Місце запису: с. Селещина, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 22 травня 2009 р.
Хто записав: Килимиста Олеся, учениця 11 класу Селещинської ЗОШ І-ІІІ ст.
Респондент: Петренко (Кравченко) Галина Ільківна, 1919 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селещина Машівського району Полтавської області.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи урожай забирала влада?

Врожай був добрий, рясно вродила озима пшениця, жито, овес. Все збіжжя пов’язане у снопи і заскиртоване на токах. Токи були глиняні. Молотили снопи вручну ціпами, механічно-паровими молотарками. З другої половини серпня, весь вересень і жовтень ішли дощі. Токи розмокли. Молотити ніяк. У скиртах завелися тисячі мишей. Колгоспники на трудодні не одержали ніякого хліба. Дома було лише те зерно, що вирощувалося на своїй ділянці.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Але і цей урожай забирали «буксирні бригади», на чолі їх були активісти з числа комуністів і комсомольців.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

У кого знаходили у землі сховане зерно, судили. Наш сусід Щербань Василь закопав на огороді три мішки пшениці. «Буксирна бригада», тикаючи залізними жигалами мерзлу землю, знайшла схованку. Забрали пшеницю, картоплю, квасолю. Василя засудили до тюремного ув’язнення на три роки. З тюрми він не повернувся.  

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Ходили Шморг Павло, що був ледацюгою і п’яничкою, дід Яким та його племінниця Марфа.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Охороняли колгоспні поля об’їждчики на конях. Один із них Кравченко Омелян дозволяв дітям збирати колоски вранці, щоб ніхто із начальства не бачив, бо йому за це буде тюрма.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

У місті міняли вишиті речі, одяг, взуття на хліб.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що не труїло людину: листя вишні, квіти акації, насіння бур’янів, гречану і просяну полову, макуху. Їли кішок, собак, ворон, драли яйця граків, сорок, галок, навіть горобців.

Чи поминають померлих від голоду?

Раніше не поминали, бо це була заборонена тема. В наш час у селі споруджено пам’ятний знак жертвам голодомору, де вшановують людей, які загинули під час Голодомору у 1932-1933рр.  

Місце запису: с. Селещина, Машівський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 5 вересня 2009 р.

Хто записав: Профатило Олександр, учень 11 класу Селещинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Респондент: Мамонтова Зінаїда Порфирівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селещина Машівського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Якщо казати про Голодомор у 1932-1933 роках то звісно, я пам’ятаю, хоча й мені тоді було 11 років, цього дворічного жаху я не забула ніколи.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

На мою думу, голодомор було зроблено штучно за наказами Сталіна. Його люди забирали в простих людей урожай все до останньої зернини, заходили в хати, ні в кого не питаючи, і починали шукати їжу.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

До людей не застосовувалася ніяка сила: ні арешти, ні кари за те, що в них знаходили їжу.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховувати якусь частину зерна чи овочів було неможливо. Люди їжу закопували під землю, але її знаходили і забирали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Неможливо було сховати продукти харчування бо обшукували всю хату і перекопували весь двір, щоб люди залишалися без їжі.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Продукти харчування забирали в будь-який час дня і ночі, щоб зненацька знайти в людей їжу, бо люди думали, що вночі їх ніхто не потривожить. Тому люди витягали свою сховану їжу і їли, поки їх ніхто з ворогів не бачить.

Коли почали люди помирати від голоду?

На третій-четвертий місяць люди почали пухнути від голоду. Від виснаження організму люди помирали прямо на вулицях. В ночі лягали спати, а ранком уже не прокидалися.

Хто зумів вижити?

Вижити змогло небагато людей, це ті, які жили ближче до річок і ставків. Займалися рибальською справою. Люди жили, як тварини, і навіть жили за їхніми правилами. Вижили найсильніші і найрозумніші. Матері їли навіть своїх дітей.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Люди приймали за продукти харчування: яблука, які обсмажували і їли, бо жарене довше перетравлюється шлунком, кропиву, шкаралупу від курячих яєць і  лушпиння від картоплі, їли навіть листя дерев і трави. Їли що можна й не можна, щоб хоч чимось вгамувати шлунковий біль.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Люди їли собак і котів, ворон і ящірок, вужів і ворон, голубів і горобців, їли один одного, бо цей нестерпний біль не можна було терпіти.

Чи відомі випадки людоїдства ?

Як згадує Зінаїда Порфирівна, в її селі були випадки людоїдства. Біля неї жила сусідка, в якої було п’ятеро дітей (три хлопчики, і дві дівчинки). Один хлопчик був маленький і майже помирав, і вона серед ночі взяла і задушила його, а потім на ранок з’їли його всією сім’єю.

Місце запису: с. Дмитрівка, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 24.05.2008 p.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Асауленко Любов Петрівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Дмитрівка Машівського району Полтавської області.

Ми завітали до Вас і хочемо попросити розповісти, що Ви пам’ятаєте про Голодомор 1932-33 років.

Та говорити про це і важко і страшно, б о те, що пережили ми не зустрінеш в страшному сні.

Любов Петрівно, коли, де Ви народилися і де були на час 32-33 років?

Народилась я в 1922 году, тут у Дмитрівці, тут і прожила все своє життя.

Що Ви нам можете розповісти про ті часи?

Та страшні то часи були. Люди, як мухи мерли. Їсти не було чого. Виживали хто як міг: кропиву варили, калачики, гнилу прошлогодню картошку, бурячок, що не згнив під землею. Ми тоді невеликі були, то ходили все бур’янець рвали, а мама варили.

А чи пам’ятаєте Ви хто помер з голоду?

Добре помню, як вимерла сім’я Хоменка Івана Митрофановича (жінка, син Павло, невістка Ганна, онуки Олексій та Микола). А в Асауленка Федота Ларіоновича на руках помер син, та він приніс його додому і поховав в садку. Довго та могилка була в садку). А потім сам пішов в гості, поїв та й помер прямо в родичів.

А не пам’ятаєте Ви випадків, щоб допомагали один одному?

А що ти помагатимеш, коли в самих їсти не має чого? Помню, що в селі був патронат, там до десятка дітей було. Батьки, якщо вмирали і не було рідні, то забирали їх туди. Звідувачка там була Асауленко Неоніла Павлівна, а їсти варила Самохатко Галина Федорівна. Це – мати бабушки Дуні Нестеренчихи. Ну їх уже немає в живих.

Місце запису: с. Дмитрівка, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 24.05.2009 p.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Олешко Софія Никифорівна, 1925 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Дмитрівка Машівського району Полтавської області.

Софія Никифорівно, ми хотіли б поговорити з Вами про голод 32-33 років.

Ой, якби ви знали як це тяжко згадувати. Такого і в страшному сні не придумаєш.

Бабушко Соня, скажіть, де і коли Ви народились та де були в період Голодомору?

Дітки, народилась я 1925 году. Народилась в Дмитрівці, і нікуди звідси все життя не виїжджала. І голод тут пережила з своєю сім’єю.

Розкажіть  як Ваша сім’я пережила ті страшні часи?

Сім’я у нас була невелика: папаша, мама, я та сестра  Марія. Вижили то ми всі, але були на грані смерті, ледве дотягли до нового врожаю. Останні тижні так харчувались практично бур’янами, їли особино кропиву та білу акацію. З кропиви варили відвар, а з білої акації – квіточки. Споминаючи ті года, так і акація наче тоді пахла по-другому, так смачно-смачно. Ходили ми майже вже пухлими від голоду. Часто доходило до того, шо ноги лопалися і сочилася з них вода. Тільки одному Богу видно, як ми страждали і йому одному угодно було. щоб ми такі пухлі та слабі вижили.

А не пам’ятаєте, який був урожай літа 1932 року?

Малою була, то дуже не помню, ну батьки говорили, що щось таки вродило. А те, як відбирали зрізалось в мою пам’ять, як ми з Маньою виглядали з печі, а активісти шастали по хаті, в надії щось знайти та забрати, а папаша був хмурий, а мама плакала та заламувала руки.

А чи не допомагав Вам хто-небудь?

А хто поможе, як всі голодні та пухлі, і всім їсти самим хочеться.

Никифорівно, а чи не пам’ятаєте Ви чи не було в Дмитрівці патроната?

Був такий, колгоспний будинок, куди забирали дітей, якщо батьки вмерли. Соня Прокопівна Литвин була там нянькою. Молодою дівчиною вона там робила. Довгенько там жив Хоменко Яша, який остався круглим сиротою, бо всі рідні померли. Він і прожив так все життя в Дмитрівці. А завідувала Ніла Павлівна. Фамілія по чоловікові – Асауленко. Сироткам там їсти давали, варили. Щось колгосп давав, одівали їх, обували, а літом вони ходили в колгоспі робили, то череду пасли, то в огородній.

А не пам’ятаєте, де хоронили померлих?

На сільському кладовищі. А збирали померлих підводами. А дехто ховав дома, в садках.

Місце запису: с. Дмитрівка, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 11.05.2008 p.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Коробка Поліна Петрівна, 1923 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Дмитрівка Машівського району Полтавської області.

Скажіть коли Ви народились і де?

Народилась я в 1923 році (рік Свині) і якраз цей год підніс мені свиню на все життя. Родилась я в Дмитрівці, тут прожила всі года, крім тих, шо мене забирали до Німеччини в годи войни.

А розкажіть, як Ви жили перед голодом 32-33 років?

Була я невелика, ну вже добре помню, що батьки построїли нову хату, сарай, купили конячину, якийсь реманент. Тільки все це купили, як почалась колективізація. І все придбане добро пішло в колгосп, а батьки пішли трудитись за “палички”.

А Ви не пам’ятаєте, тоді неврожай був, чи чого так сталось?

Та ні, врожай зібрали, а от прийшли буксири і все позабирали. В кого зерно, в кого квасолю і ту забрали…

А що Вам допомогло вижити?

Щоб не померти з голоду, брав папаша одяг і віз в Росію (Курськ, Воронеж) міняти на продукти. Були в нас останні чоботи і ті виміняв на пригорщу муки. Поміняли все, що могли. Осталось лише те, що на нас. Зараз даже страшно уявити, як ми вижили.

А чим Ви харчувались?

Доживали до нового урожаю самою кропивою. Як подумаю зараз кіт борщу не хоче їсти, а ми кропиву їли та спориш. Варили її, товкли колоски. Шукали кагати, де були картопля чи бурячок, та збирали гнилий крохмаль та гнилий буряк. Качани з кукурудзи товкли та шелеху з проса. Ні кішок, ні собак в селі не було. Як коняка здохне, то вистроювались в черід за падлюченню.

А чи допомагав хто вижити в ті часи?

А як ти помагатимеш, коли в самого немає чого їсти? Хочу я розказати про верхового Литвина Василя Федоровича. Він об’їзжав поля, було ганяв, щоб колоски не крали. Хто крав, на того кричав, але на жодного в сільську раду не заявив. Він чоловік був старший і понімав, шо можна під час голоду і від колосків померти. Так він, як би це сказати, давав вкрасти потроху.

Поліна Петрівна, а не пам’ятаєте Ви чи не було в селі патроната?

Та чого ж, добре помню. Був. На третій бригаді. Няньою була молода дівчина Литвин (Коробка) Софія Прокопівна.

А багато там діток виховувалось?

Точно не пам’ятаю, ну десь до десятка. Точно помню, що Яша Хоменко там був, коли сам залишився. Коли всі його рідні померли.

Хоменко Яків Свиридович, 1921 року народження, Хоменко Степан, Бейдик Марія. Бейдик Рая.,Матвієнко Коля, Матвієнко Рая. Серебряк Іван, Асауленко Оксана Федотівна, 1921 року народження.

А не пам’ятаєте, де хоронили померлих від голоду?

Якщо пам’ять не підводить, то на старому кладбищі, на початку.

Місце запису: с. Дмитрівка, Машівський р-н, Полтавська обл.
Дата запису:   11.05.2008 p.
Хто записав: невідомо
Респондент: Зубарєва Пелагея Власівна, 04.11.1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Дмитрівка Машівського району Полтавської області.

А розкажіть як Ви жили до колективізації?

Жили ми непогано. Був у батьків свій млин, корова, конячина. Та прийшли комуністи – все те забрали і змушений був папаша йти в колгосп.

Власівно, а якою була у Вас сім’я?

Мала я матір, батька та дві сестри. Старшу правда громом убило на хуторі.

А як Ваша сім’я пережила голод?

Вижили то ми всі, але так важко було, згадувати страшно. Забирали у нас усе. Послідній стакан кукурудзи і той забрали. І робив папаша у колгоспі за тарілку затірки. Їли весною вже 33-го і траву, то кропиву, то молочай, то спичаки з очерету, ловили горобців, собак, котів.

Чи допомагав Вам хтось у той нелюдський час?

Та хто дуже помагатиме,  як самим їсти хочеться? Спасав нашу сім’ю стакан молока, який мати залишала вдома і не здавала. Налоги тоді були великі. Все треба було здавати, а не здаси – все рівно заберуть. Був у батька двоюрідний брат Коробка Прокіп Левкович (дівоче прізвище Власівни – Коробка), так він помагав папаші. Він працював десь в конторі і як коли чув про облави, які учиняли активісти і предупреждав батька, щоб той тікав з дому. та получе ховав всякі пожитки.

Батька рідний брат – Коробка Захарько – шив добре, то возив товар міняти і привіз нам з Воронежа трохи картошки. Так ми її поїли, а весною посадили вічки, а картошка вродила гарна.

А чи не можете Ви розказати про буксирні бригади?

Як вони називались я не знаю, ну забирали все під мітлу. По сусідству з нами жили Молодчуківські (так по – вуличному звали). Жили вони і без того бідненько. Забрали в них і корову, і харчі. Даже буряки, що наквасили і сливи, що натушили –  все підмели.

Власівно, а не пам’ятаєте Ви хто помер тоді, в 33-ому?

Людей в Дмитрівці померло багато. Помню, через три хати від нас вимерла вся сім’я Йосипа Брідні (батько, мати та троє дітей), сім’я Хоменка Свирида, тут на четвертій бригаді, теж усі вимерли, остався сам Яша, якого здали в патронат.

Місце запису: с. Михайлівка, Машівський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 12 серпня 2002 р.

Хто записав: Гасиджак Леся, студентка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, істор. ф-тет, ІІІ курс.

Респондент: Билим Іван Михайлович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Михайлівка Машівського району Полтавської області.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Причинами Голодомору 1933 р. були індустріалізація і колективізація. Ну, тепер я читаю ось в газетах, що це було зроблено спеціально, щоб знищити якомога більше українців. 

Чи змушували йти людей в колгосп?

У нас сім’я велика була, батьки в колгоспі уже були, їм просто нічого не дали – і все.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю, ну до нас не приходили додому, щоб щось забрати. 

Хто зумів вижити?

Ну в сім’ї у нас правда від голоду ніхто не помер. А біля нас Левченко Василь жив – то його з’їли.

Які засоби вживали до виживання?

Весною було найтяжче, бо ми їли все, що знаходили: будяки, молочай, молоду зелену травичку, листя з дерев. 

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Та ні, в город ми не виїжджали. Бо і не пускали нас, та й не було з чим їхати туди. 

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Люди з голоду дохли як мухи. 

Чи відомі випадки людоїдства ?

Да, і людей їли, деякі. За мною тоже гналися, ну так і не спіймали.

Місце запису: с. Селещина, Машівський р-н., Полтавська обл. 

Дата запису:  12 вересня 2009 р.

Хто записав: Бондарєва Євгенія, учениця 8-В класу Селещинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Респондент: Бондарєва Євдокія Микитівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селещина Машівського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

У моїй пам’яті голодомор залишив болючий відбиток у душі.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

На той час влада була безсовісна – забирала в українців останнє. До людей ставилися, як до нікчемних істот, що лише їдять.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Кожен старався приховати їжу як може: маленькі зернятка пшениці змішували з соломою і глиною, мазали ним хати. Діти ходили біля дому і виколупували із стін зерно та раділи, що мають харч.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Представники влади забирали у людей їжу, зерно, тварин і навіть одяг, у якому ходили селяни.

Хто охороняв поля і комори?

Об’їждчики – це представники влади, що охороняли поля, по-звірячому знущалися та били палками.

Хто зумів вижити?

Виживали лише ті люди, які працювали у колгоспах. Там їм давали шматок хліба і бульйон.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Один одному люди не допомагали, бо не було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Люди мусили їсти бруньки та листя з дерев, варити узвари із трав, щоб хоч як-небудь нагодувати свої великі сім’ї.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? Чи відомі випадки людоїдства?

Втрати були вразливі: пухли ноги, помирали від голоду малі і дорослі, з’явилися трагічні випадки людожерства.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Із сільради виділяли людину, що ховала померлих. Їх скидали у загальну могилу і закопували разом. Бували випадки, що людей ховали живими.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада СРСР – ось хто винен у смерті безневинного народу.

Місце запису: с. Тарандинці,  Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Корсун Софія Федотівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в  селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.

Чи знаєте Ви про причини голоду? Можливо це був неврожай чи посуха?

Не через неурожай. То ж був грабеж – ходили бригади по хатах – кусок хліба, і той забирали. Було заходили до хати, де яка квасолина, що не було, те забирали, а самі пиячили. Якби щоб неурожай чи що, а то вибирали у людей.

Чи пояснювали причини голоду і як саме?

Ніхто нічого, ніхто нічого. Брали і все. Було ходять по хатах, а тоді – на возах погрузять і повезли. У нас забрали даже діжечку для сиру (мама у ній сир топила і пироги пекла).

Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав хліб у селян?

Все забирали і хліб, і пирожки даже, як побачили у нас, і ті забрали. А тоді вечорами пиячили. Була хата, де жили такі ж самі як вони, туди звозили забране і пиячили. А забирали – та свої ж – із села.

Чим харчувалися, де брали їжу?

Та все їли – у кагатах було на полі картопля закопана. Люди стали одкидать, а вона вже у крохмаль перетворилася. То ото брали його, тоді листя з липи сушили, тоді терли із крохмалем розмішували, а листя воно таке солоденьке було, ну і коржики робили. Ще їли з гречки полову, та вона дуже ядовита була, од неї пухли дуже.

Було ще ми малі назбирали на полі мішок проса – а вони узнали, приїхали і з комори забрали те, що ми малі збирали.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

Із рідних нашої сім’ї ніхто не помер. Нас спасало те, що біля хати в нас було два озера і ставок, то спасала риба. Ото батько з пухлими ногами ходив по рибу. А вже у жнива, хто ходив на роботу, давали по 200 гр. хліба. В липні покращало. Ще вишні як стали, а рясно-рясно їх було жарко тоді в хаті. То батько сховав вишні під коморою. Коли ж прийшла бригада, то знайшли вишні. То батька вдарили, а він як закричав, а ми вискочили на двір, то вони й змилися.

Де ховали померлих від голоду?

Людей тоді багато ходило пухлих, хто і ноги протіг. Я було бігла через кладбище, а там дивлюся – понакривані біленьким мертві лежать. То мабуть хтось із рідних понакривав. А було, що не було й кому ховать.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

У нас такого не було – я тоді в Гінцях жила, а а розказували, шо в Тарандинцях, там де жили Сахни, жінка дитину з’їла. Людей тоді вимерло багато. У нас, через дорогу, три душі вмерло – була сім’я: мій ровесник і мати з батьком. То попухла вся сім’я. 

Як закінчився голод?

То вже після жнив почали давать зерно на трудодні. Хоча кому давали, а кому й ні. Тоді побачили, що людей осталося мало, почали сіять зерно і буряк потроху давать.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

Ну, то вже не так було. Були люди, що й голодували. Лишнього хліба не було. У мене мама на пекарні була. Ото ми брали хлібинку за три рубля, правда хліб тоді був – 2,5 кіло одна хлібина. Ото на тиждень, та скільки його там на тиждень. Налягали на кашку. Було, що мало хліба впотребляли.

#Голодомор #Хлібозаготівлі #Активісти #СмертністьвідГолоду #Виживання #Сурогати #Подвірніобшуки#Вилученняпродуктів 

Місце запису: с. Майорщина, Гребінківський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 3 липня 2003 р.
Хто записав: студент ІІІ курсу Фотієв Сергій Валерійович
Респондент: Корцова Ганна Іванівна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 р.н. проживала в селі Майорщина Гребінківського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?
Пам’ятаю. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
Забирали хліб.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Приїзжали із Пирятина до нас. Я не пам’ятаю як їх звали; КГБ, уполномочені якісь з района.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не було, не чула я такого.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Ну висилали, да і отож, кажуть, що не вступили в колгосп, чи щось таке.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?
Наче ні.

Як люди боронились?
Нічого не боронилися, віддавали усе, да й все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Не можна.

Хто і як шукав заховані харчі, продукти як їх звали?
Перекопували землю і все.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Два, три чоловіки, по разу, по два. Ідуть як оце за ялиною, кажуть, отам є, ідуть і шукають.

Де можна було заховати продукти харчування?
Ну, де, закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Варили, варили галушки, отим, серед вигону.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
Ну це як у кого. Хто наприклад не виконав, чи не заплатив, так забирали одежу, продавали, хто що віддадуть.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Одного за буряки судили чоловіка, і не вернувся він, зібрав там чи три чи чотири буряки з поля.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не дозволяли, у колгосп забирали.

Хто охороняв поля і колгоспні комори?
Об’єзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? Чи змушували їх?
Я й не помню. Хто хотів, хто не хотів да ж заставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Худоби не брали.

В який час ходили забирати продукти у людей?
Вечером і вдень.

Скільки разів приходили до хати?
Не пам’ятаю. 

Коли почали люди помирати з голоду?
У 33 році – іде бідна людина, ноги худі, вода тече з ніг і пада на ходу. Навесні отак, літом.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Оце я не помню.

Хто не голодував в селі і чому?
Як на мене таких не було.

Хто зумів вижити?
Хто вижив? Так оце люди повиживали, вже померли вони, ті що з голоду пухли вони.

Чи допомагали люди одне одному  виживанні від голоду?
Ніхто не допомагав, бо нічого ні у кого не було. Липу, оце листя рвали на липі і ото сушили, і ото акація цвіте, зірвали оті цвіти сушили, а тоді отакі ступи були, і товкли у ступах і пекли отакі млинчики..

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Не було таких, всі голодували, не було таких, щоб не голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Ну це з рослин споживали листя, акацію білу, ото буряки сіяли, оце буряки що зерно. Ото тоже потовче. Тоді макуху їли, ото таке.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Не помню.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?
Міняли у кого було золото, например, у тата мого золоті ложечкі, так ото у Торгсін носили і там міняли. І тоді ото в Торгсині міняли оцю ложечку, і давали на цю ложечку муки.

Чи був голод в місті?
Хто їх зна. У селі оце ходили люди.

Скільки людей померло в селі? Чи є у вас такі відомості?
Ні, немає.

Чи відомі випадки людоїдства ?
Не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?
На кладбище, оту вот, люди хоронили.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Рідні платили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
Отут, оце ж тут кладовище. Я пройшлась там, так усе позаростало.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Хто поминає, хто як є. Як вже багато їх немає теж, що голод був так померли.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Ну ось зробили уже. До Київського от ото. Церква була, ото де контора, там церква гарна була, так розібрали.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Ні, ні.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Не знають, да звідки вони б знали. Ні, ніхто їм не розказує.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Хто зна, хто був.

Чи знаєте що таке Торгсін?
Ну отож розповідали, що носили у той Торгсін по десять копійок. Серги у кого були, здавали і брали ту і крупа, що там було.