1. Місце запису: село Стави, Каларлицького району, Київської області;

2. Дата запису:  2002 рік;

3. Хто записав: Бойко Ю, О.;

4. Респондент: Сокол Софія Федорівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Каларлицького району, Київської області.

Я у ЗЗ році кончила сім класів і поступила у Ржищів, але як кончала я сім класів, оце було весною ЗЗ го року, а голодовка була зімою 32 й, а вже весною, повністю була голодовка. Багато страдало запрудян о, продавали і хати, за даром оддавали, і за пуд хліба чи за пуд картоплі міняли у людей шо б прожить. А о це в нас стардом, оце де корови стоять, там стояли такі кагати кукурузи о,  а з тій кукурузи перероблювали, перемелювали на спирт. А там унизу над ставком стояли такі амбари велики, пророщували пшеницю і ячмінь, обратно ж на той. То було оце рано, рано пускають брагу оце вже шо перероблять, спирт заберуть, а ту брагу, а воно як оце, як каша ріденька, а буває і густа. І а було підеш брать отієї браги для скотини, та поки донесеш додому, оце ж кругом, попова отут гребля була, то принесеш додому тієї браги тіки або пів відра або четверть відерця. А по дорогах ідуть люди страшні такі і пухлі й голодні і оце ж цю брагу чарпають черпаками із відер уже в нас і на ходу її п’ють і їдять. А як скажеш шо, шо не беріть ідіть туди, так мовчи бо й тебе з’їмо. Нас сім’я була сім душ. Але в нас такої страшної голодовки не було в Ставах. Через що? Як кажуть інша мати не дасть погибати. Хоч і сторожі були коло заводу, гляділи і брагу гляділи, і ті силоси і кукурузу. Картопля була мерзла, то таки украдися та шо й увізьмеш, а найбільше, найбільше страдало Запруддя, мені так помниться шо більше страдало Запруддя голодом. У нас, у нас у сім’ї такої голодовки не було, батько наварить з лободою такого кандоьру, а мати з картоплі ладанів напече. Була корова в нас то було оце ходили по брагу і порося було, бо було ж чим годувать. Підеш по брагу, та тієї браги принесеш то й було чім годувать. А було підемо весною картоплю збірать на поле мерзлу, на радгосп. Був радгосп о. І я якось раз, люди ходять збірають оцю мерзлу картоплю і з тієї мерзлої картоплі млинці пичуть і все. А я якось ішла йшла йшла і набрила на гарний клумак свіжої картоплі видно на радгоспі вкрали, та видно за ними гналося і воно покинуло ту картоплю. То я разів три сходила, поки принесла додому ту картоплю та й було. Недород був та великі податки, то позабірали даже у кого було заховане в горшку і те забірали. Комсомольці й тоді ходили та забірали, а вже як зайшли німці то вони були перші собачники. У нас така сільська хата була, це зараз такі поробили, а то така хата у хаті піл то в нас під полом викопали яму як ото на мертвяка. Тупають, а воно земля гуде, кажуть тут шось закопане то вони копали копали ту яму, але ж нічого не найшли бо в нас не було нічого закопано. Спеціально була підвода, даже було лежить так проситься шо не займайте мене, а його живого клали на віз і везли на цвинтар і закопували. А в колгоспі варили тюру, було тітка Ониська каже, підемо на радгосп на роботу на “Перше травня“, а там варили горох, такий суп. Ось уже обіди тітка Ониська гукає, дівчата, а йдемте обідать уже привезли тюру, вибачте за слово, ту шо у собаки з під хвоста тиче. Ідуть люди із ложичками із мисочками шо б дали мисочку тієї тюри .

1. Місце запису: село Шубівка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Трохименко Петро Тимофійович, 1925 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав у селі Шубівка, Кагарлицького району, Київської області.

Коли підріс часто у мами питався про голод. Чому було так важко, за що мучили? Мати говорила, що ми були куркулями,  а таких не приймали в колгосп. Та «багатство» наше обмежувалося парою коней, коровою, декілька овець та четверо дітей. Батька посадили, забрали з хати все, що було, і ще прийшли качать хліб. Ховали як могли. Так і виживали, те що поховали і знаходили на вулиці їли. В харчі перетворювалось майже все., що було на дворі: соняхо, кукурудза, листя, трава, вкралені буряки і зерно, лобода, виловлена рабі в ставку (рахувалася за величезний делікатес і розтягувалась на якомога більший час). Виживали як могли, бігали, крутилися, а тому і залишилися живі.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Майоренко Федоська Талимонівна, 1915 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

У 16 год я ланковою вже була у 33 – му году, я була ланковою. Ходила на ланку і я ходила, матір свою брала, і цілий табун ходило, такі которі голодали, шо вони не бачили які ті й буряки, як їх і полоть, які вони вобше. А було мати моя і баба друга, сусідка ходила зо мною на буряки. Поставлять їх по середені вони чи полють чи не полють, а давали кіло хліба і баланду таку варили нам о. От як ми жили, жили голодували, здорово голодували, а було як ідем на поле то було як не одна душа лежить то п’ять лежить: там дівка, там парубок, там дитина, там чоловік, там жінка. Отак жили, отак страдали, голодували і страдали отако о. Ходили витрушувати хліб і шо не є потрусили, а тоді голодували та померли, позабирали хліб отаке. Небуло нічого була корова у нас, а корова знаєш, дитино, велика піддержка, корова велика, велика піддержка. Було йдемо на на поле, а люди шо б ти побачила дитино, було із того з лупи, лупа така із проса, та млинці печуть, гречана полова із полови такі дируни пичуть. Ой як жили хай Господь Бог милує як жили в 33 – м у. Отаке горе було. Не ходила я, я не ходила до заводу у Стави, може хто й ходив, а ми не ходили, я не ходила, бо я ж тобі кажу я ланковою була. Я ходила кожний день на поле. Я запрудянська (зараз село Запруддя, Рокитнянського району, Київської області). У 1938 р. прийшла я в Стави о. Колись моя мати посадила трошки цибулі, а ті хвостики поодрізувала і висипала так на дорогу, така канава була, а тепер позаорували, а колись канави були о, позаорували. Ішла дівка, така гарна йшла, гарна і зайшла в той рів і вибірає ті хвостики і їсть.А брат у мене був каже:”Мамо винисіть їй молока стаканчик і дируна”. Мати й винисла, воно з’їло, дойшло до цвинтара, коло цвинтара каплиця така була здорова каплиця о, увійшло в ту каплицю та й умерло отак. Людей їли і обрізували такі ж були діти пухлі, то обрізували чисто тих дітей, ой лучше б ви діти не знали і не бачили. Грошей не платили уже ж у восени не знаю скіль вони нам давали, а то ніхто не платив, а давали кіло хліба. Хто подужав той ходив,а хто не подужав той не ходив, то вмірав.В одної жінки був хлопчик такий пухлий, що не влазив у штанці та в спідниці ходив. І найшовся такий бандіт, увійшов у хату, а він його родич, увійшов до його в хату до того хлопчика і облив його гасом і запалив, а сам забрав усе шо не є в хаті, позабірав усе отак було. Ой. Їли, й людей їли, їли й коні, їли й коні, як дохлі, то їли усе їли, шо не є в кого те й їли. Даже ходили на став (ставок) оцей горобинець, а в йому ж корінь є отакі (великі) цибалки, витягували ті цибалки із коріню того з води і тоді приносили додому мили, чистили і сушили, і мололи, і їли отаке було,отаке було. У Ставах у 46 – 47 – му мені було горіше в двічі як мені там було. Я там дитино одна була із матір’ю дев’ята, я сама менша була. То ми ходили на роботу було получимо з матір’ю 2 кіла хліба да возьмимо там баланди та возьмем пляшечку молока о. А невістці треба було кіло зоставить, бо в невістки дитина маленька, грудна отаке було.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Лісова Пріська Михайлівна, 1915 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Сімнадцять год мені було і все помню, і як голодували, і як бідували, все помню ой горе було, ше й велике горе. Сім’я велика була, а я сама менша. Матері я не знаю, з батьком росла. Жили отуто в повіточці, бо тут де зараз хата старший брат жив із сім’єю. Ой горе було бур’ян їли і лободу, їли і шпуриш, і все чисто їли. А ше як заснувалися колгоспи, спочатку три було: ‘Жовтень” те й шо зараз, “Іліча” і “Ворошилова” на Лисогір і то батько із конякою пішов у “Жовтень”, а Степан (брат) у “Ворошилова’ з другою конякою, то так і зосталися аж до войни. А було ж у заводі кагати кукурузи лижали, лижали кагати картоплі, а людям не давали, люди пухли. Ото ходили крали бо хотіли їсти, а його ж людям не давали. Підеш було та вкрадеш яку жменю кукурузи та на жорна змелиш, ранше жорна такі були і мололи, та навариш якоїсь лимішки аби не пухнуть. У кого корова була то тому легше було, а без корови горе. Піду на город та нарву бур’яну накришу та водою польопаю та й вечеря. А в господі не було й пшонини, все повитрушували у людей. В нас була така передова сама ходила із собою душ п’ять водила. До браги ходили, ходили з усіх усюд, прийдуть відрами витягнуть, а в кожного ложка із собою натьопаються і лижать. А яма не одна була, а дві, одна ше там коло посадок була. Людей собирали, був в нас чоловік, йому коняку дали і воза і то він їх скида і звозить на цвинтар. Кидав на віз і живіх і мертвіх. Давали тому візникові кусок хліба і пляшку молока. Зімою найгоріше було, їсти нема, топить нема, до скирт по солому ходили шоб у печі прокуріть. Я ланковою робила, то вже весною як полола буряки вирвала буряка і сирого гризла, гризла бо їсти хотілося, сильно хотілося. Страшне лихо було горе було, але були такі шо і не бідували, в кого сім’я мала то й не бідували. А я все життя бідую.

1. Місце запису: село Глібіока, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Степанчук Артем Петрович;
4. Респондент: Сергієнко Оніла Моісеевна, 1909 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Глібівка, Вишгородського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, звісно, памятаю.1932-33 роки були найстрашніші в моєму житті.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Були великі податки, влада забирала все, що могла.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Сільрада посилала людей відбирати все вирощене.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

На знаю, може й були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Та які документи.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Куркулів висилали, а бідняків заарештовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали.

Як люди боронилися?

Деякі тікали в міста, інші в другі села.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, нічого не ховали, бо боялися.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ми їх не знали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По 2-3, не більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми не ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали помиї.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що могли унести з собою.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Ні, не чули про такий закон.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ці кляті комуністи.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Погрожували, що повбивають або заберуть хату і се що є.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не ховали худобу, бо її не було.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В різний час.

Скільки разів приходили до хати?

Багато разів. До нас 2-3 рази в неділю.

Коли почали помирати від голоду?

Коли в селі все позабирали, тобі й почали вмирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сироти – малі діти помирати першими.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто ходив забирати, і голова колгоспу.

Хто зумів вижити?

В кого було багато родичів.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто не ділився, бо не було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що змогли знайти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, допомагали один одному.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всі ягоди, гриби, горіхи, мерзлу та гнилу картоплю та багато іншого, чого не хочу вспоминать.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору не їли, і листя теж.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

З’їли першими собак, котів, мишей, а вже потім все що піймали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так, ходили міняли все що могли.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Було. Жінка вбила і з’їла хлопця 12 років, який проходив через село.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

За горілку хоронили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

Старе кладовище згоріло під час війни.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Так, звичайно поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянської влади не дозволяли поминати.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкву комуністи розібрали в 1960-х роках, зараз є лише каплиця.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, нема хреста.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ні, не розповідала, бо вони не цікавились.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Звичайно, ці кляті комуняки.

1. Місце запису: село Глібовка, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису: 2005 рік;
3. Хто записав: Кузняна Надія Олександрівна;
4. Респондент: Михайло Романович, 1919 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Глібовка, Вишгородського району, Київської області.

Чи пам ’ятасте Ви, що був голоду 1932-1933 роках?

Пам’ятаю полностю. Остались черверо дітей, батька в 32 году убили активісти. Десь у 28 году організовувались СОЗи, дали отрубниє участки по 4 га. під Димером 3 га. пахатної і 1 га. сінокоса. Два годи попахали і не понаравилось людям. СОЗ зробили спільний обробіток землі, було 38 господарств. Перший год було добре, получили багато зерна, СОЗ розваливсь у 30 році, мій батько був головою СОЗу. Як СОЗ розваливсь – усе розтягнули і плуги, і севалки, і грабарки – батька за це арестували. Його взяли на поруки, був Компанець Микола Дем’янович – робив касіром у Димері у банку, другий – Ворон Степан Митрофанович – бугалтером робив у банку – вони взяли батька на поруки, на врем’я, а через деєкий час хотіли знов арештувать, ці хлопці йому посовітовали у Черніговську обл. сховатись у Добрянку, там наш родичь робив у лісі лесником і батько робив у його лісничестві обуддє гнув. В 1932 р. пиїхав по нас, хотів забрать з собою, а зерна давнього було багато, дак вун однюс до сусідки, щоб спекла хліба на дорогу, сказав, що приде по хліб у вечері. А вона заявила, що батько приде по хліб, дак активісти зробили засаду, і коли перелазив через забор йому Євтух Ворон вистрелив у спину. Матка тоді була беремена, дитя брать пожив два-три місяці і помер, а перед цим її посадили в тюрму і мучили, допрашували де він був. Матка седіла місецьов 3, ще й Оксина лесникова жінка седіла з єю, поки не об’явила голодовку в тюрмі – 2 неділі голодовала, а як пришла з тюрми до, я знаю, пухла вся була, а баба юй кисляк упускала потрошку.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

У ціх людей, що 38 господарств, було багато хліба, хліб закопаний був, шукали штирями да рили, позабирали де що було. У нас забрали 2 кобили з двома лошетами, дві корови, 2 свиней – у колгосп. Влада все забрала, де що було.

Якщо відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив?

Голова сільради командував, комсомольці. Корову забирав Оврас Перто – дражнили Молов.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Да наверно давали ж їм єкусь пайку.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Да єкиє ж там документи.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ну а якже, до нас жеж і застосовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Петро цей же і ходив із винтовкою, на мене ж і направляв.

Як люди боронилися?

Що ж люи могли зробить? Ничого, «тверде завдання» принесли бумажку 500 кг. зерна да картопель, як не здаси – до прийдуть розкулькулять, як не здаси до заберуть усе де що є.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, в хлеві закопували і під піччю замуровували, а всьодно знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Штирями штирхали, да мешки доставали. Кушнеренко, Оврас Петро, Павленко Грицько, Томко.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чоловік 5,6.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували то в хлеві, то пуд піччю, то в клуні, у нас було закопане зерно коло погреба.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Я не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи и інші речі — одяг, рушники, худобу тощо?

У нас забрали все: 2 коней з 2 лошатами, 2 корови, 2 свиней.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Закона не знаю, а людей за тиє колоски судили, кому год, кому повгода давали допра. Був такий лановий на вешці седів охраняв жито, а я з Димера на Левоновку ішов через поле, тоді там дорога була, а їсти хочу, думаю вирву у карман колоскув, може не побачить. Вирвав жменю у карман, а вун замітив і гнавсь за мною аж до кущув, а я в кущі заховавсь, він мене не знайшов, а в самого були ноги от голоду пухлиє, тоді люде були звєрі, бо голодниє.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Колоски збирали діти, школьники в колгосп, собі не дозволяли, а на весні збирали мерзлиє картоплі, крухмал. Ми поїли мешкув з 10 гречаної полови. А гроши брали – черниці день сем’єю рвем, а на 2 день матка везе в Киев параходом. І привезе 2 буханки хліба – бруски, а оставляла трохи грошей на полову. А хліб делили пайками – ту буханку на 5-х. У сусіда була олійниця, забивав людям олій, дак муй товариш да і батьки його давали кусок макухи, до погризу трохи.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Лановиє на полі, а комори сторожі стерегли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Да наверно ни одне не хотіло, а може голодранці і хотіли, бо в їх ничего не було.

Чи змушували людей їти до колгоспів, і як?

По твердому завданню, як не виконав, до приходили і забирали все що було.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

Я не знаю, помоєму ні, корову заховаєш – до вона буде рикать, да й сусіди продадуть.

В який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

Було шо й вдень і вночі, як напужать хочуть – до й уночі йдуть.

Скільки разів приходили до хати?

Як батька вбили, до прийшли і все зразу забрали. Хата тульки осталась, дай то повхати, а повхати дятькова була.

Коли почали помирати від голоду?

Навесні, ходили пухлиє з зими. У нас у детей не було пухлих нуг, тульки матка ходила пухла.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Нищих було багато, ходили по хатах, просили милостини, у кого що було давали їм, а сиротами нихто не опікувавсь.

Хто не голодував в селі і чому?

Тиє що в колгоспі були, тиє не так голодовали, що вступили трохи ранше.

Хто зумів вижити?

В нашому селі не багато померло, я пас корови людскіє, мині платили пуд зерна і 2 пуди картопель.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Родичи мо й делились, а ми ничего никому не давали і нам ніхто нечого не давав, товариш по сусідські жив, до украде у батька меду у вощині да й мині дасть наїстись.

Які засоби вживали для виживання?

Полова гречана, просяну шелуху товкли, у хормі пекли, навесні собирали мерзлиє картоплі, з їх крухмалу пекли содниеи, а лушпиннє з картопель сушили у млині мололи, а воно таке смердюче, шо зтрашне.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали, бо тиких родичов не було, сами голодовали.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Верес сушили, товкли, бурячки дикіє, щавель, бруньки на горіхах, рвали сосновиє свічки обгризували і пекли їх да їли, як почались ягоди до їли ягоди.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Що не попадеце – усе їли. Як найдем у кублі циплятка, до пожарим да поємо, 2 рази бусловиє яйця забирав – по четверо єєць, єйце гряззю обліпим, да на огні спечем. Драли пташині яйця – то вже делікатес, і качки ходили драть у “Парню” штук по 50 єєць за день, до вся сем’я наїсце, а яйця зварим й з нарудками поемо. Ловили рибу у “Проході” – карасі, в’юни регелею ловили, а як вода висохла то в’юни були у грязі – лопатами рили да в’юни доставали.

Чи можна було щось купити у місті чи поміняти?

У городі то продавалось, да не було за що куплять

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

В торгсін здавали золото у кого воно було, у нас такого небуло.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Відомостей не має, а я знаю тільки одного Навроцький.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не було такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На могилках, хоронили родичі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нихто ничого не платив.

Чи відомі у Нашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладьбіщі.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Каждий своїх поминає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часи радянської влади?

Не знаю.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є дві, одна Києвського, а друга Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідав і внукам і сусідам.

Кого Ви вважаєте винним у загибеїі багатьох людей?

Комуністичну партію на чолі з Сталіном і мєсниє грабили своїх їм давали указаніє: Томко, Ворон Євтух, Кушнеренко Хведар – хотів усього багато і ще була міліція, Атаманов його хвамилія. Мого батька пришли первий раз ловить – Томка, Грицько Павленко, Євтух і Атаманов, Молов Петро, Тьолка – чолоків 10 було, дак пришли, окружили хату, гукають щоб вий шов, а в батька було ружйо пуд скриньою, винтовка. Батько 3 рази вистрелив і 2-х поранив. Одного в руку і другого в живут і в шию, але не вбив. А батько тоді утюк у Чернігов тоді забрали і матку і Оксину. А вже поже, як пришов забрать сем’ю, дак Ремінниха продала його и його убили, ми діти сиротами зостались.

1. Місце запису: село Глібовка, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису: 2003 рік;
3. Хто записав: Стефанчук Артем Петрович;
4. Респондент: Лондар Федор Опанасович, 1923 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Глібовка, Вишгородського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Голод був, но не такий страшний, як його описують.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: не урожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Було дуже багато банд, з якими наша комуністична влада не могла справиться.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Бандити, які не хотіли приймати радянську владу.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були донесення на куркулів, бо хотіли щоб усі були рівні.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не було ніяких документів. Радянська влада розкуркулювала куркулів, щоб було чим посіяти і накормити бідних трудящих.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Куркулів висилали до Сибіру.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Лише бандити мали, коли грабували, а владі віддавали самі.

Як люди боронилися?

Ніяк, бо бандюги були озброєні.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали тільки куркулі, але радянські солдати все знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Перевертали все догори дригом ці кляті бандюги.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили багато, це були бандюги.

Де можна було заховати продукти харчування?

Куркулі закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим, хто пішов у колгосп давали їжу, бо радянська влада «заботилась» про народ.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали зерно і худобу для колгоспу, а все інше бандюги.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чув, цей закон проти тих, хто крав колгоспне майно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

На полях нічого не залишилося, врожай не пропадав.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Радянська влада від злодюг і банд.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

В колгоспи не хотіли йти лише куркулі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Всі люди крім куркулів йшли добровільно.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У куркулів забирали, а всі інші йшли в колгосп разом із худобою.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Разів 2-3 на місяць.

Коли почали помирати від голоду?

Не відразу почали помирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Да, створювались інтернати. Їх там годували одягали.

Хто не голодував у селі і чому?

Звичайно куркулі.

Хто зумів вижити?

Хто працював, той і вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так, ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Якщо щось зоставалось, то приносили із столової колгоспної дітям.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ягоди їли.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не вживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не вживали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У мене була рушниця і тому я ходив на полювання.

Чи був голод у містах?

Так, деякі ходили в міста щось міняли.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ні, не було.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було людоїдства або я не чув.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Якщо хтось помирав, то хоронили на кладовищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Так.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

Ні, немає.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Так, родичі.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У церкві.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є капличка.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, в селі нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Лише з книжок.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Бандитів, які відбирали у людей усе, та куркулів, які не хотіли ділитися.

1. Місце запису: село Глібовка, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису: 2003 рік;
3. Хто записав: Стефанчук Артем Петрович;
4. Респондент: Іваницька Ольга Василівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Глібовка, Вишгородського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Я пам’ятаю ці голодні роки.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забрала весь врожай і нам нічого не залишилось.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Продуктові загони, здається їх так називали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю, щоб доносили.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ні, документів вони не мали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Робили все, що хотіли: і висилали, і били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні, зброї в них не було.

Як люди боронилися?

А ніяк не боронилися, всі боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Були такі, що ховали, але в нас забирали все і ми не мали чого ховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Продзагони, а як їх звали не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По 3-4 чоловіки приходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде, бо нічого не було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали якусь гидоту.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все підряд, навіть хвору худобу.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Шось чула, але вже не пам’ятаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Якісь інші люди із інших сел.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, не хотіли, їх всіх заганяли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Приходили й погрожували зброєю та репресіями.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Всю худобу вбивали і м’ясо прятали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вранці ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Десь три рази на місяць.

Коли почали помирати від голоду?

Коли закінчилась їжа, тоді почали й помирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніким не опікувались, вони почали помирати самі перші.

Хто не голодував у селі і чому?

Сім’я голови колгоспу, ті хто охороняв поля, хто приходив і забирав у нас все.

Хто зумів вижити?

Багато людей, які не померли.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто нічим не ділився, бо не було чим

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Таких родичів у мене не було, а про інших не знаю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали все.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Я не їла такого, тому не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Що піймали, те і їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так, ходили до міста та міняли.

Чи був голод у містах?

Не було.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, здається багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, було. Якщо приходили чужі, то з села вже не виходив.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Своїх хоронили на кладовищі, а чужих де приходилось.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ставили пляшку і все.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Так, звичайно поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Лише родичі.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є капличка.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, знають із книжок.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винними вважаю тих, хто забирав у нас все і жив за рахунок нашого добра.

1. Місце запису: місто Вишгород, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису: 2005 рік;
3. Хто записав:Костючок Олександр Васильович;
4. Респондент: Мельник Настя Іванівна, 1910 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в місті Вишгород, Вишгородського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю, ще й добре, синок, пам’ятаю. Пам’ятаю,  у нас би голоду не було б якби не… не забрали хліба, а то ж було два мєшки у нас хліба і забрали… власть забрала. Забрали і багато у людей, і в нас забрали. Забрали… сказали – повернемо, а ніхто не повернув, ніхто. А картопель було багато, повна яма була картопель, бо ми жили на низу, а баба, батькова матка, жила на горі і там наш погріб був, і яко же ж позабирали хліб, і тоді були молоді такі хлопці, так як оце ти молодий, да єсті хлтєлі ж, вони лазили да крали і вигребли до картопельки, що в ямі нічого не було і ми зосталися отак без нічого.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Ну, це  ж влада забрала… а були ж у нас ще два мішки хліба, ну я не знаю, навєрно трошки, що зосталось через те, шо у нас сім’я була велика, п’ятеро дітей, да батьки, дак ото уже вечері коли з однієї миски колись їли, не так як тепер, дак батько по манюсінькому скибочек усім положить, той тільки воно зимою, а той лєто і того не було. Вже ходили на поле бурячки тиє копали, а оце ж оце привозили шолоху, дак на млинці драли оце.

А чи був рік урожайний?

Голобчик, я й не скажу, не знаю, по-моєму, що вже тоді наступний вже був.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Ну хто робив? Правителі ж наші ж, а хто ж робиа – тиє шо в власті були, це ж немци їх ще нємцов тоді не було.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні… у нас не було цього.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не мали вони, тільки казали що повернемо, ми Вам повернемо, но ніхто не повернув, аж дождали лета до врожай, ну да вже таки і розживились… оце таке.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували, знаєш, так застосовували до них, що в колгосп не йшли, були такіє індукси, що в колгосп не йшли, дак цього, тиї люди, що в колгоспі, дак то того ще нічого тиє індукси ідуть отако з сільради главаре, викидають дітей з хати і хату забивають, а куди тиє люди дівались, то я вже не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю… по-моєму й не мали.

Як люди боронилися?

Ну як люди боронилися, я не знаю, батько отдав да і все, от було два мішки отдав.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ну воно може й можна було, да якби не об’явили, шо будуть забирати то… а мо хто знав, той приховав. Напримір, мої батьки нічого не приховали. Оце таке було усе й все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю я, голубе, то ж скільки времені пройшло, то хіба я пам’ятаю, хто вони були.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ну… з сільради, хто в сільраді голова та ще якісь причетники.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну де ж можна, може закопували люди десь, чи у коморі, чи й ще закопають.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали колись, знаєш, тиє і ще й ми малиє да туди бєгали, на амбари, то їм хто робить на амбарі дай нам давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Ні, оце в тих, що з хат виганяли, дак у тих усе забирали, тих що не схотіли в колгосп іти, дак у них усе забирали: і рушники, і все.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чула засуджували, да тоді ж голод був, а тоді дождали жита чи пшениці, да й я сама по колоски ходила, до поб’єм, да змелемо на млинок зернята отиє, да й пекли це

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, не дозволяли, лановий єздів на коні, і це крадькома прикрадешся, то оце якось вкрадеш… не розрешали, не давали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Лановиє в нас такіє человєков дак як стороже ну єздить на коне да бачить збираємо колоски, вен на конє єде бєгом до нас да ми бєгом десь по болотам да поховаємось да отаке. І колгоспні комори, сторожі були коло комор колгоспних.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні! Не добровольно. Дехто пішов же оце напрімєр мій батько пішов і багато, а мало таких що розкуркулювали, забирали усе. Не багато в нашому селі таких було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, змушували. Золотиє гори обєщали у колгоспі, а тоді люде пішли, дак оце вони обобрали, позабирали да й люди з голоду повмирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну тиє що індукси, тиє то їх худобу забирали й усе, а ми тиє пошли в колгосп, то в нас не забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не зна це, не знаю, забулася уже.

Скільки разів приходили до хати?

І цього не скажу, ходили до тих, хто не в колгоспі, а ми ж наче у колгосп пішли, то вже до нас не приходили, то ж забрали, да й все.

Коли почали помирати від голоду?

Ну, коде ж почали помирать, в тому ж году почали помирать.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю, голубе, я тобі не скажу, сироти були, були тиє приюти у нашому селі, чуєш, багато-багато навезли, не з нашого, держава опікувалась ними.

Хто не голодував у селі і чому?

Я цього не можу сказати, хто не голодував. Напримір, коло мене сусіди всі голодували. Може хто зумів приховати, то не голоував

Хто зумів вижити?

Ну хто? Оце бач я вижила, а як воно того не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

А чим же там було ділитися, не було чим, пойдемо на поле, да й бурачків накопаємо, знаєш, отих польових да й шолухі натовчуть, наварять. Хто чим поділиться?

Які засоби вживали до виживання?

Ну… усілякі були ото просяну шолоху з Києва возили, бурачки копали, да й пекли марципани, були й картоплі в колгоспі, що люди не позабирали, а чи може після війни то не докажудак не весні одгребали, да той крухмелець і з проса помеле млинок, да й широтники пекли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не знаю. Не було таких родичів, всі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ну, оце ж я тоді кажу: бурачки, ягоди, вже ж стали, клубніку в Київ стали возить.

Усі голодували?

Усі люди, так.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Ми не вживали такого, синок, я тобі не скажу.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Цього не знаю, не вживали такого, ото бурячки тиє, шолоху просяную мололи да отаке пекли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Я не знаю, синок, багато ходили в Западну, їздили.це ж ти з Западної, їздили міняли, оце де я хату купила в 30-му, ой, в 79 половину хати купила, то баба Дуся, царство їй небесне, в Западну, чи як?

Чи був голод у містах?

Не знаю, може хто й лучче жив. І це тобі не скажу я.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Померло. Померли люди, я вже не скажу.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні… в нас такого не було, щоб людину їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Да хто там платив! Отак же один одному помагали.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ну, на кладбищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминаємо, поминаємо.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ну я не знаю. Я це не скажу тобі.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема! Була у війну дак немци розбили, нема, церкви нема.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ну усім так ставили хрести, ну їм же поставили як помирали.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да хто там їм розповідав, а мо коли розповідала, да й забула.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Правітєльство. А кого ж. хто ж як не вони довели до такого.

1. Місце запису: село Гаврилівка, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав:Архипенко Ганна Петрівна;
4. Респондент: Кузьменко Марія Хомівна, 1910 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Гаврилівка, Вишгородського району, Київської області;

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

В 32-33 роках був великий голод. Чувствовали всі голодовку. Дуже всі голодували.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Вже був колгосп, але все забирали податки і влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Забирали ті, кому було доручено. Це були сільські люди, але під наглядом з району. Були плани, розверстки.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього не знаю. Но були слухи, що сільська рада давала пайки.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Про це нічого не знаю. Активісти були. Чи мали вони право на це чи ні, не знаю. Думаю, що їх хтось же посилав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

На людей наложували розверстки. Які харчі були – жито, продукти – збирали. Могли й два рази розверстку наложити, а за третім разом, якщо не було чого забирать, висилали в Сибір.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю. Цього не знаю.

Як люди боронилися?

Що могли ми казать? Мовчали всі, бо було страшно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ми не ховали, бо не було чого ховать. Землі не було, здали в колгосп. Було багато бідних, які помирали з голоду. Ходили по хатах, забирали останнє на посівматеріал.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Бандюгами не мали права називати. А так, більшовиками, комуністами. Рилися по коморах, по постелях, по речах, по погрібах.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили бригадами по душ 3-4. У мене було проса на печі кілограм 3, то й не забрали. Це були сільські люди. У мене була свиняка гарна, то сказали, щоб завезла у Димер.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не можна було заховати, бо й не було чого ховати. Але надурила з свинякою. У одної жінки була худа свиня, то я свого заколола у дворі цієї жінки, а худу здала у Димер. Так і поживилися.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Варили в колгоспі і їсти давали. Були ясла, де годували дітей. Я мала корову, то носила туди молоко, бо там була моя дитина.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Кого розкуркулювали, то забирали все, даже сорочку паршивую. В куркулів забирали все. А так ні.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Ні, не чула про нього.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли збирати колоски Кого ловили, що назбирав, то заставляли нести у колгосп Така була установка з району

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Була охрана. Був комірник. Сільська була охрана.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

В колгосп іти більше заставляли. Мій батько не хотів іти в колгосп. Була в нього земля, був кінь. Посіяли 3 гектари жита, то все од нього забрали в колгосп. В колгоспі батько пас телят, рубав дрова зимою. Взимку заболів воспалєнієм льогкіх, вже вмирав, а його судили, бо не нарубав дров, щоб топити в колгоспі Так і вмер .Але хай Бог всім все прощає.

Чи змушували людей іти до колгоспів, і як?

Одбирали усадьби, як не ідеш у колгосп, то твого города виорюють, засівають і все забирають у колгосп. І люди мусили йти. У батька був ліс гектарів дев’ять, то вирізали всі дерева і построїли в колгоспі комору і все, що треба було.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

У батька було чотири корови, то три забрали, а одну оставили А так люди не могли заховать ніде. Заставляли підписуватись на облігації, держали людей в канторі взаперті, поки не підписувались.

В який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

Бувало, ходила бригада і ноччю, але тут була біднота, горшечники, то, бувало, прийдуть, посидять, взяти нічого, то скажуть, що були.

Скільки разів приходили до хати?

Всяк бувало, але розум і доброту не могли забрати.

Коли починали люди помирати з голоду?

Весною 33-го вже не було чого їсти, то ходили по полях, збирали мерзлу гнилу картоплю Тоді й почали пухнуть і помирать з голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Оставалися сироти, то забирали родичі або здавали в притулки. В селі був патронат, де жили діти- сироти з інших місць.

Хто не голодував у селі і чому?

Мало хто не голодував. Перепилиці жили край села, то вони не голодували, бо в них була пасіка. Колись зайшла до них в хату, а в них на столі і вермишель, і картопля. Дали мені пів літрову баночку меду – ото було щастя.

Хто зумів вижити?

В кого була корова, пасіка. Модна було продати в Києві молочне і купить щось до столу. Хто був бригадиром, бухгалтером в колгоспі. Був при должності, з портфельом.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Мало помагали, кожне старалося вижити самотужки.

Які засоби вживали до виживання?

Хто що міг щось продати. Рвали щавель, ботвина не пропадала, кропива ішла на їжу.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто кому міг тоді помагать? Кожен думав як вижить. Такого не пам’ятаю, бо в нас були всі бідні

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Йшло в їжу все, що можна було рвати: щавель, кропива, ботвина, збирали чорниці, гриби. Всі гірко трудились, щоб тільки вижити.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не знаю, щоб їли кору чи коріння, а так, лобода, щавель, кропива.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Цього не чула, щоб їли якихось плазунів чи птахів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В нас старалися вижити самі по собі. Був олійний завод у Баланівці, то там розживалися на макуху. Біля крохмального заводу збирали отходи. Так і вижили.

Чи був голод у містах?

Про це нічого не чула, але з городу приходили люди щось міняти на їжу, то, певно, голодували і там. Бо до нас приходив чоловік міняти ікону, то батько дав йому за неї картоплі пудів два.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Здавали туди прикраси, а там давали продукти: муку, сахар, крупу, пшоно. Ми тоже туди здали золоті сережки, каблучку.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Мерли люди. Скільки – не знаю, але відомості є в Гончара Івана Нейстеровича.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто б де не вмер, то люди тягли на цвинтар і там ховали. Мерців хоронили родичі, сусіди.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ніхто нікому не платив. Мерців оддавали землі родичі, сусіди, хто міг.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На цвинтарі кожному копали яму, то знали, хто де лежить.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Як встановили хрест, то вспоминали. Зараз не знаю, бо вже нікуди не хожу. Родичі, що залишились, може й вспоминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянських часів не вспоминали, бо й церкви не було. А зараз не знаю, бо не маю сили дійти до церкви.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є. служба йде українською мовою, то видно належить до Києва.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

На цвинтарі встановлений хрест з прізвищами померлих від голоду. Мій син брав участь у цьому.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

В школі ж учать історію. Про голод розказувала і дітям, і онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Заплановано все було., значить йшло зверху.