1. Місце запису: смт Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Шегда Орест Ярославович;
4. Респондент: Біденко Олексій Олександрович, 1916 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Чого ж не пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Було все, та позабирали… Ну тоді була колективізація, робилося тоді: і в колективізацію гонили, і вобше – десь хтось вредітельства наробив.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Хто забирав… Сама ця власть, як тоді командував Сталін, то додумався до того, що…

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було таке, шо в печі там шось зварили їсти, забирали з печі даже.

А чи доносили на вас сусіди, що Ви переховували щось?

Забирали все те, що не заховано було, оставляли без нічого.

А ті, що забирали мали якісь документи на те, щоб забирати?

Які там документи тоді, прийшов та й хто там буде з його документи требувать, може деякі, які більше опитні і требували, але шо з того, тоді й висилали, і висилали і забирали оце все.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Забирали і арештовували тоді, которі не підчинялися, забирали, виселяли на Сибір.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ніякої зброї вобще комуністи считалися.

Як люди боронилися?

Ніхто не оборонявся, шо хотіли, то робили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Познаходять скрізь, де не заховаєш.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Власті…

Як вони це робили? Як шукали?

Як шукали… Обично. Шо знайшли, то забрали, а шо не знайшли, то в піч лізли, забирали те, що зварене.

А як їх називали?

Ну, комуністи…

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По два-три приходило.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де не заховаєш, перериють усе.

В яких місцях Ви ховали? Де все-одно хвали?

Було і в погрібах, і на чердаках, ну де іначе…

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Було таке, шо він пішов до колгоспу, робив там, то по 200 грам давали, якась соя тоді була, то давали її, за те, шо робили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

А якісь продуки харчування, те шо можна споживати…

А одяг не забирали?

Ні.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Я в те время з жінкою покинув село і поїхав в радгосп, то встроївся в радгоспі щочиком молока, а жінка – дояркою, то так ото вижили в те время.

А ви чули про «про п’ять колосків?»

Знаю те тоже. Піде дитина збирати, то будуть судить батьків за те, шо збирали колоски. Не дозволяли даже збирати колосків людям.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Було таке, шо судили за ці колоски.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були там виділені такі, шо охороняли і ходили по полю, охороняли, шоб не збирали колосків і нічого з тих колосків самі не робили, отак їх приорали…

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, шо хотіли йти, були такі, шо не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Примушували, але десь не об’ясняли, як вони буде, люди десь боялися йти.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А худобу де ж її, в землю не закопаєш. Єсть, стоїть в хліві, то прийшли та й забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Так, десь коли їм випадало время, було і вранці, і вдень, і ввечері.

Скільки разів приходили до хати?

Ну скільки разів… Пока кончили забирати. Поки не повимітали, тоді не було чого ходити.

Коли почали помирати від голоду?

Ну це десь 32 год. Вже прикінці 32-го году.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Хто там ними опікувався, коли їх забирали, шоб вони поздихали з голоду, то хто за них опікувався. Скільки дітей, скільки старих, моя теща, мій тесть, мої дочка і син полягли.

Хто не голодував у селі і чому?

Котрі оцим занімались, шо забирали, то тільки ті могли не голодували.

Хто зумів вижити?

Ну мало таких було, та я кажу, шо виїхав з жінкою в радгосп і так вижив, забрав ще жінчину сестру років шести, а воно плакало, бо хотіло до матері в село, та й подохло так.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Хто там допомагав і чим, як позабирали і з печі те, що зварили і не встигли поїсти, то хто там буде допомагати і чим.

Які засоби вживали до виживання?

Ну які ж тут приймеш заходи, коли його нічого немає.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Попадало й родичам й таке саме, то не було кому помагати, аби помагали, то може прожило б трохи людей, а так…

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І траву даже їли, шо попало, під руки, большинство, котра полєзна, то їли її.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Шо там із того дерева возьмеш. Листя то там може деякі і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ну птицю хто ше держав, то ловив її, а хто вже нездужав, то вона не нужна була.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Може хто хотів шось купить, але вже був не в силах він добраться туда вже, вже отовецав, що підняться вже не може.

Чи був голод у містах?

Був тоже і в місті, але менше, ніж в селах, бо в селах була колективізація.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Так шоб я точно знав, то ні, бо я виїхав з села, але приходилось приїзджати, то я бачив, шо воно робиться.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було канібаліх.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на общому кладбищі. Общу яму викопали і туда їх звозили.

А хто це робив?

Ну хто ж партія робила.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Шось там давали… Шось їм перепадало.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Єсть вони зараз. Батюшка приходить до них на праздники.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають конешно.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

Поминають.

А за часів радянських часів поминали?

А тоді хто його поминав.

Чи є у вашому селі церква?

Немає, а є там якась примітивна, є й батюшка.

До якого патріархату вона відноситься?

Не розберу.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Єсть пам’ятники. Один пам’ятник, куди всіх звозили.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Чому не знає, конєшно шо знають, которі більш взрослі, то знають.

Ви розповідали своїм дітям та онукам про голод?

Вони то й самі знають і дечого прийшлося розповідати.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Оця власть, котора тоді существовала. Більше ніхто. Люди у цьому не винні.

1. Місце запису: село Чабани Києво-Святошинського району Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Кравцов Григорій Юрійович;
4. Респондент: Шевченко Ганна Тимофіївка, 1921 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви. що був голод у 1932-32 роках або у 1946-47 роках?

Я могу вспомнить тільки те,що мені приходилось робить

Які на вашу думку були причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не, було усе но тільки забрали. Забрали усе. усе зерно забрали

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив?

Якесь, якесь приїжджали. Начальники які-mo. Ну. якесь начальство приїжджало, відкілясь – ми його не знали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховування зерна?

Нє. Ніхто в нас не приховував зерна. Це хіба може, як сказать, куркулі чи як їх назвать?

Як це відбувалось? Чи ті, хто відбирав, мали якісь документи на забирання продуктів?

Нє, нє ніяки документи, нічого, ніяк. Забирати, щоб здавати державі та і все.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

От цього я вже не могу сказать.

Чи мали зброю ті. хто приходив відбирати хліб у людей?

Нє, нє я не помню.

Як люди боронилися?

Нє, нє, нє, нє, не було такого.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Hу, хоч і ховати, все рівно за той, за люди, які ховати у одних відбирати все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Якісь начальники приїжджали. А Бог їх знає, як їх звати

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Hу, наприклад до нас-я не знаю. Ніхто не заходив.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну де ховати. Бог його знає. І в соломі ховали-у скирдах соломи я була.

Чи давали їжу тим. хто пішов до колгоспу?

Нє, не давати нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі-одяг. рушники, худобу тощо?

От цього я не знаю – я знаю, що мама усе барахло відвозила в Росію, міняла хліб та на картонку та на те.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи Ви чули про нього?

А, шо-тєє? Судили і в нас людей за те шо колоски збирали.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Та не всім-хто назбирує бігом. Ну ми далеко від району жили, в обшем, село далеко.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа які-то.

Чи хотіли люди добровільно йти в колгосп?

Хто добровільно пішов, ми записалися добровільно.

Чи змушували людей йти в колгосп і як?

Була ж така заява-хто хоче. Тоді насильно ніхто не тоє. Ну, так, не то шо насильно, а якби вам сказать, хто хоче-хай іде, хто не хоче- хай не йде. Ну, хто хоче-так казали що заберуть і скотину всю і все на світі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А там строїли якісь еті-сараї були, чи може то сараї були куркульські-а я не знаю?

В який час приходили забирати у людей зерно, продукти?

Удень, удень ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Спросіть мене.

Коли почали люди помирати з голоду?

Ой-йой-йой-йой-йой. Багато людей померло, багато закопували живими. А кали – не можу вам сказать.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Я не могу сказать.

Хто не голодував у селі і чому?

Канєшно – ті ж, наверно, що жили-куркулі чи як же їх назвать Та й тo-їх же ж розкуркулювали-забирали їх і забирали землю

Хто зумів вижити?

Та вижили ж багато людей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Нє, нє, нє, нє.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили траву рвали. Були такі батькі, що і дітей убивали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Нє, навєрно не було ніяк-самі люди виживали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Аякже, їли канєшно. Я сама ось ходила на той-посилала мама. Із не пшениця, а якже-то, росте трава шо я з неї колоски збирала, а мама тоді їх сушили, тоді товкли їх у ступі і варили.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя не їли . а ягоди які були там на тому-то їли все.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не, цього не їли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Та ми ж далеко жили од міста-45 кілометоів.

Чи був голод у містах?

Я знаю, що тато поїхав у той. у город оцей же – Вовчанськ і тут він привозить відтіля хліба.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато, дуже-дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Нє-ото сім’я одна, один там дядько у сім’є зарубав сина і дочку і, нє-двох синів. Одного зарубав зовсім, а одному голову розбив усього, а двоє втікло- син і дочка втекла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі. Люди, які могли це все зробити.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нє, хто платив-ніхто не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Нє, не знаю. Ну я знаю, що на кладовищі.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Так щоб у селі-кожен вспоминав своє. А ток же ж-у нас же церкви не було, а так между собою, то поминали люди.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю – у нас цього не робили.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Немає, от іменно шо немає.

Чи встановлено у селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нє, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали. Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ну у школі я робила, проробила всъо время. Я не знаю такого, щоб вспоминали про це-так де кой-коли так, ну приходилося дітям розказувать.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ну як вам сказать – засраті комуністи.

1. Місце запису: село Гатне, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Фенінець Олег Якович;
4. Респондент: Сандуленко Софія Павлівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гнатне, Києво-Святошинського району, Київської області.

В 1932-33 рр. я була малою. Під час продрозверстки в нас забрали все, що було в коморі. У горщику була жменька квасолі (мати лишила на посів), висипали в мішок і забрали. Коня батько здав в колгосп разом з батогом. Люди плакали і кричали, але не могли нічого вдіяти, забирали все. Пам’ятаю добре голодомор, не було чого їсти, село було тихе, порожній погреб, порожній злів, порожня комора, порожні мішки, за душу тягне їсти, але нічого нема, одна свята вода. Нас в сім’ї тоді було шестеро. Батько й мати були вже в колгоспі. Батьку видавали на сім’ю хліба (в колгоспі була пекарня), по скільки грам не пам’ятаю. Він приносив цей чорний хліб, клав на стіл, брав ножа і нарізав кожному сім’янину по шматочку. Я на тому місці, де батько різав хліб збирала руками кришки і клала в рот. Весною 1932 чи 1933 року помирає батькова мати з голоду. Батько з матірю пішли попрощатися з бабою на другий куток села, а вранці помирає мій братик, якому було лише 1-1,5 року. Поховали їх в одній могилі. Батько зробив обом труни, і їх відвезли підводою на кладовище. Голод лютував. Була весна. Косив людей. Близькі сусіди, всі цінності за одну картоплину або інший харч. Снували пухлі люди по селу. Вимирали цілими сім’ями. Одна сім’я мала багато дітей, і коли мати насипала дітям поночі ту баланду, що зварила, один хлопчик мовив: «мамо, один галук, аж очі витріщив» – то зварилася жаба. Сім’я та вся вимерла з голоду. Хати стояли пусті. Двері відчинені. Ніхто не входив і не заходив в ті хати. Собак і котів не було – всіх поїли. З настанням тепла весною, люди накинулись на зелень: траву, кропиву, щавель. Але це їх не врятувало. Люди мерли не дорогах, в хатах. Надалі в розмовах про голод ніхто нічого ніколи не згадував. Я вижила, стала вчителем. Пропрацювала в школі майже 40 років. Тепер пенсіонерка.

1. Місце запису: село Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Стародубов Валерій Станіславович;
4. Респондент: Карпусь Микола Васильович, 1910 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я дуже добре пам’ятаю ці роки, я вже був дорослий, служив я в армії, от, але в 32-му році я був мобілізований в армію на дійсну службу.  Після закінчення інститута народної освіти. Два місяці повчителював, а потім,, оскільки мене призвали, коли я ще не був педагогом, то мене призвали в армію.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Може в якихось інших областях України і були труднощі, але я жив, тоді, поскільки я вчився в Києві, то вчався в Київській області, в Вінницькій області я родився, і моє село у Вінницькій області, і служив я в Камянець-Подільській області, нині Хмельницька область місто Проскурів, перебувало, от, воєнний городок оцей біля Проскурова був огорожений проволкою. І там стояла ціла перша кавалерійська дивізія. Їх називали червоно-козача дивізія. От в цій дивізії я служив. Служив я не рядовим, не рядовим – курсантом. Так званий курс «одногодічніков», тобто ті люди, які проходили, мали вищу допризивну підготовку, а я вчився в інституті, в інституті викладали військові дисципліни, то я був курсантом школи одногодічніков, і, перще мене вразило, я знав про труднощі, що є голод, то там, але приходили, коли ми йшли в столову і так дальше в строю було, а там на смітнику побачив – діти гріються в смітнику, а вони шукали, зі столової викидали різне, а вони риються, і ми побачили діток з такими тоненькими ніжками, вони худющі були, вони через проволку і пролазили в воєнний городок, і лазили скрізь, щоб щось поїсти.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Що хліб? Так. Справа в тому, що на селі були так сказать уповноважені, що приїхали з центрів , із губернії, із обласних центрів, райрнів, от, в селі робилося таке, роздвоєння, на селі, селяни ділили на касти, люди не стіки, так, в ідейному відношенню вони підавалися на пропаганду, вони були члени комсомольських організацій, я сам ув комсомолець і виїжджали такі команди по хлібозаготівлі і вони ходили, проходили по селах, по хуторах і дальше, де люди жили і забирали все, шо можна, оце шо передають шо це не правда, не можна того передать словами, виразить того жаху, який був, голод був страшенний. Моя рідна мама була опухла від голоду, опухла, але не вмерла з голоду через те, шо мій брат, той шо до мене приїзджав, був трактористом.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ну, конкретно таких винагород я не знаю, не бачив, нічого не бачив я, щоб награждали за доноси, ну я не знаю, шо, мені моя мама розказувала, як я що навпроти по вулиці сусід узнавши шо у нас єсть, що у моїй родині немає такого сильного голоду, я ж кажу нема голоду, Іван приносив, передавав і зерно, і муку, і таким чином спасались. Так він доніс, що ми, шо вони не голодують, у них є шо їсти, і така команда прийшла у село, прийшли до хати, і у цього сусіда копали підлогу. Копали підлогу, то у хаті копали, шукали закопане зерно.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Хіба можна було говорити про якісь документи. А якщо в них і не було документів? А хто їх мав право забирати. В цьому активну участь брала Комітет Незаможніх Селян, так званий КомНеЗам, сільська рада, все сільське начальство, були у цьому зацікавлені і все робилося під їхнім керівництвом. Це не було якась там команда: хтось, десь, звідки приїхав, а це було прямо від власті, від тих, хто мав силу, мав власть, держава це робила, цей голод держава робила, а не хтось, хто знає звідки прийшов і в селі оцих з Комітету Незаможних Селян, сільради, комсомольських організацій, а молодь спасалася куди-небудь аби бути причетними, щоб якійсь пайок получать, щоб шось-небудь одірвать собі, і шли на це хто більш такий свідомий шукали на стороні підробіток, а то хто витрушували зерно у селян, щось собі забирали це ясно.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Я можу говорити тільки про те, що я бачив, я не бачив, щоб конкретно людей били, а за арешти, що арештовували людей це бачив, бачив, от, коли людина протестувала, уводили, це я бачив. От.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я думаю, що мали. Я конкретно зараз не уявлю, щоб хтось так бряскав зброєю, але факт, що це були здорові люди, міцні хлопці, молоді, а не старики, молоді, які заходили у двір селянина, їхня була влада, сила, нащо їм було показувати зброю, вони без зброї, якщо це люди напівголодні, вони їли і ходили і оту них струшували.

Як люди боронилися?

Люди боронилися, ніяк люди не боронилися. Не боронилися, бо нікому було боронитися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Аякже. Люди ховали, через що ж ходили з такими кіпами і заступами і так дальше знаряддя і скрізь по городу і скрізь по подвір’ю по току, по хлівах, сараях, у хаті, скрізь. І находили, де находили, де ні, частіше не находили, здебільшого не находили, але часто находили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Оці ж самі, оці члени цієї бригади, ну такі як я ж кажу, я ж був у 32-му році, то я оце витрушували хліб з горнятка, я був свідком. А як люди їх називали? А? як люди їх називали. Да як називали? Кожний по-своєму їх називав, добрим словом не називали це ясно, це бандити.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До хати приходило стільки скільки, щоб як у хаті нічого не було. Приходила ця бригада, що шукала хліб, проштрикувала хліб, під піччю, скрізь де тільки можна було. Шукали хліб.

Де можна було заховати продукти харчування?

Так десь поза двором, десь можна було, не відомо було де хто зумів, викопували хліб і у хатах і у дворах, здебільшого закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

До колгоспу? А хто б їм давав? Ніхто нікому їсти не давав. Ну хто до колгоспу. В 33-му році вже всі були готові іти до колгоспу аби давали, можна жити, от.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали, як відбувалася ліквідація куркульства як класу, як експлуататорів на село, почалося ця ще до 33-го, я вже був студентом і був на практиці в селі Русанівка Київської області, от, Русанівський район біля Миронівки недалеко, станція Миронівка. І в цьому селі я був на практиці і ми і там я був свідком того, як ліквідовували ціх куркулів. Приходила ціла команда з міста, прислані люди, от, даже ніхто з цих людей ніколи не був селянином, а були міськими жителями, от, і їх змішували з комсомольцями і приходили це при мені було, і ми студенти були в стороні, от, і ми все бачили на свої очі. Як ліквідовували усе це.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чув. Це як була уборка хліба, проходили жнива, то багато колосків зриваються і на землі лежать. А село ж після голоду, а їм треба їсти, то вони збирали ці колоски, а збирати ці колоски, а це заборонялося, а декого, хто сміливий, якого може зачіпав зерна і колоски з поля.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволялось. За це кара була до семи років.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Оці самі уповноважені от КомНеЗама, от комсомольських і партійних організацій.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Звичайно не хотіли. Добровольно ніхто не йшов. Це була примусова колективізація. Перед цим я ще не будучи студентом чув, що насильницькі заходи.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Звичайно змушували оце й було, от, і все забирали і корови, і худобу, і так дальше, потім худоби частину віддавали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У любий. Це ж робилось не тайно, а боротьба за Совєтскую власть.

Скільки разів приходили до хати?

Як уже ця бригада приходила, то вже після цього не треба було приходити. Забирали все що можна.

Коли почали помирати від голоду?

Я думаю, що масово почали вмирати в 33-му. Поодинокі більш – менш менші цифри загиблих були в 32-му.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ну, звичайно, були я цією галуззю не займався, но думаю, що були дитячі будинки.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували, звичайно, ті, хто оббирали, члени цих команд.

Хто зумів вижити?

Зумів вижити той, хто якимсь чином пристосувався, або якщо це була молодь, організовували МТС, що на тракторах працювали, от.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Це справа така? Серед людей треба лишитися людьми, голодний голодному співчував, звичайно.

Які засоби вживали до виживання?

Достати щось їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Звичайно мали. Родичі є, які ділилися всім, а є які були в цих бригадах.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не знаю. Я, звичайно, не їв кори, я в армії був в 33-му році. Їли усе, що можна було їсти.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Хто мав за шо, той, звичайно, купляв.

Чи був голод у містах?

У містах? Менше, бо получали пайки.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Є у кожному селі такі відомості, і люди знають відомості, наприклад, у моєму селі померло десь 370 чоловік, село велике, а всього населення в селі більше 2000.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю таких випадків, я не знаю, може і були, це не відомо мені.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ходили . сільрада виділяла людей і збирали людей, ховали їх, викопували ями, закопували їх, закривали.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ну, звичайно, даром ніхто не робив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю, не можу сказати, я не жив у селі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Думали, що поминали, а зараз все село загибає не від голоду, а від безвладдя цього.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Про те, шо був голод, не можна було говорити і ніхто про це не згадував, і це все заборонено було, зараз тим більше, зараз про голод може і єсть відомості в окремих церквах Київського патріархату, а в Московського – на згадується.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

До Московського патріархату є церква.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю, може є, бо я відірваний від села.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Звичайно. В нашому селі є люди, які знають. Ну, мої малі знають через те, що я їм розповідаю, я розказую сам. Ясно, що вони знають про голод усе.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Я вважаю винними окремих членів партії, тото в партії, в комуністичній партії РС і у комуністичній партії України, зокрема, була ще одна партія, яка керувала всією партією, а остальні робили членські взноси і рвяно виконували накази, щоб зберегти своє місце. Це були члени партії рядові. Вони мало чим відрізнялися від непартійних, вони не винуваті, а винувате вище керівництво партії, оця партія в партії.

1. Місце запису: село Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо
4. Респондент: Шматко Тетяна Андріївна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Вже ж тоді мені було 10 год – 11 год..

Які на Вашу думку причини голодомору: неврожай чи засуха

Щоб сказати, що неврожай – неправда? Тоді таку налоги поробили та трясли, у людей вибірали все, що було. У матері залишилася картопля, так приходили вигружать. Мати плакала: «У мене ж діти!» а вони силою забирали з погріба картоплю.

У нас ще було корова. Баба подоїть, бере сулію і йде до Києва (18-20 км). І продавали те молоко, а потім купляли хліб. Буханка хліба тоді була 26 рублів.

Коли я пішла купити пончика поїсти, баба чуть сума не зійшла, бо там (на Святошин) ловили дітей і їли.

Йшли назад з Києва, то по дорозі люди мертві лежали і молоді, і старі. Воно лежить, а рядом буханка хліба почата. Люди йшли тощі такі. Вони як попробували того хліба, то вмирали одразу. А ж не раз ходила і це все бачила. Так я даже ночю кидалася.

А хто у вас відбирав продукти?

Власть якась.

Свої були?

Та й свої були, не чужі.

А людей їли?

Нє, у нас в селі не було. Люди пухли, але не вмирали з голоду. У мене бабушка баланди якоїсь наварить і ставить на стіл. Мати зве сідати з нами обідати, а вона каже: «Я вже їла». Коли бачимо, баба наша пухла стала і на бараз не може йти. А тоді мати споняла її.

А приходили відбирати продукти із зброєю чи голими руками?

Та без зброї. Штурхали ту матку.

А чоловіки не оборонялися?

Чоловіки були на роботі. Тоді вже таке пішло. Худобу забрали.

А ховали продукти?

Канєшно ховали. Були такі, що й вказували, продавали: «Отам у неї є. ви у мене взяли, а у неї не берете». Такі були люди.

Про закон «про п’ять колосків» чули?

Чула. У нас одну судили за колоски – матку Надьки Балачихи. Чоловіка вбили на війні осталось четверо дітей. Зібрала 1,5 кг зерна. Судили її. Приїхала женщина суддя із Святошино. Приїхала міліція з «чорним вороном». Все село зібрали. Її осудили і дали 12 год. Там вона вмерла. Її забирали, коси розпатлані, люди до машини біжать. Це був ужас. За 1,5 кг.

Не дозволяли з поля збирати колоски?

Боже упаси. Даже при колгоспі за яблуко карали єчи за помідора.

В колгосп ішли добровільно?

Та хто не хотів іти, то казали, що куркулі, та пугали.

Коли приходили до хати і скільки разів?

Коли хотіли, тоді і йшли. Приходили не раз.

Сиротами піклувались?

Кудись їх забирали. Чи в інтернати, чи що.

Чи були такі, хто не відчував так голоду?

Та були. Ті, хто командуваа?

Чи допомагали родичі якось один одному вижити?

Да, допомагали.

Що в їжу вживали з рослин?

Я сама в 1947 р. ходила на поле збирала мерзлу картоплю. Її пекли. Там був крохмаль. З нього пекли млинці.

Спориш їли.

Виживали, хто як міг.

Це добре, що ми жили близько коло Києва.

Можна було щось виміняти у Києві?

Да. Якісь тряпку, а більше переживали, щоб прокормитись.

А в місті був голод?

Канєшно. Там даже своїх дітей їли.

Чи розповідаєте Ви своїм внукам про голодомор?

Канєшно. Але зараз цим уже не інтерисуються.

Кого В вважате винуватим у загибелі стількох людей?

Правітельство. Ми чули, що Сталін розпорядився, щоб Україну так потрясли.

1. Місце запису: село Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Шамич Віра Іванівна, 1921 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю.

А які причини голоду на Вашу думку?

Було таке, що забирали зерно. Приходили і діти з інших сіл просили щось продати.

Що вживали в їжу?

Діти збирались коло Бровара (озеро) шукали маслючків (равлики) і пекли. Ми приходили і теж пекли, пробували. …були дуже добрі. А старі дядьки ловили жаб і їли.

А хто проходив відбирати продукти?

Я вже не помню.

Кожен день ішли люди і просили щось продати . але картоплі ж багато у нас не було. Там одненьку дасиш, там дві.

Продукти переховували десь?

Не було чого давать і ховать.

Дозволяли під час голодоморів збирати колоски в полі?

Нє-нє.

Коли посали у нас люди вмирати від голоду?

Ну нас ніхто не вмирав. Пухли. Це було.

Чи було таке, що їли людей?

У нас такого не було.

А що з рослин вживали в їжу?

Щавель гороб’ячий, збирали по полігону . А навесні 1947 року збирали погнившу в полі картоплю за зиму і пекли з неї млинці.

Чи можна було в місті щось виміняти?

Да ходили міняли і на хлібину, і на одежину.

Цікавляться Ваші онуки подіями 1932-33 рр. та 1946-47 рр?

Вони не питають, я й не кажу. Зараз вже не та молодь.

1. Місце запису: село Гореничі, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо
4. Респондент: Шамич Анастасія Пантусівна, 1917 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю щось. 1947 р. голод був не такий тяжкий, як у 1932-33 рр. У 1947 р. хліб у Києві давали по карточках. В чергу до магазина йшли звечора.

Чи забирали у Вас продукти і де Ви їх ховали?

А як же! Пам’ятаю зарили картоплю в ямі посеред двору. Навесні вона підійшла водою. Мати попросила Степана Кучеренка дістати її. Той за роботу попросив дрібної картоплі, щоб хоч трохи посадити на городі. А на осінь в нього така гарна картопля вродила. Кращої я не бачила.

Крім того, що відбирали, ходили і красти з сусіднього села, з Горенич.

То скільки чоловік ходили відбирали продукти і коли?

Я вже не пам’ятаю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

По щавель гороб’ячий ходили аж на Красний Хутор (приблизно 7 км). Мішками рвали і тягли до хат.

Що спасало від голоду, то це картопля, яка зазимувала на полі під Гореничами. Ми її гнилою збирали навесні. Ця картопля не пропала: її визбирували і всю поїли. З неї пекли налисники.

Чи дозволяли збирати у полі колоски?

Нє! Та й нічого було збирати. Йшли такі щільні грібалки, що гребли колоски з землею.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Спочатку був СОЗ, а потім – колгосп. У нас була корова і телиця. Телицю здали в колгосп. Той здав коня, той свиню. Здавали добросовісно, а хто не хотів, того не заставляли.

Чи можна було щось виміняти?

Да. В Києві. Ходили і на села міняли.

Чи чули ви про «про п’ять колосків?»?

Чула. І розкажу один випадок. Мотря Балакова залишилася без чоловіка (вбили на війні) з чотирма дітьми. Найменшому було 1,5 роки. З поля, де нині танкодром, йшла підвода зі снопами пшениці. Вона перевернулась і розсипались колоски. Коли підвода була налагоджена і поїхала, Мотря позбирала колоски з дороги в пелену. А Кирило Трус (односільчанин) угледів і забрав колоски. Зважив – біля 2 кг. Їй мав бути показовий суд, тобто коли не судять, а дають лише вирок. Вирок прочитали на зібранні всього села – дали 2 роки тюрми. Її забрали в машину. Діти малі кидались до матері і галасували. Голосу було і виску. Водітель машини аж води стакан попросив, бо не міг їхати від цього галасу – руки тряслись. Її повезли в Біличі. На другий день сестра приїхала в тюрму, а Мотря вже й померла під тином. І діти остались малі.

За що ж з нею так? За 2 кг зернят?

Чи мерли в вашому селі від голоду?

Нє. Наче не помню такого.

Сиріт кудись влаштовували?

Дітям допомагали колгоспи. Збудували хату Пелипенчисі безплатно. А в 1934 р. появились і садіки.

Чи зустрічалися випадки людоїдства?

Нє, не було.

Чи цікавиться сучасна молодь села про голодомор?

Не питають і не інтерисуються.

1. Місце запису: село Гора, Бориспільського району, Київської області;
2. Дата запису: 2002 рік;
3. Хто записав: Голубнича Аліна Ігорівна;
4. Респондент: Млинченко Мотря Матвіївна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.

Чи добре Ви пам’ятаєте події 1932-33 років?

Помню. Ми тоді жили в селі Ошиткі Києво-Печерського району, но в 11964 году наше село затопило через строітєльство Київської ГЕС і нас переселили в це село, де я живу вже почті 40 год.

Які на Вашу думку були причини голодомору 1932-33 року?

У нас в сім’ї було семеро дітей, корову забрали комуністи, бо батько не хотів іти в колгосп і вобще, усе забирали. Канєшно, у нашій мєсності не було великого голоду, бо кругом були озера, ну, риба була, так і вижили.

Чи було у Вас зерно, де ви все ховали?

Було трохи пшениці, ми закопували її у ями, щоб не забрали. Батько з моїм старшим братом поїхали в Київ на заробітки, звідти привезли кукурузи, проса, пшона, все це тоже треба було ховать, бо ж забирали усе.

Що Ви їли?

Робили так: лушпиння з картоплі висушували, перемелювали, додавали полову і жарили лєпьошкі – це було вмєсто хліба. Головне це те, що була риба. Весной було вже легше, бо появився щавель і можна було варить баланду.

Скільки померло людей?

Не багато, бо особенно великого голоду не було.

Де і як ховали померлих?

Як обично, людей ховали на кладовищі?

Чи є місця вшановування загиблих?

Ну, нема, ж наше село затопили 1964 року, а в Горі на кладовищі є невеликий пам’ятник под накритієм, там написано: «жертвам голодомору».

1. Місце запису: село Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Гладик Олена Степанівна;
4. Респондент: Мирончук Марія Петрівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області.

У1933 р. наша сім’я переселилася з хутора Мощанка, що належав до Луб’янської сільради у с. Мироцьке. Моя мати, Білка Приська Іванівна, ходила на роботу в колгосп у Мироцьке. Перед цим, мій дід купив 14 десятин землі у пана Лихольота і розділив по 7 десятин між своїми двома синами. Мій батько, Смоляр Петро Федорович, мав 7 десятин землі, але їх забрали у колгосп. Коли ми переїжджали до Мироцького, то хтось знав, що ми заховали 7 мішків картоплі і всяке барахло, і все це у нас покрали. У1933 р. голоду у Мироцькому не було. Люди не вмирали від голоду, а від хвороб та старості. Хто ходив на заробітки, хто міняв всяке барахло на хліб, люди годувалися тим, що могли знайти в лісі, чи піймати у річці. Мирочани наймалися на роботу в Києві, а їм по карточкам давали продукти. Не давав померти нашим людям від голоду і Мироцький спиртзавод. Багато мирочан там працювало і дехто приносив у халявах чобіт жменьку проса, чи ще чогось, щоб сім’я могла прогодуватись. Моя мати сама пекла хліб. Як муки не хватало, то добавляла товчену картоплю. У1933 р. до заводу приходило багато чужих людей, вони були дуже голодні. їх попереджали, що не можна їсти багато браги, та вони не слухались, наїдалися і помирали коло ям.

1. Місце запису: село Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Міщенко Людмила Леонідівна;
4. Респондент: Новіцька Катерина Сергіївна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

46 році я не помню, я не була, ми були на Уралі, а 33 пам’ятаю, канєшно.

Памятаєте?

Аякже.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Да.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Свої сільські найманці ходили і вигружали в комору геть усе.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Нє.

Не було. Влада не давала грошей?

Нє.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто нічого не мав, приїжджали до комори, забирали вигрузили все до тла, ніхто нічого не давав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Нє, ну раньше ото куркулів висилали, були ж куркулі, щитали двоє коней, так уже й куркуль.

Ми за 32-33 рр.

Оце ж 32-33, куркулів висилали, а то зробили Сталін таку голодовку. Вони вигрузили, приїхали з комір усіх людей позабирали, вигрузили і всьо.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

А хто їх знає, нє.

Не мали?

Нє.

А люди?

Я знаю, не знаю я.

Як люди боронилися?

Як люди? Кричали гвалт, плакали, все боронилися, а з ними боронитися, як їх багато. Допустім прийшли до моєї матері, а мати одна, як вона буде з ними боронитися. Забрали да й усе.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Та, вони кругом були ходили, шукали, не можна було нічого сховать. Шо там ховати!

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

А Бог їх знає.

Скільки їх приходило до хати? Чоловік чотири, п’ять?

Чоловік чотири, п’ять.

Чоловіки?

Чоловіки, канєшно, а хто ж піде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да, да.

Давали.

Давали, в колгоспі варили, спеціально була столова і давали їсти, столова спеціальна була.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Цього вони не брали. Худобу брали, зерно брали, отаке брали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Вони сажали людей за п’ять колосків. Людей сажали в тюрму. Підеш, колосків збирать, вони колоски забрали і жінок сажали в тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, вони не дозволяли. Воно пропадало і вони не давали, гонили, не давали збірать.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Свої люди і свої гавкали.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ну, хто хотів, а хто й не хотів, то силою силували, забрали.

А як силували?

Забирали коні в них, корови в колгоспі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну конєшно переховували. Десь і у лісі, десь отако переховували, а шош переховувать, де у кого лісу нема, де ж воно переховає. Прийшли, забрали та й усе.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом. Приходили дай забірали.

Скільки разів приходили до хати?

Ну, вони раз прийшли забрали, дай усе. Чого їм ходить несколько раз до хати.

Коли почали помирати від голоду?

В 33-му году.

Сильно всі помирали?

Помірали здорово, пухли, помірали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Хто там ними опікувався тими дітьми, отак і діти вмирали. Ми ходили, збірали картоплю мерзлу на полі. Це ше було щастя, як зайдеш мерзлу картоплю.

Хто не голодував у селі і чому?

Ну, которі люди може трошки зажиточніше жили, то може й ті не голодували, а більшість людей у селах голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Та хто там кому помагав, не було чим помагать, жили хто як міг виживав.

Які засоби вживали до виживання?

Ну, я ж вам кажу літом чи весною ходили, як сніг розтав, ходили збирали мерзлу картоплю, з листя пекли млинці.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні! Нє, яка там, у нас там вообще в селі мало родичів було, бо мати моя нетамошня, то в нас вообще родичів не, родичі не помагали, може, десь і вони їх хтось комусь помагав. Например, мені, нашій сім’ї ніхто не помагав. Мати ходила в Київ, прала бізизну, покойна, у євреїв ото нас тіки виручало з голоду і мене тягла було туди і я там коло неї трохи піддержувалася. Бо мати була, як піде на цілу неділю, стірає там євреям. Вони нас тільки й виругали, вони виругали багато нас і наші знакомі євреї і після войни їздила до них, ті люди нас багато виругали. Оце нас тільки й спасало, бо були померли всі з голоду.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Да, да аякже. Це уже як наспіло воно, а весною, як нічого ж іще ж нема, то ходили по полях і збирали мерзлу картоплю. Де куча картоплі лежала, там осталася якась картопля, то це щастя було, як знайдеш мерзлу картоплю, приносиж додому і мати пече млинці. А на чому пекти? Олії немає, нічого немає, на сковорідку кинула, кришкою накрила та воно підпиклося трохи, дай усе. Ще було щастя.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Кого?

Птахів там, різних. Ну, мало хто, дехто жаби їв?

Ой, нє.

Нє, такого не було?

Такого не було.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

А де, в кого можна було виміняти, купить. Це треба було йти в район, а гроші де? Грошей же не було.

А виміняти?

Нема там у кого в селі, хто буде в селі в кого мінять шо? Це треба, ну їздили одне время їздили десь у Западну. Їздили, міняли. В Западну їздили міняли, бо й мати покійна моя їздила міняла вже тряпки.

Чи був голод у містах?

В городі?

Да, в місті?

В городі не було по-моєму голоду, там очередь стояла за хлібом, але ж не було грошей, шоб поїхать купить хліба, а без грошей же ніхто не дає. Ну, оце мати там назаробляла у євреїв, стірала білизну. Мати там якусь копійку заробить, то привезе хліба. А тоді я пішла вже в 13 годів, пішла в куширку, в радгосп. Отут Крушивка с за, ну недалеко від нас, то там радгосп був, то мені було 13 років, то я вже робила в тому радгоспі, нам давали по кілограму сухарів, той радгосп був хлібопечення, там землю держали, картоплю вирощували. Це таке і ми там робили і нам давали по кілограму сухарів, то я вже, мама як заболіла, то вже пішла на роботу, брат раньше встроївся, мене туда в радгосп.

В 13 років вже працювали.

Да, да. В 13 років вже працювала. Я прашували, підгортали, копали картоплю, бо вже треба було якось вижити, тоді вже легше було. Вже я сухарі, ми з братом зекономим, вже одвозила мамі сухарі. Отам ми виживали. А пока брат не встроївся на роботу, то нам було дуже трудно.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Нє, не знаю. Чимало людей, багато.

А скільки взагалі зараз населення? Не знаєте?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

В нас не було.

Не було?

Такого в нас не було, я не чула, например, такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Я не знаю. Я даже й не помню.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Нє.

Немає?

Немає.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають канєшно. Канєшно поминають.

Чи згадують померлих в церкві?

Канєшно, обізатєльно.

А за часів радянської влади згадували померлих від голоду?

Згадували.

Згадували?

Згадували.

Чи є у вашому селі церква?

Єсть капличка.

Патріархату якого вона? Київського чи Московського?

Київського.

Київського?

Да.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ніхто нічого не знає. Нє, нє, не казали дітям, не розказували.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталін виноватий. Сталіна команда була. Це КГБ тоді була. Вони дали розпорядження силу. От село і свої сільські жлоби були, такі шо обіжали людей. Свої сільські. Їм команда була дана забрать приїхать от скікито здать в район хліба, чи є в тебе, чи немає, вони прийшли вигребли, бо це їм треба здать. На сільраду пррийшли, шо скількито треба здать хліба, от вони ходили в людей забирали й здавали.