Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 26.09.2005 р.

Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.

Респондент: Чупринюк Надія Андронівна, 14.05.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Голодьки Тетіївського району Київської області. 

Звісно я пам’ятаю голод 1932-1933 років, але вже багато позабувала. Нас в сім’ї було п’ятеро – батьки і троє дітей. Дійсно були тяжкі роки, картопля зродила погано і влада все забирала з продуктів, що знаходили з хаті. В селі були такі активісти, як Рой Андріян і це з ним кілька душ, які приходили до хати і зразу починали все кругом перевіряти і забирати не питаючи чи в нас щось є. Брали не тільки продукти, а й те, що їм сподобалось то забирали. Документів ніхто ніяких не пред’являв на забирання зерна, зброї з них не було. Вони ходили з залізними шпичками і кругом їми штрикали і шукали продукти харчування. Хто не віддавав продуктів, то їх били. Люди відбивалися, але вони все-рівно видирали в них зерно і забирали. Продукти харчування більшість закопували, хто де зміг. Хто пішов до колгоспу, то давали їсти юшку, баланду і 100 грам хліба. То наша мама садила висадки буряків, то юшку з’їсть, а хліб приносила додому та нам ділила. Я не знаю, що таке «Закон про п’ять колосків», але знаю, що не дозволяли збирати колоски в полі. Поля охороняли об’єзчики, а комори сторожа.

В колгосп мало хто ішов добровільно, більшість заставляли силою, забирали худобу.  З голоду більшість почали люди помирати в 1933 році. Якщо оставались сироти – їм ніхто не допомагав, пухли з голоду, були випадки, що ще живе, а його вже викинули на віз і везли до ями, яка була викопана на цвинтарі. В селі були такі люди, що не голодували – якось зуміли сховати продукти, що в них не знайшли їх. Люди не допомагали друг другу у виживанні, тільки якщо у кого було щось, то мінялись. Родичі теж не допомагали, бо не було чим. Наша сім’я ще менш голодувала, бо в нас була корова, вона нас спасла. Ми на молоко могли виміняти продуктів. В нас були мушлінки, то ми на них міняли також продукти. Їли листя з вишні, липучки з вишні, клей. Що говорити за людей із села, чи вони друг другу допомагали вижити, коли наш рідний батько з матір’ю щодня сварився, щоб вона нам не давала їсти, бо він хоче їсти, але мама сховає від нього і дасть нам. Батько ходив на роботу в колгосп – то там давали 1 кг хліба, то якщо він не міг з’їсти, то приносив додому і ховав від нас, щоб йому було. А вже в жнива, як дали по троху зерна, то мама напекла підпалків, то він тоді дістав той схований хліб і приніс, та й поклав на кінці столу. А ми бігали по хаті, та підбіжимо до столу понюхаємо той хліб, але не брали і не їли, бо мама тихенько нам сказала, щоб ми не зачіпали (а батько не дочував), то батько сів і ввесь хліб сам з’їв, а тоді ще їв з нами підпалки.

Людей в селі померло дуже багато, але скільки я не знаю. Випадків людоїдства в нашому селі не чути було, а по інших селах говорили, що були такі випадки. Померлих хоронили на цвинтарі. Була викопана велика яма і туди звозили всіх померлих і скидали в ту яму. Були такі випадки, що люди ще були живі, ворушилися, а їх звозили і скидали в яму. Померлих від голоду поминають на Проводи, Зелені святки, в церкві читається грамотка. В роки радянської влади померлих не поминали, бо в селі не було церкви. В селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. В Голодьках встановлено на кладовищі хрест померлим в роки Голодомору, а в Ситківцях обеліск. Ситківці це колишня назва села, а зараз воно все Голодьки. Винні в Голодоморі були керівники держави.

Місце запису:  с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 25.09.2005 р.

Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.

Респондент: Шеремета Ганна Мелетіївна, 12.11.1930 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Голодьки Тетіївського району Київської області.

Я в голод була мала, а тільки знаю з маминих розповідів. Нас в сім’ї було 10 душ, батьки, дідуньо і 7 тіток. Чого стався голод не знаю, але знаю, що ходили активісти по хатах і забирали врожай. Заходили в хату і шукали скрізь, де тільки могли, скільки їх приходило не знаю, документів вони ніяких не пред’являли і зброї в них не було. В колгосп бідніші ішли добровільно, а багатших заставляли силою, забирали худобу. Хто був у колгоспі, то щось давали їсти, але що не пам’ятаю. На полях не дозволяли збирати колоски, поля і комори охоронялись. Якщо у людей були продукти, то можна було обміняти на інші продукти. Пам’ятаю, що мама поділила всім порівну лушпайки з картоплі і брат в мене украв дві лушпайки. Люди друг другу не допомагали, а родичі, якщо совісні і було чим, то допомагали. Ми їли листя вишні, акації. Померло в селі дуже багато людей, але скільки не знаю. Померлих від голоду хоронили на цвинтарі, в общій ямі. Туди їх звозили гарбою, скидали в яму, а були такі, що ще були живі. Померлих в роки голоду поминають на Проводи, Зелені святки, в церкві читається грамотка. В нас на цвинтарі зроблено обеліск тим, хто помер в Голодомор, де коло нього на Проводи завжди правиться. Тепер в церкві померлих поминають, а за роки радянської влади в селі не було церкви. А зараз в селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. Дітям в школі на уроках розповідається про Голодомор 1932-1933 років.  Винними в Голодоморі вважаю керівників держави.

Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 25.09.2005 р.

Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.

Респондент: Чумак Олексій Данилович, 05.04.1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Голодьки Тетіївського району Київської області. 

Я тоді ще був малий, але дещо пам’ятаю, а то мама розповідала. Нас в сім’ї було п’ятеро – батьки і троє дітей. Говорили, що це був зроблений спеціально Голодомор, бо всі продукти забирали в державу, а врожай був. Забирала врожай комісія, такі активісти з Ройом Андріяном Євремовичом ходили, кругом шукали, металічними шпичками кругом штригали і вишукували – де, хто, що заховав із врожаю. Приходили до хати і починали шукати, ніяких документів не пред’являли. Знаю, що Федорчук Харитон Євгенович був заховав трошки зерна, гречки в гладущику на горищі – то знайшли, а його арештували і відправили в Сібір звидки він не повернувся. Зброї у цих людей не було, які ходили і відбирали врожай. Люди де могли, то ховали врожай: на горищі, закопували в ямки в хаті і на подвір’ї, замуровували в лежанки та стіни. Я не знаю чи давали їсти тим, хто пішов в колгосп, чи ні. В колгосп ішли бідні – по бажанню, а багатших заставляли силою – розкуркулювали, вигонили з хатів (сім’я Звірянських), худобу забирали.

Більшість забирали продукти харчування. Не дозволяли збирати колосків на полі. Поля охороняли об’єзчики. Якщо залишалися сироти – їм ніхто не допомагав, хто як зумів вижити, так і вижив. Я ходив в ясла, то пам’ятаю, що діти вмирали з голоду, то їх виносили на двір і складали під ринво і як ішов дощ, то на них так і бігла вода. Родичі ніхто нікому не допомагали, бо не було чим. Їли з очерету коріння, з мерзлої картоплі пекли пампушки. Поміняти можна було на продукти, якщо в когось було, що міняти. Випадків людоїдства в нашому селі не було чути. Померлих від голоду хоронили на цвинтарі в яму – всіх туди звозили і скидали, а потім прикидали. Померлих поминають на Проводи, читається грамотка в церкві. З селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. Я розповідав своїм дітям і онукам про голод, що знав, і вони вивчають зараз в школі на уроках.

Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 26.09.2005 р.

Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.

Респондент: Ковальчук Ганна Євтухівна, 18.12.1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Голодьки Тетіївського району Київської області.

Так, я пам’ятаю голод 1932-1933 років, але вже багато позабувала. Нас в сім’ї було п’ятеро – батьки і троє дітей, жили ми дуже бідно, в нас не було нічого, то до нас не приходили забирати врожай. А ті, що жили трохи заможніше, то до них ходили. Це була група активістів. Ті, що ходили забирати зерно, ніякої зброї не мали і ніяких документів не пред’являли. Продукти харчування ми ніде не ховали, бо в нас не було нічого. В колгосп ішли бідніші, а багатших заставляли силою. Не пам’ятаю чи давали їсти тим, хто пішов в колгосп, чи ні.

Знаю тільки, що не дозволяли збирати колоски в полі, поля охороняв об’єзчик. Чула, що був такий закон, що якщо хтось візьме п’ять колосків, то того судили. Якщо залишалися сироти, то їм ніхто не допомагав: ні держава, ні родичі – як могли, так виживали. Були такі сім’ї, що не голодували, але як їм це удавалось я не знаю. Пам’ятаю, що їли листя вишні сирим. В місті можна було купити і виміняти все, якщо у когось було що міняти.

В селі померло дуже багато людей, обліку ніхто не вів. Всіх звозили на цвинтар у велику яму і скидали туди, випадків людоїдства в селі не було чути. В селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. Всіх померлих в роки Голодомору поминають на Проводи, Зелені святки, в церкві в даний час, а за роки радянської влади в нас в селі не було церкви. Про голод я розповідала своїм дітям і онукам.

Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 26.09.2005 р.

Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.

Респондент: Звірянський Степан Матвійович, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Голодьки Тетіївського району Київської області. 

Так, я пам’ятав голод 1932-1933 років. Наша сім’я складалася з 7 осіб – батьки і 5 діток. Урожай в 1932 році був, але голод був зроблений спеціально керівниками влади, бо ввесь урожай який був у людей забирали. Забирали врожай активісти, комісія в складі до десяти душ. Чи давали винагороди тим, що доносив на іншого, я не знаю. Приходила комісія до хати і все кругом перевіряла, ввесь урожай забирали, ходили з металічними шпичками і кругом штрикали, чи нема десь закопаного зерна, документів на те, що їм дозволялось шукати і забирати врожай вони не пред’являли. Якщо хтось з людей не віддавав врожай, то били.

А нашу сім’ю вигнали з хати за те, що батьки не пішли в колгосп, а пішли працювати в совхоз. Хату розібрали, а ми пішли жити в дідову хату. Зброї в цих людей не було. Пам’ятаю, що в комісію входив Рой Андріян Єфремович, Галянт – батько Василя Галянта та ще багато інших, я не пам’ятаю хто. Батько працював в совхозі, то там давали їсти, а хто не їв, то давали буханку хліба додому. Забирали не тільки продукти, а й інші речі, які їм подобались (Рой у нас забрав подушки). Я знав, що був «Закон п’ять колосків» – це якщо людина візьме п’ять колосків, то давали сім років тюрми. Голові колгоспу дочка (Кваши) взяла колосків і в неї знайшли, то судили і дали 7 років. А Матвійчук Василю за в’язку соломи дали 3 роки тюрми.

На колгоспних полях не дозволяли збирати колосків, то ми ходили збирати на Угарівські поля (совхозні), а колгоспні поля охороняло три об’єзчики, а біля комори були сторожи. В колгосп мало хто ішов добровільно, більшість примусово-заставляли, забирали худобу, а якщо людина десь в лісі чи берегах ховала худобу, то ходили до тих пір, поки не заберуть. Продукти харчування більшість забирали увечері, або вночі. Люди почали помирати з голоду більш у 1933 poці. Якщо залишалися сироти – їми ніхто не опікувавсь, виживали хто як зміг. В селі не голодував той, хто знав де сховати хліб, щоб його не знайшли. Вижили в голод ті, в кого батьки змогли десь заробити кусок хліба. Люди друг другу не допомагали, бо не було чим, це хіба в когось родичі, якщо було чим. Ми харчувались на совхозній столовій, а люди їли листя липи, пекли пампушки з мерзлої картоплі, дохлих коней м’ясо. Наша сім’я нічого не міняла, бо не було що міняти, а в кого було що, то можна було поміняти.

Говорили, що в голод в селі Голодьки померло 553 чоловік, а скільки в Ситківцях, я не знаю. Випадків людоїдства в нашому селі не було чути. Хоронили всіх померлих в голод в общу яму, туди їх звозили і скидали. Були випадки, що ще людина ворушилася, а її вже везли і кидали і яму. Тим, хто звозив померлих в день давали кусок хліба – це була така плата за роботу. Померлих в роки Голодомору згадують на Проводи, Зелені святки, також читається граматка в церкві в наш час, тому що за роки радянської влади в селі не було церкви. В селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. На Голодьківському кладовищі встановлено хрест померлим в роки Голодомору. Я розповідаю своїм дітям і онукам про голод. Винним в Голодоморі я вважаю були керівники держави.

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл. 

Дата запису: 15.10.2005.

Хто записав: Тесарик Олександр, Богдан Сергій.

Респондент: Вінніченко Ганна Трохимівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у місті Токмак Токмацького району Запорізької області. 

У той важкий год і неврожай був, і налоги великі збирали. Усі чого не ховали – здавали добровольно, бо не здаси – опишуть, заберуть. Про «5 колосків» знали – за них у тюрму сажали, та закон не чума – колоски збирали. Скотину не забирали. Із сімʼї ніхто не помер, а пухлі ходили. Їли сусликів, лободу рвали, одварювали, маторжаники такі пекли, грицики, козелики їли. Нікому ніхто не помагав, хто як мог, так самі і виживали. Онукам розказували, так вони й не вірять, як важко жилося. Страдали більше бідні, в багаті всі вижили. 

Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл. 

Дата запису: 14.10.2005 р.

Хто записав: Слободяник Настя, Католікова Марина.

Респондент: Ситнюк Олександра Степанівна, 1922 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Карла Маркса Бердянського району Запорізької області.

Чи пам’ятаєте Ви про голод 1932-1933 рр?

Помню, хоч мені тоді було ще мало годів – приблизно 10.

Які були причини голоду?

Тато казали, що треба оддавать налог великий.

Хто відбирав вирощене?

Цього не помню. Знаю, що це були люди у формі. Із ружжями були.

Чи застосовували для людей покарання?

Було, що грузили сім’ї з вузлами на підводи і кудись вивозили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Ховать боялися. Кругом же шукали, штрикали і у дворі, і в сараї. Угрожали, шо заберуть у тюрму.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У бригаді, бувало, жарим насіння чи баланду якусь варили.

Чи чули про «закон про 5 колосків»?

Цим законом всіх лякали, шоб ні зернинки, ні капельки молока не вкрали.

Чи хотіли люди добровільно йти в колгоспи?

Дєдушка і тато були хазяйни хароші. І пасіка, і корови. Хотіли хазяйнувать самі, а в колхоз пішли– боялися, що арестують.

Хто зумів вижити?

Наша сім’я вижила того, шо як голодно зовсім стане, тато улік з пчолами продадуть, якісь продукти куплять. Мама на базарі якусь одежу міняли.

Що споживали у їжу?

Їли все, шо можна– і лободу, і кропиву, і грицики і щавель, з якого робили щавелики– порізаний щавель умокали в муку чи отруби і пикли.

Скільки людей померло?

Знаю, шо умирали особено діти.

Чи відомі випадки людоїдства?

Наче од такого Бог милував.

Чи поминають померлих від голоду?

Зараз усіх поминають. У городі церков аж три – Сергія Радонежського, Вознесеновська і Свято-Троїцька. Молебні там руські.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі людей?

Хто ж його знає. Время було страшне. Може й власть винувата. Боялись тоді всього.

Місце запису: с. Карла Маркса (з 2016 р. с. Троїцьке), Бердянський р-н, Запорізька обл. 

Дата запису: 04.08.2003.

Хто записав: Стрюков Максим.

Респондент: Пришва Влас Тимофійович, 1922 р. н. 

Під час Голодомору проживав у селі Карла Маркса Бердянського району Запорізької області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Врожай у 1932 році був хороший. Влада все забрала під метьолку.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комсомольці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Всі знали, а ніхто не доносив. Такого не було.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Просто прийшли і забрали. Рота ніхто не відкривав.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Арештовували, висилали. Тут була «Допринська колонія» така спеціальна колонія, за три колоски садили.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Прихована зброя була.

Як люди боронились?

Ніхто нічого, і рота боялися відкрити.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали всі, у кого було, що заховати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не пам’ятаю як звали. Ходили ширяли скрізь щупали.

Хто і як шукав заховані харчі? 

3,4 чоловіки, комсомольці, іноді участковий.

Скільки їх приходило до хати?

Хто під піч хто в городі, хто де зміг там і ховав

Де можна було заховати продукти харчування?

Раз у день варили сою Американську. На літру води 3 квасолинки. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тільки харчі, а якщо не платив налог то й речі. Я платив 2400 налог більше 19 років. Ще платили 150р. «Малосімейний налог». Не женатий значить плати!

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Про такий закон не чув.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні хто там!

Хто охороняв поля і комори?

Об’їзчики – ми їх називали. Кого там тільки не було і комсомольці, і енкаведісти, участковий. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Зразу пішли, а потім як зрозуміли що воно таке, так назад вже нікуди.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Накладали великі налоги.

Де переховували худобу?

Худобу не ховали, бо ніде.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Протягом дня.

Скільки разів приходили до хати?

Ні разу, бо знали, що нічого взяти.

Коли почали люди помирати від голоду?

З весни 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Малими сиротами опікувалася держава, отправляли у дитячий будинок у Бердянську.

Хто не голодував в селі і чому?

Керівники – влада.

Хто зумів вижити?

Вони ж усі і вижили, бо усе було.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Раді були б, та нічим.

Які засоби вживали до виживання?

Ото лобота та сверіпа і допомогли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Яка там допомога!

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лобода, сверіпа.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Квіти з акації, шолковиця.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Суслики, горобці, тюльку з Бердянська.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Можна було, коли було на що поміняти, бо грошей не було.

Чи був голод в місті?

Місто не голодувало.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Скільки точно не знаю, але дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

У 1933 ні, а у 1921 було, одна сім’я з’їла три сім’ї, щоб вижити. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Свої на кладбищі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні!

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Всі поховані на нашому кладбищі. 

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Вже ні, тільки тих, хто після війни помер.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Церкви нема.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Була у 30-х – зламали, є в нас отам бабтісти, а так ні – нема церкви.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нема! Які там пам’ятники?!

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Ніхто нічого не знає, крім телевізора.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада! Кого ще крім неї!

Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 25.09.2005 р.

Хто записав: Камінська Надія Петрівна

Респондент: Вовк Палажка Наумівна, 11.10.1917 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр.  Вовк Палажка Наумівна, проживала у селі Голодьки Тетіївського району Київської області. 

Так, я пам’ятаю, але не все про Голодомор, бо дуже забуваюсь. Причин чого стався голод не знаю, але знаю, що урожай в людей забирали ввесь, у нас не забирали, бо ми були сироти. Нас було шість душ, то в нас не було що забирати.

Забирала врожай влада, ходили актівісти на чолі з Ройом Андріяном Єфремовичом, шукали скрізь. Хтось доносив владі, що приховують врожай, але хто – ми не знали і чи їх нагороджували ми теж не знали.

Чи застосовувалось до людей покарання я вже не пам’ятаю, пам’ятаю тільки, що у Безсмертних хату розбирали, а їх з хати вигнали. Чи була зброя в тих, хто ходив забирати зерно не пам’ятаю.

Скільки їх ходило теж не пам’ятаю, знаю, що Рой Андріян, а хто ще і не пам’ятаю. Люди ховали продукти де хто міг – на горищі, в хаті копали ями та закопували, в спінки замащували, але все-рівно знаходили. Забирали лише продукти харчування. Я не пам’ятаю нічого про «Закон про п’ять колосків». Знаю тільки, що в полі не дозволяли збирати колоски. Поля охороняли об’єзчики. Для кожної скирти був сторож. Хто бідний – той сам ішов в колгосп, а багатших заставляли іти в колгосп. Худобу забирали і заховати худобу не було де. Забирали продукти в день. Якщо оставались сироти, то якщо змогли самі вижити, то виживали, а більшість помирали, ніхто ними не опікувався. В селі були такі сім’ї, що не голодували, але як в них це виходило я не знаю. Чи змогли десь заховати продукти, що їх не знайшли, чи що –  я не знаю. Люди друг другу не допомагали, щоб вижити у голод, а от продуктами харчування обмінювались. Ніхто з родичів нікому не допомагав – кожне виживало само як змогло. Їсти приходилось все: перекопували город, шукали мерзлу картоплю і з неї пекли пампушки, з насіння буряків, листя липи, м’якуш із головок соняшника – сушили, м’яли – із цього пекли пампушки. Якщо в когось були які продукти, то можна було поміняти в містах. Померло в селі дуже багато людей, але скільки, то не знаю. Чули, що по селах люди їли людей, але в нашому селі такого не було чути. Хоронили померлих на цвинтарі. Копали яму і всіх туди звозили гарбою. Привезли, перекинули, як хто впав, так і лежав, Померлих в Голодомор поминають на “Проводи” “Гробки”, “Зелені святки”,  також читається грамотка в церкві. В селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка відноситься до Московського патріархату.

Молодь села знає про Голодомор, їм розповідають на уроках, а якщо сусідські діти мене питають про голод, то я розповідаю, що пам’ятаю, бо в мене своїх дітей немає. Винними в Голодоморі я вважаю керівників держави.

Мій рік народження 11 жовтня 1917 р.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Високе, Тетіївський р-н, Київська обл.

Дата запису: 18.09.2005

Хто записав: Столярчук Т. І., Агеєва С. Г., Копелянець Л. В.

Респондент: Столярчук Ольга Іванівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Столярчук Ольга Іванівна, проживала у селі Високе Тетіївського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Свої призначені люди.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не чула.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили, обшукували всю хату, шухляди, скрині. Документів не бачила.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мабуть ні. Шукали геть скрізь.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

4-5 чоловік.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Дітей годували в яслах.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

І худобу, і образи.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Мабуть те, що дуже били і судили за зібрані на полі колоски.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі сільські.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не всі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, все забирали і заставляли вести скотину в гурт.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили і забирали все за раз.

Коли почали помирати від голоду?

Напровесні.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

За всіх не знаю, але в хаті Гані Безобчучки жили дівчатка сироти.

Хто зумів вижити?

Ми вижили, бо батько робив у млині.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися, як мали чим.

Які засоби вживали до виживання?

Шукали їжу з бур’янів, мерзлої картоплі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Так.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Блекота, лобода, калачики.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багацько. Більш тисячі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так. Чула за (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних

міркувань – Ред.) Заманював людей (розказувала жінка, що втекла).

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Дід Махтодь, Жука Адама дід – звозив возом до ями біля кладовища. Забирав і мертвих, і живих. Ялена дуже слабка була (жила по вул. Бевзюка, де зараз хата Коваленків) просилася, щоб не забирав її. Але вкинув в яму. Вона якось вибралася і прожила ще 40 років.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, ями біля пам’ятника.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені святки?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз – так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Да.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

Так.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).