Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 26.07.2005;

Хто записав: Кубрак Наталія Валеріївна;

Респондент 1: Митник Уляна Данилівна, 1910 р. н.;

Респондент 2: Митник Олексій Іванович, 1910 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Митник Уляна Данилівна, 1910 р. н., проживала у с. Будки Зіньківського району Полтавської області. 

Митник Олексій Іванович, 1910 р. н., під час Голодомору 1932-1033 рр. проживав у місті Лебедин Лебединського району Сумської області.

Митник У. Д.: Через те, що була страшна засуха, був страшний неврожай. Розумієте? Коли бурячки уродили, такі завбільшки, як волоський горіх. Більших не було. Через те, що страшна була засуха – все повигорало. У кого находилися ділянки у долинах унизу, у низьких частинах, то там кой-як зібрали врожай. Я сама жила в селі Буди Зіньківського району Полтавської області. Нині називається Кузене. І жили там два брати недалеко од нас. Вони жили: одна сім’я дуже трудолюбива, а друга – ходили такі панянки. Було багато землі. І земля була у долинах. І вони зібрали врожай. Накладали на них хлібоздачу – план, щоб здавали. Так один з них здав навіть більше, чим йому наложили план. Більше здав зерна. А другий, знаю, ми проснулися ноччю, чуть не задохнулися од диму. Шо такоє? Люди повиходили серед ночі. Шо то в нього горить? А цей другий брат, той, що в нього панянки – дві душки, у їх ціла скирта була з зерном. Зерно. Так він, щоб не здавать для держави, так він що зробив: облив кіросіном оцю скирду з сіном і запалив. Ні людям, ні собі. А так я говорю, що кажуть, ото ходили з горшків забирали – то сама настояща брехня. Настояща. Приходили, питали у нас, як ви живете, все. Бували такі випадки, що приносили продукти. Заготовка чи щось таке. А нас у мами було троє дітей. Батько загинув у гражданську войну. Так нам наоборот – приносили. І не тільки нам, а й другим. Оте, що ото говорять: у горшках забирали, – неправда.

Ви маєте на увазі голод 1947 року?

Ні, 1932-33 рр.

Ніхто нічого не забирав, тільки приносили. Так?

Ні, у тих, у кого був урожай – у багатих, у тих, у кого поля були на низинах – тим план. Як кажуть, план до двору доводили, шоб тут же здать. «План» запам’яталося. 

Скільки Вам років було? 

Та вже в школу ходила. Так той здав брат, а той брат запалив. Ні людям, ні собі. Отакої. А так старались виживать. Ну літом легше. То бур’янець який там. А весной дуже тяжко було. Случаї були конечно…

Митник О.І.: Великий план поставки зерна в те время хоч і неурожай був настільки такий, що сєльське хазяйство начало потрошку хоч підніматься і создавать машини. Шоб машини були для людського труда. Нада було спасти рабочих і давали. Начали строїть Харківський тракторний завод, Дніпрогес у це время. Нада було, значит, рабочих. І тому весь цей хліб любими путями збирать і отправлять у міста для того, щоб піддержать місцевий робочий клас. Оце була та главна цель. Були случаї, переборщували. Дуже перегнули у цьому відношенні.

Ну, а чого Ви кажете, що перегнули?

Со сторони куркулів, так називаємих, тоді зажиточних, часто було сумашедчим. У мене у Біднівкі, у Ряпушках жив тоді батько кресний у 1933-32 рр.. А зажиточний був, кулачок, уже мав американський тракторець «Горзон». Так на моїх очах у його з ями витащили 2-3 машини пророслого зерна. Так він закопав у землю. Я бачив очима. Закопали й викидали його. А рядом, його фамілія Ємець, а по уличному тоді називали (тоді уличні прозвища були) Жабун. Жабун такий. Так цей, значит, брат рядом, може чи не брат, тоже якесь чудне, – родич. Так той помер з голоду. Він перегноїв ото стільки зерна.

Митник У.Д.: Так це його брат?

Митник О.І.: Ємця, Жабуна. Його, правда, розкулачили. Його дом пішов під дєтский сад тоді, як колхози стали создавать. Такий великий дом у його був. Я сам був очевидець тоже отут у Лебедині. Я сам житель Лебедина. Так, де оце Горького вулиця, було 3 вітряки, і там тоді були гуртки по збору хліба. Побродить по землі. Гуртки. Ото вулиці 2-3 – гурток. І ото вони… А оце де кладбище Мироносницьке, де башня стоїть…

Я знаю. Там в мене бабуся похована.

Митник О.І.: Хто?

Бабуся.

Було велике таке поле. Ні березок тоді, нічого не було. Ото звозили туди всі хліб. Брали молотар (наподобіє отих машинотракторних станцій). Брали молотила, потом хліб розділяли. Хто скільки. В мене й батько тоже був у цьому гуртку. Побродить по землі. Так я очевидець був на Горького, як скирди хліба і снопи горіли так, як ти ото розказуєш.

Тобто, хазяїва запалювали зерно, щоб не здавать його державі?

Супротівлєніє було занадто більше. Може со сторони і власті був дуже великий нажим. Дуже, может бить, так було прямо… І ошибка велика. Но, то таке, а це… Ну, щоб хтось прятав хліб? В мене і в батька… Хліба не було. Був, був, но неурожай. Жили тяжело. Я сам у технікумі вчився педагогічному. В оте время – 32-й – 33-й якраз. Так нам давали по 400 грам хліба на талончик. І я пока донесу, в мене ще, дійсно, 3 було. Общипаю-общипаю, такий, як кулачок, принесу додому, – їм. Отой пайочок 400 грам хліба студентам давали. Що спасло? Це коло озера осталася картонка неубрана. І весною сам з лопатою ходив, оту мерзлу картонку копав. А на мельниці (протів педагогічного училища була велика мельниця, де автопарк) – це була мельниця Робінзона. Так качани брав. Без зерна качани, самі качани. Робила мельниця ото з колеса дерев’яного, повозки, дупло, робили поршень, обкладували тертушкою, кидали туди качан, терли, перетирали, пересівали, де крупне – викидали. Гречані в ступі товкли оті качани, а потім картонка. Іспользовали на аладі (млинці – ред.). Ну, це було отак усього осінь, а особенно – весна. А потом уже люди пішли на щавель, на траву, на кропиву і пошло дєло. Хто вже в огороді начав садить щось, сіять, з дерева щось.

А Ви чули про такий закон, як про «П’ять колосків», коли людям не дозволяли збирать залишки зерна з поля?

Такого ми не знаєм, того шо нічого було збирать. Нічого збирать. Такого ми не знаєм.

А як при Голодомору багато людей перемерло, то хто їх ховав? Ви бачили, як ховали оцих людей?

Ні. Родня. Бачив, шо ото сидить-сидить чоловік на лавочкі і засипа. Засипа і всьо – вмер. Шо нас іще спасло і студентів педагогічного училища? У Куличці великі плантації моркви було. А в Куличці багато людей померло, вулиці пусті. Так ото ми в хатах тих без вікон, без дверей у соломі спали, жили тиждень цілий і тією морквою ми питались. Ми собірали ту моркву, здавали, і самі з тією морквою, фактично, в деякій мірі виживали. Це в 33-му році.

А які ще рослини, окрім картоплі, моркви, кукурузних качанів вживали в їжу?

І щавель, і лобода… Вже й позабувалось. А виживали за щет бурянів: молочай… Це була осінь 32 і весна 33.

Найтяжче було взимку?

Митник У.Д.: В оцей період було тяжело, а весною… Літом люди паслися на траві, огороді.

Гриби збирали?

Митник У.Д.: У це время грибів не було. Поняття не мали, щоб гриби собірать.

Як люди вступали до колгоспів?

Митник У.Д.: Ніяк. Не хотіли.

Дякую за розмову.

Місце запису: с. Северинівка, Сумський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 26 липня 2005 р.;

Хто записав: Шерей Б.В.;

Респондент: Северин Анатолій Павлович, 1941 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. батьки Северини Анатолія Павловича, 1941 р. н., проживали у селі Северинівка Сумського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Чув від батьків.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха,

податки?

Не знаю.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Місцева влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховування зерна?

Не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на

збирання продуктів?

Під видом збирання податків.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Застосовували.

Як люди боронилися?

Люди не боронилися, мовчали, бо боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, овочів, продуктів?

Можна, але це було дуже важко. 

Хто і як шукав заховані продукти, як їх звали?

Активісти, все перетрушували, шукали, щупали.

Скільки їх приходило до хати?

Приходили коли як, то 3-4, то 5-6.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, потроху.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали все. Якщо речі були гарні.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Впіймали та посадили. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля і комори?

Об’їзчики на конях. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли.

Чи змушували йти людей в колгосп? І як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Коня в хаті за подвійною стіною, а корову зарізали. 

В який день ходили забирати у людей зерно, подукти?

Коли хотіли.

Скільки разів ходили до хати?

Ходили рейдами, доки все не виносили. 

Коли люди почали помирати з голоду?

В 1932- 1933 роках.

Що було з малими сиротами, чи опікувалися ними держава?

Забирали до дитячих будинків.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто мав корову.

Хто зумів вижити?

Хто мав хоч щось їсти. 

Чи допомагали люди вижити одне одному, чи ділилися продуктами?

Так.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все: кропиву, лободу, хліб з липової кори.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Якщо їм було що дати, то допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, кропиву, різне коріння.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців.

Чи можна було щось купити або виміняти в місті?

Якщо було на що, то міняли, їздили аж у Курськ. 

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте що таке торгсін?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не маю, але дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Чув.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В садках, на городі.

Чи платити тим, хто займався похованням померлих?

Давали трохи хліба.

Чи відомі в Вашому селі місця захоронення померлих від голоду?

Так, старе кладовище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки»,  «Зелені свята»?

Так. 

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві, тепер і за радянських часів?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

Чи встановлені у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? Встановлені, в селі Северинівка.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр? Чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Знає.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі людей? 

Голод. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Дунаєць, Глухівський р-н, Сумська обл.

Дата запису: 25.12.2007

Хто записав: Некрасов Сергій

Респондент: Довгопола Антоніна Іванівна, 1936 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Довгопола Антоніна Іванівна, 1936 р. н., проживала у селі селі Дунаєць Глухівського Сумської області.

Про важкі 30-ті у моїй дитячій пам’яті залишилось небагато. Але спогади оживають, коли згадую розмови з матір’ю Старченко Мотроною Іванівною, зі старшою на десять років сестрою Катериною, з хрещеною, тітками, сусідами.

Перш ніж говорити про голод, треба згадати, що відбувалось у 20-х роках. У нашій хаті жила велика роботяща родина. Аж вісімнадцять чоловік: мій батько та два його брати із сім’ями, дві незаміжні сестри, їхня мати Василина, дід Яків, баба Уляна. Всіма хатніми справами та по господарству заправляла моя баба Василина. Зароблені гроші вона забирала до останньої копійки і ховала у поле. Навіщо? Щоб купити землю. А землі вона придбала багато. І сім десятин (приблизно 10 га) орної, і ділянка лісу свого була. Тож коли у 1931 році старший син Іван (мій батько) відвів до колгоспної стайні коня, віддав до колгоспу овечок і землю, баба Василина так плакала і причитала, що почала сліпнути.

Вступ до колгоспу врятував родину від багатьох бід, і, найперше, від розкуркулення. Сусіда, Довгополого Павла Васильовича, розкуркулили, забравши коня, корову, курей, овець. А його з дружиною і шістьма дітьми вигнали з хати. Хату повернули лише тоді, коли він написав заяву про вступ до колгоспу.

Розкуркулили і батькову сестру Марину, яка вийшла заміж у селі Полошки. Сім’я тітки Марини не бідувала. Вони мали землю, двох коней, великий сад. Забрали все. З хати вигнали. Дядька заарештували. Куди подівся чоловік – ні тітка, ні її діти так ніколи і не дізнались. Це було весною 1932 року. Племінників (хлопчика і дівчинку) забрав до себе мій батько, а сестру побоявся приютити, бо і йому могло дістатись. Марина викопала у лісі Довжик землянку, розкорчувала ділянку землі і засіяла її просом. Наступний рік видався надзвичайно важким. І не лише для тітки Марини. 

Чому почався голод, ніхто не міг зрозуміти. Урожай був непоганий, але зерна ні в людських коморах, ні в колгоспній не було. Випадків голодної смерті у Дунайці не було. Та з харчами було дуже сутужно. Виживали хто як міг. Взимку 1932-33 року закінчились запаси картоплі, буряка. Про хліб і не згадували. На полі під снігом видовбували з мерзлої землі гнилу картоплю. Терли її, промивали, отримуючи сірий, аж чорний, крохмаль. Добавляли товчене в ступі насіння лободи, розмішували з водою і пекли ладки.  Баба Уляна разів зо два ходила у гості до брата у село Богданове і приносила звідти гостинець – глечик з горохом. Чому не у вузлику? Тому, що було б видно, що несе. Могли і бабу пограбувати, і її брата покарати за те, що приховав горох. 

Єдиним спасінням для сім’ї стала корова. Ще з осені заготовили для неї харч: позжинали бур’ян на межах, зібрали картоплиння, гичку буряків. Але до весни запасів не вистачило. Тоді батько почав висмикувати стріху на сараї. Висмикану солому рубав, запарював гарячою водою і так догодовував корову до весни. А на Благовіщення (7 квітня) худобу вигнали на пашу. Молодої трави ще не було. Корова об’їдала тонкі гілочки на деревах, суху торішню траву. Глечик молока, який щотижня носили у Довжик тітці Марині, – для неї був порятунок, бо від голоду у неї почали пухнути ноги і живіт. 

В інших селах з харчами, мабуть, було ще гірше. Бо через Дунаєць ішли потоком чужі люди. На картоплю й інший харч міняли хустки, відрізи тканини, хромові чоботи. Моя хрещена Варка Божиха, не пам’ятаю вже за що, виміняла мережане простирадло.

Прихід весни давав надію. З молодої кропиви, яглиці та бруньок дерев мати варила борщ, з листочків лободи і жовтих окуцьок (дикий часник – ред.) кришила салат. Дуже смачними були ошпарені окропом і приправлені молоком квіти жовтої акації.

Чому не просили допомогти, не скаржились? 

А до кого було звертатись. Та й боялись люди. От у червні 1933 року під час сінокосу у Скичиному Яру, коли косарі сіли відпочити і пообідати, чоловік батькової двоюрідної сестри Знобій Денис (по-вуличному – Денисок), діставши з торби лише чорні коржі, промовив: «Ех, не за таку власть я воював у гражданську…». Вночі Дениска забрали з хати незнайомі люди, які приїхали на машині. Хто доніс на сільського активіста і куди він подівся, так і не дізнались ні дружина, ні односельці. 

… Важко було і страшно. Коли мої, покійні вже, мати і сестра згадували той рік, то батько, який пройшов фінську і Вітчизняну війну і охоче розповідав про бої, скручував товстезну цигарку і мовчки йшов з хати. 

Повірте, нема нічого смачнішого, як чиста вода, дрібка солі і шматок хліба. 

Місце запису: смт. Степанівка Сумського району Сумської області

Дата запису: 27 липня 2005 року

Ким записано: Зарвою Аллою Миколаївною, смт. Степанівка

Респондент: Євтушенко Марія Савеліївна, 1922 р. н.

Під час Голодомору проживала смт. Степанівка Сумського району Сумської області

1.Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Пам’ятаю.

2.  Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Влада забирала врожай у колхози.

3. Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Забирали вирощене уповноважені із сельсоветів.

4. Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не знаю.

5. Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів? 

Не знаю. 

6. Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Забрали, повисилали і ці люди вже не верталися.

7. Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

8. Як люди боронились?

Не могли нічим обороняться.

9. Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна, шукали кругом.

10. Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Уповноважені шукали кругом і всюди.

11. Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило по 4-5, по двоє, і по одному.

12. Де можна було заховати продукти харчування?

Зовсім ніде.

13. Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не давали.           

14. Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали продукти харчування.

15. Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

За п’ять колосків судили і сажали в тюрму.

16. Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

17. Хто охороняв поля, колгоспні поля і комори?

Не знаю.

18. Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли.

19. Чи змушували йти людей до колгоспів і як?

Заставляли, забирали худобу, збрую, інвентар, повозки.

20. Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не заховаєш.

21. В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Приходили і днем, і ноччю. 

22. Скільки разів приходили до хати?

По декілька разів.

23. Коли почали люди помирати від голоду?

Коли в хаті не було чого їсти.

24. Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто не заботився.

25. Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували ті, хто ходив і забирав в інших людей.

26. Хто зумів вижити?

Ті вижили, хто забрав кожний день у бідних.

27. Чи допомагали люди одне одному в виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не помогали і не ділилися, по самим не було чого їсти.

28. Які засоби вживали до виживання?

Пекли маторженики з полови, крапиви, з іншого бур’яну.

29. Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не мали.

30. З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя вишень, листя кропиви, листя лободи, полова з гречки.

31. Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не вживали.

32. Чи можна було купити чи виміняти в місті?

В Сумах не можно було помінять, а їздили до кацапів.

33. Чи був голод в містах? 

Не знаю. 

34. Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

Не знаю.

35. Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Багато умерло, цілими сім’ями.

36. Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю.

37. Де і хто хоронив померлих від голоду?

Люди лежали на дорогах.

38. Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ніхто не платив.

39. Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Не знаю.

40. Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають.

41. Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують і поминають, і тоді, і тепер.

42. Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, є. Московського патріархату.

43. Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

44. Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знають, розказували.

45. Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Не знаю.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: село Бездрик Сумського району Сумської області.

Дата запису: 26.07.2005

Хто записав: Шаповал Тетяна Миколаївна, секретар Бездрицької сільської ради Сумського району Сумської області.

Респондент: Гриценко Євдокія Іванівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору проживала в селі Бездрик Сумського району Сумської області.

1.Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 рр.?

Так.

2. Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Були дощі, неурожай, все гнило, урожаю не було. Його не відбирали, бо його не було.

3. Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

—

4. Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не чули.

5. Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

До колгоспу ішли всі, бо там годували.

6. Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

7. Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, але збирали, коли копи звезені були.

8. Хто охороняв поля і колгоспні комори?

Сторожа.

9. Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшло багато, не йшли ті, хто жив зажиточно.

10. Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Не сильно змушували.

11. Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Не було такого.

12. Коли почали люди помирати від голоду?

1933 рік, до нового врожаю.

13. Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Мені було 8-й рік, мені давали їсти на спеціальному майданчику.

14. Хто не голодував в селі і чому?

Всі голодували.

15. Хто зумів вижити?

Хто держав корову.

16. Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні.

17. Які засоби вживали до виживання?

У сусідньому селі Будилці у купках померзла картошка, її збирали, товкли, сушили, пекли оладі.

18. Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було родичів.

19. Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лобода, крапива, щириця.

20. З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Берест, біла акація – листя, липа.

21. Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не помню.

22. Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Їздили в Западну, привозили ячмінь, ятакан стояв 10 рублів, варили кашу.

23. Чи був голод в містах?

Не знаю, я не була.

24.Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

Ні.

25. Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Багато, особєнно ті, безхозяйственні, не думали про завтрашній день (порізали корів).

26. Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

27.  Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на кладбищі.

28. Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні, собиралися сусіди і хоронили, відвозили на візках.

29. Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Всіх хоронили на кладовищі.

30.Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають родичі, які залишилися.

31. Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Обично поминають всіх підряд.

32. Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

33. Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да, розказувала онукам, дітям.

34. Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Нікого, неврожай.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с-ще Недригайлів, Недригайлівський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 2009 р.;

Хто записав: Поддяча Юлія;

Респондент: Пищик Феодосія Григорівна, 14.10.1927  р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Пищик Феодосія Григорівна, 14.10.1927  р. н., проживала в селищі Недригайлів Недригайлівського району Сумської області.

У роки моровиці була малою, тому не пам’ятаю. А от мій покійний чоловік, Іван Лукич, часто розказував, що тому вдалося пережити. Чухрали листя з дерев, сушили і пекли млинці.

Перли качани кукурудзи і з них теж готували “пампушки’’. Від тих качанів у животі були страшні болі. Але на наступний день голод примушував знову їсти ті пампушки із качанів. Неподалік була ферма. Бігав на ферму і чергова доярка впускала його, щоб він посмоктав корову. Світ не без добрих людей. Так і вижив  мій чоловік.

Місце запису: с. Мала Павлівка, Охтирський р-н, Сумськ обл.;

Дата запису: 23.05.2009 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Гордієнко Федора Семенівна, 1920 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Мала Павлівка Охтирського району Сумської області.

У сім’ї нас було 8 чоловік. Дідусь помер у 1933 році, йому було 80 років. Мені на той час було 13 років. Їсти було нічого, сушили листя з липи, бересткову кору, потім домовляли трішки мукички і пекли якісь блини. А вижили ми, тому, що у нас була корівничка.

А ще, допомагав нам вижити батьків брат, хоча в нього була зернятко і він ділився з нами, це була дуже велика поміч. У дядька вдома були жорна, як млин і він молов муку. Так, що ми з голоду не пухли. Дядька звали – Гордієнко Павло Іванович.

Місце запису: с. Чернеччина, Охтирський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 11.09.2009 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Гопка Євдокія Максимівна, 1926 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Гопка Євдокія Максимівна, 1926 р. н., проживала в селі Чернеччина Охтирського району Сумської області.

На той час мені було 6 років, але я помню про ті страшні часи, і ніколи не зможу забути. У парку, де зараз стоїть пам’ятник (загиблим воїнам односельчанам) були дитячі ясла в старій хаті і там підготували раз в день дітей ясельного віку і варили затірку із ячної муки (борошно затерте водою) і давали ще по 100 г хліба. Я затірку з’їм, а хліб мамі несу. А по дорозі перестрівають мене старші діти і хліб забирають. Це було дуже часто. Тоді мама і каже мені: ти лучше з’їж той хліб сама або йди додому другою вулицею, я так і роблю.

Місце запису: с. Чернеччина, Охтирський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 05.09.2009 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Шаповал Марія Трохимівна, 1926 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Шаповал Марія Трохимівна, 1926 р. н., проживала в селі Чернеччина Охтирського району Сумської області.

В сім’ї у нас було п’ятеро дітей. Жилося дуже важко. Тоді померло одна з сестр – Настя, якій було 5 років. Рвали у дворі калачики, їли. Всякі були люди, були і добрі, які допомогали нам в той час вижити. Сусідка наша Печениха Тетяна (Толод Тетяна Андріївна) поки в неї не забрали корову, давала нам потрошку молочка чи якийсь бурячок. А Вороньчиха Маруся (Ворошко Марія Давлодівна) давала картопельку, шолушекички (качани кукурудзи потовчені, добавлялися листя з липи і баранчики – і все це жарилось).

Місце запису: не вказано;

Дата запису: 16.11.2008 р.;

Хто записав: Бойко О.О.;

Респондент: Рибка Олексій Антонович,02.02.1918 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Рибка Олексій Антонович,02.02.1918 р. н., проживав у селі Байрак Липоводолинського району Сумської області.

Де Ви знаходились в 1932-1933 роках?

Я знаходився у селі Байрак.

В 1946-1947 роках?

Я жив на хуторі в селі Анастасівка.

Яким було село (хутір)?

Село дуже голодувало.

Якої була Ваша родина на той час? 

Батьки, бабуся і я.

Чи пам’ятаєте якийсь день з того часу – я пам’ятаю всі тяжкі і жахливі дні Голодомору.

Яку страву того часу Ви пам’ятаєте?

В той час ми не мали ніяких продуктів, тому нам довелося їсти бур’яни, свиріпу, буряки.

Що і з чого варили їсти?

Ми пекли різні оладки із різних бур’янів.

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки?

Померли батьки і бабуся, і я залишився сиротою.

Чи забирали в Вашій родині хліб на заготівлю?

Так, забирали.

Якою була зима в 1933 році?

Зима була сурова, холодна і голодна.

Якою була весна в 1933 році?

Звичайною голодною і тяжкою.

Хто з учителів того часу працював у школі? 

Я пам’ятаю вчительку на прізвище Дрига.

Хто лікував людей?

Був 1 лікар на все село, пам’ятаю тільки прізвище Неділько.

Які довідки видавали померлим?

Довідок не видавали.

Хто був головою сільської ради?

Головою сільської ради був чоловік на прізвищ Сердюк.

Чи немає фотографій того часу?

Ні, немає.

Чи не було випадків канібалізму (людоїдства)?

Ні, не було.

Чи вимінювали Ви речі на продукти харчування?

Так, вимінював одяг на хліб.

Скільки на Вашу думку померло на Вашій вулиці, в Вашому селі (хуторі)?

Померло дуже багато людей, майже вимерло все село.

Чи були випадки розбою?

Та, були і дуже багато.