1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Редька Марія Костівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Я 27-го року народження. Родилася тут, тут була хата. Дітей в сім”ї було багато. Землі в нас було багато, млин, корови. Все позабирали, землю у колгосп.

Батько мій умер і брат Коля в голод. За хатою х поховали в ямі з-під картоплі, замотали в рядно і вкинули…

Я і Галя, були вдома, а старші ходили полоть у колгосп, їм там їсти давали, а мати в пазуху ховала, щоб нам принести. Сестри їй казали: “нашо ви оставляєте, самі вмрете”… Ото ми так ходим по полю, щавлик їмо…

Старша сестра Устя, від першого чоловіка, поїхала в Херсон чи… на Вологду, не пам’ятаю точно. Тоді написала нам, щоб ми усі приїхали, там були буряки і картопля, гнилі… можна було їсти. Так ми вижили. Друга сестра поїхала в Київ, там за Куренівкою, як на Пущу, була дача Колюженка. На полях орошенія працювала… Меншеньку забрали. Ми взяли хусток дорогих, 2 наволочки, добра всякого, загорнули, вона несла. Тоді босяки підскочили, 3 чоловіки. А Галі були 4 годика… Нема коли нам було ждать, пішли на поїзд. Мама писала потім об’явлєніє, а Галі нема…

Вертаємось у село, хату продали. Мати поїхала в Київ, мене взяла. Працювала вона на пристані, там зерно сгружали. Дали їй місце у гуртожитку як одинокій. Вона тіфом заболіла як верталися з Вологди. Я на Подолі жила на Межигірській у жидовки. Берманша, в неї було 9 синів. Старші дівчата були по наймах у євреїв. А мама стірала чи шось таке робила, щоб я переночувала. Як я лягала, то обмотувала голову тряпками, бо там пацюки були, щоб не погризли. Просилася дуже до мами в гуртожиток, плакала. А комендант Дубинський тоді був, бачте, давно було, а я так добре пам’ятаю, взяв мене за шию і у вікно викинув…

Мама потім у лікарню лягла, обстригли її, ледь не померла. Мама казала подрузі забрати мене у детдом. На Леніна 4 мене відправили у детдом, тоді у село Ходорків, станція Попєльня. Тоді як мама видужала, хотіла мене забрать…

Шо ми їли? Листя буває начухраєш і отак… Картошку гнилу, балабеники робили. Ще пасльон. Хліба не було, а врожай був. Хто то зробив?..

Батька поховали… Він все казав: “у мене 27 небожів, мене сховають з пєвчою, з усім…” А ми за хатою його поклали.. .

Як у Херсон їхали [оповідач весь час плутає Херсон і Вологду – прим. Я.Т.], так брали намисто, лєнти на себе начіпляли, шоб мінять. За рядочок намиста давали 2 стакани пшона. А хату продали за 200 рублів і хлібину…

1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Удод Олена Петрівна, р. н. невідомо;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Голод був страшний, таке словами тяжко описать. Хто його зробив, спеціально зробили, бо хліб був, тільки забирали його в нас. Трошки хто шо міг, так ховали. В землю закопували вночі. Не тільки хліб, а все-все забирали: і картошку, і яблука, все.

Ми з сестрою дома сиділи, боялись іти десь. Тихе стало село, ніхто не кричить, не говоре даже так, шоб чуть було. Люди ходили як мертві, ледь ворушились, повзли мимо двору, десь шо знайти якусь їжу, а ми в траві ховалися, дивимось. Малі були, а страшно дуже ставало.

Батько і мати в колгосп ходили, там їсти давали, дак і нам трошки принесуть. Дуже трудно було, дітки. Вмирали багато люди, і на дорозі лежали, ніхто не підбирав. Цілі сім’ї помирали…

Хто міг, ішов з села шукати щастя. Ми все забрали шо луччє, теж пішли. На Сумщині аж були, там ліс людей годував. Гриби і ягоди люди збирали, чи стріляв хто звіря, які уміли. Просились ми то в одного, то в другого переночувать. Коли пускали, коли було: стукаєм, а відтіля ніхто не одзивається, чи бояться, чи вмерли всі. На Сумщині там добрі люди, пускали.

Отак перебивалися.

1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 року;
3. Хто записав: Володько Володимир;
4. Респондент: Клименко Павлина Миколаївна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Про цей голод я чула від матері й батька та других старих людей в селі. Сама я помню один момент. Коли баба наша зварила суп з лободи, мати десь виміняли трохи зерна і буряків і принесла додому. Та я тоді дуже плакала, що суп з лободи пропаде. Іще помню, коли картоплю копали, то був великий неврожай і я переживала дуже, що поросятам нічого їсти не буде. А вийшло так, що й людям не було що їсти.

В батька мого, ще з революції ружйо сховане було і коли зимою 33-го почався голод, він пробував птиці стріляти. Спочатку це нас спасало, а потом вже не можна було в селі нічого вполювать. Казали, що на ставах охота була на котів і собак, чи не всіх їх тоді в селі переловили і поз’їдали. В кінець зими баба наша Тетяна опухли, а на весну померла, може мене, батька і матір це й спасло, хоч гріх таке говорити, бо на одну людину менше стало. Ми пережили цей голод.

Про людоїдство різні розкази чула, але мати казали, що в Черняхові не їли людей. Як їздили в сусідні Стайки, то казали, що там деякі сім’ї великі по одній дитині вкинули в погреб і там убили, а один чоловік свого сусіда сокирою зарубав.

Мати моя були доброї душі людина. Як з осені було в нас трохи картоплі, то сусідам нашим помагала, які ходили по хатам і крали, бо сем’я сім чоловік в них була. А потім та тітка Марія, що мати їй помагала після голодовки, даже з матір’ю і не віталася. За це її Бог покарав і перед війною вона з розуму зійшла й померла. Перед смертю матів звала, щоб з нею попрощатись, але мати не пішла. Тоді люди неблагодарні були.

1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав:Володько Володимир;
4. Респондент: Прошенко Марія Іванівна, 1904 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Я таку жизнь прожила, що можу багато чого розказать. Помню і Миколину війну, і революцію, і голод, і з німцем війну, потом ще один голод був в селі. Про голод 33-го помню, що з початку з Москви приїжджали ударники і в людей все забирали, квасолю, з припічку все забирали, на городі ями находили, де зерно було. Це спеціально Сталін робив, щоб Україна погибла. В цей голод було й таке, що батьки дітей їли, знаю, що одна сем’я поїла дітей.  Було таке, що біля Дніпра люди своїх кидали, а там одна жінка заманювала тих дітей, заріже та й їла. Це мені наша вчительша казала. Це Сталін таку подлость робив. Я з 22 року було комсомолкою, робила в сільраді з 22 по 32. Як стали людей розкуркулювать, то й мені сказали, щоб і я ходила з активістами, але я отказалась. Мій дядько совітував мені тікати, казав, що нехай мене і з партії, і комсомолу ісключать. Я тоді на півроку з села поїхала і у євреїв служила, але потім вернулась. Потом робила в колхозі ім. Будьоного. Помню в голод трупи звозили в яму, а на утро трупи з туда забирали і з’їдали. Раз я йду і бачу везуть мертву людину. Дивлюсь, а то моя подруга Параска. Поки я додому збігала і прибігла до тієї ями, щоб з нею попрощатися, то її вже не видно було, вже другими мертвими закидали. Колгосп в голод нічого не помагав, бо й не міг помогти нічого. Голова колгоспу був чоловік робочий. Він просив, щоб хоч два пуди зерна дали в село, але нічого так і не дали. Колись один дядько достав десь хлібину і зразу її всю й з’їв, то там під забором і вмер. А ще в голод була я вийшла на базар. А там старик хліб продавав і його виконавець схопив і не пуска. Я йому кажу, щоб пустив дядька, а він не пуска і тягне до сільради, каже, що він спекулянт. То я того виконавця в морду. Мене тоді до сільради потягли, а той дядько втік. Обвинили мене в тому, що я захищаю спекулянтів. А я кажу, що який же він спекулянт, то ж брат твій і своїх братів спасать нада, ми ж всі українці. Тоді ті, хто мене судив, порвали акти і мене не судили. Я в голод кому треба, тому завжди помагала.

1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Володько Володимир;
4. Респондент: Вишенська Галина Дмитрівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Коли була в селі голодовка, мені було тільки п’ять років, але все одно чимало пам’ятаю. Помню в 32-гому врожаю зовсім не було. Був недород картоплі і потім її лушпайчиками садили. Саме главне, що в людей тоді все віднімали. Картоплю вигрібали всю, що була та ще й били людей. Ці походи називали ми між собою «красною мітлою», яка все з наших хат повимітала, тому і була голодовка. В мене батько служив в Червоній армії і йому давали пайки. Раз, коли він був дома, мати на печі розсипала зерно і тут якраз двоє заходить активісток. Бігом на піч по зерно, а батько каже, що не дай Бог візьмуть хоч щось, то він їм покаже і жито і пшеницю. Каже, що пока я в армії служу, ви тут моїх дітей будете голодом морити. Ці активістки ні з чим і пішли. А в других усе начисто забирали, прямо з-під дітей все вигрібали. Наш дід Савка помер од того, що наївся відходів од буряків (малясу) і його за серце як вхватило. Шо тіки тоді люди не їли, їли листя з липи і шелуху з зерна возили зкудавось і терли її на жорнах. Через таку їжу нас весь час запори мучили. На весну 33-го мусили садити паростки з лушпайок картоплі. Аж в Київ ходили за тими лушпайками. А ті, хто по хатам ходив і усе забирали, то ж свої були, даже сусіди. За те, що вони все забирали їм чи по сорочці, чи по хустці давали. Шо вони тіки не робили, як із людей іздівалися і по іконам топталися. Хоча голодовка й велика була, але не помню, щоб хтось когось в селі їв. А мертвих було навкруг багато і вони тут по всіх городах закопані.

1. Місце запису: село Стайки, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Воропай Надія Василівна;
4. Респондент: Чабан Фрася Марківна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стайки, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Трохи пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Того шо забирали все. Який клумачок не було, все чисто забирали. Батька й матір розкуркулили. А що він мав, все вибрали. І в скрині барахло, залишилася лише хустка тернова. Вибрали все. А нас з хати вигнали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Була комісія. Сільські, наші. Ну їх уже нікого вже немає. Олекса Шестовал, Пріська, ото перші комуністи. Ходили по хатах з ціпками з заліза і колупали землю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та я не знаю, чи давали їм що чи ні.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А як, ото приходили, розкуркулювали. З хати ото викинуть. Куди хоч іди. Таких у нас багато було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Та я ж казала, висилали. Сім’ями висилали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не було.

Як люди боронилися?

Ніяк. Наша матір плакала і просила, а що сльози дадуть.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Да де там. Мати у тумбочці, у шухлядку заховала два-три кілограми крупів для нас, дітей, так і то витрусили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Та хто? Свої. Котрі поступили самі перші у комсомол. Їх звали комізани. Оце й вони розбарахолювали. Вони нормально жили, були не з багатих сімей, були й неграмотні, а лізли у верхушку. Да ж я сказала.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Та я вже не пам’ятаю скільки, чи я їх рахувала? Та свої ж свої. Рідко хто приїжжий був.

Де можна було заховати продукти харчування?

Та те, що мати заховала, нашли. В нас нічого не осталось.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Батьки в колгосп не пішли, я не знаю. Та шось давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Та все забирали, навіть з хати виганяли.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Та шось таке було. Люди сиділи за те, шо збирали колоски та й городину якусь на полі.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Та свої ж охороняли. Все свої робили.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ото бідняки такі, то йшли. А хазяйни, яких розкуркулили, вони в колгосп не хотіли йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Та я не помню.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Я не знаю, де люди ховали. А в нас забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Та  серед дня, й серед ночі могли прийти.

Скільки разів приходили до хати?

До нас прийшли раз, все забрали, нічогісінько не осталося. Чого другий раз приходити?

Коли почали помирати від голоду?

Та не знаю, десь з зими.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Та був тут детдом. Звозили туди дітей.

Хто не голодував у селі і чому?

Та хто не голодував? Ото ті шо забирали. Я вже казала.

Хто зумів вижити?

Наша вулиця майже вся вимерла. Небагато нас осталося.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Кожен сам про себе думав. Про свою сім’ю. порозбредалися хто куди аби вижити.

Які засоби вживали до виживання?

Та як виживали? Колосочки збирали, ото вночі підемо. Поля перекопували., картоплю гнилу збирали, аби вижити їли полову, а й весною яку травинку, яка тільки вилізе. І бур’яни, з липи листя сушили, потім терли та лепьошки пекли, лободу кришили, з акації цвіт їли, шо було.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Та яка там допомога, всі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Та я ж казала. Бур’яни, листя, щавель рвали та їли.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Та я ж казала. З липи ото, цвіт з акації. Кору не їли, а ото з дерева клей зривали та їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Да в нас такого не було. Та чим би ми його вбили, ото, може, яку пташину.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Та ходили в місто. Ото яка шматина залишилася, ото виміняли за неї шось поїсти. Тоді одна міра була, все в стаканах міряли.

Чи був голод у містах?

Та люди й там голодували. Але ото ми в місто ходили аби шось достать.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Та скільки? Багато, їх тоді ніхто не рахував.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були. На Курячій вулиці чоловік з’їв жінку. Були, були випадки.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Та ото ховали в ямах. Викопують ями, поки повну не накидають, не прикопували. Ото ж на вигоні у нас братські могили.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Та дід возив. Була в нього конячка. То ото їде по селу згрузить, а тоді перекине з воза. Возив без кінця. Стільки людей померло!

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Да оце ж на вигоні є чотири братські могили х хрестами.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Да ото на проводи батюшка молитви читає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Та ото як на проводи батюшка прийде на кладбіще то й поминають, та на вигоні відбудуть. Ото раніше ніхто їх не згадував, у нас раніше церкви не було. Як за голоду її розвалили, то не так давно стала церква в нас.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Та є ж церква в нас. Але ото просто в хаті. Та на місці де церква має бути, хрест поставили, але нічого ще не зробили. Українська наша церква. Батюшка у нас по-українськи ото читає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Да ото ж чотири хрести у нас є.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Та, мабуть, же знає, як про це не знати?

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Та ото ж влада така була. Що людина, то скотина була.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Та я не знаю, у нас ото комізанами звалися. А хто такі торгсини, то не знаю.

1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Негвиненко Олександра Іванівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте ви про голодомор 1932-33років?

Пам’ятаю.

Як ви вважаєте, які були причини голодомору?

Не давали людям нічого бо не було, це не вродило, це просто вивезли та не дали. Я цього не скажу точно бо я точно не знаю.

А забирали у людей зерно? По хатах ходили?

Та не було чого в людей і брати як ніхто не давав. То ж колгосп був. Ну в 1932 році не вродило воно. Була колективізація і вони вивозили все що було, а людям нічого не давали тоді.

А люди боронилися цьому, коли в них щось забирали?

Хто? Що там було боронити. Хто що хотів те брав. Люди мовчали бо що ж тоді було.

А коли люди почали помирати з голоду?

У 1932-33 роках вже пухли люди, пухли. Я не можу про це говорити. Всі по лісах, по дорогах … таке гарне несе убрання на базар бідненька сидить і вмре. У тому ганчір’ї і помирали. Страшне було.

А були такі люди, що не голодували?

Були. Були такі, що не голодували, але таких було мало. Такі як ми, які худобу держали то з корови проживали. Картоплі натреш, та якоїсь каші навариш. Так ми і жили. А в кого не було худоби то ті вмирали.

А худобу не забирали?

Ні, не забирали. Як розкуркулювали то брали, як ото вважали багатих

куркулями в ці роки. Це ж саме колективізація саме входила. Брали. Було навіть і по хатах шукали, що забрати. Хто не хотів в колектив писати то забирали. Навіть останню хлібину забирали. Наш покійний батько казав треба йти, бо інакше не можна. То він зразу записався до колективізації. То в нас худоба була. Як корова є то голоду немає.

А що вживали в їжу під час голодомору, якусь кору, листя?

Люди їли. Листя сушили. їли все, що тільки приходилося то вони і їли. Ми не їли, бо в нас була корова і в нас була картопля. В нас картопля вродила гарно. Ми не голодували.

А в містах був голод?

Скрізь був він.

А можна було виміняти чи купити в місті щось?

Можна, якщо є за що.

Одежу міняли на хліб? Де, куди їздили?

Одежу і сюди носили. І міняли, і купляли. Але не дуже хю …. но селех. Не дуже були потрібні ганчірки. Люди голодували то носили снос, що було.

А карали за приховування зерна?

Може були й такі, що ховали.

А була винагорода, якщо хтось доносив про те, що є зерно? А люди допомагали один одному?

Допомагали хто що міг. А що не могли то вмирали.

Вам відомі місця поховань загиблих від голодомору?

У одну яму на кладовище скидали. Копали велику яму зносили, звозили та скидали в одну яму. Пригортали. Де? Скрізь були. Може в полях.

Ви знаєте чи були в вас випадки людоїдства?

Були. їли людей. У селі я не знаю. А так знаю було таке, що їли. В селі не було такого. Не чула щоб людей їли. Були тільки …. казали, що з і.м свою дитину. А втім хто знає. Не буду казати я точно не знаю. Вже часу багато пройшло.

Вам відомий закон про п’ять колосків?

Збирали. Вигонили з поля щоб не збирали.

А чи судили когось за це?

Не знаю. Такого не чула. В нас за таке не судили.

А взагалі є якісь пам’ятники загиблим від голодомору? А кого ви вважаєте винним у голодоморі?

Хіба я знаю хто там винен.

Влада чи …

Я не буду казати бо я не знаю. Як воно було не знаю.

А вам відомо таке слово торгсин?

Не знаю, що воно таке.

1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Папенко Анастасія Федорівна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голоду 30-му і 32-му роках?

Так, пам’ятаю, мені було, мабуть, років десять.

Які, на Вашу думку, могли бути причини цього голоду – неврожай, засуха, податки?

Просто колективізація як почалася, а тоді у людей була, я таке пам’ятаю, так казали, “викачка хліба”. У кого багаті були, і середні люди, заходила бригада, комсомольці, заходили і витрушували все, вибирали, майже нічого не залишали. Куди вони вивозили – невідомо було. Тоді, вже в 1931 році таке було, а на 1932 рік – голод, видно ще й недород був трохи, а тоді голод такий був, що не було у людей чого їсти. Вони гинули прямо на дорозі, падали як солома, це страшно подумати. їх відвозили конячкою. Скотину забирали у людей, примушували звозити у колгосп. Залишилася одна конячка, і тією конячкою звозили цих людей просто на краю кладовища викопана була яма, бо дітвора бігала, дивилася, перекидали возом і прикопували їх там. А гинули, навіть хати були пусті, вимирали усі сім’ї. Були такі люди…. такий голод сильний був. Це у 32-ому та 33-ому роках. Тоді дуже багато людей вимерло. Молоді хлопці не знаходили роботи, не було чого їсти, помирали з голоду. Таке було страшне, що навіть не можна розказати побачене.

Мали ті люди, які ходиш по хатах, якісь документи?

Ніхто но мав ніякі документи, ніхто і не питав,

А зброю вони мали?

Зброї не було.

А люди боронилися?

Не боронилися. Ще було гак, котрі багатші, потайком, у кою зброя була, то були вбиті лежали на греблі, хтось вистрілив. Це таке траплялося, ми чули від батьків.

Можна було приховати частину зерна, продукти?

Намагалися люди приховувати, тихесенько. А було ше й таке, хто трохи сили мав, вивозили у Західну Україну і міняли, там голоду не було. То міняли на хлібину хустку шерстяну, у кою одежа була, вимінювали, привозили і трошки рятували, хто сильніший був, багатший. Мій батько разів десять їздив поки усю материну скриню не вивозив одежі, то нам жодної одежини не осталося. Золоті сережки повивозили за хлібину, бо смерть голодна найстрашніше.

Давали їжу тим, хто ходив до колгоспу?

Хто там давав? Не було такого. Якщо вони якійсь хліб мали у коморі, то вони самі трошки, начальники, самі підживлялися, не більш потаємно робилося.

Чи дозволялося збирати в полі колоски, залишки?

Це вже було із страхом божим. Назбираєш колосків у торбинку – то це як поймають, то тишком так дадуть, що довго і не поживеш. А буває таке, що людей десь повисилали і вони не поверталися.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А це вже я не знаю, бо я мала була. Були сторожі, а люди тоді ще такі були набожні, боялися.

Люди добровільно йшли у колгоспи чи їх змушували?

Були такі, що не хотіли у колгосп, то їх пристрахували, вони називалися одноосібники, а то більшість звозили коней у колгосп добровільно.

Коли люди почали помирати з голоду?

З 32-го року і 33-й рік – загальне помирання. Хати пусті були, повимирали з голоду.

А чи опікувалися малими сиротами?

Ніхто, нічого.

А хто не голодував у селі, чому?

Ті, хто трохи хліба собі приховали, сила якась була, більш-менш, то вони щось на городі перероблять, а ті, що вже захляли з голоду, вже нічого не робили. Хто міг, то їздив до …. міняли за хустину.

Чи допомагали один одному у виживанні?

Ні, ніхто нікому не допомагав. Кожен думав як самому прожити. Не було можливості такої, навіть якщо й хотіли.

А які заходи вживали для виживання?

По полю ходили, збирали якусь зернину, квасолю. Їздив об’їждчик на коні і конякою топче кого попало. Не було ніякого порятунку.

А що споживали у їжу з рослин, ягід, корів?

Які ягоди? Бур’ян. Не затримувалося навіть не дереві, пооб’їдали як гусінь, бо голодні. А тоді було наїдяться такої зелені і через це помирають.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору?

Кору – я не знаю. Знаю, що листя із липи їли, із акації, лободу збирали, варили. Були животи страшні, ще й від цього помирали.

Яких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Тоді якось нічого не було, та й навіть не зловиш. Не було ні у кого ні курки, нічого такого. Собак вбивали та їли, котів не було, чи поїли їх, чи зовсім їх не було, я вже не знаю.

Відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Була одна. Не стало у неї чоловіка, а тоді не стало дітей у неї. До неї прийшли та запитати: «Де твоя сім’я?». А вона і сказала шо поїла. Її забрати і більш й ніхто не бачив. Це у нас один випадок такий був.

А платили тим, хто займався похованням померлих?

Їм, здається, давали грам по 200 чи по 300 хліба за те, що збирали цих мертвих, хто сильніший був, щоб яму викопали, відвезли, закопали. Це було.

Чи відомі місця, де людей поховали, які загинули з голоду?

Відомі. На цвинтарі, на краю рів викопали, туди звозили і скидали. Ми ще малі були, ми тільки таке чули. Я що найкраще пам’ятаю, подруга Христя була, це мені найболісніше було, вона малою померла з голоду. Її мати взяла на возик, відвезла на кладовище. Це я надовго запам’ятала, дуже страждала за нею.

Кого Ви вважаєте винним у смерті людей?

Я вважаю винною владу. Туди вмішувалися ще й багатші люди, вони металися бідному класу, бо бідний клас за радянську владу, а вони були проти. І така ворожнеча була. Багатші люди посіяли цей спеціальний голодомор. Казали, що хліб по складах гнив, а люди з голоду падали.

1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Рибальченко Петро Федорович. 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви про голодомор 1930 і 1932-гороків?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи врожай забирала влада?

Податки і врожай забирала влада, залишила село без хліба.

Як відбирали у людей виручене поле і хто це робив? Як забирали, що вони робили – приходили до хати?

Ні, в людей не забирали, а з колгоспу і з комори вивозили все. Приїжджали вповноважені і давали … переказ, вивозили цей хліб “у державу” чи куди-небудь.

А по хатах не ходили, не забирали?

По хатах ходили, але тільки не по всіх, а по куркулях ходили і так далі.

Чи мали вони документи на забирання продуктів?

Цього вже я не знаю, чи мали вони документи, чи ні.

А якщо людина мала продукти, чи застосовувалось до неї покарання, побиття, арешти?

Ні, такого не було.

Чи мали зброю ті, хто ходили по хатах?

А ми не бачили її, ми ж не могли бачити, вони ж не ходили з автоматами, а з якимись маленькими пістолетами.

Забирали лише продукти харчування, чи ще інші речі – одяг, худобу забирали?

Ні, у 1933 році?

Так.

Худобу забирали у 1939 році, а потім її повернули назад, чогось не пройшла у колгоспі.

А чули Ви щось про Закон “Про 5 колосків”?

Такого Закону я не чув, але за колоски тоді судили і саджали. Хто збирав колоски, їх ловили на полі, судили і саджали.

Люди добровільно йшли у колгоспи, чи їх змушували?

Як Вам сказати, частина, може, добровільно, а то працювали агенти цілодобово для того, щоб записати в колгосп.

В який час ходили у людей забирати зерно?

Так у людей зерна ж не забирали тоді.

Ну, продукти.

І продукти, я такого не пам’ятаю. У нас, наприклад, ніхто нічого не забирав, бо їх не було.

Коли люди почали помирати з голоду?

32-ому і 33-ому роках.

А що було з малими сиротами, чи опікувалась ними держава?

Були у нас привезені хлопці та дівчата-сироти, у них спеціальна хата була, їх колгосп кормив, і в школу ходили вони, а де вони ділися – я вже й сам не знаю.

Чи були такі люди, які в селі не голодували, і чому вони не голодували, якщо такі були?

Були в селі люди, які не голодували. Це ті, які були в начальниках – комірники і так далі, вони не голодували, а рядові ж, звичайно, голодували.

Під час голоду люди допомагали один одному у виживанні, чи ділилися вони продуктами?

Обов’язково ділилися, сусіди, і у мене – дядько, батько. Якщо мали вони, то ділилися, тому шо це свої – брат, сестра.

Які заходи вживали для виживання?

Ходили клевер рвати, квіточки. І я ходив у тому числі. Ми рвали ті квіточки, сушили, товкли і пекли різне. Акацію білу обривали і сушили, товкли і пекли, викопували різні колишні ями з картоплею, які перегнили, доставали і харчувалися. їздили на Богуслав по просяну лупу, там колись п горами насипали, а тоді привозили, товкли, пекли та їли. Хто як ми врятуватися.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Ні, купити не можна було, а виміняти їздили, у кого були якісь ганчірки, міняли на картоплю.

А був голод у містах?

Я в місті не був.

Скільки людей померло у селі, чи є такі відомості?

Я не можу сказати.

А випадки людоїдства відомі?

Відомі, були випадки людоїдства. Жінка з’їла чоловіка і двох своїх дітей. Її забрали, я навіть бачив як їй руки зв’язали, увели і по сьогодні її немає.

Де і хто хоронив людей від голоду?

Хоронили люди-колгоспники, які були ще такі живіші, могли викопати яму, поїхати, забрати. їм давали по шматку хліба, декілька грам, вони брали підводи, їздили по селу, збирали і везли на кладовище біля церкви, там копали яму і туди їх хоронили без ніяких трун, без нічого, кидали в яму, пригортали і все.

Відомі Вам міста, де саме вони їх захоронили?

На кладовищі біля церкви. На цьому кладовищі вони всі похоронені і на Цезарівці кладовище є – старе і нове, то на тому старому кладовищі частина лежить, ті, що з Цезаровського кутка возили, а ці, що з цього кутка — біля церкви.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Вважаю винним керівництво. Як виразиться можна? Начальство, яке керувало Україною, вони й винні, тому що обібрали велику країну, залишили без хліба, да і все.

1. Місце запису: село Мирівка, Каларлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Полозов Віталій Володимирович;
4. Респондент: Шевченко Ганна Антонівна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932-33 років респондент проживала в село Липовець, Кагарлицького району, Київської області.

Так, пам’ятаю, мені було 11 років, я проживала в с. Липовець Кагарлицького району Київської області і дуже добре пам’ятаю цю весну 1933 року. Це був штучний Голодомор. Я бачила, „червона мітла”, ходили активісти по селу забирали все. Все, у нас даже лежала торбинка квасолі на грубі і ту забрали. Забирали все: буряки, картоплю все вимітали, забирали в людей і не оставляли, і говорили, що це іде на Поволжя, де голодують люди, це іде людям Поволжя. І коли це все забирали, не оставалось нічого. Це були активісти, незаможники, наші сільські люди, які ходили і керував ними з с Мирівка Ілько Роговий, який ходив з револьвером і заставляв, щоб все забирали там в людей. Саме цим Ільком лякали нас малих дітей. У мене батько був дуже мудрий і знав про оцю „ мітлу червону”, і з осені закопали дві діжки з пшеницею на городі і на ньому посіяли. Я не чула такого закону, того шо я не вникала в закони, але я знала, ходили охраніки, як ми йшли збирать колоски, то нас гонили з поля . Не дозволяли збирать залишки городини. Не розстрілювали нікого, але гонили і все. А тих хто стригли колоски забирали. То якщо впоймали , то судили дорослих , а дітей просто гонили з поля. Люди виживали хто як міг. Ми вижили – варили пшеницю, що закопали на городі. Це одне. Тепер була в нас гарна корова, яка давала дуже багато молока і завжди. Нам і в школі давали щось там їсти. Їли полову, траву, як коли дожили до весни. Почали їсти багато трави, почали лопаться кишки і почали ще дужче мерти. Були і випадки коли люди їли людей. У мене на очах померла моя подруга Оленка та вся її сім’я. У Липовці померло 500 чоловік, але це мале село. Я пам’ятаю, ще ось що ішли ми з школи, а на кладбищі була величена яма і там звозили туди такою безтаркою людей. І зараз мені, пройшло 60 років уже з того часу, я помню ту бабу , яка сиділа: очі откриті, чорні очі і вона так сиділа. Її як кинули в яму, то вона там і зависла. А один чоловік сильно просив шоб його не кидали, бо він ше живий, але він цей возій, шо возив, каже: „Однаково ти вмреш”. І він той чоловік ухватився за вишню і виліз. Почав пастися , пастися на траві і він вижив. І жив дуже довго. Чоловік, що звозив мертвих людей, получав буханку хліба. Розповіла про те як жили люди голодовку 1933 року своїм дітям, і онукам. Приходили діти з школи то я їм тоже розповіла.