Місце запису: с. Свистунівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 03.04.2008;

Хто записав: Малишко Аліна; 

Респондент: Дорофеєва Ольга Севастянівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору проживала в селі Свистунівка Сватівського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933роках або у 1946-1947 роках? 

Пам’ятаю. Все знаю.  

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, дані, чи забирала урожай влада?  

Причина така: кожен жив для себе, щоб для нього був карман, одна причина – неврожай, ні в полі, ні в огороді;  як картошка, як буряк, як огурець – нічого не родило. А по-друге, руководітелі вінуваті. Своєм робочим не платили, люди були голодні. Увесь день робили. Ввечері іноді насіння дають, а то і зовсім не дають.  Винувате правітєльство. 

Якщо відбирали у людей вирощених у полі, містах, хто це робив? 

У цій роботі вискакували добровольці, гавкуні, самовольці.

Чи були винагороди від влади за  донесення на сусіда про приховування зерна?  

Випишуть кіло вівса або зерна.

Як це відбулося?  Чи ті, що відбирали, мали якісь документи про забір продуктів?  

Якогось собаку із району пришлють. А туг був Шевчук. Ніяких документів не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти?  

Та ні. Наче не було.  

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?  

Ні, не було. Кулаками стукали по столі і люди віддавали все.  

Як люди боронилися?  

Якщо був хліб – віддавали. Всю остачу забирали.  Люди не суперечили.  

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?  

Копали ями і туди заховували зерно, продукти. Але потім ходили, протикували пікамі і це все знаходили.  

Хто і як шукав заховані продукти? 

Зрадники шукали пікамі. Міліціонери. 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

Двоє-троє. Це закон.

Чи можна було заховати продукти харчування?

Ні, не можна було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?  

Спершу нічого не давали.  Обіцяли, але не давали.  Хто в колгосп пішов, той і помер з голоду.  А хто був одноосібно, той вижив.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Ні.

Що таке закон про “п’ять колосків”?  Чи чули Ви про нього?

Ні, не чула

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Проганяли кіньми. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?  

Сторожа, яких призначили. Літаки залишали на полі.  

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?  

Люди не знали, що таке колгосп. Всі сперечались. А потім звикли і пішли.  Люди боялися, сумнівалися, але поступово поступили в колгоспи.  

Чи змушували людей іти до колгоспів?

Говорили, що в колгоспах людям буде добре.  І всі вірили в це.

Де переховували худобу, щоб не забрати в колгосп?

Ніде не заховували.

У який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

Вдень ходили. 

Скільки разів приходили до хати? 

Коли їм казали, тоді і приходили.

Коли почали люди помирати з голоду?

Коли  продукти повністю закінчились. Люди почали слабнути, гинути.  Тоді почався голод.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Я знаю, що дітей-сиріт вивозили в район в сирітський дім  Їх там годували й опікували. Це вже коли почався великий голод.

Хто не голодував у селі і чому? 
Звісно такі були: голова, усі його прибічники, кладовщики. 

Хто зумів вижити?

А ви подивіться як зараз живуть? Так і тоді.  Перегляньте сьогоднішнє життя. У кого була крихта муки, той і вижив. 

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?  

Були різні сім’ї.  Були, які давали крихту чужому.  А були такі, що навіть рідному батькові та матері не діставалося.  У нас в сім’ї батька жаліли. Ми усім ділилися. 

Які засоби вживали до виживання?

У кого була корова, той продавав молоко у совхоз взамін на макуху. І так молоко, макуха, буряк. Пекли коржички. Рвали траву,  цвіточки, гриби опеньки, які родили на городах, у лісах. Скільки назбирали, стільки й з’їмо. Обдирали кожу з липового дерева. Товклі цю кожу і їли. Липова кожа була гарна. З неї можна було щось спекти. Слава богу, що ми вижили. А хто пішов у колгосп, залишився без корів. Ловили жаб. Та померли все одно. 

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Звісно. У кого були родичі, та одне одного розуміли, тому й вижили.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Квіти в чай, м’ята, любисток і таке інше

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

3 липи пекли коржики.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали?

Їли їжаків, ховрахів, спасались як могли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Не можна було. Грошей не було. У Сватові купить щось можна було, але продать нічого було.

Чи був голод у містах ?

Голод був скрізь. Урівнять людей неможливо. По-різному люди жили. 

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?  

Не можу вспомнити. Людей багато було.  

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі? 

Ні, не було. Ми такого не чули.  

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Скрізь хоронили. І вдома, і на кладовищі. Люди самі хоронили, хто міг. 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю, повинні були щось платити. Був ізвозчик з повозкою і конем. Він забирав померлих і навіть живих. І відвозив у яму. А родичі ще живих людей забирали з тієї ями до себе. Був випадок, коли тітка забрала свого напівпомерлого племінника і зберегла його життя.  

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Не знаю. Багато таких місць. 

Чи поминають їх на “проводи”, “гробки”, зелені свята?

Навряд чи. Нікому вже поминать.  

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква?

Так. 

Чи встановлено в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Повинні бути. Тоді ж була обща могила. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 р. Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Так, сучасна молодь, мабуть, знає і потребує знати, бо немає страшнішої смерті, чим смерть від голоду.  

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада винувата в Голодоморі.  

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін? 

Не знаю.

Місце запису: селище Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: невідомо 

Хто записав: Білолуцька гімназія

Респондент: Деркачова Катерина Семенівна, народилася 1 липня 1927 року. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Білолуцьк (з 1960 року – селище) Новопсковського району Луганської області. 

Мені було тоді 6 років. Це були тяжкі часи. Спасіння було тільки в тому, що люди тримали рогату худобу. Землю обробляли з допомогою коров. Не було сільськогосподарської техніки. На поля вивозили також і дітей, з тим, щоб вони теж працювали. Жінки косили і в’язали снопи. Було навіть так, що накосили сіна, а зранку все розікрали. 

Їжу не забирали, люди ділилися, що тільки спасло. Церкви були засипані зерном, а люди падали на ходу. 

В нашій сім’ї померла мати, в роки Голодомору, в 33 році. 

Чоловіки ходили в Росію, поверталися тільки самі сильні. 

Їли кожен со свого города. Грошей не було. 1933 рік був дуже страшний.

Місце запису: с. Березівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 30 квітня 2008 року;

Хто записав: невідомо; 

Респондент: Данилюк Христина Семенівна, народилася 20 січня 1926 року.

Під час Голодомору Данилюк Христина Семенівна проживала в селі Березівка Новопсковського району, Луганської області.

Знаю, що люди пухлі від голоду ходили. Йдуть по вулиці і падають, вмирають від голоду. А я була мала, сиділа на лежанці. Ми сиділи голодні. Не було нічого їсти. Собирали бересток і їли. Листя обчухрували і варили. Мама варила і товкла з качанами. Ми були бідні, в нас нічого не було. Мамі на роботі давали 300 г насіння, так і вижили. Нічого не можна було приховати. 

Вся родня вимерла. В сім’ї нас було дітей четверо. Дівчата, двоє, вмерло в плодовку. А я з сестрою Наташею вижили. 

Всі були пухлі. Вмирали на ходу. Сиділи в хаті, ніде ми не ходили, не було сили.

Мій батько перший пішов в колгосп. А слідом пішли й другі люди. Перші пішли в колгосп бідні люди, такі, як ми. Тому що в нас нічого не було – ні худоби, ні одежі. В селі дуже багато людей померло від голоду. Ховали де попало. Не платили за те, що ховали.

В селі немає ні церкви, ні пам’ятників померлих від голоду. 

Я розповідала дітям, онукам за Голодомор.

Місце запису: с. Первомайськ, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2000 рік

Хто записав: сільський голова Сердюк

Респондент: Давиденко Клавдія Леонтіївна, народилася 13 березня 1919 р. в с. Новочервоне Сватівського району Луганської області. .

Під час Голодомору Давиденко Клавдія Леонтіївна проживала в с. Первомайськ Сватівського району Луганської області.

Ким були батьки? Їхнє життя і доля в 1930-ті роки? 

Заможні селяни, працювали в колгоспі.

Брати, сестри?

У родині було п’ятеро дітей.

Родичі, які померли від голоду в 30-ті роки? 

Уся сім’я вижила.

Власні спогади про події 30-х років?

Їли козельки, свіріпу, пекли з трави коржики. Була корівка, яка годувала  всю родину, та ще й прохаючих їжу.

Що чули від інших людей про голод 30-х років?

Масові поховання були на сільському кладовищі.

Чи знаєте, де здійснювали масові поховання померлих від голоду? Масові поховання були на сільському кладовищі

Місце запису: смт Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2004 рік; 

Хто записав: Гречана Наталія Тихонівна особисто; 

Респондент: Гречана Наталія Тихонівна, народилася 15 серпня 1921 р.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Білолуцьк (з 1960 року має статус селища) Новопсковського району Луганської області. 

Я, Гречана Наталія Тихонівна, народилася 1921 року, в селі Білолуцьку. В 1933 р. мені було 12 років. Ті страшні 1932-1933 рр. я пам’ятаю дуже добре.

Сім’я в нас була велика: тато, мама і троє дітей. Був неврожай. Все позаростало бур’яном і нічого не вродило. Їсти було нічого. Люди об’їдали листя з дерев, товкли качани, виходили на вигін і «паслися», ходили по вулицях збирали лушпини з картоплі. Часто ходили до скирт соломи, голіруч віяли полову, щоб знайти якусь зернинку. Ночували по полях. Пам’ятаю, коли ми на полі знайшли мертвого коня, ми його розрізали і з’їли. 

Недалеко від нас жила сім’я: мати і двоє дітей. Діти з голоду попухли і померли, а їхня мати їх порізала й з’їла.

Люди збирали гнилі буряки, ходили в ліс по жолуді і печерички, але було дуже страшно, бо їздили об’їждчики і збирали сиріт.

Мені навіть згадувати це дуже тяжко. Я мрію, щоб наші діти не знали такого лиха, і щоб допомагали людям, які потребують допомоги в цей тяжкий для всіх нас час.

Місце запису: с. Лисогорівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2 березня 2008 року;

Хто записав: Лінник Олександра Іванівна; 

Респондент: Гребнєва Марія Данилівна, р.н. не вказано.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Тишківка Новопсковського (нині Марківського) району Луганської області. 

Голодовку 1932–1933 років помню. Причиною голоду був неврожай, а ще те, шо влада забирала в людей харчі, забирали все, шо було, і шо найдуть. Шукали і в хаті, і на горіщі, двір перекопували.

Була комуна, яка ходила по дворах, документів ніяких у них і не питали, не знаю, чи були вони в них. У людей забирали, а сами наживались. Люди боялись, було таке время і власть. Покарання було те, шо забирали все. Зброї у тих, хто забирав зерно, не було. Треба було зварить і зразу поїсти, шоб ніхто не бачив, бо як тільки почують, шо хтось варе або пече, зразу йдуть з обшуком. 

В колхоз пішли добровольно, хто робив в колхозі давали їсти. А хто не йшов добровольно, забирали землю, худобу, інвентарь. За колоски судили. Поля охраняли об’їжчики, комори тоже охранялись.

Зерно, продукти забирали і вдень, і вночі, коли прийдеться. Люди почали вмирати з голоду весною. Для сиріт організовували яслі. Не голодували в селі люди багаті, в яких було все і були гроші. Виживали як хто міг, їли салату, калачики, молочай, дубову кору, хто вмів ловили рибу, горобців, в нашій сім’ї не вмер ніхто з голоду.

Місце запису: с. Наугольне, Сватівський р-й, Луганська обл.;

Дата запису: 16 березня 2008 року;

Хто записав: особисто Головко Ніна Дем’янівна;

Респондент: Головко Ніна Дем’янівна, народилася 9 квітня 1927 року. 

Під час Голодомору 1932–1933 років мешкала в селі Наугольне (стара назва села Наугольнівка) Сватівського району Луганської області.

      Народилась і проживаю весь час в селі Наугольнівці.

Про голод 1932-1933 рр. майже нічого не пам’ятаю (на той час мені було всього 5-6 років). Але дещо пригадую із розповідей моїх рідних: бабусі Вербик Агафії Трохимівни і мами Вербик Анастасії Лук’янівни, нині померли.

       Тоді була сильна засуха, все повигорало, нічого не вродило. Сумно, страшно було в селі. Люди ледве пересувались, бо були голодні, худі, пухлі, падали на ходу. Але люди старалися якось виживати. Основною їжею було листя з дерев, кора, лобода, жолуді. Все це сушили, подрібнювали і пекли коржики. В кого була корівка, тому легше було виживати. Обдирали з дахів солому для годівлі худобини.

      Про дітей держава опікувалась. Працювали яслі-сад. Бабуся говорила, що діти і вижили, хто відвідував яслі: давали хліб (по 100-150 грам правда, чорний, як свята земля), варили суп пшоняний, галушки і інше.

      Були випадки людоїдства. На тому місці, де живуть Фурси, чи поряд, була сім’я Багачів. Так говорили, що порізали своїх дітей, поварили м’ясо і поїли.

Померлих від голоду ховали своя сім’я (хто ще міг рухатись), де прийдеться (в садку, в кінці городу), або везли на кладовище на візочку майже голих, прикритих якоюсь рядниною.

     Що тільки можна було, все забирали чи з їжі, чи одежі. З бабусі моєї зняли єдиний кожух на всю сім’ю. Цих людей називали активістами. Це такі були комуністи з свого села і приїздили з району.

Місце запису: с. Донцівка, Новопсовський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 16.04.2008 р.

Хто записав: Коваленко М.В.

Респондент: Щербина Меланія Іванівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Донцівка Новопсковського району Луганської області.

У сім’ї нас було троє – я, мама і тато. Сім’я була маленькою, тому вижити було легше, ніж багатодітним. Я була дуже малою, але трохи пам’ятаю ці страшні, безжальні 30-ті роки, тому що на Україні панував голод. Навкруги односельці пухли і вмирали, звичайно ж від голоду. 

Мої батьки мали корову, а це вже хліб на той час був дуже цінний. Тато їздив у Росію міняти наше барахло, сукні, рубашки, штани – ну все найкраще, що було, на хліб. Мама теж наймалася до людей мазати хати, а також орла на корові огороди, а люди за це хто картоплю дасть, хто бурячок. Тому дома батьків часто не було. 

Я пам’ятаю одного разу тато приїхав додому, я була дуже рада цьому – цей момент, не знаю чому, але дуже запам’ятавсь. Він наказав мені швиденько взяти відерце і ми пішли з ним садити картоплю. Доки мама приїхала ми із татом посадили картоплі і зварили їсти. Туди-сюди  і тато знову поїхав, мама теж. Отак і жили.

Зерна як такого у людей не було. А як і було, то люди його закопували, ховали, щоб не забрали служани. Як у кого їсти не було чого, то їли лопуцьки, листя берестка, тільки б не умерти з голоду, а, ви знаєте, як кажуть – «Голод не тітка!»

Місце запису: м. Сватове, Сватівський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 03.03.2008 р.

Хто записав: Черномаз Наталія Петрівна
Респондент: Щербак Володимир Петрович, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Сватове Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках? 

Так, пам’ятаю і 1932-1933, 1946-1847 рр.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Бригада активістів під керівництвом влади

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні, не було

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продукті

Заходили до хати 10-15 чол. агітаторів і при цьому не мали жодних документів

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Так, застосовували. Мого батька було арештовано.

 Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Так, мали.

Як люди боронилися?

Ніхто не боронився, бо люди не хотіли попасти до Сибіру.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Вдома не можна, зерно ховали у жлухті (дерев’яна кадушка)

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Бригада (10-15 чоловік) активістів. Тітарів – найголовніший. 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили до хати троє. Їх звали Петро, Микола, Іван.

Де можна було заховати продукти харчування?

В садку, але активісти все одно їх знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали худобу, одяг.

Що таке закон “про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

За п’ять колосків давали п’ять років ув’язнення.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли, погрожували тюрмою.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’їждчики.

Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

Від безвихідді люди змушені були йти в колгосп.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Ні, не змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде було переховувати. 

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Вдень і вночі.

Скільки разів приходили до хати? 

Дуже часто, чоловік 10-15.

Коли почали люди помирати від голоду?

Коли почали забірати все до колгоспів, згідно з оргвиконкомом.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Так, держава опікувалась малими сиротами.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували люди, які пішли до колгоспу.

Хто зумів вижити?

Ті, хто працювали на виробництвах, в колгоспі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не ділилися, бо в самих не було.

Які засоби вживали до виживання?

Різноманітні, вживали в їжу все, що завгодно.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, допомагали ті родичи, які пішли до колгоспу.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

булиціхи, калачики, конський щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Цвіт акацій, кору дуба.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрашків, граків, деяких вутахів.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна було, але не було за що.

Чи був голод в містах?

Так.

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості? 

Померло багато, а скільки – не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі, на цвинтарі, були випадки, коли людей ховали в садках.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні, не платили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Ні, не відомі

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»? 

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз згадують, але за часів радянської влади не згадували.

Чи є у Вашому селі церкви? До якого патріархату вона відноситься?

Так, є.

Чи встановлені у вашому селі хрести, пам’ятники голодомору?

Так, встановлені.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тогочасний режим радянської влади.

Чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Євреї тримали кав’ярні, до яких ходили в основному заможні люди.

Місце запису: м. Чмирівка, Старобільський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 07.05.2008 

Хто записав: Кривобогова Ірина Олександрівна 

Респондент: Шестакова Марія Серафімівна, 1930 р. н., проживала у с. Новорозкош Новопсковського району Луганська область.

Під час Голодомору Шестакова Марія Серафімівна, 1930 р.н., проживала у селі Новорозкош Новопсковського району Луганська область.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 р. або у 1946-1947р.? 

Так, я пам’ятаю.

А які, на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо, відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив? 

Представники влади.  

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні, ми не ховали в сусіда.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів? 

Вони мали документи на забирання продуктів.

Чи застосовували вони до людей покарання, арешти, побиття?

Так, вони застосовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Вони мали зброю.

Як люди боронилися?

Як могли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Неможно було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Його прізвище Водоп’ян.

Скільки їх приходилодо хати? Як їх звали? 

Приходили до хати троє. Їх звали Петро, Микола, Іван.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Продукти ховали у землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? Що саме?

Давали. Кусок хліба, ополоник супу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі одяг, худобу? 

Забирали все, що було.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

Так, я чула. Якщо знайдуть 5 колосків – це враг народа.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Охороняв поля й колгоспні комори дід Грицько.

Чи люди хотіли йти добровільно йти в колгосп? 

Ні, не хотіли вони йти.

Чи змушували людей іти у колгосп і як? 

Їх змушували лозиною.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Їх ніде не ховали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Приходили забирати у час дня.

Скільки разів приходили до хати?

Приблизно разів п’ять.

Коли почали люди помирати з голоду?

Люди помирали з голоду через рік.

Що було з малими сиротами, чи опікувалась ними держава?

Нічого не їм було.

Хто не голодував у селі й чому?

Усі голодували.

Хто зумів вижити?

Половину силян вижили.

Чи допомогали люди один одному виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто не ділився.

Які засоби вживали до виживання? 

Збирали жолуді, їли листя.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, ми мали допомогу від бабусі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ми споживали ягіди терен, листя, яблука.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Ми вживали з сливи, черешні, груші.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали у їжу?

Курку, овець, вутки, поросят – вживали в їжу.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти? Що саме?

Ми не міняли. Що було те й їли.

Чи був голод у містах?

Був голод у містах.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості? 

У селі померло багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали у садках і огородах.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні, не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду? 

Ховали де місця є.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Ні, не поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Згадують, але не поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься? 

Церква є.

Чи встановлені хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Хрести є, а пам’ятників немає.

Чи розповідали Ви про голодомор своїм дітям, онукам? 

Так, я розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Я вважаю винними у Голодоморі тих людей, які керували державою у той період.