Місце запису: Вільнянський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Рибаченко Г. О., Леончук Н. В.

Респондент: Жук Катерина Павлівна, 1928 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Уплатнове Близнюківського району Харківської області.

В нас у сім’ї було троє дітей, я – найменша – 1928 року, Іван –  найстарший –  1925 року, Михайло –  1926 року народження. Мама працювала у колгоспі, а батько, щоб уникнути колгоспної системи, подався працювати до Запоріжжя, взявши з собою Івана. Нас з Михайлом забрали від матері і декілька тижнів тримали у бараку. Спали ми на соломі, їсти не давали, але допомагали добрі люди: в шпаринку просували то шматочок хліба… Тримали там багатьох дітей, чекали, що всі повмирають. А вранці скидали трупів в велику яму. Через деякий час матері дозволили нас забрати. У 1932-1933 роках важко було жити, голодували. Але в сім’ї ніхто не помер.

Місце запису: м. Кам’янка-Дніпровська, Василівський р-н., Запорізька обл.

Дата запису: 15.08.2009 р.

Хто записав: Путівська В. В., Нізяєва О. В., Прус О. С.

Респондент: Воронцова Клавдія Володимирівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Петровське Вільнянського району Запорізької області.

1933 року мій тато Вишняков В. Т. виїхав у м. Запоріжжя. Влаштувався на роботу в овочевий магазин. За тим, через два тижня повернувся в Кам’янку і зібрав нас з мамою у Запоріжжя. Там нам дали квартиру. Коли у мене в школі були канікули, я була вдома одна, мама поїхала в Кам’янку, а татко був на роботі, до мене прийшли три подруги. І одна з них мене спитала: “Клаво, у вас є бараболя?”. Я відповіла, що є. Вона дала мені сумку і попросила наповнити її. Я набрала їй повну сумку, а в мене тоді були коси і дівчата дали мені кісники”. А матуся як почала мене бити. Побила за те, що я дала дівчатам картоплю. Коли тато прийшов додому, посварив маму зав те, що в нас картоплі було багато, бо татко працював у овочевому магазині, так я і допомогла своїм подружкам вижити у ті старині часи. 1939 року ми повернулися у Кам’янку, коли голоду вже не було.

Місце запису: с. Засупоївка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Нешва Софія Іванівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Нешва Софія Іванівна, проживала у селі Засупоївка Яготинського району Київської області.

Мені було 11 років як почався Голодомор. На мою думку Голодомор був зроблений штучно. Хто пішов у колгосп, то там давали пайки, їсти варили і люди вижили. Відбирали в людей вирощені в полі, на огороді і це робила місцева влада. Де не сховаєш – все понаходять і заберуть. Закопували у ями, у підпіччя замазували – і все находили. У нас в сім’ї такого голоду не було, бо була корова. Мати їсти в колгоспі варила, то як піду до неї, то вона мені гущі накидає і я не голодна. Допомагали дядьку – у нього нічого не було, а все одно всі восьмеро вимерли. Померлих людей всіх звозили на кладовище в одну яму підводою. Я чула по людських розповідях, що люди ходили збирати на полі колоски, за які дуже сільська влада гонила з поля, наказували. Люди збирали спориш, цвіт з акації з липи, щоб тільки вижити. Я чула, що в селі і собак і котів іди. В нас у селі захороненні люди, які померли від голоду, на цвинтарі. Поминають їх рідні на проводи і згадують їх у церкві. Я розповідала своїм внукам про голод цей і вини знають про ці тяжкі роки, які зробила тодішня влада.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Засупоївка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Сьомака Параска Яківна, 1911 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Сьомака Параска Яківна, проживала у селі Засупоївка Яготинського району Київської області.

Мені було 21 рік як почався голод. Я пішла в колгосп працювати. В нашій сім’ї голоду великого не було, бо була корова і картопля була, то у ночі пробили стіну і вибрали всю картоплю. В колгоспі була кухня і ходили їсти, і ще міняли на базарі хустки за хліб. По 5 душ вимирали у кожній хаті. Ходили активісти села і вибирали все, що було в хаті. Ходили собі рвать колоски, за що і били, і гонили. Їли цвіт бузку, липи. Хто зумів вижити – це той в кого була корова, але крали і корів. Ніхто нікому не платив, що ховали мертвих. Яма не закривалась тиждень. Кожен день везли. Я пам’ятаю, в нашому селі був (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), який з’їв свою дитину, а жінку – вирізав де м’ясо з неї і поїв. Я зараз ходжу на кладовище і поминаю свою маму і батька, які померли від голоду. В нашому селі є церква куди ходжу, щоб поставити свічку за їхні душі. Онукам і правнукам розказую про страшні ті роки і вважаю, що винними у загибелі багатьох людей була тодішня влада.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Смертність від голоду #Виживання #Харчування

Місце запису: с. Засупоївка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Москаленко Федір Павлович, 1917 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Москаленко Федір Павлович, проживав у селі Засупоївка Яготинського району Київської області.

Коли почалися важкі роки Голодомору мені було 16 років. Під час Голодомору мені пришилося також пережити його. Причини голоду зробили штучно під керівництвом обласної влади, якій підчинялась сільська влада і давила людей голодом. Люди, які працювали на полях, їм давали раз у день варену їжу, яка варилась на полі. Хто ховав зерно і якщо находили, то висиляли людей за межі області. Купить у селі не було чого і якщо хто не найде що поїсти, то зразу помирає, бо був голодний. Ніхто не дозволяв збирати колосків у полі, бо як побачать, то висилять, або поб’ють. У кого було що мінять з одежі чи хустки, то міняли на базарі за кусок хліба. Виживали ті, хто держав корову, але і корів забирали в колгосп орати поля. Люди змушені були іти в колгосп, щоб поїсти якусь похльобку. У 1933 році саме сильніше люди почали помирить з голоду. У селі на тай час померло 235 чоловік. Хоронили померлих на кладовищі – викопували яму і вкидали всіх в одну яму. Зараз рідні поминають хто помер від голоду на проводи і церкві дають список, і батюшка відправляє за них.

Встановлено хрест на могилі де поховані жертви голоду.

Мої онуки знають про Голодомор 1932-1933 років. Я вважаю винними в загибелі багатьох людей тих керівників, які на той час працювали.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Довге, Чернігівський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 07.10.2005.

Хто записав: Рєзніков Геннадій Анатолійович.

Респондент: Дубова Марія Пилипівна 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Котлярівка Чернігівського району Запорізької області.

Розкуркулили нас в 1932 році в селі Котлярівка Чернігівського району Запорізької області. Прийшли 7 чоловік. Дехто був із зброєю. Винесли все із хати і продали все, як на базарі, а ми з матір’ю були вивезені і залишені серед степу в хуторі, який мав 3-4 будинки. Батька забрали в тюрму, а за що, ніхто не знає. 

Мати щось заховала під одежиною, дала нам їсти і ми пішли пішком, а ж в місто Бердянськ. Од села до села йшли, просили їсти, так і дійшли пішком. Там мати одвела нас меньшеньких в дєтдом, а там не хочуть приймати, бо є мати. Вона залишила нас біля дєт дома, а сама здалеку поглядає за нами, чи заберуть, чи ні. Вже ввечері нас забрали. Там теж добра було мало: їсти нічого, голодували, хворіли на дизентерію. Мати ходила по людях, добре вміла мазати стіни, тому й наймали її. Зароблять щось і несе тихенько біля забору, щоб ніхто не бачив, передасть нам і швиденько тікать, бо можуть з дитбудинку вигнати, а як же – мати є. Старші теж брати ходили на базар, наймались, працювали. Наймали десь куток, та так і жили. Через деякий час прийшов батько із тюрми, відпустили, бо за що його було садити – нізащо. Потім зібрав батько сім’ю і поїхали ми на шахти в Донецьку область. Там батько з матір’ю працювали і жити було трохи легше.

Ось так ми і пережили це лихоліття 1932-1933 років.

Місце запису: с. Засупоївка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: невідомо

Хто записав: невідомо

Респондент: Банник Анастасія Андріївна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Банник Анастасія Андріївна, проживала у селі Засупоївка Яготинського району Київської області.

Мені було 10 років, як почався голод, я ніколи не забуду тих років. Був урожай, хліб уродив, а все повивозили з комір, я чула, що забирали зерно і вивозили викидали у воду. Хто мав свою землю і працював на їй – у того був хліб, але і від них забирали все і людей відправляли на силку, були підібрані люди, які не мали душі і совісті у собі, ці люди ходили по хатах і в ночі і в день і шукали все, що в кого було і нічого не можна було сказати, бо ще і били. Приходило їх по 3 – 4 чоловіки, люди сільські були. Поля також охоронялися і колгоспні комори, і люди змушені були іти до колгоспу, щоб дали поїсти якоїсь затірки і я ходила з матір’ю на роботу в колгосп, працювали тяжко, щоб тільки поїсти дали. У кого була корова, то та сім’я менш голодувала.

Я вижила, бо у нас був дядько, мамин брат, жив у Яготині і працював на залізній дорозі, їм давали пайки і я бігала до нього, і він мене підгодовував. А весна настала, то їла листя липи, очерету, рогози і всякі бур’яни. По селу не було не собак, не котів, бо люди поїли. В нашому селі всіх померлих від голоду поховали на кладовищі в одному місці. Здорова могила на якій стоїть хрест. Мої онуки знають про Голодомор, бо я їм розповідаю і кажу, щоб цінили кусок хліба і ніколи не викидали. Я вважаю, винними в загибелі багатьох людей являються ті керівні посадовці, які на той час були.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Замістя, Чернігівський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 2005 р.

Хто записав: учні Замістянської ЗОШ.

Респондент: Каніболоцька Марія Карпівна, 1917 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Замістя Чернігівського району Запорізької області.

Колективізація в селах Комишуватка і Замістя (зараз село Замістя) проводилась 1929 року примусово-добровільно. З 1926 року в селі було збудовано невеличке приміщення школи, то в ньому вечорами, при лампах, проводилися збори: агітували за колгоспи.

Батьки дуже не хотіли колгоспу, бо хотіли хазяйнувать самими на землі, але… Не запишешся, то розкоркулять і кудись на поселення відправлять, пригрозять – насильно запишуть. Хотіли будувати нову хату і заготовили будматеріал весь. А як усуспільнували майно, землю, то повивозили на потребу колгоспу. Гірко згадувать тепер по це.

Так, пам’ятаю голод 1932-1933 років. В наших краях хліб непогано вродив, але все було забрано (казали, що треба город годувати). Та чи ні – не знаю. Люди виживали як могли: їли ховрашків, горобців. Хліб пекли з полови, домішуючи свіріпку. Що краще з одежі – ходили міняли на продукти харчування. Добре, що навколо нашого села були німецькі колонії, то багато чого міняли у них на квасолю, буряки та інше. Своїх запасів було мало, та якось викручувались. Жертв великих не було: кілька старих людей і двоє немовлят (не знаю від чого повмирали). Добре, що колгоспників підгодовували: у бригаді варили кандьори і дітей у школі підгодовували. Так і вижили. Та ніхто гадки не мав, що попереду буде війна.

Місце запису: с. Довге, Чернігівський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 24.09.2005 р.

Хто записав: Рєзніков Геннадій Анатолійович.

Респондент: Єфіменко Мотрьона Антонівна, 1915  р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Комишувате та  Шпарау (з 1960 року с. Довге) Чернігівського району.

Проживали ми в селі Комишувате Чернігівського району Запорізької області. Розкуркулили нас в 1932 році. Забрали корову, свиню, кожух, великий котел в якому варили їсти на свята.

Розкуркулення проходило не по справедливості – виконували проценти розкуркуленню. Виїхали ми житти в селі Шпаррац Чернігівського району за 11 км від села Комишуватка, в сім’ї було 4 душ. Забрали все, тому рік 1933 був голодний, ще й був неврожай. Чи була винагорода за донос – не знаю. Ніхто нас не бив, роздали все що у нас було, хату забрали, а самих виселили, ідіть куди очі дивляться.

Хто що міг, те й ховав, але хіба заховаєш ти, як тяжко – пухли з голоду.

“Закон п´ять колосків” пам’ятаю, бо декого за це й посадили в (ДОПР) в тюрму. 

Охороняли комору, скирти, тік сторожа із колгоспу.

Спасалися ми тільки тим, що їли лободу, висівки. Свекр працювали в млині у Рот Фронті Чернігівського району. Відроблять неділю та й принесуть такої-сякої мукички трохи змішаєм, або щось спечем. Люди ходили голодні і пухлі по селу, міняли речі на продукти. Їли буряки, а щоб вижити і отримати новий врожай садили картоплю розрізану на декілька частин. А осінню вродила картопля, дали щось на трудодні і так і прожили. 

Щоб вижити свекр під час голоду виміняв 3 “Георгія” за імперіалістичну війну на пів мішечка крупи і 2 хлібини.

Місце запису: с. Добраничівка, Яготинський р-н, Київська обл.

Дата запису: 26.09.2005 р.

Хто записав: Камельчук Оксана Михайлівна

Респондент: Майстренко Тетяна Єфремівна, 1910 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Майстренко Тетяна Єфремівна, проживала у селі Добраничівка Яготинського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив?

Відбирала влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не помню.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали документи на збирання продуктів?

Ніяких документів вони не мали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, хто відбирали хліб у людей?

Я не помню, щоб ходили з зброєю.

Як люди боронилися?

Ховали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Якщо гарно зумієш, то можна було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Від влади люди ходили, все переривали і шукали. Павло Береза і Рудніцька.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не по одному, а по більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

У викопаних ямах, у пічурках у припічках.

Чи давали їжу тим, хто пішли до колгоспу?

Щось там трохи давали. Я уже й не пам’ятаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Так.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

За ті назбирані колоски багато людей посаджали в тюрми.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не пам’ятаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, звичайно.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, не давали змоги вижити, все забирали і люди були змушені іти.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу ніяк не можна було ховати – все забирали в колгосп.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Приходили мені наче в ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не один раз.

Коли почали люди помирати з голоду?

У 1933 році.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалась держава?

Нікому вони не нужні були. А державі тим більше. Дітки як могли, так і виживали. Якщо щось десь попаде з’їсти – то живі оставалися, а кому ні – то вмирали. І нікому вони не потрібні були.

Хто не голодував в селі і чому?

Ті, хто ходив по хатах відбирав усе, вони його собі забирали все і їли, того і не повмирали.

Хто зумів вижити?

Той, хто десь міг щось гарно заховати, щоб не знайшли.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто нікому не допомагав.

Які засоби вживали для виживання?

Ховали дещо, їли що прийдеться.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Якщо у родичів і було що, то кожний жалів для своїх.

Що споживали у їжу з рослин, ягід, коріння?

Жолуді. Качани сухі товкли і пекли дирники.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю, мені не приходилось бачити.

Чи можна було щось купити у місті чи поміняти?

У 1932 році можна було, в 1933 вже ні.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства в Вашому селі?

Не пам’ятаю, начебто ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Здоровіші люди хоронили, підбирали усяких людей, де хто лежав і закопували в одну яму.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Хто з рідних пам’ятає, той і поминає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часи радянської влади?

Зараз згадують, а за часів радянської влади ні.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься? Є

Є. До Київського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу, яка тоді була.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).