Місце запису: с. Будилка, Лебединівський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 21.07.2005 р.

Хто записав: Хрін Людмила Миколаївна.

Респондент: Сапета Софія Кіндратівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Будилка Лебединського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю звичайно, цей страшний час, бо я його перенесла разом зі своєю сім’єю. Хоча мені тоді було 7 років.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не знаю , які були причини, бо була ще малою, їсти хотілося. На городі був потоп дуже замочило город, картошка погнила.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Влада відбирала у куркулів. У селян нічого не було.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я вважаю, що нічого ніхто не давав.

Як це відбувалося. Чи ті що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували до людей покарання, висилали, арештували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Ніяк, не можу сказати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Продуктів ніде не можна було заховати, знаходили скрізь.

Хто, і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Заховані продукти забирали активісти, приїджали підводою, перевертали все в хаті, перекопували в хаті в сараї, на печі.

Скільки їх приходили до хати? Хто це був?

Активісти приходили, жінки і чоловіки, а скільки їх було не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не можна було заховати, шукали скрізь.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали. Пам’ятаю, що батько працював у колгоспі. Давали йому за те 2 ложки не солоної картошки. Одну він з’їдав, а другу приносив мені.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали все, і худобу і речі і одяг. Правда в нас корову не взяли. Через те що було молоко ми і вижили. Пам’ятаю, як сусідська дівчинка прибігла до нас просити їсти, з’їла жменю зерна і чекала поки мама видоє корову. Побачивши молоко вона з жадністю випила кухоль молока і через деякий час вдома під деревом померла.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Пам’ятаю, за колоски строго карали. На полі не можна було зібрати жодного колосочка. За це саджали в тюрми. Могли забить на полі батогом. Можна було з’їсти на полі зерно, щоб ніхто не бачив.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли збирати, треба було все віддавати в колхоз. За корзинку картошки могли судити.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли об’їзщики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Добровільно не хотіли, заставляли. Йшли ті в кого не було чого їсти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, але як не пам’ятаю, бо мені на той час було 7 років.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не переховували все забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили в любе время.

Скільки разів приходили до хати?

Ой, багато, поки не виберуть все.

Коли люди почали помирати з голоду?

Ой, помирало діточки, багато людей в 1933 році. Це був страшний год. Лучше вам такого не бачити і не знати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

У мене мама була завідувачкою патронатом, підгодовувала дітей чим могла, та і влада частину їжі давала.

Хто не голодував у селі і чому?
Активісти не голодували. Бо в них було все, вони були ближче до влади.

Хто зумів вижити?

В кого була їжа той і вижив. У нас була корова та їли барду, тому ми і вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали і дуже. Материки сестри привозили і одяг і їжу, що могли.

Які засоби вживали до виживання?

Приходилося їсти все щоб вижити і траву і коріння.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Я уже вам говорила, що нашій сім’ї допомагали родичі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бур’яни, листя з груш, барду, щавель, молочай, пасльон.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З груш листя їли, сосняки, рогіз замість цибулі.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Борсуків, черепашок, рибу їли. Пам’ятаю, що батько наловив чавун черепашок зварив, а вони пищали, ашогім обжарив, такі добрі були.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було виміняти, але не було чого. Голод був кругом і у селі, і у місті.

Чи був голод у містах?

Голод був, але менший.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Не пам’ятаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато людей померло. Але менше ніж у інших. Бо у Будилці був спиртзавод.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де прийдеться там і хоронили: вдома, в лісі, на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив, бо ховали родичі, сусіди.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні, немає у нашому селі таких місць.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, “Зелені свята”?

Так, рідні поминають. Це ж наша кровиночка.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю, у церкві я не буваю, ноги хворі, дійти не можу.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є церква. Належить до Київського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, таких хрестів немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала своїм синам, невісткам, внукам, школярам. До мене часто приходять волонтери допомагати по господарству я і їм розповідала про ті страшні часи.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада винна.

 

Місце запису: с. Будилка, Лебединівський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 21.07.2005 р.

Хто записав: Хрін Людмила Миколаївна.

Респондент: Піщанська Євдокія Федорівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Будилка Лебединського району Сумської області

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

 

Дуже пам’ятаю. Мені тоді виповнилося 11 років.

 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

 

Сталін таке зробив, подавив людей. Брат помер у 18 років, дуже просив їсти, але не було чого дати. З великою біллю і сльозами на очах пригадується: порпалися біля хати горобці, так він просив поскубти горобчиків зварити їх, щоб наїстись. Так і помер, бо горобців не було сили дістати.

 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

 

Активісти гади відбирали все. Відвозили до сільради. А далі де це все дівалося я не знаю.

 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

 

Була винагорода. А яка я не знаю. Коли до нас під’їзджала підвода зайшли двоє чоловіків і жінка і почали шукати зерно, штрикали кругом палицею і знайшли на печі, забрали все.

 

Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

 

Не пам’ятаю. Але думаю, що не було ніяких. Я ще була малою.

 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

 

Може і били не пам’ятаю, на Соловки засилали на Гречаний хутір за Московським Бобриком.

 

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

 

Не знаю, але при них були палиці, батоги.

 

Як люди боронилися?

 

Не знаю.

 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

 

Не можна. В хаті стояв сундук, під сундуком викопана яма, там була схована пшениця. Активісти знайшли і віддали все в сільраду, і корову відібрали. Якби була корова, то батько, мати і брат були б живі.

 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти. Перекопували все на городі, перевертали все в хаті, не можна було ніде заховати.

 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

 

Активісти приходили, об’їзщик. Були чоловіки й жінки.

 

Де можна було заховати продукти харчування?

 

Ніде не можна було заховати. Скрізь знаходили.

 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

 

Давали їсти. І давали зароблене зерно. А потім відбирали, а на наступний рік взагалі не давали зерна. 

 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

 

Забирали усе і одяг і скот, речі які були гарні.

 

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

 

В полі не можна було взяти жодного колоска, бо за це садили в тюрму, або на висилку, тільки можна було з’їсти на полі, щоб ніхто не бачив.

 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

 

Ні не дозволялося. Треба було збирати і віддавати все в колхоз.

 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

 

Поля і комори охороняв об’їзщик.

 

Чи люди хотіли добровільно іти в колгоспи?

 

Хто хотів з людей ішов, якщо були якість харчі залишалися вдома, а в кого не було нічого ішли в колгосп щоб заробити хоть щось поїсти, хоча не було і сили.

 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

 

Змушували, але не пам’ятаю як.

 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

 

Було все вдома. У нас корову відібрали, а сусіди ховали в лісі.

 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

 

Ходили і вдень і вночі, в любий час.

 

Скільки разів приходили до хати?

 

Ходили поки не заберуть усіх продуктів.

 

Коли, люди почали помирати з голоду? ‘

Помирало найбільше людей навесні 1933 р. Але в нашому селі померло не дуже багато. Спас спиртзавод, бо їли барду. Навіть з Олешні приходили до заводу, просили їсти.

 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

 

Патронат опікувався сиротами, ясла були, детский сад. Підгодовували дітей чим могли.

 

Хто не голодував у селі і чому?

 

Активісти не голодували, тому що вони були при владі. 

 

Хто зумів вижити?

 

В кого було що їсти той і вижив, а в основному їли барду.

 

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

 

Не ділилися, нічим було ділитися. Хоть і болісно згадувати, але все таки розкажу про сестру Параску. Вона працювала на спиртзаводі, а мати була лежача, від голоду пухла, і послала дочку Тетяну, мою сестру до Параски, щоб та дала барди. Коли Тетяна попросила у Параски барди, та відповіла хоть і всі повимирайте, я вам нічого не дам. Так і померла мати голодною. А я з Тетяною залишилися живі.

 

Які засоби вживали до виживання?

 

Все їли діточки: собак, котів, сосняки щавель.

 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

 

Моя сім’я нічого не мала.

 

Чи споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

 

Щавель, траву, сосняки, листя з дерев їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

 

Гнізда гороб’ячі драли, голубів, ластівок.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

 

Нічого було міняти. Активісти забрали усе.

 

Чи був голод у містах?

 

Не знаю.

 

 

Паспортизація запису:

Місце запису: с. Будилка, Лебединський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 15.04.2008 р.

Хто записав: Пушкар К. С.

Респондент: Шупик Уляна Давидівна, 1919 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. в селі Будилка Лебединського району Сумської області.

 

Про голод добре пам’ятаю, таке не забувається. Було мені тоді 14 років, збирали ми тоді діти – школярі разом з дітьми з патронату колоски в полі. Це були діти в основному з сіл, можливо, діти померлих батьків. В пай я бачила 4 людей пухлих, їх я знала і раніше. Вони були з дуже бідних сімей, сирітських, крім того бачила чоловіка з іншого краю: пив з канави, якою витікала барда із спирт заводу (відходи), він повзав на животі біля канави, згодом він помер.

Взагалі у селі помирали люди з іншого краю. Вони приходили в село з надією врятуватися від голоду біля спиртзаводу. Також ходили по дворах просили їсти. До нашого двору також часто заходили. Ми не відмовляли, ділилися чим могли. З родичами також. (на хуторі жила тітка, вона приходила за продуктами). Тітка говорила, що померли двоє малих дітей від голоду. Що трапилося я досі не знаю, можливо вони не пішли в колгосп, бо в таких забирали хати, а в них можливо забрали, всю живність, а жили вони дуже добре перед тією катастрофою.

В жнива 33 – го року в полі добре годували. І люди, які постраждали помалу підіймалися на ноги. Наше село в основному уціліло, завдяки тому, що не відібрали коров і всю живність, тримали на відходах спиртзаводу (на барді).

В 1947 засуха, але ж знову виручала барда спиртзаводу, хоча не було вдоволь овочів. Про хліб і говорити немає чого. Їздили в Західну Україну, дехто загинув не повернувся.

Причина голоду одна: 1929 році було забране зерно, люди лишилися без будь-якого запасу, а на трудодні зерна не давали, а якщо і давали то по 100 грам на трудодень.

Крім того був урожай 1932 р. чи не був від цього нічого не залежало, на трудодні нічого не залишалося все йшло в державу. Було трохи картоплі то вмісто хліба їли картоплю. Якось забрів один дідусь влітку в білому кожусі з Полтавських хуторів, то з таким апетитом їв картопляну юшку навіть не чув, що гаряча. Дід був багатий, худоби було повний двір і опинився в чужому дворі над юшкою. Бо Сталін наступив на горло Непові. Колгоспи в черзі стояли за намолотами, а ми хліб молотили у відкритому полі літо й зиму, скирди мокли, гнили, проростали, хто там думав про оплату трудоднів. Механізація була – кінна косарка, та молотілка на кілька колективів. Коні подохли, а Сталін полював на ворогів народу.

У нас особисто крім зерна не брали нічого. І відбирали свої односельці, комісії, ставорядні сільської ради. Люди не оборонялися, тоді такого поняття не було, бо все це «пахло» Соловками. Зерно можна було приховати, якщо не знайдуть. Хто ходив і як їх звати, про це не треба запитувати. Хто відмовлявся відносили до категорії симулянтів, підозрілих. А хто і не відмовлявся, то це була не їх ініціативі, а влади. Не для всіх це було приємно. Наш батько хоча і був у правлінні, але коленого разу молив, щоб не потрапити у комісію.

Продукти харчування мати ховала в глечики (зерно) і сунула в піч. Знайшли і висипали.  В колгоспах годували тільки в жнива. Вдома варили тільки горох і люди хворіли, а одну жінку (Радченко Тетяну) привезли з заворотом кишок мертву з поля. Відбирали все, що знаходили тільки в тих, кого кулачили. А під назвою «Куркуль» у нас в основному пішли середняки. А не міроєди, про яких говорив Ленін. Бо були випадки, коли повертали хати і пусті скрині. А взагалі мало хто попадався. Комсомольці попереджали до кого будуть іти вночі описувати, щоб зносили з дому, що зуміють. Якось у нашому дворі, в сараї ми побачили речі сусідів.

Про закон «про п’ять колосків» чула, що ніхто не смів підняти ніде колоска, хоча він і був не придатний до вживання. Це було після війни. У полі колоски збирали, коли ніхто не бачив. А городиною люди собі платили, навіть вихоплювали з вогню. Одного голову колгоспу (Рибалка) закидали буряками – одна бідолаха за це потрапила на Соловки на 10 років.

Поля охороняли об’їздні, а склади – сторожі. Добровільно ішли в колгоспи заможні люди, бо вони були грамотні. А тітка Параска Добронос вірила в Бога і не пішла в колгосп, так її добро розпотрошили і вона пішла з 4 дітьми по чужих хатах. Худобу селяни не ховали. А хто був розумніший продав. Зерно забирали серед білого дня в вересні 1929. Я називаю цей день базою голоду. До нашого двору приходили і забирали зерно за 1 раз. Люди почали помирати від голоду весною і зимою 1932 – 1933рр. В селі не голодували ті хто тримав коров та іншу живність, завдяки відходам заводу. Наш двір завжди допомагав іншим людям. Я кажу про нашу сім’ю. Моя мати завжди сушила овочі в печі та на сонці. Все це складалося на горищі в мішки і чекало свого часу. Суху картоплю товкли в ступі і пекли делікатеси. Із сушених пропарених груш пекли пампушки. Але щоб не їли а хліба хотілося. В місто не ходили, бо хліба купити не можна було ніде, там теж люди голодували. В основному помирали ті, що приходили в село. В церкву не ходжу, але чула, що була панахида по людях, які померли під час голоду. В Гарбарях чула встановлено хрест.

Місце запису: с. Кам’яне, Лебединський р-н., Сумська обл.

Дата запису:  27.07.2005 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Сагайдак Олександр Никонович, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Кам’яне Лебединського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

 

Так.

 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

 

Насильно забирала урожай влада.

 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

 

Це робили комнезами.

 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

 

Так.

 

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

 

Заїздили в двір підводи і грузили все, що було придатне до споживання, особливо хліб.

 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

 

Так.

 

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

 

Не бачив.

 

Як люди боронилися?

 

Плакали і просили хоч що-небудь залишити з продуктів дітям.

 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

 

Обшуки велися не тільки в дворі, а і в огороді.

 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

 

Шукали всі, хто прибув у двір.

 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

 

Були наші односельці.

 

Де можна було заховати продукти харчування?

 

Дуже трудно.

 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

 

Коли в колгоспі стали варити похльобку, то на роботу бігли всі.

 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

 

Не пам’ятаю.

 

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

 

Не чув.

 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

 

Не дозволяли.

 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

 

Сторожі, а в полі об’їздники на конях.

 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

 

Ні.

 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

 

Так.

 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

 

Як хто умів.

 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

 

В любий час суток.

 

Скільки разів приходили до хати?

 

Скільки їм треба.

 

Коли почали помирати від голоду?

 

В основному з початку вести 1933 р.

 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

 

Ходили по селу і просили їсти, а ніхто не давав, то помирали.

 

Хто не голодував у селі і чому?

 

Голодували всі, крім начальства.

 

Хто зумів вижити?

 

Трудно сказати.

 

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

 

Майже ні, бо не було чим ділитись.

 

Які засоби вживали до виживання?

 

Любі, аби щось з’їсти.

 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

 

Не мали.

 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

 

Листя, полову, гнилу картоплю, яку копали весною в полі.

 

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

 

В основному з липи.

 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

 

Їли всі, що можна було піймати.

 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

 

Ні за що купувати було.

 

Чи був голод у містах?

 

Не знаю.

 

Що таке “Торгсін”?

 

Тут скуповували за безцінь дорогі речі.

 

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

 

Людей, як мусор, звозили до ями.

 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

 

Не знаю.

 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

 

Хоронили хто як міг.

 

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

 

Ні.

 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

 

Так.

 

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

 

Ні.

 

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

 

Ні.

 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

 

Київський.

 

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

 

Встановлені хрести.

 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

 

Розказував.

 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

 

Сталін і його підлеглі.

Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н., Сумська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: учениця 11 класу.

Респондент: Бурик Єфросинія Іванівна, 1915 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Лебедин Лебединського району Сумської області.

 

Було тоді таке время, що кожен виживав як міг. Люди мерли як мухи. Їду по Кобіжчі –  вони ще живі, а повертаюсь назад – уже померли. Ото під’їде каталажка, погрузи їх, як буряки на воза та й поїхала. Я тоді кричу: “Заждіть, зупиніться, там ще є діточки живі!”  А мені відповідають: “Замолчі, старуха, бо й тебе заберемо!”  Думаю я про себе, шо яка ж я старуха, мені ще й 18 немає. (Ото так старому вигляділа од роботи тяжкої.) 

Люди тоді дуже бідно жили, а мені се й нічого було. Бо я молода, прудка. Ото піду на Вільшанку, нарву очерету, принесу додому та й зроблю трішки блинців.  А по-сусідству жила семья чималенька (троє діточок, мати, батько),  жалко мені глянути на них. Дай думаю млинців трішки їм однесу, нічого, не обіднію. А літом піду, бувало, на Псел, наріжу лоз (вона так і врізається в мої руки), наплести кошолок. Потом за них там вперед 10 км пішки в Рябушки. У тім селі жив староста Михайлов. Був він ярим большовиком. Ото прийду до нього, отдам йому кошолки (вони були потрібні Михайлову для чогось) і получу свої п’ять галушок. 

Йду назад. Темно, аж дух проймає. Коли це бачу сидить мале дитинча. Воно, видно, давно вже не їло. Очі так і світяться від голоду. Дала я йому дві галушки, те хлоп’я як побачило їх, так вмить і проглотнуло. Тоді ще одну дала –  і ту з’їло. А може оту дитинку до себе взяти? А чом би й ні, якось протягнемо. Жив у мене хлопець чотири місяці, а потім зник. Сусіди мені казали, що його батьки об’явилися.

Раніше оцю історію я нікому не розповідала, бо власті нам казали: “не придумуйте, люди добрі, того, чого не було”. 

Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н., Сумська обл.

Дата запису:  13.09.2009 р.

Хто записав: Топчій Юлія Олегівна.

Респондент: Кравчинська Катерина Іванівна, 1923 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Лебедин Лебединського району Сумської області.

 

Батьки мої робили в колхозі і бабушка тоже. Бабушку мою розкуркулили. Жили ми в Лебедині на вулиці Безимовка 43, вона й зараз є ця вулиця. Нас було семеро. Я сама перша у батьків була, старшенька. Зразу була колективізація, так усі вступили в колхоз, заставляли. Ось… Забрали все: і коня, і інвентар до нього. 

Як вступив батько в колхоз, то зробили детскую площадочку і мене туди батько віддав. Ми там отдихали, гралися. Та це тільки для тих, хто вступив в колхоз, а для других так нільзя було. Кормили нас три рази на день. Утром кусочок хлібця, та тонюсінький-тонюсінький і світиться, а в обід і увечері давали баланду, то вже ми її так називали, там де-не-де картошина та бульйончик, та сама вода мукичкою заправлена. Воспітательниця за нами слідила. Вот! Раз я хотіла кусочок хліба принести додому, так вона його і забрала. Я сіла да й плачу. Так обідно було за той кусочок. Думала понесу додому, сім’я. Ота площадка була колись, де зараз пожарка. Бува вийдемо немошні вже, посідаємо на травичку, ноги пухлі, вже нема сил і бігать. Тоді якось утянулися.

Ой, як жалько було того хлібця… наша сім’я пережила голод, бо була коровка. Звали ми ще її Гривасте, за гривку. А у марті принесла вона нам тьолочку. Мама доїла корівку три рази в день. А коровку ту ще й не забрали. Ну, ну, пізніше вже забрали, Та все ж таки спасиба. 13 рочків вона нам прослужила. Ото благодаря коровці ми й пережили голод. Каждий день по стаканчику молочка кожному. А воно ж то жирок. А откуда його ше візьмеш? 

Ми помагали друг другу, дуже помагали. Бува чуємо то в одному районі померли з голоду, то в тому, а в нас ніхто й не помирав. Тоді люди були добрішими. У нас сусіди були жили тільки удвох старенькі вже. Так бабка ота тільки спече шось і нам зразу несе. Велике їй спасиба. Ми їх все время вспоминали. Їх Костюками називали. Я бачу зараз такого вже і нема. Була тоді людяність, була… а сусід з нами жив, так ото було прийде до мами і каже: “Галю, налий хоч трохи борщику”. Фамилія його була Оголь. Сапожником був. Ото мама йому борщику, а то сидить аж синій, а він нам чоботи латав. А тоді якраз колективізація началася, отбирали усе. Бригада така ходила чоловік 10.

Було зерна трохи, у нас батько у грубці заховав те зерно у переході. І все-таки прийшли. А головного їхнього прозивали Пророка. Казали люди Пророка з бригадою їде. А я маленька вилізла на лавочку та і стою ж виглядую. Дивлюся ідуть. Підходить той Пророка, а я на нього: “Тьоху на тебе Плолока!” Так він мене по губам. Мене мама тоді й пристрожила, каже не роби такого більше, а то заберуть. Найшла та бригада зерно, открили бичок у грубі і забрали хліб. А як виходили, то солдатик один мені кусочок хлібця за пазуху всунув, щоб ніхто не бачив. Боже збав якби хтось побачив. Я його й досі вспоминаю. Ось так і жили, і в голод вижили, то шо люди добрі були, помагали один одному хто чим міг. А зараз все не так, не так.

Місце запису: с. В’язове, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 15.09.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Котеленець Раїса Андріївна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі В’язове Конотопського району Сумської області.

 

У 1933 році мені було 6 років. Голодомор помню, неврожаю не було, городи садилися картошкою,  пшеницею. У нас, у В’язовому, городи здорові були. А Сталін довів до голоду, забирав усю пшеницю. І городи великі були, а налоги – ще більші і все приходилось давать, картошку, пшеницю.

Нам було трохи легше, бо батько робив у колхозі бригадіром, і мати в колхоз ходила, заставляли. Принесуть було батько і мати затірку, яку давали в колхозі і черпак на людину. У нас у сім’ї 5 чоловік от 5 черпаків і приносили. А мій старший брат, Петро, робив у сільсовєті секретарьом, і получав пайок, тоже 1 кг. гречаної муки на місяць. Оце нас і спасло, а люди голодали. Он баби Одашички чоловік в колхоз іти не хотів, так з голоду умірав. Ми, було, підбіжим до вікна, подивиться, а він лежить під полом, стогне, весь пухлий, а тоді встане, на стіни лізе, так і вмер. Про тих хто по хатах ходив та все забирав – непомню, до нас не ходили, батько – ж бригадіром був а мати в сільсовєті.

Колосків на полі брать не можна було, за них Сталін саджав у тюрму. Ми жили рядом з путями желєзної дороги, так з поїздів сільських блотняків злазило, крали по сараям все під ряд. У нас було із сіней чуть теля не вкрали, аби брат вовремя не побачив.

Сусіди сусідів не доносили властям, жили дружно, ділилися посліднім. А мерло людей дуже багато, помирали батьки мерли діти, ховали їх біля своїх хат. Даже чула, було людоїдство, їли малих дітей, ну я не бачила, тільки чула, їли калачики, цвіточки клевера. Сусідська дівчинка наїлася калачиків, а голодна була, даже у неї зелень пішла і ротом і заднецею, так і умерло дитя.

Зараз, я чула в церкві поминають людей померлих від голоду, а тоді і церкви не було, Сталін закрив. Сталін у голоді винуватий, тільки він.

 

Місце запису: с. Бочечки, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 26.07.2005 р.

Хто записав: Шалак Олена Олександрівна.

Респондент: Лісунова Уляна Дем’янівна, 1915 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Бочечки Конотопського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю, все позабирали, залишили без нічого.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай того року (1932) був гарний, але все позабирала влада.

Якого відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це робила влада того часу.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Донесення такого характеру були, але винагород від влади за це не було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Ні, не мали

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так, покарання застосовували, били, сусід один одного винищували, вирізали, людей розкуркулювали, виганяли з рідних домівок.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї вони не мали.

Як люди боронилися?

Хто як міг, так і виживав.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів овочів?

Люди ховали в різних місцях продукти харчування, але все не заховаєш, та й ті, що приходили з обшуком, все одно знаходили заховане.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Їх ніяк у нас не називали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили 2-3 чоловіки. Це були мешканці села.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не знаю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, тих людей годували, пекли хліб й роздавали по шматочку, варили їжу в котлах.

3абирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали лише продукти харчування.

Що таке закон про ’’п’ять колосків?’’ Чи чули Ви про нього?

Не знаю, я про нього нічого не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Так, збирали колоски, виминали їх, мололи на млині, так і харчувались.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хто хотів, а хто і ні. Батько наш рано пішов до колгоспу.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, змушували, їх виганяли з хати, залишали без нічого, взагалі без засобів існування.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

Навесні 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Дітей кудись забирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто був у колгоспі (в нас в селі на той час нараховувалось 5 колгоспів).

Хто зумів вижити?

Кому це судилось.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, ділилися продуктами?

Ні, не допомагали, кожен був сам за себе.

Які засоби вживали до виживання?

Не пам’ятаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, такої допомоги ми не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Вишні, яблука, груші.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Їли лободу, щавель, в ступах люди товкли кору, ми кори не споживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Взагалі їх не вживали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Нічого не купували , не продавали, не вимінювали.

Чи був голод у містах?

Так, був.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Ні, я про це не чула.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Померло багато, але скільки саме мені не відомо.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Таких випадків не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили померлих їхні родичі на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні, їм ніхто нічого не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні, мені не відомі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Ніхто не поминав, а зараз – не знаю.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше поминали, а зараз не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, а до якого патріархату вона відноситься я не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не встановлювали.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, розповідали про це лихо дітям, внукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

Місце запису: с. Бочечки, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 26.07.2005 р.

Хто записав: Шалак Олена Олександрівна.

Респондент: Катрошенко Варвара Іллівна, 1913 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Бочечки Конотопського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю дуже добре.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не знаю.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Мабуть Сталін.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Боронитися не було сили, мерли з голоду.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів овочі?

Приховати можна було, але все одно приходили і знаходили все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде ми не ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали – навесні 1933 року в колгоспі пекли вівсяний хліб і давали кожному, хто пішов до колгоспу по маленькому шматочку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все, що під руку потрапляло.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Я про такий закон не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Людей від полів гнали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Я не знаю хто це були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Бідні хотіли добровільно йти в колгоспи, а багаті – ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, ходили по хатах, залякували всілякою розправою.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ми ніде не переховували, а де переховували люди, того не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ми жили дуже бідно, то до нас і не ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Жодного разу.

Коли почали люди помирати з голоду?

Навіть не скажу.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, у кого було багато хліба.

Хто зумів вижити?

Ті, хто  пішов у колгоспи.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто нічим не допомагав, бо в самих не було чого їсти.

Які засоби вживали до виживання?

Не пам’ятаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали, кожний був сам по собі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Перій, солодушки рвали, батько ходив до лісу по листя.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Не пригадую.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не було нічого

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не можна було в місті ні купити , ні виміняти, бо ні за що було це зробити.

Чи був голод у містах?

Не знаю, мабуть скрізь був.

Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін”?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Відомості про це десь є, але я про це не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не чула про людоїдство.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Кожен родич сам хоронив у своєму селі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нічого не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Таких місць не знаю.

Чи поминають їх на “Проводи”, Гробки”, Зелені свята?

Раніше поминали, зараз ні.

Чи згадують і поминають померлих віл голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Навіть не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В селі є церква, але до якого патріархату вона відноситься, цього не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Звичайно, знає молодь сучасна, а дітей у мене не було.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю.

Місце запису: с. Бондарі, Конотопський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 26.07.2005 р.

Хто записав: Шалак Олена Олександрівна.

Респондент: Сахно Ольга Олександрівна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Бондарі Конотопського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Дуже добре пам’ятаю, тому що харчувалися гнилою картоплею, половою.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не знаю.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не знаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не знаю

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Так, людей кудись висилали, а саме куди, мені не відомо.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Не знаю яким чином.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів овочів?

Нам нічого було ховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

У нас ніхто нічого не шукав і не брав, за інших не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До нас ніхто не приходив до хати.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми нічого ні від кого не заховували, за інших не знаю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Ми з самого початку пішли в колгосп, тож в нас ніхто нічого не відбирав.

Що таке закон про “п’ять колосків?” Чи чули Ви про нього?

Не чула взагалі про такий закон.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Колосків не збирали, бо не дозволяли цього робити.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охоронялися поля і комори сторожами колгоспними.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, люди не хотіли туди йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Я цього не знаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не знаю, я цього не бачила.

Скільки разів приходили до хати?

До хати ніхто не приходив, лише батька викликали до сільського керівництва.

Коли почали люди помирати з голоду?

У 1933-му.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Колгосп одягав, обував і годував сиріт.

Хто не голодував у селі і чому? 

Не знаю.

Хто зумів вижити?

Ті, у кого була корова.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні, цього не було.

Які засоби вживали до виживання?

Вижив – то добре, а якщо не судилось, то ніякі засоби не допомогли, бо скрізь був голод.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомоги ні від кого не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Що знаходили, їли полову, гнилу картоплю.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Такого не їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Взагалі їх не вживали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Мати вимінювала на муку золоті сережки, намисто, персні, хрести, щоб нагодувати дітей.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?

Не знаю, навіть не чула.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, я про такі випадки чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю таких місць.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Так, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше згадували.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви зараз немає, раніше була, розвалили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, розповідала дітям, онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю.