Місце запису: м. Сватове, Сватівський р-н., Луганська обл. 

Дата запису: 7 листопада 2007 р.

Хто записав: Логвіненко Аліна.

Респондент: Тюня Серафима Володимирівна, 7 серпня 1915 року. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Сватове Сватівського району Луганської області.

Мені в 1933 році було 18 років. Я все чітко пам’ятаю. Все в нас позабирали ще навесні 1932 року за те, що не виконали заготівлі. У людей забирали корів, коней, розбирали хліви, клуні, забирали реманент. У нас теж забрали корову, подушки і курей. У мене була одна нова хустина і ту забрали. Тоді почали ховати те, що залишилося, в лісі. То й там знаходили і забирали. Навесні і літом 1933 року з липового листя робили млинці. Торішню гнилу картоплю шукали на полях, як зійшов сніг. Нічогісінько не було. Люди помирали з голоду. Дійшло до того, що людей стали їсти. Один нещасний чоловік (не скажу хто, бо жива його дочка) підстеріг, як сусідська дівчинка вийшла на город їсти квасець, спіймав, задушив і з’їв її. Хто ходив у колгосп, на роботу, видавали по 100 грамів хліба. Хто не міг, той помирав. 

Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.  

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌22 листопада 2007 ‌року.‌ ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Онопка Олена Володимирівна, учениця 8 класу.

Респондент:‌  Таранцова Євдокія Петрівна, 1926 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Гончарів Сватівського району Луганської області.

В ті тяжкі часи мені було тільки шість років. На нашій вулиці дуже багато людей померло від голоду. Дуже часто люди пухли від голоду. Я з матір’ю ходила на гору збирати божу лапшу, це були такі кущі рослини, які схожі на сучасну лапшу. Потім ми її кидали в молоко і їли. На щастя, в нас тоді була корова. Мій батько дуже часто міняв телят на макуху. Він працював в той час на цегляному заводі. Мати мала багато платків, які міняла на висівки. Але це було дуже незручно, адже, щоб мати дванадцять блюдець висівок, потрібно було віддати цілу шаль. 

А під час Голодомору мій батько почав пухнути від голоду і сказав матері: «Давай я сходжу на кладовище і повиливаю ховрашків». Ховрашки – це такі тварини, схожі на кролів, які жили в норах, і щоб їх зловити, брали відро води і виливали у нору, а коли ті вибігали, їх ловили, смажили і їли. Але мати була не згодна з батьком. Вона гидувала їх їсти. Коли батько їх приніс, мати розплакалась, але він спочатку заховав їх, а потім все одно з’їв. Звичайно, був недостаток їжі, але я і моя родина вижили.

Місце запису: с. Носачів, Смілянський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Кавун Микита Дмитрович, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Носачів Смілянського району Черкаської області.

Ви пам’ятаєте про голод 32-33 років?

Як же не пам’ятати, коли вичищали все до зернятка, навіть посівне забирали всі, не глядячи на малих дітей, ні на велику сім’ю, ні на сиріт.

Розкажіть, будь ласка, більш детальніше.

То були важкі та страшні часи. Люди пухли та вмирали від голоду не тільки по хатах, вмирали йшовши по вулиці, просто падали, і ніхто не міг нічим допомогти, оскільки самі пухнули з голоду, не було чого їсти. Всі думки людей що були більше схожі на привидів абона мерців ніж на живих людей були про їжу, хоча б які крихти. Багато хто втрачав розум від голоду. Першими гинули старі, хворі люди та діти. Села обезлюдніли, в селі залишилися лише декілька хат, в яких хтось ще був. Не проходило декількох днів, щоб хтось не помер від виснаження та голоду. То в одній хаті то в іншій хаті зранку знаходили когось мертвим. Про те, щоб поховати по-людськи не було й мови. Використовували ями в яких ховали по декілька чоловік. Бувало таке що люди лежали попід забором або на дорозі і не було кому їх поховати. Люди втратили людську подобу, віру в майбутнє, духовність, стали байдужими до всього людського. 

Чи відомо Вам про випадки людоїдства в вашому або інших сусідніх селах?

Так, були випадки людоїдства, коли батьки їли своїх малолітніх дітей, тому що не було зовсім чого їсти, бо поїли не лише домашню скотину і пшеницю, а й пташок та собак, відловлювали пташок та інших тварин, що можна було вживати в їжу.

Що робило колгоспне керівництво та місцева влада?

Не багато що, що могло хоч якось підтримати існування. На неділю виділяли стільки скільки треба дорослій людині на день.

І це все?

Ні, ще майже кожного дня до села приїжджала з колгоспу підвода на яку збирали по селу мертвих, часом вивозили і помираючих, щоб менше їздити. Були випадки, коли конаючі самі вилазили з цих могил.

Місце запису: с. Лозуватка, Шполянський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Гегельська Ніна Мефодіївна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Лозуватка Шполянського району Київської області

Я, Гегельська Ніна Мефодіївна, дівоче прізвище Гунько, Народилася 21 січня 1927 року у селі Мозуватка Шполянського району на той час Київської області нині Черкаська область.

Голод 1932. Осінь. У селі дали по 200 гр. на трудодень хліба з торішнього врожаю. Хіба ж цього вистачить? Люди, поки була пшениця, тувкли в ступі і варили куліш, перебиваючись так-сяк. Рятувала ще кукуруза. Варили куліш з товченої кукурузи і їли. Картопля не вродила. Варили борщ із буряка. Накришать, наквасять і варять похльобку. Це у такому стані були бідняки, багатим було легше. Міняли платки, одежу на хліб. У селі організовували у сільських хатах яслі, зносили туди діток бідняків і годували. Хоч і голодували люди, але на роботу ходили. Люди йшли, бо боялися, щоб не виселили.

Моя свекруха, Гегельська Федошка Іванівна, розказувала, що її чоловік у 1932 р, весною, пішов на Західну Україну мінять хліб. Дітей у неї було 4, всі хлопці. Найстаршому, Альоші, було 8 років, Філімону – 5 років, Андрею – 3 роки. Четверта дитина родилася восени, 1932 року. Його батько і не побачив. Залишили десь у Західній як шпигуна, бо не мав справки-посвідчення про особу. Помер у тюрмі від голоду. Його напарник вернувся, вижив чудом, прийшов і розказав, як чоловік помирав у чужині.

У селі люди були різні за статками, половина села вимерла, а 1933 був страшніший проти 1932 року. Зерно не вродило, але у государство здали все. Людям дали знов по 200 г на трудодень. Свекруха мала буряків трохи, морква уродила. Дітей 4-ро, просять їсти. Пекла буряки, тушила моркву і годувала діток. Навесні 1933 опух Філімон, а Петя прожив 1,5 року. Опух від голоду і помер. Мати проміняла останні подушки на крупу і чашку меду, щоб порятувать Філімона. У хаті не було нічого із статків. Спали на голому полу. Філімон на літо поправився. Рвали зелені колоски, м’яли зелене і варили кулешик. Цим рятувалися. Із липи листя м’яли, сушили, пекли млинці – гливкі, зелені, липкі. На голу сковорідку клали, припікали і їли. 

Ясла були в селі і в 1933 році. Варили куліш і діткам тричі давали їсти. Батьки такі працювали у полі. За два роки у селі вимерло багато, осталася третя частина. Хати пустували. У селі був чоловік Козаченко, по-вуличному Гусак. За одну людину мертву, яку він забирав, давали пайку хліба. Хоронили в одну яму всіх. Коли наповнювалася людьми до краю, то загортали. Була одна могила, ніхто за нею не доглядав, бо всі вимерли. Була і жінка, їла дітей. Крадькома їла, нікому не давала. Ховалася. Голодовка була страшніша за війну.

Мені було 6 років, все пам’ятаю про голод. Із дітьми, своїми ровесниками, ходили, збирали колоски торбинками. Все підбирали, не лишали і колоска. Зносилии на піч, висипали з торбинок, молотили і давали людям.

Місце запису: м. Київ.

Дата запису: 13.07.2003 р.

Хто записав: Холявчук Ольга Валеріївна.

Респондент: Скрипник Григорій Антонович, 1928  р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. До 1929 року село називалось Кирилівка, цього ж повіту, Київської губернії.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дуже добре пам’ятаю, що був голод в 1932-1933 роках, тому що мені було тоді 12-13 років, а також пам’ятаю голод в 1946-1947 роках.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

В 1932-1933 роках погодні умови були малосприятливі для сільськогосподарського виробництва. В ці роки через недостатнє зволоження ґрунту урожай сільськогосподарських культур як в польових умовах, а також на присадибних ділянках населення був одержаний нижче середнього. Крім того, в період збирання врожаю зернових йшли безперервні дощі і все, що було зібрана в полі, було складено в скирти та стоги, які до обмолоту проросли і в подальшому до продовольчого використання намолочене зерно було не придатне.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

В нашому селі відбирали зернові культури у людей середнього достатку та у одноосібних господарів, які не вступили до колгоспу. Кожному такому господарю доводився до двору план здачі зерна. Якщо він його не виконував, то бригада активістів села на чолі з представником району перевіряла всі будівлі господаря і забирала те, що знаходила. Овочевих культур не забирала. Забирали у людей в основному запаси зернових минулих років.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Про донесення владі про приховування людьми зерна мені не відомо.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Про повноваження членів бригади на обшук господарів і відбирання у них зерна мені нічого не відомо. Так як в бригаді був голова сільради, то їх дії сприймалися як законні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

При обшуках господарств мало місце грубе поводження членів бригади з господарями, але побиття, арешти та висилання тих, хто приховував зерно в нашому селі не було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Члени бригади по обшуку господарств були без зброї.

Як люди боронилися?

Лишки зерна люди закопували в діжках в землю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Звичайно окремі господарі приховували частину зерна на городах та в хлівах під полом у корів, коней. Овочів не приховували, бо їх не було. Був великий неврожай картоплі, буряків, моркви.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Хто і як шукав продукти в господарствах селян, я не знаю, тому що участі в цій роботі не приймав.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Склад бригади, що робила обшук був від 3 до 5 чоловік. Це були активісти села.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим людям, що записувались до членів колгоспу в нашому селі їжі ніхто не давав.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Крім зерна, більше нічого в господарстві, яке обшукували, не брали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

Так.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирання колосків під час жнив заборонялось. Людей з поля ганяли так звані об’їждчики з нагайками і люди їх боялися, як чорт ладану.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ці ж люди на конях з добрим здоров’ям правили владу на селі, вони охороняли поля, комори, господарство колгоспу.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

До колгоспу йшли по-різному: і добровільно, і під тиском влади. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Той, хто не хотів з перших днів вступати до колгоспу, потім отримував наряди по перевезенню на великі віддалі різних вантажів, ремонт містків, доріг тощо.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто худоби ніде крім господарств не переховував, тому що в нашому селі її не забирали. Лише злодії та бандити могли її вкрасти. В колгосп забирали лише коней та волів.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Бригада активістів свою роботу по обшуку господарств починала по-різному: в 10-11-12 годин дня.

Скільки разів приходили до хати?

До хати приходили раз, іноді два рази.

Коли почали помирати від голоду?

Голод у нашому селі розпочався навесні 1932 року. В цей час почали помирати люди. Особливий розмах це набрало в середині літа і продовжувалось протягом 1932-1933 років .

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Про сиріт мені нічого не відомо.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували в селі одиниці господарств (ті, що були ближче до влади), а також ті, де були малочислені сім’ї.

Хто зумів вижити?

Господарі, які мали корову, вижили. Корова їх і спасала від смерті.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Люди не ділилися продуктами між собою, бо не було чим ділитися.

Які засоби вживали до виживання?

Окремі люди з добрим здоров’ям їздили до Краснодарського краю по хліб.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Наша сім’я вижила, ніхто не помер, хоч пухлими і були. Вижили, бо у нас була корова, яка давала 30 літрів молока щоденно, чим ми і спасалися.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали в їжу квіти акації, лободу, кропиву і т. і.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Про кору не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ніяких тварин, крім курей та корови в нашому господарстві не було. А за інших, що вони споживали, я не знаю.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

До міста окремі люди їздили, але мало що їм там вдавалося виміняти.

Чи був голод у містах?

Про голод в містах мені нічого не відомо.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

За період Голодомору в нашому селі по різних переказах померло більш як 50% населення.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Людоїдства у нашому селі не було, проте в сусідньому селі Тарасівці це мало масовий характер.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих від голоду ховали спеціально виділені для цього люди. Вони їздили з возом чи гарбою по вулицях села і забирали мерців.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Чи платили цим людям за їх роботу, мені нічого не відомо.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ховали їх у братській могилі на сільському кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Офіційно ніхто ніколи у нас їх не поминав.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують при розмові.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому селі було дві церкви. Одну розібрали ще в 1926 році, другу – в 1936 році. Церкви відносилися до Московського патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ніяких знаків, пам’ятників, хрестів померлим від Голодомору у нашому селі ніхто не встановлював.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Своїм дітям я завжди розповідав про ці страшні часи.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винних в масовій загибелі людей я звинувачую владу, бо вона не вживала ніяких заходів, щоб залишити людям для виживання хоча б мінімальну кількість зерна, а забирала все повністю, нічого не лишаючи.

Що таке “Торгсін”?

В містах, райцентрах були відкриті торгсини, де продавали все їстівне в необмеженій кількості. Але за це треба було платити золотими речами.

Місце запису: с. Радника, Поліський р-н., Київська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Кравченко Ірина Віталіївна.

Респондент: Шевченко (Котенко) Єфросинія Карпівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Почапинці Лисянського району Черкаської області.

Я родом із села Почапинці Черкаської області Лисянського району, на даний час проживаю в селі Радника Поліського району Київської області. Голод я пам’ятаю добре, цього не можна забути, хоча часу спливло багато. Із причин голоду неврожай чи засуху не назву, бо вродив тоді врожай, може щось і замокло, але врожай зібрали. Потім його забрали свої ж односельчани, бо на той час створювались колгоспи і комуни. Витрушували все, що можна було забрати, в усіх нишпорках вишукували. Чи були в них документи не знаю, хіба тоді до них було. Були й такі, що й писати, і читати не вміли. Покарання були. В пам’яті часто спливає поле, де діти збирали колоски, та їх за це вбивали. Як люди могли боронитися? Сил не було по світу ходити. Мені було 8 років, я не знаю чи давали їжу тим, хто вступали до колгоспу, але знаю те, що силоміць відбирали худобу, все, що можна взяти з продуктів харчування… Від голоду померла моя мама Мотрона і батько Карпо. На той час зайвий рот нікому не був потрібний, але ж таки чужі дід з бабою взяли мене. 

Важко було зиму перезимувати, а по зимі ми збирали й мерзлу картоплю, шукали корінці, гнізда птахів, рвали різну траву (бурячки, щавель, лободу, верес), листя липи, берези, дерли кору, яку перетирали і пекли такі пироги. Люди мерли дуже взимку і навесні. Навесні, коли з’являлися ягоди, проростала не зібрана восени цибуля, картопля, квасоля, то люди наїдалися і вимирали від того, що наїлися. Цього не розказати словами і не передати нічим того, що відчували люди в ті часи. Спочатку померлих звозили і скидали в яму, а пізніше – просто лежали на вулиці. Де йшов, там упав і вмер. В селі в нас голодували всі, помочі не було не від кого. Хто йшов в колгосп, то в тих, напевне, було що їсти і корова була. Але й тоді брат брату не давав би. Випадків людоїдства не було, але й птахів, котів, собак виловлювали і їли.

Як тільки почали забирати всю їжу, то батько забрав в мене золоті сережки і повіз в місто міняти на хліб, виміняв, але по дорозі відібрали. Так і приїхав ні з чим. У нашому селі багато людей померло, але скільки не знаю. Я щодня дякую Богу за те, що зараз маю, що їсти, але ті страшні часи не забути. В селі нашому є пам’ятники померлих від голоду. Не лише пам’ятники увіковічнюють ті дати, скільки вже учнів збирали дані і записували, скільки передач було. Але все це згадують останні 10 років, а раніше мовчали. Я завжди розповідала дітям, онукам про те, через що пройшла, бо голод 32-33 років не забудеш. А з 1942-49 років я була в Німеччині. Там тоже було не солодко. Не дай Бог нікому, ні одному поколінню пережите те, що пережили старі люди. Хто винен ніхто не знав тоді і не знає зараз. Думки різні…

Місце запису: м. Бориспіль, Бориспільський р-н., Київська обл.

Дата запису: 1-3.11.2005 р.

Хто записав: Гойда Тетяна Миколаївна.

Респондент: Гомон Віра Ільківна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Бориспіль Бориспільського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, пам’ятаю. Але він так і длився. Вже і на желєзій дорозі робила, пайку давали 300 гр. хліба і 150 на дитину, і так аж до 47-го року. А цей голод вже був дуже страшний. Дитина коли просить їсти, то саме найстрашніше.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Сталін зробив голодовку.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Комсомольці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Вигрібали все, і печі розвалювали, все забирали. Ні квасольки, ні сухарика ні насіння ніякого. Особливо важко було взимку, а вже весною їли кропиву лободу (дві, три картоплини подрібнювали, розмішували з водою і цим заправляли варену траву. Акація це за щастя було. І ще знаю, що налисники пекли з сушеної акації.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нічого не можна було приховати, все вигрібали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Комсомольці.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили групами

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Люди ішли до колгоспу і робили, бо на трудодні давали щось.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не пам’ятаю.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

За колоски об’їзчики на конях ганяли, били.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Мабуть, охоронялися. Були ж об’їзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто там хотів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не пам’ятаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень ходили, і ночью.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали помирати від голоду?

Ще з зими. Умирали на дорогах діти, дорослі, їх збирали і складали як сельодку, підбирали підводою. Брат був пухлий, а Надя сестричка худа, висохла. Брат Мітя і Надя померли з голоду і мама померла.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю. Мене забрав мамин брат, він був бездітний. А батько був у командирові у Ташкенті, тому і вижив. 

Хто не голодував у селі і чому?

Були такі, що не голодували, Ті, що забирали у людей усе.

Хто зумів вижити?

Не скажу даже.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не допомагати. Виживали самі.

Які засоби вживали до виживання?

Кропиву, лободу, акацію їли. Рано на весні сосон очки пускали молоді пагонки, їх чистили і їли. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кропиву, лободу, акацію їли. Рано на весні сосон очки пускали молоді пагонки, їх чистили і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ані кота, ані собаки, ані миші, нічого не побачиш, Ловили все що попало, на кострі жарили і їли. Людське м’ясо їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ні, не знаю.

Чи був голод у містах?

Ні, не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

На базарі продавали м’ясо. Батькова нова дружина купила м’ясо на базарі і чуть не вмерла. Бо то було людське м’ясо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Звозили і скидали до ям на кладовищі. Хто їх хова?

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладовище, туди звозили.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Не знаю.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Давно живу в Борисполі, з 56-го року. Тут церкви були зруйновані.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

На поминальні дні, вже тут у Борисполі поминаю. Поминають усі

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановляють, хто як може.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знають, треба щоб знали.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада винна.

Місце запису: с. Любимівка, Михайлівський р-н., Дніпропетровська обл.

Дата запису: 02.09.2009 р.

Хто записав: Ведмедовська Божена.

Респондент: Півненко Одарка Яківна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Малі Канівці Чорнобаївського району Черкаської області.

Як Голодомор доторкнувся саме до Вашої сім’ї?

Знаєш, мені дуже важко згадувати те жахіття, що бачили мої очі. Незважаючи на те, що на кінець Голодомору мені було всього 8 років, проте, моя пам’ять все ж таки досі бентежить мене деякими побаченими мною випадками. Дещо мені розказувала моя мама, Царство їй Небесне! І зараз, у моменти спогадів, не можу витримати, не заплакавши… Як зараз пам’ятаю, як в сім’ї було все: благополуччя, родинне тепло, мир, спокій – і як в один момент все обірвалося, мов бісер на нитці… Помню, як ще малою, побачила смерті старшого брата Іванка та наймолодшої сестрички Олі… Обоє вони померли від нестачі їжі. їхні животи розпухли, мов кулі і ніженьки мов спичечки тягнулися за тулубом. Матір плакала так гірко, що тієї її звичної іскорки у очах і сліду не було. Там же, у Малих Канівцях ми втратили і батька… Яке горе, доню!.. Не дай Боже вам, милі мої, побачити, яке ж це лихо! Після смерті спочатку сестрички та братика, а потім і мого любого батечка, матір не знала, що робити далі. І лише через деякий час вирішила, що для того, щоб зберегти хоч моє життя, її останньої дитини, потрібно тікати кудись ближче до промислових міст, де є хоч якесь сподівання на якусь їжу. Одного дня мама схватила мене за руку та повела геть з дому. Я зовсім не помню, як ми йшли… Та назву села, де був наш новий дім також не вдається згадати. А що ж узяти? Мале ж було ще. Проте, там було дещо краще. Саме там для нас і закінчився Голодомор. Хоча у пам’яті посідають всі ті події, що були у Малих Канівцях. Люди їли все – їжаків, горобців, ворон та все що потрапляло під руку та якось могло відтягти хвилини смерті. Та найгіршим було канібальство… Господи! Лишенько! Люди їли один одного. Наші ж сусіди з’їли свою меншу доньку. Зварили її у горшиках як м’ясо якоїсь тварини… Милостивий Боже, як можна робити таке?! Люди були очумілі, в їхніх очах не було нічого, вони абсолютно нічого не розуміли… Це жах! Господи, не дай Боже вам таку долю! А тільки щастя і благополуччя! Нехай Господь береже вас от всього поганого!

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Андрунь Марфа Пилипівна, 1914 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Шукайвода Христинівського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я, дітки, всьо  пам’ятаю, тільки я його не перекажу.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Той рік уже урожай уродив, тільки пізніше, а перед тим не було. Був урожай, но всьо позабирали; колективізація була, всьо витрясали і забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Гонили в колективізацію, всьо витрясали, забирали. А хто це робив? А я знаю? Був тут один шукайводський…, ще  гірший як у Христинівці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було. Не знаю, не скажу.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Нічого не знаю. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Доганяли цих людей на цепку, били нагайками, ложили на бочки, били їх, було арештовували, було…

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ходили без оружія.

Як люди боронилися?

Всього було, доцінька, боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, замастювали, ховали в жолобах коло корови, в хлівах закопували, в хатах замастювали, всюди… в землі закопували. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були у них залізні шпіки, штовхали в землі, людей заганяли в штандари, по 12 душ у штандарах було.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Зо три,  зо штири, коли й п’ять… не знаю, я вже позабувалася їх фамілії: ну,  цей був, Мурзак,  якась була Катерина.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

А за це вже зерно давали, всьо давали з колгоспу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Дрантя забирали, всьо забирали, худобу забирали ті, що  ходили. 

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

П’ять колосків –  і судити.  У 30 колгосп заснувався. Від людей чула. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли зерно, овочі дозволяли. З колгоспних полів не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Свої люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Зразу змушували.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

А тоді вже, як знали, що в колгоспі, так всі йшли в колгосп, бо в колгоспі було добре… тяжко робили, “бо в колгоспі було добре”… Податки платили. 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не ховали, не ховали люди.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом і ноччю, і ввечері. 

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю, не скажу.

Коли почали помирати від голоду?

З 33-го, четвертого, літом,  весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Нікуди, так ті дітки й пропадали.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що обдирали, ті й були. 

Хто зумів вижити?

Не скажу, вижили.   

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так, хто мав совість, допомагав, а хто не мав совісті, не допомагав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Які родичі? Такі самі. Тоді, дитинко, не було родичів, нікого, бо всі були голодні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бур’ян їли, траву, либоду, гнилі бураки,  по полі мерзлу бараболю збирали, пекли пампушки, хто шо бачив.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Очерет рвали, сушили коріння, мололи. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Собаки їли люди, людей їли, птахів зловити не могли, всі не могли ходити. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Хто мав за що, то піде стаканчик пшона купить, шматок хліба. Міняти не знаю. 

Чи був голод у містах?

У Христинівці був тоже голод, ну, менший, не такий як у селі. За другі міста не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Може, знала, то й забула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не можу сказати.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Голодні були. Червонка – жінка, вона голодна була, робила тоже, була дитина, не мала за що, дитина померла, казали, чи вона її живу з’їла.  Мати свою дитину з’їла. І тут була Їлина, тоже свою дитину з’їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто саме ховав? На кладбіщі,  могилу не кожному, кидали там… було десь дуже 12, чи може й більше, чи 30.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Вони самі собі платили, людей обирали й платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладбіщі є братська могила.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Мабуть, як є ще ті живі, чиї повмирали, то пам’ятають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Батюшка молиться, одчитує служби. А як уже закрили церкви, то не молилися. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є в селі, Київського патріархату, людей мало, немає кому ходити. 

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Є хрест. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Нічого і ніхто мене не питають. Дітям своїм розказую.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винне, мабуть, керівне начальство.

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Дмитрук Катерина Пантелеймонівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Шукайвода Христинівського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я всю жизнь була в Шукайводі. Помню добре. Голодна була, холодна. В родині була я одна з мамою, була ще єдна дівчинка, то з голоду пропала в два роки. В 33-му померла.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Люди здихали. Була засуха. Вже як 1933 рік, то все такого восени вже добре уродило: і хліб гарний, і картошка. А тоді як це була весна, голодна, то з голоду падали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Були такі, що ходили по хатах, не то шо крали, а просто забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю. 

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Нічого не показували, просто забирали всьо геть. Як в банці насипана пшениця була, то висипали. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не били, нічого і як приходили, ніхто нічого не казав. Просто була комісія така від сільської ради. Нікого не били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, нє. 

Як люди боронилися?

Нічого. Усьо,  голими руками. увійшла в хату: “Так, шо  у вас тут є?”. “Нічого нема”, –  мама каже… Ввони тоді вже дивляться по горшках, по баняках, по каструлях, в кого шо. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Та й шо?  Одна жінка, сусідка Андрунь, та й в нас було бур’ян сіяли, точили насіння. А батько там робив і приніс бур’яну. У нас жорна були, а ми змололи, а вони ввійшли (з дітьми п’ятеро).  Мама і їй дала трошки того бур’яну, щоб якусь пампушку спекла.  А вона каже: “Я колись віддам”.  А хтось може й бачив. У неї така клуня стояла і вона в тій клуні закопала два мішки пшениці…І хтось чи бачив, шо  і доказали. Бачим, іде до неї комісія, душ із шість… Вони в ту клуню, лопатою по всій тій клуні і найшли ту яму, відкопали і забрали ті мішки. То вона так стояла плакала: “Дайте мені дві пригоршні, хоч зварити суп…” Не дали нічого, забрали й пішли. Тоді єдне на другого не дивилось.  А шо ви думаєте. наверно, вони брали, ділилися і їли. Вона, член комісії і сама здохла під тином з голоду.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не помню. Мурзак –  чоловік був, була Наська – жінка і Самарський. І єдна комісія,  там друга комісія. По три, по штири. Сільські.

Де можна було заховати продукти харчування?

Копали ями в коморах у хлівах. Де хто бачив.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Аякже. Тоді трудодні писали і давали на трудодні їжу, а як робили на полі, то були котли варили. Давали хто робив, а додому не давали. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Нє, нє – тільки продукти.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Не чула. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як уже колгосп заснувався хороший, то тоді ми ходили збирати, як пройде машина. Гонили, гонили, але всьо равно збирали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не помню, свої їздили.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Добровільно.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Хто не хотів, той не йшов. Репресій не застосовувалось. Як ішли в колгосп, то самі вели добросовісно: у кого коняка, у кого обріз, у кого корова, теля…

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Реманент ніхто не ховав, добровільно самі вели. 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Удень. 

Скільки разів приходили до хати?

Раз. А як хто доказав, то прийшли откопали, забрали та й пішли. 

Коли почали помирати від голоду?

Ну, як це голодовка 33-го з весни до осені.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Забирала держава. Покотило Марійка і її сестра Варка. Тут була хата і їх туди забрали і інших. Колгосп варив їсти їм, щоб вони жили.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю таких.

Хто зумів вижити?

Де в кого була корова, то не голодували. Хто хазяї були, то не голодували. Ці зуміли вижити. Тітка рідна, чоловік  її і п’ятеро хлопців, як дуби, виздихали. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Тоді ніхто нікому не допомагав.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Либоду, бурачиння,  буракове насіння.  Тоді ягід не було. Тоді хазяїн за кожну штучку платив гроші: яблука, груша, слива.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Пішла до ставка стірати, якось сіла і 3 пуловиці. Бо я їх  половила, принесла. Прийшла мама з бураків, а я кажу: “Мамо,  сьогодні вже добра либода, бо зажарена, бо я половиці вкинула. Люди їли собаки, коти. Осьо Вера, на ню  кицька видумали,  кицьку вбила…

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Був базар, но  ми не ходили. А люди ходили. Якась хустина, хустка, яка спідниця, якась жменя лишилась пашні; косили попід хати і міняли.

Чи був голод у містах?

Не чула.

Що таке “Торгсін”?

Не чула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ой, багато, ой, багато. Дуже багато, здорова підвода, коні, а не бики і гарба, і жінка їздовий попід хати їздить і збирає, хто вже вмер. А якщо ви ще дихаєте, вона вас у гарбу ложить і повезла на цвинтар закопати. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У Щурів дитина вмерла чи здохла. Мати поклала і  їла: шматками різала, зварила і з’їла. На другий день зварила і з’їла. Живих нє.  Людей живих не помню, щоб хто їв. 

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Хто їм платив, трудодні писали. Як згадаю, як цього Тихона: “Що я, – каже, – ще раз за тобою буду їхати”.  Вкинула в гарбу і тоді стала десь забирати ше когось, а він з тей гарби рачки в бур’ян і вижив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Зробили у нас: позвозили у нас де яка кістка валялася і зробили дуже велику могилу Голодомору.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминає батюшка.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Люди на Проводи туди йдуть, там столи стоять і хто шо бачить –  кладе. Мені мама показувала, де тітка захована…

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

До церкви ходю. Церква українська, не дуже давно відкрилась.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Вони не вірять. Я кажу, що мама зварили либоду, а на другий день бурачиння та й кажуть до мене: “Мабуть, будемо, доню, либоду варити, бо либода жирніша”.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

А я знаю? Голодовка, не було чого їсти. Не давали, не відки не присилали нічого. Забирали, а куди везли не знаю. В комору забирали. Брали, висипали: квасоля, крупа, продукти, нічого з комори не давали.