Місце запису: с. Діброва, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 06.01.2008 р.

Хто записав: Швець Людмила Федоріївна, вчитель.

Респондент: Швець Тетяна Миколаївна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі  Діброва Міловського району Луганської області.

Помню голод 1932-33 р. Я ішла в 1 клас у 1932 р. Голодала. Запомнила один епізод: татко зварив картошку і приніс мені у школу, щоб поїла. Татко робив у колгоспі на рядових роботах, мамка теж. Влітку робив комбайнером. Раз його забрали за те, що в бутилці з-під молока приніс гречки для дітей. А нас було п’ятеро. Саме менший Альоша. Їли тоді ми товчені кочерижки з качанів. А він (Альоша) захворів. Лежав на печі і помирав, з рота слинка котилася. Я помню це. Тітка, батькова сестра, жила з нами, від голоду померла. А чогось жили у хаті Воробйових. Нас почали переселяти з хати в хату, коли забрали татка. Він більше не повернувся до нас, захворів у тюрмі на запалення легень і помер. Кажуть, що за гречку його продав Макар Григорович, а чи правда? Бігали активісти по хатах, Солянички Романівни чоловік і брат, з Церковного жінка. Кажуть, що вона знайшла мило і вмилась ним, а тоді її спороли, так їй і треба.

Мій дід жив на струбі на церковному. Сім’я була велика, всі робочі. Майстровиті були, а хто не вмів майструвати, ходив коло худоби. Були і кожухи, і коні, і воли. Самі працювали з утра до ночі, а коли була прополка, то наймали людей. Платили їм гарно і добре годували. Люди не обіжалися. А тоді в 1929 р. почали зганяти в колхози, розкуркулювати. Всю дідову сім’ю вивезли у Велікоцк, там рили собі землянки і жили, а тоді в Сибір. Загинули всі. Тітка Наталка Бєздєточна втекла і йшла пішки. Наймалася до людей на роботу і їй давали одежу і їжу. Довго вона жила у наймах у Ростовській області. І тільки після войни я привезла її додому, і то вона боялася. Була у неї іконка з собою, на яку вона молилася. А бабушку Пашу (мамку мою) не вислали, бо вона вийшла заміж за татка, а він був середняком. Що ж моя мамка пережили! Вони підняли чотирьох дітей самі, вдруге заміж не вийшли. Робили в колхозі, держали коровку. Та коровка спасла нас від голоду. На городі у бабушки все родило, бо вона трудилася, та й ми допомагали. А рядом жила Романівна, активістка, в правлєнії була. Прийде п’яна і кричить на бабушку: «Куркулька». А яка вона куркулька? Сама все робила.

Коли був голод, то ми їли листки і бруньки липи, верестка, зілля збирали, пекли якісь палянички з листя. Врожай тоді був. Ми ходили з татковою мамкою міняти одяг на продукти в Ребриково. А у Тарасівці в Ростовській області, жила наша тітка Санька, мамкина сестра. Вона давала нам хліб, такі великі хлібини. І вона нас цим спасла.

Помню, як активісти бігали по хатах. Ми лежали на повсті на полу. Один підійшов до мене і перекрутив хрестик. Ще жолуді збирали, товкли і їли. Не помню, де поховали Альошу і тітку.

Місце запису: с. Сватове, Сватівський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 11.03.2008

Хто записав: Овчаренко Олена Іванівна.
Респондент: Хорошко Раїса, 1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Сватове Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках? 

Да.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

 Неурожай, накладали налоги.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? – Да, местные люди по указанию председателя колхоза.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Поощряли.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів? 

Никаких документов не было, ходили и требовали продукты.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? – Боялись и отдавали последнее.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей? 

Нет.

Скільки їх приходило до хати? Як їх звали? 

По одному.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? – Хоч прячь, хоть нет, а всё-равно отдай.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Отдавали постепенно, но всё-равно отдавали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Да, при урожае давали 200г хлеба.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рущники, худобу тощо?
Худобу брали, одежду – нет.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Нет, ни в коем случае, а если кто собирал, то садили в тюрьму.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Ток охраняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи? 

Шли мало, принужденно. Если кто не шёл, то отбирали всё и высылали в Сибирь.

Чи змушували людей іто до колгоспів і як? 

Змушували, забирали продукты до последней капли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Никак не могли спрятать, всё-равно забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Днём.

Скільки разів приходили до хати?
Пока все не заберут.

Коли люди почали помирати?
Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?
Было очень мало, в основном начальство.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Делились, но очень мало. В основном родственники.

Які засоби вживали до виживання? 

Рвали щавель в степу, ракушек ловили в озере и жарили, рыли в земле что-то, ели макуху.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Да.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Собирали в лесу ягоды, но за них тоже гонял лестничый. Кислинки ели.

З яких дерев, рослин вживали листя, коріння?
Жолуди толкли и ели.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Брат драл яйца птиц.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
За щавель меняли кусочек хлеба, но очень редко.

Чи був голод у містах?
Был, но там работающему человеку давали 500г хлеба.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості? 

Умирали, сколько не помню.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі? 
Не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?
Прикопают, чтоб не было запаха. Специально кладбища не было. Закапывали в садку.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Да.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Да, рассказывала детям.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Не знаю.

Місце запису: с. Стельмахівка,  Сватівський р-н.  Луганська обл.

Дата запису: 22.03.2008 р.

Хто записав: Харченко Зоя Володимирівна.

Респондент: Харченко Ганна Денисівна, 24.04.1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Стельмахівка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Добре пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неврожай, податки.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не пам’ятаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не було доносів.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не показували, може й були.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не пам’ятаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боронилися?

Ніяк, віддавали самі.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна трохи зерна.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Із района, як звати – не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Душ по 3-5 ходили по дворах.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували на городі, на горищі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали худобу, речі не забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли забирати у полі колоски, залишки городини?

Не пам’ятаю, ми не ходили.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Селяни, по наряду, об’їздчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Дехто не хотів, потім – ішли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Якщо не ішов до колгоспу, тобі не допомагали.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

Ми не ховали в селі.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень, а вночі – ні.

Скільки разів приходили до хати?

Багато разів.

Коли почали люди помирати з голоду?

Більше – в 33 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Допомагали, чим могли.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували.

Хто зумів вижити?

У кого були корови, молоко розводили водою, кидали крупу якусь.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Працювали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лобода, щавель, кропива.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З вишневого листя – чай.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Зайців.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

В селі – не було, а чула, що їли і людей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили рідні, загортали у ліжники і на кладовище доставляли.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають. 

Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не пам’ятаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає. 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голодомору?

Не знаю.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає, я багато розповідала дітям, онукам, в школі.

Кого Ви вважаєте винним  у загибелі багатьох людей?

Неврожай. 

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні, не знаю.

Місце запису: с. Ковалівка, Сватівський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Тулендіна Катерина Петрівна, 13.07.1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ковалівка Сватівського району Луганської області.

1932-1933 рр. Катерина Петрівна пам’ятає смутно. По її словам вони були дітьми і батьки забороняли їм десь ходити, тому всі діти сиділи на печі в хаті. Так і тяглися сумні, голодні і холодні дні, місяці.

В селі були дитячі яслі, до яких відвели сестричку Катерини Петрівни та два хлопчики: Несмачний та Середа. Батьки ходили працювати в колгосп, іноді дітки бігали збирати колоски у полі, якщо дозволяла влада. Люди що крали, були суворо наказані, було таке що і судили. Поля у 1946 році охороняв об’їзчик Папін, він їздив на конях, не раз смужки батога прикрашали тіла людей хто хотів потайки вхопити зернят у потаємну торбину. Колгоспні комори охороняв вдень кладовщик, а вночі сторож. Людям які робили в колгоспі допомагали давали коня і сіялку для обробки землі. Люди допомагали один одному чим могли, ділилися останнім між собою. 

Їли на той час з рослин щавель, лопуцьки з трави. Ягоди вживали всі які були їстівними, коріння не їли. Обдирали кору з дуба, товкли, мішали з щавлем і пекли на печі ліпники. Їли горобців, варили їх потім і жарили.

В ті роки Катерина Петрівна працювала в школі прибиральницею, робила все і вугіль носила і дрова рубала хоч і молода була. «Ось так ішло життя, так загартовувався наш характер», – говорить Катерина Петрівна. Грошей не було, ходили міняли одежу в місто, доки нашу хату не обікрали, але ми виробили «імунітет на подолання труднощів».

«Ви молоде покоління, повинні знати і пам’ятати важкі часи рідного села, про лихо, про лихо якого б могло і не бути», – говорить старенька Катерина Петрівна витирая сльози з очей , які самі потекли від гірких спогадів тих років.

Місце запису: с. Новобіла, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 26.03.2008

Ким записано: невідомо. 

Респондент: Сукачов Григорій Федорович, р.н. не вказано

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Новобіла Новопсковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Пам’ятаю трішки, а в 46-47 був в армії. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Які причини. Тоді був неврожай. Обробляли все волами, молотили вручну. Самі були винуваті в тому, що голодували. 

Ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Чи були документи – не знаю. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Актив забирав продукти, ми ховали продукти в землю, багато не знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

В комуни йшли, тих годували. Писали трудодні, а як не виробили, не давали нічого.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як врожай зберуть, то можна було збирати колоски. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли поля об’їздчики.

Хто зумів вижити?

Індивідуалів було небагато, виживали за своє господарство.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Сиротам оказували помощь.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто не лінився.

Які засоби вживали для виживання?

Щоб вижити пекли пампушки з берестків.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Виловлювали гаврашків, ловили горобців, збирали яйця диких птахів

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

(називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їла свого сина, а тоді й сама померла

Чи можна було купити щось у місті, чи виміняти?

В Росію ходили міняти за одежу буряки чи отходів зерна.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Кирильович збирав людей, навіть ще живих і хоронив на кладовищі, щоб не їхати завтра. Хоронили людей на кукутвському кладовищі

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Де заховані люди – не знаю

Чи є у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрестів немає на кладовищі, навіть ямок не видно.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винна влада. Налоги брали з усього, навіть з поросяти треба було здати шкіру. Гроші почали платити з 50-их років. В 46-47 роках було вже легше, колгосп потроху допомагав. В армії годували добре. Водив я командира часті.

Місце запису: с. Єпіфанівка, Кремінський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 8.11.2007

Хто записав: Сільський голова О.В. Несталимів

Респондент: Стукало Ілля Матвійович, 1924 року народження.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Єпіфанівка Кремінського району Луганської області.

Я, Стукало Ілля Матвійович, 1924 року народження. Пам’ятаю голодомор дуже добре. Мені було 9 років. Моя сім’я жила в Єпіфанівці. Голод був сильний. Їли все: і собак, і птицю дику, дохлу скотину. Скотини, коли вивозили на скотомогильник там уже була черга. Була бригада по вивозу умерлих людей. Були випадки коли забирали людину, які ще були й живі. Їсти було нічого. Їли траву, гарбузи, буряки. Сусіди всі померли. А у нашій сім’ї батько працював. Тому нашій сім’ї було трішки краще. Він приносив то колосків, то жменьку кукурудзи. Мати розтирала всі зернятка, добавляли траву суху, замісювала ладики і пекли прямо на плиті. Сім’я була п’ять чоловік. Вижили всі. Тяжко було. Техніки не було, скотина була слаба. Земля оброблялася дуже погано. Врожаї були погані. Половину односельчан не пережили ці роки.

Місце запису: с. Новомикільське, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 12.03.2008 р.

Хто записав: Сидоренко Ірина Михайлівна.

Респондент: Смішлива Лампія Олександрівна, 25.09.1919 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі  Новомикільське Міловського району Луганської області.

У ту пору мені було 13 років. Помню ті страшні роки добре тому що я їх пережила. Урожай у 33 му році був не плохий тільки все завжди заставляли здавать из колхоза. Людям зерна не оставляли податки були на колхозі непомірні а їх треба було виполнять. У когось посліди після віялок також змушували перевіряти чиї їх забирали. Приїжджала комісія з району колгоспні комори перевіряла присутність хліба. Якщо находила зерно, то його змушували здавати і людям нічого не залишали. 

Був уповноважений у нас у селі так він намагався допомагати людям. З мельниці що в Морозівці привозив мучку, варили затирку і роздавали людям щоб поїсти. Та хтось на нього доніс у район що він людям допомагає. Його як забрали тоді у 33 році так більше ніхто нічого про нього не знав. Фамілія його була наче Шовкопляс, а як звати не помню. Жили тим, що було в городі. Садили кукурудзу жито якщо було в кого. Потім молотили з цього муку і пекли коржі. Картоха тоді була мала якби була картоха, люди б вижили. У нашому селі я не пам’ятаю, чи забирали все що виростили в городі. Забирали тільки в тих хто не вступав у колхоз. У 33-му році весною батько носив на Копані материну одежу і вимінював на харчі. Бо в нас вже начали ноги пухнуть. У нас була вдома корівка. Весною телилася і ми на молокі й вийшли. У кого корівки не було тим було хуже. Весною ходили збирати арашки і там бувало і вмирали люди. Наїдяться сирих грибів з голоду і вмирали на місці. 

Мичка Григорій помер прямо на яку наївся арашків і помер. Ховали людей на кладбищі. Собрались сусіди родичі і хоронили. Тепер їх могил на кладбищі вже й не видно. Чиї родичі може є живі так могилки убирають, поминають. У селі була церква: хороша, красива, дерев’яна. У 35 році її продали в Деркульський кінзавод.

У ті роки на полях змушували збирати колоски і здавати в колхоз. Якщо хто крав додому колоски їх саджали в тюрму. Із колхоза виділяли активістів в порядкі очереді і охраняли комори та поля. На полях робили вишки, щоб з них наблюдати за полем. Хто був у колхозі тим було трохи легше. Бідні вступали в колхоз. Були такі що і судили за те, що не хотіли вступати до колхозу. Зіньківська Натя Логвинова та Зінківська Пелагея Василівна работалі на віялках в колхозі. Они взяли в карман по жмені зерна дітям, так їх посадили на 1,5 года у тюрму, а дітей їхніх отправили в приют. У нашому селі був приют в куркульському домі. Там були сироти Сергієнко Євдокія, Ольга та Савка Григови і Сергієнко Федько Іванович.

Батьки їхні не хотіли записуватися в колхоз і вони померли. Якби пішли в колхоз, то б їм було трошки легше а так померли, і діти остались і їх здали в приют. Дітей було десь душ 20. Ну я їх усіх уже не помню. Село було велике, дворів 400. У нас в селі ще не дуже багато померла, а от Зелекігці пошти все село вимерло. 

У їжу споживали земляний клей листя і кору берестків, козельки, молочай. Ловили ховрашків, їжаків пекли в печі і їли. Других харчів здорово купить ніде було і нізащо. Помінять здорово тоже ніде було, город був далеко. Тікали люди, щоб вижить на Донбас в шахти. Там давали і хліб і пайки. Трудно було дуже людям вижить, одна сім’я (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їли свою померлу дочку.  Розказувала дітям у школі, що таке не забувається не дай Бог нікому пережити голод.  Тоді старші балакали, що винувате правітельство. Хтось же давав указівки усе забирати з колхозів. А може це месні власті так керували.

Тоді балакали, що багачі яких розкуркулили, залізли у  власть і змивалися над людьми. Так балакати тоді, а як було на самому ділі хто-зна. Була мала всього не понімала. Ну взрослі балакали, що так і було, було багато вредітельства. Багачі, яких розкуркулювання тоді плакали і казали: ”ну як ми будемо качати, так усі будуть кричати” мабуть то було правда, бо людям дуже важко було виживати. 

Місце запису: смт. Новопсков, Новопсковський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 28 березня 2018 року.
Хто записав: Шестакова Валентина Євгенівна.
Респондент: Скіна Катерина Пилипівна, 1938 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в селі Новорозсош Новопсковського району Луганської області. Про Голодомор 1932-1933 рр. розповідала за розповідями батьків.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
В 1932-1933 роках дуже не вистачало харчів, люди голодували. Наша сім’я проживала в селі Новорозсош. В нашій сім’ї було двоє дітей, мама і батько. Мій батько Котов Пилип Данилович був головою колгоспу ім. Свердлова в селі Новорозсош. Наша сім’я не голодувала, бо держали корову, мали із огороду: картоплю, буряки, кукурудзу. Батько, будучи головою колгоспу, після посівної в 1933 році працюючим колгоспникам дозволив дати із залишків зерна по стакану крупи. За це його засудили Новопсковським судом і присудили вищу міру покарання до розстрілу. Везли його в тюрму міста Донецьк кіньми зв’язаного, як ворога народу. По дорозі в тюрму йому давали кільку, але не давали води. Його мучила спрага. Як привезли до тюрми, була розмова з начальником тюрми, він звернув увагу на нього. Начальник тюрми сказав: «Не турбуйтеся. Вас не розстріляють!» В цей час він сидів у камері-одиночці. Пізніше йому назначили вирок десять років тюрми, менше не можна було давати. Але батько писав прохання і строк йому зменшили до двох років. Він відсидів в тюрми два роки. Його звільнили, зняли судимість і відновили в партії. По приходу з тюрми працював продавцем в магазині, а пізніше директором заготконтори.  В 1946-1947 роках наша сім’я не голодувала. Був маленький достаток, держали корову, саджали огород, були овочі. Батько працював і одержував пайок, мати працювала в колгоспі, за це їй дали дали 50 кілограмів зерна.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
На мою думку, голод в 1932-1933 роках був спричинений через засуху, неурожай. В 1946-1947 роках був урожай, але ми не голодували. Влада нічого не відбирала.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не відбирали.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках продукти не відбирали, такого не було.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Батько будучи головою колгоспу після посівної в 1933 році дозволив дати по стакану крупи колгоспникам, які працювали в колгоспі. За це його судили присудили до розстрілу, потім замінили десятьма роками тюрми, пізніше замінили двома роками. За цей час відмінили повністю судитимуть і відпустили додому. При арешті його не били.
Де можна було заховати продукти харчування?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не ховали, бо нічого не було ховати.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Тим колгоспникам, які працювали в колгоспі давали обіди.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках у нас не забирали.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Про закон «п’ять колосків» чула.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках люди збирали в колгоспі на полях колоски, а щоб наказували за збиране не чула.
Де переховували худобу?В 1932-1933 роках не знаю і 1946-1947 роках в нас була корова. І ніхто її не відбирав.
В який час ходили забирати у людей зерно?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не приходили.
Коли почали люди помирати від голоду?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не голодували у селі ті, хто мав корову, городину.
Хто зумів вижити?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках виживали всі, як могли, з голоду не вмирали.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках допомагали братовій сім’ї. Ділилися, чим могли.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках батько працював і одержував пайок,  мама працювала в колгоспі, де давали обід. Держали корову, садили город, збирали вишні, яблука, груші.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
За 1932-1933 роки не знаю. В 1946-1947 роках наша сім’я не голодували. Держали корову, садили огород. Допомагали братовій сім’ї.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Поминаємо на «Проводи» і в інші дні.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є в с. Осиново. Ці церкви православні.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Пам’ятний Хрест встановлений на кладовищі.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Про голод 1932-1933 років молодь знає і розказуємо ми їм.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Голод в 1932-1933 роках був через засуху, природні умови, неврожай.

Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 02.04 2008

Ким записано: Курка Ірина Іванівна.

Респондент: Розумна Ганна Іванівна 1927 р. н.

Під час голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мусіївка Міловського району Луганської області

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-33 роках або 46-47 роках ?

Так, був голод у ці роки.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі городі то хто це зробив?

Якась була комісія.

Як це відбувалося ? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не було в них ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так висилали людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброю не бачили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна продуктів овочів ?

Все що хотіли забирали.

Скільки їх приходила до хати хто це був ?

Приходили групами.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не сховаєш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так.

Забрали лише продукти харчування, чи інші речі одяг рушники худого тощо?

Все, що хотіли забирали.

Що таке закон про 5 колосків чи чули ви про нього?

Про такий закон чула, моя мати колись у полі зібрала жменю колосків, це її забрали і посадили на 7 років.

Чи дозволяє збирати у полі колоски залишки городини?

 Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли якісь люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Людей примушували йти до колгоспу.

Де переховували худобу щоб не забрали в колгосп?

Ніде не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У будь-який час ходили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділися продуктами?

Не ділилися, самі своїм жили.

Чи мали якусь допомогу від родичів які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин ягід коріння ?

Лободу, берестки.

Яких диких тварин птахів плазунів вживали в їжу?

Тварин не вживали.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Ні за що було виміняти.

Скільки людей померло у селі? чи є такі відомості?

Багато людей померло.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Про людоїдство не чула.

Де і хто хрестив померлих від голоду?

Хоронили: хто своїх, хто чужих.

Чи повинна їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають.

Щось згадують і поминають померлих від голоду в церкві тепер і за часів радянської влади?

Згадують і поминають.

Чи є у вашому селі церква, до якого патріарху відноситься?

Немає.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, не встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 року зокрема чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ні, нехай вони такого не знаю, не хочу згадувати.

Місце запису: с. Єпіфанівка, Кремінський р-н, Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Сільський голова О.В. Несталимів
Респондент: Роговий Іван Григорович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Єпіфанівка Кремінського району Луганської області.

Я, Роговий Іван Григорович, 1924 року народження. Хоч я і був малий в ті роки, але голодомор пам’ятаю добре. Таке не забудеш. У вдень і вночі весь час хотілося їсти. Продукти, які батьки заготовляли на зиму забрали, доводилося їсти і будяки, і гарбузи, а бувало таке що і траву. Хто працював у колгоспі тим було трішки легше. Сім’я наша була у п’яти чоловік: я, дві сестри і батьки. Дуже багато людей умирали в ті роки. Ми малі діти ходили просили їсти по селу. Приходилося їсти і собак і їжаків. Весною тільки почала вилазити трава, ми собирали і нею кормилимся. Нашій сім’ї повезло, вижили всі, а у сусідів умирали діти.