1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Капелюх Варвара Сергіївна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви про голодомор 30-32-гороків?

Так, пам’ятаю, ще й добре.

На Вашу думку, які були причини голодомору?

Мені було 10-11 років, я – 22-го року. Картоплин штук п’ять вкинемо на десятилітровий баняк і стакан пшона, сядемо втрьох і виїмо. А батько був, то їздив у Білорусь, набирав одежі і міняв. Розповідав, що наміняв, приїхав на якусь станцію, а там усе й поодбирали. А хто це був винний, я не знаю. Чи забирала це міліція, просто відбирали.

Чи забирали зерно по хатах?

У нас його не було. Кажуть, що ходили. У нас ні зерна не було, нічого. Нас троє було, ще й батько, мати.

Коли люди почали помирати з голоду?

… Коли. Ось у мене сусіди, … мої брати двоюрідні, то вони були невеликі тоді й повмирали. Вони квітки рвуть їдять, листя, яке рвали їли. Не було у кого то хоча б …. наїлись, а в когось і цього не було. Так і було. А причини, та причина, що як поїхав купець нащо вони забирали, ну хто був У гий, що відбирали. Приїде батько… обідати нічого і не привезе нам нічого. Бо в нього забрали.

А небіжчиків хто звозив? Звозили куди, де ховали?

Хто вмер, того зразу біля хати і ховали у садочку. Викопали яму і двоє хлопчиків і поховали.

А держава сиротами опікувалася, якщо залишалась?

Та ніхто тоді нічого. Ніхто не опікувався, ніхто нічого не думав.

Вивозили. В нас ніхто не вмер бо нас було троє, ми гак і жили. Ніде нічого не було, ходити було ні в чим. Я в школу ходила то в мене не було в чому ходити. Купили якусь хустку, пошили пальто. Не було де купить щось. От так і жили. Хіба це жили…

А до колгоспу люди йшли добровільно?

Коли в нас батько ще був то йшли добровільно. В нас такого не було. Хто знає як вони, чи хто заставляв кого. Деякі не йшли, деякі йшли. Воно так і в колгоспі зразу було.

А люди, які були в колгоспах вони голодували?

Так само як і всі. Що ж було в колгоспі? … нічого не давали тоді.

А чи були такі люди в селі, які не голодували?

Я не знаю. Може й були які не голодували. Але коло мене близько не було таких.

Чи не пам’ятаєте, в містах був голод?

У містах? Не знаю. Я знаю, що в мете там дядько див, сестри двоюрідні то я буває поїду так вони мені хліба надають. Привозила з Киева хліба. То там хліб був, але вони мабуть платили, в них якась копійка була, вони купляли. А в нас …. Батько чоботи шив наче. Та що там їм платили, а мати зовсім не робила

Допомагали люди один одному в голод?

Як є щось то дає. Своїм людям як у нього є то він тобі дасть стакан пшона чи хлібинку яку. Яка ж тоді допомога. Це було страшне.

Знаєте ви закон про п’ять колоски?

В нас три дівчини судили. За колоски три роки сиділи. Гналися за ними, вбивали. Я їх не ходила збирати, а ходили збирати. Сусідка в нас на кутку три дівчини було, що за колоски сиділи.

А хто охороняв поля, комори?

Хто їх охороняв. Такі, яким щось трохи попадало щось .. ганялися за ними.

А якщо людина доносила на свого сусіда, що він приховує зерно то були якісь винагороди?

Я не знаю. В нас був такий …він цих дівчаток за колоски і посадив. Він був рільником тоді в колгоспі і ось цих дівчат і посадили за колоски. Було таке дитину за колоски судили.

А випадки людоїдства відомі в селі?

Ти знаєш я не дуже так… Були кажуть на другому кутку, а в нас

такого не було. А там були, казали що …

А чи знали ви що таке торгсин?

Не знаю, а що воно таке?

1. Місце запису: село Бурти, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Рак Ольга Станіславівна;
4. Респондент: Петренко Варвара Онуфрієвна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Бурти, Кагарлицького району, Київської області.

Петренко Варвара Онуфрієвна народилась в березні 1927 року в сім’ї селян-колгоспників. Ще в сім’ї була старша на рік сестра та молодший на два роки братик. Дитинство пройшло у турботах про малого Петрика, в роботі на подвір’ї, допомозі матусі. Зрідка випадало погратися з дівчатками в люлькуіз кукурудзяного качана, чи сплетену з соломи. Тато й мама цілісінькими днями працювали у колгоспі на полі, а маленьких діток віддали в організований односельцями дитячий садок, де по черзі, хтось із вільних жінок дивився за дітьми. Згадує своє дитинство Варвара Онуфрієвна важко навесело, але ось доходить до тих страшних для українських людей років і слова з болем рвуться із вуст, а сльози падають з очей незабутим горем. „Згадувати страшно, думати тяжко. Мати зранку, ще затемна, ходила в місто і міняла одежу, яку вдалося сховати, на жменьку кукурудзи чи гречки. А бригадир дізнався про те, та й почав перестрівати матір по дорозі і забирати харчі. Прийде вона додому, дивиться на нас, плаче. За роботу батьки отримували по мисьці баланди із гречаної полови. Нам, дітям, теж варили таку баланду, але на сироватці. Хліба не було. Ми всі пухли з голоду. Найгірше було Петрику. В нього був великий живіт і ніжки-стебелинки, на яких він ледве тримався. Наприкінці 1932 р. братик помер. Це вже було навесні 1933 р. Неподалік від нас жила вдова з двома донечками нашого віку, з якими ми спілкувалися. Жили вони бідно, в холодній землянці. Зайшли ми з сестрою до них одного ранку, матір і одна із дівчаток мертві лежать, а інша, та що жива лишилася, сидить в куточку і просто виє від страху. Злякані, ми втекли з тієї землянки, сказали батькові, через деякий час приїхала підвода і забрала померлих. А та сирітка десь зникла, ніхто не знає де й поділася. Чого тільки не пережив, як не мучився наш страждалий люд”. Закінчилися ті страшні роки голодомору, тільки почали люди краще жити, як нова біда прийшла на Україну – Велика Вітчизняна війна. Варвара Онуфрієвна попадає в Австрію на роботу. Важка праця, погана їжа, холод, страх, хвилювання за рідних – ось все що пам’ятає про ті часи жінка. А потім було визволення, повернення додому. Диво! Всі рідні були живі! Це найщасливіші дні в житті Варвари Онуфріївни. Молода дівчина сповнена надій на світле майбутню . Бо хіба зможе доля послати ше більші страждання? Невдовзі після війни виходить заміж, працює на фермі, вчиться в технікумі. Потім народжується, одна за одною, дві чудові донечки.В селі стає дуже авторитетною людиною: організовує аматорський театр. Зараз живе Варвара Онуфріївна біля свой дочки в с. Будки, має трьох дорослих внуків, трьох моленьких правнуків. „Стараюся думати про щастя діток, а не про своє гірке дитинство. Головне, шоб ті часи не повернулися. Дай бог нам всім мудрості! – так закінчує свою розповідь ця сива жінка.

1. Місце запису: село Бурти, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав:Дзененко Ольга Петрівна;
4. Респондент: Волощенко Параска Тимюфіївна;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Бурти, Кагарлицького району, Київської області.

Це лихо забути не можна. Пам’ятаю був голод, люди мерли, я пухла ходила, але не вмерла. Урожай був, але його в людей забирали. Документів ніхто не показував, ніхто не знав, що це за люди, але в народі їх звіти „Червоною мітлою”. Люди казали, що була в них і зброя, але я не бачила. Всі люди ховали в кого було що ховати, але все приховане шукали скрізь : у ямах, на горищах, на гної. Хто шукав, я не знаю.  Хто приходив не знаю, не помню, але ходили по-двоє, троє. Ходили і чужі, і свої. Ховали залишки хліба повсюди прикопували у ями, в припічки ховали, в гній закопували. Ті, хто працював в колгоспі, потроху давали, борошна, шматок кукурудзяного хліба був як празник, юшку, в якій була пошти сама вода. Коли голодні люди йшли збирать колосочки, то людей гонили, били, бо був закон про колоски за яким не дозволяли, а як підеш назбираєш, то судили. Шукали та збирали торішню гнилу картоплю, буряки і це їли. Поля охороняли, і солому, і комори. Хто охороняв не помню. Хто хотів іти в колгосп, той ішов, а хто не хотів того називали „ враг народу” і висиляли. Люди ховали свою скотину обкладали куликами, соломою, щоб не ворушилось. Забирали і ходили вдень багато раз. Ходили поки не оддадуть, а як не оддають, то забирали нахально. Весною 1932-го року почали помирать люди. Мерли з голоду, ніхто не опікувався ними. Голодували всі, тільки по-разному. Хто їздив мінять продукти на одежу, той голодував менше. Ті, хто возили мінять тряпки на зерно, хто ходили на роботу, в кого була корова, той пив молоко. Варили кашу і якось перебували голод. Щоб ділитися то ніхто не хотів ділитися, але свої один одному помагали чим могли. Їздили в Білорусію, Росію: міняли одяг, рушники, спідниці, сорочки, міняли все на хліб, зерно, різні продукти. Батько мій їздив. Їли цвітки з гречки товкли, жарили млинці, як наїлись і зразу попухли, пекло всередині вогнем. Збирали лободу, спориш, варили з них борщ. Листя з всих дерев варили, пили . Одного разу я це добре запомнила, як чорногуза вбили, батько вбив, дід Матвій, але його не їли, сильно смердів. Ховрашків ловили в полі. Горобців їли, добрі були, з них варили. У місті можна було мінять на одежу. Був голод і у містах. Більше осталось живих, як померло. Мерли від хвороб і голоду. Помию і випадки коли люди їли людей було й таке, що поїли дітей, одні на все село. Батько з матір’ю поїли дітей. Чоловік умер, а жінка хотіла ще й сусідку в погреб зіпхнуть, але та побачила там людське м’ясо і втекла. Людей на кладовище возили підводою, кидали на підводу як собак. В колгоспі визначали по наряду хто буде збирати мертвих і копать яму. За це ніхто не платив, посилали по наряду. Ховали на новому кладовищі, де пам’ятник голодомору. Поминають на „Проводи”, поминають у церкві та батюшка поминає усіх у церкві. Є спеціальні панахиди за померлих від голоду , погиблих на війні. Церква нова. Відноситься до московського патріархату. На цвинтарі є пам’ятник померлим в голодовку. Розповіла усе, що знала і дітям , і онукам , а зараз мало що помню. Не дай Бог знов пережити. А хіба ми знаємо. Сталін винен, що Росія не поділилась хлібом. Влада винна, що людям не дали хліба, а що було у людей забрали.

1. Місце запису: село Черевач, Чорнобильського району, Київської області;.
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Лашко Ірина Володимирівна;
4. Респондент: Шишенок Ольга Григорівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Черевач, Чорнобильського (нині Іванківського) району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я не помню сильно, мені матка розказувала про те, шо було тоді.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Оце ж тиє податки і були причиною і все забирали власть.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Люди із сільради приходили і забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Нехто не доносив на сусіда.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не було неяких  документів, прийшли забрали дай усьо.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Забирали силою, але ж не били.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було, шукали і забирали ускрізь.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Тиє шо були в начальстві, якієсь комуністи, але ж вони не були виноватиє, їх послали, вони й приходили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не знаю, мати такого нікого не казала.

Де можна було заховати продукти харчування?

Нельзя було неде заховать, скрізь находили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Рушникув не брали, а харчування забирали все пудряд, худобу забирали, де в багатших, то у тих не брали, а брали у безпомощних.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Да, чула. За пять колоскув довали два годи тюрми, хто назбирає у колгоспі колоскув і приносив додому, садили в тюрму. Мою матку були судили, то я ходила за неї мазала міліцію.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нєт, не розришали, їздили не верхах коней кругом поля, били людей і не розришали брать не чого.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Робітники сільради.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нєт, не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Як саме я не знаю, але принудітєльно ішли на роботу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В хлєві стояла худоба, а вони прийшли, забрали, сказали шоб вивели і виводили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І утром приходили, і в любе время.

Скільки разів приходили до хати?

Раз корову забрали, бульш і не приходили, бо не було чого брать.

Коли почали помирати від голоду?

Коли ж в 33 году і почали мерти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Нехто їми не опікувався, умирали дєти тиє, пухлиє од голоду ходили, їсти хотіли.

Хто не голодував у селі і чому?

Начальство не голодувало.

Хто зумів вижити?

Хто зумів, той і вижив, а муй дядько так жалів корову різать, шо сам умер од голоду.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не було кому і чим ділитися, самі вмирали.

Які засоби вживали до виживання?

Старались найти шось аби з’їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Всє голодували, не було кому давать да ділиться. Але нам раз батьков брат з Москви був прислав посилку.

І що там в ній було?

Харчі якієсь були. Я не знаю і не помню.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все підряд їли: акацію, картоплю мерзлу, полову.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Шо? За шо ми должни були куплять чи мінять, в нас не було нічого.

Чи був голод у містах? Що таке «торгсін»?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Відомостей таких немає. Умирали прямо на вулицях, так матка казала.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Нє, людей не їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищах в основному, а хоронили кому придеться.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Як викопали яму, так і закопали, а платить не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Де кому викопали яму, там і ховали, а таких місць немає.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Хто живий, той і поминає, унуки, правнуки.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

В церкву зараз не хожу, а в советскиє времена в церкву зовсім нельзя було ходить, де вона була у Чорнобилі?

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Зараз село виселене, но церква казали була, но їє розбили, розламали. В тиє времена даже дітей не хрнстили.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Тиє, шо добре помнили про голод, уже давно вмерли, а я своїм дітям шо помню, те розказую.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталін виноватий і власть, шо була тоді.

1. Місце запису: село Тетерівське, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Дубас Ірина Василівна;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Тетерівське, Іванківського району, Київської області.

Голод пам’ятаю добре. Це 1932-1933 роки. Причиною голоду був неврожай, засуха. А якщо де і був хліб, то його забирала влада. Це робили місцеві керівники. Були в  селі люди, які доносили. Що вони за це мали, не знаю. Приходили до хати, документів ніяких не показували, залякували людей і забирали. Приховати нічого не можна було. Забирали не тільки продукти, а й одяг, худобу. На полях все гнило, але нічого не дозволяли брати. Охороняли це все ті, хто й забирав у людей. В колгосп йти люди не хотіли, але їх примушували. Щоб не забирали худобу, її переховували в лісі. Вижав той, у кого не забрали корови, хто зміг їжи заховати. Приходили до хати в любий час, коли поступив донос або коли самі хотіли цього. Люди почали помирати з голоду в 1933 році. В селі не голодували ті, хто був при владі. Люди допомагали один одному перенести голод, ділилися молоком, у кого воно було. У їжу вживали все, навіть верес. Сушили листя з липи, збирали березові бруньки. Якщо було в когось щось везли в місто, то міняли його на муку, хліб. В селі люди мерли. Хоронили померлих від голоду родичі, сусіди. Померлих від голоду згадують і поминають у церкві тепер. Поминали і раніше. В нашому селі є приміщення, куди приїжджає і править батюшка з Розважева. Про часи голодомору я розповідала своїм дітям, внукам. Але часто цього не згадую, бо боляче.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Притика Марія Григорівна;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Голод пам’ятаю. Був у 1932-33 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Причина була така, що все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

У нас в селі це робила бригада з району, бригадиром був такий Лемішко.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Винагороди не було, але один був такий, що підглядав, а тоді виказував.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили і забирали, ніяких документів не показували.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Людей не наказували, а тільки залякували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, мали. Ходили із пістолетами.

Як люди боронилися?

Мій батько за це сидів 2 роки в тюрмі. Залякували пістолетом, а він хотів відібрати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але майже завжди відбирали, бо знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукала бригада з району під керівництвом Лемішка і свої шукали. Були такі керівники спілки незаможніх Клим, голова колгоспу Бірюк.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Цього не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували зерно, замуровували під піччю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ніхто нічого не давав.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирала все місцева сільська влада. Брали усе: одяг, пряжу, коври, мотки, полотно.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Знаю про цей закон. Не можна було підібрати ні одного колоска.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не можна було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ті, хто забирав, ті і охороняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні не хотіли. У мого батька за те, що не пішов у колгосп відібрали корову.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, змушували. І люди боялися покарання.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Цього не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Приходили, коли хотіли, або коли хто донесе.

Скільки разів приходили до хати?

Могли і один, і два, скільки хотіли.

Коли почали помирати від голоду?

Почали помирати у 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не пам’ятаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, що були при владі.

Хто зумів вижити?

Вижили ті, хто якось міг прогодувати себе і своїх дітей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Були усі однакові, нічого не мали. А хто мав корівчину, то дасть коли трошки молока.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що їстівне.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не мали, бо вони були такі самі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Варили борщ із щавля, товкли кінський щавель і їли його корінь.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Сушили листя із липи і товкли, і бруньки із берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Це не знаю, бо ми такого не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У кого що було, то ходили міняли на муку, зерно, хліб.

Чи був голод у містах?

Точно не скажу, не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Мерли люди, але не знаю чи багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Немає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминаємо у церкві так, як і всіх померлих.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Цього я не знаю.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Кушніренко Оксана Іванівна;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Так, про голод я пам’ятаю. Причина голоду була одна – урожай забирала влада. Забирала місцева влада, а над ними керував представник із району чи області. За винагороди я не знаю, але такі люди були. Може хто на кого ворогував чи ще якось. Приходили, забирали, а документів ніяких не пред’являли. Людей і висилали, били. Зброю носили із собою завжди. Люди ніяк не боронилися, бо кожен боявся за своє життя. Ховали зерно хто де міг і як. Шукала продукти місцева влада. Закопували зерно, продукти, ховали на  могла горищі. Хто був у колгоспі, тому давали там трошки зерна. Крім продуктів забирали ще й худобу. Про закон «п’ять колосків» не чула, але це, мабуть, те, що за один колосок могли заарештувати або хорстоко побити. Людям нічого не давали, хоча ті мерли від голоду. Охороняли поля і комори, мабуть, же ті, що і забирали. У колгосп йти не хотіли, але мусили, бо заставляли. Худобу не переховували – приходили і забирали. Приходили забирати зерно тоді, коли їм заманеться і вдень, і вночі. Скільки хотіли, стільки і приходили. Люди мерли в основному у 1933 році. Мерли і дорослі, і діти. Ніхто не довився і на малих сирот. Вижив, мабуть, той, кому Бог дав. Не голодували тільки ті, що ходили забирати. Хіба що свої ділилися між своїм, а так кожен за себе думав і як міг харчувався. Їли все що бачили: лободу, листя з дерев, котів, собак. У кого що було з одежини, той міг поміняти у місті на якісь продукти. Що таке «торгсін» я не знаю. Люди мерли, але скільки точно не пам’ятаю. Про людоїдство я не знаю. На скільки я знаю людей ховали на кладовищі. Тим, хто ховав не платили. Окремого місця для поховання померлих від голоду немає. Ховали на кладовищі. Кожен поминає своїх загиблих від голоду сам. Пам’ятників померлим від голоду у селі немає. Молодь, може, і знає. Мені про це розповідати не хочеться, бо тяжко згадувати, яке важке життя прожила. Нікому такого не побажаю. Що стільки людей загинуло нізащо винна, звичайно, та влада, яка була.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису: 2005 рік;
3. Хто записав: Кушніренко Леся Василівна;
4. Респондент: Севрук Катерина Михайлівна, 1914 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Голод пам’ятає добре, щоб його ніхто не знав. Рік був врожайний, засухи не було, але місцева влада не дозволила збирати урожай, хто тайком зібрав, то ховав, закопував, а місцева влада ходила з залізними палицями і шукали, де на подвір’ї закопано. Їсти не було чого, варили лободу, хліб пекли із липи, конюшинки. Хто робив у колгоспі, то давали пайок, 100 г чорного липкого хліба. У нашій сім’ї з голоду не помер ніхто. Але сусідський хлопчик помер в лісі, там його і заховали, бо сил не було, щоб його завезти на кладбище.

1. Місце запису: селоТермахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Севрук Ганна Петрівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в село Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

У 1932-1933 рік був голод.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Тому що не давали хліба, таке зробив Сталін.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Не знаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не ховали тому, що забирали не у кожного, але у селі забирали із-під голів, з-під подушок.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Бригада: Нататира, Машина.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По три, по два.

Де можна було заховати продукти харчування?

В землі, але все одно находили, вокопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали баланду, варли із зілля, коріння з акації. Забирали худобу і одяг. За п’ять колосків судили на 5 років. Все гнило, а брать не дозволяли, але люди умудрялись красти. На полі – лановий, на коморі комірник. Не хотіли, але мусили, люди працювали в колгоспі. Де приходилося переховувати худобу, гнали в ліси. До людей ходили як приходилось: і вдень, і вночі, виганяли з хати.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Бірюк Іван Григорович;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Голод я пам’ятаю добре, про це забути на можна. Рік був урожайний,  засухи не було, але люди голодували, бо все забирала власть. Забирала усе місцева власть. А це не знаю, але були такі люди, думаю, що їм за це платили. Може їм щось залишали. А відбирали так: прийшли, все перевернули, що було забрали до кришки. Не дивились ні на плач, ні голос дітей маленьких. Ходили всі із наганами, залякували людей, так що люди боялися і мовчали. Але ж хто міг, тей приховував, хоть трошки якогось зерна. Приховували, де хто міг. Хто закопував, а хто ще якось. Шукала продукти своя власть, місцеві. Тей, хто був у колгоспі получав там щось на трудодні. Може каплю якогось зерна. В колгосп забирали худобу, а так наче нічого більше. Про закон «п’ять колосків» не знаю, але знаю, що як когось зловлять із жменею колосків, які люди збирали на полі, то дуже били. Так і мене раз спіймали і дуже крепко побили. В колгосп люди мусили іти, бо заставляли, да і вижить якось треба було, жить то хотілося. Забирать зерно ходили і вдень, і вночі, коли хотіли. Люди почали помирать десь у 1932-33рр. сироти помирали з голоду, нікому вони не були треба. У нас у селі не голодував один голова спілки незаможних. Вижити зумів той, хто був крепший. Хто там ділився продуктами, як кожен думав тільки щоб його з’їсти собі аби не вмерти. Їли хто що знаходив: і лободу, і листя з дерев (в основному із клена). У кого було що поміняти, то ходили у місто. Вимінювали зерно, хліб, муку. У місті голоду не було. Що таке «торгсін» я не знаю. Скільки людей померло у селі я не пам’ятаю, але мої дві сестри померло якраз від голоду. Про людоїдство я не знаю. Такого я не пам’ятаю. Моїх сестер ховали на кладовищі. Тим, хто ховав, не платили. У селі окремого місця для захоронення померлих від голоду не було. Ховали на кладовищі. У церкві кожен поминає своїх померлих. Чи знає про це молодь? Мабуть же знає. Ми ж ще живі, то трохи їм розповідаємо. Винна в загибелі людей, я вважаю, ту власть, яка тоді була.