Перехрест Макар Семенович, 1935 р. н.
Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;
Дата запису: 2003 р.;
Хто записав: Павленко Олена;
Респондент: Перехрест Макар Семенович, 1935 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. батьки Перехреста Макара Семеновича, 1935 р. н., проживали у селі Ємчиха Миронівського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Та шо я там знаю про 32-й і 33-й?! Був голод. Знаю, батько пішов був уночі на поле, шоб якогось колосочка принести додому, то його там і впіймали. А нас було сім дєток, я – найменшенький. Вдома їсти не було чого, та ше й батька закрили у холодну. Мої сестри і брати повмирали, а я лишився і ще двійко сестер. А я їй сказав, шо видно на роду так написано: прожить не 2 годи, а вже без двох годів та й сємдісят.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Засухі і неурожай – то не причина голоду. Бачь, і в цьому році не вродило хліба, ну це ж не причіна, щоб був голод у селі! То все тої податки, шо Сталін видумав та забирав у нас усе. Все забирав до нитки! У сорок шостому помню, була посуха. Наша держава пошти все зерно вивозила із колгоспів – це так хотіла зробити свій план. А ще й після війни селянські двори були розорені
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
Держава забірала, бо хотіла внічтожити село і селян вобше. У держави були свої плани до селянства, то вона ото посилала своїх людей до нас у село (шо були прєдані сильно Сталіну), а вони вже знали шо тут робить. Знали як нас грабить.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Були. Зараз де Журавель живе, то там колись жила баба Хотина, то вона де шо видивиться, де побачить – то бігла у сільраду і доносила на своїх же. За доноси їй давали не раз і хліб, і сахар, борошна. Ото такі люди, як Хотина та ше й інші і виживали за щот других.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Вони як заходили у двір, то ми нічого й не питали за ті бомаги. А шо б це нам дало? Якшо вже вони заходили у двір, у хату, то вже не виходили поки не найдуть шось у нас. Чи так само у сусідів. Ото мати могла плакати і нічого більше, або ж просила, падала на коліна, шоб не забірали останнє з хати, бо ж в неї семеро дітей і треба їх чимось годувати, бо кожне ж їсти просить. Та просили без толку – ніхто нічого не оставляв.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Нє, нікого не висилали. Ото могли ше побить людину, шо не підчинялися властям, шо сопротівлялися. Кидали людей і у тюрми, але й не так, шоб часто. Ото мого батька кинули в холодну, ще Чуб Палажку, бо та крала лободу на Радгоспі, Перехреста Івана – за те, шо крав вночі стручки гороху на полі. І їм усім грозило до 10-ти років сидіти там, але вартовий у них змилувався і вночі відпустив додому.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Да, я раз бачив пістолета у штанях в одного чекіста. Та ніколи не чув, шоб стріляли у когось як ходили по хатах. В основному вони були незбройні, а так.
Як люди боронилися?
Якщо активісти приходили додому і там була жінка з дітьми сама, то шо ж вона проти них. Старалися ховати, шоб не находили, але ж де там – все находили, то ше й тебе наб’ють. Якшо ж був вдома чоловік, то часто й бійки були, але ж за сопротівлєніє могли ще й посадить. А Андрія ж Когута і посадили у холодну за те, шо побив партійця, шо забірав останнього буряка з хати.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
А хто як міг, так і намагався сховати і зерно, і продукти й овочі.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Хто шукав? А оці люди… як це на них казали… активісти, партактивісти. Ото вони і шукали. І вони й дивилися. Могли дивиться і в одежі, у дитячих колисках.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Дочечка, не знаю. Чоловік п’ять приходило. А хто? Це ж ті самі активісти й ходили (ходили одні й ті ж самі).
Де можна було заховати продукти харчування?
То це я казав, шо ховали наші батьки де тільки попаде, даже у криницю кидали зерно та овочі.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали, тіки я не знаю шо.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Забирали худобу і вели її у колгоспну ферму. Забирали і коней разом із підводами. А за одежу нічого не чув я, не забирали.
Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Чув, аякже. Це за п’ять колосків, навіть за один, тебе садили до в’язниці. І ти там сидів за колоска чи якогось другого продукта від 5-ти до 10-ти год.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Ця бригада сталінська хотіла, шоб люди скоріш подохли, то чьо б би це вони розрішали.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Як хто! Були сторожі у коморі й на полях. Але на полях тої шо, то їх звали люди об’їжчиками, бо вони були на конях і об’їжали поля сотні разів на день, шоб, не дай Бог, ніхто нічого не вкрав з поля.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Ніхто не хотів йти робить на тих паразівів!
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Змушували людей йти в колгосп, бо з дома ж все потягнули у колгосп. Коли ж все твоє добро забрали з двору, то як же жити і на що? А хто ж би вів колгоспне господарство, як не ці селяни змучені?!
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
А десь далеко в ліс заводили та прив’язували на галявині або ж під мостом ховали, але тут бистро находили.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Поки був день на дворі, поки і ходили. Могли день не приходити, два, три, а тоді знову прийти, а могли і кожен день являться у двір.
Скільки разів приходили до хати?
Як тіко шо вчули хто ховає, то бігли як ті вовки у хати. Могли десятки разів заходить.
Коли почали помирати від голоду?
Люди почали вмірать, кажись, у тридцять другому. Вмірали всі, хто голодував: діти, дорослі, навіть худоба й та вмирала.
Хто не голодував у селі і чому?
Не було таких, шо не голодали, просто одні голодали тяжко, а у інших ще був про запас кусок картошини чи хліба.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Малі сироти, хто старшенький був, то тікали в город, думали шо там краще, а хто зостався маленькою сиротою, то просто їх сусіди забирали до себе у родину, а якшо ніхто не забирав, то вже смерть приходила до дитинки. Бідненькі пухли з голоду і вмірали одразу ж.
Хто зумів вижити?
Люди старалися шукати їжу віздє. А виживали стійкіші люди, бо два роки голоду (32-33) та два роки у 46-47 пережити дуже і дуже тяжко. Тяжело було пройти цей ад селянам.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
З моїми батьками ніхто нічим не ділився, багатих родичів не мали ми ні в цьому селі, ні в сусідніх. Кожен жив своєю сім’єю, а не ділився з сусідом. Голод є голод і тут не місце для чужих ротів на той крихітний шматочок хліба чи бульбинки.
Які засоби вживали до виживання?
Більше, ніж красти нічого не лишалося.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
На мали ніякої допомоги, бо у нас і родичів не було таких, що не голодували у ці роки.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Їли коріння грициків, молочаю, їли і кропиву, лободу, глуха кропиву, конюшину. А за ягодами ми в ліс і раз не ходили, бо страшно було йти в той ліс.
З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
Їли ми кору берези, липи, а листя – березове, з липи, з акації листя і білий цвіт.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Нє, диких тварин і разу не їли, а птицю їли – голубів та горобців патрали та їли.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Можна, але де тіх грошів набрать було чи на обмін начиння свого. А сім’я ж велика, та всім дай (поки ше живі всі у сім’ї були).
Чи був голод у містах?
Був, але люди там не так бідували як на селі.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Не знаю за відомості, мабуть же ж десь є, якшо не спалили! А люди мерли, як мухи, то думаю, шо багато, а там хто його зна.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Бог милував, не було.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Моїх братів і сестер поховали у оддєльних могилках, поруч на кладовищі, а чужих людей без сімї або ті вже шо не мали сили ховати рідних, то всі тіла скидали на підводу, що проїжджала кожен день по селу, і їх ото кидали у одну яму і загортали.
Чи платили тим хто займався похованням померлих?
Нє.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
На старому кладовищі, то це лишилися могилки тих, кого ховали по оддєльності, а хто був похований у місті – то вже давно його втоптали те місце.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?
А чи ти б не помянула батька чи матір, шо самі не їли, а тебе кормили?!.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Ти думаєш, шо Сталін би це розрішив – нє. Поминали собі вдома, не йдучи у церкву, а зараз вже можна і поїхать у Міроновку і там поставить за їх упокой свічку.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Ні до якого, бо її нема.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Ні, та й ніхто цим не займався.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Сучасна молодь не хоче вчить історію України, може так де чули краєм вуха. А своїм близьким я розказував і буду говорить і згадувать про це доки живий.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
А Сталінську морду за те, шо подавила спеціально нас.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Коментарі Вимкнено до Перехрест Макар Семенович, 1935 р. н.