Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Ростем Ольга Василівна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Ростем Ольга Василівна, 1928 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Голод був, бо врожаю не було. Ми тоді дуже бідно жили. Нас вісім душ було. Я не пам’ятаю, щоб до нас хтось приходив, щоб зерно забирати. Їли ми тоді що попало: і ховрахів, і траву, і лопух, висівки, солому.

Мама моя тоді вже в колгоспі працювала. І часто мене на степ брала, бо там їжу давали.

Мій батько бригадиром працював, то у 37-му його забрали. І до сьогодні ми нічого не знаємо.

Щоправда, зараз читаю, що цей голод спеціально зробили.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Голод был, потому что урожая не было. Мы тогда очень бедно жили. Нас восемь душ было. Я не помню, чтоб к нам кто-то приходил, чтоб зерно забирать. Ели мы тогда что попало:  и сусликов, и траву, и лопух, отруби, солому.

Мама моя тогда уже в колхозе работала. И часто меня на степ брала, потому что там еду давали.

Мой отец бригадиром работал, то в 37 его забрали. И до сегодняшнего дня мы ничего не знаем.

Правда, сейчас я читаю, что этот голод специально сделали. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Щербина Лідія Семенівна, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Щербина Лідія Семенівна, 1929 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

І врожаю не було. Колгоспники нічого не отримали і нічого не було. А варили бурду якусь  і по тарілці давали всім. Про хліб взагалі поняття не було. Макуху їли…

Одного разу батько прийшов на степ, знайшов дохлого баранчика. Приніс додому, почистив і ми цього дохлого баранчика їли. По городах ходили, гнилу картоплю збирали, через камінь пропускали і робили пампушки.

І ховрахів ловили їли. Суслик дуже смачний… ось таке ми пережили. 

47-му році люди навіть ходити не могли, бо ноги опухали.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

І урожая не было. Колхозники ничего не получили и ничего не было. А варили бурду какую-то и по тарелке давали всем. Про хлеб вообще понятия не было. Макуху ели…

Один раз отец пришёл на степь, нашёл дохлую барашку. Принёс домой, почистил и мы эту дохлую барашку ели. По огородам ходили, гнилую картошку собирали, через камень пропускали и делали пышки.

И сусликов ловили кушали.  Суслик очень вкусный… вот такое мы пережили.

 В 47 году люди даже ходить не могли, потому что ноги опухали.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Нєгоц Іван Степанович, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Нєгоц Іван Степанович, 1928 р. н., проживав в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області

Так, у 33-му році дуже тяжко було. Тоді бабусю тітка забрала до себе до Маріуполя, а тут туго було. А дід сторожив у саду, то фруктами перебивався, а взимку сушені, напівгнилі їв.

Одного разу батько прийшов додому на обід, а тут нічого нема. Взяв відра і пішов. А ввечері приніс шість штук ховрахів. Почистив їх. А мати зварила та посмажила. Батько з матір’ю з’їли по одному, а ми з братом по половині. 

Сусідські діти горобців ловили. А взагалі люди коней мертвих їли, галок теж. 

А голод був, тому що було не освоєно колгоспне виробництво.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Да, в 33 году очень тяжело было. Тогда бабушку тётя забрала к себе в Мариуполь, а тут туго было. А дед сторожил в саду, то фруктами перебивался, а зимой сушеные, полугнилые ел.

Один раз отец пришёл домой на обед, а тут ничего нет. Взял ведра и ушел.  А вечером принёс шесть штук сусликов. Почистил их. А мать сварила и пожарила. Отец с матерью по одному  съели, а мы с братом по половине.

 Соседские дети воробьев ловили. А вообще, люди лошадей мертвых ели, галок тоже.

 А голод был, потому что было не освоено колхозное производство.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Мате Надія Георгіївна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Мате Надія Георгіївна, 1928 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області

Мого батька двічі забирали до в’язниці, він у Тельмановому сидів. Нас виховував дідусь – трьох дітей та трьох онуків. Забирали пшеницю місцеві – Зураба, наприклад. Підлоги рвали, шукали зерно та забирали. Шомполом шукали. Дідусь мав тростину гарну, так її забрали і ще нею і били дідуся. Пшеницю забирали до колгоспу на посіву. Ми ховрахів їли, траву.

У бабусі хрестик був золотий, і вона поміняла на 10 склянок пшона його. Бабуся ще тут тютюн робила і їздила торгувати до міста.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Моего отца два раза забирали в тюрьму, он в Тельманово сидел. Нас воспитывал дедушка – трёх детей и трёх внуков. Забирали пшеницу местные – Зураба,  например. Полы рвали, искали зерно и забирали. Шомполом  искали. У дедушки была трость красивая, так её забрали и ещё ей и били дедушку. Пшеницу забирали в колхоз для посева. Мы сусликов ели, траву.

У бабушки крестик был золотой, и она поменяла на 10 стаканов пшена его. Бабушка ещё тут табак делала и ездила торговать в город. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Тиртих Віра Миколаївна, 1913 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Тиртих Віра Миколаївна, 1913 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

У мене батько до 1937 року секретарем у сільраді працював, а потім його репресували. Так ось, 33-го ми (наша сім’я) голоду не знали. Мама мала багато золота, ми його міняли і так жили. Медальйони, сережки були…

А люди у селі, мама говорила, голодували. Але я цього не пам’ятаю, це ж давно було. Та й ми тоді не дуже спілкувалися з іншими.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

У меня отец до 1937 года секретарём в сельсовете работал, а потом его репрессировали.  Так вот, в 33-м мы (наша семья)  голода не знали. У мамы было много золота, мы его меняли и так жили. Медальоны, серьги были…

А люди в селе, мама говорила, голодовали. Но,  я этого не помню, это же давно было. Да и мы тогда не очень-то общались с другими.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Федорова Ганна Анастасівна, 1916 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Федорова Ганна Анастасівна, 1916 р. н., проживала у селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

1932 року тато зібрав кларан ячменю. За це його засудили до 3 років у в’язницю. Тато потім повернувся. Він у Києві у в’язниці був. Шо їли? Шо знаходили, то їли. Сусликів їли, траву… Ми сиділи біля нори, носили воду. По 80 штук ловили. До нас і не приходили забирати пшеницю, бо й так нічого не було. Кулаки ходили, палили поля, щоб колгоспне не було, потім комсомольці ходили, чергували цілу ніч. 

Ну, я не пам’ятаю, щоб у селі їли людей. А мама говорила, що поїхала один раз у місто, а там на базарі продавала одна жінка великі тарілки холодця. Ну і вони стали в чергу. І тут одна жінка побачила там нігті людські. 

Дуже важко було.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

В 1932 году папа собрал кларан ячменя. За это его осудили на 3 года в тюрьму. Папа потом вернулся. Он в Киеве в тюрьме был. Шо ели? Шо  находили, то ели. Сусликов ели, траву…  Мы сидели возле норы, воду носили. По 80 штук ловили. К нам и не приходили забирать пшеницу, потому что и так ничего не было. Кулаки ходили, палили поля, шоб колхозное не было, потом комсомольцы ходили, дежурили целую ночь.

 Ну, я не помню, чтоб в селе ели людей. А мама говорила, что поехала один раз в город, а там на базаре продавала одна женщина большие тарелки холодца. Ну, и они стали в очередь. И тут одна женщина увидела там ногти человеческие…

 Очень тяжело было.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Староласпа, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Яшарова Акуліна Ільївна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Яшарова Акуліна Ільївна, 1927 р. н., проживала в селі Староласпа Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Нас у сім’ї троє дітей було. Дуже тяжко жили. Ми й ховрахів їли, і коріння всяке. В голод і взимку, і восени, і навесні важко було. Голод був, доки новий урожай не зібрали. А чому ми голодували – бо неврожай був і до колгоспу приєдналися, у людей зерно брали. У нас на софі яма була, і там, мама казала, було чотири мішки пшениці. Приїхали – забрали, сказали сіяти треба. Зерно місцеві забирали – сіяли у колгоспі та самі їли.

У місті?.. У місті жили люди – там було простіше. А у селі, хто працював – той не отримував нічого, а хто не працював – той їв.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Нас в семье трое детей было. Очень тяжело жили. Мы и сусликов ели, и коренья всякие. В голод и зимой, и осенью, и весной тяжело было. Голод был, пока новый урожай не собрали.  А почему мы голодовали –  потому что неурожай был и в колхоз соединились, у людей зерно брали. У нас на софе яма была, и там,  мама говорила, было четыре мешка пшеницы.  Приехали –  забрали, сказали сеять надо.  Зерно местные забирали –  сеяли в колхозе и сами ели.

В городе?.. В городе жили люди – там проще было. А в селе, кто работал – тот не получал ничего, а кто не работал – тот ел. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Михайлова Марія Матвіївна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Михайлова Марія Матвіївна, 1924 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Я не дуже 33-й рік пам’ятаю. Але мама говорила, що тоді ці комуністи по хатах ходили, то навіть якщо дитина в люльці лежала, то все одно туди заглядали і дивилися, щоб ніхто ніде нічого не ховав. Через те, хто зміг щось сховати, знаходив кінці, а хто ні – ті голодували.

1947 року я у в’язницю потрапила на 7 років за 7 кг. Коли пшениця ще воскова була, ми її трохи лущили та їли. І тоді ми з Вірою Мереник йшли, і в мій жакет у кишені та рукави наштовхали пшениці. Ну, хтось нас побачив і сказав. Тоді Костя Сагіров одразу написав протокол, і на ранок уже приїхали за нами лінійкою. Спершу я місяць у Волновасі сиділа, а потім мене судили показовим судом. Вірці дали 5 років, мені – 7.

Мати писала помилування, і за три роки мене помилували.

А я сиділа в Монголії. Ми будували залізницю до Китаю.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Я не очень 33-й год помню. Но мама говорила, что тогда эти коммунисты по домам ходили, то даже если ребенок в люльке лежал, то всё равно туда заглядывали и смотрели, чтоб никто нигде ничего не прятал. Поэтому, кто смог что-то спрятать, то находил концы, а кто нет – те голодовали.

В 1947 году я в тюрьму попала на 7 лет за 7 кг.  Когда пшеница еще восковая была, мы её немного шелушили и ели. И тогда мы с Верой Мереник шли, и в мой жакет в карманы и рукава натолкали пшеницы. Ну, кто-то нас увидел и сказал. Тогда Костя Сагиров сразу написал протокол и на утро уже приехали за нами линейкой. Сначала я месяц в Волновахе сидела, а потом меня судили показательным судом. Верке дали 5 лет, мне – 7.

Мать писала помилование, и через три года меня помиловали.

А сидела я в Монголии. Мы железную дорогу строили до Китая. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Оніщенко Микола Леонтійович, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр.  Оніщенко Микола Леонтійович, 1922 р. н., проживав в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Голоду ми сильно не відчули, незважаючи на те, що в нас було дев’ять дітей. Ми бідні були на землі, навіть 12 га не було. Але батько постійно тримав господарство. У колгосп коня здав, корову здав. Одного коня продав – мені шапку купив.

Тоді все було так. Один йде до колгоспу без штанів, який ніколи не наївся, а інший господар був “кулак”.

Особисто наша родина голоду не відчула. А були такі, що під парканом сів – і дуба дав.

Я вважаю, що винна влада, яка не змогла розподілити продукти, адже неврожай то був.

У нас біля церкви жив старий, називали його Босун. У нього побудови такі були, що не у всіх колгоспах знайдеш. І техніка в нього була. Його вважали поміщиком. У нього раз приїхали – забрали все, що знайшли, а за кілька днів у нього знову все з’явилося. І люди казали, що він чаклун, що в нього є рубль – він вийде, посвистить чортам і вони накидають йому всього. У нього знайшли зариту кагату картоплі – 250 центнерів.

Люди їли різне коріння, з липи листя, полову. Пшеницю забирали переважно місцеві. Це була біднота, яка заздрила тобі, сама ніколи не їла до ладу. Люди стукали один на одного…

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Голода мы сильно не ощутили, несмотря на то, что у нас девять детей было. Мы бедняки были на земле, даже 12 га не было. Но отец всё время держал хозяйство. В колхоз лошадь сдал, корову сдал. Одну лошадь продал – мне шапку купил.

Тогда все так было. Один идёт в колхоз без штанов, который никогда не наелся, а другой хозяин был “кулак”.

Лично наша семья голода не ощутила. А были такие, что под забором сел – и дуба дал.

Я считаю, что виновна власть, которая не смогла распределить продукты, ведь неурожай то был.

У нас возле церкви жил старик, называли его Босун. У него постройки такие были, что не у всех колхозах найдешь. И техника у него была. Его считали помещиком. У него раз приехали – забрали все, что нашли, а через пару дней у него опять всё появилось. И люди говорили, что он колдун, что у него есть рубль – он выйдет, посвистит чертям и они накидают ему всего. У него нашли зарытую кагату картошки – 250  центнеров.

Люди ели корни разные, с липы листья, полову. Пшеницу забирали в основном местные. Это была беднота, которая завидовала тебе, сама никогда не ела толком. Люди стучали друг на друга…

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.

Дата запису: 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна

Респондент: Попов Ілля Георгійович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Попов Ілля Георгійович, 1924 р. н., проживав в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.

Не знаю, врожай був, чи не було, – а їсти не було чого. Біля Кургану у нас скиртували солому. І ми ходили – я маленький, сестра та половупідбирали. Приносили додому, мололи на камені. Як кельню, батько зробив лопатку і нею пампушки робили. І щирицю (насіння) збирали – кашу варили, лопухи їли. Продукти у нас забрали – що намолотили, то відвезли. У мене батько молотарником працював, на степу був увесь час, туди й корову забрав.

Одного разу прилетів горобець у хату, бабуся зачинила двері, спіймала, порізала та зварила суп… з м’ясом…

У місті тим часом краще було, бо у сільській місцевості забрали зерно та відправили до міста.

Так, багато людей пухлих було. Пам’ятаю, у сусіда донька опухла, вмирає. Чоловік пішов до голови, мовляв, допоможи, а він відповідає: “Ну, це ж голод, хтось має вмирати”.

(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:

Не знаю, урожай был, или не было, – а кушать нечего было. Возле Кургана у нас скирдовали солому. И мы ходили – я маленький, сестра и полову подбирали. Приносили домой, мололи на камнях. Как мастерок отец сделал лопатку и ей пышки делали. И щирицу (семена) собирали – кашу варили, лопухи ели. Продукти у нас забрали – шо намолотили, то увезли. У меня отец молотарщиком работал, на степи был все время, туда и корову забрал.

Один раз прилетел воробей в дом, бабушка закрыла дверь, поймала, порезала и сварила суп… с мясом…

В городе в это время лучше было, потому что в сельской местности забрали зерно и отправили в город.

Да, много людей пухлых было. Помню, у соседа дочка опухла была, умирает. Мужчина пошел до председателя, мол помоги, а он отвечает: “Ну, это ж голод, кто-то должен умирать”.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).