пам’ятаю йду біля Шаблицьких, а там їхня бабуся та донька лежать, з голоду вони навіть сидіти не могли. А Ваня мій тоді шофером працював. І в нас дещо було. Так ми дали їм картоплю, сусідською коровою орали їм город, і нашою картоплею засадили його. 

Половину нам, а половину їм.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

В 33-м году у нас все голодовали. У нашей семье всё забрали, даже и лопаты. Мы не опухали, а рядом у нас соседка умерла от голода. Они сильно бедные были. У нас по селу ходили люди и меняли подушки, одеяла на крупу или пшеницу.

 Мы на золото ничего не меняли, потому что хоть золото у нас и было, но его забрали. Отца один раз забрали в сельсовет, и пока мама всё золото не принесла, его не отпускали.

 В 47-м году уже за колоски в тюрьму людей сажали. Так Марусю Михайлову посадили.

Я помню иду возле Шаблицких, а там их бабушка и дочка лежат, от голода они даже сидеть не могли. А Ваня мой тогда шофёром работал. И у нас кое-что было. Так мы дали им картошку, соседской коровой вспахали им огород, и нашей картошкой засадили его.

 Половину нам, а половину им. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Шермазан Кіра Минівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Шермазан Кіра Минівна, 1925 р. н., проживала в селі СтарогнатівкаТельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

У 47-му році ми з сестрою були пухлі. Ми на степ ходили, збирали мерзлу картоплю і з висівками змішували і пекли пампушки. А воно на вигляд було як коров’ячий гній. Макуху ми їли і з льону пампушки робили. Моя мама насіння дикої редиски – суріпки в печі сушила, потім молола камінням і теж пекла нам пампушки.

Нас було 2 у мами. Але в сім’ї з голоду ніхто не помер, але у селі були випадки. У нас золота не було. Батько погнав корову до Донецька, продав її і на ті гроші купив дещо з продуктів. 

Пшеницю у нас у 33-му, а в 30-му забрали, коли в колгосп вступали. Тоді й інвентар та тяглову силу забрали.

В одній родині був випадок, що діти до міста поїхали, а старий батько помер. То його під парканом землею закидали. А ховали тоді в тому одязі, якому людина була. Про жодного священнослужителя і мови не було.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

В 47 году мы с сестрой были пухлые. Мы на степь ходили, собирали мерзлую картошку и с отрубями мешали и пекли пышки. А оно на вид было как коровий навоз. Макуху мы ели и с лена пышки делали.  Моя мама семена дикой редиски –  сурепки в пече сушила, потом молола каменем и тоже пекла нам пышки.

Нас было 2 у мамы. Но в семье от голода никто не умер, но в селе были случаи. У нас золота не было. Отец погнал корову в Донецк, продал её, и на те деньги купил кое-что из продуктов.

 Пшеницу у нас не в 33-м, а в 30-м  забрали, когда в колхоз поступали. Тогда и инвентарь, и тягловую силу забрали.

В одной семье был случай, что дети в город уехали, а старый отец умер. То его под забором землей закидали. А хоронили тогда в той одежде, как человек был. Ни о каком священнослужителе и речи не было.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Зурнаджи Софія Спиридонівна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Зурнаджи Софія Спиридонівна, 1921 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Ми в голод висівки їли, трави, ховрахів. Те, що в нас було трохи, я не можу сказати, що забрали, бо у нас саме не забирали. Ми залишили все те татові, а нас тітка забрала в Горький, щоб урятувати. Ми з мамою там рік були. Ну, а тато сам якось переніс. А всією сім’єю ми б це лихо не змогли перенести.

І потім тато казав, що тут у селі дуже багато людей повмирало.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Ми в голод отруби ели, травы, сусликов. То, что у нас немного было, я не могу сказать, что забрали, потому что у нас именно не забирали. Мы оставили всё то папе, а нас тётка забрала в Горький, чтоб спасти. Мы с мамой там год были. Ну, а папа сам как-нибудь перенёс. А всей семьей мы бы эту беду не смогли перенести.

И потом папа говорил, что здесь в селе очень много людей поумирало. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Попова Ефимія Юріївна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Попова Ефимія Юріївна, 1922 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Так, дуже страшно було 33-го року. Батько мій опухлий був з голоду. Ми у Федотова, комірника, працювали, а він нам за це давав трохи макухи.

Я бувало піду, лягаю під амбаром та шилом колю проміжки, а звідти падають кукурудзини. Так понесу додому, посмажемо і ложкою ділили всім потроху.

А взагалі, ховрахів їли, лопухи, інше коріння. Хто був багатший – тих розкуркулювали і забирали все, що в них було. А ми були бідні. У нас не було чого забирати.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Да, очень страшно было в 33-м году. Отец мой опухший был от голода. Мы у Федотова, кладовщика, работали, а он нам за это давал немного макухи.

Я бывало пойду, ложусь под амбаром і шилом колю промежутки, а оттуда падают кукурузы. Отак понесу домой, пожарим и ложкой делили всем по чуть-чуть.

А вообще, сусликов ели, лопухи, другие коренья. Кто был побогаче – тех раскулачивали и забирали все, что у них было. А мы бедные были. У нас нечего было забирать…

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Ростем Ольга Василівна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Ростем Ольга Василівна, 1928 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Голод був, бо врожаю не було. Ми тоді дуже бідно жили. Нас вісім душ було. Я не пам’ятаю, щоб до нас хтось приходив, щоб зерно забирати. Їли ми тоді що попало: і ховрахів, і траву, і лопух, висівки, солому.

Мама моя тоді вже в колгоспі працювала. І часто мене на степ брала, бо там їжу давали.

Мій батько бригадиром працював, то у 37-му його забрали. І до сьогодні ми нічого не знаємо.

Щоправда, зараз читаю, що цей голод спеціально зробили.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Голод был, потому что урожая не было. Мы тогда очень бедно жили. Нас восемь душ было. Я не помню, чтоб к нам кто-то приходил, чтоб зерно забирать. Ели мы тогда что попало:  и сусликов, и траву, и лопух, отруби, солому.

Мама моя тогда уже в колхозе работала. И часто меня на степ брала, потому что там еду давали.

Мой отец бригадиром работал, то в 37 его забрали. И до сегодняшнего дня мы ничего не знаем.

Правда, сейчас я читаю, что этот голод специально сделали. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Щербина Лідія Семенівна, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Щербина Лідія Семенівна, 1929 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

І врожаю не було. Колгоспники нічого не отримали і нічого не було. А варили бурду якусь  і по тарілці давали всім. Про хліб взагалі поняття не було. Макуху їли…

Одного разу батько прийшов на степ, знайшов дохлого баранчика. Приніс додому, почистив і ми цього дохлого баранчика їли. По городах ходили, гнилу картоплю збирали, через камінь пропускали і робили пампушки.

І ховрахів ловили їли. Суслик дуже смачний… ось таке ми пережили. 

47-му році люди навіть ходити не могли, бо ноги опухали.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

І урожая не было. Колхозники ничего не получили и ничего не было. А варили бурду какую-то и по тарелке давали всем. Про хлеб вообще понятия не было. Макуху ели…

Один раз отец пришёл на степь, нашёл дохлую барашку. Принёс домой, почистил и мы эту дохлую барашку ели. По огородам ходили, гнилую картошку собирали, через камень пропускали и делали пышки.

И сусликов ловили кушали.  Суслик очень вкусный… вот такое мы пережили.

 В 47 году люди даже ходить не могли, потому что ноги опухали.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Нєгоц Іван Степанович, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Нєгоц Іван Степанович, 1928 р. н., проживав в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області

Так, у 33-му році дуже тяжко було. Тоді бабусю тітка забрала до себе до Маріуполя, а тут туго було. А дід сторожив у саду, то фруктами перебивався, а взимку сушені, напівгнилі їв.

Одного разу батько прийшов додому на обід, а тут нічого нема. Взяв відра і пішов. А ввечері приніс шість штук ховрахів. Почистив їх. А мати зварила та посмажила. Батько з матір’ю з’їли по одному, а ми з братом по половині. 

Сусідські діти горобців ловили. А взагалі люди коней мертвих їли, галок теж. 

А голод був, тому що було не освоєно колгоспне виробництво.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Да, в 33 году очень тяжело было. Тогда бабушку тётя забрала к себе в Мариуполь, а тут туго было. А дед сторожил в саду, то фруктами перебивался, а зимой сушеные, полугнилые ел.

Один раз отец пришёл домой на обед, а тут ничего нет. Взял ведра и ушел.  А вечером принёс шесть штук сусликов. Почистил их. А мать сварила и пожарила. Отец с матерью по одному  съели, а мы с братом по половине.

 Соседские дети воробьев ловили. А вообще, люди лошадей мертвых ели, галок тоже.

 А голод был, потому что было не освоено колхозное производство.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).