Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Грищенко Дарія Іванівна 1912 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

Народилася я в с. Новомикільське. В 1933 році мені було 21 рік. Жила я сама, батьки померли давно, я їх не пам’ятаю. В селі був колгосп, а працювала я більше часу на шахтах, заробітки були дуже малі, ділила грошенята, щоб і на кусочок хліба було, все пережила, треба давно померти, а я ще живу. Збирала колосочки, жувала щупленькі зернятка, вижила, не хочеться згадувати ті часи.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Гляненко Василь Маркович 17.08.1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Брусівка Євсузького (згодом Біловодського) району Луганської області.

Де проживали и чим займалися у 30-ті роки? 

Сім’я жила в с. Брусівка Євсузького району Луганської області. Займалися сільським господарством до колективізації індивідуально (до 1930р.), а після колективізації до колгоспу «Серп і Молот» працювали в колгоспі.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Брати та сестри по матері:

Петренко Павло Федорович (1913р.), Петренко Михайло Федорович (1919р.) – загинули в війні. Петренко Галина Федорівна (1915р.) – жила і померла у Казахстані.

Петренко Тетяна Федорівна (1917р.) – жила і померла у Луганську.

Мої рідні: Гляненко Наталія (1928), Марія Марківна (1926).   

Чи є родичі, померлі  в роки голоду 30-х років?

У сім’ї я був при смерті, брат Павло, що навчався у Біловодську на тракториста, прийшов додому із коржиками, що отримав на пайок. Вони мене підняли. Батька спасла корова, що розтелилася, а загинув (вірніше пропав «безвісті») у війну. Сім’я вижила.

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років? 

Був малий, тому нічого не пам’ятаю. Знаю про ті страшні роки зі слів матері Гляненко Насті та батька Гляненка Марка Ігнатовича.

Що чули від інших людей про голод 30-х років?

Мати говорила, що весною 1933 р. люди мерли як мухи. І жалю ніякого в людей не було, бо всі самі такі. Мати каже: «Ідеш вулицею, а людина на порозі помирає, а ти йдеш мимо, бо в тебе своє горе».

Вкажіть свідчення про знайомих Вам людей, які пережили голод і дожили до наших днів.

Квітка Лідія Митрофанівна, вул. Садова (1920 р.н.).

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

Ні. Мати говорила, що була вирита траншея, в яку скидали трупи померлих.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Величко Олена Федорівна 21.07.1921 р. н. 

В роки Голодомору проживала у селі Брусівка  Біловодського району Луганської області.

Де проживали и чим займалися у 30-ті роки?

У с. Брусівка Біловодського району. Училася в школі.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Мати колгоспниця, батько – колгоспник робили в колгоспі.

Три сестри: Марія, Тетяна, Катерина.

Чи є родичі, померлі  в роки голоду 30-х років?

Три тітки (сестри батька).

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років?

Забирали зерно, харчі, тварин (з колгоспу) У нас нічого не брали, бо брати нічого й не було. їли те, що було на городі, картоплю, гарбузи, кукурудзу. 3 колгоспу нічого не видавали, хоча й врожай того року великий, все йшло «в закрома Родины». Ніхто з людей так і не побачив колгоспного хліба. Але нашого села ця трагедія не так сильно торкнулася, хоча в селі й вмирали люди. По усій Україні голод невідомо з якої причини. В центрі України казали «велике лихо». Чули навіть, що там і дітей своїх їли, щоб не померти з голоду.

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

У нашому селі людей хоронили на кладовищі.

Місце запису: с. Зоринівка, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 18.04.2008 р.

Хто записав: Алєксєєнко Альона Іванівна учениця 11 класу.

Респондент: Алексеєнко Іван Олександрович 11.01.1926 р.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Шелестівка Міловського району Луганської обл.

Івану Олександровичу було всього шість років, коли почався голод. Дітей у сім’ї було багато, а їжі не було.

Коли почали відновлювати колгоспи, то забирали у людей і зерно і їжу. Це призводить до трагічних наслідків. Мерло багато людей, особливо старі люди і діти з дуже бідних сімей. Померлих збирали на підводи, навіть ще живих, говорили що в дорозі «дойде». Наклепів і доносів на сусідів не було, бо люди допомагали один одному як могли.

Влада забирала все до жнатини і доводилося харчуватись чим завгодно. Влітку їли листя дерев, коріння, ловили звірів, рибу. Взимку було тяжко. Мерли діти, старики і навіть дорослі. Вижити могли лише ті, в кого була корова, городи, сади.

Восени, коли збирали з городів і садів, влада накладала податки. Люди повинні були здати майже все, що виростили. На зиму залишалася лише незначна частина, якої хватало лише на декілька місяців. До весни не вистачало, а ще потрібно було залишити на посів.

У кого були гроші або речі на обмін, то ті люди ходили пішки аж у Росію, щоб принести дітям шматок чорного хліба.

Іван Олександрович говорить, що у них померло двоє дітей і дід з бабусею. Всі люди пухли з голоду, а хліб хоч і був, то його не давали. Примушували йти працювати в колгоспи, а хто не хотів, тих забирали невідомо куди. Більше нічого не пам’ятає.

Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Агафонова Софія Лазарівна, 1.07.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

В 1933 році мені було 10 років. Проживала в цей рік з батьками та меншими братами і сестрами. Їли шкорки з буряків та картошки, які давали нам люди, які жили багатше. Менші сестри і брат з голоду померли, а мене взяла тітка, так я і залишилась жива. Я більше не хочу це лихо згадувати.

Місце запису: с. Лисогорівка, Новопськовський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 10 березня 2008 року;  

Хто записав: Лінник О. І.;

Респондент: Рудик Олександр Йосипович, р.н. не вказано.

Під час Голодомору 1932–1933 проживав у селі Лисогорівка Новопськовського району Луганської області. 

Голод в 1932–1933 через те, шо була така влада. У нас забрала волів, биків, коней, інвентарь був всякий, батько йти в колхоз не хотів. Нам оставили корову. Був актів, який ходив по хатах і забирав. Ми зерно ховали в хаті, так найшли і забрали, з погреба забрали, з горіща не брали, оставили. 

Батько ходив в Вороніж мінять рушники на харчі. В сім’ї у нас ніхто не вмер. 

За зерно судили. Мене, правда, не трогали. Я ходив до скирти, висівав на решето зерно, ходив з торбинкою, принесу додому, мати зваре і нагодує нас, так і виживали. 

Весною люди вмирали здорово. 

Голодували всі, їли все, шо можно, їли салату, ловили гаврашків, сусліків.

Мій батько давав сусідам каждий день по глечику молока, так і жили. 

Вижили ті, хто ходив в Росію, відтіль приносили продукти. 

Мертвих, казали, звозив чоловік повозочкою на кладовище і сам хоронив. Йому за це давали пайок. 

З голоду вмирали не скрізь, були села де люди не вмирали, в Голодоморі винувата лише власть.

Місце запису: смт Біловодськ, Луганська область. 

Дата запису: не вказано;

Хто записав: не вказано; 

Респондент: Прядко Дарія Луківна, народилася 13 грудня 1922 р. 

В період Голодомору 1932–2933 років проживала в селі Ковпита Чернігівського району Чернігівської області.  

Ви пам’ятаєте голод 1933–1934 року?

Так, пам’ятаю.

Які епізоди ви пам’ятаєте?

Я жила на Чернігівщині. Голод був, та люди там не мерли, де я жила, їли все, що комусь попадалось. Була і лобода, і буряки.

Де ви жили?

На Черніговщині, в селі Ковпита

Скільки вам було років коли ви переїхали до Біловодська?

Мені було 11-12 років.

Яким чином ви переїхали до Біловодська?

В Біловодськ переїхали по вербовці. Багато сімей завербувалось. Пусті доми були. Люди повимирали. Нас сюди привезли. З Черніговщини не все дозволили забрати. У кого скотина, птиця була, усе погрузили в вагони: привезли в Біловодськ. Це було зимою 34 року в лютому-березні місяці.

Ось ви приїхали на вулицю…

Приїхали на вулицю, зараз Радянська, вона тоді Кувічивка була. Дали нам хату. В общім всім нам подавали дома. Почали жити тут, в колгоспі.

Дома державні були? Чи померлих сімей, людей?

Померлих людей, повибілюємо, повимазуємо і живимо.

Значить голод в Біловодську був?

Так. Голод і там був, та не такий, як тут. Тут вимирали люди, а там вижили. Запас картоплі наверно. В Біловодську вимерщі були цілі дома, пусті стояли.

Ну, а як ви вважаєте, яка причина голоду була, може, хтось забирав урожай, може, влада, або був неврожай, засуха?

Я думаю, що було вредительство. Просто було підстроєно так, щоб було проти совецькой власті.

А колгоспи ви пам’ятаєте?

А чого ж не пам’ятаю, пам’ятаю

В колгоспах працювали ваші батьки?

Так.

А їм давали там їжу?

Давали.

Самовольно йшли в колгосп, чи може заставляли?

Агітація була, та заставлять насильно нікого не заставляли.

А ви чули про такий закон “п’ять колосків” ?

Ні, не чула.

В колгоспах, на полях ви збирали колоски, як малі були?

Збирали. Після косовиці збирала вся дітвора – школярі ходили збирали колоски, не для себе, а для колгоспу.

Тобто здавали все…

Да, там їх на току і оставляли.

В якому році, на вашу думку, почали вмирати люди з голоду?

В 33-му.

А хто не голодував?

Мабуть, паничі. Вони зуміли приховати хліб, а в бідних ховати було нічого. Що було, то і їли.

Помагали люди один одному?

Помагали.

Продуктами чи одягом?

Продуктами помагали, та що могли помогти? У нас сусідка через річку була. Сусідка гукає через вулицю: “У вас є що їсти?” Мати моя відповідає: “Нема нічого”. “Ну, прийдіть, я буряків вам дам”. Прийшла мати, набрала мішок буряків, перенесла через воду. Є що їсти. То ж і все, що їли.

А чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували, чи всі голодували?

Яка допомога може бути? Бідні люди всі голодували. Так що допомагати було нічим.

А чули ви таке слово “торгсін”?

Чула. Це в городі було. Чи магазин, чи організація. Відтіля привозив мій батько муку купував. “Торгсіни”. Завдяки муки ми в 33-му вижили. Корову здали, а муку купили.

Це в Луганську? 

Ні, це на Чернігівщині, 33-й рік.

Пригадайте, що ви їли з рослин, коріння може яке? Як ви вижили на Біловодщині?

На Біловодщині… Ходили жолуді збирали, у лісі кислиці рвали, груші були. Груш багато в лісах було. На возиках привозили з лісу. Що хто міг. Макуха ішла в ход дуже.

Місце запису: с. Свистунівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 рік;

Хто записав: не вказано; 

Респондент: Проценко Зоя Іванівна, народилася 1 травня 1927 р.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Свистунівка Сватівського району Луганської області. 

Батьки були колгоспниками, свою землю обробляли коровкою. В сім’ї було двоє дітей. Під час Голодомору померли дідусь і бабуся, бо свою частку їжі віддавали дітям і онукам.

Їли лободу, калачики, козельки, трав’яники, коржики. Корівка була єдиною годувальницею, тому її заводили в сіни, щоб ніхто не вивів уночі з двору. 

Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; ‌

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌23 листопада 2007 ‌року;. ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Ємельяненко Євгенія Володимирівна;  ‌

Респондент:‌ Пономаренко Василь Омелянович, 1928 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Гончарівка Сватівського району Луганської області.

Чорний 1933 рік забрав із моєї сім’ї 5 чоловік. Від голоду померли тато, 2 брати і 2 сестри. Вижили лише я і мама. Мамі в той час було 32 роки, а мені лише 4 роки.

Зимою було важче, а коли настало літо, то стало трохи ліпше. З’явились різні рослини. Мама ходила на роботу. Колгосп організовував триразове харчування для тих, хто працював у полі. Ввечері вона завжди приносила мені суп та шматочок хліба. Кожен вечір я її чекав з нетерпінням, пухнучи з голоду. Але ж вона приносила мені свою вечерю… Коли я їй пропонував поїсти разом зі мною, вона говорила, що не голодна.

До кінця літа в нашому селі було відкрито притулок для дітей, батьки яких загинули від голоду. Мене також прийняли в цей притулок. Годували нас тричі на день. На сніданок і вечерю був суп, і в обід – суп і шматочок хліба. Ночувати я ходив додому.

Інколи в мене забирали хліб старші діти. Але я ніколи на них не ображався, адже знав як це бути голодним.

Місце запису: с. Верхня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2007 рік;

Хто записав: Перевозенко Андрій Володимирович; 

Респондент: Болховецький Микола Саліфонович, 18.09.1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Верхня Дуванка, Сватівського району, Луганської області.

Згадуючи ці роки, дуже боляче згадувати, але трішки розповім. Мені було 10 років, в моїй сім’ї було нас 8 дітей і батьки Нам жилося трішки легше, бо батько працював бригадиром і, як кажуть, десь щось міг достати. У нас була корова так батько її обміняв на 1 пуд зерна. Коли настала зима, а зима була холодною і багато снігу, було дуже важко, так взимку ходили на поля, де росли буряки, і збирали. Але люди не завжди верталися, так як були великі морози –25-30 градусів, люди помирали прямо на полі. На весні, коли вітер дме, то був неприємний запах. Цих людей навіть не ховали. 

Весною було легше, так я як були ягоди. Ми, діти, ходили до лісу і збирали козелки, бульбу рили, а будучи школярами, то нас посилали зрізати колоски.

Весна була засушливою, і тому хоч врожай був, але дуже маленький, і люди все одно голодували. Ще на селі були такі як куркулі, вони жили добре і наживалися на цих бідних людях. 

В моїй сім’ї ми вижили всі, а згадуючи соседей, то там діти померли.

Отак, я згадую ті важкі роки.