1. Місце запису: село Калинівка, Кегичівського району, Київської області;
2. Дата запису:  2009 рік;
3. Хто записав: Полтавець Валентина Олександрівна;
4. Респондент: Кривенок Олександр Іванович, 1926 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Калинівка, Кегичівського (нині Васильківського) району, Київської області.

Про голодомор памятаю: весь урожай і все збіжжя забирала влада. У селі це робили представники с/ради, а їм, мабудь, давали накази вищі інстанції. Продукти харчування забирали активіститз представниками с/ради. Приходили по 3-4 чоловіка. Забирали на налог і продукти, і речі, навіть рушничок з ікони в нашій оселі забрали. В 1933 році хоч урожай був хороший та його охороняли. В селі був об’їзчик з нагайкою, навіть в ліс по ягоди не дозволяли ходити. В колгосп працювати ішли примусово, худобу ніде було ховати, коли приїздили забирать збіжжя, господарів навіть з хати не випускали, садили всих рядком, а самі вигрібали, нічого не залишаючи. В нас одного разу все забрали, мати лежала пухла, не могла ходити, а їй принесли повістку до с/ради. Виживали лише ті, кому хтось із родичів, які проживали в містах допомагали. Щоб вижить їли траву, кропиву, лободу, пасьон, крадькома йшли в ліс за ягодами та грибами, інколи ловили в річці плотвичку. Коли дохли коні, то крадькома обрізали м’ясо і варили. Багато горя випало на долю людини.

1. Місце запису: м. Київ;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав:Струк Вікторія Володимирівна;
4. Респондент: Ольга Олександрівна (прізвище не зазначено), 1927 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в місті Київ.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дуже добре пам’ятаю і той, і другий голод. Можу розказати про голод 32-33 років, бо 46-47 тепер пошті знають.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була не засуха, а сильні зливи були. Я не знаю як де, а нас все вимокло, і що було у селян, то все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це робила наша сільська рада, а їй давала указанія р-на рада. А їм хто, нас не ставили в ізвєстіє.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Якщо вони в кожну хату заходили, і ніхто не знав хто їх відправляє.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто із селян і не спрашував, бо вони нас так залякували, що ми й не питали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Звичайно застосовували. Якщо хтось суперечив, то і били, і залякували, висилали, і в тюрму забирали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали, потому шо штикали по городах, ходили шукали, бо деякі люди закопували, а вони ходили пороли землю і забирали , як находили.

Як люди боронилися?

А ніяк не боронились. Ми були дуже залякані і невправі були боротись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було заховати, ніде. Недивлячи на те, що діти були голодні і пухлі, останнє зерно з глечиків забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були назначені люди сільською радою. Я вже не пам’ятаю, як їх звали, мені було 6 років. Я добре памятаю весь голод, але як звали цих людей не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бригада була по 3, по 4 чоловіки назначених з сільської ради.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ото, що з’їв, ото і заховав, а знаходили хоть де заховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Якіїсь давали галушки. Взагалі, у нас у селі не давали. Я добре пам’ятаю із розмови своїх батьків, а от у сусідньому, як і щось давали раз у день.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

У ці годи організовували колгоспи, тому худобу забирали. Якмй там одяг був, забирать було нічого, бо самі ходили у дранті.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього? Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Чула. На колгоспних східцях людей судили, які собирали колоски послі уборки урожаю. Поставлено: що нехай воно пропаде у полі, а люди пухли з голоду, лешали права собирать того колоска.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори – сільські сторожі. Поля охороняли – кошовий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, бо хто не хотів йти в колгосп, то не пускали корови на пасовища і відбирали землі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де можна було корову заховати? Не іголка ж?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не дивлячись на час. І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Коли не заставали дома, то приходили повторно.

Коли почали помирати від голоду?

Більш всього весною 32-33 года.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

А ніхто їми не опікувався. Пішли «по світу» просити у людей допомогу.

Хто не голодував у селі і чому?

Сімей три було таких, що не голодували. А чому і не можу сказать.

Хто зумів вижити?

Мабуть, у кого здоровіший організм.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Як хто міг своїм допомагали: старшим батькам. І самі їсти хотіли, але ж… Якщо було чим, то ділилися останньою картоплиною.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб вижити люди вживали: листя з дерев (особливо з липи, берези), у лісі собирали верес, що у річці росте (ситняк, лілія – «маковки»), яке коріння росло і пірей. Це все сушили, товкли у ступах, і пекли ліпьошки, які не можна було зібрати зі сковороди, і все брали ложками – від чого люди пухли, вимирали з голоду.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У річці ловили, що могли. Нєкоторі і жаб їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У селах не мали чого нести міняти.

Чи був голод у містах?

За місто мало що я знаю. Від розказів своїх батьків там було трохи легше.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

По-перше їх ніхто не рігістрірував. Село було мале, людей було не багато. Десь третя частина померла.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нашому, то ні, не було. Але мені відомо, що в других селах деякі матері їли своїх дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де хто як зміг. Хоронили і у себе на городах, бо не мали сил вивезти нна кладовище. А кого хоронили на кладовищі, то без труни, просто завертали у тряпки.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомо.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають чиї рідні остались живі, то поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади церкві були закриті, а тепер звичайно поминають.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає, бо наше село евакуювали.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені, хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю і внукам, і дітям про такі страшні події!

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тогочасну владу.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Я думаю, що це те приміщення, де здавались дорогі коштовності і получали взамін гроші або продукти, но у нас нічого цього не було.

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  2005;
3. Хто записав: Горбач Т. С., Горбач Л. В.;
4. Респондент: Новохатська Галина Іванівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Троєщина, Київської області.

Умовні позначення:

«Т» – Горбач Тимур Сергійович.

«Л.В» – Горбач Людмила Володимирівна.

«Г.І» – Оповідач Новохатська Галина Іванівна.

 

Т: Добрий день. Ви пам’ятаєте голод 32-33 років?

Г.І: Конешно пам’ятаю, бо мені було тоді 15 год. Це якби хто знав, то це буде це, то можна були б батька розпитати, а в 15 год, що це-дурень був. Ще ж молодий, понімав чи що.

Л.В: Він буде задавати питання вам. Наступне яке? Пам’ятаєте.

Т: А Що. як ви вважаєте, через що голод почався, які були причини голоду?

Г.І: Тоді був Сталін і схотів ануліровать державу волостю. Полностю щоб не було зовсім. І зробив голод. Послав своїх цих посланців. І кругом – де, на хаті, де узолок на печі, він усе, усе його комнезами були тоді. Ооце ті комнезами відбирали. Послав Сталін на чердак, де в кого було скільки привішано, що-небудь там, заховала людина кусочок сала, чи там якої крупи, чи що – все подчисту поодбирали, не оставляли людям ні грама. Де яка картопля була у землі закопана, дак шукали да відбирали, вивозили, нічого людям не оставляли. Були комнезами, людей на ссилку висилали. Куркуль був. Конячка там дряхла була та чоловік у кожусі – дак його висилали на ссилку. Я й знала куди, знала, отепер, а замкнуло…

На ссилку висилали людей, і зробили людям голод Вони. Не було голодовки тоді, оттаке зерно (показує) оттаке жито, така пшениця!

Л.В: Вродило все?

Г.І: Урожай дуже великий був! А все унечтожили, щоб вимерли люди. Вимерли саме більш мужики мерли. Бо знаєте мужчини вони слабші.

Л.В: Більше працювали.

Г.І: Було, знаєте переступали через трупи. Трупи лежали горою. Люди ходили отакі го (показує) тухлі ноги, тікло з ніг- і повиживали ж трохи люди ще.

Т: А до вас заходили в хату ті, що забирали?

Г.І: А чого ж не заходили? Вскрізь заходили. Ускрізь. Ускрізь, іще були такі комнезами, що трохи мали душу, так полізе на чердак, а там десь кусочок щось вісить, а він злазить далі каже нема нічого, нема нічого, а все поодбирали подчисту у людей. О! Приказав Сталін щоб уничтожить людей – і зробили голод. Ходили в колгоспи, варили куліш пшоняний, ходили ну що там датуть, мені ж напрімер 15 год, у менеж організм кріпший ще – черпалок дадуть того у мисочку. А нічого ж нема, мазаного нічого. А мущина виїв, що йому, умирають люди.

Т: Вони якісь документи пред’являли, що вони мають забрати у вас там щось, ну якісь розпорядження, чи ще щось, чи просто заходили й забирали?

Г.І: Просто заходили і забирали у людей все – де, що не було – все до чиста вибирали, нічого їм не було. Хто їх, їх Сталін послав, щоб уничтожить людей. Послав отих своїх бугалтеров, отих своїх причетніков, що поотбирали усе дочиста , щоб ніде не було ні грама.

Т: А якісь покарання застосовували до людей. Арештовували чи ще щось?

Г.І: Ви мені повторяйте, бо я не все розумію?

Т: Арештовували людей?

Г.І: Арештовували й посилали на ссилку людей, куркулями. Я оце як теє, так сама собі… Сама собі оце теє…

Л.В: Вже трохи забула. Нічого не переживайте так. Він якісь питання буде задавати конкретно, а ви кажіть те, що можете.

Т: А люди якось оборонялися?

Г.І: Що ж люди оборонялися…

Л.В: Десь ховали щось?

Г.І: Закопували. Де у кого картопля була, так закопували у ями, да мвскмрували. Ходили тукали.

Л.В: Вилами?

Г. І. : Находили і вибірали з ями до грама, щоб і картоплини не оставить у ямі – все забирали. Так що голод не те, голод зробив Сталін.

Т: По скільки їх приходило, як правило до хати. По скільки чоловік?

Г.І: А хіба їх мало було комнезамів, їх же було багато, це ж не один був комнезам.

Л.В: Ну скільки 2, 3 їх приходило чи більше?

Г.І: Хіба тоді считав, сколькі прийшли. Прийшли значить на печі узелок там якийсь заховали на піч – і там знаходили й забирали. Забирали все подчисту і зробили голод. Так, що голод не сам зробився, а зробив Сталін, щоб Україну, чи як як вона тоді звалася, я вже забулася, щоб зробить полностю унічтожить.

Т: А де люди, як правило ховали свої продукти?

Г.І: Де, хто мог. Дехто в землю закопував, дехто на чардак. А з чардака все зносили, нічого не оставляли, ні грамочка.

Л.В: Де ще можна було ховати, тільки в землю. Тільки в святу землю або ще на чердак.

Г.І: Шукали. Ну де, я скажу забирали у людей скотину, ну все забирали, щоб человек умірав з голоду полностю отак. Ходили отоді ж стали варити куліш пшоняний. Одно пшоно да вода.

Л.В: А хто це варив?

Г.І: У нас гам була Василина, вона вже вмерла давно, давно. Так вона оце та Василина варила ото той куліш. От забула, чи хоч хліб, хоть по каплі давали. Давали, давали до куліша оце теє такий кусочок хліба (показує).

Л.В: Як сірникова коробочка.

Г.І: Ходили у колгоспи, і я ходила по суп. 15 год – що тоді той. Люди лежать переступив тай пішов.

Т: А крім – їжі одяг забирали ще якийсь, чи тільки їжу?

Г.І: Ні одежу не забірали, а нащо їм одежа. їм треба, щоб люди вмерли. То хіба вони своєю волею вмерли? Як ти синок будеш писать тепер я не знаю раз це є. Самі розшифровуйте, як воно там.

Т: А дозволяли забирати з поля те що залишилось, якісь колоски, якісь там овочі?

Г.І: Усе забирали дочиста, нічого не оставляли, ні грама людям нічого!

Т: А охоронялися поля, щоб люди потім не ходили і нічого не шукали?

Г.І: Хм, готкуда я знаю, наверно ж охранялися. Такого не може буть, щоб не охранялися.

Т: А люди хотіли іти до колгоспу, чи їх змушували?

Г.І: А люди не хотіли іти в колгосп. Дак, хто пошол у колгосп і зразу дак йому було не пагано – тим людям. А хто боявся колгоспу – дак іздівалися. Оце мій свекор отут, да цеє, чоловіков батько, дак він, мати його була верующа – і це було гріх іти і колгосп. Дак вони сдільки з їх іздівалися, стільки здівалися – позабірали і коня, і воза, ну що було у тому, і прийшли ще забіжать, а свекор уже на лавці лежав, уже мертвий. Вони прийшли дак що ж вони будуть забіжать, забірайте вже мертвого!

Т: А худобу люди якось намагалися заховати десь, чи ще щось?

Г.І: Ну де ж ви худобу заховаєте? Худобу ні, не ховали. Всьо, все позабирали комнезами, тоді ж були комнезами. Дак як хароше дитя полізло на хату, дак подивилося зам десь вісить кусочок сала под балтиною там, заховав те десь там ту під балтину там якоїся крупи, всунула людина та сіном затоє, дак воно подивилося, злізло дай каже «Нема ні чого тут». А як усякі ж ті були комнезами, а хто полізе дак все забере подчисту.

Т: А в який час приходили забирати: вночі, вдень чи ввечері, коли, як правило?

Г.І: У день приходили забірать. Ночу не, чого вони йтимуть.

Т: А скільки разів приходили?

Г.І: А хто знає скільки разів, скільки, скільки одні побули пошли, набрали другі недобрали дак прийшли другі добрали, оце таке було теє. Оце така голодовка… Голодовка! Тоді не було голодовки… Зробили голодовку, оце так. Схотів Сталін вобше шоб не було держави цієї шо оце те.

Т: Коли люди почали мерти від голоду?

Г.І: А люди мруть через … на дванадцятий день, дванадцять день, голодні не їдять… А єсть такі мерли шо десь розгорається голодне, а тоді десь сере шось їсти , дай умірають, умірають бо заворот кишок.

Т: А шо було з сиротами? Були сироти, які залишалися діти там самі без батьків?

Г.І: Гм?

Л.В: Сироти, діти що залишались, що з ними було? Хтось забирав їх кудись, чи вони так там і сиділи дома? У вас не було таких в селі да?

Г.І: Нема такого. Не було такого тоді у нас. Тоді були людожери. Людей їли і діток своїх їли. Голод не свій брат…

Т: А хто в селі не голодував? У кого була їжа ? Були такі ?

Г.І: Хто знає – може й були.

Л.В: Але зараз це важко сказати?

Г.І: Не хто це, уже пройшло 80 год, хіба це, як би ще думав, щоб це знав…

Л.В: Ну такі були може…

Г.І: Були, були, були такі…

Т: Чи була якась допомога від родичів від рідних, з інших сіл?

Г.І: Ах тоді, яка була жалость? Тоді не було ніякої ні докою жалості, не до своїх, не до діток, ні до кого. Як воно саме голодне і дитя вмірає перед тобою – дак хто кого тоді по… Тоді всяк собі, як у кого було дак ховали, о. Да хіба ж вони могли у кого є шо шоб наружу викинуть, як вони пока зара прийдуть і заберуть.

Т: А коли не було що їсти, що їли, що намагалися їсти, шукати щось десь?

Г.І: ну що шукати, мерли…

Т: Листя якесь, кору з дерев?

Г.І: Хто знає, конечно їли все – і листя, і кору і все, все їли бо голод…

Люди хватались за все. А воно ж голодне дак і умірало да й все.

Т: А можна було щось виміняти, продукти якісь, продукти якісь, чи купити щось?

Г.І: Не, не, не було, це ж не так, як тепер. Оце шо як у 46 тоже ж голод був. У мене було 2 дітей малюсіньких, я їх дак їздили в западну, до доставали, возили чавуни горшки, ше у мене була одна дуже красіва ікона, і я одвезла тоже в западну, на хліб поміняла і…

Л.В: Це коли, це в якому році?

Г.І: В 46 році. 46-й гоже голодовка була дуже здорова, ну не така як тоді. Все таки можна було достать в 46-му. Ходили – очереді були такі… Хлібчик кирпічний – дак така очередь, як ото до остановки за хлібом, і… їздив конем не дай бог, щоб ти оце в сторону туди одхилився – да так би і вжарив би пльоткою.

Т: А в містах був голод? Голодували люди в містах?

Г.І: А цього я незнаю.

Л.В: А це село як називалось раніше?

Г.І: Троєщина!

Л.B: Троєщина?

Г.І: Оце було Вігуровщина, а село Тростина.

Т: А скільки людей померло в селі, були якісь відомості?

Л.В: Багато людей померло?

Г.І: Так пишеться ж отам скільки.

Т: А хто хоронив померлих, і де їх хоронили?

Л.В: Хто ховав?

Г.І: Не Знаю хто ховав !Свої ж, не приїжужали ж ховать остуда!

Т: А їм гроші за це платили, чи так просто?

Г.І: Які гроші?

Л.В: Загорнув – дай все!

Г.І: Тоді грошей не було! Тоді людили робили так – літо робить людина, заробляє, а зіму оддихає. Не так, як ми тепер робимо (сміється) і нічого ніколи не маємо.

Т: А відомі місця де похоронені, ті що загинули в голодомор? Чи їх разом з усіма ховали?

Г.І: Я не знаю, як тоді хоронили, де хто кого хоронив, я не знаю і батько ніколи не казав, і ніхто не казав.

Л.В: Десь на кладовищі…

Г.І: Де його хоронили, то ж Сталін приказав, так Сталін і теє…

Т: А їх поминають зараз на проводи, на гробки, тих що померли з голоду?

Г.І: Дак вже ж 80 год пройшло. Це тії грабки поминають тії своїх, хто помер дома, зараз так поминають їх.

Т: А в церкві?

Г.І. А нигде голодомор не споминається, нигде – нигде не споминається.

Г: А є в вашому селі церква?

Г.І: Є…

Т: А до якого патріархату вона відноситься?

Л.B: Московський, да?

Г.І: Я не знаю чи до московського чи якого… Московський да.

Т: А встановлено в селі там якийсь пам’ятник померлим, чи якийсь хрест, чи що від голоду, чи…

Г.І: Ні, нема, вони ж давно померли, уже стільки пройшло на їх душах бозна стільки людей.

Т: А сучасна молодь села знає про цей голодомор, ви їм розповідаєте про нього?

Г.І: Хто?

Л.В: Чи питають діти щось?

Г.І: Ніхто не вспоминає про цей голодомор, ніхто…

Т: А ви розповідаєте дітям своїм?

Г.І: Ніколи так не приходилось.

Л.В: Це був страшний час…

Г.І: Да голодовка, кажуть що була, голодовка, а чого була голодовка, того що цеє… Ой в мене було у мислях, у голові багато, а я цеє, загубила вже…

Т: Кого ви вважаєте винним у голоді?

Г.І: Гм…?

Т: Винним кого ви вважаєте у голодоморі?

Г.І: Сталін, Сталін… Сталін приказав, щоб народ уничтожить, а хто ж, так як ото тепер би например оце, Ющенко наш сказав, хто б же той … Так і то…

А тепер питайте, то я може що придумаю…

Т: Ваше прізвище, повне ім’я й по – батькові:

Г.І: Галина Івановна, Новохатська Галина Івановна.

Т: А визаєте що таке «Торгсін»?

Г.І: Хто?

Т: Торгсін.

Г.І: Торсін? Золото здавали в Торсін.

Л.В: Торгсін – це золото здавали?

Г.І: Бо я знаю, що в мене тоді ж войни йшли… Перейшли через наше село – турки, козаки, поляки, ції немці – всі оце перейшли і победили, победили ж наші. О, і поляки вбили мою маму. Убийте не знаю, я 18-го году, а война коли була, 17-го 18-го, 19-го, дак і войни оце йшли. Дак колись же война йшла , лак не було ж… Були орудія отакіго (показує), то , на колесах, а то були що – булавки, пулі, нуля летіла і маму мою у висок і я на руках була. Дак войни були, горе було, а тоді знов голодовка, колі оси – засновувався. Було теє, трудне время дуже було… Бо не йшли люди в колгосп, не знали, шо це, думали, що гріх іти у колгоспи. А хто пошов, дак було йому непл… кока.

Т. А з вашої сім’ї хтось помер у голодомор?

Г.І: Не, у нас ніхто не помер з голоду… Нихто не помер… Бо николи ж не казали, що цеє…Батько у нас був такий… Ну його хоть і не на ссилку висилели, ну якось що не висилили. Куркулями годі люди були. Тепер міліон дере, да машини, дай не тії:

Л.В: І не куркулі?

Г.І: І не куркулі… А тоді, драхлий коник був, і той куркуль був і голодний, голий був – дак його все туди на спілку. Багато людей не поверталися з ссилки. Повернулися деякі, да к ни хат нічого ж не було, уже тіх, куркулів. Знаю я що там одна сім’я приїхала, дак комора була, дак вони поселилися у коморі, а так щоб багато тоді, дак годі ж не треба було. Якби ж це треба було, або оцей період, оцейго ще ось, дак десь би сообщався – то з тим би побалакав, то зтим би…

А його не вспоминали тоже оце голодомор а в 80 год придумали. Собі хочуть голодомор зробити (сміється).

Т: А врожай в 32 році був хороший?

Г.І: Хороший… Урожай був, замечатільний . Такий врожай що…

Л.В: На рідкість був хороший…

Г.І: Все було… Все було… А тоді ж колосок… Поймалася, вирвала людина, в тюрму садовили за той колосок. Людина голодна – піде нашморгає трохи із колоска того, пшениці да жита. Дак і теє… А воно… А воно дак поймають і в тюрму садовили за то.

Т: А ті що забирали продукти і харчі – вони зі зброєю приходили?

Г.І: Нашо їм зброя?

Л.В: Нашо їм зброя, вони й так заберуть.

Г.І: Вони прийшли забрали й пішли і не було ніякої зброї. Ніхто нікого не вбивав. Нихго нікого не вбивав, нихто не бив никого… Люди голодні – позабирали все до чиста Це ж не так що – ага, ось пошов у Кієв… Не дали тут їсти – пошов собі у магазин. А там же не було магазинів… Люди жили, корову держить, якесь поросятко, городи свої, напахають, а зіму отдихають, а зіму коло худоби. Да й так іще я знаю, іще я була малою, дак тоже цеє мачуха пойде молоко…

Л.В: Мачуха була у вас?

Г.І: Мачуха була змалечку.

Т.: А скільки вам років було у 32 ?

Л.В: 15 років у 32-33?

Г.І: 15 років.

Т: А в 46 чого голод був?

Г.І: А в 46 вобще голод був.

Т: Того що не було врожаю?

Г.І: Скрізь повимирали б: А гак їздили – і на критий Брестовського, і у Сарни, в Здолбунов і ускрізь я оце виїздила. Двое маленьких дітей, – то там покину дітей, то там – дак привезу мішок, покину поки приїду – уже й моє жито поїли. Пооддавала де що не було – з якої одежі, із тряпки, з усього, за дітей, що кидала діти у людей. У мене в 46 синок родився, а в 41 дочка, оце 41 вона года.

Т: А в 32 році люди не міняли, не їздили – такого не було?

Г.І: Тоді ж не було ни отого – ни автобуса ни транспорта ніякого ничого не було. Нікуди і не ходили, бо не було ж… Це ж уже після войни стали автобуси, машини, трактори, а тоді ж що, конячка є у кожного. Дак вони кінь, да мій кінь, да орали двома, парою, кіньми.

Т: Худобу тоже забирали?

Г.І: Ну все под чисту. Раз забіралн у вузолочку картоплину ту, що я закопала була, дак все забірали вподряд. Хотів Сталін, щоб державу зовсім списать, і шоб вимерли ці люди, і не було держави цієї. А воно все одно бачите – стільки народа вимерло, а трохи ж осталося.

Л.В: А люди тоді розуміли, що Сталін це робить. Люди тоді розуміли це?

Г.І: Конєшно, конєшно, аякже. Він управляв і посилав людей своїх тих посланців. Він же не посилав вас, мене і вас, а посилав своїх цих бугалтеров, отаких от причетників до Сталіна а попробуй, він же тоді шо – розстрілював шоб побачив, що ти неправильно, узразу розстрілював, не давав те, і кажде боялося, кажде спасало свою душу.

Т. А посланці говорили чого це саме вони забирають продукти, чого це так сталося?

Г.І: Хіба… Ой синок я знаю, мені ж було 15 год, бігала, як бирка та.

Т: Ну все тоді будемо завершувати?

Г.І: Ну що моя дитино…

Л.В: А коли ви народилися?

Г.І: 1818-того.

Л.В: 1918-того? А число й місяць?

Г.І: Я народилася оце в тому місяці 22 числа.

Л.В: Жовтня?

Г.І. Нє, грудня?

Л.В: А, наступного місяця…

Г.І: 22 грудня на «Ганине зачатіє», празник був «Ганине зачатіє». Я це родилася годі. Ну тоді ж іменини не справляли.

Л.В: Назвали в честь Ганни дай усе.

Г.І: Ну я не можу замітить у скільки я осталася сиротою. У якому це годі поляки наступали. Чи в 19-му, чи в 20-му. Оце в отаких годах оце, 18-й, 19-й, 20-й. Тоді ж не було ізверху, а ховалися у погребі.І так як батько із мамою у погреб, пристрілка була. І вони хотіли у погреб і не вправилися — дак батько під цим углом став, а мама під цим углом стала. Дак батько нерушимий остався, а маму пуля, як летіла, дак так і в висок і в бруса застряла…

А чого я Торсін знаю. Розкажу. У мене, у моєї мами да були отакі циганські сережки, і була якась п’ятьорка, чи то. А як була мачуха моя, дак умер дід мій, батько мамин. І батько мій викопав могилу, отак батько…отакя дідова могила а так – щоб якраз захватить мамину голову. І батько забрав сережки ці золоті, моєї мами і мачуха забрала і однесла в Торсін, а ній були такі маленькі сережечки, дак вона, вони, й досі є, але тим сережкам нема толку. Вони оце в сестри моєї. Вона по батькові рідна, по матері ні, ну вона добра. Дак ції сережки, вона їх і не носила. То десь тая на свадьбу…

Л.В: Погана енергія.

Г.І: Еге, еге, от ми теє… не таки всьо равно, дано Богом. Дак у зеленому тому конвертику мачуха свої сережки витягла, і вони там лежали і вони ж мені не треба, да якби я ж їх забра… дак вони ме б вбили, нашо вони мені ті сережки. І мачуха однесла в Торсін, мої сережки. Так шо я знаю Торсін.

Т: А інші люди теж ходили здавати туди речі свої?

Г.І: Кого?

Т: Інші люди свої речі теж дорогоцінності туди здавали?

Г.І: Ну да здавали, а шо ж тоді теє, тоже ж послі войни…

Л.В: Це в сорок якомусь 5-му, 6-му, 46-му було, да?

Г.І: Ні, ні, нє дак не в 46-му, це ті у 18-му отому у 19-му, у

В отих годах, о, шо золото здавали в Торсін. Тоже не було чого їсти людям, дак здавати і золото, все, все здавали що було у людей, хотіли люди їсти…

Після войни, война тоже така пройшла, стільки пройшло – і турки, й козаки, й поляки і нємці І усі перейшли через Україну, і не побідив нихто.

Л.В: Так Богом дано.

Г.І: Да так Богом дано… Так шо Торсін я знаю що.

Л.В: А ми не знали, бачите як.

Г.І.: Не знали? А тоді був Торсін, я бачите не забула шоТорсін.

Т: Спасибі вам велике!

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав:Теличко Артур;
4. Респондент: Ткаченко Анатолій Прокопович, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в місті Київ.

В голодовку я тут жив (м. Київ). По-моєму продуктів не було, а обмінювали продукти на серебро. Моя тітка обмінювала серебряні ложки. Траксін називався (установа), там сидів чоловік – оценював тебе внєшнє і забирав ложки. Оцінював сєребро по-своєму і в 2-й кімнаті давали кусок хліба. В магазинах хліб давали по карточкам, а потом появився комєрчеський хліб. В 34-му році був магазин на Святошино. Я помню: якийсь дядько купив буханку, зразу з’їв і помер. Лежав труп до вечора, приїхали міліціонери і забрали труп. Ну, я знаю… короче говоря, щоб чего-то купить, нічого не було. Людина знімає кольцо, щоб купить хліб. А в Повставщині звозили спирти на храніння, вони аж гнили там. Люди йшли, а там написано: «Сьой, стреляю!», а вони йдуть, бо їсти хочетья. Тяжело було, дуже тяжело. Це голодовка… штучна голодовка – вивезли весь хліб, згребли. Катомольці ідуть, забирають на подводі, все – сіл і поїхали. Діти в хаті сидять голі. Ховали, навєрно, де-то прикапували, так вони ж ходили з штирами і перевіряли. Лободу їли, трава там така, кору якусь… Ну, лободу, так це точно. Ну, тут не знаю, щоб хтось вмер.  Селах люди повмирали, це правда. Ну тут жидів жило, правда, багатеньких. Ну і кума, мого дєд поєхав на село і його там з’їли. Сусід воєнний, так воєнщина хорошо жила, получала пайки. Тих, що собирали по городу, то там, то там, ну я ж нікуди не ходив. Ні, у нас в районі немає.

1. Місце запису: село Тарасівка, Фастівського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Богданова Н. Б.;
4. Респондент: Ткаченко Марія Іларіонівна, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Тарасівка, Фастівського району, Київської області.

В той час вона проживала в селі Борщагівка, її сім’я складалася з 14 чоловік, в якій було 12 дітей, вижило тільки четверо. Запам’яталось їй найбільше, як ходили по хатам «авктивісти» і забирали всі продукти не залишаючи нічого. Людям раз в день в колгоспі видавалася «похльобка», за яку вони повинні були ходити в колгосп і тяжко відпрацьовувати. А одного разу в їхньому селі під час голодомору сусід у сусіда вкрав тільну корову. Вдома 8 дітей помирало з голоду. Привів її додому, зарізав і порубав на куска, а теля залишив цілим. Але крадія зразу ж було викрито і покарано. Саме оце покарання Марія Іларіонівна запам’ятала на все життя. Крадію на шию і на плечі положили оте мертве теля і пів дня водили під охороною селом, щоб всі бачили і такого не робили. Згодом чоловік, не витримавши цього позору і горя, поневолі помер. Її двоюрідний брат після голодної зими, коли почали сходити перші овочі, наївся редьки і за день помер. Шлунок після довгого голодування не зміг запрацювати.

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  2002;
3. Хто записав:Єрмоленко Вікторія;
4. Респондент: Прохоренко Прасковя Григорівна, 1914 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в місті Київ.

Роділася і жила я весь час в Києві на Слобідський Воскресенка. В голодовку не пам’ятаюсь було чи 17, а, може, й 18, ну яка, як ти була. Как воно оце як голодуха настала, то я тільки почала работать воспітательніцей. Ходило діточок багато, було їх багато. Роками до 8 років. А ще діточок частенько залишали батьки на сутки, бо кормили не погано, не пам’ятаю, що давали, але колгоспи забезпечував харчами. В мене група була з 33 діточок. Батьки платили гроші за садік. Я як такого голоду не відчула. Ночувала сутками в садіку, і жила там майже. І мала я ще сестру і 4 братів, так кушали вони, ото як би це сказать, шкарлупки, помиї. Але ніхто не загинув, людоїдства я не помню. В магазинах була їжа і на складах. Хліб давали по талонах. От як вам сказать, їли що приходилося. Любила я діток. І зараз бачу Оксаночку, не забула вона, приходить і дякує мені. Гроші мені платили, коли я робила у садіку, зарплату давали.

Було время таке плохе…

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав:Струк Вікторія Володимирівна;
4. Респондент: Ольга Олександрівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в місті Київ.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дуже добре пам’ятаю і той, і другий голод. Можу розказати про голод 32-33 років, бо 46-47 тепер пошті знають.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була не засуха, а сильні зливи були. Я не знаю як де, а нас все вимокло, і що було у селян, то все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це робила наша сільська рада, а їй давала указанія р-на рада. А їм хто, нас не ставили в ізвєстіє.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Якщо вони в кожну хату заходили, і ніхто не знав хто їх відправляє.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто із селян і не спрашував, бо вони нас так залякували, що ми й не питали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Звичайно застосовували. Якщо хтось суперечив, то і били, і залякували, висилали, і в тюрму забирали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали, потому шо штикали по городах, ходили шукали, бо деякі люди закопували, а вони ходили пороли землю і забирали , як находили.

Як люди боронилися?

А ніяк не боронились. Ми були дуже залякані і невправі були боротись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було заховати, ніде. Недивлячи на те, що діти були голодні і пухлі, останнє зерно з глечиків забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були назначені люди сільською радою. Я вже не пам’ятаю, як їх звали, мені було 6 років. Я добре памятаю весь голод, але як звали цих людей не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бригада була по 3, по 4 чоловіки назначених з сільської ради.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ото, що з’їв, ото і заховав, а знаходили хоть де заховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Якіїсь давали галушки. Взагалі, у нас у селі не давали. Я добре пам’ятаю із розмови своїх батьків, а от у сусідньому, як і щось давали раз у день.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

У ці годи організовували колгоспи, тому худобу забирали. Якмй там одяг був, забирать було нічого, бо самі ходили у дранті.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього? Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Чула. На колгоспних східцях людей судили, які собирали колоски послі уборки урожаю. Поставлено: що нехай воно пропаде у полі, а люди пухли з голоду, лешали права собирать того колоска.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори – сільські сторожі. Поля охороняли – кошовий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, бо хто не хотів йти в колгосп, то не пускали корови на пасовища і відбирали землі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де можна було корову заховати? Не іголка ж?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не дивлячись на час. І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Коли не заставали дома, то приходили повторно.

Коли почали помирати від голоду?

Більш всього весною 32-33 года.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

А ніхто їми не опікувався. Пішли «по світу» просити у людей допомогу.

Хто не голодував у селі і чому?

Сімей три було таких, що не голодували. А чому і не можу сказать.

Хто зумів вижити?

Мабуть, у кого здоровіший організм.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Як хто міг своїм допомагали: старшим батькам. І самі їсти хотіли, але ж… Якщо було чим, то ділилися останньою картоплиною.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб вижити люди вживали: листя з дерев (особливо з липи, берези), у лісі собирали верес, що у річці росте (ситняк, лілія – «маковки»), яке коріння росло і пірей. Це все сушили, товкли у ступах, і пекли ліпьошки, які не можна було зібрати зі сковороди, і все брали ложками – від чого люди пухли, вимирали з голоду.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У річці ловили, що могли. Нєкоторі і жаб їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У селах не мали чого нести міняти.

Чи був голод у містах?

За місто мало що я знаю. Від розказів своїх батьків там було трохи легше.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

По-перше їх ніхто не рігістрірував. Село було мале, людей було не багато. Десь третя частина померла.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нашому, то ні, не було. Але мені відомо, що в других селах деякі матері їли своїх дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де хто як зміг. Хоронили і у себе на городах, бо не мали сил вивезти нна кладовище. А кого хоронили на кладовищі, то без труни, просто завертали у тряпки.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомо.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають чиї рідні остались живі, то поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади церкві були закриті, а тепер звичайно поминають.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає, бо наше село евакуювали.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені, хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю і внукам, і дітям про такі страшні події!

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тогочасну владу.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Я думаю, що це те приміщення, де здавались дорогі коштовності і получали взамін гроші або продукти, но у нас нічого цього не було.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Рященко Тетяна Павлівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Коли був Голодомор 32 му, то дуже було важко, нічого не було: хліба не було до хліба не було. А на роботу ходиш, колоски із пшениці: їси, ідеш на роботу колоска їси, ідеш з роботи колоска їси, із колоска зерненки. Оце ж нічого не було, нічого не було абсолютно. На городі забирили в нас з городу все і пшеницю, яка там посіяна, і все, і все підряд, картоплю оддавали, яйця, молоко, це було в голодомор, це було як голод був. Були пухлі люди і ховали їх гуртами, не так шо це одно, замотають там у рядно, тепер простині, а тоді рядно, у рядно замотають душ три, та й у яму везуть. Кукурузи було кагати, спірт робили із кукурузи о. То ходиш о як ходиш до заводу. Завод був у нас. Кукурузи брали, як попадеться, й з картоплі робили спірт, попадеться й картоплі набереш там, чи буряк чи картопля, шо їсти. Бо так теш не було дома нічого. Сім’я велика, нас п’ятеро дітей, а мати була одна, а батька вбили на громадянській війні ше, ше війна громадянська не німецька ни ця, а громадянська батька вбила. Я батька не знаю і того і як сказать і батька в нас в сім’ї ніхто не знає. Старша сама сестра моя і та мало мало казала тільки помню трохи батька. А я між ними сама менша була, але була в нас ше, я Павловна, а було до матері пристав, як зараз кажуть отчим, другий батько, то то був другий батько Олекса, то є ше одна в Чехословачині в мене сестра. Валялися люди, а валюлися, малярії такі сильні були. Було їдуть із Бендюгівки в Стави тут лікарня була близько і було лижять попід тім, по дорозі пухлі такі, було таке, було. А корова була, бо тоді без корови ніхто не жив, у всіх корови були і в нас була, бо як корови нема то вже зовсім вміраєш. Маляс був для піддержки трохи з молоком було і так трохи. Було як молоко людина їсть то пухне, а так пухли люди. О шо варили, я ж тобі кажу шо не було нічого варить то бур’ян там якийсь рвали гичку рвали та варили. Зерно якесь бурякове мололи та ладані пекли, от таке во варили, о це ж таке бур’яни такі. А шо ж ти думаєш добро було, не було добра, ото ж таке варили. Як є молоко то якусь затірку, там жменю дирті якоїсь достанеш чи якоїсь муки та й за того завариш якусь затірку. А це казали надані на ці млинці. А нема поганшого як з зерна бурякового, ой недобрі були, так усе нічого й з лободи, із того із гички ліпиться гарно, а бурякове зерно найпоганше. Господи. Хто їм платив, хто тоді платив, ніхто його, ото якусь людину попросять та підводу та на підводу ложать та й везуть. Отак було, було так.

1. Місце запису: село Стави, Каларлицького району, Київської області;

2. Дата запису:  2002 рік;

3. Хто записав: Бойко Ю, О.;

4. Респондент: Сокол Софія Федорівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Каларлицького району, Київської області.

Я у ЗЗ році кончила сім класів і поступила у Ржищів, але як кончала я сім класів, оце було весною ЗЗ го року, а голодовка була зімою 32 й, а вже весною, повністю була голодовка. Багато страдало запрудян о, продавали і хати, за даром оддавали, і за пуд хліба чи за пуд картоплі міняли у людей шо б прожить. А о це в нас стардом, оце де корови стоять, там стояли такі кагати кукурузи о,  а з тій кукурузи перероблювали, перемелювали на спирт. А там унизу над ставком стояли такі амбари велики, пророщували пшеницю і ячмінь, обратно ж на той. То було оце рано, рано пускають брагу оце вже шо перероблять, спирт заберуть, а ту брагу, а воно як оце, як каша ріденька, а буває і густа. І а було підеш брать отієї браги для скотини, та поки донесеш додому, оце ж кругом, попова отут гребля була, то принесеш додому тієї браги тіки або пів відра або четверть відерця. А по дорогах ідуть люди страшні такі і пухлі й голодні і оце ж цю брагу чарпають черпаками із відер уже в нас і на ходу її п’ють і їдять. А як скажеш шо, шо не беріть ідіть туди, так мовчи бо й тебе з’їмо. Нас сім’я була сім душ. Але в нас такої страшної голодовки не було в Ставах. Через що? Як кажуть інша мати не дасть погибати. Хоч і сторожі були коло заводу, гляділи і брагу гляділи, і ті силоси і кукурузу. Картопля була мерзла, то таки украдися та шо й увізьмеш, а найбільше, найбільше страдало Запруддя, мені так помниться шо більше страдало Запруддя голодом. У нас, у нас у сім’ї такої голодовки не було, батько наварить з лободою такого кандоьру, а мати з картоплі ладанів напече. Була корова в нас то було оце ходили по брагу і порося було, бо було ж чим годувать. Підеш по брагу, та тієї браги принесеш то й було чім годувать. А було підемо весною картоплю збірать на поле мерзлу, на радгосп. Був радгосп о. І я якось раз, люди ходять збірають оцю мерзлу картоплю і з тієї мерзлої картоплі млинці пичуть і все. А я якось ішла йшла йшла і набрила на гарний клумак свіжої картоплі видно на радгоспі вкрали, та видно за ними гналося і воно покинуло ту картоплю. То я разів три сходила, поки принесла додому ту картоплю та й було. Недород був та великі податки, то позабірали даже у кого було заховане в горшку і те забірали. Комсомольці й тоді ходили та забірали, а вже як зайшли німці то вони були перші собачники. У нас така сільська хата була, це зараз такі поробили, а то така хата у хаті піл то в нас під полом викопали яму як ото на мертвяка. Тупають, а воно земля гуде, кажуть тут шось закопане то вони копали копали ту яму, але ж нічого не найшли бо в нас не було нічого закопано. Спеціально була підвода, даже було лежить так проситься шо не займайте мене, а його живого клали на віз і везли на цвинтар і закопували. А в колгоспі варили тюру, було тітка Ониська каже, підемо на радгосп на роботу на “Перше травня“, а там варили горох, такий суп. Ось уже обіди тітка Ониська гукає, дівчата, а йдемте обідать уже привезли тюру, вибачте за слово, ту шо у собаки з під хвоста тиче. Ідуть люди із ложичками із мисочками шо б дали мисочку тієї тюри .

 

1. Місце запису: село Шубівка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Трохименко Петро Тимофійович, 1925 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав у селі Шубівка, Кагарлицького району, Київської області.

Коли підріс часто у мами питався про голод. Чому було так важко, за що мучили? Мати говорила, що ми були куркулями,  а таких не приймали в колгосп. Та «багатство» наше обмежувалося парою коней, коровою, декілька овець та четверо дітей. Батька посадили, забрали з хати все, що було, і ще прийшли качать хліб. Ховали як могли. Так і виживали, те що поховали і знаходили на вулиці їли. В харчі перетворювалось майже все., що було на дворі: соняхо, кукурудза, листя, трава, вкралені буряки і зерно, лобода, виловлена рабі в ставку (рахувалася за величезний делікатес і розтягувалась на якомога більший час). Виживали як могли, бігали, крутилися, а тому і залишилися живі.