Місце запису: с. Ковалівка, Сватівський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Тулендіна Катерина Петрівна, 13.07.1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ковалівка Сватівського району Луганської області.

1932-1933 рр. Катерина Петрівна пам’ятає смутно. По її словам вони були дітьми і батьки забороняли їм десь ходити, тому всі діти сиділи на печі в хаті. Так і тяглися сумні, голодні і холодні дні, місяці.

В селі були дитячі яслі, до яких відвели сестричку Катерини Петрівни та два хлопчики: Несмачний та Середа. Батьки ходили працювати в колгосп, іноді дітки бігали збирати колоски у полі, якщо дозволяла влада. Люди що крали, були суворо наказані, було таке що і судили. Поля у 1946 році охороняв об’їзчик Папін, він їздив на конях, не раз смужки батога прикрашали тіла людей хто хотів потайки вхопити зернят у потаємну торбину. Колгоспні комори охороняв вдень кладовщик, а вночі сторож. Людям які робили в колгоспі допомагали давали коня і сіялку для обробки землі. Люди допомагали один одному чим могли, ділилися останнім між собою. 

Їли на той час з рослин щавель, лопуцьки з трави. Ягоди вживали всі які були їстівними, коріння не їли. Обдирали кору з дуба, товкли, мішали з щавлем і пекли на печі ліпники. Їли горобців, варили їх потім і жарили.

В ті роки Катерина Петрівна працювала в школі прибиральницею, робила все і вугіль носила і дрова рубала хоч і молода була. «Ось так ішло життя, так загартовувався наш характер», – говорить Катерина Петрівна. Грошей не було, ходили міняли одежу в місто, доки нашу хату не обікрали, але ми виробили «імунітет на подолання труднощів».

«Ви молоде покоління, повинні знати і пам’ятати важкі часи рідного села, про лихо, про лихо якого б могло і не бути», – говорить старенька Катерина Петрівна витирая сльози з очей , які самі потекли від гірких спогадів тих років.

Місце запису: с. Новобіла, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 26.03.2008

Ким записано: невідомо. 

Респондент: Сукачов Григорій Федорович, р.н. не вказано

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Новобіла Новопсковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Пам’ятаю трішки, а в 46-47 був в армії. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Які причини. Тоді був неврожай. Обробляли все волами, молотили вручну. Самі були винуваті в тому, що голодували. 

Ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Чи були документи – не знаю. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Актив забирав продукти, ми ховали продукти в землю, багато не знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

В комуни йшли, тих годували. Писали трудодні, а як не виробили, не давали нічого.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як врожай зберуть, то можна було збирати колоски. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли поля об’їздчики.

Хто зумів вижити?

Індивідуалів було небагато, виживали за своє господарство.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Сиротам оказували помощь.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто не лінився.

Які засоби вживали для виживання?

Щоб вижити пекли пампушки з берестків.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Виловлювали гаврашків, ловили горобців, збирали яйця диких птахів

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

(називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їла свого сина, а тоді й сама померла

Чи можна було купити щось у місті, чи виміняти?

В Росію ходили міняти за одежу буряки чи отходів зерна.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Кирильович збирав людей, навіть ще живих і хоронив на кладовищі, щоб не їхати завтра. Хоронили людей на кукутвському кладовищі

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Де заховані люди – не знаю

Чи є у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрестів немає на кладовищі, навіть ямок не видно.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винна влада. Налоги брали з усього, навіть з поросяти треба було здати шкіру. Гроші почали платити з 50-их років. В 46-47 роках було вже легше, колгосп потроху допомагав. В армії годували добре. Водив я командира часті.

Місце запису: с. Єпіфанівка, Кремінський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 8.11.2007

Хто записав: Сільський голова О.В. Несталимів

Респондент: Стукало Ілля Матвійович, 1924 року народження.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Єпіфанівка Кремінського району Луганської області.

Я, Стукало Ілля Матвійович, 1924 року народження. Пам’ятаю голодомор дуже добре. Мені було 9 років. Моя сім’я жила в Єпіфанівці. Голод був сильний. Їли все: і собак, і птицю дику, дохлу скотину. Скотини, коли вивозили на скотомогильник там уже була черга. Була бригада по вивозу умерлих людей. Були випадки коли забирали людину, які ще були й живі. Їсти було нічого. Їли траву, гарбузи, буряки. Сусіди всі померли. А у нашій сім’ї батько працював. Тому нашій сім’ї було трішки краще. Він приносив то колосків, то жменьку кукурудзи. Мати розтирала всі зернятка, добавляли траву суху, замісювала ладики і пекли прямо на плиті. Сім’я була п’ять чоловік. Вижили всі. Тяжко було. Техніки не було, скотина була слаба. Земля оброблялася дуже погано. Врожаї були погані. Половину односельчан не пережили ці роки.

Місце запису: с. Новомикільське, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 12.03.2008 р.

Хто записав: Сидоренко Ірина Михайлівна.

Респондент: Смішлива Лампія Олександрівна, 25.09.1919 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі  Новомикільське Міловського району Луганської області.

У ту пору мені було 13 років. Помню ті страшні роки добре тому що я їх пережила. Урожай у 33 му році був не плохий тільки все завжди заставляли здавать из колхоза. Людям зерна не оставляли податки були на колхозі непомірні а їх треба було виполнять. У когось посліди після віялок також змушували перевіряти чиї їх забирали. Приїжджала комісія з району колгоспні комори перевіряла присутність хліба. Якщо находила зерно, то його змушували здавати і людям нічого не залишали. 

Був уповноважений у нас у селі так він намагався допомагати людям. З мельниці що в Морозівці привозив мучку, варили затирку і роздавали людям щоб поїсти. Та хтось на нього доніс у район що він людям допомагає. Його як забрали тоді у 33 році так більше ніхто нічого про нього не знав. Фамілія його була наче Шовкопляс, а як звати не помню. Жили тим, що було в городі. Садили кукурудзу жито якщо було в кого. Потім молотили з цього муку і пекли коржі. Картоха тоді була мала якби була картоха, люди б вижили. У нашому селі я не пам’ятаю, чи забирали все що виростили в городі. Забирали тільки в тих хто не вступав у колхоз. У 33-му році весною батько носив на Копані материну одежу і вимінював на харчі. Бо в нас вже начали ноги пухнуть. У нас була вдома корівка. Весною телилася і ми на молокі й вийшли. У кого корівки не було тим було хуже. Весною ходили збирати арашки і там бувало і вмирали люди. Наїдяться сирих грибів з голоду і вмирали на місці. 

Мичка Григорій помер прямо на яку наївся арашків і помер. Ховали людей на кладбищі. Собрались сусіди родичі і хоронили. Тепер їх могил на кладбищі вже й не видно. Чиї родичі може є живі так могилки убирають, поминають. У селі була церква: хороша, красива, дерев’яна. У 35 році її продали в Деркульський кінзавод.

У ті роки на полях змушували збирати колоски і здавати в колхоз. Якщо хто крав додому колоски їх саджали в тюрму. Із колхоза виділяли активістів в порядкі очереді і охраняли комори та поля. На полях робили вишки, щоб з них наблюдати за полем. Хто був у колхозі тим було трохи легше. Бідні вступали в колхоз. Були такі що і судили за те, що не хотіли вступати до колхозу. Зіньківська Натя Логвинова та Зінківська Пелагея Василівна работалі на віялках в колхозі. Они взяли в карман по жмені зерна дітям, так їх посадили на 1,5 года у тюрму, а дітей їхніх отправили в приют. У нашому селі був приют в куркульському домі. Там були сироти Сергієнко Євдокія, Ольга та Савка Григови і Сергієнко Федько Іванович.

Батьки їхні не хотіли записуватися в колхоз і вони померли. Якби пішли в колхоз, то б їм було трошки легше а так померли, і діти остались і їх здали в приют. Дітей було десь душ 20. Ну я їх усіх уже не помню. Село було велике, дворів 400. У нас в селі ще не дуже багато померла, а от Зелекігці пошти все село вимерло. 

У їжу споживали земляний клей листя і кору берестків, козельки, молочай. Ловили ховрашків, їжаків пекли в печі і їли. Других харчів здорово купить ніде було і нізащо. Помінять здорово тоже ніде було, город був далеко. Тікали люди, щоб вижить на Донбас в шахти. Там давали і хліб і пайки. Трудно було дуже людям вижить, одна сім’я (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їли свою померлу дочку.  Розказувала дітям у школі, що таке не забувається не дай Бог нікому пережити голод.  Тоді старші балакали, що винувате правітельство. Хтось же давав указівки усе забирати з колхозів. А може це месні власті так керували.

Тоді балакали, що багачі яких розкуркулили, залізли у  власть і змивалися над людьми. Так балакати тоді, а як було на самому ділі хто-зна. Була мала всього не понімала. Ну взрослі балакали, що так і було, було багато вредітельства. Багачі, яких розкуркулювання тоді плакали і казали: ”ну як ми будемо качати, так усі будуть кричати” мабуть то було правда, бо людям дуже важко було виживати. 

Місце запису: смт. Новопсков, Новопсковський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 28 березня 2018 року.
Хто записав: Шестакова Валентина Євгенівна.
Респондент: Скіна Катерина Пилипівна, 1938 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в селі Новорозсош Новопсковського району Луганської області. Про Голодомор 1932-1933 рр. розповідала за розповідями батьків.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
В 1932-1933 роках дуже не вистачало харчів, люди голодували. Наша сім’я проживала в селі Новорозсош. В нашій сім’ї було двоє дітей, мама і батько. Мій батько Котов Пилип Данилович був головою колгоспу ім. Свердлова в селі Новорозсош. Наша сім’я не голодувала, бо держали корову, мали із огороду: картоплю, буряки, кукурудзу. Батько, будучи головою колгоспу, після посівної в 1933 році працюючим колгоспникам дозволив дати із залишків зерна по стакану крупи. За це його засудили Новопсковським судом і присудили вищу міру покарання до розстрілу. Везли його в тюрму міста Донецьк кіньми зв’язаного, як ворога народу. По дорозі в тюрму йому давали кільку, але не давали води. Його мучила спрага. Як привезли до тюрми, була розмова з начальником тюрми, він звернув увагу на нього. Начальник тюрми сказав: «Не турбуйтеся. Вас не розстріляють!» В цей час він сидів у камері-одиночці. Пізніше йому назначили вирок десять років тюрми, менше не можна було давати. Але батько писав прохання і строк йому зменшили до двох років. Він відсидів в тюрми два роки. Його звільнили, зняли судимість і відновили в партії. По приходу з тюрми працював продавцем в магазині, а пізніше директором заготконтори.  В 1946-1947 роках наша сім’я не голодувала. Був маленький достаток, держали корову, саджали огород, були овочі. Батько працював і одержував пайок, мати працювала в колгоспі, за це їй дали дали 50 кілограмів зерна.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
На мою думку, голод в 1932-1933 роках був спричинений через засуху, неурожай. В 1946-1947 роках був урожай, але ми не голодували. Влада нічого не відбирала.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не відбирали.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках продукти не відбирали, такого не було.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Батько будучи головою колгоспу після посівної в 1933 році дозволив дати по стакану крупи колгоспникам, які працювали в колгоспі. За це його судили присудили до розстрілу, потім замінили десятьма роками тюрми, пізніше замінили двома роками. За цей час відмінили повністю судитимуть і відпустили додому. При арешті його не били.
Де можна було заховати продукти харчування?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не ховали, бо нічого не було ховати.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Тим колгоспникам, які працювали в колгоспі давали обіди.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках у нас не забирали.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Про закон «п’ять колосків» чула.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках люди збирали в колгоспі на полях колоски, а щоб наказували за збиране не чула.
Де переховували худобу?В 1932-1933 роках не знаю і 1946-1947 роках в нас була корова. І ніхто її не відбирав.
В який час ходили забирати у людей зерно?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не приходили.
Коли почали люди помирати від голоду?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не голодували у селі ті, хто мав корову, городину.
Хто зумів вижити?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках виживали всі, як могли, з голоду не вмирали.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках допомагали братовій сім’ї. Ділилися, чим могли.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках батько працював і одержував пайок,  мама працювала в колгоспі, де давали обід. Держали корову, садили город, збирали вишні, яблука, груші.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
За 1932-1933 роки не знаю. В 1946-1947 роках наша сім’я не голодували. Держали корову, садили огород. Допомагали братовій сім’ї.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Поминаємо на «Проводи» і в інші дні.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є в с. Осиново. Ці церкви православні.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Пам’ятний Хрест встановлений на кладовищі.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Про голод 1932-1933 років молодь знає і розказуємо ми їм.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Голод в 1932-1933 роках був через засуху, природні умови, неврожай.

Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 02.04 2008

Ким записано: Курка Ірина Іванівна.

Респондент: Розумна Ганна Іванівна 1927 р. н.

Під час голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мусіївка Міловського району Луганської області

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-33 роках або 46-47 роках ?

Так, був голод у ці роки.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі городі то хто це зробив?

Якась була комісія.

Як це відбувалося ? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не було в них ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так висилали людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброю не бачили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна продуктів овочів ?

Все що хотіли забирали.

Скільки їх приходила до хати хто це був ?

Приходили групами.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не сховаєш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так.

Забрали лише продукти харчування, чи інші речі одяг рушники худого тощо?

Все, що хотіли забирали.

Що таке закон про 5 колосків чи чули ви про нього?

Про такий закон чула, моя мати колись у полі зібрала жменю колосків, це її забрали і посадили на 7 років.

Чи дозволяє збирати у полі колоски залишки городини?

 Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли якісь люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Людей примушували йти до колгоспу.

Де переховували худобу щоб не забрали в колгосп?

Ніде не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У будь-який час ходили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділися продуктами?

Не ділилися, самі своїм жили.

Чи мали якусь допомогу від родичів які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин ягід коріння ?

Лободу, берестки.

Яких диких тварин птахів плазунів вживали в їжу?

Тварин не вживали.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Ні за що було виміняти.

Скільки людей померло у селі? чи є такі відомості?

Багато людей померло.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Про людоїдство не чула.

Де і хто хрестив померлих від голоду?

Хоронили: хто своїх, хто чужих.

Чи повинна їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають.

Щось згадують і поминають померлих від голоду в церкві тепер і за часів радянської влади?

Згадують і поминають.

Чи є у вашому селі церква, до якого патріарху відноситься?

Немає.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, не встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 року зокрема чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ні, нехай вони такого не знаю, не хочу згадувати.

Місце запису: с. Єпіфанівка, Кремінський р-н, Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Сільський голова О.В. Несталимів
Респондент: Роговий Іван Григорович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Єпіфанівка Кремінського району Луганської області.

Я, Роговий Іван Григорович, 1924 року народження. Хоч я і був малий в ті роки, але голодомор пам’ятаю добре. Таке не забудеш. У вдень і вночі весь час хотілося їсти. Продукти, які батьки заготовляли на зиму забрали, доводилося їсти і будяки, і гарбузи, а бувало таке що і траву. Хто працював у колгоспі тим було трішки легше. Сім’я наша була у п’яти чоловік: я, дві сестри і батьки. Дуже багато людей умирали в ті роки. Ми малі діти ходили просили їсти по селу. Приходилося їсти і собак і їжаків. Весною тільки почала вилазити трава, ми собирали і нею кормилимся. Нашій сім’ї повезло, вижили всі, а у сусідів умирали діти. 

Місце запису: с. Донцівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 11.04.2008р.

Ким записано: Коваленко М.В.

Респондент: Протасов Василь Іванович, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в с. Донцівка Новопсковського району Луганської область.

Нас у сім’ї було п’ятеро: я, сестра, батько, мама та дядько. Батько працював будівельником дороги на Москву. Мама домогосподарка, а дядько працював у магазині. На той час мені було 6 років, тому щось пам’ятаю, але не достатньо. Оскільки батько та дядько були колгоспниками, то їсти у нас вдома було що.

Я постійно чув розмови батьків про те, що люди чомусь стали дуже часто помирати, але яка причина їх смертності я не пам’ятаю, ну говорять, що голод – можливо, але вдома голоду такого не було…

Ще помню, як одного разу батько прийшов з базару і розповів жахливу новину, ніби на базарі продають ковбасу зроблену з м’яса людей. Пам’ятаю також, що у людей забирали зерно такі собі «уполномоченые». Перед своєю властю вони постійно вислужувались, і тому вже самі висліжували де ж ховають люди зерно і забирали все, не залишаючи навіть на їжу.

На мою думку, цей голод був протестом когось, але не знаю кого, проти Радянської влади і проти Комуністичної Партії. Хтось був владою незадоволений, тому робив все, щоб зняти їх з командування. 

Місце запису: смт Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 17.04.2008 р.

Ким записано: Кравцова Тетяна Федорівна, вчитель Міловської ЗОШ

Респондент: Плужник Матрона Григорівна, 29.06.1924 р. н. Народилася в селі Зориківка Міловського району.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Мілове Міловського району Луганської області.

В 1932 році сім’я була велика. Голодомор 1932-1933 року пам’ятає. В сім’ї було п’ятеро діток. Батько помер в 1930 році.  Вона розповіла, що влітку вони працювали в полі, знищували бур’яни на житі.

За це їм давали за визначений відрізок, оброблений, по 300-200 гр. зерна. Грошей в колгоспі не давали. Кожна сім’я мала свій пай. Коли ця сім’я, діти теж працювали в полі, працювала, мати ходила готувати їм обід. Вона брала обмолочену просянку і варила кашу, пекла з листя дуба “зелена мука” і лободи ладики. А взимку, ще було тяжче. Картоплю і другі овочі вони поїдали до Нового року.

Було ще їм тяжко, тому що вже не було батька. Коли він був в колгоспі активістом його поважали. А коли його не стало, то ніхто ніколи не прийшов і не запитав, як прожива і чим годує діток вдова. А на похороні, згадує Матрьона Григорівна, його друзі-активісти так добре говорили про батька, що він зробив для колгоспу, який тільки засновувався, обіцяли допомагати мамі.

І так вона зісталася з дітками на руках одна. Першу пору вона могла якісь речі проміняти на харчі. Принесе бувало буряка, пшена згорсточку. А потім вже зовсім було погано. Стали дітки пухнути, шкіра тріскатися. Вночі наливалася водою, а вранці по тілу йшов такий тріск.

Мати знову десь ходила і приносила, що могла поїсти, приготове і кожному в ячейку возложе, яка була на печі, де діти лежали, бо вони вже не могли ходити. Дітки були в цій сім’ї дружні, любили матір, ніколи не сварилися і ніхто з ‘ячейки’ чужої їжі не брав, знали, що у кожного своя. Може тому і вижили від голодної смерті. 

Ще допомагав старший брат, який навчався в Конзаводі в технікумі. Збере харчі, які міг зекономити і несе своїм меньшим сестричкам. А одного разу його не було два тижня. Коли Григорій прийшов додому, відкрив двері, почуяв не дуже добрий запах, він злякався, думав, що померли всі.

Став кликати сестер, то вони тільки стогнали, як побачили його, стали їсти просити. Він довго плакав, а потім пішов в правління і прийшов вже з …

Перші дні мама готувала і давала всім потрішку, щоб від довгого голодування не померли. В селі людей дуже багато померло в ці 2 роки. Наприклад, одна сім’я не витримала і зарізала корову, вночі тушене м’ясо все з’їли і померли. Другі вмерали і може від того, що збирали в лісі, якісь отруйні речовини, ягоди. В цій сім’ї нічого не відбирали, бо відбирати було нічого.

В других сім’ях приходили відбирали, перекопували все в дворі, в хаті, шукали зерно. А відбирали, тому що колгосп не виконував план, а державі повинен був здати.

Були сусіди, які доносили на другого сусіда. Ще згадує Матрьона Григорівна, що вона чула від своїх родичів, які проживали в Міловому і працювали на елеваторі що там погнила кукурудза, а населення було голодне в селі.

Засухи вона не пам’ятає, а навіщо влада це робила, вона не може знати. Потім в 1935 році вони переїхали в Мілове, працювали в колгоспі «1 Травня». Тут життя було краще.

Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 14.04.2008

Ким записано: Сусоєва Олена Олексіївна 

Респондент: Пасічник Наталія Ігнатівна, 1931 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мусіївка Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю зі спогадів батьків.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Мусій старий був.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

У мого чоловіка посадили батька, лазили по сараям, горіщам, а посадили за сховане на городі зерно.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

2 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми не ховали, бо нічого було ховати.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, що за колоски садовили людей, які збирали їх у полі. Самі не збирали.

Чи люди хотіли добровільно йти у колгосп?

Заганяли в колгосп людей.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ми не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли хотіли, тоді й шли.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали. Ляшенко Ганна Федорівна давала буряки кормові, крала у свекрів.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили по горі, збирали листя з дерев, а мама коржі пекла.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Від баби Ганни, мамчиної рідної сестри.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя з кленів, берестків, рева.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. Знаю, що багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Мертвих їли. Там, де живе баба Галя, там померла мати. А діти витягли з печі її мертву, обрізали м’ясо, наїлися і теж померли.

Чи є Вашому селі церква? До якого патріарху вона відноситься?

Була, а зараз нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала дітям, онукам.