Місце запису: смт Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 р.;

Хто записав: Білолуцька гімназія 

Респондент: Кондратенко Яків Трохимович, народився 10 серпня 1923 року. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Березівка Новопсковського району Луганської області. 

В сім’ї нас було шестеро синів, а ще батько і мати. Старший брат Степан і менший брат Іван умерли од голоду, попухли совсім. А основной причиной голоду був неврожай і засуха. Садили тоді на полях і пшеницю, і буряки, капусту і т.д. 

Про те, що по хатах ходили і збирали їжу, не чув, бо в нас по селу не ходили. Мої батько і мати робили у колхозі. Батько їздив до маминої сестри і брав у неї буряки. Мати начисте їх як вермішель, зваре суп ми його і їмо. Ходили ще по полях збирали лопуцьки, козильки, черешки. А підемо в ліс та й побачим гніздо грачине, так залазили, граченят забирали і їли їх, м’ясо було ще й смачне. 

До голоду в нас були корова, кури, поросята, одна тільки корова осталась, яку сіном годували. Про “п’ять колосків” чув, но ми не ходили зрізати.

Людей тоді помирало страшно багато. В каждій сім’ї хтось умирав. А ховали людей то в садку, а то й на городі. Після голоду нас залишилось чотири брати: Григорій, Алексєй, Петро і я, батько і мати теж вижили. 

Паспортів тоді в нас не було, забирали, щоб із села нікуди не тікали. Чув я, шо на Донбасі голоду майже не було. Пів села нашого туди поїхало і дядько мій тоже. Ці страшні події врізались в моїй пам’яті дуже сильно, що не хотілося б, щоб це знову сталося.

Місце запису: с. Рудівка, Сватівський р-н, Лугаська обл.;

Дата запису: 1 квітня 2008 року;

Хто записав: Коваленко Алла;

Респондент: Коваленко Микола Михайлович, народився 7 грудня 1925 року.  

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Рудівка Сватівського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-47 роках ?

Пам’ятаю голод 1932–33 років.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада ?

Неврожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, город, то хто це робив ?

Була продразверстка, були актівісти од власті.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не знаю. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти ?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей ?

Не бачив.

Як люди боронилися?

Ніяк, знайшли, забрали от і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, ховали, знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали на горищі в сундуках. Руденко Демид Іванович, дядя, Ромашов Хома.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

5 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

На горищі, в сундук.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У совхозі давали, а в колхозі нічого було давати.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу?

Тільки продукти харчування.

Що таке закон про “п’ять колосків’’? Чи чули ви про нього?

Чув. Давали 8 год. Варька Стотова сиділа.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не всі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні. Агітація йшла. Веди кобилу, гарбу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Добровільно здавали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Днем.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз.

Коли почали люди помирати з голоду?

Не пам’ятаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ні.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто робив за харчі.

Хто зумів вижити?

Не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не знаю. 

Які засоби вживали до виживання?

Їли траву.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лопуцьки, молочай, листя берестка, щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Берестка, молочаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрашків.

Чи можна щось було купити у місті, чи виміняти?

Можна.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Один чужий. Прізвище Хоменко, хлопець, а так я не чув щоб хтось умер.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Дочка, чув, з’їла батька. Посадили її.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на проводи, гробки, зелені свята?

Не знаю.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

Ні.

Чи є у вашому селі церква?

Ні.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам ?

Так знає.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Засуху, неврожай.

Чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Чув. У нас у селі не було.

Місце запису: с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 19 листопада 2007 року; 

Хто записав: Носатова Анастасія Ігорівна; 

Респондент: Заярний Іван Арсентійович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Гончарівка Сватівського району Луганської області.  

Це було в 1932–1933 рр. В країні зовсім не було дощів. Практично все, що посадили люди, не вродило. А головне не вродили хлібні лани. У людей не було й жменьки зерна, а значить – не було хліба. А хліб – це життя. Немає хліба – немає життя. З жахом люди чекали зиму.

В господарстві не було нічого живого. Нічим було годувати корів, коней, птахів. Багатьом, а то майже всім, прийшлось вирізати корів, телят, усю худобу. Лихо охопило Батьківщину. В запасі хліба не було, не було картоплі, буряків та інших овочів, бо спека все висушила. Настав голод. А голод – це жах. Людина хоче їсти, а їсти нічого. 

Хто не порізав худоби –  гинули. А їсти хотілось. Було закопають дохлу корову, а вночі її дістануть, розрубають, зварять та поїдять. А ще варили траву, потім їли. Люди одразу не вмирали, а спочатку пухли. Не тільки голод дошкуляв, а ще й холод. В хатах майже не топили печей, бо нічим було топити.

Деякі нерадиві батьки, що самі хотіли вижити, кидали своїх дітей, які згодом помирали. Валялись мертві по селі і попід тинами, на дорогах. Трохи краще було тим сім’ям, в яких була корова.

Моя бабуся померла з голоду.

Ось тепер ви, діти, щасливі, їсте, що хочете, одягаєтесь, взуваєтесь в найкраще. А наше життя було таким тяжким, що й згадати боляче.

Місце запису: с. Степне, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 рік;

Хто записав: Золотаров В. І. 

Респондент: Дуракова Надія Андріївна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в с. Степне Степнянської сільської ради Новопсковського району (на даний час – с. Степне Кам’янської сільської ради Новопсковського району) Луганської області.

Голод 1932–1933 років добре пам’ятаю. У людей відбирали вирощене в полі, забирали коней, волів. Людей вивозили в землянки. Заходили і до нас, та в нас самих нічого було їсти, ми самі ходили просити їсти в Росію, там такого голоду не було як у нас. Хто дасть буряк, а хто картоплинку.

Люди, щоб не померти з голоду, йшли в Росію, багато їх гинуло від голоду по дорозі, падали, як снопи.

Посівне зерно почали забирати, коли організовували колгосп. Документів у тих, хто забирав, не було ніяких. Знаходили зерно в людей, а позаду їхала підвода і все забирала. Ходили вони без зброї. Не можна було нічого приховати, забирали все: і їжу, і одягачку. Ходили чоловік по п’ять, Тим, хто пішов до колгоспу, трішечки давали їжі.

Колоски збирати не дозволяли. Обов’язково сторожували поля і колгоспні комори.

До колгоспу йшли добровільно. А хто не хотів, тих розкуркулювали.

Якщо хто й хотів приховати худобу, то не міг. Приїжджали до двора, забирали худобу і вели до колгоспу.

Ходили до лісу збирати якусь рослину, схожу на квасолю. Диких тварин і птахів в їжу не вживали, бо ловити їх було нічим.

Був чи ні голод у містах, не знаю, бо не була там в цей час.

Людей померло багато, не перерахувати. Людоїдства у селі не було. Ховали там, де мерли, у кого померли всі, так їх завалювали прямо в землянках. Тим, хто займався похованням, ніхто не платив.

Місце запису: с. Березівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2008 р.;

Хто записав: Рябоконь Ярослав;

Респондент: Дронов Стефан Матвійович, народився 14 квітня 1926 року.

Під час Голодомору проживав у селі Березівка Новопсковського району Луганської області. 

Мені зараз 83 роки, але ту страшну осінь 1932 року і весну 1933 року я пам’ятаю, наче те сталось вчора. Деякі спогади врізаються на все життя. 

Нас у сім’ї було 6 дітей. Той рік був врожайним, вродило і на полі, і на городі. По сусідству жили дві комсомолки, яких моя мати Анюта часто підгодовувала. Це, мабуть, і врятувало сім’ю, бо вони завчасно попередили про обшуки, коли все заготовлене на зиму забиралось і вивозилось Уже випав сніг, ховати було ніде, але кукурудзу і буряки все ж позакидали на город у сніг. Цілу ніч мати і ми малі обминали кукурудзу і наповнювали помийниці і дві бочки. Та на ранок все знайшли, залишилось тільки те, що було в снігу. 

Під час голоду у нас в сім’ї ніхто не помер. Випадки людоїдства були. На околиці села жила дядькова жінка, яка поїла своїх дітей Її забрав вночі “чорний ворон”.

Навесні їли лободу, щавель, бур’ян. 

Місце запису: с. Свистунівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 03.04.2008;

Хто записав: Малишко Аліна; 

Респондент: Дорофеєва Ольга Севастянівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору проживала в селі Свистунівка Сватівського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933роках або у 1946-1947 роках? 

Пам’ятаю. Все знаю.  

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, дані, чи забирала урожай влада?  

Причина така: кожен жив для себе, щоб для нього був карман, одна причина – неврожай, ні в полі, ні в огороді;  як картошка, як буряк, як огурець – нічого не родило. А по-друге, руководітелі вінуваті. Своєм робочим не платили, люди були голодні. Увесь день робили. Ввечері іноді насіння дають, а то і зовсім не дають.  Винувате правітєльство. 

Якщо відбирали у людей вирощених у полі, містах, хто це робив? 

У цій роботі вискакували добровольці, гавкуні, самовольці.

Чи були винагороди від влади за  донесення на сусіда про приховування зерна?  

Випишуть кіло вівса або зерна.

Як це відбулося?  Чи ті, що відбирали, мали якісь документи про забір продуктів?  

Якогось собаку із району пришлють. А туг був Шевчук. Ніяких документів не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти?  

Та ні. Наче не було.  

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?  

Ні, не було. Кулаками стукали по столі і люди віддавали все.  

Як люди боронилися?  

Якщо був хліб – віддавали. Всю остачу забирали.  Люди не суперечили.  

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?  

Копали ями і туди заховували зерно, продукти. Але потім ходили, протикували пікамі і це все знаходили.  

Хто і як шукав заховані продукти? 

Зрадники шукали пікамі. Міліціонери. 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

Двоє-троє. Це закон.

Чи можна було заховати продукти харчування?

Ні, не можна було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?  

Спершу нічого не давали.  Обіцяли, але не давали.  Хто в колгосп пішов, той і помер з голоду.  А хто був одноосібно, той вижив.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Ні.

Що таке закон про “п’ять колосків”?  Чи чули Ви про нього?

Ні, не чула

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Проганяли кіньми. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?  

Сторожа, яких призначили. Літаки залишали на полі.  

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?  

Люди не знали, що таке колгосп. Всі сперечались. А потім звикли і пішли.  Люди боялися, сумнівалися, але поступово поступили в колгоспи.  

Чи змушували людей іти до колгоспів?

Говорили, що в колгоспах людям буде добре.  І всі вірили в це.

Де переховували худобу, щоб не забрати в колгосп?

Ніде не заховували.

У який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

Вдень ходили. 

Скільки разів приходили до хати? 

Коли їм казали, тоді і приходили.

Коли почали люди помирати з голоду?

Коли  продукти повністю закінчились. Люди почали слабнути, гинути.  Тоді почався голод.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Я знаю, що дітей-сиріт вивозили в район в сирітський дім  Їх там годували й опікували. Це вже коли почався великий голод.

Хто не голодував у селі і чому? 
Звісно такі були: голова, усі його прибічники, кладовщики. 

Хто зумів вижити?

А ви подивіться як зараз живуть? Так і тоді.  Перегляньте сьогоднішнє життя. У кого була крихта муки, той і вижив. 

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?  

Були різні сім’ї.  Були, які давали крихту чужому.  А були такі, що навіть рідному батькові та матері не діставалося.  У нас в сім’ї батька жаліли. Ми усім ділилися. 

Які засоби вживали до виживання?

У кого була корова, той продавав молоко у совхоз взамін на макуху. І так молоко, макуха, буряк. Пекли коржички. Рвали траву,  цвіточки, гриби опеньки, які родили на городах, у лісах. Скільки назбирали, стільки й з’їмо. Обдирали кожу з липового дерева. Товклі цю кожу і їли. Липова кожа була гарна. З неї можна було щось спекти. Слава богу, що ми вижили. А хто пішов у колгосп, залишився без корів. Ловили жаб. Та померли все одно. 

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Звісно. У кого були родичі, та одне одного розуміли, тому й вижили.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Квіти в чай, м’ята, любисток і таке інше

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

3 липи пекли коржики.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали?

Їли їжаків, ховрахів, спасались як могли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Не можна було. Грошей не було. У Сватові купить щось можна було, але продать нічого було.

Чи був голод у містах ?

Голод був скрізь. Урівнять людей неможливо. По-різному люди жили. 

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?  

Не можу вспомнити. Людей багато було.  

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі? 

Ні, не було. Ми такого не чули.  

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Скрізь хоронили. І вдома, і на кладовищі. Люди самі хоронили, хто міг. 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю, повинні були щось платити. Був ізвозчик з повозкою і конем. Він забирав померлих і навіть живих. І відвозив у яму. А родичі ще живих людей забирали з тієї ями до себе. Був випадок, коли тітка забрала свого напівпомерлого племінника і зберегла його життя.  

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Не знаю. Багато таких місць. 

Чи поминають їх на “проводи”, “гробки”, зелені свята?

Навряд чи. Нікому вже поминать.  

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква?

Так. 

Чи встановлено в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Повинні бути. Тоді ж була обща могила. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 р. Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Так, сучасна молодь, мабуть, знає і потребує знати, бо немає страшнішої смерті, чим смерть від голоду.  

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада винувата в Голодоморі.  

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін? 

Не знаю.

Місце запису: селище Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: невідомо 

Хто записав: Білолуцька гімназія

Респондент: Деркачова Катерина Семенівна, народилася 1 липня 1927 року. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Білолуцьк (з 1960 року – селище) Новопсковського району Луганської області. 

Мені було тоді 6 років. Це були тяжкі часи. Спасіння було тільки в тому, що люди тримали рогату худобу. Землю обробляли з допомогою коров. Не було сільськогосподарської техніки. На поля вивозили також і дітей, з тим, щоб вони теж працювали. Жінки косили і в’язали снопи. Було навіть так, що накосили сіна, а зранку все розікрали. 

Їжу не забирали, люди ділилися, що тільки спасло. Церкви були засипані зерном, а люди падали на ходу. 

В нашій сім’ї померла мати, в роки Голодомору, в 33 році. 

Чоловіки ходили в Росію, поверталися тільки самі сильні. 

Їли кожен со свого города. Грошей не було. 1933 рік був дуже страшний.

Місце запису: с. Березівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 30 квітня 2008 року;

Хто записав: невідомо; 

Респондент: Данилюк Христина Семенівна, народилася 20 січня 1926 року.

Під час Голодомору Данилюк Христина Семенівна проживала в селі Березівка Новопсковського району, Луганської області.

Знаю, що люди пухлі від голоду ходили. Йдуть по вулиці і падають, вмирають від голоду. А я була мала, сиділа на лежанці. Ми сиділи голодні. Не було нічого їсти. Собирали бересток і їли. Листя обчухрували і варили. Мама варила і товкла з качанами. Ми були бідні, в нас нічого не було. Мамі на роботі давали 300 г насіння, так і вижили. Нічого не можна було приховати. 

Вся родня вимерла. В сім’ї нас було дітей четверо. Дівчата, двоє, вмерло в плодовку. А я з сестрою Наташею вижили. 

Всі були пухлі. Вмирали на ходу. Сиділи в хаті, ніде ми не ходили, не було сили.

Мій батько перший пішов в колгосп. А слідом пішли й другі люди. Перші пішли в колгосп бідні люди, такі, як ми. Тому що в нас нічого не було – ні худоби, ні одежі. В селі дуже багато людей померло від голоду. Ховали де попало. Не платили за те, що ховали.

В селі немає ні церкви, ні пам’ятників померлих від голоду. 

Я розповідала дітям, онукам за Голодомор.

Місце запису: с. Первомайськ, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2000 рік

Хто записав: сільський голова Сердюк

Респондент: Давиденко Клавдія Леонтіївна, народилася 13 березня 1919 р. в с. Новочервоне Сватівського району Луганської області. .

Під час Голодомору Давиденко Клавдія Леонтіївна проживала в с. Первомайськ Сватівського району Луганської області.

Ким були батьки? Їхнє життя і доля в 1930-ті роки? 

Заможні селяни, працювали в колгоспі.

Брати, сестри?

У родині було п’ятеро дітей.

Родичі, які померли від голоду в 30-ті роки? 

Уся сім’я вижила.

Власні спогади про події 30-х років?

Їли козельки, свіріпу, пекли з трави коржики. Була корівка, яка годувала  всю родину, та ще й прохаючих їжу.

Що чули від інших людей про голод 30-х років?

Масові поховання були на сільському кладовищі.

Чи знаєте, де здійснювали масові поховання померлих від голоду? Масові поховання були на сільському кладовищі

Місце запису: смт Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2004 рік; 

Хто записав: Гречана Наталія Тихонівна особисто; 

Респондент: Гречана Наталія Тихонівна, народилася 15 серпня 1921 р.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Білолуцьк (з 1960 року має статус селища) Новопсковського району Луганської області. 

Я, Гречана Наталія Тихонівна, народилася 1921 року, в селі Білолуцьку. В 1933 р. мені було 12 років. Ті страшні 1932-1933 рр. я пам’ятаю дуже добре.

Сім’я в нас була велика: тато, мама і троє дітей. Був неврожай. Все позаростало бур’яном і нічого не вродило. Їсти було нічого. Люди об’їдали листя з дерев, товкли качани, виходили на вигін і «паслися», ходили по вулицях збирали лушпини з картоплі. Часто ходили до скирт соломи, голіруч віяли полову, щоб знайти якусь зернинку. Ночували по полях. Пам’ятаю, коли ми на полі знайшли мертвого коня, ми його розрізали і з’їли. 

Недалеко від нас жила сім’я: мати і двоє дітей. Діти з голоду попухли і померли, а їхня мати їх порізала й з’їла.

Люди збирали гнилі буряки, ходили в ліс по жолуді і печерички, але було дуже страшно, бо їздили об’їждчики і збирали сиріт.

Мені навіть згадувати це дуже тяжко. Я мрію, щоб наші діти не знали такого лиха, і щоб допомагали людям, які потребують допомоги в цей тяжкий для всіх нас час.