Місце запису: с. Осинове, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 20 березня 2008 р.

Ким записано: Горбенко Тетяною Іванівною

Респондент: Капустіна Наталія Дмитрівна, 02.07.1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Осинове Новопсковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках та у 1946-1947 роках?

Про голод пам’ятаю. Нашу сім’ю у 1933 році розкуркулили.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Сільська влада забирала всі продукти.

Чи мали зброю ті, що ходили забирати хліб у людей?

Зброї в них не бачила, їх і без зброї всі боялися.

Де дівали зерно, яке було забране у людей?

Забране зерно ховали у церкві.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Приходив до хати сільський актив, в них були штики. Ними штрикали землю, копицю сіна. Серед цих людей був мій учитель Мірошник Григорій Степанович, потім він говорив, що його заставляють це робити.

Скільки людей приходило до хати?

Приходило до хати сім, десять, інколи п’ятнадцять чоловік, забирали зерно.

Це були односельчани.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

Цей закон був з 1946 року. Якщо в полі зірвеш декілька колосків — судили.

Хто охороняв поля?

В колгоспі був чоловік, який охороняв поля. 

Він їздив на коні з батогом.

Хто не голодував у селі?

Не голодували — сільська влада та сільський актив.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Люди йшли працювати в колгоспи примусово.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб вижити їли різну траву, ракушки.

Чи можна було щось купити чи виміняти?

На харчі можна було поміняти полотно, ікони. За ці речі можна було виміняти макуху або мисочку муки, або стакан пшона.

Де і хто хоронив померлих людей від голоду?

Померлих людей хоронили родичі або сусіди, в одну могилу.

Місце запису: с. Писарівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 16.03.2008

Хто записав: Верховода А.М., учениця 10-б класу Новопсковської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Респондент: Золотарьова Афанасія Григорівна, 1918 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Донцівка Старобільського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Як же я в 33-му не могла запомнить? Як голод був у 6 класі була. Ідем у школу, а Донцівка велика, попід дворами по дорозі лежать мертві, пухлі. Урожай був хороший, але все вивозили, заставляли конякою кожен день вивозити хліб, забирали все на світі. Не померли тому, що була корова, буряки, а батько все носив у Росію. Пішки ходили через Ганусівку, Пантюхино, там і хліб, і картошка, а у нас нічого не було. Сусід, брат мого батька, всі вимерли. Батько і я на візку вивезли на кладовище, а у ямі було по 20 чоловік. У нас питали: «Чого ви ходите?» А коли ми відповідали, що у нас немає, що поїсти, то дивувалися. В 7 класі в школу не ходила, а батько одвіз мене у Росію, у Давидівку на желєзнодорожну станцію, щоб здати у няньки, щоб хоч там нормально їсти.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Влада забирала. Батько все мій вивозив з хати. Урожай був нормальний, але все у нас забирали колгоспи.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив? 

Комсомольці, партійці забирали та сміялися, вони ж розкуркулювали сім’ї.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Я такого не слідкувала.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так, було на роботу не вийдеш, то забирали, а у народі казали: «у холодну посадили…» Ой, яке було!

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Так, можна. Ховали, де тільки можна: і закопували на городах, у садку і де тільки не ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Це були більше актівісти, комсомольці, вони все і забирали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де не ховали, і мій батько закопував по городах, у садку, в соломі і не находили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали небагато супу, затірки, але ніколи не давали хліба, ніколи!

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники худобу тощо?

У Донцівці такого не робили, а може по інших вулицях, бо я ще була школьниця і не помню.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чи я чула? Це я чула. У Писарівці у 33-ому році була причепчиця, яка травила хліб на тракторах, а вона собі взяла 700 грамів отруєного зерна, принесла додому, промила, висушила та й виложила сушитися на столі, а голова колгоспу особисто все побачив. Жінку суд присудив до 5 чи 7 років.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа там були, вони ж і охороняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не хотіли у Донцівці. Мій батько не хотів. Але як не хотіли, то заберуть худобу.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не хоче, заберуть худобу, майно, все одно запишуть, вони примушували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

При врожаї ходили і забирали все, що можна, все на світі.

Скільки разів приходили до хати?

Скільки виписувалися, стільки і приходили.

Коли почали люди помирати з голоду?

У 33-ому році вже почали умирати й пухнути.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Яка там держава. Нічого не було, їх забирали родичі.

Хто не голодував у селі і чому?

Комуністичні начальники тілько і не голодували, бо любили підлизуватися.

Які засоби вживали для виживання?

Хто як зумів, той і якось зміг вижити.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, звичайно. Як у когось щось було, ділились.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І лободу, щирицю, весною оце було очерет, комиш, а він безвредний. Люди пухли, мерли, їх худобу забирали у колгоспи, а там нічого не давали, того худоба і мерла, а люди у величезну чергу ставали щоб взяти зробити собі щось поїсти вже з мертвої скотини.

Чи був голод у містах?

Наоборот, у міста тікали з сел, бросали свої хати, там давали їжу по карточкам.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Но такого я не чула, за таке і не балакали.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

То вже хто міг, звозили по 20-25 чоловік в яму, не закопували, они там горами лежали.

Чи поминають їх на Проводи, гробки, Зелені свята?

Так це поминають, а тоді не поминали.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У Донцівці при комуністах церкву закрили, зробили клуб, а мене туди батько не пускав. Влада не розрішала нам ходити до церкви.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказувала і онукам, і дітям.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винний голод, а голод од комуністичних партій.

Місце запису: с. Діброва (тодішнє Троїцьке), Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Дєточка Іван Іванович, 1928 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Діброва (тодішнє Троїцьке) Міловського району Луганської області.

Я родився у 1928 році, тут у Діброві. Раніше називалося село Троїцьке. Ми були бідняками. Сім’я велика, дітей, помню, було п’ятеро. Старша сестра, менша, а то все хлопці. Два старі у войну погибли. А був ще один брат я його не помню, так помер уже величеньким. А коли, не знаю. Він заболів, а які там врачі в ті часи.

Голод важко переносили. Їли траву, товкли жолуді, горобців ловили в сараї, де колхозні корма хранили сорок драли. Все це варили і їли.

На Болотяному коморі були. Уже після войни щось давали на трудодні.

А у кладовщика Свиридовича (був без ніг) забрали дома зерно. Ну він ділився з людьми тим, що у нього було. В школу закладали картошку на зиму, так ми робили гачки і тягали її. Тоді все здавали на налог, та ще й облігації треба було брати. Трудне врем’я було.

Місце запису: с. Оборотнівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 18 березня 2008 року; 

Хто записав: Коцурова Наталія; 

Респондент: Глотова Ксенія Миколаївна, 1916 р.н.

Під час Голодомору Глотова Ксенія Миколаївна, 1916 р.н. приживала в с. Оборотнівка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Так. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Так, забирали у людей урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив? 

Комуністи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна? 

Так.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Спеціальні групи з комсомольців, членів партії комуністичної їздили і забирали продукти.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так, карали, побиття.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так

Як люди боронилися?

Ховали продукцію. А в людей, в яких находили продукцію с/г відсилали в Сибір на каторжні роботи.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна було заховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило до хати по 5-7 чоловік. Це були комсомольці, комуністи.

Де можна було заховати продукти харчування?

По садах, погребах, по горищах.

Чи давали їжу тим, хто пішов з колгоспу?

Так, давали їжу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники худобу тощо?

Так, забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Закон про «п’ять колосків» видав Сталін, який давав 5 років в’язниці.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Так, дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні, не примушували. Хотіли і самі йшли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У землянках.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вранці, і ввечері.

Скільки разів приходили до хати?

Багато разів.

Коли почали люди помирати з голоду?

Коли людям було нічого їсти.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що ходили збирати, ті і не голодували.

Хто зумів вижити?

В кого було за що купить, той і вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні. 

Які засоби вживали для виживання?

Різні. Варили їжу з берестка, з кропиви, з щавлю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Може, хтось і давав.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Рогіз у річці, молочай, дубок листя, лопух.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З берестка вживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Коней, голубів, ховрахів, їжаків.

Чи можна було купити щось у місті, чи виміняти?

Можна.

Чи був голод у містах?

Був.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Ніхто не знає, скільки людей померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі, які залишалися живими, а хоронили по садках, тому що люди були безсилі везти на кладовище.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на проводи, гробки, зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні, не згадують.

Чи є у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає. Розповідали дітям, онукам, сусідам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталінську владу.

Чи Ви знаєте, що таке Торгсин?

Ні.

Місце запису: село Мілуватка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 13 березня 2008 року;

Хто записав: Мурзаєва Тетяна Василівна

Респондент: Білоус Марія Ігнатівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Мілуватка, Сватівського району (раніше – Кремінський) Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю голод 1932-1933 років, але не вникала у ці обставини. А про голод 1946-1947 років добре знаю. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Була засуха, неврожай, і забирала зерно влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

З сільської ради назначили людей, що забирали зерно до колгоспу.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Такого не було.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Не пред’являли ніяких документів. Говорили, що забирали в колгосп і все.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Я такого не знаю.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було зброї.

Як люди боронилися?

Випрошували, плакали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Були люди, що ховали, але в нас не було заховано.

Хто  і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Приходили люди, шукали на горищі зерно.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили четверо. Одна жінка й три чоловіка. Жінку звали Хухрянська Олександра.

Де можна було заховати продукти харчування?

Деякі люди копали ями, закопували в них зруби, також під піччю в ямах ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим давали їсти, Мій батько не пішов до колгоспу, працював на залізній дорозі (за що й вигнали всю сім’ю з хати). 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Також забирали худобу.

Що таке закон “про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Не чула про нього. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа та об’їздчики.

Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

Деякі йшли добровільно.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Так, змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Продавали, і мій батько продав пару волів і коня.

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Удень.

Скільки разів приходили до хати? 

Один раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

Узимку 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Їх влаштовували в інтернат.

Хто не голодував в селі і чому?

Всі голодували, може, в когось було заховано більше продуктів, ті не голодували. 

Хто зумів вижити?

Їздили міняли полотна, рушники, платки, ті й вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Міняли, ходили в поле збирали мерзлі бурячки, пекли коржики з трави.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, іноді.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя з берестка сушили і пекли коржики.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З берестка.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У 1947 році вживали ховрашків.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Вдома були прилавки в магазинах пусті, а люди їздили міняти на Полтавщину, Одещину (й моя матір також).

Чи був голод в містах?

Деякі голодували, деякі ні.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Я не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У 1947 році таке було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Рідні хоронили на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не платили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Усі поховані на кладовищі.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»? 

Родичі поминають своїх померлих.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер поминають, раніше не знаю.

Чи є у Вашому селі церкви? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені у вашому селі хрести, пам’ятники Голодомору?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає. Що знала, розповідала.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тих, хто забирав зерно.

Чи знаєте Ви, що таке “торгсін”? 

Не знаю.

Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌смт Біловодськ, Луганська обл.; 

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌10 вересня 2007 року; ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Джабарова Ганна  Дмитрівна;

Респондент:‌  Безкровний Іван Микитович, 1924 р. н.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Голод 1932–1933 року пам’ятаю, таке не забувається. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

У колгоспі видали зерно на трудодні. А мій батько був майстром на молотарці, йому там видали, а потім забрали. 

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Забирало НКВД, а його направляли активісти. Я сам цього не бачив, а знаю, що приходили, кругом ширяли шомполами. 

Ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів вони не показували і дозволу не питали. Казали, що шукали оружіє, того що мій батько 7 років пробув у Германії. 

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Батька арештували, а так з нас нікого не трогали. 

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Чи було в них оружіє, не знаю, але знаю, що приходила міліція. Ми ховалися на печі самі або з матір’ю і спали.

Як люди боронились?

Як люди могли оборонятся, як була голодовка, вони мерли з голоду, у них не було сили оборонятся. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Якщо у людей було зерно, то ховали, а якщо посолили, то зразу й з’їли. У нас шкура овеча на горищі суха була, то зварили і з’їли.  Колоски ми не збирали, того в нас і шукати нічого було. А як найшли, то все.

Хто і як шукав заховані харчі? 

До нас приходили троє, двое енкаведистів і активіст. У нас продуктів не було, вони пошукали та й пішли. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Колгоспникам давали трохи продуктів. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?

Щоб з хати забирали, такого не було, а от на горищі були дошки на гроби, то забрали. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Я чув про колоски, та сам збирати не ходив. Якщо й розрішали щось на полі збирати, то забирали все в колгосп. 

Хто охороняв поля і комори?

В колгоспі охороняла все сторожа, а на полі стояли вишки і там були комсомольці. Це я знаю. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Мій батько пішов у колгосп перший, добровільно. Дав пару коней, віялку, сівалку, лабогрійку. За других не знаю, знаю, що батько пішов. Крім волів і коней у нас не було нічого. 

В який час ходили забирати у людей зерно? Скільки разів приходили до хати?

Приходили забирати в 12 годин ночі. До нас приходили за весь час 7 разів. 

Коли почали люди помирати від голоду?

Люди почали вимирати зимою з 1932 на 1933 рік. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Сиротам весною 1933-го в школах давали гарячий сніданок. А зимою не давали нікому нічого. 

Хто не голодував в селі і чому?

Ті, що в руководстві були, ті не голодували, а за активістів не знаю. 

Хто зумів вижити?

З нашої сім’ї вижив я і ще троє. Нас 10 душ було, зосталось семеро. 

Які засоби вживали до виживання? Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Людям ділитись було нічим, того що не було нічого. Люди їли, хто шо найшов. Коні дохли, казали „сибірка”. Ми одкачували їх і їли. Допомагати було нікому, всі голодували. Листя з берестка їли, суху кукурудзу, щирицю товкли. З білої акації цвіти. Іли граків, горобців. 

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Як же до міста дойдеш? Ходили пішки. Тільки робочим давали 400 г макухи. 

Чи чули ви про “торгсін”?

Про “торгсін” чув, казали, що там приймали золото і украшенія з золота, та в нас його не було. А чути чув. 

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Скіки людей вмерло в селі не знаю, бо я малий був. Чи їли людей, не знаю, я ніде не ходив. Мені семи років не було іще. 

Де і хто хоронив померлих від голоду? Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Людей ховали на кладовищі. Копали ями. Копачам давали хліб. Гробів не було. Люди вмирали, де попало. Ховали в общих могилах. 

Чи поминають жертв Голодомору на «проводи», «гробки», «зелені свята»? 

Ми записували своїх померлих, давали на поминки. Раніше поминали тайком, хоч і запрещали. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить? 

У нашому селі є Троїцький храм, була ще церква Миколая і Успения. По моєму, вони були Московського патріархату. 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Пам’ятники померлим від голоду ставили родичі. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Я сам своїм онукам розказую про те, що було, і сусідським дітям.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Я не знаю хто винуватий, знаю, що неврожай був. А може й був хто винуватий, не знаю…

Місце запису:  с. Литвинове, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису:  травень 2008 року;  

Хто записав:  не вказано;                          

Респондент: Безкишкіна Єфросинія Федотівна, 1916 р.н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в с. Литвинове Литвинівської сільської ради Білолуцького району Луганської області.   

Голод був у 1932–1933 роках, бо влада наказала забрати хліб, активісти забирали. Доводилося, щоб не померти з голоду, ходити милостиню просити в Росію – в с. Студенку (село Кривоносово Розсошанського району). Давали буряки, картоплю, де хужа хата, там давали їсти, де багатша – там нічого не давали. 

Збирали сою, липу, жолуді. Іван Безкишкін на полі помер як розкуркулювали.

Ми до колгоспу не записалися, то забрали все, і навіть в городі картоплю викопали.

Тим, хто в колгоспі працювали, давали трохи проса, хліб, їсти готували. Вижили хто як міг. Тітка Дашка повела своїх дітей у Студенку (Росія), пристроїла їх няньчити дітей, там вони вижили.

26 дворів повиганяли з хат під час Голодомору, пішли люди в землянки під лісом Коробцевим. Померло в селі дуже багато. Виконавці відвозили ше живих людей у могили і закопували.

Люди, щоб вижити, біля землянок собі саджали городину, а виконавці йшли та все забирали.

Люди інколи давали тим, у кого не було зовсім їсти. Але боялись, щоб не побачили виконавці.

Баба Пашка Тараканка варила в колгоспі юшку і давала тим, хто працював в колгоспі.

Людоїдства не було, їди дохлу кобилятину, липину, молочай, пекли пампушки, збирали зелене таке, ми називали його галушками.

Баба Палажка відвезла онуку Варю на кладовище, а воно прилізло до нас. 

В дитячих яслах жили сироти, їм там юшку з вівса варили і пекли пампушки.

Активісти – батько Попов Юхим Тимофійович та його син Стефан –  забирали в людей все барахло, складали в магазині а потім продавали за гроші.

Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌с. Оборотнівка‌, ‌Сватівський‌ ‌р-н‌, ‌Луганська‌ обл.; ‌

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌17 березня 2008‌ ‌року; ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Павленко‌ ‌Валентина‌ ‌Миколаївна‌; ‌

Респондент:‌  Анікеєва Марфа  Федорівна, 1912 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Оборотнівка‌, ‌Сватівського ‌району Луганської області. ‌

Дійсно був голод в 1932–1933 роках. Причиною голоду, я вважаю, були великі податки, які збирала місцева влада. Не можна було заховати зерно, продукти, бо їх ходили шукали в огороді, в сараях, на горищі, навіть взимку розбирали буравки, шукали там гроші, одяг. Потім проводили розпродажу майна, продавали одяг, машинки швейні.

Активісти примушували людей вступати до колгоспу. Мій батько здав до колгоспу пару коней, пару волів, пару бичків і корову. Нам  пришлось туго під час голодовки, бо у нас забрали корівку, не голодували ті, в кого була корова-годувальниця.

Виживали як могли, їздили в Куп’янськ на базар міняли рушники, кожухи, полотна на продукти, зерно, висівки.

Місце запису: с. Діброва, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 02.04.2008 р.
Ким записано: Рижкова Віта Іванівна, вчитель Дібровської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Респондент: Дебелий Іван Єгорович 02.05.1925 р. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Діброва (тодішнє Троїцьке) Міловського району Луганської області.

У 1932-33 році мені було 7 років. Епізоди пам’ятаю добре. Багато хуторян було пухлих. Здорово цьому сопутствовало те, що почали розкуркулювати людей і запроваджувати колгоспи.

У нашому роду Дебелих голоду не було. Врятувала корова і картошка. У других людей цього не було і вони голодували. Прохожі люди йшли побиралися і падали мертві на шляху. З города теж їхали і спрашували де Анно-Ребриково Ростовської області. Вони везли на тачках одежу, щоб поміняти на хліб. Чогось там був хліб. Дід мій оселився на цьому місці під час Столипінської реформи. Ми зараз живемо на столипінських отрубах. Давали землі, скільки захватиш. Моя бабушка казала. Що жили, як у раю. Не знали, де що бралося, рахунку не було ні курям, ні качкам, водилися корови, коні, телята, врожаї гарні – все було наше. Але підкралася біда – колективізація. Дід віддав пасіку, двох волів до колхозу. А корову не тронули, бо у моєї жінки, баби Полі, був племінник Антон Кашуба з Шелестівки, великий активіст. Він приймав участь у революції і десь їздив. Приїхав знов до району і тут став великим активістом – начальником у Міловському районі. То, кажуть, як «була рука в районі», і корову не посміли забрати. Серед односельців був Петро Бугай, який збирав і відбирав у людей те, що полагалось здати до колхозу. У війну, коли відступали, свої хлопці його й розстріляли без суду і слідства.

Розкулачували тих, хто був зажито. А той, хто був нищий, нічого не робив, тому віддавали. Тих людей, які ходили розкулачувати, боялися. Але був серед активістів комсомолець Ляленко, жив на хуторі Просяному. Так став протестувати проти розкуркулювання. Так його знайшли під поїздом перерізаного навпіл, то було діло рук друга Антона Кашуби. Приховати щось було ні з чого. Зерна було небагато. На селі все на виду і всі знали, в кого що є. спеціально призначених людей для відбирання не було. Хуторяни-активісти відбирали у хуторян. Розкуркулених виселяли. Мені розказував очевидець Федоренко Федір, що бачив, на станції Зоринівці у вагонах стояли сутками і виглядали діти. Жорстоко все це. Розкулачував ще Зубко Никифор, він війну служив німцям і з ними втік. В окупацію Діброву спасло те, що призначили недоупкуватого Пилипа. Він не безчинствував.

Відбирачі зерна і всіх продуктів були без зброї. Ходили по хатах, як хазяїни, знімали образи, лампадки. А відбирав хто? Хто сам не хотів робити. Забирали все те, що можна було пропити (на самогон). По Діброві побиття людей не помню. Продуктів про запас у ті годи сільське хазяйство не мало. Забирали все. Рятувала лобода. Її дрібно різали з кропивою. Ми з дітьми у школі облазили всі дерева в лісі, щоб назбирати бруньок. Голод гнав. У мене була така дурна натура, що я нічого ні від кого не брав. У сусідів батько був механізатором. Їм давали на трудодні 2-3 кг муки. Я піду до них, а вони дають пиріжок чи хліб. А я не буду їсти, їсти хочу, а не візьму. Стіснявся при людях їсти.

Активістами у нашому селі були Велікоцький Антон Іванович, Остапенко Мефодій, Бугай Петро, Пасюкова Ганна Василівна, Рубан Галина. У нас город був сирий, ото й родила картошка. На роботі в колхозі нічого не давали. Мій дід Яким пішов на стройку, так там варили кашу. Кого вважали куркулями, худобу відбирали всю. Закон «про п’ять колосків»? Ей, було таке і в нас. Вловили Дєточку Кузьму Івановича за те, що він намолов у жменю зерна. І посадили в тюрму. Поле охороняла сторожа.

У колхозі була дисципліна тверда: як сонце сходе, треба, щоб ти був на роботі. І до самого вечора роби. Біля скирд тоже стояли сторожа. Поля і комори охороняли по наряду, кому бригада дасть наказ. Зброї не було. Вихідних не було. Писали трудодні. Люди платили страшні налоги: за корову – 12 кг топльоного масла і 800 рублів; за вівцю – смушок, шерсть; за свиню – шкура; кури – 120 яєць в місяць. Найдорожче обкладався налогами город і сад. Одна сотка саду – 180 рублів. Трави не обкладалися, земля під паром не обкладалася. До колгоспу люди йшли, бо нікуди було діватись. Колгосп ім. Леніна був першим у районі. Розкажу ось вже з сучасності. Заходить агроном у контору, а на стіні намальована лобода. Агроном запитує, що за бур’ян тут розвісили. А йому відповідає старший за віком від нього: «Ех, не буде гарного з тебе агронома. Ти ж не знаєш, що лобода – символ виживання. В голодовку вона врятувала від смерті багатьох людей».

В голодовку їли і козельки, і жабуриння, та всю траву, яку можна було їсти. Односельців я не пам’ятаю, хто помер від голоду, а от прохожі мерли. Особливо у 1933 році. Я вважаю, що причина голода – отсутсвие настоящей советской власти, не було інтелігенції, правили недоумки. Перші предсідатєлі були алкашами. З голоду помирали діти. Особливо ще підкошувала дизентерія. Туалетів не було. Повна антисанітарія. Я сам не знаю, як вижив. Я і зараз пам’ятаю те місце, де качався від болю і різі. Допомоги один від одного отримати не могли, тому що нічого не було у людей. З тварин в їжу вживали їжаків. Ходили слухи, що було навіть людоїдство. Людей, які вмирали, закопували на общому кладовищі, прохожих хоронили на тому місці, де помирали. Копали ями неглибокі, бо люди були слабі, пухлі.

У 1947 році я повертався з війни з Румунії. Проїжджали станцію Загонь. По тій станції повзали пухлі діти. Ми їм давали, що було.

Місце запису: с. Морозівка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата‌ ‌запису:‌ ‌ ‌невідомо.

Ким записано:  Кицавна Світлана Іванівна,  педагог-організатор Морозівської ЗОШ.

Респондент: Данильченко Марія Федорівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Морозівка Міловського району Луганської області.

Пам’ятаю за голод 1932-1933 рр. в сім’ї було 5 дітей і батько з мамою. В сім’ї з голоду ніхто не вмер. Вижили за рахунок мельниці, бо жили поряд. На городі не водилося нічого, була засуха, а город на горі. У діда Петра город був до річки, там водилися буряки, гарбузи, дідусь ділився. На мельницю ходили просили і в людей, які приїжджали з Воронежської області, з Кантемирівки. Вони давали хто висівок, хто макухи, хто олійки увіллє, а було що й батогами били. Старші хлопці чіплялись на брички і ждали поки візники займуться розмовами, а потім викидали в бур’яни чи кущі мішки з мукою, висівками, потім кликали дітей і давши всім по трошки несли додому, де добавляли в цю муку чи висівки терть з листків берестка і пекли ладики. Весною збирали на горі жабуриння, їли калачики, спориш, хоч після і хворіли животом, але їсти вже ж не так хотілось. Батько їздив у сусіднє село мінять посуд на кукурудзу, квасолю, якесь зерно. Хоч було і голодно, але люди були дружні – ділилися. Якщо різали яку худобу сусіди, то роздавали по куску в усі двори. Ось так і допомагали виживати один-одному. Були випадки, люди мерли з голоду, навіть цілими сім’ями. Їх ховали родичі або сусіди. Ховали на кладбищі, а якщо взимку і далеко нести до кладовища, то ховали рядом в садку – в основному дітей. Колоски в полі збирали і там же їх їли, ніхто не забороняв, не наказував. З дому ніхто нічого не забирав, бо забирати було нічого. Батьки працювали в колгоспі, їх там годували затіркою по одній мисочці кожному працюючому. Батьки одну мисочку їли вдвох, а другу несли нам додому. Уже як зібрали урожай у 1933 р., намололи муки і роздавали по дворам, а по скільки вже й не пам’ятаю. Закон про 5-ть колосків у нас не примінявсь, але чула про нього коли після війни вчилась у ФЗО, розповідала одна дівчина з Івано-Франківська, що за колоски посадили на 5 років. Про випадки людоїдства чула там же. Якось довелось скуштувати ковбасу з людськими пальцями – пригостили. 

Про голодомор говорила потім зі своїми дітьми, онуками та правнуками.