Місце запису: с. Малинівка, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  13.10.2005 р.

Хто записав: Кошарна Юлія Іванівна.

Респондент: Шинкаренко Ганна Варивонівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області.

Дуже добре помню голод 1933 року. Причина була єдина – неврожай, бо ніхто хліб і худобу не забирав. У колгоспи йти ніхто не заставляв. Хто хотів іти – йшов, хто ні – той жив, як міг. (Про репресії та розкуркулювання а також на питання, пов’язані із поборами влади та причини такого становища тогочасного українського села відповідати відмовилась, бо не знає такого). Поля охоронялись, але залишки городини й колоски збирали люди. Їли все, що можна було: какиш, грицики, смажили оладки з лободи, ловили ховрашків. Тим, хто працював у степу і дітям у школі варили обід, людям носили макуху. Більшість голодувало, але були й такі, що не знали голоду – мабуть у них залишився хліб з попередніх урожаїв. .

Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  28.09.2005 р.

Хто записав: Лопатіна Олена Миколаївна.

Респондент: Репетун Марія Йосипівна, 1917 р. н.

Народилася та під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Святодухівка Ново-Златопільської сільради Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині – село Любимівка Гуляйпільського району Запорізької області).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так, добре пам’ятаю. Мені в той час було чотирнадцять-п’ятнадцять років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Я пригадую, шо в той час балакали, шо в нас на полях був неврожай. А ще була велика бідність, не було чим обробляти землю; багато людей погибло у гражданську війну, і взагалі люди були дуже слабі, боліли часто.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приходили члени якоїсь комісії, як вона називалася, я добре не знаю. Казали на них „незаможники”. Роздивлялися усе і забирали теж усе. Люди плакали, просили хотя би шось залишити для сім’ї, та забирали усе. Особенно у тих, які не хотіли іти в колгоспи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не можу нічого сказати на цей щот, бо тоді ще цього не понімала. Та були такі доносчики, шо про них не можна було і слова сказати.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Як почався голод, у городах робочий клас обезсилів, членів комуністичної партії посилали у села збирать хліб, картошку. Вони спочатку мирно уговорювали – люди кой-шо і віддавали. А потом стали ховати. Як знаходили у когось шось заховане, або закопане – забирали без спросу, везли на залізну дорогу, і далі – у город. Ходили по дворах багато, а чи були в них якісь документи, я не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Я пам’ятаю, шо хто не давав хліба, той счітався „ворогом народу”. Люди канєшно возмущалися, виступали. Та по селу став їздити „чорний ворон” (машина така), яким забирали самих балакучих. А ще таких людей сажали на підводи і прямо сім’ями вивозили у тайгу, у Сибір, чи там на Соловки, може.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Сначала із города приїжджали агітатори, і агітірували здавать хліб і продукти, у них зброї не було. А потом, як почали забирати їду силою, у деяких була і зброя. Приходило декілька чоловік, активісти-робочі або члени партії, комсомольці із оружієм, для самооборони.

Як люди боронилися?

Як стали забирать людей, всі почали боятися – вже мовчали, не возмущалися, деякі намагалися шось заховати для своїх дітей.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Практично це було дуже важко зробити. Хліб (зерно) вообще попадав тільки колгоспникам за „одиниці” (трудодні). Та це вже потом. А спочатку і колгоспникам нічого не давали, тільки „палички” ставили за трудодні.

Хто і як шукав заховані продукти ? Як їх звали?

Та оті ж, з „комітету”. А як їх звали, я не знаю. А шукали так, шо й сараї ламали, перевертали усе.

Скільки їх приходило до хати ? Хто це був?

Я вже казала, шо то були „незаможники” набрані з самих бідних селян. А у нас в селі у тому комітеті були і такі, які не хотіли ніколи работать на землі, були і алкоголіки, які за кружку бражки могли й на родичів донести. А приходили до хат по кілька чоловік, не менше трьох.

Де можна було заховати продукти харчування?

Коли почали силою забирать пшеницю, то люди рішили ховать хліб не дома. Підводами вивозили і закопували десь по три-чітирі мішки хліба (пшениці).

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тоді колхозникам записували „одиниці” – трудодні. І за ці одиниці їх кормили у бригадах обідом. Це у нас в селі. А як десь було, я не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали продукти харчування, одвозили у город, а кой-хто казав, шо і самі активісти між собою ділили. А худобу забирали до колгоспів.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Тоді я цього не знала. Помню, шо за шось дуже штрафували людей, не допускали до роботи. А це ж було саме хуже – не заробиш одиниці, не будуть годувать і нічого не дадуть у колхозі.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Після косовиці всіх дітей посилали у поле збирати до торб колоски, шо залишилися. Хто работав – записували „одиницю”. А додому нільзя ні в якому разі було забрати даже жменю колосочків.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Кажде поле у нас в колхозі було розбите на „карти”. На каждій „карті” – вишка, там сидів сторож. Єслі він побаче, шо хтось крадеться – вдаряє у дзвін, сідає на коня і доганяє. Кого впіймають – везуть на суд. А шо дальше з тими людьми було, я не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Конєшно, не всі хотіли іти в колгосп. Та заставляли. Якшо не йдеш до колгоспу – збирайся на виселки. Приїжджають, грузять сім’ю на гарбу і везуть, хто його знає куда. Нікуди не дінешся з села.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, змушували. Робили такі налоги на тих, хто мав своє хазяйство, створювали такі умови, шо людина не вплутається. От і приходилося іти до колгоспу хоч кільком членам сім’ї. Тоді забирали майно в колгосп, ну там… худобу, реманент якийсь, у кого все, а кому шось лишали і для свого хазяйства. Це як на кого подивляться…

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ж її заховаєш ? Все одно – знайдуть. Це ж жива тварина – її треба кормить, ухажувать. То й не ховали її. У кого була сім’я велика, уговорювали батьки не забирати хоч корів, шоб було чим годувать дітей. Кому бувало і оставляли, як посчітають нужним, а багато забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили і дньом, але частіше – вечором і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

До кого як. Хто дуже бідний – у того за раз виносили шо було, а до кого і кожну ніч ходили, поки не вислідять і всього не винесуть.

Коли почали люди помирати з голоду?

Пам’ятаю, шо стали казати, шо мруть люди від голоду коли вже було давно холодно і сніг вже лежав. Може це було зимою, а, може, і пізньої осені, а, може, вже весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Може десь і були такі завєдєнія, шо забирали сирот, та коло нас рядом таких не було. А дітей, – коли забирали родичі. Та були случаї, шо і родичі не хотіли брать, самим їсти нічого було. Тоді забирали сусіди, чи там ще хтось. А діти в дяку помагали, чим могли: пололи, копали город, збирали трави, рослини всякі там, ну і хто шо міг.

Хто не голодував у селі і чому ?

Цього я не знаю.

Хто зумів вижити ?

У нас у сім’ї двоє померло від голоду. Я пам’ятаю, шо на них страшно було дивиця, такі були слабі і пухлі. І даже, коли роздобули їжі, то не змогли їх врятувати, так вони охляли, все одно померли. А в селі, може вижили ті, хто були доступні до начальства. Казали, шо хтось- там, не пам’ятаю, ходили у „комнезам” шоб ділити пшеницю, яку позабирали у других. Може їм і легше було. А ще, я думаю, вижили ті, хто умудрився шось для себе заховати, запаси зробити, хоча це і трудно було. А ще: шось видавали тим, хто був у колгоспі, але того не хватало, шоб прокормить сім’ю.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами ?

Так, люди між собою ділилися, хоча це і важко було зробити – самим не хватало. Та, в кого була корова – давали молока тим, в кого були малі діти, це я добре помню.

Які засоби вживали до виживання ?

Шукали все, шо можна було з’їсти з самої ранньої весни – паслися на зелені.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували ?

Нам помагали дедушка і бабушка, які жили у Санжарівкі. Ділилися зерном, овочами.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння ?

Їли всякі рослини. Ну там свиріпу, грицики, молочай, калачики. Ягоди різні, іноді і травилися, бо в нас таких с’єдобних ягод диких майже немає, мабуть, тільки бузина. Помию і коріння якесь їли, таке було, як тоненька морква, а як воно називалося не знаю.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу ?

Та акацію їли, помню, цвіти. Якусь кору мама заварювала, як чай, і всякі трави сушені.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Сільцями ловили зайців, та рідко, к сожалєнію. А ще виливали ховрахів з нор водою, даже мишей. Птахів тоже ловили – ворон, граків, горобців били і жарили їх прямо з пір’ям у кострі. Всіх, кого можна було спіймати їли. От тільки собак та котів ми не їли. Їх шо пошти не було – поздихали, а шо і жалко було. А ще ми весною шукали у полі мишачі, чи ховрашині склади – там, де вони ховали зерно.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У нас не було чого міняти. Та, коли ми вчилися, нам на чотирьох давали маленьку хлібинку. То ми її міняли іногда на вісім кукурудзяних ліпеників, шоб шось з’їсти не таке, як всігда.

Чи був голод у містах ?

Був, конєшно. Ми чули, шо там люди зовсім голодали, бо не було ж ні хліба, ні м’яса, ні молока. А в кого були карточки – тому було легше.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін” ?

Добре не знаю. Та, кажеться, так називалися такі магазини, де міняли золоті вєщі, або шось цінне на матерію, хліб та всяке друге.

А ще, по-моєму, це якась загранічна помощь: висилали згущене молоко, рис, сахар, муку. Може, потом, це й міняли на драгоценні вєщі.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю точно. Та помню, шо багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Помню, шо розказували усякі страхіття: шо десь і людей їдять, шо тільки померли, а десь і вбивають тих, хто вже не може двигаться, і їдять. Та у нас в селі такого, слава Богу, не було. Я не чула такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їх складали на бричку і везли в одну яму. Було, шо ховали в одну яму всіх родичів, а було шо й чужих – чоловік десять, а коли і більше. Заховають, хрест поставлять, та й усе. Кого в селі не бувало довго, то тоді коли він приїжжав, то й не міг найти, де рідня захована, якшо ніхто харашо не помне з селян, в якій ямі кого поховали.

Знаю, шо хоронили ті люди, які були в колхозі. Часто їм помагали родичі, сусіди. Просто ті, кому було жалко.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Кажеться, їм не платили. Просто треба було хоронити, то й хоронили. А, може, я не знаю, шо платили? Не скажу точно.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, що померли від голоду?

Раніше не виділяли їх серед других могил, шоб і люди не знали, і не вспоминали, шо вони померли насильно. А тепер установили хрести на місті тих великих ям, шоб люди помнили, шо було таке.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Родичі, канєшно, всігда поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Я до церкви не хожу, того і не знаю, чи їх згадують. Але, думаю, шо поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Чула, шо є церква і Київського патріархату, є і Московського.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Я вже казала, шо чула, шо повстановлювали хрести. То й харашо. Не можна шоб могили були забуті. От тільки імен на тих хрестах немає, бо їх страх як багато. І, мабуть їх вже ніхто докупи і не збере. Та й скривали всігда, шо вмирали від голоду. У нас в селі все казали то од „іспанки”, то од отравлєнія, то ще од чогось.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я думаю, шо знають. Я лічно багато розказувала, бо я раніше, коли була здоровіша, часто зустрічалася з учениками, як ветеран війни. Розказувала і про колективізацію, і про голод, і про війну.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю. Тоді всі вірили радянській владі, і робили шоб усе було харашо. Понімали, шо і робочім нада шось їсти, та і своїх дітей селянам було жалко. Голодували ж тоді пошти всі, всі були рівні, і селяни, і робочі. Були, правда, і такі шо наживалися на чужому горі. Та їх було не так багато. А ще ж бідність тоді була велика, не було ж чим обробляти землю. Ні удобрєнія не було, коровами орали. Хіба ж тоді такі врожаї були, як січас?

Місце запису: с. Залізничне, Гуляйпільський р-н., Запорізької обл.

Дата запису:  17.10.2005 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Сук Віктор Микитович, 1930 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав Залічничне Гуляйпільського району Запорізької області

Причини голоду був неурожай, а то що зібрали на полі людям давали на зароблений трудодень дуже мало зерна, та і те нада було ховать, ховали в ями. А весною, коли потрібно було сіять, в людей приходили і забирали послідній хліб, щоб засіять поля. Ходили по хатах активісти, комуністи разом з працівниками міліції.

Хто ховав хліб у ямах. Ями знаходили при помощі щупів металевих і в кого знаходили зерна, забирали все і не лишали ні трошки. На таких людей говорили куркулі і їх розкуркулювали і відсилали на Соловки, де вони тяжко працювали на лісорозробці, там їх погано годували і погано одягали. Да, в той період мог сусід на сусіда писать анонімки в ГПУ. Таких людей карали репресували і відправляли на Соловки відбувать покарання. Тим що писати анонімки була винагорода, його щитали активістом і дозволяли працювать бригадиром, або буть в активі селищної ради. Ті, що відбирали зерно, мали посвідчення уполномоченного від райкома партії.

Да, таких в котрих відбирали зерно і продукти їх ариштовували в нічний період і етапом відправляли в район, де їх там допитували. І говорили на них придателі, шпигуни, що вони ішли проти Радянської влади й проти людей.

Ті, що ходили до людей відбирати хліб, мали зброю – гвинтівку або револьвер. Дехто із людей, в яких відбирали хліб собирались в загони і нападали на тих, що везли відібраний хліб у селян в них також була зброя, обрези, де вони із них стріляли на активістів уполночених райком. Хоч і можна було приховать якусь частину продуктів їх однако знаходили при помощі металевих прутів. Ті, що відбирали хліб, називались трофейна команда від слова “трофеї” (знахідка). Приходили до хати три або чотири чоловіка, голова селищної ради уполномочений райкома і два понятих. Продукти харчування можна було заховати під поміст, де стояла худоба, або під скиртою соломи або сіна, ну все рівно там знаходили і за це карали. В тих, що знаходили хліб, забирали все зерно, одяг, худобу, а дітей і людей відправляли туди, де був неурожай, пересиляли на ті поля, які були неурожайні.

Закон про “П’ять колосків” це закон, який забороняв збирати колоски після комбайнів, які були загублені в полі при косовиці пшениці чи ячменю і якщо ти назбирав колосків, щоб прокормить дітей, в тебе ці колоски відбирали і здавали до колгоспної комори. Колоски збирати не дозволяли. Також не дозволяли збирати залишки городини не вистиглу капусту чи буряки, за це карали, не записували трудодень коли ти працював на полі або коли восени колгосп розраховувавсь з колгоспниками з тебе вищитували те зерно, що ти збирав колосками.

Охороняли поля колгоспні сторожа разом з селищною радою. До колгоспу добровільно ніхто іти не хотів, за це в них відбирали худобу і інвентарь землеобробки. Людей до колгоспу іти змушували силою потім строїли комуни, в комуні варили їсти і все робили гуртом, в комуну давали лучий інвентарь для обробітку землі. Худобу, щоб не забрали до колгоспу, люди переховували в плавнях в камишах. Як правило, забирать зерно у людей начинали зранку. Приходили забирать хліб по декілька раз на день. Коли в хліборобів забрали все зерно, люди почали збирать щерицю, щавель, курай і товкли в дерев’яних ступах і пекли маторжаники, а змащували подрібненим насінням соняшників котрі теж товкли в ступі і жарили з цибулею, люди їли рогиз після цього хворіли опухали і знесилені помирали з голоду. Так, це було і 1947 році післявоєнний час люди їли ховрашків, дохлу конину тому, що коні теж дохли від голоду, тому що не було кому ні сіять, ні орать всі чоловіки були на фронті і багато хто з них не вернувся з війни, а був убитий або пропав безвісті.

В основному на полі працювали діти 9-10 років, а менші діти 6-8 років носили воду на полі матерям, які в’язали скошений хліб в снопи. А вночі ці снопи обмолочували в молотарках на зерно. Це був адський труд днем в’язали снопи, а вночі молотили або сапали подсолнух чи буряки або кукурудзу, все робили в ручну і на коровах, бо коней і волів не було: забрали для армії або поїли німецькі окупанти, котрі окупували Україну.

Взувачки тоже не було діти і жінки ходили в постолах, котрі шили із скотинячої шкіри. Спідниці і штани шили із німецьких плащпалаток. Не даром зараз цих дітей називають діти війни тому, що діти 8-10 років виконували роботу дорослих батьків, котрі пішли на фронт або в партизанські загони, щоб робить диверсії на залізниці або підривать склади з боєприсами, що були в німців.

Цей період мого дитинства і юності я ніколи на забуду, бо це був бій не на смерть, а на життя.

Місце запису: с. Залізничне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  12.10.2005 р.

Хто записав: Марковець Антон.

Респондент: Отрішко Ольга Іванівна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Як була колективізація, у 1930 році почали забирати зерно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Не помню.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто цього не перевіряв.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

З нашого села заарештували трьох чоловік.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Не оборонялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховували, але його шукали, в погребі була скриня з кукурузою засипана соломою.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

3-4 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Як був урожай, давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Коней забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Це судили людей за зібрані на полі п’ять колосків.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не помню.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охраннік.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не помню.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не помню.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не ховали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В день.

Скільки разів приходили до хати?

Не помню.

Коли почали помирати від голоду?

В 1933 р.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто не опікувався.

Хто не голодував у селі і чому?

Усі голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Ждали нового урожаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали ніякої допомоги.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, акацію, кочережки.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Листя, з гльоду стрючки.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрахи.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ні.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Не знаю.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

На кладбищі люди хоронили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не платили.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

“Поминають”

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Усіх у церкві.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю.

Місце запису: с. Залізничне, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  03.10.2005 р.

Хто записав: Парчевська Єлізавета.

Респондент: Мандич Тетяна Іванівна, 1920 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Да, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Винувата влада та активісти.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Активісти винуваті і влада, був урожай.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Да, були, але ми цим не занімались, а іншим вручали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Та які документи, та їх тоді ніхто і не питав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ні, не били тільки лякали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ми не бачили, мабуть, не було.

Як люди боронилися?

Люди не боронились, бо дуже боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

2-3 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали, де тільки можна.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Під час розпланування виганяли з хати і забирали речі.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Судили людей, хто нарвав в полі колосків.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не те, що не дозволяли, карали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не знаю. Активісти мабуть.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ішли. А що ти зробиш.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Да.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Удень.

Скільки разів приходили до хати?

І раз.

Коли почали помирати від голоду?

Під час голоду і після.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не опікувались, кожен відповідав сам за себе.

Хто не голодував у селі і чому?

Активісти, начальство, ті хто грабував.

Хто зумів вижити?

В тих в кого були гроші.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні, не помогали.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили, просили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичів я не мала.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ховрашків, свіріпу, окріп, щавель, грицики, акацію.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Листя і кору ми не їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрашків, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було купити, та тільки грошей не було.

Чи був голод у містах?

Ні, не було. А там хтозна.

Що таке “Торгсін”?

Я про це не чула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Я не помню, хто там на те время їх рахував.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я про таке не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Люди рили яму і закидали їх.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні, цим займались добровільці, добрі люди.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Були плантажі. Гробки.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминали.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні, не ходили.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церков на те время не було.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, ніхто не ставив.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідали і онукам і сусідам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть винувата.

Місце запису: с. Верхня Терса, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  01.10.2005 р.

Хто записав: Лопатіна Олена Миколаївна.

Респондент: Стаменока Марфа Семенівна, 1923 р.н.

Народилася та проживала під час Голодомору-геноциду в селі Гуляй-Полі Олександрійського повіту Запорізької області (нині м. Гуляйполе).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Добре пам’ятаю. Мені тоді було десять-одинадцять років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Ну, я не можу добре сказати, чи був тоді урожай, чи не був урожай, чи була засуха, чи не була засуха… А що відбирали хліб, то це я пам’ятаю.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив ?

На той час були організовані комітети незаможних, „комнезами” називалися вони тоді. От туди підбирали людей: батраків, бідних, а може й інших. В общем я добре не знаю. Але знаю що ходили по дворях. Даже до нас додому приходили і лазили на горище, дивилися запаси зерна, Ну так як у нас велика сім’я дуже була, а зерна було мало, то його не взяли.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього сказати я не можу, мені десять років тоді було. Я не можу на це відповісти.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

А хто його знає? Хто їх питав ті документи? Приходили, говорять, шо нам нада хліб для Москви, для Пітера – робітники голодують. Ніхто ніяких документів не показував, а, може, й показували. Но, по-моєму, ні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Цього я не можу сказати. До нас заходили, лізли на горите. Кажуть: „Нам нада!” І все. А шоб сказать, шо там загрозу якусь нам давали, чи то шо „отаке й таке, будем вас…” Такого не було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Цього я не бачила. Мали, чи не мали? Не знаю.

Як люди боронилися?

Ну, як Вам сказати. У кого багато зерна було, то ховали, звичайно. Бо сім’ю то чим-то треба було годувати, наперед думать. Це, приблизно, як до нас приходили, то це була справа восени. А зима? А весна? Нада ж було шось їсти. Звичайно, люди старалися приховати, хто де міг і як міг.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ну, це залежало від того, хто його приховував і скільки було у людей того зерна. Намагалися ховать… Як Вам сказать, і закопували, і ще десь в інших місцях. Но були такі, шо скрізь лазили, і в погріб лазили, і в скирти заглядали – чи там немає зерна. Все було… Це шо я помню. А може й інше було… 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я не можу сказати, як їх звати. Але заглядати кругом. Де тільки можна, там і заглядати.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ну, як Вам сказати? Знаєте, по можливості.., люди були різні. До нас, наприклад, приходило три особи. Гри. Це я пам’ятаю добре. Двоє полізли на горище, а один стояв у сінях і питав: „Шо там єсть?” Оце все.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну, у нас добре не було чого ховати. Сім’я велика була. Жили ми бідно. А люди говорять, шо і в бочках ховати, і прикривати чимось. Ну, хто де міг.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Ви знаєте, те що я пам’ятаю: так – зерно. Більше зерно брати, борошно, ну, жири ще. А за худобу я не пам’ятаю

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Ну, сказати, що таке „закон”, я не знаю. І шо це був закон, тоже не можу сказати. Ну, а шо ганяли за збирання колосків – це я знаю. Бо я сама ходила на поле. Отакі дівчата, як я, ходили на поле, збирали колоски… І дуже боялися, шо нас хтось там побаче. Як тільки десь хтось, замітили, ми зразу ховалися, тікали, пригиналися… Ганяли, не давали збирати колоски.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Я вже сказала, шо не дозволяли нам збирати колоски, а про інше я не пам’ятаю.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ну, на полях їздили об’єзчики якісь там на конях. А за комори я не знаю

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи ?

Ну, як Вам сказать? Були такі, шо ішли добровільно у колгосп, були…

А більшість – не хотіли йти. Чого вже вони не хотіли? Не знаю.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, звичайно. Ну я розкажу про себе. Мій батько – сирота. А нас у сім’ї було четверо (дітей) на той час. І запропонували батькові піти в колгосп. Він відмовлявся. А потім, не знаю вже як, чого він погодився? І у колгосп пішов батько, я і мій менший брат. А мама і дві сестри не пішли в колгосп. У нас: батькові віддали коня, він відвів у колгосп, а мамі залишили корову. У батька бричка була – забрали у колгосп, а мамі залишили віялку. У батька забрали плуг, а мамі залишили полілку. Счіталося так: шо пів сім’ї у нас у колгоспі, а половина сім’ї „індуски”- нас тоді так називали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ну, я не можу сказати. До нас особисто приходили вдень, до обіду. Це я добре пам’ятаю. До обіду. Ну а до інших? Я не можу сказати.

Скільки разів приходили до хати?

Я добре пам’ятаю, шо один раз були. А більше? Я не можу сказати. Може й були? Та до мене не дійшло, чи я забула… Не можу сказати. Один раз у нас були. 

Коли почали люди помирати з голоду?

Ну, особливо тяжко було це весною тридцять третього року. Бо весна самий найтяжчий період для проживання, де продукції менше стає: поїли, частину забрали, частішу поїли. От…

Я ходила в школу. І багато дітей пухлих було, – не приходили в школу. І вчителька не знала, що з нами робити… 

А у кармані що було? В кого макушини кусочок був, то та дитина не могла сама з’їсти, бо в неї все одно випросять і розділять по капелькі на всих. У кого в кармані суха фрукта була, а в кого пасльону жменя була. Отак ділилися і виживали.

Но багато людей було і дітей (що померли). Даже наших однокласників, я це добре -добре пам’ятаю, троє померло.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Та на той час… Я добре Вам не скажу. На той час усі були голодні. З торбами ходили, від хати до хати, милостиню просили. Ото такі ж, як і я.

Ну я, звичайно, не ходила. У нас була корова. Так ми, ну, як сказать? Виживали трошки…

Марфа Семенівна, Ви в період голоду жили у Гуляйполі. На той час то було місто чи село?

На той час це було село, велике село.

Хто не голодував у селі і чому?

Ну, не голодували ті, хто були при владі села. І потом, я скажу, шо єврейські діти краще жили за нас.

Хто зумів вижити?

Ну, я думаю дитячою головою на той час, шо, хто зумів себе захистити, чи, може, сховати десь шось, чи, може, ближче до влади хтось був. То ті й виживали. Ну, ми й не до влади далеко були, чи-то, близько не були, ну, бачите? – вижили. Хотя, трудно було. Ну, батьки трудилися наші. Коровку ту годували. Так… Живі всі залишилися.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, звичайно. Хто чим міг. І ділилися, в кого шо було. Ділилися…

Які засоби вживали до виживання?

Ну, які засоби? Всі чекали на весну, на врожай… Всі чекали на врожай.

А весна?.. Як почалася весна, то їли лободу, какипі, свиріпу. Хто чим, більше зеленню харчувалися.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, ми не мали абсолютно ніякої.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Дерева? Це ж саме перше: це цвіла акація. То ми всі на акації були і оту „кашку” їли, чи як її називали – „білі варенички”. Була жовта акація теж. Ну, а потім, я ж уже говорила, дуже багато зелені їли: какиш, свиріпу, там, „заяче вухо” називалося, „земляні горіхи” якісь там. В общем, отаке все. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу ?

Ну, якщо особисто про себе говорить, то ми ловили граків. Граків ловили і вживали, користувалися. Це було вже в нас м’ясо. А люди говорили, шо і собак, їли, і котів їли, ловили. Даже були випадки людоїдства. Ну, це так я чула, а бачити не бачила. А ми їли граків. їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти ?

Ну, купити?.. В людей грошей не було, ні за що було купити. А виміняти? У кого було за що міняти, той міняв. А в кого не було, то що ж він виміняє?

Чи був голод у містах ?

Я Вам не можу сказати, бо я па той час добре і не знала, шо таке місто.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Ну, та це… Так, як Вам сказать? Сказать, шо я знаю, шо це таке? Не знаю. Шо це таке, чи організація, чи як?.. Де можна за коштовні речі виміняти продукти харчування.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Я не можу сказати на той час скільки померло. Даже й зараз не можу сказати, бо я зараз живу не в Гуляйполі, а в селі Верхня Терса. Я думаю, що в Гуляйполі єсть чудовий музей, і там ці відомості повинні бути.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну, як Вам сказати? У кого були родичі, то, мабуть, же вони їх і хоронили.

Але були випадки от такі, я пригадую.

Наше село Гуляйполе від станції Гуляйполе (залізничної) знаходиться на відстані сім кілометрів. І люди, які приїжджали на станцію Гуляйполе добиралися до Гуляйполя пішки. Ну, находили багато людей по дорозі мертвих. А хто їх хоронив? Де їх дівали? Я не можу сказати.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Цього я не можу сказати.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, що померли від голоду?

Ну, Ви знаєте, у нашому селі, Верхня Терса, де я живу, я добре не знаю. А в Гуляйполі, на той час це було село, а тепер місто, у Гуляйполі багато кладовищ. Багато. І єсть центральне кладовище. І на кожнім з них єсть поховання людей, які загинули від голоду.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Звичайно, поминають. А як же не поминать?! А в Гуляйполі, наприклад, на центральному кладовищі хрест такий встановлений, як пам’ять. Шо пам’ятають люди. Ну, як пам’ятник для тих, хто помер від голоду.

І, звичайно, поминають. І на Тройцю, і на „Проводи”. Особливо на „Проводи” поминають. Там, і поминальні суботи єсть, згадують. У газетах про це багато пишуть. Так шо – поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві ? Тепер і за часів радянської влади?

Звичайно, поминають. У нашому селі Верхня Терса церкви немає. А в Гуляйполі – не одна церква. І поминають люди. В поминальні суботи, особливо. Приносять туда речі, які там, продукти харчування зносять люди. І служать панахиду на помин померлих. Всіх померлих і, в тому числі, і від голодомору. 

Чи є у Вашому селі церква ? До якого патріархату вона відноситься?

У нашому селі церкви немає. А в Гуляйполі єсть. Церква, якою править отець Віктор, вона відноситься до Київського патріархату. А церква, в якій править отець Іван, вона відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ви знаєте, у нас цього не було. А от три роки тому пам’ятник поставили. Спеціальний пам’ятник, хороший пам’ятник. Для тих людей, які померли в нашому селі від Голодомору.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ну, я не можу сказать, чи молодь знає це, чи не знає? Я розповідала і дітям своїм, і внукам, в мене й правнуки єсть, про це. По-моєму, і в школі про це говорять. І багато говорять про це. І, можна сказати, шо у кожній сім’ї, якщо полистати історію трішечки назад, то єсть представники цих людей (які пережили Голодомор). Молодь цікавиться цим.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Якщо дивитися на це з позиції сьогоднішнього дня, а мені вже, слава Богу, вісімдесят два, то можна сказати таке: що частково був не зовсім хороший врожай. І друге: ті, хто жили при владі, вони жили непогано. Були при владі, не жили, а були при владі – жили вони не погано. Євреї жили непогано – мали магазини, „торгсини”, і так дальше. А сказать, хто винен у цьому? Бог його знає святий… Через те, що і влада тоді була молода, досвіду великого у роботі немає, і були й перегиби. Ну, як сказать? Всякі люди бувають: і порядні, і не порядні. І дивились на це по-різному.

А сказать, хто винен у цьому? Я щітаю – історія сама винна.

Я вже говорила, що коли у тридцять другому-тридцять третьому роках, коли оце ж голодовка, то мій батько, батрак, (батраком він був, сиротою – з восьми років вирос сиротою) і його, як би сказать, взяли членом комітету незаможних (я вже про це говорила). Він і відмовлявся… А потім таки ж.., як він пішов у той колгосп (я теж про це говорила), то пішов він до цього комнезаму. І один раз його запросили до бригади, троє їх було, шоб він прийняв участь у зборі зерна: ходить по людях, по горіщах лазить і так дальше. Він мені розказував: „Я, – каже, – пішов один день. Пішли ми, походили по дворях. Як подивився, як плачуть діти, як плачуть батьки їхні, от.., які злидні по хатах. А я сам сиротою виріс. Я сказав: „Я звідси йду”. І мало того, шо він вийшов з комітету незаможних (комнезаму), він же ж зразу й залишив колгосп. І залишились ми без, як би сказать… засобів існування. Ну, правда, в нас була корова. Потім уже по знайомству, чи я не знаю як, він влаштувався на станції Гуляйполе обходчиком на залізниці. А там на той час давали по 500 грам хліба на голову сім’ї і на іждівєнців – по 200 грам хліба. І там він працював довго, мабуть аж до самої війни: обходчиком на залізній дорозі, на залізниці, на станції Гуляйполе. 

Таким чином: у нас була корова, і при допомозі оцього пайка наша сім’я вижила. Ніхто із нас не помер. Помер у мене в тридцять першому році брат Яків, но він помер не од голоду. Він просто захворів і хвороба була тяжка. Ми його похоронили на кладбшці. А з голоду у нас ніхто не помер.

До нас приходили багато родичів.., багато родичів, які, можна сказати, раді були кусочку хліба. І чим ми могли, тим ми ділилися. Допомагали, як могли.

Місце запису: с. Велика Білозерка, Великобілозерівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  24.09.2005 р.

Хто записав: Теліга Вікторія Олександрівна;

Респондент:  Сидорченко Надія Павлівна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр.  проживала в селі Велика Білозерка Великобілозерівського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Да, я помню. Це було дуже страшно. Мені тоді було 5 год.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Та я ж не знаю. Ти ж учитель, тобі лучче знать.(Сміється).

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Ну шо тобі сказать. Нас називали “врагами народа”. Оддавали усе, а шо ми могли зробить? Лякали нас, казали, шо в тюрьму нас посадять, усіх родичів тоже.Тоді казали, шо Совєтський Союз – це страна буде велика. Ну а шо ми тоді знали.

Якщо відбирали у людей вирощене у полі, на городі, то хто це робив?

Та свої ж і одбирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Да, були, тільки словами.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ну, да, пістолети, чи як їх.

Як люди боронилися?

Ніяк. Це ж свої були.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Та я вже не помню, це ж батько ховав.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Десь 4 чоловіка, не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не знаю. Десь ховали, в основному у долівці.

Чи давали їжу тим, хто пішов у колгоспи?

Та яку їжу? Заробив – їж

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Усе забирали. Як -то кажуть, продукти обіхода.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула про “п’ять колосків”. На те время усі були куркулі, хто не вступив у колхоз. Це був ужас, батьки пухлі, Ми, діти, їсти просимо. Підемо на поле, а там охранялися усі поля, кажда зернина счіталася.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Та нічого нільзя було.

Чи хотіли люди іти в колгоспи?

Ні, не хотіли. А чого туди іти? Чи робиш, чи не робиш- всьо равно получиш порівну. Люди тікали.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Да, принуждали. Оцього. Охріма, це батько розказував, так його чи забили до смерті, а і родичами його голова колхоза і балакать не захотів.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У бур’яні.

Скільки разів приходили до хати збирати продукти?

Всігда ходили по 2-3 рази на день.

Коли люди почали помирати з голоду?

Сначала держалися . а потом – всьо: люди мерли, як мухи.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Кому вони нада, як і щас.

Хто не голодував у селі і чому?

Та всі голодували!

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні. Каждий виживав, як міг.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все: лободу, кропиву, спориш, кору дерев їли.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю

Чи знаєте ви, що таке “Торсінг”?

Ні, дитино, не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Ні, не знаю про такі случаї.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили за селом.

Чи платили тим, хто займався похованням?

Не знаю я цього.

Чи поминають померлих від голоду на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Ну, старі люди, у кого є діти померлі, ті вспоминають. У мене сестра старша вмерла.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні, я не чула ні разу.

Чи є у вашому селі церква?

Є. У “Правді”

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років?

Не знаю. Та зачем же таке розказувать, нашо воно кому нада.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Так не можна ж казать. То Сталін.

Місце запису: с. Велика Білозерка, Великобілозерівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  12.09.2005;

Хто записав: Борисенко Руслана Анатоліївна;

Респондент:  Рубель Марія Григорівна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр.  проживала в селі Велика Білозерка Великобілозерівського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, пам’ятаю, мені ш тоді було 10-12 років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Засуха, забирала урожай влада, політика сталінського керівництва щодо українського селянства, насильницька колективізація. Голод був створений штучно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали представники місцевої влади, комуністичні загони і комсомольці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешт?

До неугодних застосовували арешти, висилали на Урал.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали при собі ножі, палки.

Як люди боронилися?

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди ховали у ямах зерно, картоплю, зашивали у подушки, у дитячі іграшки, запихали у печі, ховали на горіщах. Загони збиральників заходили до хати зранку, коли люди ще спали. Забирали все: цибулю, квасолю, кукурудзу, горох, буряк, борошно. Якщо знаходили мало продуктів , починали обшуки, рилися в землі, в соломі, розвалювали печі. По селі стояв крик. Забирали не тільки хліб, а й худобу, реманент.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Тим, хто ходив до колгоспу, давали 600 г висівок, сім’ям трактористів, механізаторів. А коли в колгоспі помирала коняка чи корова, люди несли м’ясо додому і травилися ним. Люди гинули від опухання і тифу, від самогубства. Батьки убивали своїх дітей, близьких.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Влітку 1932 року було прийнято закон “про п’ять колосків”. Влада чинила без суда і слідства розправи над селянами, масово забивали дітей, що піднімали з колгоспного поля декілька колосків. Цих людей катували, били, тримали без їжі і води, виламували руки, закопували тіла невинних жертв.

Які засоби вживали до виживання?

Люди збирали щавель, грицики, кашку білої акації, лободу, спориш, товкли у ступі і пекли якісь коржики, горіхи, котів їли, собак, ховрашків, горобців, зозуль. Це їли восени , влітку, а взимку було … важко і згадувать.

Діти не бігали на подвір’ї, не гралися, ноги в них були тонюсінькі, живіт великий. Лиця немає, діти виглядали як старі, шкіра тріскалась. Частіше вмирали діти у багатодітних сім’ях.

Хто зумів вижити?

Виживали лише ті, хто зумів заховати якісь харчі, або ті, хто тікав у місто. Вчителі, фельдшери подались у міста.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Скільки людей померло – невідомо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали померлих родичі в ямах по декілька чоловік.. Ховали на місцевих кладовищах навіть цілі сім’ї.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Впродовж 22 місяців селянам систематично не видавали хліба. Голод був штучний, рукотворний, свідомо створений тодішнім сталінським керівництвом. Це був антигуманний експеримент партії, нечуване насильство над українцями, яке забрало більше 5 мільйонів людських душ.

Місце запису: с. Велика Білозерка, Великобілозерівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  24.09.2005 р. 

Хто записав: Теліга Вікторія Олександрівна.

Респондент:  Микитенко Марія Микитівна, 1932 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр.  проживала в селі Велика Білозерка Великобілозерівського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Мені розказував про голод брат. Я була пізня дитина в сім’ї. А брат старший за мене на 17 років. На той час йому було 18. Робили, жили, як усі: була своя худоба, поле невеличке. А все ж і в одну мить цього не стало. Батька забрали в тюрьму, бо щитали нас куркулями. Мати осталась одна, хоч і брат работав та нам нічого не хватало, забирали усе. Забрали даже забор. То мені було уже 5 років, як його опять поставили.

Та ми ще якось жили, бо була у нас коровка своя. А як я родилась, то мати, мабуть, прокляла і той день. Думала, шо не доносить. Потім ще хуже стало у селі. Почали думать про те, щоб мене забрать у матері, немовля. Мене попідтинню ховали, і в кущах, де тільки не ховали. Ото так, сама не знаю як, я вижила.

Чи люди хотіли добровільно йти у колгоспи?

Начались оті колхози. Брата туди забрали, мама тоже поля прополювала. Та як жили, так і жили. Нехай зараз не нарікають, шо погано живеться, ви при Сталіні не жили. Пережили ми голод, оцей шо ти кажеш. А ще ж був і в 46-ім. Отой я вже помню сама. Пережила.

Місце запису: с. Велика Білозерка, Великобілозерівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису:  03.09.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Лосевський Дмитро Кирилович, 1923 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр.  проживала в селі Велика Білозерка Великобілозерівського району Запорізької області.

Голодомор я, дитино, пам’ятаю, добре пам’ятаю, але не хочеться згадувати. Весь час були такі голодні і вдень і вночі. Ой дитино , не дай Боже вам цього побачити та пережити, яке страхіття. У нас в селі, ну, як такого голоду і не було, але дуже важко було, особливо взимку. Скрізь сніг, все вимерзло, вимокло. Коли весна прийшла , то ми діти йшли в степ пастися, їли всяку зелену траву, грицики, калачики, ну все, що можна було знайти, хоч трохи їстівного. А коли акація цвіла, то отой цвіт пообривали прямо зеленцем. Тільки після таких обідів такі розлади шлунку були і хвороби, що не хочеться і згадувати.