Місце запису: с. Холодник, Роменський р-н, Сумська обл.;
Дата запису: 06.07.2008 р.;
Хто записав: Міндюк Руслана;
Респондент: Кохно Ганна Степанівна, 1926 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Кохно Ганна Степанівна, 1926 р. н., проживала в селі Холодник Роменського району Сумської області.

Про Голодомор я пам’ятаю не все. На мою думку причиною Голодомору було те, що усей урожай забирала влада. Приходили люди додому до господаря і все, що він виростив у полі чи на городі забирали, люди ці звалися буксири. Вони шукали заховані продукти кругом: і в хаті, і в сараях. Забирали все. Насильно заставляли йти людей в колгосп. Коли був Голодомор, то ми їли і ягоди, і листя. Листя в основному з липи, але в лісі дуже ганяв лісник. Їли і коней, які здихали і пташок, якщо удавалося вловить.

Місце запису: с. Холодник, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 06.07.2008 р.;

Хто записав: Мідюк Руслана;

Респондент: Оліцький Микола Іванович, 1919 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Оліцький Микола Іванович, 1919 р. н., проживав у селі Холодник Роменського району Сумської області. 

Про Голодомор я пам’ятаю. Причина Голодомору – це те, що не було нічого їсти. Урожай забирала влада насильно. Приходили до нас активісти групами і забирали все. Могли дати кусочок хліба за доноси, де сусід ховає своє зерно. Ходили вони вдень, бо вночі боялися. В колгосп гонили, добровільно ніхто не хотів іти.  Їли ми черепашок, пекли на огні і їли. Листя з липи терли на порошок і пекли лепішки За те, що ми рвали листя, лісник нас дуже бив. Люди помирали від голоду поступово, їх звозили до одної ями і хоронили.

Місце запису:с. Холодник, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 06.07.2008 р.;

Хто записав: Мідюк Руслана;

Респондент: Швець Марія Григорівна, 1921 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Швець Марія Григорівна, 1921 р. н., проживала в селі Холодник Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору я проживала погано. Я пам’ятаю усе. Це було страхіття. Їсти не було нічого. Приходили якісь люди і забирали все, шо бачили, звали їх буксири. Продукти ми ховали і в сараях під помостами і на огороді. Хто ходив до колгоспу, то їжі  трохи давали. В колгосп йшли не добровільно, нас змушували. Їли ми усе, шо можна. Було усяке і листя, і ягоди. Коли їжі не було ніякої люди починали пухнути і тоді помирали. Людей хоронили на кладовищах по багато до одної ями.

Місце запису: с. Андріяшівка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 21.09.2009 р.;

Хто записав: Озмитель Марина Михайлівна;

Респондент: Озмитель Іван Денисович, 11.02.1925 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Озмитель Іван Денисович, 11.02.1925 р. н., проживав у селі Ярошівка Роменського району Сумської області. 

Народився Озмитель Іван Денисович 11 лютого 1925 року в селі Ярошівка Роменського району Сумської області. У 1932-33 р.р проживав в селі Ярошівка, а в 1946-1947 рр. перебував у Червоній Армії в Німеччині. Село Ярошівка у 1932-1933 роках було сумне і тихе. В сім’ї Івана Денисовича нараховувалося 5 душ: батько – Денис Савович, мати – Катерина Василівна, брат – Петро Денисович, бабуся – Наталія Степанівна. Одного разу, вернувшись із школи, обачив Іван Денисович, що бригада, яка шукала по селу хліб – у нього в дворі. Один чоловік з цієї бригади – Суханенко Павло підійшов до нього і каже: «Я тобі дам конфет, тільки скажи, де батько хліб сховав». Та він не знав, де схований хліб, бо батьки старалися тримати це у великій таємниці, щоб рідні могли вижити. А коли в село прийшли німці, то цей чоловік став «тайним поліцаєм». 1943 році село було звільнене Червоною армією і батько Суханенка Павла казав: «Нема мого Павлуся, наче з’їли, ні пісьма, ні откритки». Времня було важке. Забирали хліб, картошку. Та в сім’ї Озмитель картошка залишилася, бо була під буряком, цим сім’я і жила зиму. 

А навесні доводилося їсти молоду кропиву, мололи цвіт акації і пекли маторжаники, варили цвіт клєверу і варили похльобку. У ті роки помер хрещений Петро Семенович Майфет, його батько – Семен Назарович, а діти і жінка осталися. У хрещеного стояла діжка із квашеною капустою, так один із енкаведистів пішов у нужник, обмазав у відходи чоботи, а тоді заліз у діжку з капустою і потоптався. Тож зима і весна 1933 року була холодною і голодною. Дуже запам’яталася моя учителька у зеленій в’язаній кофтинці – Армейська Тетяна Василівна. Головою сільської ради був Гаврилко Іван Омеланович. Випадків людожерства в селі не було. На продукти харчування міняли добру одежу. Одкривали торгсіни, де на золото і серебро давали по жмені муки. На вулиці з 40 дворів в 1933 році померло до 20 чоловік.

Місце запису: не вказано;

Дата запису: 25.06.2009 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Крамаренко Ганна Степанівна, 1925 р. н.;

Під час Голодомору Крамаренко Ганна Степанівна, 1925 р. н., проживала у селі Комарівка Охтирського району Сумської області.

Голод… Яке страшне слово, якби тільки саме слово. Хто пережив ці роки, той ніколи цього не забуде, до скону, а хто не пройшов крізь це лихоліття, той ні на краплю не зможе все це уявити. Та і не дай Боже, ніколи і нікому цього пережити. 

Голод 1932-1933 років – це страх, це смерть. Не в кожному селі було однакове становище. В Олешні була дуже страшна голодовка, активісти відбирали останнє, рідко де можна було хоч щось заховати, і щоб це “щось” не знайшли. 

А ось у нас у с. Комарівка, це село Олешнянської сільської ради – такого як в Олешні – не було. Всім людям тоді важко було жити. Куркулів не стало, біднота, всі були однакові. Добре пам’ятаю, як діти з Олешні приходили до нас в село і просили їсти. Моя мати – Чернясова Софія Трохимівна, 1895 р. народження мала нас трьох дітей. Жили бідно та хліб і картопля були завжди. Мати завжди жаліла чужих дітей, давала хліба, картошину, адже вона мати, сама було не з’їсть, а дітям віддасть.

Про голод 1932-1933 р. ми знаємо багато. Якщо взяти нашу Олешнянську сільську раду, до якої входять декілька сіл, то становище було не скрізь однакове. Пам’ятаю, мати говорила, що в Олешні страшний голод був, люди вмирали сім’ями, а у нас, у Комарівці, де я народилась страшного не було нічого. Всі тоді так жили – надголодь. З голоду померло тільки дві людини.

Можливо, це від людей залежить, бо в нас у селі головою колгоспу був Чумаченко Хома Якович, також сам Комарівський, мав приблизно 40 років, на той час. Це була доброї душі людина. Під час голодовки с. Комарівка не страждало як інші села. Масових вимирань не було. Хома Якович завжди допомагав людям. Де було багато дітей у сім’ї, допомагав харчами. У колгоспі різали коней і давали мясо. На полі варили їжу, і всім, хто працював у колгоспі, давали їсти. Хома Якович казав: “Хоч рачки лізьте, а на роботу ідіть, а там їсти дадуть обов’язково, і дітям можна взяти тихцем”.

Знаючи, що в Олешні творилося нелюдське, Хома Якович організував інтернат (розкуркулені хати пустували) і бере з с. Олешні 30 дітей-сиріт. Особисто вигодовує, одягає, та так, що, навіть, у нас такої одежі не було. Виховує цих дітей до 7 класу.

В  Комарівку часто навідувалися Олешнянські “гості” – активісти, які хотіли і тут оббирати людей, встановлювати свої “порядки”, та Хома Якович їх стримував, і не давав дуже “розгулятися”. Можливо, якби таких людей, як Хома Якович Чумаченко було більше, то і голодовки не було б. Його добра справа до цих пір не забувається, з теплотою в серці згадую про нього. 

Місце запису: с. Анастасівка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 17.01.2009 р.;

Хто записав: невідомо;

Респондент: Ткаченко Іван Петрович, 27.08.1918 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Ткаченко Іван Петрович, 27.08.1918 р. н., проживав у селі Анастасівка Роменського району Сумської області.

Де Ви знаходилися в 1932-33 роках?

Село Анастасівка.

1946-1947 роках?

Хутір Останеннів

Яким було село (хутір)? 

20 хат.

Якою була Ваша родина на той час?

Батько, мати i сестра.

Чи пам’ятає якийсь день з того часу?

Хворів на скарлатин, запаления нирок та легень, мочового пузиря.

Яку страву того часу пам’ятаєте?

Вариш із кропиви, вода, де-не-де картопля.

Що і з чого варили їсти?

Їли все, і липу, листя сушили, дикий клевер, лобода, кропива 

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки?

Скакун Іван Ярифонович, Скакун Михайло Ярифонович, Скакун Петро Михайлович.

Чи забирали у Вашій родині хліб на заготівлю?

Із хати вигнали. Забрали хліб, корову. 

Хто з учителів того часу працював у школі?

Дорошенко Іван Свиридонович.

Хто лікував людей?

Микита Іванович Омельченко, лікар з села Андріїївка.

Які довідки видавали померлим?

Ніяких довідок.

Чи не було випадків канібалізму (людожерства)?

Ні

Чи вимінювали Ви речі на продукти харчування?

Ні. Не біло нічого 

Чи були випадки розбою?

Ні. 

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: не вказано;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Басараб Н.Л., 1916 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років Басараб Н.Л., 1916 р.н., проживала у селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки голоду я проживала в с. Андріївка. Зерно все вивезли в державу. Комісія ходила по хатах і насильно відбирали всі продукти. Ми ховали їх в землю: буряки закопували, діжки із зерном. Вони шукали залізними ключками. За 5 колосків знайдених на полі судили. Якщо зерно не знаходили, то таємно мололи в жорнах. В муку добавляли листя липи. У нас ще була корова. Коли не хотіли йти в колгосп, її забрали (я жила з братом, бо мати померла рано). Ще їли ракушки, їх ловили у ставку, ставок захряс людьми, ловили один наперед одного. Ще продукти міняли за одяг.

Хоронили померлих від голоду на цвинтарі, або в саду дома, бо нікому було і яму вирити.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 04.07.2008 р.;

Хто записав: Шак Ірина, учениця 6 класу Андріївського НВК; 

Респондент: Бобошка Олексій Йосипович, 1933 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Бобошка Олексія Йосиповича, 1933 р. н., проживав в в селі Андріївка Роменського району Сумської області.

За Голодомор 1932-1933 рр. я знаю з розповідей батьків. Причина Голодомору – влада забирала урожай. Приходили по 5 чоловік і забирали все зерно, даже заховати нігде не вдавалося. Всі продукти також забирали. В роки Голодомору виживали хто як міг. Їли листя липи, осики, щавіль, ракушки з ставка, копали мерзлу картоплю.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 03.07.2008 р.;

Хто записав: Колесникова Аліна Миколаївна, учениця 10 класу Андріївського НВК; 

Респондент: Гапич Уляна Панасівна, 22.04.1926 р. н.; 

Під час Голодомору 1932-1933 років Гапич Уляна Панасівна, 22.04.1926 р. н., проживала в селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору я проживала дуже погано. Не було що їсти, все забирала комісія, до складу якої входили всі місцеві. Вони заходили в кожну хату, перевертали все в хаті, шукали їжу, коли щось знаходили, забирали. У нас не було що їсти, і люди ходили по полях, огородах, щоб не померти з голоду. Крали зелені колоски, натирали їх, сушили і пекли мандрики (млинці). Ми всією сім’єю з’їмо їх ще гарями, щоб не забрали. Весною, ще тільки на деревах почнуть з’являтися буньки, ми їх пооб’їдаємо, буває так об’їмо, що стоїть сам деркач. Їли акацію, листки, картошку. Картошку шукали по городах, найдемо гнилу, принесемо додому і мати щось зваре, пекли буряки, гарбузи. Біля ферми колись найшли кагат картошки гнилої, чуть не билися, брав хто скільки вхвате. Заставляли іти в колгосп, хто не йшов засуджували і забирали все з хати. Коли умирали люди, то їх ховали родичі, ховати ніхто не допомагав.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 07.07.2008 р.;

Хто записав: Скрипченко Людмила, учениця 10 класу Андріївського НВК;

Респондент: Дригус Софія Дмитрівна, 1913 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Дригус Софія Дмитрівна, 1913 р. н., проживала в селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору я проживала в селі Андріївка. Було дуже тяжко. Ще з раннього дитинства я залишилась круглою сиротою, у мене були тільки брати і сестри. Коли почався голод, я ще дитиною з подругою пішла на буряки, старі жінки попросили, щоб і нас взяли, вони і навчили нас сапувать.  Кожного дня ми отримували пайок – тоненьку скибочку хліба. Коли з’їм, а коли понесу додому сестрам і братам, а сама прориваю буряк, вирву маленький, обітру, і з’їм. А в 1946-1947 було легше, я вже старша, пам’ятаю прийшов брат і каже: “Будуть шукати хліб”. Так ми макітру зерна, в чулані викопали яму і закопали, якби не те зерно – мабуть і не вижили б.