Місце запису: с. Ковалі, Чорнухинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Кононенко Тетяна Андріївна, 1928 р.н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Харсіки Чорнухинського району Полтавської області.

Я, Степаненко (дівоче) Тетяна Андріївна родом з с. Харсіки. Сім’я складалася з 2 сестер і брата та батько й мати. Пам’ятаю, що в ті роки, ми тримали господарство: курей, порося. А ще батько збирав вдома платки, спідниці, юпки…, та їздив міняти на хліб все це. На той час батьки ще будували хату. Допомагали всі; а діти били цеглу, носили. За це мати кожному видавала по шматочку хліба в руки. Недорід був, але в заможніх людей все забирали, а людей відправляли на Соловки.

Місце запису: с. Недригайлів, Роменський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 27.07.2005 р.

Хто записав: Кубах Юлія Володимирівна.

Респондент: Цись Іван Дмитрович, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Помірки Лебединського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неврожай то був. Влада брала, ну не все забірала, оставляла і для робочих.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив?

Влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Лічно мені не було такого донесення. А сусідам там вобщє було сильно. Влада забирала зерно, і було, шо саджали у тюрму.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

От такого я… Нам же не доручали шукать там у того документи. Не показували, а робили своє.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття було. Ну, били, коли не підчинявся хазяїну. Саме ж воно в те время картошки в людей були. А по-сусідськи через дорогу жили сусіди наші. І баба, шо там ховала в себе, та бігла через картошку ж додому. Картошка вже висока була. Упала, а він насів її, той, шо, як кажуть, владою завідував. І ото в баби були ще керенські гроші. Та в картошку. Картопля була вже така… Так баба витягає із пазухи ж ті гроші, вони вже не нужні, та так кида, а воно вітер був, і на поле летіли ті гроші. І ми пацанами бігали собірали. Вони негодні гроші.

Чи мали зброю ті, що відбирали хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Ховалися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Приховували і закопували. Прежде время уперід, чим вони ішли, ми знали, шо ідуть вони, ті, шо шукатимуть хліб. Так люди закопували, притоптували харашо, шоб незамітно було. Таке було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Фамілії, чи шо? Ну хто і як? У їх були такі ключки, і от по городу, тут хай по моєму, штрикали. Де найдуть, то тоді ж уже розбіралися із хазяїном: твоє? Ти ховав?

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Та робочі були ходили. Хто? Люди і робочі були, і хазяїни, вони ще. Та поміж ними були особенно ж главарі, такі муж’я, як кажуть.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не заховаєш, потому шо земля сира була така, в огородах і скрізь. Як ключкою штрикне – так воно і йде глибоко.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тоді давали ще трохи.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Оті шо шукали все? Та забірали. Зерно було особенно забірали, і їжу. Тоді ж мало було зерна, у кого було.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Та воно за п’ять колосків тоді тож було трохи, того, шо ті п’ять колосків знайшов. А там уже ж вони, ті, шо шукали, так добавили, не 5 , а, може, й 25. Шоб же ж тебе посадить за шо.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Упосля збирали. По первих днях ні-ні. Бо посилали в нас таких, хай і робочих, наверно. І то ходили і собирали ті колоски в торбинки. Тоді і здавали їх, і не здавали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Та були, считать би комуністи були. Де особенно коморі, там хароших людей становили, тих, шоб видержали. По полях? Шо ж там сторожувать? В полі не всторожуєш.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Були такі, шо хотіли. А більшість не хотіли добровільно йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували… під нагайкою.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Можна сказать, шо ніде не переховували худоби, потому шо ж на хату не знесеш. І знайшли б і на хаті.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Цебто як, чи вночі, чи ввечері? Начинають з утра і до ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Та, до хати поразно. Було, шо по разу. Були такі, шо й ні раз не було.

Коли почали люди помирати з голоду?

Та це ж 33-й.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Не опікувала, а, считай, де заможній був хазяїн, так ото возили з плачами там, чи купували вже в хазяїна якого, де діти малі, а єслі ж нічого… А так…

Хто не голодував у селі і чому?

Ото ж богатирі. Богатирі, які гречно жили. У їх був хліб і було заховано в землю, поки оце перейшло.

Хто зумів вижити?

А такі ж багаті. Багато ж померло, побито.

Чи допомагали люди одне одному у виживання від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися, ділилися. Ось даже, шо один хазяїн харашо живе, поруч – погано, і сім’я велика. Той просе-просе у хазяїна, в сусіда – і дасть може ж трохи там чого. У хазяїна. А там уже і в ступі потовче на мукичку, тоді спече якісь там галєти-балєти.

Які засоби вживали до виживання?

Як. Були ж тоді тоже, називались куркулі, та крепко жили ті люди і вони сьодні, чи там днів три було це, і ті ж ховали в землю, в кого ж було багато зерна тоді. Ну а ті ж порозходились тоді, ті ж, шо шукали, і розказали тим, ну, например, мені. Сказали: отам підеш посля, викопаєш там в мішках приховане.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Обдірали даже кору на деревах, і тоді його сікли топорами. Тошо і, як сказать, варили чи то жарили. А гризли ж. Голодні були, так гризли.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З яких? Ну берези ж обикновенні, тільки ж із молодих берез. У старих кора ж стара, для їжі не годиться.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Так, так, січас. Нада подумать. Ну заєць, це ж тоже воно дике. Зайців їли. Це обов’язково. Не страшне. Та лисиця. Це ж не їсть же вона, ну голод був такий, і лисиць тоже. Вовки це теж редко попадались охотникам. Шо ще? З птахів? Гуси, це спитаються свійські. Гуси, утята дикі. Вони на водах плавали. То били на водах. Витягали і їли. Це вобще не страшне воно і для їжі.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Як у кого були гроші, то можна й виміняти, і купить.

Чи був голод у містах?

Був.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Як? Це там, де хліб собірали багачі і вони тоді продавали. Чи міняли, чи продавали.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас ні, не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Просто хто де хотів. У кажного ж був огород і земля. Закопував дома, на вгороді, становив там хрест. Таких большинство було. Свій – у своєму огороді і закопували.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні, такого не було.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

То було, так хіба ж їх тепер запомнит, де.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Поминали. Це робили.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують.

Чиє у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

У нашому то селі не було.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Обов’язково. І пам’Ятники були. Це не кажен, а хрести кажному було. Хто помер – йому родня становила хрестик, закопувала.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Та розповідали, тільки ж воно їм не йшло в голову. Не до того, шоб вони понімали, шо це Голодомор. А було таке.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Начальство, хто ж?

Місце запису: с. Недригайлів, Роменський р-н., Сумська обл.

Дата запису: 27.07.2005 р.

Хто записав: Кубах Юлія Володимирівна.

Респондент: Голуб Марія Степанівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Помірки Лебединського району Сумської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив?

Комуністи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

А ми їх не провіряли.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Висилали і арешти були.

Чи мали зброю ті, що відбирали хліб у людей?

Цього я не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Плакали, як оборонялися?

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Все рівно найдуть, як не сховай.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Партєйцами.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Хто це був? Ну, оце ж той, шо тепер Ярмола той, Усик. Ото був такий. Тепер оце Антон Єгорович Козлов (Осадчий), шо в нас отам жив. Оце ті шо такі, шо ходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Та ніде не заховаєш його

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Як став колгосп – стали варить. Ото там кухня в хаті одкрилася, і ходили з глечиками. Варили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Ну, корови ж заставили здать у СОЗ. Як оце в колгосп не пішли зразу – корову здаси. Забірали коров у колгосп. А сусід же так отой корови не здав його. Такий же, шо хотів, шоб були ці комуністи, так корову держав. Та й нам ще баба та давала молока.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Про це ми чули. Що колоски збірав, так той, шо був, чи бригадіром, чи чим він був, об’єздчиком, побив його так, шо він і вмер. Отакий. Точно такий.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, і ото через те того чоловіка побив. Це Куценкового батька було так побито.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Та були ж об’єздчики. Так забороняли, шоб не крав нічого.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Та примушували. Треба було йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну оце ж корову забрали. Тепер же, як же ж дітей у школу йти, як не колгоспник?

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та ніде не ховали, а зразу одводили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Чи ноччю? Ну це дньом, по-моєму, це. Розказували, шо приїхали і, зокрема, вибрали, де зерно у людей.

Скільки разів приходили до хати?

Хто його зна, скільки разів.

Коли почали люди помирати з голоду?

У 33-му. Вже в 4-му почали таки, хто більше пішли в СОЗ, так варить же їсти стали. З глечиками ходили. А то в 33-му найбільше мерли.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Та ні, не повню цього, Тоді не знали про цих сиріт нічого. Як ми такими ще були…

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодував, хто старався за отими ж партєйцами. Ті ж, щоб у колгосп ішли.

Хто зумів вижити?

Хто зумів вижить? Кому смерть не прийшла, ото і зумів тільки. А їли усякі бур’яни.

Чи допомагали люди одне одному у виживання від голоду, чи ділилися продуктами?

Ну, оце ж той, шо партєйний. Він не партєйний був, а за те ж, шоб у СОЗ іти. Так корову не здав. А заставляли таких же, шоб ішов. Так корова у нього була. Нам помогала баба. Давала молочка, шоб дід не знав.

Які засоби вживали до виживання?

Та хто як мог. Хто чим питався: хто бур’янами, хто отими кропивами разними.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ну а як же!? Оце були умірали були, а материн брат був уже головою колгоспу. Поставив її пекти хліб у дітсадіку. Вже організувався.

Дит’ясла. А муки ж це тільки в колгоспі ж, треба, шо хліб. Ніхто ж не пік. Так він виписував же оце мукички. Мати пече – і собі корж спече, хоч перепічку. І тим і вижили.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Шо вживали? Свеклу. Тепер разний. Я вже, їй-богу, не докажу, який бур’ян. Свеклу, клевер. Оце таке. Лободу мішали в ті магалєти.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З рослин? Таж, та як тобі сказать, забула вже.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Та тоді яка не траплялася птиця : чи гайворона, чи таке ж шо ще, так уловили ж і різали.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Та за шо ж ти мінятимеш? Нічого тоді не було.

Чи був голод у містах?

У містах? У містах то не так було трудно. Шось же ж та було ж. Це вже ж їздили за хлібом ось у якомусь же ж, це у 6-му, чи їздили у Лебедин. Та становились у очередь. Тільки давали по 2 хлібини. Так ото разів 4 стане, хто приїде. Так пішки ходили, не їздили. їздить нічим було.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Та це сільсавєт знає. Я тільки знаю, це отож і в Каті Вовкудавової батько. Не батько, дід і баба померли з голоду. Ото тих я знаю. І шо й ховали без трунів.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Шо дітей їли? Такого не було. Не чули.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищах. Викопували яму. Без труни. У ряднові замотали і поклали.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Людям тим? Ні, не платили нічого.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ну сейчас же ж бачиш, яке кладовище. Там десь вони.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Як оце і дідову матір поховали ще до голоду, і не знають, де могила. Так хто там тих згадуватиме?

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Чи поминають? Та поминають, як коли ж читає молебінь. А за радянської влади і церкви не було.

Чиє у Вашому селі церква?

Наша була у Василівці церква.

До якого патріархату вона відноситься?

А я цього не пойму.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрести то стоять, а пам’ятників уже ж на тих не було. Ніхто не ставив.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ну оце ж ви чуєтє. Про те дід часто нагадує, шо  33-тій який був.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Кого? Ну, хто організовував колгоспи.

Місце запису: с. Селище, Вінницький р-н., Вінницька обл.

Дата запису: 2005 р.

Хто записав: Бойко Альона.

Респондент: Кипоренко Марія Арсенівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селище Вінницького району Вінницької області.

Марії Арсенівні було одинадцять років коли почалася ця страшна життя, Голодомор 1932-1933 років.

Одного разу до їхньої хатини зайшли невідомі люди і веліли віддати усі харчі. Налякані діти почали діставати: горох, пшеницю, кукурудзу, картоплю. А ті пакували награбоване у мішки. В цей час повз їхнє подвір’я йшов солдат. Побачивши цю картину, він зайшов у подвір’я і наказав невідомим повернути награбоване і терміново покинути село. Солдат вигнав невідомих і залишив їжу дітям. Вони дякували йому і з радощів мало не танцювали. З того часу ті люди не з’являлися у Селищі. Уже минуло пів року, люди лежали у ровах пухлі голодні, просили їсти, але ніхто нічого не мав. Якось Марія Арсенівна на весні зібравшись з усіма силами пішла на поле, щоб знайти щось їстівне. По дорозі вона бачила людей, які були ледь живі, вона бачила і мертвих. Дійшовши до поля, Марія Арсенівна побачила чоловіка біля річки, він був мертвий. У неї серце трохи не зупинилось від жаху. Зараз Марії Арсенівні вісімдесят чотири роки. Про ці події вона згадує зі сльозами на очах. 

Місце запису: с. Привітне, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл.

Дата запису: 02.08.2003 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Топольницька Олена Казимирівна 1927 р. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Привітне Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Голодовку 33-го не знаю, бо приїхали лишень в сер. 30-х, а після війни дуже добре.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Була посуха, та ще забирали, бо не вистачило за планом “хлібозаготівель”

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Приїздили з р-ну, тоді був не Бар, а Муровані Куриловці та геть все повизбирували. 

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

А які документи, сказали, що треба негайно, хто віддавав та його не сильно дивились( обшукували), а про кого знали,шо є то шукали, навіть повиривали на дворі.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Хто не віддавав, того увозили до року (бабів то 30-40 років то  відшуковували, а старих чоловіків ще і судили).

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронились?

А ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Хто міг, той договарювался з “комісією”,а  з головою не було як, бо він був присланий, ми його не обирали.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Ходила “комісія” з району, навіть не брали голову- прєдсєдателя, а коли вже писали бамагу, то він лише підписував. 

Скільки їх приходило до хати? 

Ходили по 5-6 зі зброєю

Де можна було заховати продукти харчування?

Заривали, чи в сараї накидували церати зверху та засипали угльом, як був. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,              худобу, тощо?

Кого вивозили судити, то забирали все, а хата стояла пуста.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

То закон, що давали по десятці за то, що з поля матері виносили чи колосіння, чи якіс гірки (огірки- прим. Б. О). Одній жінці з малою дитиною дали 6 років за три буряка. Вона повернуался лише десь в сер. 50-х, забрала дитину з інтернату, але вже стала стара й худа. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Та тоді, солдати ходили з ружжами та дивилися.

Хто охороняв поля і комори?

Солдати.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли, а мусили.

Де переховували худобу?

Хто не лишав, той зовсім вмирав з голоду.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Ні.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Ходили зрання й по обістю мурували цілий день. Або ось ще так робили. Старий десь у євреїв пили зо кілька днів, а солдати ходили шукали, то з ними оце договарювалися, але могла “ комісія” не повірить.

Скільки разів приходили до хати?

Могли по 2 і 3.

Коли почали люди помирати від голоду?

Десь взиму вже мерли, бо нічого не було, шо їсти, ні хліба, ні м’яса- самі картошки.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Забирали до інтернатів, чи якісь родичі брали до себе.

Хто не голодував в селі і чому?

Євреї не голодували, бо робили чешафіти, а ще хто гнав горілку.

Хто зумів вижити?

Всяке було, але самі ледь жевріли, до там ще допомагати.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Та всього було.

Які засоби вживали до виживання? Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Все шо можна було, то і там, гриби-багато труїлися, корінця, ягіди, рвали трави та узвар робили.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Хрін, лопушняк, клен.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ящірки, зайці, миші, ховрахи, криси, собаки, коти, голуби.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Та можна було, але то ходили до Могильова за 40верст та вломлювали за безцінь. А десь по дорозі якийсь Грамар як забрати- одного разу, казали, шо якісь бандери зібрали в бабів хліб, шо вони його перли додому, а ще олій. 

Чи був голод в місті?

Так як село, то не.

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

 Та де як, в нас то багато повимирало.

Чи відомі випадки людоїдства?

Шось не чули такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Самі й хоронили на цвинтарях.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Там, де тепер хлібзавод, схоронили десь до 59 людей, копали ями самі солдати. А ми ховали на цвинтарях.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»?

Ні, бо вже мало хто помнить про то.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Зараз щось зо п’ять років, то почали поминати, але по іменах не кажуть, лишень кількох. А Союзу про ми й не згадували, бо хто Голодівку 33 пережив, тих не зосталось, а таких як ми, то всі такі були. Нам тоді казали, шо то Голодовка по всій Україні, але знаю, на Західній не було того голоду. А нам казали: “мусите терпіти, бо война була, а ви з румунами тут сиділи!” 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Єсть і церкви, але ми збудували 11 років за 10 як Московського.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нічого не має.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам? 

Та онуки деколи питають (як зараз), але то нечасто.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кажуть, що Сталін.

Місце запису: с. Ковалі, Чорнухинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 16.09.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Кривчун Ольга Юхимівна, 1930 р.н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Ковалі Чорнухинського району Полтавської області.

Я, Борсук Ольга Юхимівна, під час Голодомору проживала в с. Ковалі Чорнухинсього району. Мені було три роки. В сім’ї було троє дітей, батько і мати. Їсти було нічого, не було ні хліба, ні картоплі.

Моя бабуся Олена окремо від нас в другій сім’ї, у свого сина – дядька Охтиста. У них теж було троє малих дітей, та все ж не було що їсти.  Моя бабуся зовсім відмовилася їсти. Вона тільки пила воду, щоб було, що їсти дітям. Вона лежала, не вставала, не ворушилася, опухла і день від дня ждала своєї смерті. 

Одного дня приходить мій батько і каже матері: «Умерла твоя мати». Моя бабуся Олена. Мати й сама була слаба і вона утратила свідомість. Усі в сім’ї почали плакати і кричати. Так було і в інших сім’ях по сусідству. Смерть від голоду забирала людей на той світ. Їли люди все, що могли. іноді, навіть, своїх дітей або людей, які опухли. Таке було горе на нашому світі. Погибло багато малих людей, дорослих від Голодомору.

Місце запису: с. Загребелля, Чорнухинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 2009 р.

Хто записав: учні Чорнухінської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Г. С. Сковороди.

Респондент: Сагонь Григорій Помпійович, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживав в селі Загребелля Чорнухинського району Полтавської області.

В період Голодомору я проживав в селі Загребелля. Від голоду в нашому селі померло 126 чоловік, а в війну загинуло 86 чоловік, а то повернулися живими. Голодомор 1932-1933 рокі – це страшна трагедія для людей, яку вони перенесли. Не було чого їсти, то їли траву, бур’ян, будяки, варили суп з лободи, із гречаної полови і липового листя пекли млинці, їли кашу із берестка, жолуді із дуба, а цвіт акації, то був делікатес.

Їли також чорногузів, їжаків. Багато людей було пухлих і багато вимирало майже сім’ями. Голодні люди йшли в колгосп, просили допомоги, але їм ніхто нічого не давав, бо комори були пусті. Пропадала в колгоспі худоба і цю худобу віддавали людям, а вони годували своїх діток. В кого була корова не дозволяли її зарізать.

В селі з активністю організовувались буксирні бригади (по 5-6 осіб у бригаді). Ці бригади ходили по дворах, по хатах і забирали все, що було в господаря. В кого було, де в горшку квасоля, горох, яка зернина, брали все, не звертали на плач і прохання господаря.

Микола Іванович Калайда мені розповідав, що в нашому селі була наймана бригада на чолі з місцевим головою селищної ради. Вони зайшли до жінки, в якої було шестеро дітей і потім в неї забрали 1,5 пуда жита. Вона їх благала не забирати. Тоді голова селищної ради сказав, що бери і рубай самого старшого і до самого меншого. Не жаліли ні старих, ні маленьких дітей.

Запечатували млини, а їх у селі було чотири. Позвозили ступи, жорна до клубу на топливо, щоб люди не змогли ні змолотити зернину, ні стовкти. В нашому селі був такий чоловік Іващенко. В нього було 2 дітей. Вони пішли в ліс, наїлися грибів, там і повмирали. 

Ми вижили за рахунок того, що в нас були золоті серги, гроші і ми міняли їх на муку, зерно. Пам’ятаю, як ми завжди ждали свою матір, а може вона щось принесе поїсти. А одного разу вона прийшла і говорить: «О, мої діточки, та немає нічого».

В 1931-1933 роках почали розкуркулювати. Перших розкуркулювали багатих селян (хазяїнів), забирали коней, повозки, плуги, борони, культиватори. Зобирали коров, свиней, вівців. Хати продавали на дрова, коморі, сажі в колгоспи. У дворах не залишалось нічого.

Памятаю як підійшла до нас дитина і просить дайте їсти. А хтось і говорить: «Домахо, ось твій племінничок сидить  просить їсти». Матір і батька забрали, а діти остались, але рідним не дозволяли дітей забирать, так він і помер.

По селу збирали мертвих, ну забирали того, що доходить (бо за 1 мертвого – давали 200 гр. хліба). У нас в селі був Іван Петрович Темнокур. Його скинули на воза і вивезли на кладбище. Він почав проситись і його оставили живим і він ще прожив довго (помер 6 років назад).

Нехай така трагедія ніколи більше не повторяється для наступного покоління.

Місце запису: с. Андрівка, Бердянський р-н, Запорізька обл.;

Дата запису: не вказано.

Хто записав: Швидкова О.

Респондент: Пеліванов Іван Дем’янович, 1909 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрівка Бердянського району Запорізької області.

В родині було 7 дітей: 2 хлопчики і 5 дівчаток. На той час в селі існували 4 радгоспи, а потім утворились 2 колгоспи.

У 1933 році родина вижила завдяки тому, що Іван Дем’янович працював у правлінні колгоспу, їздив на конях, возив голову колгоспу. Але все одно було дуже тяжко. Їли щавель та лободу. Плавали пароплавом до Кубані, де міняли одяг на кукурудзу.

У 1933-1939 рр. для кожного двору був план, тобто з кожного двору збирали молоко, яйця, м’ясо, вовну. У тих, хто не виконував план, відбирали хати. Родина Пеліванових зберегла свою хату і зараз живе у ній. В роки голоду вмирали не тільки люди, а й худоба. Лишай та короста заїдали її.

Родина Пеліванових, як взагалі і все село, дуже тяжко пережили голод. З семи дітей лишилось 5, двоє стали жертвами Голодомору.

Місце запису: с. Орлянське, Василівський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: не вказано.

Хто записав: Савченко Тамара.

Респондент: Козодубова (у дівоцтві Савченко) Ольга Антонівна, 1912 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Орлянське Василівського району Запорізької області.

Родина Савченко мешкала у селі Орлянське, сільська садиба. Дуже складне, скрутне становище.

В сім’ї було семеро дітей: 4 дівчинки, 3 хлопчика. При жорстокому Голодоморі померли троє дітей: дві дівчинки і хлопчик. На жаль, імена померлих дітей невідомі. На велике щастя, четверо дітей зосталися жити, пережили страшну смерть від Голодомору 1933 року. Це Гринько, Домаха, Василь і Ольга.

Мати і батько працювали на той час у колгоспі. Батько конюхував. Батько – Савченко Антон Савович, мати – Савченко Ганна. В той час існували страшенні налоги на сад, худобу, молоко та інше. Це призвело до того, що батько родини, Антон Савович, не міг сплатити податки за сад і вимушений був вирубати його. Умови життя родини були досить складними, топити було нічим, хліб пекли з лободи. Весною весь посівний матеріал було забрано… Діти та батьки пухли з голоду.

Місце запису: м. Бердянськ, Бердянський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: не вказано.

Хто записав: Семічєва О. А.

Респондент: Родина Катерина Опанасівна, 1925 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в місті Бердянськ Бердянського району Запорізької області.

Родина Катери Опанасівни під час Голодомору 1933 року перебувала у місті Бердянську. Жили вони по вулиці Горького, 50 у комунальній квартирі. Батько Катерини Опанасівни помер ще до штучного Голодомору. Їй було 8 років. Мати, поки були сили, ходила на роботу. Ще була бабуся Галина та сестра. Всіх треба було накормити, одягти. Їх сім’я була бідна, тому вони і підлягали, як і їх сусіди, «знищенню». Найжахливіше, що поряд жили військові, їм радянська влада допомагала (давали більші пайки, мали постійний заробіток, жили у теплі, мали що одягти). Родина Катерини Опанасівни та інші бачили все те і усвідомлювали ці жахливі факти. Але ж люди все ж робили, що завгодно, аби ж вижити. Так, у місті Бердянську існували так звані Торгсини – це об’єднання, яке міняло хліб та пшоно на коштовні речі. Більше цінувалось золото. Катерина Опанасівна пам’ятає, що бабуся також віднесла свою золоту коштовність (золотий ланцюжок). Який же був відчай, коли вона побачила, що за нього дали – жменю пшона та 100 г хліба. І на це вони – 5 чоловік – повинні були прожити. Влітку Катерина Опанасівна з матір’ю намагалися ловити бичків (бички були дуже здорові і їм би хватило десяток на день). Але біля моря стояли «вартові». Вони відганяли людей батогами, щоб люди не ловили рибу.

Тут бідні люди могли побачити, як з порту виїжджають потяги, навантажені зерном (це в той час, коли вони голодні). Катерина Опанасівна напевно знала, що вантажать зерно. Вона одного разу, вночі, ховаючись від вартових, ловила бичків, а тут якраз вантажили і один мішок розірвався. На землю посипалося зерно… Вона також знала, що це все вивозиться за кордон.

Бачила вона й таке. Мішки заставляли носити бідних робітників, за ними спостерігали іноземці, які завжди були добре вдягнені та нагодовані. Керівництво порту давало їм ще нашу справжню паляницю. Вони не доїдали її і кидали у море. Бачачи це, бідні вантажники, які завжди були голодними, непритомніли. Їм хотілося плигнути у море та зловити цей хліб. І від того, що вони не могли цього зробити, губили свідомість.

Взимку завжди було голодно, вугілля не вистачало. Люди власні меблі рубали на дрова. Робили це і в родині Катерини Опанасівни. На обід їли затірку, яку не можна було і в рот взяти. Ще влітку збирали корінці, якусь траву, а взимку з цього варили окроп. Ще Катерина Опанасівна пам’ятає, як вони їли ячменні блинці, для цього розтиралися ячменні зерна, а вони ж гіркі. Це було для них святом, подією.

Ці тяжкі умови відбилися на здоров’ї, у людей пухнули ноги, вони не могли ходити. В родині Катерини Опанасівни залишилися жити її мати та вона.