Місце запису: с. Козаче, Оржицький р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 10.12.2002 р.

Хто записав: Бесараб Г. М.

Респондент: Бесараб Ганна Петрівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-33 років проживала в хуторі Козачий при селі Воронці нині с. Козаче Оржицького району Полтавської області.

Причини голоду 1932-33 років?

Я думаю, що позабирала все влада. Всі продукти, які були у хаті, були забрані. Тоді йшов процес розкулачення, а мій батько був заможний, тому продукти забрали, все в хаті описали і батька засудили. А у нас дітей було 5 і без батька стало дуже важко.

Де найчастіше ховали зерно?

Батько з матір’ю ховали зерно у землі, тоїсть закопували. Але хтось побачив і розказав урядовцям і тому зерно було забране. А мати заховала глиняний горщик смальцю перед порогом (цей горщик вміщав десь 1,5 відра) і благодаря цьому ми підтримували себе. У тяжолу минуту він сильно помагав.

Що їли?

Сушили з літа у печі гарбуз, хліб (пекли з різних пшеничних відходів), смалець, їли буряк, як сирий, так і печений, жито (крали житні колоски на полі, зернятка перетирали на жорнах і використовували як муку і клади в суп), варили суп, який називали заколотою. З гречаних відходів робили блинці (які називали тоді маторженики), від цих блинців пухли животи, але їли, бо їсти хотілося, іноді матері вдавалося заробить молока.

Скільки померло людей?

Точного числа не знаю, але в хаті, шо була рядом, померло 5 чоловік. Та і в інших хатах було те саме. У мене в сім’ї вижили за рахунок того, що брат у матері був головою комуни. А ще залишилися гроші після батьківських заробітків. А ще пам’ятаю у селі Черевки, що було недалеко, якийсь (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) косою рубив зустрічних людей і їв їх.

Як і де ховали померлих?

Померлих ховали без всіх обрядів на кладовищі. Іноді навіть не було на чому довезти померлого до кладовища. Клади іноді в одну яму по 2-3 чоловіка.

Чи є місце вшанування померлих під час Голодомору?

Ні, немає.

Місце запису: с. Павленкове, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 24 березня 2008 року

Хто записав: Ткаченко Тетяна Анатолівна, завідуюча Павленківською бібліотекою-філією №24

Респондент:  Соха Прасковія Яківна, 1926 р. н. 

Під час Голодомору проживала в селі Трембачеве Новопсковського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 роках або у 1946–1947 роках?

Було мені тоді годів сім, жила наша сім’я в Трембачеві. Голод помню, бо в нашій сім’ї од нього померла моя мати Євдокія Матвіївна і мої менші сестричка Марійка і брат Ваня. Мати ранньою весною 1933 году, коли вже нічого не було їсти, зібрала якусь одежу і пішла пішки в Росію мінять її на харчі. Щось там виміняла, верталась додому, а тут річка розлилася здорово, сил обходить у неї не було. Вона перебрела по горло в крижаній воді, прийшла додому і зразу ж злягла хвора, а потом і вмерла. Сестричка Марійка вмерла дома, а братік Ваня у колхозному садіку. Ми з бабусею Марфою пішли його забирать, привезли на возику і похоронили у своєму дворі – у вишневому садку, там же і сестричку похоронили. А маму похоронили на кладбищі, ну я даже не знаю де, бо мала ще була. Батько після того ще не раз женився, приводив не одну мачуху, а виростила мене бабуся Марфа.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Позабирали у людей активісти все, що можна було забрать.

Хто і як шукав заховані продукти? Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Помню, як розказували старші, була в Трембачеві така баба активістка, дражнили її Біднячкою. Вона була дуже зла, нікого не жаліла, отнімала у людей все до крихти. Ще помню, була якась баба по фамілії Захарова, а дражнили її Ратничкою. А хто ще з ними ходив по хатах, не помню.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Про це я не помню. Батько мій робив у колгоспі, а як вступав, не знаю.

Хто зумів вижити? Які засоби вживали до виживання?

Моя бабуся Марфа гарно шила, в неї була швейна машина. Вона обшивала всіх – і сусідів, і родичів, і просто односельців. Люди розплачувались, хто як міг, давали якісь продукти. Багато людей ходило в Росію (Воронежську область, Митрофанівку і села навколишні) мінять одежу на любі харчі.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помню, що у наших сусідів була корова і я бігала до них по молоко через садок. А бабуся за це їм щось шила.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Людей померло дуже багато, а точніше сказати нічого не можу.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Помню, як вечорами до бабусі Марфи приходили сусідки побалакать, а я мала була – інтересно було підслухать, про що ж там кажуть. І чула не раз, як дорослі розказували, що то в тому кутку села, то в тому були случаї, коли їли людей. Страшно було так, що волосся дибки на голові ставало. Я от назвать конкретні фамілії тих нелюдів не можу. Чи не помню, чи їх тоді і не називали.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Як я вже розказувала, моїх менших братика і сестричку поховали під вишнями у своєму садку за хатою, так же і люди хоронили своїх рідних хто де, бо до кладбища везти не було сил. І в садках хоронили і за городами. Зараз ті горбки і не найти вже.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

За тридцяті годи не помню. Можу розказать за 1946–1947 года. Я тоді робила прицепщиком у колхозі. Хоч і важко тоді було, ну з голоду вже не вмирали люди. Після войни засуха страшна була, наче мало людям того горя і так було. В полях посохло все, і на городах у людей. Ну, в колхозі людей кормили. Варили на польових станах обіди на всіх трактористів, прицепщиків і остальних. Помню, що на нашій бригаді їсти варив Денис Алексєєв, він мене жалів, давав з собою хліба додому, трошки крупів, щоб і дома щось зварили.

Чи є у вашому селі церква? Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

В Трембачеві була красива велика церква, построєна на гроші купця Трембача чи Трембачева. Після революції її закрили комуністи. А в войну німецьким снарядом збили її верхній купол і колокольню. В 60-ті годи там зробили колхозний склад для зерна. Так і стоїть ця церква напіврозваленою. Так що ніхто померлих в ній не поминав.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розказувала не раз і дітям, і онукам. Сама як згадаю – плачу, хоч скільки годів пройшло.

Місце запису: с. Пиків, Калинівський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: 02.06.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Дзіміна Варвара Автономівна (Ахтимонівна), 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Пикові Калинівського району Вінницької область.

Варваро Ахтимонівно, у мене до Вас таке питання. Ви пережили голод і сталось так, що коли Ви ще були маленькою, під час Голодомору, чи відбувались випадки, коли люди, сусіди одне одному допомагали. Були такі випадки? 

Чим поможе, як нема нічо. Сусіда жінка, і дитині рік було, померло, і вона померла і друга дівчинка померла, і батько помер, чотири мерці винесли з цієї хати. А синки два поїхали.

Виходить, що люди рідко допомагали один одному, хіба що родичі? 

Ну я ж кажу. Родич, це дядько рідний був, то коли я піду, то помагав, дав чи стакан пшона, чи якихось зо дві чи зо три бараболі. Шо дасть кошик чи два?

А як звали вашого дядька? 

Дядька? Петро. Мазай Петро. 

З Іванова? 

З Янева. 

А Ви ще розповідали, що коли Ви йшли працювати на колгоспне поле, і Вас, там дядько зустрів, і для Вас була неочікувана подія, він Вас нагородив тоді. Розкажіть, будь-ласка, про цей випадок. 

Так само. Я вже ходила на бараки, мені було 9 рочків, я ходила з мамою на бараки, бо там давали кусочок хліба. О, то я йшла, а дядько сіяв веку.

А Ви імені дядька не памʼятаєте?

Не пам’ятаю, бо я була, мала була, не пам’ятаю я дядька цього. О, сіяв веку, то гукнув мене, то дав мені, ну з пів-відра, чи скільки, веки. О, то ми мали, тільки нею обгонились з тиждень або і більше. Та я знаю, а більш шо. Правда, голова був, а платя мені дав, тоже бачив, шо я маленька, на бараках і в порватих полотняних… І спідниця полотняна, і блюзка полотняна, шей хустина, бо ж немає. О, він подивився, то на перше мая, то дав мені 3 метри на платя. 

А Ви не памʼятаєте імені його? 

Його? Примчук Григорко (ред. – Семенович), а по батькові я не знаю. Не знаю, бо це треба було спитатися Ніни цеї.

Ну добре. 

Я вже завтра буду в собранії, Ніни спитаюсь, то я тобі скажу. Я знаю, шо він Примчук Григорко звався, бо вона Примчук Ніна Григорівна.

А ви ще колись розповідали, я памʼятаю, що хлопчик до Вас підходив, Ваша мама дала йому поїсти, а він помер. Він тоже просив поїсти, чи як?

Нашо ж, він хотів їсти, і всьо, то хотів їсти, не було шо їсти, тай шо, тай зарізали і з’їли, і всьо.

То це його з’їли, да?

Тай з’їли, тай всьо.

Зрозумів. 

Ніхто не помагав одне другому, бо не було звідки, шо я поможу, як я сама хочу їсти. 

А так керівництво колгоспу, наприклад, тим хто не працював в колгоспі, чи сільська рада, допомоги не надавали? 

Нє. Тоді всі працювали, тоді не було так, всі були, старий малий, всі працювали. Не помагали, бо де ж було. Вже посля пройшли роки, років три чи штири, виходить в 33, може було в 35-36. Шо я буду казати, давали стакан пшона, варили, якусь виходить похльобку, тамо якись горох, то тоді вже циго… А в голодний рік, не помагав ніхто нічо, бо не було. 

Все, дякую Вам за інформацію.

Місце запису: с. Пиків, Калинівський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: 08.06.2009 р.

Хто записав: не вказано.

Респондент: Джуринська Олександра Кіндратівна 1923 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Пикові Калинівського району Вінницької області

Хто допомагав вижити у тих складних умовах. Розкажіть будь

ласка.

Я пасла в сестри корову, то там я харчувалась. Вони трошки луче жили.

А фамілію, ім’я сестри назвіть будь ласка.

Горупашенко Меланка Кіндратівна. Да, то я там харчувалася і тего. То я не дуже голодовки…

То Вам допомогло це пережити голод?

А ці мої рідні прийшла ще (сестра) туди бідна, то свиням бараболі вона зварила, то воно взяло барабольку в банячку, стиснуло в руку там не їсть, це вже на дворі з’їсть … О, що пережили, хай Бог милує.

А Ви кажете що чоловік вашої сестри теж допомагав.

Марко, Горупашенко Марко. Дуже він поміг батькові.

А вашого батька як звали? Фамілію, ім’я назвете?

Максимчук Кіндрат Петрович.

Він теж допомагав йому харчуватись?

Да, да підуть в поле косити, то він сам не з’їсть, а кличе його завсігда – каже покійний батько – ” Каже він без мене нічого не з’їв.”

Ділився з ним, бо жив трошки заможніше?

Ну-ну-ну в них двоє дітей манюньких було. В них шось родило то хватало і вони голодовки не дуже знали. Хто знав, а хто й не знав. Меньча сім’я. В нас більша… А люду скільки повмирало Боже. Їли і коні били і якісь тіго казали черепахи… Хай Господь милує. Ми того не їли, якось в нас в сім’ї ніхто не вмер. Якось перебились.

Місце запису: с. Глинськ, Калинівський р-н, Вінницька обл.

Дата запису: 28.07.2003 р.

Хто записав: Синиця Тетяна Миколаївна.

Респондент: Берегова Галина Григорівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Глинськ Калинівського району Вінницької області.

 Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю, то були страшні часи. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Був неурожай, але хліб всеодно був, і голоду не було якби влада урожай не забирала. 

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали наші сільські люди, казали що їх влада заставляє. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Якщо чесно не знаю, але думаю якщо люди таке робили то значить щось давали, бо їсти хочеться. 

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Відбирали силою, а документи в них ніхто не питав.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Застосовували. І били палицями і батогами і висиляли. 

Як люди боронились?

Всяко було і собак спускали і з рушниці пострелювали. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Моя мама заховала в погрібі брат старший викопав там яму поклали в торбині зерно зверху переклали досками присипали зельою, а потім зверху ще пусті бочки. 

Хто і як шукав заховані харчі? 

В селі збирали комісію  місцевих жителів і вони ходили з тими гострими штуками і кололи землю, били все. 

Скільки їх приходило до хати? 

Десь від 5 до 7 чоловік.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Бувало на трудові давали пайки, але це було рідко. Частіше варили баландру. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,              худобу, тощо?

Забирали все і з хати виганяли.

 Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Всі знали про цей закон. 

 Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, за це в тюрму садили, а дітей били.

Хто охороняв поля і комори?

Люди з села, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє, йти туди ніхто не хотів, навіть не розуміли для чого це. 

Чи змушували йти людей в колгосп?

Заставляли силою записуватись хто нехотів того в холодну камеру садили, або погайками гнали. 

Де переховували худобу?

Де хто вмів, хто на друге село гнав, хто в ліс, а хто зразу різав.

В який час ходили забирати у людей зерно?

В день, але бувало і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

І по три рази і по п’ять.

Коли почали люди помирати від голоду?

Зимою 1933 р. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Якщо були родичі о вони забирали дітей, а хто був зовсім сиротою то в дитячий будинок десь вивозили.

Хто не голодував в селі і чому?

Голодували всі, хтось більше, а хтось меньше в кого корова була, або хто був при владі.

Хто зумів вижити?

В кого корова була і в кого сім’я була дружна.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Хто там помогав, як всі однакові голодні ходили. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Наші родичі голодували так як і наша сім’я.

Які засоби вживали до виживання? Чи допомагали люди одне одному  виживати? 

Їли все. Листя з дерев (липи та акації) з жолудів робили муку, їли кору з берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

І пацюків, жабів, голубів, їжаків Повню, що після цих страшних років ні одної собаки і кота не було.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

У нас не було, що міняти все забирали. 

Чи був голод в місті?

Розказували, що тоже там голод людей морив. 

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

Чи є відомості не знаю, але померло пів села. 

Чи відомі випадки людоїдства?

Були і багато випадків і батьки дітей їли і братів їли…страшно.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали або родичі або фірмани. 

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Я чула що давали їм якісь пайки. 

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Да на Березенському цвинтарі десь посередині. 

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Родичі завжди поминають а при …але  тіхоря, а зараз всі відкрито поминають і в церкві згадують. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Є в центрі села, а належить до московського Патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є один хрест біля церкви.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Мої діти знають, моя внучка з подружкою приходить то я часто їм розказую про ці страшні часи. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Винна політика держави, для якої люди сміття. 

Місце запису: с. Глинськ, Калинівський р-н, Вінницька обл.

Дата запису: 29.07.2003 р.

Хто записав: Синиця Тетяна Миколаївна.

Респондент: Панасюк Євдокія Петрівна, 1923 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Глинськ Калинівського району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

У нашому селі голод страшний був 33 року, а от 46-47 рр. у нас був, але не такий страшний, ми його майже не відчули, люди вже були навчені 33-м роком, тому допомагали і не було таких великих жертв.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Хоч була засуха, але урожай був. Весь хліб був вивезений до Росії. Мого двоюрідного брата із сестрою батьки вивезли в Росію, то коли повернулись розповідали, що там голоду не було. По Україні був штучний голод, бо хотіли винищити український народ.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приходили люди від правительства наші місцеві і все забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Да страшно було тоді жити, не встигниш курку зарізати, як вже йдуть активісти, бо вже хтось доніс.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Люди так боялись, що коли приходили до хати, то віддавали все, а хто не хотів того карали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Багато чоловіків повисилали, дуже багатьох забирали до “холодної”. Були такі, що пропадали безвісті. Ніхто їх не бачив більш ніколи.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Люди так їх боялись, що не треба було зброї, хватало палиці чи якоїсь дубінки.

Як люди боронились?

Боронить було безсмисліно, бо це все одно перемогою не закінчувалось, і їх дуже карали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховати було майже неможливо, знаходили кругом. А ховали і в землю, і в стіни, і в дупла в деревах.

 Хто і як шукав заховані харчі? 

Приходили активісти, з ними ходили і люди, що працювали в сільській раді.

Скільки їх приходило до хати? 

Приходили односельчани, які продали себе владі. Приходили групами по 5-7 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в стрісі, в печі, закопували в городі. Але як казала моя мама, все одно знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Щоб ішли до колгоспу їх заохочували, давали пайки, варили похльопку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,             худобу, тощо?

Забирали в людей не лише хліб і худобу, але і одяг. Останню кришечку в малих дітей відбирали.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Да я чула за цей закон, за нього могли посадити на багато років. Засуджували не лише за 5 колосків, але і за буряк, кукурудзу та інші. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Людям не дозволялося нічого брати на полі. Люди боялись, але голод заставляв іти на поле. Скільки людей за це покарали. Поле переорювали, щоб люди не знайшли й колосочка.

Хто охороняв поля і комори?

Були сільські сторожі, але там нічого не було, та й сторожити не було що.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Люди не хотіли іти, їх заставляли силою. Люди привикли вести своє господарство і вони не хотіли віддавати свою худобу, курей, граблі, сокири. До колгоспу добровільно йшли лише ті, що не мали землі, це були бідняки.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Да люди змучені були іти, бо голод заставляв, місцева влада, обкладали великими податками, ішли до колгоспу, щоб прогодувати свою родину.

Де переховували худобу?

У дворі було важко заховати. Хто мав вів до лісу.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Ходили коли заманеться, бувало я вийдуть зранку, то аж до вечора ходять.

Скільки разів приходили до хати?

Мама казала, що до нас приходили 4 рази. А коли вже не було, що брати, то і не приходили.

Коли почали люди помирати від голоду?

Почали взимку, бо листя не було, все замерзло, холодно, голодно. Всю теплу одежу позабирали. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сироти йшли до родичів, але їх не дуже хотіли брати, бо і своїх дітей було багато. Трохи вивозили в дєтдоми. А в основному вони вмирали.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували? Таких не були, може хіба шо ті, що в нас забирали. Менше голодували ті, що мали корову, або ходили на роботу в хордилівку та цукровий завод. Їм там якісь пайки давали.

Хто зумів вижити?

В тих у кого було корова або у їх родичів.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Може зразу і сусіди допомагали одне одному поки було чим, а потім і самим не було що їсти.

Які засоби вживали до виживання? Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Всі можливі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Канєшно, як мали чим, то ділилися.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все, їли листки дерев, їли корінці, їли все, що росло і що можна було. Якщо в кого була квасоля, то недочікували, коли вона достигне, а варили її ще молодою.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Їли кору з берези, а листя любили з акації і липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Тварин їли теж всіх. Бувало до такого дойшло, що ні миші, ні кота, ні собаки не побачиш на вулиці.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Виміняти можна було і в городі, бо там і був голод, але не такий сильний, як в селі. Але я не пам’ятаю, щоб розповідали,  що б хтось міняв, бо влада все позабирала.

Чи був голод в місті?

Був, але не такий страшний, як у селі.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Чоловік 400, а може і більше, хто їв щитав. Тоді ж вопше про голод не згадувалось, як його і не було.

Чи відомі випадки людоїдства?

Да були такі люди. Була одна, що поробила ковбаси із брата. То її десь вивезли із села і ніхто більше не бачив її.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Якщо були ще рідні, то ховали вони. Але були такі випадки, що рідні були, але сили в них поховати не було. То їздили якісь люди по дворах і збирали трупи і хоронили десь на цвинтарі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю, не буду брехати, може і платили, бо в них сили були їздити хоронити. Щось вони ж їли.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ну я не знаю, що розповідають на обох цвинтарах. Ховали.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»?

Поминають рідні, а тепер і батюшка на цвинтарі, коли обход робить.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Колись про голод ніхто і не говорив, не дозволялось. А тепер казала сусідка, що починають, бо я вже в церкву не хожу, бо вона далеко в центрі села, а я живу на окраїні, той оце знаю те що сусідка, чи внуки розкажуть.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Є в центрі села, на підвищенні стоїть, ну такий там горб, що з усіх сторін видно.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Да, біля церкви стоїть такий синій великий хрест. А на ньому Ісус розп’ятий. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Думаю тепер всі знають, бо внучка каже, що і в школі їй розказували, і в технікумі вчила. Та і я нераз розказувала.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Винні керівники держави і партії нерозумна політика, яку вона проводила – ненависть до українського селянства, який сам хотів бути хазяїном на своєму участку.

Місце запису: с. Степне, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 2008 рік

Хто записав: В.І. Золотарьов

Респондент: Солдатко Ганна Афанасіїв, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в с. Степне, Степнянської сільської ради Новопсковського району (на даний час – с. Степне Кам’янської сільскої ради Новопсковського району).

Пам’ятаю ті роки, пам’ятаю як сьогодні. Урожай тоді видався непоганий, та все забирала влада. Доводилося ховати їжу. Рили ями, ставили туди діжки і ховали зерно. Ті хто приходив ніяких документів не показували. Забирали тільки їжу. 

У нас в сім’ї забрали корову, зерно. Дідусь з бабусею ходили в Росію просити їжу, принесуть і сховають, щоб активісти не відібрали. 

Тим, хто пішов до колгоспу, давали їжу. Люди ходили збирати колоски. Хоч полі і були зібрані, все одно не дозволяли збирати об’їждчики та охорона. 

До приюту забирали дітей, їх там годували. 

Люди допомагали одне одному вижити. Нам допомагали родичі, які краще жили за нас. Ми їли буряки, в лісі збирали ягоди, з берестків листя, ловили гаврашків. За випадки людоїдства в селі не чула, а от дохлих коней їли. 

Місце запису: с. Глинськ, Калинівський р-н., Вінницька обл.

Дата запису: 22.07.2003 р.

Хто записав: Синиця Тетяна Миколаївна.

Респондент: Джус Параска Ониськівна, 1908 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Гллинськ Калинівського району Вінницької області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-39 рр або у 1946-41р?

Голод 1932-1933р памʼятаю дуже добре. Мені тоді стукнуло вже 25 р., я була замужем , народила двійко діток. Ой, діти , як згадаю, то і зараз холодок стоіть під грудьми.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай засуха? 

Я думаю, що всі ці причини були: і літо посушливе, ну як у цьому році, і податки всіх замучили. Це ж за все треба було платити: за кожне дерево, курча. Було як батько хоче свиню зарізати, то ріже вночі в погребі, щоб не дай бог сусід побачив, зразу ж донесе. То були страхи. Хіба ж це було порядна влада, коли своїх людей нищили як мух?

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

То ж свої голодранці і робили, були такі Активісти як Назаров, Шеремета, Бірман і інші, от вони це робили.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Канєшно були, якби не було, то чого б це сусід на сусіда доносив.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збиранню продуктів.

В основному вночі приходили, Бо вдень же всі в полі. Я пам’ятаю, як до нас прийшли. Прийшло 5 чоловік, шукали кругом. В них були такі загострені щупи, якими вони штрикали підлогу, землю, в подвір’ї і в садку шукали все зерна. В нас нічого не було. Голова Комнезолу Пузир Зінько знайшов на полі макітру з пшоном, то розбив її об поріг, а пшоно погано розсипав по всій хаті. Ми потом те зерно по зернині збирали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти?

Канєшно, застосовували. Хто не хотів віддати зерно чи інші харчі, тих забирали в сільську раду і садили у холодну кімнату і тримали до тих пір, поки не виказував, де сховане зерно.

Як люди боронилися?

А як ти будеш боронитися, вони ж власть, зберуть і не будеш знати, де могилу шукати. Дехто правда з наших односельців пострілював, хати Активіста палили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали як могли: ми в дома викопали ямку серед города вночі, туди засипали зерно на насіння і на це місце вивезли гній.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? Скільки приходило?

Приходило чоловік 5-7, з ними ходив сільський голова, голова Комнезому, з ними була і міліція.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Варили баланду, сипали в окріп чуть муки, кидали різаного буряка, рідко там плавала бараболя. Казали як хочте, щоб лучше варили, то зносьте з дому харчі. Але це було хоч яка, але їжа, бо в дома не було нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу?

Забирали все. Коли нас оголосили куркулями, то забрали коні, воли, раманент, два кожухи, чоботи, все придане із скрині. 

Що таке закон про «пʼять колосків»? Чи ви чули про нього? 

То то ж Сталін таке придумав, кого зловлять з кількома колоскоми на отерні, по судили. В нас Галку Поліщучку зловили з 2-ма кг. Цих колосків, то був виїзний суд, не помню скільки їй дали, але знаю, що осталось в неї двоє маленьких діток. Десь їх забрали по дєтдомах. Люди дуже боялися.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Ви що? Ми, підем в поле, то як побачить обʼєзчик, то так побʼє, що довго будеш помнити. Канєшно люди всерівно йшли, але дуже боялися. Страху не було, коли вже всі спали. 

Хто охороняв колгоспні комори? 

Були сторожі свої активісти часто охороняли. 

Чи люди хотіли добровільно в колгоспи йти? 

В Глинську силою заганяли в колгосп. Хто не хотів записуватись і тих обзивали «куркулями», накладали великі порядки, розкуркулювали. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як? 

В нас все забрали, батька арештували, а нас вигнали з хати, куди нам було діватись мати й написала заяву в колгосп. 

Де переховували худобу, щоб забрали в колгосп? 

Ніхто не хотів віддавати свою худобу, багацько наших людей поховали по кругах і лісах, помню, як бігали тихцем наші жінки доїти корів.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Бувало по-всякому ходили, в основному дньом, а кого хотіли добре налякати, то приходили і перед ранком, і серед ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Колись моя покійна мама розказувала, що до нас приходили три рази, поки все не забрали.

Коли почали люди помирати з голоду?

В нас в селі люди масово почали вмирати, десь на початку (січень – лютий) 1933р.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Якщо першими вмирали батьки, то дітей десь забирали через сільську раду.

Хто не голодував у селі і чому?

Та всі люди голодували, активісти тоже, може не так сильно, бо їм давали якісь пайки.

Хто зумів вижити?

Вижили ті люди, в кого була корова, на неї молилися, бо вона спасала від смерті.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від Голоду, чи ділились продуктами? 

Підтримували більше морально, бо продуктів не було взагалі, ми самі пухли від голоду. 

Які засоби вживали до виживання. 

Голодному весь час хочеться їсти, їм все, що можна було знайти. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? 

Ми найбільше любили бруньки з берези, квіти вакацій, клей з вишні, жували стебла очерету, зілля, їли кору. 

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу. 

Їли все, найбільше полюбляли глід, шипшину. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу. 

В нашій сімʼї була корівка, то завдяки їй ми виживали. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти. 

Ми майже нічого не міняли, бо не було на що. У Вінниці, райцентрі теж люди голодували.

Чи був голод у містах?

Канєшно голодували, голод морив і в селах, і в городах.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

В Глинську померло багато людей, точних відомостей звичайно не було, ніхто не вів. Думаю померло не менше 200 чоловік.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

В хаті (Ім’я приховано з етичних міркувань – Ред.) знайшли свіжорозрізаного чоловіка, то його обмотали кишками вбитого і водили по селу.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Трупи померлих людей ховали фірмаки, які об’їжджали двори і забирали іноді по 10 і більше трупів.

Чи платили тим, хто займався похованням?

Давали їм якийсь пайок, але точно сказати не можу.

Чи відомі в селі місця поховання людей, померлих від голоду?

Ховали на двох цвинтарах, на Березенському і Польовому, більше на Старому Польовому.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”? Чи згадують в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминати померлих від голоду почали із 1992 р., тоді вперше відбулась громадянська панахида. Тепер кожного року на “Проводи” поминаємо померлих від голоду. За часів радянської влади померлих не поминали. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква в селі побудована в 1998 р. на честь Успіння Святої Богородиці. Належить воно до Московського Патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від Голоду?

Да, є такий хрест, він стоїть коло церкви в центрі села.

Чи знає сучасна молодь про Голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам?

Да, канєшно, розповідаю, особливо зимою по вечорам, коли роботи вже нема.

Кого ви вважаєте винними у загибелі багатьох людей.

Хто його знає, владу, неврожайний рік.

Місце запису: с. Павлівка, Іллінецький р-н, Вінницька обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Сліпчик Вера Гаврилівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі  Павлівка Іллінецького району Вінницької області.

Нас було четверо жити було дуже тяжко їсти не було шо. Мама робила в колгоспі, то хоч шось дадут якийсь пайок. А так нічого. Варили лушпайки, які раніше викинули, і пили цю юшку. З лободи, яку міленько покришили варили похльопку. 

Помню мама варить похльопку з лободи, а сестричка : “Дай, дай!” Так дуже хотіла їсти. Ходили шукали бараболю по полі може, яка де залишалась. Ходили до колгоспу там бураки кидали в яму, то ми помагали скидати. За це нам давали по бураку, ми їх їли половину, а половину приносили додому. Людей мертвих виносили і закопували. Копали не глибокі ями, бо не було сили викопати більшу. Де знаходяться могили я не знаю.

Місце запису: с. Лугова, Іллінецький р-н, Вінницька обл. 

Дата запису: 21.07.2002 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Вернигора Микола Андрійович, 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Лугова Іллінецького району, Вінницької області. 

Розкажіть будь ласка як Ви пережили голод?

Сім’я в нас була, як тепер кажуть багатодітна. Нас (дітей) було четверо, та ще батьки. Троє братів було старше од мене, Антон і Василь робили в колгоспі. Я з Іваном сиділи вдома, пасли свиней і гусей. В 1932 р після того, як пройшла ревізія по селу. До нас прийшли енкаведисти з добровольцями й забрали коней. На другий день приїхали ті самі добровольці й забрали хліб. Хліб весь не забрали, бо батько сушив зерно на горі старої хати. Те зерно нам добре помогло, з нього частину ми навіть поїли на другий рік. Під час голодовки в нас була корова, пили молоко, варили баланду з товчи з зерна. Хліба було мало ділили те, що приносили брати і батько. Щось ще заробляла мати. Вона доїла корів в колгоспі. Вобщем сяк-так пережили ми голодовку. Навіть не знаю чи взагалі в нас на кутку хтось помер від голоду. Там де Юрій жили (кінець вулиці), там по-моєму померла багатодітна сім’я, бо помню дітей в них було з десятка. А може вони кудись переїхали, навіть не скажу. Їли люди тоді все, що їсти можна було. Повиїдали всіх собак, котів. У мене був маленький цуцик, так я його два роки в хаті протримав. Я з братами ловив в річці рибу, ставка тоді ще в село не було. Скільки тоді тої риби не ловили все одно всю не виловили. Восени рвали фрукти. Всі дички пообносили. Навесно їли тоже все, що зазеленіло. Зелений борщ я досі пори не можу їсти. А в основному прожили і не лише тоді було так з харчами сутужно. Після війни тоже не дуже то добре жити було. Я коли повернувся з фронту часто з друзями згадували наше босе і голодне дитинство.