Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; ‌

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌23 листопада 2007 ‌року;. ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Ємельяненко Євгенія Володимирівна;  ‌

Респондент:‌ Пономаренко Василь Омелянович, 1928 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Гончарівка Сватівського району Луганської області.

Чорний 1933 рік забрав із моєї сім’ї 5 чоловік. Від голоду померли тато, 2 брати і 2 сестри. Вижили лише я і мама. Мамі в той час було 32 роки, а мені лише 4 роки.

Зимою було важче, а коли настало літо, то стало трохи ліпше. З’явились різні рослини. Мама ходила на роботу. Колгосп організовував триразове харчування для тих, хто працював у полі. Ввечері вона завжди приносила мені суп та шматочок хліба. Кожен вечір я її чекав з нетерпінням, пухнучи з голоду. Але ж вона приносила мені свою вечерю… Коли я їй пропонував поїсти разом зі мною, вона говорила, що не голодна.

До кінця літа в нашому селі було відкрито притулок для дітей, батьки яких загинули від голоду. Мене також прийняли в цей притулок. Годували нас тричі на день. На сніданок і вечерю був суп, і в обід – суп і шматочок хліба. Ночувати я ходив додому.

Інколи в мене забирали хліб старші діти. Але я ніколи на них не ображався, адже знав як це бути голодним.

Місце запису: с. Верхня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2007 рік;

Хто записав: Перевозенко Андрій Володимирович; 

Респондент: Болховецький Микола Саліфонович, 18.09.1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Верхня Дуванка, Сватівського району, Луганської області.

Згадуючи ці роки, дуже боляче згадувати, але трішки розповім. Мені було 10 років, в моїй сім’ї було нас 8 дітей і батьки Нам жилося трішки легше, бо батько працював бригадиром і, як кажуть, десь щось міг достати. У нас була корова так батько її обміняв на 1 пуд зерна. Коли настала зима, а зима була холодною і багато снігу, було дуже важко, так взимку ходили на поля, де росли буряки, і збирали. Але люди не завжди верталися, так як були великі морози –25-30 градусів, люди помирали прямо на полі. На весні, коли вітер дме, то був неприємний запах. Цих людей навіть не ховали. 

Весною було легше, так я як були ягоди. Ми, діти, ходили до лісу і збирали козелки, бульбу рили, а будучи школярами, то нас посилали зрізати колоски.

Весна була засушливою, і тому хоч врожай був, але дуже маленький, і люди все одно голодували. Ще на селі були такі як куркулі, вони жили добре і наживалися на цих бідних людях. 

В моїй сім’ї ми вижили всі, а згадуючи соседей, то там діти померли.

Отак, я згадую ті важкі роки.

Місце запису: м. Сватове, Луганська обл.;

Дата запису: 2007 рік;

Хто записав: Ємець Юлія, Головко Дмитро;

Респондент: Палієва Віра Никифорівна, народилася 27 вересня 1922 р. у місті Сватове Луганської області.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в місті Сватове Луганської області.

У 1932 році мені виповнилось 10 років. Нас у сім’ї було на той момент четверо. Мама намагалася усіма силами прогодувати себе і сім’ю. Грошей не було, ні за що було купити і жмені хліба, то мама ходила за 35 кілометрів у Росію і обмінювала речі на їжу. Піде принесе десять буряків, а ми з’їмо їх за один день і знову треба йти. Розповідала мама, що в неї була сестра, а в сестри був син, який пішов працювати у колгосп у сусідньому селі та й не повернувся. Розповідали жителі села, що його з’їли.

Я в той момент ходила до дитячого садка, і якось з вихователькою ми пішли в поле збирати колоски і зустріли бабусю, та вихователька одразу зібрала нас і ми пішли звідти. Як розповідали старші, у будинку тієї бабусі було знайдено сім людських голів. Вона займалась канібалізмом, та й у неї були злі очі, і сама вона була гладка. Ось такими були ті страшні роки, їли все, починаючи з корінців, закінчуючи листям та очеретом. 

Місце запису: с. Коломийчиха, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 15 квітня 2008 року;

Хто записав: Галушко Ольга Миколаївна;

Респондент: Олійник Параска Семенівна, 1925 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Свердлівка Коломийчиської сільської ради Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Так. Та після війни давали більше зерна чи муки.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада? 

Вивозили зерно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив? 

Уповноважені.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна? 

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Які там документи. Ще й поб’ють.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Ховались.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, а як знайдуть, то ще й срок дадуть.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Уполномочені.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І по двоє приходило, і по четверо.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували у землю, ховали у вербах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та і в колгоспі їсти було нічого. Усе вивезли. Уже під весну давали по 100 грам хліба чи макухи.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники худобу тощо?

Забирали. Корови у людей були, і у нас була корова. Їх не забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Забирали людей за жменю зерна.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Уполномочені, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хто йшов сам, а хто – ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не пам’ятаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де її заховати?!

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом, вечором.

Скільки разів приходили до хати?

У нас були один раз. Забирать було нічого, дев’ятеро дітей.

Коли почали люди помирати з голоду?

Під весну.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Забирали в інтернат.

Хто не голодував у селі і чому?

Усі голодували.

Хто зумів вижити?

У нас була корова, була пасіка. Тільки треба було сторожувати, бо крали люди у людей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

У самих харчів не було.

Які засоби вживали для виживання?

Їли все: гарашки, лободу, товкли кору липи в муку і пекли коржі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні  голодували всі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гарашки, кору з липи товкли і пекли коржі, траву, щавель.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Били горобців, інших пташок.

Чи можна було купити щось у місті чи виміняти?

Не знаю.

Чи був голод у містах?

Голодували люди кругом, а на проізводстві давали пайки.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Померло багато людей. А скільки не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я не пам’ятаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Спеціальні люди із колгоспу.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Казали, що їх годували за це.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

У Коломийчисі на кладовищі, а я із Свердлівки, там теж хоронили на кладовищі.

Чи поминають їх на проводи, гробки, зелені свята?

Поминають на проводи.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше і не балакали про голод. А в нас церкви немає. Тепер поминають. А раніше не поминали.

Чи є у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрест на місці поховання.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала дітям.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

А хто його знає.

Чи Ви знаєте, що таке Торгсин?

Ні, не знаю.

Місце запису: с. Великоцьк, Міловський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: не зазначено;

Хто записав: не зазначено;

Респондент: Назаренко Григорій Якович, народився 14 листопада 1918 року в селі Великоцьк Міловського району Луганської області. 

Під час Голодомору Назаренко Григорій Якович проживав селі Великоцьк Міловського району Луганської області.

(записано зі слів свідка)

Голодомор 1932–1933 років пам’ятає дуже добре, бо пережив його особисто підлітком 14-15 років і пам’ятає все життя.

Вважає, що причиною Голодомору була політика уряду на чолі зі Сталіним. Він добре запам’ятав слова вчительки історії: “голодні люди, завжди покірні люди і не можуть протистояти владі”.

 В той час всі жителі були в колгоспі, головою якого був присланий з Москви комуніст – двадцятитисячник. Восени 1932 року здали зерно по плану, а потім дали додатковий план – здали його і знову додатковий план. Тому з колгоспу нічого із зерна не видали, а колгоспників зобов’язали здати державі майже всю худобу – залишилась тілька корова і 10 курей. 

На кожній вулиці було закріплено комісію в складі 5-7 чоловік із комітету бідноти, які кожного тижня почали збирати всі продукти, які знаходили в погребі, коморі та на горищі. Забрали картоплю, капусту, кукурудзу, огірки, помідори, квасолю – і все це вивозилось на еліватор міста Чертково. Не забирали тільки в членів комісії та голови колгоспу. Всі інші жителі були приречені на голод. Почали їсти кору дерев, жолуді, а весною – траву.

 Від голоду люди почали пухнути , падати і помирати…

Григорій Якович пройшов всю війну, воював майже 4 роки і сказав, що на війні і то легше було жити, ніж в Голодоморі. Там помирали зразу, а тут, в Голодоморі, тільки мучалися та помирали повільно. І побажав, щоб ніхто з людей не переживав такого страхіття і звинуватив у цьому тодішній режим і Сталіна особисто.

Місце запису: с. Верхня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: не зазначено; 

Хто записав: Шетіпова Марія Миронівна;

Респондент: Минайленко Віра Гнатівна, 1919 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Верхня Дуванка Сватівського району Луганської області.

Я добре пам’ятаю 1933 рік, який був дуже важкий, неврожайний. Після збору урожаю, якого було дуже мало, зерно все було вивезено з села. Вже взимку люди почали голодувати. Важко було тим сім’ям, в яких було по п’ятеро-шестеро дітей. Батьки та старші діти ходили по полях, збирали мерзлі буряки, які залишилися після збору врожаю, варили. В лісах збирали дубову кору, мерзлий терен також варили та цим напоєм напували дітей.

На провесні збирали гриби, лободу, кропиву. Випікали лепешники з лободи замісто хліба. Нас було двоє дітей у сім’ї. Зимою в школу не ходили, було ні в чому. Дякуючи батькам, ми вижили.
Після збору врожаю життя трішки покращало і з кожним роком було все краще. Я хочу щоб ті часи, які пережило наше покоління, не верталися більше ніколи.

Місце запису: с. Петрівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2 квітня 2008 року;

Хто записав: не зазначено;

Респондент: Малік Параска Тимофіївна, 1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрівка Сватівського району, Луганської області.

В 1932 році мені було 10 років, сестрі Уляні – 8 років. Брат Ваня (2 роки) та менша сестра (1 рік) померли з голоду. 

Батько Гончаренко Тиміш Омелянович робив в колгоспі коло телят, в день давали йому по 300 грамів хліба. Щоб сім’я не голодувала, батько разом з кумом купив на базарі лоша і зарізали його. Через тиждень приїхала міліція і забрала батька до тюрми (лоша виявилося краденим). З тюрми батько вже не повернувся. 

Весною 1932 року мати покинула нас, поїхала на заробітки. Нам з сестрою сказала, щоб ми йшли до контори, а звідти нас повинні були відправити до інтернату. Ми не пішли, залишилися на ціле літо й осінь самі. Збирали колоски, жарили їх і їли, рвали лободу, збирали мерзлу картоплю та квасолю. Дуже боялися об’їзчика. 

Восени, коли випав сніг, ми з сестрою ганчірками пообмотували ноги та й пішли за три кілометри до контори. Виконавець спитала чиї ми і завела нас до контори, біля груби обігріла. Потім приїхали голова колгоспу та голова сільради, також розпитували чиї ми. Голова сільради вийшов і приніс нам хліба, переділив пополам і такий смачний був той хліб, що не передати. Потім розсильна забрала нас до себе ночувати, а вранці нас на санях відвезли до інтернату. Незабаром приїхала мати, але нас їй не віддали. Вона поїхала знову на заробітки. Пробули ми в інтернаті 2 роки. 

Приїхала мати, забрала нас і пішла працювати в колгосп, а ми пішли до людей в найми. 

В колгоспі робили за трудодні: 3 дні відробив – поставили трудодень, на трудодень давали 200 грамів зерна. 

Тітку за торбу колосків (3 кг) посадили у в’язницю на 3 роки.

Місце запису: с. Оборотнівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 18.03.2008 р.;

Хто записав: Павленко Валентина Миколаївна;

Респондент: Максимова Олена Костянтинівна, 1920 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Оборотнівка, Сватівського району Луганської області. 

Під час голоду мені було 13 років і на той час ми не знали, що то було чи Голодомор чи ще щось таке. Просто були наложені податки, люди повинні були усе сплатити, а дома нічого по залишалось. Правда, у нас була корова, от ми і вижили, навіть допомагали своїм сусідам, мама подоїть корову і по стаканчику поналиває всім, щоб було чим замісити тісто на коржі, а муку робили з кукурудзяного листя, з листя липи та трішки добавляли висівок.

  А одного разу уже пізньої осені, були вже морози, я пішла із своїм дядьком Василем аж під Катеринівку, там було поле буряків, воно було уже убране, але маленькі бурячки позалишались. Так ми назбирали тих бурячків, принесли додому, варили і їли їх. Для дітей це було велике свято. А ще мій дід їздив міняв полотно, рушники, кожухи на продукти.

Місце запису: с. Мілуватка, Сватівського р-н, Луганської обл.; 

Дата запису: 9 березня 2008 р.;

Хто записав: Хухрянська Наталія Миколаївна;

Респондент: Лукаш Любов Григорівна, 1929 р.н. за паспортом, за розповідями її батьків, сестер і брата – 1928 р.н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мілуватка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 рр. або у 1946–1947 рр.? 

Пам’ятаю голод 1932–1933 рр.

 Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки? 

Урожай забирала влада.

 Якщо відбирали в людей вирощене в полі, на городі, то хто це робив? Місцева влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда? 

Винагороди були.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів? 

Документів не мали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти? Людей арештовували, висилали, карали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей? 

Були нагайки, карабіни, рушниці.

Як люди боронились? 

Люди не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?  Шукали на пічках, на горищах, люди ховали муку в колодязях, шукали щупами по городах, садках.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Під’їзжали підводами, чоловік три-чотири солдат.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Озброєні.

Де можна було заховати продукти харчування?  

Ніде не заховаєш. Шукали в стріхах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Давали пайки

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо? 

Забирали лише продукти харчування, худобу.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього? 

Не пам’ятаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Не дозволялося й ходити в поле.

Хто охороняв поля і комори? 

Мужики, влада.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи? 

Не хотіли.

Чи змушували йти людей в колгосп? 

Людей змушували, заставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Худобу переховували в ямах, хижках, двері замощували одіялами. 

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Круглосуточно, і дньом і ноччю.

Скільки разів приходили до хати? 

По два-три раза.

Коли почали люди помирати від голоду? 

Коли все забрали, люди пухли і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава? 

Помирали з голоду не тільки сироти, а й діти з батьками.

Хто не голодував в селі і чому?  

Не голодували ті, що були при владі.

Хто зумів вижити?

Хто зберіг свою корову або порося.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Люди допомогали одне одному, поділялися зерном, мукою, але не всі – були жадні.

Які засоби вживали до виживання?

Їли калачики, жолуді товкли в ступі, гарашки.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували? 

Давали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? 

Ромашку, кропиву.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Листя вишні, липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Жаб, собак, кішок, крис.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Міняли, їздили в місто, везли шкури з вівців, баранів.

Чи був голод в місті? 

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства? 

Людоїдство в селі Мілуватка було. Одна сім’я з’їла хлопчика, потім дівчинку, але померли й самі.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Ті, хто ще дибав, хоронили в одну яму.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих? 

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Не знаю, де вирили там і ховали.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»? 

Ніхто не згадує.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься? 

Є. Православна.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Ні, ні хрестів, ні пам’ятників.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам? 

За голод не знають, розповідала дітям дещо.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей? 

Владу.

Чи знаєте що таке торгсін?

Не знаю.

Місце запису: с. Куземівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 16 березня 2008 року;

Хто записав: Зорянський Геннадій Миколайович;

Респондент: Крук Ганна Іванівна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала на хуторі (згодом село) Калинівка (з 2016 року – село Сторожівка) Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області.

Я пам‘ятаю, що в 1932-1933 роках врожай був непоганий, але майже все зерно та збіжжя забирала влада. Весною прибули представники, міряли земельні ділянкиа, а восени з кожного клаптика землі збирали заплановану норму. Зовсім ніхто не звертав уваги на те, чи залишилося що їсти господарям, чи велика у них родина.  Тих продуктів, що залишилося, вистачало лише до нового року.

   Забирали і вивозили зерно своїх ж люди, яких вибирали з колгоспників. В основному їх було троє: один возчик та двоє збирачів, зброї при них ми не бачили. 

  Мій батько в той час теж працював у колгоспі;  але він спромігся сховати в землю діжку із зерном (відер 15-20), а через місяць тихенько відкопав і забрав.  

Ще пам’ятаю, що тих сміливців, які наважувалися з розпачу та голоду збирати залишки урожаю в полі, засуджували на багато років, а зібране забирали. Так засудили сім’ю Христосів (вони були нашими сусідами), жінка збирала в пальто на полі картоплини, які залишилися після збору, так її жорстоко побили й засудили на 3 роки. А поля охороняв об’їзник з рушницею. 

Люди до колгоспу не дуже хотіли йти добровільно, та у них не залишилося вибору. Тим сім’ям, у яких було мало дітей, було набагато легше вижити. Були випадки, коли люди ділилися, хто чим міг. Також їли жолуді, дику цибулю, бересту (її мололи і пекли хліб), до дикого салату додавали олію з насіння дині. Мене теж пригощали сусіди, я й зараз пам’ятаю смак того хліба, який був змащений олією і посипаний сіллю. 

За період Голодомору в 1932–1933 роках у нашому хуторі Калинівка померло 10 чоловік. Випадків людоїдства я не пам’ятаю. Мені дуже важливо згадувати ці часи. В загибелі людей від голоду вважаю винною владу.