Місце запису: с. Липова Долина, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Дмитрушко Вікторія Михайлівна.

Респондент: Павленко Степан Іванович, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

 

Велике горе було в нас в 1932-33 роках. Люди мерли як мухи, пухли з голоду. Голодовка була страшна, не було жодної різки хліба. Отож була колективізація, заставляли йти в колгоспи. У нас в селі даже з великого города були якийсь не то партійці, не то комсомольці, які заманювали людей йти в колгоспи, мовляв краще жити буде, а ми боялись і не хотіли йти. З дому у людей забирали все, що було: зерно, худобу. А од власті були спеціальні люди, які займалися оцим таким грабежем. Забирали все і не думали, а що завтра дати дитині з’їсти. Чого тільки не видумували: і міняли все шо можна на стакан, другий пшениці, млинці з липи пекли. Ну, нам на хуторах було легше, ніж в Липовій. Ми вмудрилися трохи зерна закопати в землю, та мати по тому раз чи два юшку варили. А ще ми трохи ходили на промисли – в поля, за різними злаками. Але це діло було рисковане, бо спеціальні сторожі могли зловити, та виписать штраф, а то і в тюрму заслати, в село сусіднє, в Синівку. Важко було, голодна, холодна бігала дітвора. Людей дуже багацько померло. Ховали людей в кінці села, там кладбище було. Багато, дуже багато людей померло. Жалько. Це страшне було горе, яке спіткало всих нас. Чудом нам вдалося вижити, з голоду не померли.

Місце запису: с. Липова Долина, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Дмитрушко Вікторія Михайлівна;

Респондент: Корнієнко Олександра Макарівна, 1938 р.н.

Під час Голодомору 1946-1947 рр. проживала в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

 

У нас в селі, та не тільки в селі, а й в окрузі в післявоєнний період, як такого голоду не було. Просто война дала своє знати: багато чоловіків село не вернулось, в багатьох сім’ях геть ніякої худоби не було. Да, було трудно, но не так як в голодовку 30-х років. Картошку купували ми. Платили батько 200 руб. за відро картошки. А нашим батькові послє войни гроші давали, так ото ми ще й муку купляли, не помню скільки платили за неї. А ще, я даже не знаю яким чудом, у нас осталась корова. А в кого корова була, так тим легше жить. А ще були і огірки квашені. 

А баба і дід мої померли в 33-му році. Зараз і могили їхньої немає, не залишилось від них і ніякої реліквії. Дід наш правильним був, не вмів як другий шось красти, так ото і викручувався як міг, а в нього до всього ще й серце слабе було, не витримав від цього горя і ото в 1933 році помер. А бабця моя тужили за дідом та й самі заслабли, і через три місяці тоже померли.

Батько говорили, що людей в 30-х роках багато померло. Ховали їх десь за селом, але зараз там і близько нема тих могил. Страшні то дні були, важко ставало на душі і жалко людей, коли батько про все те розказували. Але все те було і цього не приховаєш.

 

 

Місце запису: с. Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Дмитрушко Вікторія Михайлівна.

Респондент: Стеценко Іван Григорович, 1918 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживали в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

 

Коли мені було 8-9 годів, нас стали загонить у колгоспи, тобто проводили економічну політику. Коли у 1924 році до влади прийшов Сталін, було проголошено програму “від соціалізму до комунізму”. Ну, це грубо говорити, що загонили в колгоспи, нам говорили в яких штабах, а там на зборах казали: “ Пишишся чи ні в колгосп?”  Ніхто не писався, боялись, що стануть “панськими” або ще щось боялись. Але в нас забрали все чисто, або штрафують. А ще тоді був “лікнеп” – ліквідовували неписьменність. Я був чи в другому, чи в четвертому класі. Якщо покидали школу, то штрафують і забирають щось животне –  чи телят, чи корову, чи ще щось –  все забирають і везуть на скот. Забирали і хліб, і муку. Забирали все або штрафували.

На початок 30-х годів уже стали люди голодні. Ще була індустріалізація. Люди робили на своїх землях. В деяких були коні. В людей забирали землю, що була близько, а повіддавали далеко. Хто посіє, а може в кого і немає чим сіяти.

З 30-х годів була друга “пятілєтка”, дуже-дуже була тяжка. Забирали хліба, Ми віддавали, а через деякий час опять несуть повідомлення. Викачували хліба наповал і в 30-х годах люди голодували, але це був тільки початок, може люди і вмирали, а в 1931 р. люди були вже й голодні. Діти ходили голодні самі, бо батька забрали, а що мати з дітьми одна?

Дуже багато в 1932 р. помирало, була комора, а в неї звозили тих, хто вмирав з голоду. Тоді ж в “берег” несуть, знімають одежу верхню, її палять, а людей везуть на кладбище, де й ховали. Дуже велика була голодовка, багато людей померло. Кажуть, що й після войни трудно було, люди голодували, але я не буду говорити про цю голодовку.

Було важко, але вижили. Щось вкрали на полях, щось приховували і міняли. А ще в нас було багато лип, так ото з кори млинці пекли. Викручувались. А в  колгоспи гнали, колективізація була, а хіба проти влади щось попреш –  ні. Ото й робили. Через них і голодували. Людей жалко, померло багато. Кажуть, що за 1932-1933 р. – 10-15 мільйонів померло з голоду. Страх та й годі.

 

Місце запису: с. Синівка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 05.09.2008 р.

Хто записав: Лепська Інна.

Респондент: Серженко Іван Кузьмич, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Синівка Липоводолинського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Так, пам’ятаю.

Які, на Вашу думку були причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

«Буксирна бригада»

Чи були уповноважені з міст під час збирання продуктів у людей?

Не пам’ятаю.

Хто з вашої родини або сусідів помер від голоду? Чи знаєте ви, де вони поховані?

У нашій родині ніхто від голоду не загинув. Батько помер у 1933 році від простуди. Йому було тоді 45 років.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Пам’ятаю розкуркулювання. Виганяли людей із хат. Нещасні тинялись по дорозі і шукали собі дах над головою. А декого відправляли до Сибіру.

Чи мали зброю ті, що хотіли відібрати хліб у людей?

Ходили по хатах з рушницями.

Чи влада збирала лише зерно, чи інші продукти?

Так, забирали. Одного разу в нас забрали два клунки зерна, що стояли біля печі, бо не встигли сховати і, навіть, уже зварену картоплю, що була в тарілці на столі.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди ховали зерно, закопуючи в землю. Одним словом, хто куди міг.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Імен уже не пам’ятаю, а шукали продукти залізними списами.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чоловік чотири, п’ять. Інколи до десятка.

Де можна було заховати продукти харчування?

У печі. Зривали пороги, копали яму, ховали там зерно, картоплю, потім ставили поріг на місце.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали затірку.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі, одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали все , що могли. У нас забрали віялку та інші речі, а пізніше і коня.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули ви про нього?

За кілька зрізаних колосків на колгоспному полі нещадно карали людей

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Представники влади.

Чи люди хотіли добровільно іти в колгоспи?

Добровільно майже ніхто не хотів

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушувала місцева влада. Людей залякували, погрожували, давали обіцянки.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У лісі.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

З голоду масово стали помирати взимку 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не пам’ятаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Представники влади, сільські активісти. Вони харчувалися вилученими у людей продуктами.

Хто зумів вижити?

Виживали ті, в кого була корова в господарстві.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду? Чи ділилися продуктами?

Голодували всі. Сусіди інколи ділилися з нами вареною картоплею.

Які засоби вживали до виживання?

Перетирали кукурудзяні качани і пекли галети, рвали жовтвило , живокіст, їли траву та листя дерев.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Старший брат, що служив у міліції допомагав пайком, одягом та взуттям. Пам’ятаю, як мені привіз ботиночки, і я зміг ходити до школи.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали все, що можна було з’їсти.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Листя липи, берестка, траву, кульбабу, конюшину, різний бур’ян.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Граків, котів, горобців, жаб.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так. Одяг возили до міста Гадяч і міняли його на продукти.

Чи був голод у містах, хто з вашої родини виїхав тоді у місто?

З нашої родини ніхто не виїхав.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

Не було такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

У ямі за селом. Туди померлих звозив Статива Феодосій.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Давали, здається, муку.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Точне місце невідоме.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

На «Проводи» поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не можу сказати.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є. Якого патріархату не знаю, бо я на службу не ходжу.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Так є. Сам я не був, ну люди кажуть, що поблизу пам’ятника загиблим воїнам.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я думаю, що знають, адже вони багато читають, дивляться телевізор.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсінг”?

Місце, де обмінювали золото на речі.

 

 

Місце запису: с. Синівка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 12.06.2008 р.

Хто записав: Пось Андрій;

Респондент: Кухар Василь Макарович, 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі  Синівка Липоводолинського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 — 1933 роках?

Пам’ятаю дуже добре.

Які, на Вашу думку були причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив.

Ніколи не забуду синівські „буксирні бригади”. Пам’ятаю, що до їх складу входили: Козюра Пріська, Білоус Пилип, Замковий Степан, Момот Яків. Ці „активісти” забирали у людей продукти харчування.

Чи були уповноважені з міст під час збирання продуктів у людей?

Не пам’ятаю.

Хто з вашої родини або сусідів помер від голоду? Чи знаєте ви, де вони поховані?

Пригадую, що в наших сусідів померла вся сім’я. Дід Порфирій з дружиною покинули білий світ першими, а згодом відійшли у вічність і четверо їхній дітей. Без рідних, сам у хаті залишився тринадцятирічний хлопчик Козюра Григорій. Батько помер, а мачуха покинула підлітка напризволяще. Хлопець врятувався тим, що на церковній дзвіниці ловив граків, варив юшку. Так і вижив.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти.

Так, людей били за те, що вони збирали зерно на полі, а Левченко Іван Іванович був заарештований і висланий із села за організацію крадіжки хліба із будинку голови колгоспу.

Чи мали зброю ті, що хотіли відібрати хліб у людей?

Так, звичайно, мали зброю ще й спеціальні списи.

Чи влада збирала лише зерно, чи й інші продукти?

Забирали все. У нашій родині „буксирна бригада” спеціально зробленими залізними списами перекопувала подвір’я , долівку в хаті, шукаючи пшеницю. Не знайшовши нічого забрали на печі торбинку з квасолею та напечені з листя липи і шкурок картоплі коржики. Четверо малих дітей благали залишити ці коржики, але Момот Яків сказав, що „солодощі” знадобляться їм самим.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів.

Люди ховали зерно, закопуючи в землю, хто де міг.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

По селу ходили буксирні бригади. До їх складу входили: Козюра Пріська, Білоус Пилип, Замковий Степан, Момот Яків.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По – різному. Коли четверо, шестеро, коли й більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали люди де могли, навіть під порогом.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю, бо наша сім’я не була в колгоспі.

3абирали лише продукти харчування, чи й інші речі, одяг, рушники

худобу, тощо?

Забирали в селян землю, реманент, худобу за те, що не хотіли йти в колгоспи. Обкладали великими податками.

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули ви про нього?

Ми не ходили їх збирати, бо боялися покарання. Людей судили за жменьку зібраного жита. У 1933 році у Синівці в колгоспі сіяли жито.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли навіть перед заорюванням.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комсомольці-активісти, представники „буксирної бригади”.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Переважна більшість не хотіла.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, погрожували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Переважно в лісі.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили в любий час.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

З весни до осені 1933 року люди помирали, поки не зібрали восени врожаї.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодував голова колгоспу Бурик Григорій, члени буксирної бригади, бо вони вечорами випивали та їли конфісковану їжу.

Хто зумів вижити?

Виживали ті, в кого була живність та доступ до влади.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду. Чи ділилися продуктами?

Допомагали рідні по можливості.

Які засоби вживали до виживання?

Їли траву, листя липи, берестка, мерзлу картоплю, із шкурок картоплі робили млинці.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Наша сім’я не мала таких родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Щоб не вмерти з голоду, ми чухрали листя берестка, липи, сушили їх та пекли з них млинці.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Листя липи, берестка, траву, кульбабу, жовтило, конюшину.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців, граків, раків, ловили рибу.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було, але нікому їздить було. Батька репресували.

Чи був голод у містах, хто з вашої родини виїхав тоді у місто?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не пам’ятаю, але дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

Не було такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Для померлих в селі на кладовище була викопана велика яма. Туди скидали трупи, серед яких були і діти.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Давали пайок.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На сьогодні важко його знайти.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Поминають на «Проводи».

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянської церкви влади не згадували, зараз поминають у церкві.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Українська Православна церква Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

У парку села є такий хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Думаю, що зараз всі про це знають.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсінг”?

Це коли багаті люди золото міняли на продукти.

 

#Голодомор #Колективізація #Хлібозаготівлі #Активісти #СмертністьвідГолоду #Виживання #Сурогати #Подвірніобшуки #Вилученняпродуктів

 

Паспортизація запису:

Місце запису: с. Синівка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 08.09.2008 р.

Хто записав: Гуща Микола.

Респондент: Авраменко Єфросинія Кузьмівна, 1917 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Синівка Липоводолинського району Сумської області.

 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

 

Так, пам’ятаю.

 

Які, на Вашу думку були причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

 

Урожай забирала влада.

 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

 

Місцеві представники влади та буксирна бригада.

 

Чи були уповноважені з міст під час збирання продуктів у людей?

 

Був у нас один.

 

Хто з вашої родини або сусідів помер від голоду? Чи знаєте ви , де вони поховані?

 

У нашій родині випадків смерті не було… 

 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

 

Розкулькулювали, були арешти. Розкуркулили сім’ю Антипа Марченка. Батька заарештували, а родину позбавили житла.

 

Чи мали зброю ті, що хотіли відібрати хліб у людей?

 

Так, мали зброю.

 

Чи влада збирала лише зерно, чи інші продукти?

 

Забирали все, що хотіли.

 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

 

Люди ховали зерно, закопуючи в землю, хто де міг.

 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

 

Продукти ходили шукати «буксирні бригади». Забирали в людей та звозили до хати, де зараз живе Цебро Катерина Іванівна. Там варили їсти та ночами гуляли. Це були Сурай Євдоким, Сурай Демид, Сайко Одарка. Оголь Євдокія та інші. Всіх не пам’ятаю.

 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

 

Коли як. Чоловік чотири, п’ять представників «буксирної бригади».

 

Де можна було заховати продукти харчування?

 

Ховали люди де моголи, в землю закопували, під піч ховали.

 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

 

Так, давали затірку.

 

3абирали лише продукти харчування, чи й інші речі, одяг , рушники, худобу, тощо?

 

Забирали все , що бачили.

 

Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули ви про нього?

 

Чула. За п’ять кілограмів жита, пшениці тоді в Синівці не сіяли, по 5 років в’язниці давали. Не один у селі поплатився

 

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

 

Ні, не дозволяли.

 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

 

Наймали людей , давали їм зброю.

 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

 

Хто добровільно ,більшість примусово.

 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

 

Змушували, погрожували, залякували

 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

 

У лісі.

 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

 

І вдень, і в ночі.

 

Скільки разів приходили до хати?

 

Багато.

 

Коли почали люди помирати з голоду?

 

З голоду стали помирати весною 1933 року. Дуже багато померло дітей сиріт.

 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

 

На території села Синівка був створений патронат.

 

Хто не голодував у селі і чому?

 

Не голодував голова колгоспу Бурик Григорій. Коли синівчани пухли з голоду, у нього було з чого пекти хліб. Тому сім’я Буриків лиха не зазнала. Одного разу хлопці вибили шибку і украли напечений хліб. За це був засуджений Левченко Івана Іванович, як організатор крадіжки з помешкання голови колгоспу.

 

Хто зумів вижити?

 

Виживали ті, в кого була живність в господарстві.

 

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду. Чи ділилися продуктами?

 

Голодували всі. Нічим було допомагати.

 

Які засоби вживали до виживання?

 

Я вже працювала в колгоспі, де раз на день давали затірку.

 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

 

Допомагав старший брат продуктами і речами, бо він працював у міліції.

 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

 

Пекли галети з жовтвила та їли мерзлу картоплю.

 

3 яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

 

Листя липи, траву, кульбабу, жовтило,конюшину.

 

Яких диких тварин, птахів. Плазунів вживали в їжу?

 

Граків, котів, бувало й жаб…

 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

 

Так, їздили до міста Гадяч, міняли одяг на продукти.

 

Чи був голод у містах, хто з вашої родини виїхав тоді у місто?

 

А Бог його знає.

 

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

 

Не можу сказати.

 

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

 

Не було такого.

 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

 

Для мерців була викопана на кладовищі велика яма. Туди звозив покійників Статива Федосій.

 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

 

Так. За це йому у колгоспі давали пайок.

 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

 

Не пригадую.

 

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

 

Поминають на «Проводи».

 

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

 

За радянської влади боялися згадувати, а тепер поминають у церкві щонеділі.

 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

 

Є. Українська Православна церква Московського Патріархату 

 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

 

Весною цього року в центрі села біля меморіалу загиблим воїнам встановлено пам’ятник жертвам Голодомору.

 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

 

Так, знають. Онуки, яким я про це розповідаю.

 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

 

Тільки владу

 

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсінг”?

 

Це, коли міняли продукти на золото

 

Місце запису: с. Русанівка, Роменський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Малиш Анастасія Яківна, 1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Русанівка Роменського району Сумської області.

 

В 1933 році ми вижили завдяки винахідливості свого батька. Коли пішли чутки, що забирають навіть борошно, він узяв два клунки та й опустив в колодязь. Воно промокло по краях, а дальше волога не пішла, утворилася захисна кірка. Раз у тиждень вночі діставали те борошно і пекли хліб, а щоб більше вийшло та вистачило на весь тиждень, домішували і потерть із сіна і навіть тирсу. На горищі було дві торби – сушена середина гарбуза та жмаки цукрового буряка. Батько видавлював з них «мед», а решту сушили. Вміст цієї торби становив нам їжу, яку їли вареною. Крім батька ніхто не мав права знімати їх з горища, батько визначав і кількість порцій на кожен день. В колгоспі восени заклали яму картоплі. Весною її відкрили і ті, хто ходили на роботу, перебирали ту картоплю. Гнилу відкидали, а ми, дітлашня, її збирали і їли просто тут немиту і гнилу. Кращої їжі годі було знайти. Коли зацвіла конюшина, ми збирали і їли котики. А мати з них робила коржики. Солодкою весною 1933 була і свиріпа. Ми їли її прямо з стеблами. А мама просила не їсти багато, бо животи болітимуть. Під час Голодомору померла мама Ольга, брат Андрій, сестра Маруся, дід та баба.

 

Місце запису:  с. Лучка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Худолій Микола Григорович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Лучка Липоводолинського району Сумської області.

 

Події Голодомору врізалися в пам’яті міцніше за будь-які інші події мого життя. Їсти не було чого. Навіть миші повтікали з хат, бо в них тільки біль і страждання працьовитих людей. Багато моїх друзів втратили батьків і їх забрали до інтернату, відкритого за наказом голови колгоспу Яцуна Омелька Андрійовича. Не дивлячись на погрози і навіть на відкриті акції протесту окремих жителів села, до інтернату забирали і дітей куркулів. Спочатку це була куркульська хата на дві кімнати, що знаходилися одна проти одної через сіни, стояла до 2007 р.). Там жили хлопчики і дівчатка. Їх обслуговували дві няні і повар. Поваром була моя мама Худолій Меланія Якимівна (померла в 1972 році.). Вижили там, завдяки турботам голови та обслуговуючого персоналу, Левченко Тетяна, Марія (забув прізвище), обидві весь вік прожили в Лучці. Ми часто бачилися і спілкувалися. Гуревич Яків виїхав перед війною на будівництво. З тих пір я про нього нічого не знаю. Данько Іван та Бардак Іван жили в с. Русанівка. Нині покійні. А під осінь в іншу будівлю на вигоні переправили дівчаток, хлопці зайняли обидві кімнати куркульського будинку. В той час, коли не було чого їсти, чим засівати поля і кому робити, голова колгоспу безкоштовно годував сиріт, іде й штат біля них держав. Оце, по-моєму і є вираження людяності в нелюдський час.

 

 

Місце запису: с. Лучка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Стриж Тетяна Семенівна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Лучка Липоводолинського району Сумської області.

 

Народилася 14 травня 1926 року в с. Лучка. В цьому ж році батьки вийшли на хутір Вишневий, де й проживали до 1939 року. В 1933 році під час голоду помер дідусь Смаль Іван Федотович.

Чого тільки не їли тоді люди. Спочатку пекли коржі із борошна та перемелених жолудів. Коли почав танути сніг, їсти стало зовсім нічого. Діти плакали – хліба просили. На той час уже ні котів, ні собак не залишилось – позабивали. Їх варили, а з голів холодець виварювали. А ще ловили мишей, щурів, гадюк, горобців, мурашок, земляних хробаків викопували, шкіру із взуття, підошви на локшину різали. Завило село. Пішла по ньому суцільна хвиля вимирання. Спершу діти, старі, потім середній вік. По селу ще з осені ходили буксирні бригади (із своїх) із залізними гаками, якими вони проштрикували землю, сіно, стріху, шукаючи зерно. Крім мене в сім’ї було ще двоє дітей – старший брат 1921 року народження та маленька сестричка 1932 року народження. Сидимо ми одного разу на печі, а під нами на черені розіслане зерно. Тепло, тихо, сестричка спить. Аж тут прийшов буксир, не подивився і на маленьку, стягнув усіх з печі, і забрав те зерно, гарно згріб, щоб нічого не зосталося. Мати варила варево із лопуцьків кінського щавлю і називала це борщем, а ми збирали квіти конюшини червоної, щоб вони ще й «белебиків» напекли. Про жодні цукерки, солодощі не було й мови. Як зійшов сніг мати потихеньку стала ходити на роботу. Там давали їсти (замість зарплати). З роботи мати іноді приносила побовтюхи, щоб і ми підкріпилися. Деякі з виснажених, пухлих, голодних хліборобів шукали порятунку від голодної смерті в містах. Там робітникам видавали хлібні пайки. Та селян і там чекала лише невблаганна смерть, іноді божевілля, навіть людоїдство. Чи було таке в нашому селі стверджувати не беруся. А от на возах, що трупи звозили на кладовище, часто лежали і живі люди. Та вони не могли ні говорити, ні рухатися. Живих не закопували. Вони лежали в могилках іноді й по декілька днів, доки помруть, а тоді вже й загрібали ті могилки. В одну могилку клали й по декілька чоловік, бо копать могили людям теж була несила. На найродючішій в світі землі селянин після врожайного року повільно вмирав від штучно створеного голоду.

Де могилка дідуся Тетяна Семенівна не знає. Он і в Лучці є тихе і спокійне кладовище голодного 1933-го… Немає вже на могилках хрестів. Та й чи були вони? Не ростуть, непосаджені руками дбайливих родичів квіти. Поруч лежать родичі. Могилки «колективні», як і господарства, до яких так закликав вождь всіх часів і народів, і до яких потрапила вся Україна і живі, і мертві… Могили ці були і залишаються безіменними, та не забутими. Бо ми не маємо права їх забути. Адже це ми і є, це частина нашої історії, а значить сходинка в майбутнє. Не завжди вони, ці сходинки, світлі і врочисті, героїчні чи просто буденні, бувають і такі гіркі, з присмаком розпачу, відчаю, страху і болю…

 

 

Місце запису: с. Лучка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 2008 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Лукаш Тетяна Іллівна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Лучка Липоводолинського району Сумської області.

 

Народилася 8 квітня 1922 року 1 вересня 1930 року – пішла до Дунайської школи. Першу вчительку звали Палажка Михайлівна. Вона була доброю, лагідною і спокійною. 8 квітня 1933 року – виповнилося 11 років, та день народження ніхто не святкував.

Не було чого їсти. Діти не ходили один до одного гратися. Все зводилося до пошуків їжі. Кожен був сам за себе. Першим помер батько Радько Ілля Данилович. Ще зимою. Він ловив рибу в річці, застудився і помер. Потім брат Василь. Він був маленьким і мав сині-сині оченята. Ось я стара і немічна. Було всякого: і горе, і радість. Мене радували діти, ось зараз онуки, правнуки. А він? Він помер, не встигнувши навіть навчитись читати. За що? Чому? Чи отримали від його смерті задоволення ті, хто отаке робив з людьми, хто так ненавидів українців, що вирішив повбивати їх дітей? Потім померла мама Радько Марфа Карпівна. Мабуть, все молоко, яке мама надоювала від худющої корови, віддавала дітям – мені, моєму старшому братові Гриші та сестрі Дусі. Після того як забрали маму, померла і корова. Дідусь цілу ніч здирав з неї шкуру, розділяв і ховав м’ясо, щоб надовше вистачило. Це врятувало нас, та не допомогло йому. Дідусь помер останнім з нашої сім’ї. Нікому було і труну зробити, не те що по людському поховати. А татові, братикові та мамі дідусь робив труни своїми руками, як раніше сам робив човни. Залишились самі діти. Виживали як могли. Їли травичку. А квіти збирали не в букети для краси, а щоб смачнішими були бур’яни. Кожна квітка мала свій смак. І хоч природа і старалася, та голодних дітей було більше, тож і не радувало нікого в 1933 році розмаїття барв.

З весни 1934 року у віці 12 років пішла працювати до колгоспу. Всіх працюючих голова колгоспу Яцун Омелько Андрійович наказував годувати в колгоспній кухні. Чи ми дуже наморювалися? Не пам’ятаю. А їжа ота, без м’яса та зажарки була найсмачнішою в моєму житті. Завдяки їй я вижила. За собою тягала на роботу і меншу сестричку. Спасибі добрим людям, і їй насипали миску. На різних рядових роботах пропрацювала в колгоспі до пенсії. Освіти не маю майже ніякої. Закінчила 2 класи Лучанської школи, починала ходити в третій та через голод не змогла закінчити. Після голоду до школи не пішла. Була квола та ще мала виконувати обов’язки мами для брата та сестри.

Перед війною вийшла заміж. Того ж 1940 року народилася донька Ольга. 1942 року народився син Володимир.