Місце запису: село Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент:  Лиса Євдокія Луківна, 1923 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Мені було 10 років. Ми мали 20 соток землі. Сіяли жито, садили картоплю. У нас було 6 чоловік у сім’ї. їжі у нас було мало. Варили борщ із листків конюшини, інколи їли лободу. Із жита робили борошно, додаючи картопляні шкарлупки випікали лепошки. Приходили забирати їжу лише до того, в кого було багато землі. У нас було мало землі, у нас їжу не забирали. В містах, напевне, теж був Голодомор. У нас не було багато господарства. У нас була лише корова, вона нас врятувала від голоду. Я точно не пам’ятаю, чи були колоски чи ні. Нам не дозволяли збирати колоски на полі, але ми крадькома збирали, сушили. Але тільки вранці, в обід і вечором. їли потроху. Молоко пили тільки в обід. їсти все одно хотілося. Тому, що в лободі і в конюшині не було м’яса. Топили печі соломою, з під жита. Варили також все в печі. Діти всі спали на печі, тому, що ніч теплою. Я теж спала на печі. Літом батько з матір’ю пололи присадибні ділянки, осипали. Ми з братом гуляли, але іноді я теж допомагала. Нас няньчила наша старша сестра. Сестрі було 12 років. Зимою баба пряла коноплі, ткала полотна на спідниці, сорочки, штани. Фарбували полотна в бузині. Прали полотна в попелі. Попіл збирали, сипали у воду, воду зливали і тій воді прали. Прати ходили до річки, робили ополонки і в ополонках прали. Усі люди ходили в чоботях.

У 1933 році був сильний голодомор, а в 1937 році теж був голод, але не такий сильний. Людей помирало дуже багато. Раніше не було могил. Людей закопували прямо в землю. У кого з бідних людей не було ніякого господарства, ці люди помирали все частіше. Я не бачила, як в людей забирали їжу. Я чула, що в людей забирали все господарство, жито. Раніше з посуду були лише глиняні горшки, тарілки череп’яні, а ложки були дерев’яні. Хліба раніше не було, все їли без хліба, з лепошками. Я вважаю, що в Голодоморі винна місцева влада, тому, що я чула, що до людей забирати їжу приходили свої люди, але під чиїм наказом, ніхто цього не знав. У людей є різні версії, хто винен у Голодоморі.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: Щербина Валентин. 

Респондент: Лащ Петро Григорович, 1931 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

Помню обидва Голодомори. Причиною голоду було те , що влада в людей забирала. Чи нагород жали за доноси не знаю. Помню хто не йшов до колгоспу давали їжу. Батько приносив додому юшку в глечику. У людей забирали не тільки продукти, а й другі речі. За те , що збирали колоски, судили. От школи збирали колоски і здавали в колхоз. Поля охороняли сторожі. Хотіли чи не хотіли люди, добровільно йти в колхозм. З худоби забирали коня і корову. У нас не особо умирали з голоду. Сиротами ніхто не опікувався. В селі не голодували предсідателі, бригадири. Хто як умів так і виживав. Ходили мерзлу картоплю збирать. Допомоги від рідні не було ,бо всі голодували. Їли щавель, Ріпу. Тварин диких не їли. Ходили по селах міняли тряпки на продукти. Я не помню щоб од голоду мерли. Випадків людоїдства не помню. Не знаю чи є місця поховання людей від голоду. Про Торгін нічого не чув.

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл. 

Дата запису: 20.09.2009 р.

Хто записав: Учениця 11 класу Підлипненської  ЗОШ Варварою Фуголь. 

Респондент: Козлова Ганна Пантелеймонівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

За словами Ганни Пантелеймонівни , вона не досить добре памʼятає ті роки великого голоду, бо по- перше вона була ще малою, а по- друге пам’ять уже не та , щоб усе памʼятати. Та не дивлячись на це деякі спогади все ж залишилися, бо як можна забуті таке…І вона із задоволенням погодилась розповісти. З розповіді зрозуміло, що жити в той час було дуже тяжко, а тим паче вижити практично не можливо…Голод косив людей, як мух. Їсти було нічого – все відібрала влада… Кожного дня людей у селі помирало десятками, це навіть не було дивиною, все сприймалось , як належне. Стосовно запитання, що ж допомогло вижити під час Голодомору, співрозмовниця кілька хвилин подумала, а потім зі слізьми на очах відповіла, що напевно допомогло – бажання жити, радіти життю!.. Адже жити хотілося всім, та не всім вистачало сили боротися за своє життя, адже вони були на стільки виснажені голодом, що просто не могли нічого вдіяти і сприймали все, як належне. Щоб вижити, ходили на поле , збирали гнилу картоплю, буряки, їли , все, що можна було їсти. З нетерпінням чекали весни, бо то було спасіння… Зʼявлялись перші бруньки на деревах, ікі слугували їжею, їли також і клевер. Найбільш радісною подією була поява першого щавлю в лузі, тоді всі навипередки бігли туди, щоб поласувати. Ганна Пантелеймонівна чула, що були такі випадки, коли для того, щоб вижити, не брезгували навіть людської плоті. Це на її думку було найжахливішим…Бо це зовсім не етично і переступає всі моральні рамки. Але співрозмовниця все ж таки сказала, що десь, в глибині душі, вона все ж таки їх дечому розуміє, адже знає, що таке пухнути від голоду, не їсти по кілька днів взагалі та дивитися, як умирають твої рідні і близькі…  

Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл. 

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: Учениця 11 класу Тарасенко Юлія.

Респондент: Василець Іван Олексійович, 1928 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.

На том дворищі, Джосан ото построївся, Коля Гуркалів копав, (вони ж куми) так копали ж зразу фундамент для хати. Костей багато нашли; копали погриб – тоже костєй багато. Вони, дядько жив…ну вступив у партію був. Питають його : «Чого в партію вступив?» А він каже : «Щоб мені краще жилося». Ну костей у них багато було… Так вони вже голодували, що була уних дочка, а де вона ділася ніхто не зна, кажуть уїхала…  Істи хотілося здорово. Я вже пухлий лежав. А моя сестра в колхозі робила. Так у глечику юшки принесла так я їв. І така смачна мені була, шо аж і не знаю чим вона та юшка  заправлена шо така добра була. Страждали люди здорово. Пилипа мати пішла ноччю до людей, шо вони картоплю посадили, а вона рила, так дядько вбив її. Оце на вулиці таке було… 

В голодовку Кублів дід тоже такий ледачий був, а моя сестра робила на мельниці в голодовку. Ну нада було засипщика зерно засипать. Ну взяли ж дядька того ж. Брали (также не можна винести) було зерно, муку. Так робили коржі, тоді притуляли до живота і виносили отак. Це тому Григорію казали: «Пошлі поробиш, засипщика нада» Ну він согласився, думав так як ото в мельниці – в вітряку засипав і гуляй. А там надо мішків таскать і засипать, і засипать, і засипать… Так він як наробився, іде єлі-єлі (пішки ж ходили туди й от мельниці), так каже: «По одній картопелькі їстиму вдень. А на мельницю не пойду.» Того шо каже сипиш як у прірву. Як хто допомагав? Виживали як хто міг. Лободу їли, калачики. У се їли, липиха була, шо скільки ми липихи поїли! А рогоза, оце вже була, ну.. так як яблука і груші. Дітей було багато, підемо туди аж на став, нарвемо цієї липихи, сидимо і …пасимося (сміється). Все їли підряд. Кропиву їли. Мати варила з крапиви борщ, юшку, дітей же багато було, нада ж годувать. Ну у нас оце тіки з голоду померли Семеняка Антон, ну він робить не особенно рвався. А хто жив лучше то було нормально..ю У нас оце були корова і кінь. Коня забрали в колхоз, а корову оставили, бо дітей було багато (шестеро у нас було в сімʼї – 3 дівчинки, 3 хлопчика). Голодні були, а ще ж виходили на вулиці. Дівчат же було багато, співали, гармошка була. Голод був, голодні люди були. Общалися між собою. У на же корова була, так бідніші бігали до нас то молока їм, то сметани. Ну дядько був при сільсоветі чимсь, а Михайло був в кооперації, так як привозили сюди ж у магазин шось, так доставали і нам приносили. Так як там не було все таки, а весело всім було, свадьби, гуляли і старі, і малі хоч і голодні. У Голодомор усі вижили з моєї сімʼї. Корова допомогла вижити, город був чималий. Тяжело було, но весело. Шо хто понаїдається і хорошо, ділилися всі між собою.

Місце запису: с.Слобода, Буринський р-н., Сумська обл.

Дата запису: жовтень 2008p.

Ким записано: Максим Жаріков.

Респондент: Ковальова Хима Ілівна, 1916 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Слобода Буринського району Сумської області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Все забирала влада

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Активісти, люди від влади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання

зерна?

Я не знаю і не чула.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не мали ніяких документів, все забирали ще й били.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Били, висилали з села, засуджували на два роки.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я не бачила.

Як люди боронилися?

Люди їх виштовхували, не давали забирати, а їх били і били.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди ховали, але їх ще більше били коли знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали активісти, одного памʼятаю, звали Семен Івченко.

Скільки їх приходило до хати ?

Було їх від двох чоловік і до пʼяти.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали і в подушки і за пазухи, але ніде не можна було заховати – знайдуть. Шукали довгими по 2 метри ковіньками, ними все прохромлювали в хаті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні,не давали, але і не відбирали їхнього.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу

тощо?

Забирали все, навіть діжки з тістом, а потім ще ходили в управу і заявляли.

Що таке закон про «пʼять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Місце запису: с. Слобода, Буринський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Сіліверстова О. О.

Респондент: Друзенко Федора Никонорівна, 1916 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала з родиною: батьком – Друзенко Никонор Степанович, мати Євдокія Олексіївна, дід, баба, Вона Федора, та сестра Саша (померла в 14 років від застуди) у селі Слобода Буринського району Сумської області.

Сімʼя, – згадує Федора Никонорівна, – вижила тільки завдяки тому, що батько був залізничником, працював машиністом. Дуже часто водив потяги до Москви. Тоді залізничникам давали пайки. Але крім того сімʼя тримала корову. Вона і врятувала багато сімей в той страшний час. Забирали з двору все, що належало до зернових, все, що могло б врятувати від голоду. Вже всі хлібоздачі були виконані, але виконавець приходив і давав нові завдання. Зерна в людей вже не було, а комуністи приходили і шукали, шукали. Як зараз памʼятає Федора Никанорівна, як плакали і просили залишити мішок конопляного насіння. Мріяли, що олії зібʼють, але, не зглянулись – забрали. Ще як починався голод, cімʼя тримала невелике поросятко, прийшли, сказали, що для армії. Федора Никонорівна змалку вже працювала в колгоспі. На польових роботах давали таку-сяку баланду.

Люди намагалися вижити хто як міг. Вживали листя бурʼянів, дерев, сушили, потім взимку терли, додавали перетовченого зерна, пекли млинці. Ходили пухл, немічні, хитаючись навіть від вітру. Були такі сімʼї, що не мали ні корови, ні зернини, не працювали в колгоспі – помирали цілими сімʼями. Бувало дотягували до весни, до літа, а потім, коли починала колоситися нива, люди зрізали колоски, їли молоде, щойно налите зерно і помирали. Такою була доля сімʼї Обруча Олександра, що проживав неподалік сімʼї Друзенків. Він, його дружина та чотири доньки – Марина, Тетяна, Катерина, Наталка переживши страшну зиму 32-33 р. поїли налитого зерна і померли.

Ходили по селу і жебраки. Страшні, мов привиди. Хату закрили, лиш почало сутеніти. Памʼятає Федора Никанорівна, як до їхньої хати забрів чоловʼяга, височенний, худючий, з великими лангухом за плечима. Мати злякалася. Насилу його вирядили. Випадків канібалізму не було. Памʼятає головою сільради в той час був Кудін, але повного імені Федора Никанорівна не памʼятає.

Місце запису: с. Улянівка, Білопільський р-н, Сумська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Чабада Єфросинія Іванівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Улянівка Білопільського району Сумської області.

За часи Голодомору 1933р. пам’ятаю, коли по вулиці ходили опухлі діти і кричали, що хочуть їсти. Багато хто з людей ходили по вулицях опухлими від голоду. Колись до нас прийшов мій дядько і був настільки пухлим від голоду та знесиленим, що навіть не міг переступити через поріг до хати, мені довелося допомагати йому. А вижити мені під час голоду допомагала сестра мого діда, баба Ївга, її чоловік на цей час працював в коморі і час від часу вони давали моєму батькові по півхлібини, то маленький вузлик муки, так ми і вижили. 

Місце запису: с. Луциківка, Білопільський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Щигло Тетяна Вікторівна, бібліотекарка Білопільської центральної районної бібліотеки.

Респондент: Мусієнко Олена Пархомівна, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луциківка Білопільського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте період Голодомору?

О боже, усе перенесла, усе на світі. По сім душ у яму вкадали мертвих отак.

Яка причина Голодомору?

Не знаю. Не можу сказать. Якось був і хліб, а потім вивезли його. Був урожай, на все був урожай.

Чи відбирали урожай?

Хліба не було. У селі базар був, так стаканами купували зерно, хтозна, як вам сказать, не помню. Може й ходили. Тоді як дождали хліба люди стали пекти, тоді ще більше мерли, стали пекти, голодні були, а тоді дали хліба, Як понаїдалися багато померли. Сестри маленькі померли. Нас молоко піддержало. У кого молока не було…

Батьки де працювали?

В колгоспі. Тоді з дому позабирали все, і конячку, туди поздавали все, ми в полі були, вони у полі забрали. Тоді одна жінка підняла, що ми колгоспу не хочемо, він взяв І вистрілив у голову, а попало їй у руку. Чи йому що було, чи ні не пам’ятаю.

Чи помирали з голоду?

Помирали, а все рівно йшли в колгосп, багато їхало на Урал.

Що споживали?

Люди мерли, що там їсти, ми їли лопух, коріння викопували, жарили, тоді спориш, ви знаєте пекли коржики із комом. Мама пекла. Я з’їла один і треба йти на ланку.

Чи є випадки людоїдства?

Ні, цього не чула.

Чи ховали померлих?

Яму викопували із бригади, всі безсильні на ходу падали, пухлі, одна сім’я вимерла, так осталася дівчинка років 10 і бідна сама остилася в хаті. На кутку жінка носила Їсти. Понесла воно на печі сидить до комина притулилася, другий раз принесла коли вона до комина притулилася і задубіла. І пальці пообгризала, вмерла вже.

Хто винен в загибелі?

Хто зна, кажуть якийсь. Чи судьба наша така була. Це ж на Україні отаке було.

Чи є пам’ятники померлим?

Не знаю. І не чула.

Чи церква є в селі? 

Була церква в селі але її розкидали. От уж я дожила до 90 год.

Місце запису: с. Луциківка, Білопільський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Щигло Тетяна Вікторівна, бібліотекарка Білопільської центральної районної бібліотеки.

Респондент: Беседівська Марія Григорівна, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луциківка Білопільського району Сумської області.

Пам’ятаєте, Маріє Григорівно, голод 1932-1933 років?

Пам’ятаю, я ходила квіточки рвала, мати маторженики пекла.

Які причини Голодомору?

Не можу сказати. Кажуть засуха була. А я ще тоді не розбиралася. А хто каже Сталін вивіз зерно кудись.

Чи забирали зерно?

Не забирали. В кого коровка була, тим було легше, ато ж на ходу люди мерли. Хронили їх без трун… Кидали у ями не по одному. На моїх очах, я це бачила..

Чи мерли в голоду?

3 голоду мерли, бо пухлі дуже були. Багато померли у садку.

Чи помагали один одному?

Куди!! Хто допомагав. Кожен старався себе защитить.

Що їли в період Голодомору?

Коло яру ходили, конину носили відтіля. Коні дохли. Скільки по сусідські бачила несе, капотить кров – не дай господь.

Чи пам’ятаєте випадки людоїдства?

Я такого не помню, у нас такого не було.

По колоски ходили в колгосп?

Після голодовки люди ходили і я ходила. Пам’ятаю у нас учитель на квартирі стояв. І ще на квартирі стояв голова кооперації. І так їм пайок давали. Коровка в нас була, мати замісить галушок і поділе на всіх, а такого, щоб люди людей їли…

Чи заганяли в колгосп?

Не можу сказати. Зводили у колгосп і телят, і корів – так це після голодовки.

Де хоронили померлих?

Я одну яму бачила, загребли І пішли, було дуже страшно.

В якому селі Ви тоді проживали?

Отут, отут у цьому селі і в цій хаті.

Чи була церква у Вашому селі?

Була, тоді розкидали після війни.

Чи є пам’ятник жертвам Голодомору?

Ні, нема.

Хто винний у загибелі багатьох людей?

Господь святий знає, я не можу сказать, хто каже засуха, а хто усе вивезли. Менї тоді ще не доходило. Не знаю.

Померлі у сім’ї у Вашій в були?

Не було слава богу. По сусідські батько вмер і дочка, але у нас вчителі на квартирі були вони піддержували нас.

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.

Дата запису:  14.10.2005

Хто записав: Слободяник Настя, Католікова Марина

Респондент: Ситнюк Олександра Степанівна, 1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у місті Токмак Токмацького району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви про голод 1932-33 рр.? 

Помню, хоч мені тоді було ще мало годів – приблизно 10.

Які були причини голоду?

Тато казали, шо треба отдавати налог великий.

Хто відбирав вирощене?

Цього не помню. Знаю, шо це були люди у формі. Із ружьями були.

Чи застосовували для людей покарання?

Було, шо грузили сім’ї з вузлами на підводи і кудись вивозили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Ховать боялися. Кругом вже шукали, штрикали і у дворі, і в сараї. Угрожали, шо заберуть у тюрму.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У бригаді, бувало, жарили насіння чи баланду якусь варили.

Чи чули про «закон про п’ять колосків»?

Цим законом всіх лякали – шоб ні зернинки, ні капельки молока не вкрали.

Чи хотіли люди добровільно йти в колгоспи?

Дєдушка і тато були хазяйни хороші. І пасіка, і корови. Хотіли хазяйнувати самі, а в колгосп пішли – боялися, шо арестують.

Хто зумів вижити?

Наша сім’я вижила того, шо як голодно зовсім стане, тато улік з пчолами  продадуть, якісь продукти куплять. Мама на базарі якусь одежу міняли.

Що споживали у їжу?

Їли все, шо можна: і  лободу, і крапиву, і грицики, і щавель, з якого робили щавелики – порізаний щавель умокали в муку чи отруби і пекли.

Скільки людей померло?

Знаю, шо умирали особено діти.

Чи відомі випадки людоїдства?

Наче од такого Бог милував.

Чи поминають померлих від голоду?

Зараз усіх поминають. У городі церков аж три – Сергія Родонежського,  Вознесеновська і Свято-Троїцька. Молебні там руські.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі людей?

Хто його знав. Время було страшне. Може й власть винувата. Боялись тоді всього.