Місце запису: с. Кадомка, Кагарлицький р-н, Київська обл.;

Дата запису:  26.08.2003 р.;

Хто записав: Андросенко Максим Іванович;

Респондент: Юхименко Ганна Євменівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Юхименко Ганна Євменівна, 1923 р. н., проживала у селі Коритище Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932-33 років?

Пам’ятаю.

А які, на Вашу думку, були причини Голодомору?

Причини були такі. Як почався 1929 рік – почали розкуркулювати людей. Розкуркулювали людей. В нас було 7 постройок, воли були, пара коней, молотарка, косарка все було як в колгоспі і все забрали в колгосп. А батько у революцію був головою сільської ради, а голова раїсполкому був Сенделейович. Я все здорово знаю. Тоді він збирав подать і відправляв у червону армію. А тоді залишилися ті, що знали Сенделейовича і батька, а тоді кажуть, що тікай куди-небудь, бо будуть у Архангельське висилати. І батько поїхав в Крим на будівництво єврейських сіл. А ми були з Ольгою на вокзалі. Сестра була з 1920 року. А ми як. Що там вони заробляли, як вони жили не знаю. А нас покинули на вокзалі. То ми підемо, там такий був амбар, де була кукурудза. А вони нам дадуть тієї кукурудзи, а води не було, а як поїзд зійде, то так і нам дадуть качанів і ми варимо. А тоді як… поїзда… ми назбираємо цього… запалять вони нам.Чи варило, не варило, а нагріли і гриземо. А тоді був такий буфет на станції. Ось, каже, село є, може, вам там татари щось дадуть. То ми підемо просить. Нас зустрів молодий, розкутав платок і дав кукурудзяний хліб такий шматок був, як бруслина. Він його розломив і дав. А як увійшли в село, вони нас напоїли… Це молоко… А тоді ми там були, а що ж на… спимо і не застудилися, і не померли. Вона каже: “Ідіть у дітдом”. А тоді дітей ніхто не брав, вони нікому були не потрібні. А дєтдом був у Сімферополі. Ми і кажемо, що дороги не знаємо, а вона каже: “Ідіть по залізній дорозі, тільки слухайте – як почуєте, що гуде, то тікайте з дороги”. То це йдемо по залізній дорозі, а Ольга іде і слухає. Прийшли ми туди. Ми там походили попід рядами. Нам хто рибину, хто катику, хто сиру. Все поїли. І був маленький сарайчик. Ми туди – переночували. Тоді забрали нас у дитячий будинок. Помили, нагодували, а батько прийшов довідатися де ми, а ця розказала де. А там зразу на базарі сказали, що нас забрали у дитячий будинок. Сидимо ми – їмо білий хліб і галушки, а Ольга раз… Я не знаю чого, коли батько заходить. “А я вас, –  каже, – шукаю”. Та Ольгу на руки, мені нічого. “Збирайтеся”. Зняли ті старі плаття, ми убралися, він дав нам чорні цукерки. Я дивилася – перший раз в житті побачила шоколад. З’їли, приїхали. Забрав нас батько, заробив грошей і написав у Крим до людей… Що вернули нам хату. А у тому районі добилилися, що батько у революцію у… збирав подать і каже… масла, а тоді… а там картоплина чищена. І за те вернули хату, ми вернулися у началі 1932 року. І так перед жнивами колоски збирали, гонили нас, а тоді приїхали з Херсону люди, мене брали для…  Це були ми в колгоспі, мені було 4 роки, 22 грудня 5 років, а мене взяли на… Так вони кажуть: “Вона вміє – заберіть”. Так я дитину гляділа. Дитина хвора: ззаду горб, спереду горб, ноги сплетені. З тою дитиною я носилася, гляділа. Тоді приїхав якийсь дід, забрав цю дитину, батько тієї жінки. Мене привезли додому – якраз почався 1933 рік. І це – мати дома й батько. Батько був тесляр, людям ставні на вікна робив, бо лазять. Хто давав кружку солі, хто гороху, хто якоїсь чечевиці – то така була плата. Принесли люди костюм, одежу яку-небудь, а коли розкуркулювали, то люди вночі прийшли і кажуть, що: “Вас розкуркулять”. Був батько, так… був, то як таке вже бідне прийде, та що-небудь поможе – то мішок борошна, тому картоплі, тому те, тому те давав батько. І вони прийшли і сказали: “В них забрали одежі трохи”, – а як вже настав 1933-й, то принесли. І батько забрав весною одежу цю і поїхав у Київ міняти на якусь крупу. Він не виміняв. Тоді такий був закон – хто явиться в Київ, то відбирали у порожні церкви, замикали, поки не помруть, а тоді вивозили в… Це так було, це істина правда. Бог свідок. 

Тоді немає батька. Мати заболіла водяною хворобою. 1933 рік – Ольга пішла на роботу, Ользі є робота, то й робить. Я пішла, сказали, що поки немає. Настали жуки – пішла я тоді на роботу. Мені кажуть: “Ти ж мала, не знаєш який жук”, – а брат наш самий старший був з першого року… взявся там робить в гуртожиток. Він побалакав і мене прийняли на роботу. Мати хвора, в хаті нема нічого – тільки кожушок, із кожушка спина з одежі, більше нічого немає і мати лежить… Кожух… І роззули вона, хоча і осінь була, ще тепло було, але вона взула, щоб не забрали. А її роззули, забрали, роздягли. Тоді ходила я на роботу – 1933-й рік почався. По дорозі люди, як я вже йшла… Вже розкуркулював – в кого не було землі, то ходили до багатих, заробляли і підтримували. А як вже не стало, як вже розкуркулили, то він… колгосп не зібрався, то вони по дорозі люди мерли, так і розкладалися.

Ніхто не звозив їх?

Ніхто. Це тільки в селі назначили одну підводу і одного чоловіка. Він збирав людей. У кого були корови позоставалися. А у кого не було худоби, то хати повікриваті, а бур’яни такі, що треба розгортати, як у хати йти. І заглянув, немає мертвого – поїхав далі. Тоді на віз мертвих викидає, а хто здоровіше, викопує велику яму і він туди їх скидає. Тоді… по тому кутку пройти не можна було – така була вонь. А тоді ж ми на… ходили, давали по 300 г хліба. А хто вмирав на дорозі, то ніхто не збирав. І варили, давали вівсяний кандьор. І таке ми їли. Зараз ніхто не повірить, хоч головою землю вибий, а тоді їли. І було 60 дітей, це я знаю… був бригадир коло дітей, чоловік. А чого його поставили – бо в нього були часи, а ні в кого не було. Діти робили тільки до 4-ох годин і все, а вже уранці, коли роздадуть їсти дорослим, бо їм треба полоти, а жуки то й так побудуть, а дітям як останеться, то їм у обід дадуть. Тоді поїдять діти і він веде їх на роботу. Було 60 дітей, а жнив діждало 12. Була така маленька хата і там жили давні робочі і таке маленьке ліжко односпальне, плита і все, і коридорчик. Який той коридор був, а я так: простягну ногу у ту і другу стіну, такий був завширшки. А це так, знаєте, Бог дав мені здоров’я – дощі, знаєте, мокро і діти полягають… Дітей – холодне, а це вмерло, далі тепле, я там і зупинилась. Тоді рано витягають цих дітей та десь у яму скидають. І тоді директор цукрового заводу, бо це [маляс] … був від цукрового заводу. Це директор привіз малят і по четвертушці на жиждень давали [малясу]… а добра. Корови в радгоспі були гарні, жирні, воли гарні були, бо землю треба було оброблять і коні. Так коровам та коням кропили [малясом] … солому і вони їли. А воду не давали нами пити, вони не знали… поки дорослий прилізе, то та вода й вилитить. А до води не допускали, бо такі люди були страшні, щоб корів не заразили. Тільки хто до жолоба, щоб напитися – того батогом, а грязь дощ. А тоді дивлюся я, бочка їде, я й кажу дядьку… думаю, куди ж він повезе її, дивлюсь – повіз.

Прихожу, замкнутий кружок. Вже… і вже поїхав по… на Миронівку. Почалося розвиднятися, я встала. Що ж робити? Беру соломину, як таку, аби кіт на впав і собака. Встромлю соломину… витягну – наїлася. А за третім разом я поймалася. Коли йде управляючий, він каже: “Не тікай, не бійся, їж”. Туди я так і ходила, осталася жива. А ті діти, що із дванадцятьох, померли, понаїдалися. У них на городах посіяно, намололи ще зеленого, шлунки полопалися, понаїдалися та й померли. Осталися: Ганна Буценкова, я та інший хлопець, ще був один Ваня – четверо. То цих двоє ходили в школу, а я ходила весь час, блохи нападали… А тоді… після самов’язки… і будуть молотить, вже й змолотили, привезли, так з останнього борошна вівса зварили сім галушок, давали дітям. Я так наїлася, така довольна була, ще такої радості у мене не було, скільки я живу. Тоді ходила я, а воші напали. Ще й про воші розкажу. Можна?

Можна.

Я вночі плачу вже після жнив, а жінка сидить і питає: “Чого ти плачеш?”. Я кажу, що мене воші кусають, вже не можу одбитися. Вона глянула, розв’язала вузлик, знайшла якусь тряпчину, нарвала мені і сказала що куди прикласти. І так вона мені допомогла.

Вже я живу там, хлопець телята пас, було тоді 9 телят і корова, манюнькі телята. А спала в корівнику. До чого ж гарно там, і м’яко, і тепло. Там я і ночувала. Мені давали по півлітра молока, уже я сили набралась. А тоді телята забрали в корівню… І тоді сніг упав, а я боса. Ще як телята паслися, були морози. Мене забрали додому… вона мені їсти дала. Пішов він і каже: “Расчьот тобі візьму”. Привіз мені 18 рублів – грошей за літо. А мати вже вмерла, хата пуста. Набрали вони 100 кілограм… ячного і… соломи і каже, щоб топить. А хата здорова, холодно, вікна вибиті. Товчу я цілий день кутю, а вже холодно, зима, товчу, і тоді її не стало. Вона пішла до управляючого та й каже: “Дайте що-небудь, може випишете щось, бо в нас немає нічого”. А він каже: “То йдіть до болотар… там мишачі нори, і миші наносили в нори бобу”. То ми розкопували ту землю, ті нори. У нас тільки одне відро було, то повне відро бобу назбирали. Варили та їли.

А літом, як дощі були, у мене була ряднина і ряднину прив’язувала до себе чугун, то як холодно, я напинаюся тієї рядниною, а чугунчика на голову – і тепло. Так я прожила 33-й. А люди, до однієї жінки раз приїхав – вона лежить, не встане, вмирає. А по сусідству чоловік – комендант, у нього хлів новий, якійсь родич у нього був у тій… де розкуркулювали, а кури там жили, бо шукали зерна. А хату він відчинить і не зачиняє, а вона не встане зачинити. Зайшов півень, вона на нього накаталася, задавила, а потім здужала і встала. А у колгоспі, дощ чи не дощ, вивозять у діжках суп такий пахучий, бульйон, коней варять. То начальство м’ясо поїсть, а нам – юшка. Хто подужав на поле ходить, той залишився живий, а хто не подужав – ті померли. А тоді цю жінку приїхав забирати, вона зсунулася з воза, сховалася і залишилася жива, заміж вийшла, а тоді йому докоряла. Це такий 33-й був, а тоді вже зиму люди вижили так. Вивозили суп той людям, а тоді давали вже все, вже поздоровшали. А з Росії привозили робочих, проривали буряки. І так це було… ходить, ходить найшла… прополола. Знов ходить… прополола. І далі копали. Пообкопували… так вони і замерзли. Не було кому і не було в чому. Та люди врятувалися і ходили у… городи не посадили, то ті буряки носили та їли. Та дождали уже літа, а літом… в колгосп та в колгоспі баланду варили, то вижили. 33-й та 34-1 – не було хліба, але вже люди садили городи. То кукурудзою, то квасолею, то гарбузами, то буряками, а хліба ще не було. То це так і виживали.

А коли Вас розкуркулювали, то хто це робив?

Хто робив? … Федор.

Ні, я маю на увазі, які люди? Комсомольці чи ще хтось?

Да були комсомольці і голова сільської ради, і були зами. А що мені… надоїдали до мене. Де батько… до мене. Не знаю, не знаю. А тоді питають чи їла я що сьогодні? Не знаю. Не знаю і все. Бо я і не знала. Я не бачила як одівалися.

А чи мали вони зброю чи документи на це?

Яку там зброю. Люди були роззброєні.

А люди намагалися якось боронитися, коли забирали хліб?

Ніхто нічого. Ніхто з хат не виглядав. Прийшли – пограбували. Грузили в комори, в нас комора велика була, крита залізом, і хата залізом, а то все соломою. А комора, я знаю, така гарна, нова. Такі камені великі. А тоді на тих каменях стіни, стеля, дах, а по боках засіки. Я забіжу у комору та бігаю, бігаю по тій коморі. Мати мені то груш, то яблук дає сухих чи достане із засіка. То вигрузили було і борошно, і крупа, і посівне зерно. Взагалі все було, що треба. Все вигружали на вози, а на возах спереду отакі дві… здорові і червона матерія. На матерії щось написано. Я кажу: “Що воно написане?” А мені і кажуть: “Червона валка пописано. Везе хліб у заготівлю”. Так написано було і грузили, і везли все на Мироновку.

А були такі люди, що не голодували?

Які не голодували? Голодували люди усі. Хліба не було ні в кого. Тільки у кого корови ті і зосталися, то молоком врятувалися. А не голодували: голова сільради, голова колгоспу, бригадири. Бо бригадири роздавали. Буває роздають одну хлібину на бригаду. Знаю, що у моєї сестри був чоловік бригадиром і він роздавав хліб. В них хліба не було дома, а картопля була. То це вона мені борщу дасть, а він принесе скибочку хліба. Оце так. А так, щоб голодували, то не всі, бо корови були, а корова є – значить не біда. А хліба не було.

А випадки людоїдства відомі? 

(*Далі по тексту міститься чутливий метеріал – Ред.)

У нас одна жінка її (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.)… казали, і вона пішла до одного чоловіка, в якого було посаджено трохи картоплі, лушпайками посадив. І вона почіплялася, каже, вже перед жнивами. Так вона і мене манила. У вас, каже… вона піде на радгосп, набере людей. Люди сходились на радгосп звідусіль, ночувати не було де. А вона набере людей, вибере, які… приведе додому та й каже їм: “Оце корову зарізала, сестра у…поламала”, – вона їх людським м’ясом нагодує, а вони голодні. Та на… заснуть. Вона голови повідрубує. Кишки в льох, голови на горище на хату. То ті порозкладались голови черепи голі, а 9 голів ще такі, що не розклались знайшли. І вона свого хлопця: “Я тебе”, – каже… А вона прийшла… з дитиною, та каже: “Анько давай… зарубаємо,” – так він устав. “Давай пізніше”, – а він почув, а то лежав – лежав трохи і встав. А вона: “Куди ти?” Він їй: “Надвір”. “Ну йди”. А він пішов надвір у бур’яни і втік у Мироновку. Йому було 7 год. Пішов у Мироновку, а у Мироновці його сестра жила і сестра така… його влаштувала десь у дитячий будинок. А вже після Голодомору дітей, яких позабирали бажаючі, а інших привозили в колгосп і колгосп їх узував, одягав і кормив. А тоді до неї. Вона пішла порвала картоплю, а він: “Зараз піду я до неї та заберу”. Хіба вона порвала всю картоплю та поїла? Він прийшов, а був здоровий, у хату і питає: “Ти картоплю мою поїла?”. А вона “Ні”. “А хто? Ти їла, люди бачили – ти”. Давай же трусить, а в коморі пакунок – аж там руки одрубані і ноги і голова, а тулуб… А він тоді насилу вийшов надвір, пішов… Які в селі були чоловіки такі здорові, голова колгоспу і кажуть: “Кого ти з’їла? Олексу з’їла?” – питають. “Ні”. “А кого ти їла?” “Брала на радгоспі людей”. А їй взяли руки, а тоді дверима вдарять по кості, а кості затріщать. Так її стратили. Так вона зізналася скількох з’їла, де брала. Казала, що на радгоспі і їла м’ясо. 

А 33-й був, то так вже люди бідували. А восени на бригаду дали по мішку борошна, по бідону молока та по півлітра олії. І це на… дали мішок і клунок на хліб. Та на жовтневу наварили вареників, а варили і пекли це все у мого брата, бо мій брат взяв заміж удову, а вдова… купець. А в неї у чоловіка сестра за головою сільради замужом і корови не забрали у брата, і хату зробив гарну, і зараз стоїть, із дуба. І наварили восени затірки, хліба напекли і вареників наварили. Вже сказали на 12 їдь у сільбуд. Буде гармошка грати, будуть подарунки давати. Ну а я не дивилася, бо всі діти були в драному, а я наїлась вареників вже мені Ганна багато дала. Побігла і я на те диво дивиться. Боже діти, розказують, і співали Наталки Полтавки. Тоді заграла гармошка, а тоді дали подарунки. Трохи менша хусточка та червона як прапор. Кожному хто косив, в’язав. Вони танцювали у колі і махали прапорами. Така краса, я такого дива ще не бачила. І ще знаю, що один дід танцював і співав, жінка в нього тиковка була, а любима дівчина… Тоді взяли мене люди глядіти дитину. Гляділа я, була на радгоспі до жнив і було дуже гарно. Гроші платили мені. То 7 рублів на місяць, то 5 рублів, а це були великі гроші. Забрала сестра. А тоді… “Тобі краще буде, іди сюди”. Тут у їх корова є, а мені було хуже. Я просилася, але Ганна, якась родичка, додержала мене там. А в школу відпустили. А Ганна каже: “Що тобі в школу, он радгосп… ще й тобі школа”. А вона прийшла із хлопцем, а той хлопець гарно вчився. А я кажу: “Іван, я хочу знать табличку”. А він написав мені, а тоді пізніше: “Ну що – вивчила?” Кажу “Ні”. Так він мені каже: “Співай!”. Я вилізу на вишню і співаю. Так я і вивчила табличку. Люди кажуть: “Що то вона за пісню співає? Та чорт його знає, що вона співає!”

А що таке Торгсін знаєте?

Не знаю. А що воно таке? Те що люди голодували не один рік. Голодували. Хліба недостача була аж до 36-го року.

Скажіть Ваше прізвище, ім’я, по батькові?

Юхименко Ганна Євменова. 

А рік народження?

1923-й рік.

А в якому селі це було?

Я сюди прийшла в Кадомку у 1947-му році.

А де Ви народилися?

У Коротишки(с. Коритище – Ред.).

А район? 

Мироновський, Київська область. Це мені нічого за це не буде?

А кого Ви вважаєте Винним у Голодоморі? 

Чого Голодомор явився? Ось зараз і скажу чого явився. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Трухла Валентина Семенівна, 1936 р. н. 

Розповіла про Голодомор в селі Трипілля Обухівського району Київської області, під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Трухла Валентина Семенівна, 1936 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1946-47 роках?

Пам’ятаю 1946-47 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Це було після війни і неврожай. Время було трудне. Все не вродило, то геркулес крутили їли, картоплю десь на полі гнилу шукали їли, бо не було чого де взять, жолуді їли, з овса висівку пекли.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

А хто ж робив? Власть робила післявоєнна.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було. Судили. Забирали. Ми на поле ходили колоски збирарть, то як голова побачить – то судить будуть, або в колгоспі було мати колосочок візьме, то матері хліба не дадуть.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Які там документи? Що хотіли те й робили. Тоді документів не було. Тоді власть була – як зараз оце, хто що хотів, те й робив.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було. І висилали, і судили, і били, і закривали на сутки, а то й більше.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали. Пооставалось після війни. Вони те поховали. Або палили хто винен, то хату підпалить, то й хата згорить. І зброя була в них.

Як люди боронилися?

Як оборонялись?! Заплакала, та й усе. Якщо засудили, то треба було йти і відсижувати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не було куди приховувати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Поліцаї. Було баба іде до Києва пішки, візьме якусь хустку, щоб виміняти, то їх там кого Кончої Заспи перестріне поліцай і позабирають усе чисто.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І три, і чотири. Вони вже померли, або їх повиселяли.

Де можна було заховати продукти харчування?

А де ти їх заховаєш? Крім погреба.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали по півкіла ячменя. А так нічого не давали. Тілько як украдеш, то маєш.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що було.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чули. П’ять колосків украдеш і тюрма тобі буде.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Але крали. Було баба піде пізно на буряки, щоб бурячок взяти, а гляди голова іде, то ми в яр заховаємося, поки він проїде і несем два або три буряки додому.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були охоронці. На полях і коло комори на конях їздили об’єзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Примушували. Наприклад, якщо не підеш в колгосп, то одрізували землю і люди йшли в колгосп за півціни.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Як я вже сказала – змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ти їх сховаєш? Прийдуть, заберуть, а може тобі якусь копійку дадуть.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вночі, і утром бувало.

Скільки разів приходили до хати?

Раз прийдуть – не віддаси, то й 3, і 4, і 5 разів прийдуть. По всякому бувало. 

Коли почали помирати від голоду?

Як вже не було чого їсти. Пухли і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто не опікувався, погибали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували тіки поліцаї, голова колгоспу, сільради.

Хто зумів вижити?

Ті, кому було трохи легше, не їв того, що ми їли, то й вижив. Поліцаї, голова. А такі люди мерли, бо не було чого їсти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися. Було таке. Було підеш на поле, назбираєш гнилої картоплі, напечем у печі і їмо гуртом всі.

Які засоби вживали до виживання?

Якось перебивались, там те з’їси, а там те. А більшість люди мерли, бо голодні були.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А які тоді родичі були! В нас не було. Просто ділилися з людьми і виживали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І пасльон їли, і яблука гнилі, і все, що попало. Тоді не так було як зараз.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

І качки якісь були. І жаб їли. Я правда не їла, але були люди, що їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В нас, наприклад, нічого не можна було виміняти. А було люди поїдуть в Германівку або в Миронівку, виміняють якогось зерна, та коржа спечуть.

Чи був голод у містах?

Був скрізь. Але не всі голодували.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості? 

Багато в голодовку померло. Ми ж не пересчитаємо їх усіх.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Було таке. Там де був Рибколгосп, там голова колгоспу, там баба діда з’їла. А ми були малими, і коли бабу забирали, то ми бігли й кричали: «Людоїдка!»

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі. А хто  в саду, а хто й під хатою. Де приходилось.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив їм.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Є, але ці могилки вже дуже старенькі, тому й не всі про них знають.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер згадують і поминають і в книжечки записували.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є в нашому селі церква. До Московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Є, і хрести, і оградки, пам’ятники.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1946-47рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Німці винуваті.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні не чула про таке.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: невідомо;

Хто записав: Потороча Дмитро Анатолійович;

Респондент: Потороча Петро Максимович, 1925 р. н. 

Під час Голодомору Потороча Петро Максимович, 1925 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Політика така, советська власть хотіла командувать, оті навмисно зробила голодовку. Ховали загиблих так, як і щас, вони ж свої, рідні. 

 Місць вшанувань не було, ховали до своїх, а потім після смерті і самі притулюються до них.

Ховати їжу було важко, куди ж його ховать, як вони шурують по всіх кутках, кругом дивляться. Забрали всі вузлики, квасолю, все. Одна баба квасолю заховала в полову і там знайшли і забрали. Людей загинуло багато, хто його посщитає, ховають і все. Там одна баба діда свого зварила, а шо зробити – їсти нема чого? Тож ти його не порахуєш! А ховали всіх до одної купи. Їли шо попало, хто шо знайде, пішов, мерзлу картоплю викопав, мати зробила тертеники. Ходив до школи, а потім кинув, бо не було чого їсти, а трохи піздніше почали в школі суп варити. Пасльон їли. З цього Голодомору батько втік з села в Київ грущиком, хліб, масло, тюльку передавав, уже їли мундерку, як горіх малу. У батька було все: віз, коняка, плуг, але все здав в колгосп, щоб вижити, а що ти зробиш, і втік у Київ. Колгосп дер все, останнє забирали. В школу ходив, так одна багатша, ми бідніші були, напече пиріжків та зве мене (пальцем показує до себе), та дасть мені одного, а я рішу задачку їй і собі, але і в мене не правильно і в неї не правильно. Багацько людей знічтожили, позабирали і подосі ніхто не прийшли. Батька забрали в Обухів, але потім отпустили і він прийшов додому, а що ти зробиш, банда Зельоного була, людей в яр кидали, стріляли. Якби то не батько, то і мене, мабуть, не було, вижили завдяки йому.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля Обухівського району Київської області;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Петренко Петро Костянтинович, 1931 р. н. 

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр.Петренко Петро Костянтинович, 1931 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю. Але 1932-33 роки сам не пам’ятаю, бо був малий. А от вже 1946-47 рр. пам’ятаю дуже добре. Я в 1946 р. їздив в Западну і там поміняли швейну машинку на продукти, за 6 пудів жита, 2 пуди пшениці, 10 кг. сахару.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада. Війна. Розруха.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

В 1932-33 рр. – відбирала влада,  а в 1946-47 рр. – не відбирали. І в полі колосків збирати не дозволяли. За декілька колосків можна було получити рік або й два тюрми.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Забирали та й все, без ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мати розповідала, що мали.

Як люди боронилися?

Ніхто не хотів  віддавати останній хліб, який мав. Але ж його все рівно забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

В нас такого не було. А хто мав сад, то ховали там, але й сад тоді обкладався налогами.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

При моїй пам’яті цього не було.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Ніде мабуть. Скрізь знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Давали який суп чи там ще щось за те, що ми ходили до колгоспу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо? Одяг і рушники не забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Знаю. За ці п’ять колосків судили. П’ять років давали, а саме менше 6 місяців.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволялось. І самі не збирали і нам не давали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Коло колгоспних комор були сторожа. А поля об’єзджав чоловік, який мав коня, звався об’єзчиком. Якщо когось споймає на гарячому, то передавав повідомлення до колгоспу і визивали на збори і давали тюремне заключеніє і примусова.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Я пішов добровільно, як тільки вигнали німців з нашої території.

Коли почали помирати від голоду?

В 1946-47 рр. такого  не було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Хто не голодував у селі і чому?

Люди крутились якось. Хто ходив просив, а хто своїм трудом вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділились.

Які засоби вживали до виживання?

Трудом.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Я не мав ніякої допомоги від родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всю фрукту, бузину, акацію, пасльон.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Такого ми не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було. З міста їздили по селах міняли, а ми вже купляли в них за гроші якусь одежину, сахар і тощо.

Чи був голод у містах?

Був. Скрізь був голод.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

В 1932-33 рр. померло багато, а в 1946-47 рр. в селі ніхто з голоду не помер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Відомі. Баба (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їла свого діда.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто міг, той і хоронив. І на кладовищі, і так, де міг.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто їм нічого не платив. Бо це не ті часи були.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі збереглися лише старі могилки.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз згадують і поминають більш, ніж за часів радянської влади.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. До Московського.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Не всі, звичайно, знають. Я розповідав про це своїм дітям, тому вони знають і внукам. Але є такі, що й не знають, що був голод.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Уряд. Війна.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Це такий Государственний магазин, який існував в той час.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Петренко Надія Андріївна, 1931 р. н. 

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр. Петренко Надія Андріївна, 1931 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

1932-33 рр. я не пам’ятаю, бо була маленькою, а 1946-47 пам’ятаю гарно. Добре трудилися. Годили в колгосп, трудилися. А їсти не було чого їсти. Батько прийшов тільки з війни. Був голод.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Война була. Але поля були засіяні, не те що зараз. Люди трудилися.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

У 1947-му році не відбирали. Просто після войни було важко, а врожай був непоганий. А в 1932-1933 роках відбирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не скажу, бо сама цим не займалася. Тому не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Просто приходили і забирали без документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Могли й побити, якщо хліб не віддаєш, або посадити в тюрму нізащо. Робили, що хотіли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Бувало, що й тікали з села або йшли собі туди, куди їх вели, а було таке, що й не поверталися (мати розповідала).

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мабуть люди умудрились якось щось сховати, так і залишились в живих.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не згадаю. Але мама розповідала, що розкидали все і скрізь шукали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Скільки не знаю. Але це були страшні люди.

Де можна було заховати продукти харчування?

Тільки закопати десь неподалік коло хати. Бо в хаті скрізь знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали їжу. Варили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали лише продукти, хліб і скотину.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Так чули. Збирали на полі колосочки і їх судили за це.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли нічого збирати. Война була, то крали. А війна закінчилася, то були в полі чи десь робимо коло молотарки, то було закінчили роботи, то витруси кармани і йди тоді.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ніхто не охороняв. Коло колгоспної комори був же сторож і об’єзчик об’їжджав поле.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшли й добровільно. А кого вже й примушували. По-різному було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну як, може, не примушували, а агітірували просто людей, щоб людина йшла туди.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В 46-у – не забирали, а в 33-му забирали і сховати її було нікуди.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли їм захочеться, тоді й приходили.

Скільки разів приходили до хати?

Цього не скажу.

Коли почали помирати від голоду?

В 1947 р. не помирали в нас у селі. Виживали. От в Голодомор – помирали. Люди крутилися, чимось намагались торгувати і виживали.

Хто не голодував у селі і чому? 

Всім було важко жить. Після війни були якось всі люди рівні.

Хто зумів вижити?

В 46-47 рр. в Трипіллі всі люди вижили і ніхто не вмер.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Тоді були люди дружніші і ділилися. От саме було найважкіше – як не було солі. Сіль була найдорожча за все. Було одне одному щось позичить, а те десь купить і віддасть.

Які засоби вживали до виживання?

Це вже де хто, як зумів зароблять. Але не крали і в колгоспі не крали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали. Коли був Голодомор, так наша баба викопала яму, закопала пшеницю, сала, ячменю. А потім всім по троху родичам роздавала. І я так вижила і наш батько.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли і дерезу, і акацію, пасльон. Було дітвора, то як гайнеш по городах і було ото де яке яблуко чи гірок їли і шовковиці.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Такого поганого нічого не вживали. А тільки те, що вирощували.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Поганого нічого не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було й купити. В Київ вже тоді їздили і вимінювали за хліб, бо хліб пекли самі. Тоді ж пекарні в Трипіллі не було.

Чи був голод у містах?

Був голод і в містах.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

У нас в Трипіллі в 46-47 рр. ніхто не вмер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, відомо, як баба з’їла діда.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Відноситься до Московського патріархату.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Правителі винуваті, що була війна. Уряд.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не згадаю.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Смертність від голоду #Активісти #Вилучення продуктів харчування #Виживання #Харчування #Закон про п’ять колосків

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Ноженко Микола Костянтинович, 1939 р. н. 

Ноженко Микола Костянтинович розповідає про перебіг Голодомору в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Голод 1932-1933 рр. я не пам’ятаю, бо мене ще не було на світі, а те, що розказували мені мої батько й мати пам’ятаю. Що розказували, що прийшли комуністи і все забирали, що даже ховали пшеницю і що там, що закопували і вони все це забирали, що даже закопували в горщиках пшеницю і вони все це знаходили і забирали. Потім, що один сосед не віддавав, сказав, що в нього нічого немає, так вони закрили його в погріб біля сільської ради, а на утро до нього, а його криси з’їли, одні тільки кістки остались. Ось так робили комуністи в той час.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала весь урожай і відправляли в росію.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комуністи приходили із щюпалками (батько мій розказував, що це така змінна палка на конці з проволкою). Прощупували даже кругом  і в соломі, і все розкидували, і все, що знаходили – забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього я не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Цього батько мені не розказував.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Хто не віддавав, того висилали в Сибір. І як я вже сказав на початку, що сусіда забрали, закрили в погріб і його там криси з’їли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали зброю. Без зброї не ходили.

Як люди боронилися?

А як можна було боронитись? Якщо ти протів, то тебе забирали і більше не знаходили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було. Як я вже сказав, що в горщиках ховали і то знаходили і забирали, що люди пухли від голоду і вмирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Багато. Їх посилали мабуть районна рада або я не знаю, хто в те время був (батько мені розказував, що приходили вооружонні і забирали все).

Де можна було заховати продукти харчування?

А не можна було ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали. Це вже після того, як все вивезли, почали заставляти йти людей до колгоспу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Ні. Одяг не забирали. Забирали скотину і продукти харчування.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Я ще малим був і в колгосп ходив збирать колоски і це було обєзжик як споймає, то поб’є так, що не захочеться нічого. Це було в 1947 р. голодний був рік – я пам’ятаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Це вже був 1947 р. ті, кому давали зерно, ті й охороняли, свої сільські.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Цього я вже не знаю.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не можу сказати.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де, хто зміг – там і ховали. І в лісі ховали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І дньом, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли почали помирати від голоду?

В 33-му році. Перед тим, як вже не було чого їсти, а нового врожаю не було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніяка держава ніким не опікувалась в той час. Вмирали з голоду.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто грав під дудку комуністів – ті не голодували, а ті, хто був проти колгоспів і колективізації – ті голодували.

Хто зумів вижити?

Хто сховав продукти, які не знайшли і ті, хто був з комуністами. От ті і вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Мабуть, ні, бо навіть їли своїх дітей.

Які засоби вживали до виживання?

Не скажу.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не скажу. Виїжджали, тікали з України в росію.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все їли, що можна було.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Липове листя. Фрукти, якщо були спілими, а то й зеленими їли. Все що було – то й їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Цього не знаю.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не було такого, того що хотілося щось поїсти, а не було чого, бо все повідбирали.

Чи був голод у містах?

В містах не було (про міста батько мені не казав).

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато, дето 2/3 населення.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да як я вже казав, їли навіть дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ніхто ніде. Так падали. Хто міг, той і хоронив, а більшість не хоронили, бо в людей не було сили даже щоб викопати яму, а потім вже позбирали їх, та в братську могилу всіх покидали.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не можу сказати цього. Ніхто нікому не платив, мабуть, просто заставляли, та й усе.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомі, мабуть на цвинтарі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Тільки строїться церква. А до якого патріархату вона відноситься, я не знаю.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я вважаю, що не всі знають. Я розповідав.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Комуністів, владу.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не знаю.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Косенко Оксана Павлівна, 1924 р. н. 

Під час Голодомору Косенко Оксана Павлівна, 1924 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирали хліба і все чисто влада і був голод.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Я не знаю, мабуть, влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не було цього.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ні, не мали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Просто забирали людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали, з зброєю забирали.

Як люди боронилися?

Як вони могли оборонятись, просто тікали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Цього я не припомню, бо була малою.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Цього я теж не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде, їх знаходили скрізь.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, їм там варили їсти і давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Тільки продукти харчування та худобу. 

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Збирали в полі колоски і залишки городини, варили куліш, а це заборонялося.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволялось, за це наказували.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі такі були від влади.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, самовольно не хотіли, їх змушували.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Робили і все, закликали на роботу на кожен день. Так і змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Я малою була, тому точно не припомню.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вночі приходили, і вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю, бо малою ж була.

Коли почали помирати від голоду?

Точно не пам’ятаю, знаю, що тепло було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Їх забирали кудись.

Хто не голодував у селі і чому?

Мабуть не було. Голодували всі.

Хто зумів вижити?

Не всі, звісно. Але багато.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися хто чим міг.

Які засоби вживали до виживання?

Мирилися. Одне одному допомагали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Аякже, допомагали один одному.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все, що попали. Акацію сушили, пекли і лободу рвали і варили борщ. Коріння я не їла. Різні ягоди.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Ми такого не їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ми такого не вживали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було, мабуть, тільки що я не пам’ятаю.

Чи був голод у містах?

Був.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так відомі. Їли. Отам коло рибколгоспу баба діда з’їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на кладовищі в селі. Всі люди збиралися та й ховали.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Я не знаю чи їм платили, чи ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі, к я вже й казала.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають. В кого є рідні, то рідні поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тільки тепер поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. До Московського.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Аякже, розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть та і все.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не знаю.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київської обл.;

Дата запису: 20.11.2002;

Хто записав: Сваволя Олександр;

Респондент: Шинкаренко Надія Максимівна, 1937 р. н. 

Шинкаренко Надія Максимівна, 1937 р. н. розповіла про Голодомор в селі Дерев’яна Обухівського району Київської області.

Про ті страшні роки Голодомору розповідала мені моя мама. Вона дуже часто водила мене в с. Дерев’яну і показувала те місце коло хати в полі, де померла моя тітка Надя і Катря. В моєї бабусі, маминої мами було 11 дітей, мама була одинадцята. В 1933-му померла моя бабуся, дід та їхні семеро дітей, живими залишились – четверо. А моя тітка Надя померла на полі в липні 1933-го. Прийшла на поле з донечкою жати пшеницю. Подивилась на колосистий лан і сказала маленькі доні: “Слава Богу, дитя! Діждалися, тепер може попоїмо хліба”. Почала жати, а сили немає, падає, під сонцем. Її восьмирічна донечка затуляла маму пеленою спіднички від сонця, бо та була дуже знесилена і не могла жати. Нажала моя тьотя перший сніп, взяла колосок, розім’яла його в долоні, поклала зернину в рот, та й померла, вдихнувши в останнє повітря. Моя мама померла в 51 рік, видно позначились на її здоров’ї ті страшні роки. А мене назвали Надією, в честь моєї тітки.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 12.11.2002;

Хто записав: Тичинкіна Катерина Іванівна;

Респондент: Чигирин Надія Севастьянівна, 1914 р. н. 

Під час Голодомору Чигирин Надія Севастьянівна, 1914 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Я, корінна трипільчанка, наша хата стоїть коло кладовища. Той страшний 33-й добре пам’ятаю, страшний голод був тоді, нам трипільцям, трохи було легше, тому, що жити коло Дніпра, риба, молюски, луг, щавель, спасалися цим. Але в Трипіллі в той час дуже багато померло людей. Пам’ятаю, як кожного дня, вранці, люди стягували до нашої клуні і в клуні сусідів душ по 10 померлих, а тоді через днів два-три, коли вже запах почав іти, підводами звозили на кладовище і закопували в братські могили. Могила ця була вирита коло каплички, в якій була похована дуже багата людина, там горіли лампадки вона була багато оздоблена. Розрушили її десь в 1933-34 роках. Пам’ятаю сім’ю Хоменчука Терешка – четверо членів цієї сім’ї померло, залишилась одна дочка. Сусідка Терпило Тетяна теж померла від голоду. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору). 

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 09.12.2002;

Хто записав: Сваволя Олександр;

Респондент: Хроль Наталія Олексіївна, 1918 р. н. 

Під час Голодомору Хроль Наталія Олексіївна, 1918 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

В 1932 році, в самому його кінці, я покинула школу, закінчивши тільки три класи, і пішла працювати в колгосп. Землі в нас було мало, жили ми бідно, а голод заявив про себе вже на повну силу. Колгосп послав мене вчитись на трактористку, але спочатку мені було потрібно опанувати ази прицепщиці. Люди ходили пухлі і вмирали прямо на дорозі від голоду. Їли коріння дерев, збирали мерзлу картоплю, буряк, моркву, все, що залишилось в землі, їли собак і котів, яких ставало все менше і менше в селі. Мені в колгоспі давали пайок: кусок хліба, черпак якоїсь баланди, чечевицю. В нашій сім’ї з голоду ніхто не помер.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).