Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: невідомо;

Хто записав: невідомо;

Респондент: Носар Семен Прокопович, 1915 р. н. 

Під час Голодомору Носар Семен Прокопович, 1915 р. н., проживав в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Тяжкий 1933 рік. Сім’я велика. Саме в цей час Семен Прокопович навчався в Київському технікумі. Старші сестри виїхали в Росію, в місто Ленінград. Звідти висилали посилки з продуктами.

В селі люди від голоду вимирали сім’ями. До Семена Прокоповича, в Київ, приїхав його батько Прокіп і забрав додому. Сказав: “Поїхали, сину, та будемо помирати разом”.

Приїхавши додому, їжу добували на лугах. На той час не було Канівського водосховища, Дніпро протікало в своєму природному руслі. На лугах ріс щавель, було багато птахів, зокрема, чайок, які відкладали яйця і люди збирали їх для їжі.

Дякуючи старшим сестрам та дарам природи, в сім’ї ніхто не помер в страшний 1933 рік.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 17.11.2002;

Хто записав: Тичинкіна Катерина Іванівна;

Респондент: Кравченко Поліна Дорофіївна, 1915 р. н. 

Під час Голодомору Кравченко Поліна Дорофіївна, 1915 р. н. , проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області;

Страшний голод був. Мені було 17 років і я все добре пам’ятаю, про ті страшні часи. “Червона мітла” все в людей повигрібала. Я на той час працювала свинаркою в сільгоспартії ім. Петровського. І це, мабуть, врятувало і мене і мою сім’ю, врятувала я свою сім’ю свинячим лушпинням. Ті, що робили в колгоспі, отримували на пайок віку або чечевицю, пізніше давали по 200 грам хліба. Так і жили, голодували страшно. Ой, Боже ж мій, скільки того люду померло в ті роки страшні, що і перерахувати не можна. В нашій сім’ї помер мій брат – Олексенко Ігнат Дорофійович його син – Олексенко Петро Ігнатович, моя мати Кравченко Тетяна. Померли наші сусіди Іванченко Оришка Минівна, Іванченко Галина, Солошенко Грицько. Страшно було дивитись як з дитячого будинку в селі, кожного дня везли на кладовище мертвих дітей. В 1932 році їх там було чоловік 200, а на кінець 33-го одиниці лишились. Дай Боже, щоб більше такого не пережити!

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 12.11.2002;

Хто записав: Тичинкіна Катерина Іванівна;

Респондент: Костенко Олена Микитівна, 1922 р. н. 

Під час Голодомору Костенко Олена Микитівна, 1922 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області;

Я все добре пам’ятаю і до смерті не забуду того страхіття. Ми жили коло річки Красної, вона нас спасала, ми їли молюски, жаби, полову, а коли полови не стало – брали із стріхи солому, рубали її, сушили, запарювали кип’ятком і їли її. В нашому роді померла моя дядина Костенко Єфросинія Семенівна і двоє її семирічних синів – близнюків Ваня і Вася. Боже, як вони плакали і просили їстоньки в матері, так і померли, а дядько Юхим вижив. На нашому кутку жили дід і баба, так баба зарубала діда, понаварювала повні баняки м’яса і з’їла. Помер на дорозі і наш товариш Петя Заброда. У нас було на кладовищі дві ями, де закопували людей. До цих пір стоїть перед очима картина, коли закопували трупи людей на кладовищі. Викопана глибока яма і людей скидали туди: хто сидить, хто лежить, те стоїть, те сторчака вниз головою. Ніхто там нічого не поправляв. Страх Господній, тай усе. Люди мерли, як мухи. Особливо багато повимирало людей на кутку Гамзівщини, майже кожної другої хати.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 21.11.2002;

Хто записав: невідомо;

Респондент: Вадис Ольга Мусіївна, 1921 р. н. 

Під час Голодомору Вадис Ольга Мусіївна, 1921 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області;

В сім’ї було четверо дітей: я, мої сестри Одарка і Галка та брат Василь. Ми жили незалежно. А під час Голодомору взагалі нічого було їсти. Але ми ловили миші, жаби та інші живі їстівні організми. Свій одяг ми вимінювали на лушпайки з картоплі, або шматок хліба. Також заварювали і ліпили з полови млинці, а на них потрібна була олія, так, як олії не було, то сковороду натирали воском і жарили з гречаної полови млинці.

Супи, Куліші варили з різних трав та буряків. Наприкінці зими 1933 р. помер наший батько, а згодом і єдиний брат Василь.

Під час голодомору, ми поховали свого батька і брата, за ними ми дуже сумували.

До одруження Ольги Мусіївни вона жила в Києві. Дівоча фамілія Ольги – Мовчан.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київської обл.;

Дата запису: 20.11.2002;

Хто записав: невідомо;

Респондент: Бельдій Надія Михайлівна, 1925 р. н. 

Під час Голодомору Бельдій Надія Михайлівна проживала в селі Трипілля, Обухівського району Київської області;

В сім’ї було троє дітей: Галина, Ольга і Надія. Під час Голодомору 1932-1933 рр. батько Надії Михайлівни працював в “Арсеналі”, в Києві. Мати пекла хліб робочим “Арсеналу”. Інколи траплялася можливість вкрасти буханку хліба. Дівчата з своєю мамою часто ловили рибу. Дуже часто траплялося так, що вони носили рибу на продаж в Київ, Васильків. За вторговані гроші вони могли купити якісь крупи і то не дуже багато. Так їм вдалося протягувати цей жахливий рік.

Надію Михайлівну спіткало небачене горе, захворіла тяжкою хворобою. Надію часто залишали дома одну, залишали на столі їжу для неї. І коли знову зайшла “Красна мітла” розкуркулювати майно, вони забрали навіть ту залишену хворій дівчині їжу. Батько Надії мав свою бакалію, та через деякий час він помер. І все господарство, а також та бакалія, залишилося на одну жінку і трьох дівчаток. “Червона мітла” конфіскувала ту лавку – бакалію і сім’я залишилося майже ні з чим. Але дякуючи богу, їм вдалося пережити цей страшний період 1932- 1933 рр.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Липовий Ріг, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 11.09.2005 р.;

Хто записав: Зубенко Тамара Миколаївна;

Респондент: Макаренко Наталка Єлисеївна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Макаренко Наталка Єлисеївна, 1924 р. н., проживала у селі Липовий Ріг Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала врожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Були уповноважені з області, району і свої, сільські.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніяких документів ніхто не пред’являв.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Такого не пам’ятаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ходили без зброї.

Як люди боронилися?

Хто як міг.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, але знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Приходили на подвір’я з полицями із залізним наконечником і штрикали. Довбиш Марина.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було по 4, 5, а то і 8 осіб – уповноважені від комнезамів.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували в ями, ховали в печах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали раз на день “баланду”, борошно, розмішане з кип’ячою водою.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Ні, не забирали – лише харчі.

Що таке “Закон про про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Так, чула. Якщо хто візьме на полі 5 колосків, може, пригорщу зерна, давали срок.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Із селян призначали сторожів.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ніхто не хотів йти добровільно.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Були й такі, що йшли відразу, бо боялись, щоб не розкуркулили, а дехто по 5 разів писав заяву до колгоспу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не було чого переховувати.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили і вдень, і в ночі.

Скільки разів приходили до хати?

По декілька раз приходили до хати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Малі діти майже всі вимерли, а хто залишився (а це були одиниці), то їх забирали в інтернат. Це звичайна хата, господиня якої доглядала за дітьми, поки вони не закінчували школу. Допомагав їм колгосп.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодував той, у кого була корова. Ті і вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так. Допомагали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Аякже, допомагали один одному.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя з липи. Сушили, перетирали і пекли лип’яники: коріння пирію, листя лободи.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Такого не знаю.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Може й можна, але до міста було далеко.

Чи був голод у містах?

У місті була карточна система. Там не було такого, як в селі.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, але дуже багато. Вимирали цілими сім’ями.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На краю кладовища була викопана яма, в яку звозили мертвих і напівмертвих. Звозили по наряду.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Тому, хто везе до ями давали сто грам хліба на день.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, на кладовищі.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Звичайно, поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви у селі немає.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Зеленьки, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 17.09.2005 р.;

Хто записав: Мельник Н.В.;

Респондент: Лисенко Мотря Луківна, 1919 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Лисенко Мотря Луківна, 1919 р. н., проживала у селі Зеленьки Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, що був голод у 1932-1933 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Відбирали у людей урожай так звані активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ті, хто приходили відбирали, їх було п’ять – десять чоловік. Вони діяли жорстоко: шукали зерно скрізь, валяли печі, виганяли з хати дітей, людей.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Хто добровільно не віддавав – забирали силою. Чинити опір не могли – боялися, могли арештувати або вивести невідомо куди.

Як люди боронилися?

Не пам’ятаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна. Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

П’ять-десять чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде. Люди ховали зерно в землі, замуровували в печі, але активісти знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не пам’ятаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали у людей не лише продукти, а й одяг, рушники, хустки, щоб не можна було поміняти.

Що таке  «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Людям не дозволяли збирати колоски, хоч вони пропадали на полях. Їздили на конях сторожі і гонили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

В колгосп люди йти не хотіли, але заставляли. Добровільно йшли лише ті, в кого нічого не було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Люди відводи худобу у ліс, ховали, навіть, у погребах, але це мало кому вдавалось.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Прийти забирати могли у будь-який час, а найчастіше вночі, ввечері.

Скільки разів приходили до хати? 

Не пам’ятаю.

Коли почали помирати від голоду?

Як стало холодно.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава?

Якщо батька арештували, а мати померла, то малих дітей наказували не пускати до хати, навіть, родичам.

Хто не голодував у селі і чому?

Важко сказати, хто не голодував, мабуть ті, хто відбирав урожай.

Хто зумів вижити?

Виживали хто як міг, кому вдалося вибратися та поїхати в Крим. Там міняли хліб та борошно. В кого родичі були в інших містах, то приютили на той час.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Один одному люди не дуже допомагали вижити. Хіба що тільки родичі.

Які засоби вживали до виживання?

Їли бур’ян, лободу, калачики, полову.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали все, що можна було знайти.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Їли цвіт акації, листя липи, вишні.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

В селі не було жодного собаки, бо люди виловлювали і їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Комусь вдавалось поїхати до міста, бо не пускали, то міняли на борошно чи якісь кращі домашні речі.

Чи був голод у містах?

В місті голоду, мабуть, не було.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

В нашому селі були випадки людоїдства. Сиріт заманювали до хати і після того їх ніхто не бачив.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих від голоду звозили в яму на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Чим більше звезуть, тим більший пайок. Траплялося, навіть, що забирали по дорозі ще живих, але таких, що не могли ходити, пухлих від голоду. Один чоловік кричав: “Куди ж ви мене кинули, я ще живий!?” Та на це ніхто не звертав уваги, бо мали з цього власну вигоду – і пайок більший, і щоб не їхати ще раз.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Смертність від Голоду #Виживання  #Сурогати #Вилучення продуктів

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Шарлай Віра Іванівна, 1939 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Шарлай Віра Іванівна, 1939 р. н., проживав у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я ще більш-менш помню у 46-47 рр. голод, у 33-му знаю, шо був голод і чула так дешо про нього. І той, і той були карою Божою для людей. Це ж горе – так здіваться з люду.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Я думаю, шо це все винна наша дурная вєчно влада. Канєшно, вина і природа, бо була і засуха, шо виною голоду. І податки стягували з нас, але урожай все ж забирала наша влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Всьо ж забирала влада: де яку капустинку, картоплинку, зерно. Всі ж овощі. Все.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Помню була ще у баби, а пізно ввечері вишла надвір, а коло нас жив дід Марко, то він злякав мене дуже, бо ходив у нас по двору – шось шукав, як баба мені тоді казала, а у нас надворі у погребі лежала картопля крадена з поля, то тоді на другий день і прийшли до нас ці грабіжники сталінські, забрали все, ще й у хаті передивились все. То той дід Марко тоді получив за донос сахару та кукурузу і пер додому. Баба Хотина колись – то грошей була получила. Не знаю скіки рублів. Донесла, шо у Підопригори Марії було зерно вдома. Ото вже пакості робила всім і вона, і той Марко.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Як вони самі вдиралися у хату, ніхто перед тобою не одчитувався: чого? Нашо? Вони собі знали своє діло. А ніхто з нас не требував з них документів: чи з бомажкою, чи без неї, а зерно, продукти заберуть. Ще могли глиняні горщики побить, бо вони їм мішали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

О, канєшно, якщо находили у хаті якийсь харч, то могли і побить. Он Марія Груша заховала була у дитини під подушкою горшок зерна, то ці ж партійні активісти побили Марію, забрали зерно, і так ше дешо з речей (ту ж саму хусточку, куфайку).

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ой, Боже мій, вони і без зброї гарно вправлялися з селянами. А як треба їм зброя, то є і руки.

Як люди боронилися?

А як же ти, доню, будеш боронитися від них, коли їх ходив цілий табун по селі? Ніяк не боролися. Одно тіко плакать і лишалось.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ми нічього не ховали, бо боялися за послєдствія. Та й де б ми шо брали: нічього ні вкрасти, ні достать – скрізь партія одна була. Але крутилися.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

З активістами ходили і наші їх донощики та показували їм, де треба шо шукать. Шукали і на припічку, і в печі, під піччю – скрізь заглядали де бачили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

А я й не знаю по скіко їх ходило. Чи нам тоді було до щоту.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали люди і у землю (заривали), а було таке шо і до ставка чи у луг несли у кущі. А ми нічього не ховали, бо то такі нишпорки, шо і тебе б у землю зарили коло харчу. Ховали й у хаті під підлогою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хіба шо тим тіко, шо робили у колгоспі, але шо ж їм давали: по 100 грамів хліба такого чорного, як земля і ще суп. Та то й не суп, а помиї якісь: бульбинка, якась крупинка. Мій батько робив у колгоспі, то він сам не їсть,  а нам несе.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все: скот, зерно, овощі, фрукти. Але одяг з рушниками не брали – нащо воно їм, – старий хлам – кому він треба?!

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Його був приняв Сталін у 32-му році. За цим законом за п’ять колосків садили у тюрми людей на 10 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Та хто там розрішав. Запрєтили даже гниленький бурячок чи морквинку забирать із поля, хотя вона вже валялася і її вже ніхто не підбере, а згниє отамо у полі все, –  але не бери. Да. Отаке було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А люди із села або ж ті партійці, яких заслали у село.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє, не хотіли, бо боялися, шо нічого не зароблять для сім’ї, шо не прогодують їх, а тіки будуть стягувать податки сумашечші.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Нє. Йшли і добровільно у колгосп, але більшість шла примусово. У мого батька й матері забрали курей, коня і свиней ще зразу у колгосп, а тоді жили як попрошайки якісь.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ж ти їх заховаєш? Це ж ни голка. Корова реве, свині кричать. Шо це вони глухі та не почують.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не знаю. Зранку десь.

Скільки разів приходили до хати?

Мабуть, разів тридцять приходили і заходили, то те знайдуть, то те. (І картошку забрали, і сіно, і соління, і м’ясо і т. д) 

Коли почали помирати від голоду?

У 32-му мерли менше, а найбільше у 33-му. У 46-47 не стіко людей вмерло, як тоді. У 33-ім забирали до зернинки, а в 47-ім вже не так.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Деякі матері підкидали своїх дітей сусідам перед своєю смертю. Були і такі випадки, шо мати, почавши пухнуть з голоду, завезла дитину в місто і кинула її десь там. Опікувалися більше чужі люди, а не держава.

У нас в селі то був такий Макаренко Льоня, то він ото живучи сам без сім’ї опікувався сиротами, було чим їх годувати, то і слава Богу, шо поміг.

Хто не голодував у селі і чому?

А ті не голодували, шо не їли котів та собак як ми, шо не їли коріння та листя.

Хто зумів вижити?

Виживали більшість жінок, чим чоловіки і діти. Видно організм був дужчим за їхні.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помагали, сусід сусіду або родич своїй рідні. Було й таке. У мого батька були родичі на пекарні, то вони передавали нам куски хліба крадькома.

Які засоби вживали до виживання?

А тікали у райони України, де був менший голод. А як не вдалось втікти, то пробували красти якусь городину чи зерна у колгоспному полі чи садку.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А я ж вже казала, шо мали від пекарів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Коріння якесь і не помню чи їли, чи й ні, а гарно помню, шо варили кропиву, їли коржі з лободи. Їли у лісі раз по раз малину, ягоди, полуниці, суниці, ожину, шо росла у березі у нас.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору і листя липи їли, акаційове листя їли і все.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дикі тварини їли: кабанів та косуль, із голубів готовили їду, з ворон (але рідше з ворон).

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У мене раз батько їздив на западну і там обміняв украдений мішок солі на зерно. А так – це купівля-продаж були опасні для всіх.

Чи був голод у містах?

Був, аякже. По всій Україні був.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не скажу, бо не знаю. Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

До такого, слава Богу, не доходило, а на Радгоспі, то там мати доїла свою припухшу від голоду дитину, шоб та не вмерла. Але ж мати вже була ума тронулася перед тим, як з’їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі ховали. Як могли, то родичі, а як уже сирота чи вдова, то возом везли і ховали разом з усіма у ямі одній чужі люди.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нє.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Всі на кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

То шо ж то за родич, шо не пам’яне свого близького?

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У совєцькі времена хіба ж би ти пішов до тієї церкви?! А зараз пожалуйста. Згадували і поминали і тоді, і тепер, яка б власть не була (а тишком-нишком, то можна).

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Соромно, та нема церкви. Щє не построїли. Колись може ж буде.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Це ж гроші все, а наші директори села ще ж не понабивали собі кушельків.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Всі вони знають від нас – очевидців того лиха, бо хто їм ше скаже.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталінську власть.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Закон про п’ять колосків #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати #Подвірні обшуки 

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Чучінський Микола Якович, 1933 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Чучінський Микола Якович, 1933 р. н., проживав у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я народився у 1933 році, то чув тіки од батьків про нього, а у 46-47-му вже помню мені тоді було 13 років. 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

На скіки я знаю, то голод був спровокований Сталіним і в 33-му і в 46-му.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Партійні люди оббірали людей, а їм за це ж шось перепадало.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

А, мабуть, же ці донощики получали якусь винагороду за донос.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Якшо взнали, шо десь хтось шось вкрав або ж сховав, то зразу ж партійні люди у хату й переривали все. Із собою активісти (як їх звали) ніяких документів не носили, бо ніхто їх не давав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Да, людей і били інколи, заарештовували, кидали у тюрми за вкрадений із поля нікому не нужний зрізаний колосок чи вже пригнившу капустину з поля, чи щось інше.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не бачив, хіба що знаєш, що – палка у руках.

Як люди боронилися?

Були й драки між людьми і цими активістами, але шо ж він проти такого гурту чи вона (жінка чи дитина).

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ніде б ти його не сховала, бо перевертали з ніг на голову: нишпорили скрізь.  Раз мати сховала в горшечку зерно і поставила в печі, заховала за дрова, але й там знайшли і забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукать по хатах ходили ці ж активісти: серед них була і така Мотря (жила тут у нас на вигоні, царство їй небесне, баба Мотря), що доносила на людей партії. Рилися, як собаки: і у погребі, і у коморах, у повітках, у хаті біля печі.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чоловік 6-7 приходило у двір, а другі йшли у хату і шукали. Шо саме інтересне, шо всі ж ми з одного села, а вони таке оце робили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де б не заховав ти їх, а скрізь знайдуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали тільки тим, що робили у нашому колгоспі. Хоч шось, та давали. Перепадало кусок хліба і «болтушка» – це такий суп, де плавало дві пшонини  і картошинка, кусок бурячка.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Інколи забирали і одяг, але забирали у людей і худобу: корів, свиней, коней.

Що таке «Закон про про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

За цим законом судили людей за гірка(огірка – ред.), помадора (помідора – ред.), або ж за жменьку зерна і заарештовували їх, або й смерть грозила за крадіжку.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого не розрішали забирать. Це ж тюрма зразу.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

На полях сторожували об’єжчики, вони цілий день об’їжали поля. У коморах сторожував сторож.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ішли примусово більшість, але деякі йшли добровільно люди, бо не оставалося дома нічого.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Якшо змушували людей, то все було примусово: забирали корову, коня, воза із двору, або іще щось, то після цього вже нікуди було діватися, як у дворі нема нічого. А якось же треба було дальше жить.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ховали скот у лісі в основному. У мого діда нашли корову і там. Він прив’язав її до сосни, але хтось доніс і її забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили по хатах зранку до вечора. Не було у них обозначєного часу.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили раз по раз і шукали доки не находили. А скіки раз я вже не помню.

Коли почали помирати від голоду?

А тоді як не було чого їсти, пухли бідні з голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Та яка там держава, вона ж наоборот робила все, щоб люд вимер. Малім сиротам хто чим міг, тим і помагав. Деякі так і вмірали з голоду.

Хто не голодував у селі і чому?

А куркулі ж і не голодували, а хто ж!?

Хто зумів вижити?

Якщо вміли красти, то ще якось виживали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Аякже, було шо і сусід з тобою поділиться, або ж родня твоя: чи то куском хліба, чи якимись іще харчами.

Які засоби вживали до виживання?

Люди шукали скрізь де шо не є, шоб прогодувать себе і сім’ю свою. Ходили і на сусідні села у пошуках їжі. Так і крутились.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Аякже, як же без цього – хто шо мав більше, то ділився із моїми батьками, а мої батьки коли і з ними.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли ми багато яких рослин, але більше лободу, калачики, їли листя з липи. А акаційовий цвіт – який він був тоді добрий! Якшо ж у ліс підеш, то там збирали всі лісові ягоди, коріння ми якесь їли, але диви забув як воно зветься.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору дуба раз тіки і їли, а то не їли кору вобше. А листя їли і з липи, і з берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

А їли диких кабанів, колись із батьком і сусликів ловили, ловили диких кіз – їли. У 46-ім їли і горобців. Варили з горобців суп, та такий добрий.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

А, мабуть же, можна. Ми то нікуди не їхали, весь час були в  селі.

Чи був голод у містах?

Мабуть же ж був, але не такий як на селі.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато людей померло тоді за ці два голоди, але, мабуть, відомостів нема ніде.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас в селі не чув, а на сусідніх селах були.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто був живіший, той і хоронив. Коли в сім’ї хто вмирав, то ховала сім’я, а хто був один чи сирота, або хто вобше вже не міг поховати родича, то підводою їх збирали по селу і всіх ховали у одній ямі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Хто там платив! Ні, та шо ти.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Нема їх.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Конєшно, шо кожний згадує своїх близьких.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У радянські времена боялися ходить до церкви. Не розрішали. А зараз, конєшно, шо згадують. Та й тоді згадували, але шо не у церкві, а в сім’ї: рідні, близькі.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема у нашому селі церкви.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Оце я розказую про голод своїм дітям, онукам, то хіба про це горе й сусід не розкаже своїй дитині чи онукам? Одне одному розказуємо.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна, бо все це він зробив.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Активісти #Подвірні обшуки  #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський  р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Чучінська Катерина Петрівна, 1939 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Чучінська Катерина Петрівна, 1939 р. н., проживала у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

А хіба я помню, ми були меленькі. Ще 46-й рік я помню, а 33-й – нє. Я із 39-го року, то 33-го і не знаю, хіба шо чула від діда свого.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

А вивозили хліб у Канівське Дніпро, шоб люди мерли. А виходить, шо влада забирала весь врожай. Самосвалами вивозили зерно у Дніпро. Це було у 46-ім. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Партія, а хто ж це робив ще!

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

А я й не знаю за винагороди. Може й давали цім активістам поганим щось, мабуть!

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Відбувалося? Посилали їх до кожного двору, а вони гребли все, шо тільки бачили. Все. І ніяких документів у них і не було! Хто їм їх дав і нашо? 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Чи били хто його знає. А я знаю, шо мою матір посадили в холодну за те, шо вона пішла на Радгосп і хотіла вкрасти лободи, шоб спекти якогось млинця з лободи нам.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, нічого у них не було. Так ото гребли все, шо бачили. Забирали де шо не є.

Як люди боронилися?

Як же ж їм було борониться? Плакали, шо забирали послєднє від дітей. Ніяк не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де ти там його сховаєш: як вони ж вскрізь заглядали й шукали; шукали й у погребі, в печі, заглядали у кожний горщик! 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я ж кажу, що шукали скрізь: у погребах, у печі, передивлялися кожний горщечок, дивилися і під піччю – скрізь, а звали їх – грабіжники, як же ще.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

А свої ж люди і приходили. Ходили вони по хатах цілим табуном.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не можна було заховать, бо вскрізь шукали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто робив у колгоспі, то давали. Давали 100 гр. хліба і якусь юшку шо її й їсти зараз собаки не хочуть. У мене мати не робила у колгоспі, то більше не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не знаю, не скажу тобі. Шоб забирали одежу, рушники – то нє. А худобу може й забирали. У нас не було скотини, а в людей як була, то може й забирали.

Що таке «Закон про про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

Чула, це той, шо за вкрадене зерно, даже, за колосочки садили у тюрми на 5 год.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого й не розрішали й забирать із поля. Не розрішали ані колоски збирать, ні городину. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняли об’єжчики (чи як там на них кажуть), а колгоспні комори – сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє. Добровільно не йшли у колгосп. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Забирали з дворів і тягли в колгосп. Забирали воза, чи те саме колесо. Все шо бачили, все шо згодиться у господарстві у колгоспі, те й забірали. А людей заставляли йти у колгоспи.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де ти там їх заховаєш. Із-під землі доставали й забірали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом ходили, а в який час я й не скажу.

Скільки разів приходили до хати?

Ми з матір’ю жили бідно, то до нас разів скільки пришли, позабирали де шо не є і більше не приходили.

Коли почали помирати від голоду?

Умірали тоді, коли вже не стало шо їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Малі діти оставалися самі по собі, на Божу волю. Хто пожаліє, а як є шось, то й сиротину вгостить. А держава не опікувалась ними.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували куркулі або ті, шо доноси робили.

Хто зумів вижити?

Вижили кому не смерть, а кому смерть, то помірали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Було й таке, шо ділилися. Але в основному ділилися із ріднею своєю. Із моєю матір’ю, то ділилася рідко сусідка, як мала шось із поля, де крала. Моїй матері помагали, бо вона була сама з двома дітьми без чоловіка (не вернувсь з войни).

Які засоби вживали до виживання?

А крали люди, бо більше нічого не оставалося. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

У нас не було таких родичів, а у кого були, то канєшно ж мали. Вони ж ділилися і куском хліба і якоюсь крупою чи гірком.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли коріння козликів, лободу їли, калачики. Як цвіла акація, то їли її цвіт. Собірали у лісі ягоди, зімляніку, маліну. Шо находили.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору ніяку не їли, шось такого я не помню, а от листя з липи. По це листя ми ходили аж на П’ятихатки.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їли дикі кози, кабанів, сусликів, собак, котів, голубів. Хто шо вполює.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було виміняти як хто мав якусь одежину, то вимінював на хліб чи якісь продукти.

Чи був голод у містах?

Я в город не їздила і матір не їздила, а так не чула, шоб казав хто.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Мабуть відомостів немає, хто їх там щитав. Кому ці люди треба.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У Ємчисі не було, Слава Богу.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих людей збирали по селу і підводами звозили у одну яму на кладовищі і скидали всіх туди. А ховали їх або ж чужі, якщо рідних не було, а якщо родичі іще були, то хоронили рідні.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Аякже каждий те згадує своїх родичів і близьких, хто тоді помер.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю цього.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Аякже каждий же згадує своїх родичів і близьких хто тоді помер.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер згадують, а тоді у радянське врем’я – нє, бо всі боялися і в ту церкву з’їздить.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви в нас нема.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

Нема і не було.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Сучасна молодьож трохи знає про це лихо. А я колись розказувала про це дітям, тепер онукам. Коли зайде мова за голод, то говоримо і з сусідами про це.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу, а кого ж!

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Закон про п’ять колосків #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати