Місце запису: с. Маслівка, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 09.09.2005 р.;

Хто записав: Швед Зоя Бориславівна;

Респондент: Панікарська Марія Іванівна, 1917 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Панікарська Марія Іванівна, 1917 р. н., проживала у селі Маслівка Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Врожай був гарний, а забрала все в людей влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це робила радянська влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були винагороди.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніяких документів у них не було. Просто приходили й забирали все, що можна.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так, людей били, знущались, арештовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї вони не мали, але люди боялися їх і нічого не застосовували.

Як люди боронилися?

Люди ніяк не боронилися, а мовчали і терпіли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Старались приховати, але це майже ніколи не вдавалось.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Сільські активісти.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До хати їх приходило по два-три чоловіки. Цс були комуністи, активісти.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти ховали в скрині де зберігався одяг, або закопували десь в дворі чи на городі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим, хто пішов до колгоспу давали трошки вареної рідкої юшки

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали і одяг і рушники, а не тільки продукти харчування

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Так, я чула про цей закон. Людей, які збирали колоски ловили на полі. Якщо в них було п’ять колосків, то судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

У полі не дозволяли нічого збирати, а хто не слухався – карали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля і комори охороняли колгоспники, комуністи, активісти.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Бідніші йшли, бо їм не було чого втрачати, а заможні не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Людей змушували йти до колгоспу. Забирали все, що було, не було іншого виходу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу заховати було неможливо.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Прийти могли в любий час: вранці, ввечері і, навіть, вночі.

Скільки разів приходили до хати?

У нас забрали все. Свої ж люди, які сильніші. А в інших забирали активісти.

Коли почали помирати від голоду?

Вмирати з голоду люди почали зимою.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Держава сиротами не опікувалась. Допомагали сусіди або родичі.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували в селі ті, у кого була мала сім’я, хто був заможній. І, звісно, комуністи та активісти, бо частину того, що забирали в людей, залишали собі.

Хто зумів вижити?

В нашому селі будували залізницю, і тим, хто на ній працював давали пайки. Декому допомагали родичі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Дуже рідко допомагали, бо в більшості випадків допомагати не було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Збирали трави, різні корінці, листя, гнилу або мерзлу картоплю, колоски.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, родичі допомагали, якщо мали змогу.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, крапиву, гичку буряка.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Вербове гілля. Сушили і товкли в ступі жолуді, цвіт акації.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

З тварин їли всіх, кого можна було зловить: котів, собак, пацюків, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В кого залишився якийсь одяг чи інші речі – міняли в місті на продукти харчування!

Чи був голод у містах?

В місті також було важко, але такого, як у селі, голоду не було.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, я не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Померло людей багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так. В нашому селі був випадок, що батьки поїли своїх дітей. Люди йшли на все, щоб вижити.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих ховали колгоспники. На підводу скидали померлих і звозили до однієї ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні, нічого не платили, тільки давали пайок.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

У нас на кладовищі є місце, де поховано жертв Голодомору.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають родичі померлих.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Так, зараз згадують жертв Голодомору в церкві, а за часів радянської влади – забороняли.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Маслівка, Миронівський р-н, Київської обл.;

Дата запису: 08.09.2005 р.;

Хто записав: Швед Зоя Бориславівна;

Респондент: Борисенко Олена Василівна, 1919. р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Борисенко Олена Василівна, 1919. н., проживала у селі Маслівка Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Врожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Все, що було у людей, забирали комуністи, активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні, я не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніяких документів у них не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так, людей карали, били, а іноді, навіть, висилали із села.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї вони не мали, але ходили по кілька здорових чоловіків.

Як люди боронилися?

Люди боялися, ніякого опору не чинили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховати можна було, але майже завжди все знаходили

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Зерно шукали комуністи, приходили і нишпорили по всій хаті та в дворі.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

В більшості випадках приходили по два-три комуніста. Тільки в тих випадках, як їх висилали з села, було більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в печі, скрині.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні. Нічого не давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все: і одяг, і худобу, і продукти харчування.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Я не знаю про цей закон.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, хто збирав у полі колоски, тих били і забирали все.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля і колгоспні комори охороняли комуністи і активісти.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Деякі йшли, але не всі. Люди боялися всього нового.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Людей змушували йти до колгоспу, забираючи худобу і все інше.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу приховати не можна було – все одно знайдуть.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Забирали в будь-який час, навіть, серед ночі.

Скільки разів приходили до хати?

До нас приходили тричі.

Коли почали помирати від голоду?

На кінці зими, на початку весни – люди почали масово мерти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ні. Держава сиротами не опікувалася. В кого були родичі, то допомагали.

Хто не голодував у селі і чому?

В селі не голодували комуністи, активісти і ті, хто були з ними.

Хто зумів вижити?

Люди, які були на будівництві залізниці, їм давали пайки, у кого були родичі, які допомагали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, але дуже рідко, тому що всім було тяжко.

Які засоби вживали до виживання?

Люди старалися збирати різні трави, корінці, кору, жолуді, все, що можна було їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, родичі нам багато допомагали продуктами харчування. Вони не жили в селі, а в місті їм було легше.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

З рослин вживали в їжу лободу, гичку буряків, калачики, коріння клена.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З дуба жолуді використовували в їжу, цвіт акції.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Різни диких тварин і птахів їли. Все, що можна було зловить.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було поміняти на одяг щось з їжі.

Чи був голод у містах?

У містах голоду такого не було. Було тяжко, але не так, як у селі.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, я не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато людей померло в селі. Не знаю чи є такі відомості.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, в нашому селі був дід (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних

міркувань – Ред.), який з’їв своїх знайомих в яру за селом. Відтоді цей яр називають (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних

міркувань – Ред.).

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали померлих на кладовищі самі люди і колгоспники.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Тим, хто ховав померлих ніхто не платив. Люди помирали не тільки в хаті, а й прямо на дорозі.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, в нашому селі є місце на кладовищі, де поховані люди, які померли від голоду.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають тих, у кого є рідні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують у церкві тих, хто помер від голоду тільки зараз, а в часи радянської влади – забороняли.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати

Місце запису: с. Македони, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.09.2005 р.;

Хто записав: Міщенко Тетяна Василівна;

Респондент: Смоляр Євдокія Панасівна, 1912 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Смоляр Євдокія Панасівна, 1912 р. н., проживала у селі Македони Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю. У мене був син 1930-го року народження. У 1932-го року був у садку, їсти не було чого, то діти паслися калачиками – яке то було горе.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була засуха, податки та відбирала влада

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це були агенти «комнезами».

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Були покарання різні.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Не боронились.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна приховати, але не було чого.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило по двоє-троє.

Де можна було заховати продукти харчування?

Можна, але їх не було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали трохи борошна, мішали у траву і пекли лепетики.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула закону такого.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хотіли. Мій батько пішов перший у колгосп.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Мої рідні здали все у колгосп(скотину, весь реманент).

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І в день, і вночі. Я сховала трохи зерна, підвісила між одягом, а як знайшли, то водили під дулом автомата, щоб сказала де сховала. А коли  знепритомніє людина, тоді кидали її лежати та йшли геть.

Скільки разів приходили до хати?

Багато разів.

Коли почали помирати від голоду?

Точно не пам’ятаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю.

Хто зумів вижити?

Не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Як пропаде коняка, то бігли з сокирами, щоб щось відрубати і зварити. Полова чи листя щавлю.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Липа.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрахи.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна. Міняли одяг на кукурудзу.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так. Одна жінка з’їла дитину. В неї в хаті знайшли дитячу голову.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де вмирали, там і ховали.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так. Є на цвинтарі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Македони, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 07.09.2005 р.;

Хто записав: Міщенко Тетяна Василівна;

Респондент: Семещенко Ганна Карпівна, 1911 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Семещенко Ганна Карпівна, 1911 р. н., проживала у селі Македони Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так. У 1932-19933 рр. у мене померло двоє дітей, чоловік та вся родина.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Врожай відбирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Місцева влада і комнезами.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Мені це не відомо.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Були різні покарання.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Не боронились, бо їх залякували.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховували, але знаходили. А закопане пропадало.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Комнезами, місцеві та районні чиновники.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По два-три чоловіки. Місцеві та сільські комнезами.

Де можна було заховати продукти харчування?

В землю закопували. Якщо не знаходили, то згнивало.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так. Тим потроху допомагали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Так, Забирали все. Особливо в тих, хто не йшов до колгоспу.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не давали збирати колоски на полі, навіть, в жнива.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, гонили, віднімали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’їздчики полів, сторожі комор.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не всі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу ніде було сховати.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

По декілька разів, доки все не відібрали.

Коли почали помирати від голоду?

Ранньої весни, влітку.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто не опікувався. Діти помирали з голоду.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що були на той час при владі.

Хто зумів вижити?

Ті, що були при владі і в кого було що їсти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні, не було чим ділитися, допомагати.

Які засоби вживали до виживання?

Бур’ян, різне коріння. Полова гречана і просяна.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Може, в кого і була допомога, а у мене – ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя липи, лободи та інших бур’янів.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Липа, верба, листя ягідних, плюс полова.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Мені невідомо.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Обмінювали речі на продукти харчування.

Чи був голод у містах?

Не знаю. Мабуть, був не такий, як в селі.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Так. Обмін та продаж дорогих та золотих речей.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато. Перерахувати неможливо.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так. Були випадки.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Звозили частину на цвинтар, а то і на городі, в садку.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні. Змушували звозити до ями.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Цвинтар, по дворах, по городах.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Рідні, які вижили.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер так. За радянської влади – ні.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання 

Місце запису: с. Македони, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 17.09.2005 р.;

Хто записав: Міщенко Тетяна Василівна;

Респондент: Пікулик Ганна Мусіївна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Пікулик Ганна Мусіївна, 1915 р. н., проживала у селі Македони Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так. Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада відбирала. Хліб був на складах. Мета була знищити людей.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Активісти були.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Виказували сусідів.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Які документи? Ніяких не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Висилали із села. Вони вважали нас злочинцями.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні, вони були без зброї. Просто лякали людей.

Як люди боронилися?

Люди й дихати не могли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не сховати, бо знайдуть.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По всякому. І жінки, і чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Вночі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали по 100 грамів хліба.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Тільки їжу.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Судили за п’ять колосків.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Сильно карали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Мій батько охороняв та ділив хліб. Було йому дуже тяжко, бо всі хотіли їсти, а йому було всіх шкода.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотіли, а хто ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Як же, примушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто нікуди не ховав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень. Ввночі, мабуть, боялися.

Скільки разів приходили до хати?

Не вдавалося сьогодні, то приходили на наступний день.

Коли почали помирати від голоду?

Вже в 1932-му році, коли повимітали всі засіки.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто не опікувався. Вмирали прямо на вулицях.

Хто не голодував у селі і чому?

Може активісти.

Хто зумів вижити?

В нашій сім’ї з голоду не вмер ніхто.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали. Нам одна баба давала сирі буряки, огірки.

Які засоби вживали до виживання?

Нічого.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Що вони могли допомогти, коли були самі голодні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Товкли липу.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Калачики, липа, акацієві квіти.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Цього я не чула, щоб їли диких, а домашню – їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

За що ж було купить.

Чи був голод у містах?

Мабуть був.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ні.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Сама мати з’їла свою дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Були, що вивозили на кладовище.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Хто там платив. Їх примушувала влада, щоб не було трупів по селу.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Хто поминає, а хто й ні. Більшість поминають. А де й хрести поставили.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз, може, й поминають, а тоді й церкви не було.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Македони, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 10.09.2005 р.;

Хто записав: Міщенко Тетяна Василівна;

Респондент: Євтушенко Марія Іванівна, 1913 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Євтушенко Марія Іванівна, 1913 р. н., проживала у селі Македони Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, люди дуже мерли. Я звозила мертвих на підводах. Скидали в яму. Я була ше дівкою, моя мама працювала в яслах, то приносила нам молоко, затірку, ходили на буряк. Було іде людина і впала (вмерла від голоду).

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Відбирала все влада. Що було в людей – те й висипали. Хоч люди й ховали, але все знаходили й відбирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Були  «комнезами» в активах. Теж були бідні.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не били. А засуджували. Кудись висилали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю, бо не били і не вбивали.

Як люди боронилися?

Ховались.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Все рівно знаходили і відбирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Актив, «комнезами».

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили по три-чотири чоловіки. Лякали.

Де можна було заховати продукти харчування?

У ніч ховали, під піччю, копали ями і в ті ями, у льоху.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали похльобку, але від неї люди пухли. Ще трохи давали хліб.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Мабуть, нічого такого не брали. Головне відбирали хліб.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Ми ходили збирали на полях колоски, а за це судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Забороняли. Не можна було в колгоспі красти.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні. Були середняки, які не хотіли йти. А наш тато сам пішов у колгосп.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Вони чимось лякали, щоб люди йшли в колгосп.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Наш тато сам відвів коня у колгосп, а де люди ховали я не чула.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили вдень, щоб бачити де шукати.

Скільки разів приходили до хати?

Часто ходили.

Коли почали помирати від голоду?

Вже у 1933 році, коли викидали зерно у Дніпро.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Вони були в яслах, але теж помирали, бо й там не було чого їсти.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що відбирали хліб.

Хто зумів вижити?

Певно в кого була корова. Середняки.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Дуже допомагали. Ділились молоком і чим було.

Які засоби вживали до виживання?

У жнива крали колоски. Їли калачики, паслися, як гуси.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Комірники допомагали біднішим родичам.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Виминали колоски, калачики, городній молочай. Їли все, що було можна.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Листя з липи, бо з берестка колюче, а з вишні гірке. Їли листя яблуні.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

На полі ловили ховрахів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Одяг збували, ходили аж до Києва.

Чи був голод у містах?

Певно, що і у містах був голод.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, але дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас так: матері їли своїх дітей. Була одна жінка, то бачили як вона відрізала в дитини вуха. А в іншу сім’ю запросили переночувати хлопця та хотіли його з’їсти, але він утік.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Я і звозила, і ховала. Робила в колгоспі. Дали мені коней, то я возила померлих на кладовище, а там усіх скидали в яму.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили – писали трудодні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомі, але зараз їх не видно.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Як є рідні, то поминають, але не дуже. Наш тато похований у братській могилі. Я поминаю його на проводи.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминали, де правилося у церквах.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Македони, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  17.09.2005 р.;

Хто записав: Міщенко Тетяна Василівна;

Респондент: Вареник Олександра Іванівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Вареник Олександра Іванівна, 1915 р. н., проживала у селі Македони Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках, або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, добре пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Мабуть, все зібрала влада. Були шкідники такі, забирали зерно, висипали у Дніпро, щоб не діставалось людям.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Були активісти, такі самі бідняки.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю, наче не було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не було ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не били, а засуджували, трохи наказували

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Наче не було, бо не стріляли, не вбивали нікого.

Як люди боронилися?

Не боронились ніяк, ховались.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Уже й не ховали, бо все одно знаходили, відбирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти були.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили дві-три душі. Лякали і забирали хліб.

Де можна було заховати продукти харчування?

Трохи в піч ховали, але знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали по 100 г. хліба і похльобку-юшку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Наче не відбирали таке, брали зерно, хліб.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Ще був такий закон, що не можна було збирати колоски в полі, бо судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Забороняли. Не можна було й вкрасти.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Бідняки йшли, а середняки не хотіли йти. Наш тато сам пішов у колгосп.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли і страхали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де люди ховали не знаю, а наш тато відвів коня у колгосп.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Відбирали вдень, може вночі боялись.

Скільки разів приходили до хати?

Часто ходили попід хатами.

Коли почали помирати від голоду?

Десь у 1933-му році, коли вже не було у людей нічого.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Їх утримували у яслах, але вони теж там голодували, страждали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували комірники, активісти, бо вони збирали хліб, трохи крали собі.

Хто зумів вижити?

Середняки та в кого була худоба.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Дуже допомагали, ділились всім.

Які засоби вживали до виживання?

Хрохи ходили крали колоски, їли калачики, різне коріння. Так і виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Трохи допомагали, але голодували і самі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Калачики, городній молочай.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Товкли липове листя, листя з яблунь, квітки акації – солоденькі, добрі.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У полі ловили ховрахів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У Київ мама ходила, збували одежу, тато приносив кусочок сала, бо був колієм.

Чи був голод у містах?

Певно, що був і у містах.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Не знаю точно, наче, що продавали золото.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, була баба, що з’їла свою дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовище звозили. Там у яму всіх кидали.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив, а моя сестра звозила, то їй ставили трудодень.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Тоді ховали людей на кладовищі. Зараз воно заросло.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають на проводи.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминали, де були церкви.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Кадомка, Кагарлицький р-н, Київська обл.;

Дата запису:  26.08.2003 р.;

Хто записав: Андросенко Максим Іванович;

Респондент: Юхименко Ганна Євменівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Юхименко Ганна Євменівна, 1923 р. н., проживала у селі Коритище Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932-33 років?

Пам’ятаю.

А які, на Вашу думку, були причини Голодомору?

Причини були такі. Як почався 1929 рік – почали розкуркулювати людей. Розкуркулювали людей. В нас було 7 постройок, воли були, пара коней, молотарка, косарка все було як в колгоспі і все забрали в колгосп. А батько у революцію був головою сільської ради, а голова раїсполкому був Сенделейович. Я все здорово знаю. Тоді він збирав подать і відправляв у червону армію. А тоді залишилися ті, що знали Сенделейовича і батька, а тоді кажуть, що тікай куди-небудь, бо будуть у Архангельське висилати. І батько поїхав в Крим на будівництво єврейських сіл. А ми були з Ольгою на вокзалі. Сестра була з 1920 року. А ми як. Що там вони заробляли, як вони жили не знаю. А нас покинули на вокзалі. То ми підемо, там такий був амбар, де була кукурудза. А вони нам дадуть тієї кукурудзи, а води не було, а як поїзд зійде, то так і нам дадуть качанів і ми варимо. А тоді як… поїзда… ми назбираємо цього… запалять вони нам.Чи варило, не варило, а нагріли і гриземо. А тоді був такий буфет на станції. Ось, каже, село є, може, вам там татари щось дадуть. То ми підемо просить. Нас зустрів молодий, розкутав платок і дав кукурудзяний хліб такий шматок був, як бруслина. Він його розломив і дав. А як увійшли в село, вони нас напоїли… Це молоко… А тоді ми там були, а що ж на… спимо і не застудилися, і не померли. Вона каже: “Ідіть у дітдом”. А тоді дітей ніхто не брав, вони нікому були не потрібні. А дєтдом був у Сімферополі. Ми і кажемо, що дороги не знаємо, а вона каже: “Ідіть по залізній дорозі, тільки слухайте – як почуєте, що гуде, то тікайте з дороги”. То це йдемо по залізній дорозі, а Ольга іде і слухає. Прийшли ми туди. Ми там походили попід рядами. Нам хто рибину, хто катику, хто сиру. Все поїли. І був маленький сарайчик. Ми туди – переночували. Тоді забрали нас у дитячий будинок. Помили, нагодували, а батько прийшов довідатися де ми, а ця розказала де. А там зразу на базарі сказали, що нас забрали у дитячий будинок. Сидимо ми – їмо білий хліб і галушки, а Ольга раз… Я не знаю чого, коли батько заходить. “А я вас, –  каже, – шукаю”. Та Ольгу на руки, мені нічого. “Збирайтеся”. Зняли ті старі плаття, ми убралися, він дав нам чорні цукерки. Я дивилася – перший раз в житті побачила шоколад. З’їли, приїхали. Забрав нас батько, заробив грошей і написав у Крим до людей… Що вернули нам хату. А у тому районі добилилися, що батько у революцію у… збирав подать і каже… масла, а тоді… а там картоплина чищена. І за те вернули хату, ми вернулися у началі 1932 року. І так перед жнивами колоски збирали, гонили нас, а тоді приїхали з Херсону люди, мене брали для…  Це були ми в колгоспі, мені було 4 роки, 22 грудня 5 років, а мене взяли на… Так вони кажуть: “Вона вміє – заберіть”. Так я дитину гляділа. Дитина хвора: ззаду горб, спереду горб, ноги сплетені. З тою дитиною я носилася, гляділа. Тоді приїхав якийсь дід, забрав цю дитину, батько тієї жінки. Мене привезли додому – якраз почався 1933 рік. І це – мати дома й батько. Батько був тесляр, людям ставні на вікна робив, бо лазять. Хто давав кружку солі, хто гороху, хто якоїсь чечевиці – то така була плата. Принесли люди костюм, одежу яку-небудь, а коли розкуркулювали, то люди вночі прийшли і кажуть, що: “Вас розкуркулять”. Був батько, так… був, то як таке вже бідне прийде, та що-небудь поможе – то мішок борошна, тому картоплі, тому те, тому те давав батько. І вони прийшли і сказали: “В них забрали одежі трохи”, – а як вже настав 1933-й, то принесли. І батько забрав весною одежу цю і поїхав у Київ міняти на якусь крупу. Він не виміняв. Тоді такий був закон – хто явиться в Київ, то відбирали у порожні церкви, замикали, поки не помруть, а тоді вивозили в… Це так було, це істина правда. Бог свідок. 

Тоді немає батька. Мати заболіла водяною хворобою. 1933 рік – Ольга пішла на роботу, Ользі є робота, то й робить. Я пішла, сказали, що поки немає. Настали жуки – пішла я тоді на роботу. Мені кажуть: “Ти ж мала, не знаєш який жук”, – а брат наш самий старший був з першого року… взявся там робить в гуртожиток. Він побалакав і мене прийняли на роботу. Мати хвора, в хаті нема нічого – тільки кожушок, із кожушка спина з одежі, більше нічого немає і мати лежить… Кожух… І роззули вона, хоча і осінь була, ще тепло було, але вона взула, щоб не забрали. А її роззули, забрали, роздягли. Тоді ходила я на роботу – 1933-й рік почався. По дорозі люди, як я вже йшла… Вже розкуркулював – в кого не було землі, то ходили до багатих, заробляли і підтримували. А як вже не стало, як вже розкуркулили, то він… колгосп не зібрався, то вони по дорозі люди мерли, так і розкладалися.

Ніхто не звозив їх?

Ніхто. Це тільки в селі назначили одну підводу і одного чоловіка. Він збирав людей. У кого були корови позоставалися. А у кого не було худоби, то хати повікриваті, а бур’яни такі, що треба розгортати, як у хати йти. І заглянув, немає мертвого – поїхав далі. Тоді на віз мертвих викидає, а хто здоровіше, викопує велику яму і він туди їх скидає. Тоді… по тому кутку пройти не можна було – така була вонь. А тоді ж ми на… ходили, давали по 300 г хліба. А хто вмирав на дорозі, то ніхто не збирав. І варили, давали вівсяний кандьор. І таке ми їли. Зараз ніхто не повірить, хоч головою землю вибий, а тоді їли. І було 60 дітей, це я знаю… був бригадир коло дітей, чоловік. А чого його поставили – бо в нього були часи, а ні в кого не було. Діти робили тільки до 4-ох годин і все, а вже уранці, коли роздадуть їсти дорослим, бо їм треба полоти, а жуки то й так побудуть, а дітям як останеться, то їм у обід дадуть. Тоді поїдять діти і він веде їх на роботу. Було 60 дітей, а жнив діждало 12. Була така маленька хата і там жили давні робочі і таке маленьке ліжко односпальне, плита і все, і коридорчик. Який той коридор був, а я так: простягну ногу у ту і другу стіну, такий був завширшки. А це так, знаєте, Бог дав мені здоров’я – дощі, знаєте, мокро і діти полягають… Дітей – холодне, а це вмерло, далі тепле, я там і зупинилась. Тоді рано витягають цих дітей та десь у яму скидають. І тоді директор цукрового заводу, бо це [маляс] … був від цукрового заводу. Це директор привіз малят і по четвертушці на жиждень давали [малясу]… а добра. Корови в радгоспі були гарні, жирні, воли гарні були, бо землю треба було оброблять і коні. Так коровам та коням кропили [малясом] … солому і вони їли. А воду не давали нами пити, вони не знали… поки дорослий прилізе, то та вода й вилитить. А до води не допускали, бо такі люди були страшні, щоб корів не заразили. Тільки хто до жолоба, щоб напитися – того батогом, а грязь дощ. А тоді дивлюся я, бочка їде, я й кажу дядьку… думаю, куди ж він повезе її, дивлюсь – повіз.

Прихожу, замкнутий кружок. Вже… і вже поїхав по… на Миронівку. Почалося розвиднятися, я встала. Що ж робити? Беру соломину, як таку, аби кіт на впав і собака. Встромлю соломину… витягну – наїлася. А за третім разом я поймалася. Коли йде управляючий, він каже: “Не тікай, не бійся, їж”. Туди я так і ходила, осталася жива. А ті діти, що із дванадцятьох, померли, понаїдалися. У них на городах посіяно, намололи ще зеленого, шлунки полопалися, понаїдалися та й померли. Осталися: Ганна Буценкова, я та інший хлопець, ще був один Ваня – четверо. То цих двоє ходили в школу, а я ходила весь час, блохи нападали… А тоді… після самов’язки… і будуть молотить, вже й змолотили, привезли, так з останнього борошна вівса зварили сім галушок, давали дітям. Я так наїлася, така довольна була, ще такої радості у мене не було, скільки я живу. Тоді ходила я, а воші напали. Ще й про воші розкажу. Можна?

Можна.

Я вночі плачу вже після жнив, а жінка сидить і питає: “Чого ти плачеш?”. Я кажу, що мене воші кусають, вже не можу одбитися. Вона глянула, розв’язала вузлик, знайшла якусь тряпчину, нарвала мені і сказала що куди прикласти. І так вона мені допомогла.

Вже я живу там, хлопець телята пас, було тоді 9 телят і корова, манюнькі телята. А спала в корівнику. До чого ж гарно там, і м’яко, і тепло. Там я і ночувала. Мені давали по півлітра молока, уже я сили набралась. А тоді телята забрали в корівню… І тоді сніг упав, а я боса. Ще як телята паслися, були морози. Мене забрали додому… вона мені їсти дала. Пішов він і каже: “Расчьот тобі візьму”. Привіз мені 18 рублів – грошей за літо. А мати вже вмерла, хата пуста. Набрали вони 100 кілограм… ячного і… соломи і каже, щоб топить. А хата здорова, холодно, вікна вибиті. Товчу я цілий день кутю, а вже холодно, зима, товчу, і тоді її не стало. Вона пішла до управляючого та й каже: “Дайте що-небудь, може випишете щось, бо в нас немає нічого”. А він каже: “То йдіть до болотар… там мишачі нори, і миші наносили в нори бобу”. То ми розкопували ту землю, ті нори. У нас тільки одне відро було, то повне відро бобу назбирали. Варили та їли.

А літом, як дощі були, у мене була ряднина і ряднину прив’язувала до себе чугун, то як холодно, я напинаюся тієї рядниною, а чугунчика на голову – і тепло. Так я прожила 33-й. А люди, до однієї жінки раз приїхав – вона лежить, не встане, вмирає. А по сусідству чоловік – комендант, у нього хлів новий, якійсь родич у нього був у тій… де розкуркулювали, а кури там жили, бо шукали зерна. А хату він відчинить і не зачиняє, а вона не встане зачинити. Зайшов півень, вона на нього накаталася, задавила, а потім здужала і встала. А у колгоспі, дощ чи не дощ, вивозять у діжках суп такий пахучий, бульйон, коней варять. То начальство м’ясо поїсть, а нам – юшка. Хто подужав на поле ходить, той залишився живий, а хто не подужав – ті померли. А тоді цю жінку приїхав забирати, вона зсунулася з воза, сховалася і залишилася жива, заміж вийшла, а тоді йому докоряла. Це такий 33-й був, а тоді вже зиму люди вижили так. Вивозили суп той людям, а тоді давали вже все, вже поздоровшали. А з Росії привозили робочих, проривали буряки. І так це було… ходить, ходить найшла… прополола. Знов ходить… прополола. І далі копали. Пообкопували… так вони і замерзли. Не було кому і не було в чому. Та люди врятувалися і ходили у… городи не посадили, то ті буряки носили та їли. Та дождали уже літа, а літом… в колгосп та в колгоспі баланду варили, то вижили. 33-й та 34-1 – не було хліба, але вже люди садили городи. То кукурудзою, то квасолею, то гарбузами, то буряками, а хліба ще не було. То це так і виживали.

А коли Вас розкуркулювали, то хто це робив?

Хто робив? … Федор.

Ні, я маю на увазі, які люди? Комсомольці чи ще хтось?

Да були комсомольці і голова сільської ради, і були зами. А що мені… надоїдали до мене. Де батько… до мене. Не знаю, не знаю. А тоді питають чи їла я що сьогодні? Не знаю. Не знаю і все. Бо я і не знала. Я не бачила як одівалися.

А чи мали вони зброю чи документи на це?

Яку там зброю. Люди були роззброєні.

А люди намагалися якось боронитися, коли забирали хліб?

Ніхто нічого. Ніхто з хат не виглядав. Прийшли – пограбували. Грузили в комори, в нас комора велика була, крита залізом, і хата залізом, а то все соломою. А комора, я знаю, така гарна, нова. Такі камені великі. А тоді на тих каменях стіни, стеля, дах, а по боках засіки. Я забіжу у комору та бігаю, бігаю по тій коморі. Мати мені то груш, то яблук дає сухих чи достане із засіка. То вигрузили було і борошно, і крупа, і посівне зерно. Взагалі все було, що треба. Все вигружали на вози, а на возах спереду отакі дві… здорові і червона матерія. На матерії щось написано. Я кажу: “Що воно написане?” А мені і кажуть: “Червона валка пописано. Везе хліб у заготівлю”. Так написано було і грузили, і везли все на Мироновку.

А були такі люди, що не голодували?

Які не голодували? Голодували люди усі. Хліба не було ні в кого. Тільки у кого корови ті і зосталися, то молоком врятувалися. А не голодували: голова сільради, голова колгоспу, бригадири. Бо бригадири роздавали. Буває роздають одну хлібину на бригаду. Знаю, що у моєї сестри був чоловік бригадиром і він роздавав хліб. В них хліба не було дома, а картопля була. То це вона мені борщу дасть, а він принесе скибочку хліба. Оце так. А так, щоб голодували, то не всі, бо корови були, а корова є – значить не біда. А хліба не було.

А випадки людоїдства відомі? 

(*Далі по тексту міститься чутливий метеріал – Ред.)

У нас одна жінка її (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.)… казали, і вона пішла до одного чоловіка, в якого було посаджено трохи картоплі, лушпайками посадив. І вона почіплялася, каже, вже перед жнивами. Так вона і мене манила. У вас, каже… вона піде на радгосп, набере людей. Люди сходились на радгосп звідусіль, ночувати не було де. А вона набере людей, вибере, які… приведе додому та й каже їм: “Оце корову зарізала, сестра у…поламала”, – вона їх людським м’ясом нагодує, а вони голодні. Та на… заснуть. Вона голови повідрубує. Кишки в льох, голови на горище на хату. То ті порозкладались голови черепи голі, а 9 голів ще такі, що не розклались знайшли. І вона свого хлопця: “Я тебе”, – каже… А вона прийшла… з дитиною, та каже: “Анько давай… зарубаємо,” – так він устав. “Давай пізніше”, – а він почув, а то лежав – лежав трохи і встав. А вона: “Куди ти?” Він їй: “Надвір”. “Ну йди”. А він пішов надвір у бур’яни і втік у Мироновку. Йому було 7 год. Пішов у Мироновку, а у Мироновці його сестра жила і сестра така… його влаштувала десь у дитячий будинок. А вже після Голодомору дітей, яких позабирали бажаючі, а інших привозили в колгосп і колгосп їх узував, одягав і кормив. А тоді до неї. Вона пішла порвала картоплю, а він: “Зараз піду я до неї та заберу”. Хіба вона порвала всю картоплю та поїла? Він прийшов, а був здоровий, у хату і питає: “Ти картоплю мою поїла?”. А вона “Ні”. “А хто? Ти їла, люди бачили – ти”. Давай же трусить, а в коморі пакунок – аж там руки одрубані і ноги і голова, а тулуб… А він тоді насилу вийшов надвір, пішов… Які в селі були чоловіки такі здорові, голова колгоспу і кажуть: “Кого ти з’їла? Олексу з’їла?” – питають. “Ні”. “А кого ти їла?” “Брала на радгоспі людей”. А їй взяли руки, а тоді дверима вдарять по кості, а кості затріщать. Так її стратили. Так вона зізналася скількох з’їла, де брала. Казала, що на радгоспі і їла м’ясо. 

А 33-й був, то так вже люди бідували. А восени на бригаду дали по мішку борошна, по бідону молока та по півлітра олії. І це на… дали мішок і клунок на хліб. Та на жовтневу наварили вареників, а варили і пекли це все у мого брата, бо мій брат взяв заміж удову, а вдова… купець. А в неї у чоловіка сестра за головою сільради замужом і корови не забрали у брата, і хату зробив гарну, і зараз стоїть, із дуба. І наварили восени затірки, хліба напекли і вареників наварили. Вже сказали на 12 їдь у сільбуд. Буде гармошка грати, будуть подарунки давати. Ну а я не дивилася, бо всі діти були в драному, а я наїлась вареників вже мені Ганна багато дала. Побігла і я на те диво дивиться. Боже діти, розказують, і співали Наталки Полтавки. Тоді заграла гармошка, а тоді дали подарунки. Трохи менша хусточка та червона як прапор. Кожному хто косив, в’язав. Вони танцювали у колі і махали прапорами. Така краса, я такого дива ще не бачила. І ще знаю, що один дід танцював і співав, жінка в нього тиковка була, а любима дівчина… Тоді взяли мене люди глядіти дитину. Гляділа я, була на радгоспі до жнив і було дуже гарно. Гроші платили мені. То 7 рублів на місяць, то 5 рублів, а це були великі гроші. Забрала сестра. А тоді… “Тобі краще буде, іди сюди”. Тут у їх корова є, а мені було хуже. Я просилася, але Ганна, якась родичка, додержала мене там. А в школу відпустили. А Ганна каже: “Що тобі в школу, он радгосп… ще й тобі школа”. А вона прийшла із хлопцем, а той хлопець гарно вчився. А я кажу: “Іван, я хочу знать табличку”. А він написав мені, а тоді пізніше: “Ну що – вивчила?” Кажу “Ні”. Так він мені каже: “Співай!”. Я вилізу на вишню і співаю. Так я і вивчила табличку. Люди кажуть: “Що то вона за пісню співає? Та чорт його знає, що вона співає!”

А що таке Торгсін знаєте?

Не знаю. А що воно таке? Те що люди голодували не один рік. Голодували. Хліба недостача була аж до 36-го року.

Скажіть Ваше прізвище, ім’я, по батькові?

Юхименко Ганна Євменова. 

А рік народження?

1923-й рік.

А в якому селі це було?

Я сюди прийшла в Кадомку у 1947-му році.

А де Ви народилися?

У Коротишки(с. Коритище – Ред.).

А район? 

Мироновський, Київська область. Це мені нічого за це не буде?

А кого Ви вважаєте Винним у Голодоморі? 

Чого Голодомор явився? Ось зараз і скажу чого явився. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Трухла Валентина Семенівна, 1936 р. н. 

Розповіла про Голодомор в селі Трипілля Обухівського району Київської області, під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Трухла Валентина Семенівна, 1936 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1946-47 роках?

Пам’ятаю 1946-47 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Це було після війни і неврожай. Время було трудне. Все не вродило, то геркулес крутили їли, картоплю десь на полі гнилу шукали їли, бо не було чого де взять, жолуді їли, з овса висівку пекли.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

А хто ж робив? Власть робила післявоєнна.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було. Судили. Забирали. Ми на поле ходили колоски збирарть, то як голова побачить – то судить будуть, або в колгоспі було мати колосочок візьме, то матері хліба не дадуть.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Які там документи? Що хотіли те й робили. Тоді документів не було. Тоді власть була – як зараз оце, хто що хотів, те й робив.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було. І висилали, і судили, і били, і закривали на сутки, а то й більше.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали. Пооставалось після війни. Вони те поховали. Або палили хто винен, то хату підпалить, то й хата згорить. І зброя була в них.

Як люди боронилися?

Як оборонялись?! Заплакала, та й усе. Якщо засудили, то треба було йти і відсижувати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не було куди приховувати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Поліцаї. Було баба іде до Києва пішки, візьме якусь хустку, щоб виміняти, то їх там кого Кончої Заспи перестріне поліцай і позабирають усе чисто.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І три, і чотири. Вони вже померли, або їх повиселяли.

Де можна було заховати продукти харчування?

А де ти їх заховаєш? Крім погреба.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали по півкіла ячменя. А так нічого не давали. Тілько як украдеш, то маєш.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що було.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чули. П’ять колосків украдеш і тюрма тобі буде.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Але крали. Було баба піде пізно на буряки, щоб бурячок взяти, а гляди голова іде, то ми в яр заховаємося, поки він проїде і несем два або три буряки додому.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були охоронці. На полях і коло комори на конях їздили об’єзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Примушували. Наприклад, якщо не підеш в колгосп, то одрізували землю і люди йшли в колгосп за півціни.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Як я вже сказала – змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ти їх сховаєш? Прийдуть, заберуть, а може тобі якусь копійку дадуть.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вночі, і утром бувало.

Скільки разів приходили до хати?

Раз прийдуть – не віддаси, то й 3, і 4, і 5 разів прийдуть. По всякому бувало. 

Коли почали помирати від голоду?

Як вже не було чого їсти. Пухли і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто не опікувався, погибали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували тіки поліцаї, голова колгоспу, сільради.

Хто зумів вижити?

Ті, кому було трохи легше, не їв того, що ми їли, то й вижив. Поліцаї, голова. А такі люди мерли, бо не було чого їсти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися. Було таке. Було підеш на поле, назбираєш гнилої картоплі, напечем у печі і їмо гуртом всі.

Які засоби вживали до виживання?

Якось перебивались, там те з’їси, а там те. А більшість люди мерли, бо голодні були.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А які тоді родичі були! В нас не було. Просто ділилися з людьми і виживали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І пасльон їли, і яблука гнилі, і все, що попало. Тоді не так було як зараз.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

І качки якісь були. І жаб їли. Я правда не їла, але були люди, що їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В нас, наприклад, нічого не можна було виміняти. А було люди поїдуть в Германівку або в Миронівку, виміняють якогось зерна, та коржа спечуть.

Чи був голод у містах?

Був скрізь. Але не всі голодували.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості? 

Багато в голодовку померло. Ми ж не пересчитаємо їх усіх.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Було таке. Там де був Рибколгосп, там голова колгоспу, там баба діда з’їла. А ми були малими, і коли бабу забирали, то ми бігли й кричали: «Людоїдка!»

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі. А хто  в саду, а хто й під хатою. Де приходилось.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив їм.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Є, але ці могилки вже дуже старенькі, тому й не всі про них знають.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер згадують і поминають і в книжечки записували.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є в нашому селі церква. До Московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Є, і хрести, і оградки, пам’ятники.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1946-47рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Німці винуваті.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні не чула про таке.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: невідомо;

Хто записав: Потороча Дмитро Анатолійович;

Респондент: Потороча Петро Максимович, 1925 р. н. 

Під час Голодомору Потороча Петро Максимович, 1925 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Політика така, советська власть хотіла командувать, оті навмисно зробила голодовку. Ховали загиблих так, як і щас, вони ж свої, рідні. 

 Місць вшанувань не було, ховали до своїх, а потім після смерті і самі притулюються до них.

Ховати їжу було важко, куди ж його ховать, як вони шурують по всіх кутках, кругом дивляться. Забрали всі вузлики, квасолю, все. Одна баба квасолю заховала в полову і там знайшли і забрали. Людей загинуло багато, хто його посщитає, ховають і все. Там одна баба діда свого зварила, а шо зробити – їсти нема чого? Тож ти його не порахуєш! А ховали всіх до одної купи. Їли шо попало, хто шо знайде, пішов, мерзлу картоплю викопав, мати зробила тертеники. Ходив до школи, а потім кинув, бо не було чого їсти, а трохи піздніше почали в школі суп варити. Пасльон їли. З цього Голодомору батько втік з села в Київ грущиком, хліб, масло, тюльку передавав, уже їли мундерку, як горіх малу. У батька було все: віз, коняка, плуг, але все здав в колгосп, щоб вижити, а що ти зробиш, і втік у Київ. Колгосп дер все, останнє забирали. В школу ходив, так одна багатша, ми бідніші були, напече пиріжків та зве мене (пальцем показує до себе), та дасть мені одного, а я рішу задачку їй і собі, але і в мене не правильно і в неї не правильно. Багацько людей знічтожили, позабирали і подосі ніхто не прийшли. Батька забрали в Обухів, але потім отпустили і він прийшов додому, а що ти зробиш, банда Зельоного була, людей в яр кидали, стріляли. Якби то не батько, то і мене, мабуть, не було, вижили завдяки йому.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).