Місце запису: с. Оленівка, Магдалинівський р-н, Дніпропетровська обл.;

Дата запису: 20 жовтня 2005 р.;

Хто записав: Лобода Ярослав;.

Респондент: Хмельник Микола Петрович, народився 2 вересня 1923 року.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Ой, так-так, синку. Пам’ятаю, але не голод, а то був справжній Голодомор. Людей морили до смерті. Я пам’ятаю Голодомор 1932-1933 років. Я тодійка мав десіть чи дев’ять років. То був страх Божий, скілько людей  погибло з голоду. (Важко зітхає)

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки чи урожай забирала влада?

Внучок, яка там засуха? То всьо прикази Сталіна, який не любив українців і хотів масово повибивати. Ті грабіжники приходили і забирали все, що могли.

А хто це робив? Хто забирав продукти?
Та хто-хто. Пси Сталіна. Безсердечні виродки гарбали всю їжу в наріду.

Ті, хто забирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Вони показували деколи якусь писульку, а що там нашкрібано, ніхто не відав.

Чи застосовували до людей побиття, арешти?
Та посіпаки Сталіна позволяли собі все. Хотів – вдарив, хотів плюнув на тебе…

Чи мали зброю ті, хто ходили забирати хліб у людей?
Да, мали пістолі чи якісь муфти, бо люди просто так не хотіли віддавати свій хліб. А вже як є оружиє, то є страх в чоловікові.

А як люди ховали продукти? Їх можливо було заховати?
Люди ховали, хто де міг. Крупи ховали під підлогу, закопували в землю. Я знаю випадки, коли мої сусіди ховали пшеницю в димарях дома. А ще один випадок, коли Яким Смійло запхав мішок з мукою в колодець. І коли посіпаки шукали, то не знайшли. Потім як випхав міха з колодця, всередині багато муки було нормальною.

Хто і як шукав заховані продукти?
У найманців були такі гострі шпиці, якими вони проколювали землю, щоб знайти щось. Так обходили все подвір’я з шпицями. Деколи зривали підлогу. Обшукували чердаки.
А от тим, хто йшов до колгоспу, давали їжу?
Хто згодився з колгоспом, той не був голоден. Але потім в кінці 33 року навіть тим, хто туда пішов не помагали. Голова колгоспу і його близькі хорошо жили, а інші бідували.

А що забирали: їжу чи й інші речі, худобу?
Одяг і обув не забирали, а худобу забирали з потрохами, якщо не заховав десь у лісі, то і пропала твоя корова. Я свого коня тоді переховав в сусідньому ліску, але потім, коли вже зовсім не було продукту, я його забив і з’їв за місяць з сусідом і сім’єю.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Чув, чув, синок. За то, що чоловік «вкраде», як то називалось, п’ять колосків пшона, то його садять до тюрми на 15 років або засилають на Сибір. На полі стояли солдати або працівники, дивились, щоб хто не вкрав якого колоска пшениці з поля. А як хто взяв, то бив чоловіка, а потім здавав його партійним.

Хто охороняв колгоспні комори?
Та прості люди, які йшли за партію або воєнні хлопці, які служили, щоб не вмерти.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Та я вже тобі казав, синку. Хто хотів той не голодував як я, а був сит. А більшість села не йшли і того повмирали. Ніхто не хтів віддати свого хліба в колгосп, свою корову чи козу. І не вільно було тримати їх відкрито на подвір’ї, бо заберуть і не спитають.

Скільки разів приходили до хати, щоб забрати продукти?
Та приходили і по два, і по три рази. Вони не вірили людям, що нема вже їжі. А як стали на горбку і дивились, чи йде димок з димаря хати. Якщо йде, то значиться хтось варить їжу. Йшли і забирали.

Коли почали люди помирати з голоду?
Та вже так, дуже сильно, то навесні 33 року. Їли кору дерев і бруньки, які допіру починали виростати на дереві. За зиму вже майже всі пси і коти  були поїжені. По вулиці лежали каждий день нові трупи людей. Ой, як то було страшно. Як вони той бідний нарід нищили! Бодай би їх позаливало.
Чи допомагали люди один одному? Чи ділились продуктами?
Та хіба хто міг ділитись, якщо нічого було і на один зуб покласти? Син ладен в мами видерти хліб з рота. Я дзнаю, що помагали деколи родичі з міст та й то пару раз. Люди озвіріли з голоду. Кожний думав хіба про себе.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Внучок, люди їли все, що можна було їсти: псів, котів, любу тваринку, яку зловили. Хто зловив якогось звірка, то ше було дуже хорошо, а інші їли коріння трави, кору з верби і берези варили і їли. На деревах не було навіть листя. В інших селах їли навіть людей.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?
Хто жив близько до міста, той міняв все з дому на хліб. Хто пробував стояти в очередях в місті за пайком хліба. Але і тамка провіряли, чи є пашпорт. А люди з села не мали документа і їх вивозили назад у село.

Чи був голод в містах?
Нє, в місті того не було, що в селі. Тамка хоть кусник хліба давали пайками, а нам нічого, хіба забирали все. То всьо Сталін-сатана таке робив для наріду (засмучено).

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
В Оленівці померло десь 400 людей. Я помню: всі сусіди померли. Моя матінка, небіжка, земля їй пухом, тоже вмерла в Голодомор, ще як я був малим хлопцем.

Де і хто хоронив померлих?
Родичі ховали своїх родичів. А переважно то їздили з повозками воєнні і збирали трупи, а потім скидували всіх в одну яму. Не ставили даже хрестика на могилі. Ті воєнні не виновні в тому, що робили, бо їм платили гроші за роботу. То була така державна робота.

Чи відомі в вашому селі місця захоронення людей?
Да, відомі. Багатьох поховали біля лісу на краю села. Там зара стоять хрести і таблички упоминальні. Всі старі люди і я, ще як міг добре ходити, ходять туди з попом на свята упоминати і молитись за померлих.

Місце запису: село Чумаки, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.  

Дата запису: 2 листопада 2005 рік

Хто записав: Максименко Наталія  

Респондент: Максименко Володимир Якович, р.н. не вказано

Під час Голодомору респондент проживав у селі Карла Лібкнехта (з 1995 року приєднане до села Чумаки) Дніпровського району Дніпропетровської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод 1932-1933 років?

Так, пам’ятаю. 

Які, на вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки? Чи забирала врожай влада? 

Причини були такі як засуха та неврожай, а також влада забирала врожай. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це робила влада, яка відбирала вирощене у селян. 

Чи були винагороди від влади за донесення про приховане зерно?

Винагород не було, але і не було відомо, щоб люди доносили.

Чи застосовували до людей покарання?

Було побиття, угрози…

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати зерно у людей?

Мали зброю. 

Як люди боронилися?

Вони захищалися як могли, наприклад, граблями.

Чи можна було приховати зерно, продукти?

Так, можна було, наприклад, закопували на городах.

Хто і як шукав приховані продукти?

Ходили по хатах та шукали продукти.

Скільки приходило до хати? Хто це був? 

3-4 чоловіки, мабуть люди від власті. 

Де можна було заховати продукти харчування?

На городах та на горищах.

Чи давали їжу тим, хто ходили до колгоспу? 

Їжу давали. 

Забирали лише продукти харчування чи і речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали їжу та худобу, яку не було чим кормити.

Що таке закон “про п’ять колосків” ? 

Якщо люди збирали більше 5 колосків, то їх судили за це.

Чи дозволяли збирати у полі колоски? 

Не дозволяли. 

Хто охороняв поле, колгоспи? 

Влада від колгоспа.

Чи хотіли люди йти добровільно до колгоспу? 

Ні, люди не хотіли йти.

Чи змушували людей йти у колгоспи?

 Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забирали?

У балках, сараях.

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Могли прийти вночі та і вдень ходили.

Скільки разів ходили до хати? 

Разів два. 

Коли почали люди помирати з голоду? 

У 1933 році. 

Хто не голодував і чому?

Пани, бо вони мали що їсти, та влада. 

Хто зумів вижити? 

Пани та середняки.

Чи допомагали люди одне одному, чи ділилися продуктами?

Не допомагали, бо не було що самим їсти.

Які засоби вживали до виживання? 

Йшли до колгоспів.

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Самі родичі голодували. 

Що споживали в їжу з рослин?

Лободу. 

Чи можна було щось купити у місті? 

Можна, якщо було за що. 

Чи був голод у містах? Чи знаєте ви, що таке “торгсін”?

Був, але не такий як в селах . 

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості? 

Точних відомостей немає, але багато. 

Чи відомі випадки людоїдства? 

Так, відомі. 

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Хоронили в огородах, закутували в пакети. 

Чи відомо у вашому селі місце захоронення людей від голоду?

Так, відомо.

Чи поминають їх на “проводи”?

Ні, бо немає кому. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона належить? 

Церква є, християнська.

Чи встановлені в селі хрести?

Так, встановлені дерев’яні хрести. 

Кого ви вважаєте винними у загибелі? 

Винна влада.

Місце запису: с. Веселе, Дніпропетровська обл.

Дата запису: 4.12.2005;

Хто записав: Головньова О.А.; 

Респондент: Мантуленко Василь Григорович, р.н. не вказано . 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Ганнівка Апостолівського району Дніпропетровської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

І сам пам’ятаю і мати багато розповідала згодом.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

На мою думку влада сама все пророкувала і зробила.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приходили якісь люди, частіше у військовій формі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не знаю, малий ще був, не розумів.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Приїздили, заходили в хату і забирали все, що бачили.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Деякі мали.

Як люди боронились?

Ховали їжу.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Ті, що приходили відбирати, ті і шукали. Штрикали в сіно, зривали полиці, розкопували земляні долівки, городи.

 Скільки їх приходило до хати? 

По різному.

Де можна було заховати продукти харчування?

Худобу – в лісі, продукти закопували.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?

Коли як. 

Хто охороняв поля і комори?

Колгоспники.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не всі, лише ті, хто нічого не мав.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Дуже агітували.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Коли заманеться і вдень, і вночі…

Скільки разів приходили до хати?

Інколи по два-три рази.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сиротами ніхто не опікувався, діти були кинуті на призвол.

Хто зумів вижити?

Хто зміг приховати продукти.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Одні допомагали, принаймні, на початку, інші були тільки сам за себе.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все, що можна було з’їсти.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Їли навіть жолуді і кору з дерев.

 Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ловили також жаб, вужів, горобців.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Мати ходила міняти одяг на хліб у місто.

Чи був голод в місті?

Великого голоду у місті не було. Принаймні там жили краще, ніж у селі.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали як зазвичай на цвинтарі.

Чи поминають жертв на «проводи», «гробки», «зелені свята»?

Так, люди поминають і згадують.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

За часів радянської влади церкви були заборонені, а зараз поминають і служать в церкві. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Так, православна.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Так, розповідала також мати.

Місце запису: с. Червонопопівка, Кремінський р-н, Луганська обл.;
Дата запису: 28.01.1998;
Хто записав: невідомо;
Респондент: Галпенко Клавдія Федорівна, 1929 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в с. Червонопопівка, Кремінський району Луганська області

У 1929 р. організовано колгосп «Ленінський шлях».

У 1932-33 р. був неврожай у колгоспі наша сім’я вся була. У дитсадку була хоч-яка їжа. Хто був у колгоспі, той трошки чогось їв.

Мама моя працювала у дитсадку. Куркулів знищували, що не хотіли вступати в колгосп. Голод нашу сім’ю торкнувся, але в дворі була корівка. У колгоспі давали колоски. Було дуже тяжко.

Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганської обл.

Дата запису: 25 березня 2008 р.

Хто записав: Тищенко Світлана Володимирівна, учитель історії Мусіївської ЗОШ

Респондент: Вегеря Прасковія Сергіївна, 1915 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в село Морозівка Старобільського району Луганської області.

        Я, Вегеря Прасковія Сергіївна, народилася 22 жовтня 1915 р. в селі Морозівці, тоді там проживала моя сім’я. Про голодні роки 1933 років пам’ятаю. Перед моїми очима ще й досі пухлі й голодні діти, люди, які приходили до хати попросити хоч крихітку хліба.
        Сухі годи тоді були, дощі випадали рідко, але й те, що виросте, требу було здавати державі: картоплю, зерно, яйця, м’ясо. Врожай був не гірший за попередні роки, але все вилучала партійці. Прийдуть було до хати, їх чоловік п’ять чи шість було, точно вже не пам’ятаю, що надо те й беруть. Зайде було до хати і дивиться, що подобається, те й беруть: і одежу забирали, в мішки було пруть і несуть. Мати було говорить: як тобі не стидно, що ти послідній кусок забираєш… Але нічого було не вдієш. Ніяких документів нам вони не показували, але якщо люди чинили супротив, то тягнуть було за шкірку, знущаються, а потім невідомо де дівались ці люди. Бідняків дуже душили. Часто приходили із залізними щупами і шукали зерно, яке могли люди приховати. Пам’ятаю, як мати моя розібрала піч, а туди приховала трішки картоплі, а потім замазала як було. Ховали було й під настил, де корова стояла, під навоз набросають продуктів і притрусять, виривали ями, засипали туди зерно, притрусювали, щоб не видно було. Але бувало що й там знаходили пильні очі партійців. Були такі випадки, що й корів забирали: взяли і повели. Хто багатший був, хто при начальстві був у селі, той і зміг вижити. Було у нас в селі «Саньки» звались – жили багато, але з бідними людьми не ділились.
          Дійшло до того, що як не було чого їсти, то жінки вночі, потай, йшли в поле і зрізали колоски, щоб мати хоч жменьку зерна та нам’ять, але поля ті охоронялися, за жменьку зерна карали людей і кидали в тюрьми.
         Багато людей померло, було дивишся тут лежить людина, там… Було приїдуть брички поскидають, та й везуть у яму спільну кидають.
Що ми їли? Їли листя липи, жабрій (це перекоти – поле). Було висушить мамка, в ступі стовче, а туди мукички трошки всипе і такий я тобі дам, був кисіль. Я було і сусідським дівчатам давала. У бабусі було п’ять дочок, так одна жила на Кубані, чоловік машиністом був, там голоду не було там нам інколи передавали трішки мукички. Так і жили. Їли і кропиву, ловили ящірок, ховрахів, навіть горобців було наловимо, обсмажемо на кострі і їмо. Було й терном спасались, насушать мамка, та такий добрий був. А допомоги ждати ні від кого було. Держава знала, що голодують, але не допомагала людям, ніякого порядку не було. «Хто зван, той і пан! Давай і все.»
           Місто було далеко від нас. Та й ні за що було купувати.
           Скільки померло? Багато померло. Людей тоді ніхто не рахував. Про випадки людоїдства не пам’ятаю. Звозили було на кладовище, викопають одну яму, та й скидають людей. Дуже жахливо це! Ми біля цвинтаря близько, так я бачила це. 

            Особливо скрутно було взимку. Було таке, що їли і трупів. Як здохне яка коняка, то люди налітали на м’ясо, як мухи. Що там робилося, важко згадати. Хто що урве, то і його. Вдома вимочували довго, а потім їли.
           Винні у всьому цьому верхівка держави, яка хотіла знищити дєрєвню. Про події голодомору я часто розповідала своїм сусідам, племінникам. Мені довелося багато пережити, нехай це ніколи не повториться.

Місце запису: с. Харчикове (нині – Благодатне), Криничанський р-н, Дніпропетровська обл.; 

Дата запису: 16.01.2006;

Хто записав: Гнашко Марія;

Респондент: Лисий Анатолій Олександрович, народився 13 червня 1929 р.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент  проживав в с. Харчикове (нині – Благодатне) Криничанського району Дніпропетровської області.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Зерно забирала влада. Був також невеликий врожай зернових.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це робили, були активісти в селі, які сочуствували власті і з ними була міліція. Їх було 7-6 чоловік у групах. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Ну були. Грошей тоді не давали, їм давали продукти. У кого забрали м‘ясо – трохи м‘яса і других продуктів. Дивилися, яка була сім’я: 3-4 чоловіки, 3 чоловіки – мала сім’я. Продукти давали не на весь рік – на неділю-дві.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів вони не мали. Вони казали, що як представники влади мають право брати участь у цій комісії. Їм видавали спецдовідки. А міліція мала свої посвідчення. Ходило 1-2 справжніх міліціонери, а то – підлабузники. Слід зазначити, шо міліціонери самі не ходили, а ходили разом з активістами.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Бить не били, а арештовували. Було на місяць. Якщо не чинив опір, то відпускали, а ні – то ще довше тримали. Не кожен “куркуль” мав змогу відкупитися. Це можна було зробити, якщо в них був знайомий з верхівок.
Арештантів відправляли до станції підводами, а вже звідти відправляли, як казали, на Соловки (Сибір). Після війни такі створено Карело-Фінську ССР.
Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброю мали кілька міліціонерів, активісти не мали.Як люди боронились?

Люди боролось: хто заховував зерно і другі продукти в ями, що копали далеко від садиби.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховували частину зерна можна було. Копали ями, закопували мішки з зерном. 

Хто і як шукав заховані харчі? 

З міліціонерами і представниками влади. 

Скільки їх приходило до хати?
Приходило до хати 5-8 чоловік, це були представники міліції, активісти.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ті, хто поступав до колгоспу і хто уже працював в колгоспі, то тим давали продукти з комори колгоспу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?

Забирали не тільки зерно, но і корови, і коней і відводили до колгоспу, хороший одяг, взуття.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Збирати колоски в полі і залишки городини людям не давали.

Хто охороняв поля і комори?

Поля охороняли так звані об’їжчики на конях з нагайками.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Бідні люди, які не мали продуктів, йшли в колгоспи, а ті, що були більш зажиточні, вони не йшли.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Людей силою змушували йти до колгоспу. 

Де переховували худобу?
Худобу переховували хто як міг, хто в скирді соломи, хто в ярах, хто в балках.

В який час ходили забирати у людей зерно?
Забирали зерно ходили рано вранці, ввечері.

Скільки разів приходили до хати?

До хати приходили 2-4 рази в різні години дня.

Коли почали люди помирати від голоду?
Люди почали помирати зимою 1932 року, а також з початку 1933 року і до осені цього року. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Сиріт, що були без батьків, забирали в дитячі будинки. А які були дуже пухлі і хворі, то не брали.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували працівники колгоспу, активісти, а також ті люди, що до цього року були зажиточні. 

Хто зумів вижити?

Вижити могли ті, що працювали в колгоспах і отримували на зароблені гроші продукти.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?
У кого були продукти, то люди допомагали сусідам і рідним.

Які засоби вживали до виживання?Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Осінню, весною люди ходили по городах і в полі, собирали порчені  картоплю, буряк, в мишоловках зерно, що миші заготовили собі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомогу від родичів мали, але невелику.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

В їжу вживали жолуді з дуба, коріння. 

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З рослин виживали плоди і листя калачиків, лободи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

З тварин виловлювали горобців, ховрахів, яких весною виливали з нір.

Чи був голод в місті?

В містах також був голод і люди із міст йшли в село, щоб добути собі продукти. 

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

В містах можна було поміняти одяг на хліб або зерно і інші продукти.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Скільки померло людей в нашому мелі, точно не відомо, вимерло пів села.

Чи відомі випадки людоїдства?

Людство в нашому селі не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?
Людей, померлих від голоду, хоронили на цвинтарях.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Хто ховав померлих, їм ніхто не платив.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Місця поховання всі були на цвинтарі.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»?

Поминаємо на проводи, гробки, зелені свята.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?
Померлих при радянській владі згадували, але в церкві не поминали, тому що церкви не було, її зруйнувала влада.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

В нашому селі церкви немає, а в сусідньому є, і люди ходять до неї, церква належить до УПЦ.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Ні, в селі не поставлено хреста померлим від голоду

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Про голод 1932–1933 років сучасна молодь знає дуже мало. Своїм дітям і внукам я розповідаю про це лихо, що було в селі.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
В загибелі людей в 1932–1933 років була вина радянської влади, що була на Україні.

Місце запису: Невідомо

Дата запису: 2003 рік

Хто записав: Кулик Юрій 

Респондент: Кулик Григорій Васильович, місце проживання – місто П’ятихатки Дніпропетровської області.

Під час  Голодомору жив у селі Саївка П’ятихатського району Дніпропетровської області.

Скільки душ вас було в сім’ї? 

Тільки дітей було восьмеро. В сім’ї я був самим старшим. Під час Голодомору я майже був на тому світі, я дуже тяжко захворів і ніхто нічого не міг зробити. Але, мабуть, є  на світі Бог, я вже не їв днів чотири, дуже був знесилений. Але попросив у батька маленький кусінчик сала. Батько подивився на мене, нічого не сказавши відрізав кусінчик сала і віддав мені з словами: “На, хоть перед смертю поїси”. Я з’їв один, потім ще один і так я остався живий. 

Але ж не весь час ви їли сало? 

Та яке там сало! Виливали ховрахів, сікли траву на муку, з цукрового буряка жарили мед, збирали калачики. 

А що таке калачики?

Калачики – це трава, а в ній, коли відцвіте, з’являється зерно, от їх і збирали. Потім це зерно перетерали.

А от ви казали виливали ховрахів… 

Так, виливали і їли їх. Але на той час ховрахів і тих було замало. Як зараз пам’ятаю, піймаємо двох ховрашків, принесемо додому і вважали святом  – м’ясо на столі. Смішно! Сядемо їсти, всім дітям по гомілці, а тату з мамою  – серце та печіночку, отак і жили, і виживали.

А що ви ще можете розповісти? 

А що розповідати? Пам’ятаю, як люди людей їли, не всі, але були на той час і людожери. Наприклад, пам’ятаю, якось поховали дівчинку, а на ранок могилу було розрито і тіла не було. Бачив, як люди вмирають на очах. 

Якось ввечері сидимо під хатою, а з городу чийсь голос: “Їсти, їсти…” Ми підійшли до нього і дали попити води, він пив ту воду, а вона верталася, якби ви бачили те тіло  – кістки та шкура. 

А що стало з тим чоловіком?

Попивши води, чоловік помер. Ми його у той вечір і поховали. Це зараз служба розшуку та все інше. А тоді ніхто не знав, куди діваються люди. Ішла собі, впала замертво, підняли, на цвинтар віднесли  – заховали. Хто? звідки? Ніхто навіть не цікавився. А якщо і знали хто, звідки, то ходили і казали: “Сходіть, заберіть…” Жах був та і все.

А що ви зараз відчуваєте, як згадуєте Голодомор?

Біль і викреслені роки із життя, це біль, яка дає про себе знати, це втрата на очах тобі близьких людей…

Місце запису: с-ще Мирівське Тернівський р-н, Дніпропетровська обл. 

Дата запису: 26 вересня 2005 року

Хто записав: Кікош Олена Іванівна

Респондент: Калита (Накоса) Ганна Петрівна, 1928 р.н., народилась у селі Жовте П’ятихатського району Дніпропетровської області.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондентка проживала селі Жовте П’ятихатського району Дніпропетровської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932– 1933 роках?

А ви луче скажіть, хто цього не пам’ятає, га?

Які, на вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

В селі, 15 км від нашого села, було село Жовте. В цьому селі ніякого голоду не було. Думаю, що причиною голоду 1932–1933 була місцева влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

У нас ніхто нічого не брав, бо була страшенна бідність, не було своєї хати, бо вони жили в краю села і на них нападали бандити, тоді вони переїхали в пусту хату, де померли старі люди.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховане зерно?

Не пам’ятаю такого.

Як це відбувалося? Чи ті що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти?

В нашому селі такого не було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боролися?

Не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Що можна ховати, як нічого не мали.

Хто, як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю, казала вам, що у нас не було чого ховати.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

В нашому селі ніхто не ходив.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми не ховали, бо нічого не мали.

Чи давали гроші тим, хто пішов до колгоспу?

Як починалися весняні роботи, то давали їжу порівно на всіх членів сім’ї , дітям менша порція, а хто працював, то більше.

Забирали лише продукти харчування, чи інші речі — одяг, рушники, худобу також?

Не чули, не знаю.

Що таке закон про п’ять колосків? Чи чули ви про нього?

Якщо збирали колоски і на полі тебе ловили, то забирали торбину, а батьки платили штрах. В нашому часі нічого не судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Куди там дозволяли щось зібрати, гоняли обїзчики і все переорювали.

Хто охороняв поле? Колгоспні комори?

Поля ніхто не охороняв постійно, а назначали об’їзчиків, і вони на конях охороняли вдень поле. А коморі охороняти назначали об’їзчиків.

Чи люди хотіли йти добровільно в колгоспи?

Ішли, бо хотіли їсти. Там варили похльопку якусь і усім давали порівну.

Чи змушували людей добровільно йти в колгоспи і як?

Роз’ясняла влада, голова колгоспу і люди йшли самі.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп? 

Якщо була одна коровчина, то ніхто її не брав.

В який час ходили до людей забирати зерно, продукти?

В нашому селі не ходили, бо не було чого забирати, а то не знаю.

Скільки разів приходили до хати?

Ні разу не приходили.

Коли почали люди вмирати з голоду?

Коли не було чого їсти — весною

Що було з малими сиротами? Чи опікувалась держава?

Забирали у приюти.

Хто не голодував у селі і чому?

В нашому селі голодували всі.

Хто зумів вижити?

Сильніші здоров’ям і в кого була коровчина.

Чи допомогали люди один одному у виживанні від голоду? Чи ділилися продуктами?

Не ділилися, бо не було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що бачили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, калачини, всі ягоди, паслін, листя з берестка, з якого варили калачики.

З яких дерев, рослин листя, кору брали в їжу?

Дикого щавлю, листя берестка.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Гаврахів, їжаків.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Не знаю, ми не міняли.

Чи був голод у містах?

Там були якісь карточки, що на них давали хліб.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Хто їх там щитав? Не знаю ні про які відомості.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали їх на кладбищі самі люди, щоб не валялися і не смерділи.

Хто платив тим, що займаються похованнями померлих?

Тоді такого не було, щоб платити. Ховали родичі, односельчани.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ховали тільки на кладовищі. В кого було з чого зробити хрест, тому ставили, а других прямо заривали в ямі.

Чи поминають їх на “проводи”, “гробки”, “зелені свята”?

Поминають, якщо є родичі.

Чи згадують і поминають померлих в церкві? Тепер і за час радянської влади?

Не знаю, бо до церкви не ходю. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Церкви не було, а тоді були церкви православні.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Пам’ятників немає, а хрести були, але чи стоять вони досі, не знаю

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розповідала про голод 1932–1933 рр., але вони сміються і не вірять мені. Говорять, що Ви розказуєте, такого не було.

Кого вважаєте винними у загибелі багатьох людей?

Місцеву владу.

Місце запису: смт Сосниця, Сосницького району Чернігівської області

Дата запису: 2002 рік

Хто записав: Гирич Ярослав Миколайович

Респондент: Журавченко (Стовба) Тетяна Василівна, 22.01.1915 р. н., народилася в селі Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області, місце проживання смт Сосниця Соснівського району Чернігівської області.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондентка проживала в селі Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області

Які на Вашу думку причини голоду?

Причиною голоду є те, що забирали хліб. Був комєрчєскій хліб. Очереді були великі, ночували, щоб його купити. Якби не вивезли хліб, то голоду, мабуть би, не було. Але хто щитався з людьми, кому ті люди були треба?

А де ховали зерно?

Зерно не ховали, бо його не було. Шукали всюди, копали, рили, лазили і в пічі, і в горщиках – скрізь шукали. Но його ніхто не ховав.

Що Ви можете сказати про початок голоду?

В началі голодовки віддали ті в хлібопоставки, в кого зерно було. На покійного папу дали хлібопоставку (її накладали на кожен двір) здати 100 пудів хліба. Було 8 гектарів землі. До весни не було нічого. Може наша сім’я б не вижила, але його зустрів працівник земельного управління і каже: “Приходь я щось тобі випишу”. Бачить, що в батька ноги попухли. Він виписав йому 3 пуда зерна. Його товкли в ступі, добавляли качани з кукурудзи, добавляли з акації квіточки і пекли такі блінчики. Картошки не було, бо це вже було під весну. А тоді все це кончиось, був 1930 рік.

А що було далі?

1931, 1932 роки. Це вже були роки, коли був колгосп. У колгоспі батько робив полєводом. Йому зерна не дали. Кажуть, що ви переїли (бо влітку їх годували), так тому і не дали. Я в той час не була дома, я вже робила.

Де і ким?

Вчителькою в Харківський області. 

Тоді Ви повернулись додому?

Да, весною 1932 року. Коли я приїхала в село, вже люди мерли. Це не брехня, а істинна права. Сусід у мене жив Кібець, ім’я і отчество вже не знаю. Жили чоловік, жінка, мати з ними жила, дітей не було, жив плем’яннік. Усі вони у 1932 році весною померли з голоду. Другий сусід – Свитка, не помню ім’я, отчество. У його було троє дітей, жінка і батько. І от його батько умер. Один мальчик був маленький, йому не було ще годіка. Одного дня жінка Свитки побачила мою маму і каже, що її чоловік хоче зарізати хлопчика, щоб з’їсти, а вона бідна не хоче даже у хату йти. Другого дня каже, що зарізав таки і варить. Цю дитину він сам і з’їв. А старші діти? Їх уже не було. Вони розлізлись як ті мишенята, хто куди. Один із цих дітей залишився живий, бо потім приїздив в село. Ще один сусід Вайло жив із жінкою і було у них четверо дітей. Двоє були дорослі, жили окремо від батьків. Померли ці чоловік і жінка і дочка менша, а друга – не знаю, де вона ділась. Казали, що хтось її забрав у Харків. Це були наші найближчі сусіди, що жили поряд. За других не буду казать, бо я тоді вже постійно не жила вдома. а тільки приїжджала у відпустку. 

Одного дня ми з подружкою їхали у поїзді “Харків-Дніпропетровськ”. Із нами разом сиділа жінка, вона спитала, куди це ми їдемо. Почувши відповідь, похитала головою і каже: “Ой, діточки, не їдьте туди, бо там люди людей їдять, а ви ж свіженькі. молоденькі”. Дорогою нам було іти страшно аж ноги підкошувались…

Одного дня сидячи в хаті, я побачила, що їде віз, а з нього звисають чиїсь босі ноги. “Мамо, що це?” – спитала я. А вони відповіла спокійно: “Та то вже знову когось на кладовище повезли”…

А у Харкові я спостерігала повний вокзал голодних людей, а тоді їх забрали у машину “чорний ворон” і везли за місто, у балку і там просто вигружали. Хто мав сили, то знову якось долізав до міста. А що було з ними потім?

А ще, пам’ятаю, як зараз бачу жінку з пухлими ногами, яка, коли йшла, то після неї на землі, де ступали ноги, залишалась вода. Це правда, не прикрашено, істинна правда. Таке, яке було.

А ще крім блінчиків, що їли?

Помогла риба. Біля нас багато річок, озер. а там – риба. Ловили рибу і їли, і виживали.

Чи помер у голод хтось з Ваших рідних?

В голодовку помер мій дєдушка. Пішов до дочки, а та зарізала лоша і його пригостили м’ясом. В його получилось із желудком плохо і він помер, бо вже скільки не їв того м’яса. а тут наївся… Дєдушку похоронили на кладовищі, батько зробив труну і поховали, а поминок не було, бо в хаті не було куска хліба…

А інших людей як ховали?

А по-різному. Бо було так, що сьогодні вмирає один із сім’ї, а завтра другий, то хто ж буде труну робить? Хто ж хоронитиме? Закопали та й усе.

Чи є місця вшанування померлих?

Та, мабуть, нема, бо їх закопували, як животних, бо як я їздила, то не бачила ні обеліска, ні чогось подібного.

Скільки тоді померло людей, на Вашу думку?

Людей в те врем’я померло багато. Статистики я не вела. Все це я переживала. Все це відбувалося на моїх очах. А тоді десь восени 1933 року, діло пішло на лучше.

Дата запису: жовтень 2002 року

Місце запису: невідомо 

Хто записав:  Барабаш Валерія 

Респондент: Джерелейко Анастасія Андріївна, 1915 р. н., народилася в селі Петриківка Царичанського району Дніпропетровської області 

Під час Голодомору проживала в селі Петриківка Царичанського району Дніпропетровської області 

Скажіть де ви проживали коли був голодомор?

Жила я у Дніпропетровській області, Царичанського району, на селі Петриківка. 

Чи добре пам’ятаєте ви голодомор 1932-1933 року?

Дитино, такоє страшноє лихо не можна забути. Когда у сім’ї померли майже усі брати та сестри, мама та батько. Страшно розказувать, що робилося і які люди були бідні. Вмерли усі, залишилися тілько я та старший брат, от і тягнули один одного як тілько могли. 

Вже весною взяла все лахмаття, всякий непотреб, то думала обміняти на щось їстівне, але вернулась із цим обратно. В Білозірці встала я коло вишні, і почала зривати листя та їла їх, потім почула як в мене дуже заболіло в животє. Але світ не без добрих людей, якийсь чоловік побачив мене і завів у хату. Жінка його накормила мене, але в мене чомусь рот не міг їсти. Жінка дала мені борщ в збанок додому. Чоловік відвіз мене кіньми додому. По дорогє він сказав, що на полі під Вишнивцем померзли бараболі в кагатах і можна іти їх вибирати. Отож я і пошла по ці бараболі, вони вже і висохли. Я приносила їх додому, молола на жорнах і пекла паляниці, а ще варила волок з лободи, щірію та інших хоптів. Отак ми і боролися зі смертю.

Чи були якісь залишки їжі, якщо були, то ховали ви їх і де?

Да, ще в самому началі було ще трохи зерна, деякі харчі, але ми їх закопували, а нє – ще на початку ховали у трубу в печі, та там одразу находілі, а потім закопували, землю вбивали так, щоб аж вмятіни були, так все одно находили. Брали великі залізні штрікі і тикали землю, коло хати, саду, в саді, коло сараю – скрізь. А єслі знаходили, то забирали, а ще могли і побити когось. Я пам’ятаю, як мама кинулася плакати до одного, а він як шпурне її, що вона аж впала так, що синці місяць не сходили. 

Бабусю, а хто забирав харчі зерно?

Красні, дитино, красні. Як вони виглядять, я вже і не вспомню, але як ми їх ненавиділи, так це да.

Скажіть, а чим ви харчувалися?

От страшно вспомніть, в перші дні їли собак, кошек, мишів, букашек, а пізніше їли все, що виглядало їстівним і неїстівним. Бувало, дивишся на дитину і бачиш в ній курку чи лопатку корови. Да, таких ситуацій було дуже, дуже багато. 

Чи були випадки людожерства?

Да. Були. Помню, помирає мати в хаті і перед смертю каже: “Ріжте, вбийте та буде, що їсти, я все одно помираю”. Їли, їли, да, було. Або дитинка помирає в хаті, теж їли, або малу дитину їли. Да і своїх нікуди не пускали, пустиш і не вернеться. Да скілько вже бувало такого. Да, дітей не можна було пускать навіть надвір. 

А ви знаєте скільки людей померло в вашому селі?

Да, у нас в селі жило близько 100 людей, померло близько 67 чоловік. Вмирали цілими сім’ями, родинами. 

А де ховали і як ховали померлих?

Померлих ніхто кромє нас же не ховав. Ото хто міг, ховав отдельно от усіх, а так всіх в одній могилі, вони потім братськими називались, а померлих деколи з’їдали. Це страшно, людина померла, а її живйом їдять. Іногда, в кого було сили, на тєлєгу збирали, усіх померлих, але частіше

Чесно сказать я уже 10 чі 12 років з хати не вихожу, тому не знаю є чи немає, не знаю.

Як ви вважаєте, чи багато зараз є достовірної інформації про голод 1932-1933 року?

Я вобще думаю, що достатньо. Це раніше не було нічого, все спало, мої діти знали про цей голод але мовчали як миші, не можна було, це заборонена тема, а зараз і книгі, і журнали єсть, все ж таки може і не все правда, але достатньо її, щоб знати про голод. Вам діти пощастило народитися вже при більш-менш гарній владі і я бажаю вам, щоб ніколи більше у житті такого не трапилося, щоб усі жили в достатку. 

Дякую вам за те, що погодилися надати мені інтерв’ю. І дякую за таку інформацію.