Місце запису: с. Білолуцьк, Старобільський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 2004 р.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Кузнецова Олена Тихонівна, 26.05.1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Трембачеве Новопсковського району Луганської області.

Ми жили в селі Трембачево. Тоді був голод, я була ще мала. І я з своїм старшим братом ходила аж у Воронежську область на заробітки. Там він працював і брав мене з собою. Туди ми йшли пішки. Заходили з хати в хату і просили поїсти, просились переночувати на ніч. Хто дасть що небудь, а хто й вижене. Кажуть, ти з здоровим хлопцем. Дехто і на ніч пускав, а бувало і в сараї в людей переночуєм і йдем далі. В Росії люди жили краще, от ми так далеко і ходили, аж у Воронеж. А приходили ми туди до брата, поїмо, відпочинем, і йдем на заробітки. Брата звали Микола, він наймався до людей, пічки ліпити, а за роботу отримував харчі. І мене з собою брав, щоб я дома з голоду не вмерла. Та мамі легше буде, останніх хто в сім’ї прокормити. Потім ми поверталися додому. До Новобілої дійшли, а там вода розлилась, ми брели додому по воді.

Коли прийшли додому, мама сказала, що батько наш, Тихон помер від голоду, бо сам нічого не їв, а залишав дітям. Вже була весна. Їли все підряд. Листя з дерев обдирали, пташок ловили, ящірок, яйця пташині, збирали черепашки під горою. Навіть доводилось людям їсти кішок і собак. Ми з братом збирали в лісі жолуді і разом з голишами кукурудзи товкли в ступі, а потім з тієї крупи пекли хліб.

А в сусідській сім’ї діти з’їли померлого батька.  Літом було трошки легше. Збирали і їли різні ягоди, потім різних комашок їли. А ще в нас була коровка. Так ми молоко міняли на хліб. Дуже багато людей пухло від голоду. Ще більше померло. Було йдеш вулицею, а під забором пухла дитина… Виживали хто як умів. Потім засівали поля, потроху земля почала родити. Так кожен для себе щось сіяв. Люди почали потихеньку підніматися на ноги. Стали жити. Зменшилась смертність серед населення. Отак я і вижила. 

Місце запису: с. Павленкове, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 2008 р.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Кузнецова Марія Степанівна 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Павленкове Новопсковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1922 рр. або у 1946-1947 рр.?

Добре пам’ятаю, було мені тоді 8 років. У моїх батьків нас дітей було семеро. Мій батько Степан Михайлович Кликов зразу не пішов до колгоспу, потім до нас прийшли активісти і розкуркулили: позабирали конячку, барана, плуга, все зерно вигребли і повезли до кладової. Забирали все, на що їхні очі дивилися. Батька забрали до тюрми, там він і помер. А ми залишилися з мамою, з хати нас вигнали, жили у землянці, а тоді визвали маму до совєта і сказали, що якщо підеш у колхоз, то повертайся з дітьми до хати. Мама пішла у колгосп працювати в полі.

Я з братом Іваном помандрували на Сріблянки. Він найнявся працювати конюхом у хазяїна, там ми спали вмісці з конями, а я ходила просити милостині. Іван там захворів і помер, а я прийшла додому, принесла сухарів, проса, солі.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комсомольці. Була назначена ця партія і ходили: Наталка Сніжчиха, Марина Бондаренко, Андрій Уставицький, Павло Уставицький.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ніякої зброї у них не було.

Де можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Всі боялися ховати, даже сусідів і тих боялися – якщо побачуть, то донесуть. А то буде ще гірше, відправлять десь на заслання.

Хто і як шукав заховані продукти?

Сховані продукти шукали металевою пікою, як ширне, а там під землею лежить закопане зерно, то воно залишилось у піці на кінчику. А тоді вже риють і дістають. Шукали активісти-комсомольці.

Можна було заховати продукти харчування?

Як ховали, то в навозі закопували, то під сараєм, то в кошарі, де худоба стояла.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Спочатку ні, а як у людей не стало зерна, то почали варити якусь баланду з овсяної полови.

Забирали лиш продукти харчування чи й інші речі?

Забирали геть все, все що лучше і на що їх очі дивилися.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви щось про нього?

Не дозволялось збирати колоски в полі, а тих, хто ходив, ганяли кіньми з батогами.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ми їли різну зелень, козельки, калачики, лободу, листя з берестка сушили, товкли і пекли кльоцики. Жабрій збирали і варили у підсоленій воді, а в кого було молоко, то те ж у молоці.

Місце запису: с. Павленкове, Новопсковський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 11.04.2008 р.
Ким записано: Ткаченко Тетяна Анатоліївна, завідуюча Павленківською бібліотекою – філією №24.
Респондент: Кузнецова Ганна Іванівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Павленкове Новомосковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр. або у 1946-1947 рр.?

Я про цей голод можу нарозказувать на три томи книжки, аби записували. Я сама цей ужас пережила і помню все в подробностях. Родилась в 1925 р. в Трембачеві, дівоча фамілія моя – Соха. Батько мій Соха Іван Хомич був першим комнезамом у селі. Його ще в 1912 забрали в солдати в царську армію і воював він аж до самого 1922 года. Ну канєшно після революції вже за красних воював. А ще до революції він год провів у Турції в плєну. За 10 год навоювався так, що хватило на всю жизнь. В комуну батьки мої вступили самі. У моєї матері всього було 12 дітей, а вижила тільки я і маленький брат Іваня. Всі остальні діти вмирали ще маленькими.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Батькові моєму, як першому комнезаму, було поручено завербувать з Трембачева, Павленкова і Новобілої 250 чоловік на строітєльство аеродрома в Луганську. І з осені 1932р. він був у Луганську. А маму мою, мене і мого маленького братіка Ваню, якому тоді вже був місяць, саме під Новий год активісти прийшли і викинули з рідної хати. Зіма була страшно холодна, снігу сугроби по пояс були. З мами, Тетяни Павлівни, активісти зняли пошти всю одежу, осталась вона в одній рубашці. Помню як колиску з малим Ваньой викинули прямо на сніг в сугроб. Як ми плакали, кричали, а ніхто не міг нас захистить. Рядом з нашою хатою жила ятровка Якилина з 9 дітьми, ну вона нас до себе не пустила, побоялась, що і її тоді з дітьми з хати викинуть. І тоді в отчаяньї рішила мама нас вкинуть з братіком у колодязь і сама стрибнуть слідом, бо не бачила другого вихода. Вже підійшла до колодязя, а тут з другого кінця села прибігла наша бабушка, бо їй люди вже розказали про наше горе. Бабушка як закричить на маму: «Перехрестися тричі і відійти од колодязя». Вона нас і спасла. Забрала до себе, а там у хаті людей повно, не помню і скільки, а тут ще й ми, лишні роти. Ну оділи нас у якесь лахміття, хоч не голі, і на тому спасіба. А їсти ж щось треба. І пішла мати по страшних дорогах побиратися в Росію. Тиждень ішла до Кантамирівки, ночувала в степу в скиртах солом’яних, як не замерзла одному Богу відомо. А батько ж не знав про все це. Слав нам посилки, гроші. Та приходили ті посилки на почту в Білолуцьк, а там їх перехватували. З семи посланих посилок ми получили лише одну, і то бо батько послав її не на мамине ім’я, а на когось. Був у колхозі «Краща доля» бухгалтер такий, Кузнецов Карпо, ох і сволоч же, а не людина. Це він в основному всі наші посилки отнімав. Помню, як прийшла та одна посилка, мама принесла її з Білолуцька. В посилкі було пшоно, ще щось і велика грудка сахарю. Не встигли ми це все заховать, як уже Карпо Кузнецов і ще з ним активісти вже в хату до бабушки біжать. Бабушка кинула ту грудку сахарю на лавочку, а мене зверху посадила і каже: «Сиди смирно, не ворушись, може хоч це не найдуть». А цей Карпо як штовхне мене, я впала і об піч голову собі розбила. Забрали все, і сахарь забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активістів було багато, чоловік 15. Ходили по хатах з піками залізними, здоровенними і в землю їх ширяли, шукали заховане зерно. І жінки активістів ходили слідом за ними і тягли все з домів: капусту квашену, мочені яблука, кришанки квасу, компоти з яблук і груш. Вони нікого не боялися, ті баби чуствували себе хазяївами кругом. Главною в активістів мабуть була Ратничка (так її дражнили), огрядна така ого. Ну грамотною вона була здорово. Ще в активістах були цілі сім’ї. Кузнецов Терентій Федорович, Кузнецов Семен Федорович, дочка його Мотря Семенівна Кузнецова, 2 брата Кузнецов Олександр Іванович, вже раніше згадуваний мною – Кузнецов Карпо.

Хто не голодував у селі і чому?

Та оці всі активісти і не голодували. Куди ж їм було голодувать, як стільки всього у людей поодбирали.

Які засоби вживали для виживання?

Мама моя зуміла одправить батькові письмо в Луганськ і все про нас написала як ми бідуємо. Тоді батько попросив когось із Білолуцька, щоб помогли нам зробити інші документи і ми могли виїхати до нього. Це була вже рання весна 1933, саме розпутиця. Мамі бабушка пошила з чувала плаття страхолюдне, взяли вузлик братікових пелюшок, а більше в нас нічого і не було. Щоб добратися в Луганськ, треба було пішки йти на желєзнодорожну станцію в Кантемирівку. Повів нас мамин брат Василь Павлович, сам уже пухлий з голоду. Брели цілий тиждень до тієї Кантемирівки по грязюкі, по лужах. На ногах якесь ганчір’я намотане, самі в лахміттях. Добрели до Кантемирівки, як зараз помню, перед обідом, всі якраз з базарю розходились. Дивляться на нас і кажуть: «Смотрите, смотрите, это же настоящие оборванцы». Ну правда начали давать хто що міг: то кусочок хлібця, хто варене яєчко, хто бутилочку молока. Так ото ми за тиждень тільки перший раз поїли. Потяг на Луганськ був у 12 часов дня, проводник провірив у нас документи і пустив нас у вагон, хоч вид йому наш страшно не понравився. А мамин брат Василь побрів назад додому, у Трембичево, його пізніше, 1938 р. вбили у Єнакієво. Отак ми приїхали до батька у Луганськ. Жив він на новому городку в общазі – барак №22, робив на стройкі прорабом. Год чи два ми прожили в Луганську. На сім’ю, як на іждівенців, батьку давали пайок, кормили нас у столовій. Тоді цей пайок одмінили і нам прийшлось переїхати у село Новогригорівку, совхоз «14 лет Октября». Пізніше ми вернулись в своє село Трембачево. В нашій хаті вже була колхозна кузня, нам дали якусь хату-завалюшку.

Оце що я помню про голод 1932-1933 годів, пережила все на своїй шкурі.

Місце запису: невідомо.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Кривич Іван Миколайович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Єпіфанівка Кремінського району Луганської області.

Я, Кривич Іван Миколайович. Народився в с. Єпіфанівка в 1924 році. В ті страшні часи я уже був десятирічним. Сім’я наша жила дуже бідно. Батько не знайшовши дома роботи пішов на заробітки на шахти, а ми троє дітей і мати зосталися дома. Батько, пам’ятаю рідко, але передавав нам харчі. Але в основному ми сиділи голодними. Сестра дуже опухла від голоду. Пам’ятаю, як мама пекла коржі з перетертої трави, добавляла жолуді і на голій плиті, без олійки пекла. Смак таких коржів був гіркий, але їсти дуже хотілося. На огороді садити було нічого. Все зерно, що сіять було забрано, а решту прийшлося щоб якось вижити їсти. Ну а весною вже появилася травка, то бігали копали корінці всякі, траву і виживали. Наша сім’я врятувалася, а в селі майже половина загинула від голоду. Дуже жорстоке врем’я було.

Місце запису: с. Новобіла, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 26.03.2008

Хто записав: Ченцова Наталія Олександрівна

Респондент: Костенко Лідія Павлівна, 6 серпня 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новобіла Новопсковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Я пам’ятаю, що голод був у 1932-1933 роках, а в 1946-1947 рр. не було голоду.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Все забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив? 

Овочі ніхто не брав.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Не чула.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не було цього. Був Капуста Андрій, помогав усім і даже добрим словом, жалів людей.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Нікого не били, ніхто не приходив.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Без оружія.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нічого було ховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я була мала і не помню.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Небагато, 2-3 человєка.

Де можна було заховати продукти харчування?

Прикопували, якщо мудріші були від других.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники худобу тощо?

Брали худобу, вєщєй не брали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не помню.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю, була мала.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не помню.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз, нічого було брати, семеро дітей.

Коли почали люди помирати з голоду?

Помирали уже в кінці 1932 р і масово у 1933 р.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Забирали у дєтдом, їх спасали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю.

Хто зумів вижити?

Не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, ділилися то буряком, то картоплиною.

Які засоби вживали для виживання?

Ходили у Білу, там жили заможніше, міняти. Мама виміняла платочки на глечик молока.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Всі жили бідно, всі родичі померли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли опеньки, ягоди, коріння.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Бересток. Листя їли, збирали, сушили. Їли коржики з листя берестка.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їли мишей, крис.

Чи можна було купити щось у місті, чи виміняти?

У місто не їздили, а у Білу (Росію) ходили міняти. Жили заможніше там.

Чи був голод у містах?

Хто вибрався в місто, спаслися.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не помню, багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не чули.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де прийдеться. Не було сил віднести на кладовище. Брата Васю ховали під вишнею, на городі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не чула.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Всіх разом хоронили.

Чи поминають їх на Проводи, гробки, Зелені свята?

Раніше згадували, всігда, до сих пір згадують.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тоді і зараз згадують.

Чи є у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є, не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Всігда розказувала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю як сказати.

#Голодомор #Активісти #Виживання #Сурогати 

Місце запису: с. Микільське, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 26.04.2008 р.
Ким записано: Довгаль Олена Анатоліївна.
Респондент: Король Тетяна Никонівна, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Микільське Міловського району Луганської області

Був голодомор у 1932-1933 роках і в 1946-1947 рр. У 1932 році восени люди получили хліба дуже мало, хоть і врожай був. Були і свої невеличкі городи. В нашій сім’ї, на той період було шестеро,і ще жив з нами дядько зі своєю сім’єю, те є шість душ. Висилали людей до залізної дороги оброблять землю і строїли там хати. Казали відсилали на отруба, і ми там жили. З поїздів вставали голодні, розходилися по селам, ставали на коліна і просили їсти. І свої діти не доїдали, але бабушка все одно щось давала їм поїсти, а вони за це падали на коліна і цілували їй ноги. І такі випадки були часто.
Надійшла весна, почав рости великий бур’ян, Збирали жабуриння,багато разів промивали, добавляли в нього картоплиння, кропиву, щавель, листя з дерев, м’яли всяке листя і пекли коржики. Ходили по городах і видовбували залишки картоплини, або зернятко кукурудзи.
Пам’ятаю як ми голодували. Скільки тоді людей вимерло. Особливо вмирали ті, що їздили поїздами. Нашу сім’ю спасла корова, у водичку добавляли кружку молока і пили.
Під осінь 1933 року дожидали буде урожай чи ні? На колоски напали якісь жучки,і діти ходили збирати цих жучків. Тоді їх здавали, а за них давали зерно, щоб заохочувати дітей збирати жучків. Були дуже раді діти цьому зерну, його тоді палили і варили суп.
Дорослих людей, які ходили на палю після косьби забирали і кудись відсилали. Їм дозволяли збирати в полі колоски і залишки городини. Були призначені люди охороняти поля.
Потім жили в с. Діброва, а в 1936 році приїхали Микільська. У селі всі бідкалися, голодували, ділилися між собою. Була одна корова на 3-4 двори. З городів який бур’ян був сушили і зносили, тому хазяєнові, у кого була корова.
Діти були заняті, знали всі лопуцьки і їли їх, а також збирали різні трави в лісі, Вживали листя і кору в їжу. У лісах не можна було рубати. Випадків людоїдства не було.
У 1947 році, як я була студенткою і бачила як вели на роботу в’язнів, а вони падали від голоду, були такі виснажені. Діти були теж босі і роздягнуті. У селах хоть траву збирали, а що було у містах хтозна. Я працювала в школі вчителем,і як згадувала ті часи, на виховних годинах розповідала дітям.

Місце запису: с. Микільське, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 21.04.2008 р.
Ким записано: Довгаль Оленою Анатоліївною
Респондент: Коробійник Наталія Іванівна 1918 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Микільське, Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Помню Голодомор.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
Голодомор був у 1932-1933 роках і в 1946-1947 р., тому що були неврожаї.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Куркулі відбирали у людей одежу і потім продавали, а люди страдали та плакали.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Ті, що відбирали, не мали ніяких документів.
Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Багато людей арештовували та висилали. 
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Приховати продукти було неможливо: вони все вишукували.
Хто і як шукав заховані харчі?
Того, що збирав продукти, звали Торба Никон.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?
Забирали не тільки продукти, а й одежу, худобу. У нашій сім’ї забрали волів і коні у колгосп, і в інших людей брали. Давали по 300 грамів муки, хто йшов виконавцем, сторожем та іншим до колгоспу.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
В період Голодомору ходили з охристами, так називали флаги, в поле просити дощу. А потім варили обід тим, хто ходив просити. Варили ті, в кого були здорові і гарні городи.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Колосків у полі не давали збирати. В городі сіяли жито, щоб швидше спіло.
Хто охороняв поля і комори?
В полях не було охоронців, а комори охоронялись.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Люди йшли до колгоспу добровільно, а тих, хто не хотів, заставляли.
Чи змушували йти людей в колгосп?
Як забирали худобу, і що було робить, сім’ї великі – ішли до колгоспу.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
За малих сиріт піклувалися, вони були у Великіцькому дітдомі. Діти були одіті і не голодні. З нашої сім’ї були два брати і сестра.
Хто не голодував в селі і чому?
Не голодували ті, у кого були хороші городи і худоба.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
Люди помагали один одному, щоб пережити голод, давали капусту і картошку.
Які засоби вживали до виживання?
Їли терен, копали лопуцьки, їли кашку, квіточки з дерези – вони були солодкі. Драли яйця в пташиних лісових гніздах, жарили і їли.
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
В місті можна було купити, виміняти, тільки це було дуже дорого. Мій брат Максим продав дрова з верха хати і привіз нам сахару. Чай заварювали вишнями, тому що ні за шо було купувати.
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
У містах теж був голод. Брат хотів устроїться в шахту, але його відговорили, сказали, дадуть за сутки шматок хліба і все.
Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?
Людей померло небагато в селі, хоть яку-небудь похльобку та їли. Їздили у Воронеж мінять картошку і кукурузу.
Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?
Хоронили померлих на кладбищі, не викидали. Було таке, що й самі копали і ховали. Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Тим, хто займався похоронами померлих, ніхто не платив, і не було ніяких обідів.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Померлих поминають на свята. Церква є.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Хрестів і пам’ятників померлим від Голодомору немає в селі.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи  розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Я розповідала про Голодомор сусідам, родичам.

Місце запису: с. Чмирівка, Старобільський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 30 квітня 2008 р.
Ким записано: Кризська Катерина Сергіївна.
Респондент: Козачкова Євдокія Максимівна 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Чмирівка Старобільського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933р. або у 1946-1947р.?

Да.

Які, на вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Забирали усе, що було.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Мєсна власть.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не було ніяких нагород.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Все шукали, забирали, на горищі, скрізь. Не було ніяких документів, позабирали і пішли.

Чи застосовували до людей покарання, арешти, побиття?

Були арешти, заганяли в тюрми незаконно.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали ніякої зброї, носили з собою нети.

Як люди боронилися?

Ніяк, вони їх боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Не можна було нічого сховати. Шукали скрізь.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали активісти, шукали тикани.

Скільки їх приходило до хати? Хто?

Коли три, коли чотири. Активісти.

Де можна було заховати продукти харчування?

На горищі, в землі, але вони находили все. Ще вони, шукаючи, розгромлювали пічі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? Що саме?

Давали якусь затірку.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі (одяг, худобу)?

Забирали одяг, худобу, подушки.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чули і забирали ті колоски, а тоді суддям давали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, гонем по колінах били.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти у колгосп?

Ні, люди не хотіли йти, їх заставляли.

Чи змушували людей йти у колгосп і як?

Їм приказували.

Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Хто де, по ярках, по степах.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Літом, зимою, і вночі, і вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Коли скільки.

Коли почали люди помирати з голоду?

Почали вмирати з зими.

Що було з малими сиротами, чи опікувалась ними держава?

Брали дітей в дит.будинки, але не багато.

Хто не голодував в селі й чому?

Усі голодували.

Хто зумів вижити?

Мало хто вижив.

Чи допомагали люди один-одному у виживанні від голоду, чи ділились  продуктами?

Ніхто нікому нічого не давав, бо нічого не було.

Які засоби вживали до виживання?

Молочай їли, трави і вижили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було багатих людей, всі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Молочай, козельки.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Ніхто не їв кори.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали у їжу?

Не вживали.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти? Що саме?

Не було грошей, ні за що було їхати.

Чи був голод у містах?

Був.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Їх померло тисячами.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Мені невідомо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їздили бризкою, покидом в ями позакопували.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нікому не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронених людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Люди, що повиживали, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминає церква і зараз.

Чи у Вашому селі є церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи встановлені хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, нічого не встановлено.

Чи розповідали Ви про голодомор своїм дітям, онукам?

Да.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Місце запису: невідоме.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Кобзар Єлизавета Василівна 1915 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Червонопопівка Кремінського району Луганської області.

Під час голодовки наша сім’я складалася з 9 чоловік. Батько і мати були в колгоспі. Вони віддали в колгосп віялку, волів. З колгоспу давали пайок хліб, зерна трошки. А ще ми держали корову. Годували в той час соломою з хати. Саме теж їли і жолуді, і лободу. Ми також з батьком працювали, виконували всяку роботу. Пасли телят, носили снопи.

Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 07.04.2008 р.

Хто записав: Сусоєва Олена Олексіївна.
Респондент: Кісілкова Ганна Петрівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мусіївка Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках? Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?  

Трудодень не оплачували , люди тільки працювали.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів? 

Ті документи ніхто не перевіряв.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?  Застосовували – вислання на Соловки.

Як люди боронилися? 

Дід Степанюк жив поруч з Устимами, в нього все забрали. Організувався заколот, люди протестували проти цього. А вночі приїхав Чорний Ворон і забрав Абуча (це чи прізвисько , чи прізвище – не знаю.) Де живе Устименко Г.А. , жила моя однокласниця Маша, – забрали її батька.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Не можна.

 Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали? 

Ходили з металевими палицями і ширяли ними по городу і двору. Дреєв, Мусій, Ягориха.

 Де можна було заховати продукти харчування? 

Ніде не можна, скрізь находили. Наш дядько, Топчій Дмитро Антонович, заховав чувал зерна у валу, так не знайшли. Ми цим і спасались, а дядька вислали на Соловки в Архангельськ.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо? 

Все забирали: і худобу, і продукти харчування.

 Що таке закон “про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

Не знаю.

 Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

За городом було жито зібране, і збирали колоски , які залишалися. Так Сидоренко Назар Фелатович був “об’їжчиком” – ганяв людей з поля. Судили за колоски Ляшенко Харитину – показательний суд (рила в Москві канал, там і померла)

 Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Об’їжчики.

Чи змушували йти людей в колгосп? 

Так.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Ніде не заховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Було по різному.

Скільки разів приходили до хати? 

Не знаю , але знаю, що приходили.

Коли почали люди помирати від голоду? 

Помирали , коли нічого вже було їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто не опікувався.

Хто зумів вижити? 

Хто їв лободу, берестки.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Ні , бо нічого ні в кого не було , кожен виживав , як міг.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Берестки , лобода , шпичаки рвали у річці.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Рибу ловили на “дугу”.

Чи можна було купити чи виміняти в місті? 

Ходили в Росію, Шептухівку , на заробітки, там і розжвалися хоч якогось харча.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі? 

Було таке. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їли бабу, так оце не знаю , чи живу , чи мертву. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) їла дітей .

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Миколаші закопали дитину в городі. Родичі почали бідкатися, що потрібно поховати на кладовищі. Відкопали , а там одні кістки, м’ясо обрізане.

Чи є у Вашому селі церкви? До якого патріархату вона відноситься? 

Немає.

Чи встановлені у вашому селі хрести, пам’ятники голодомору? 

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Розповідала сусідці.