Місце запису: с. Оборотнівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 18.03.2008 р.;

Хто записав: Павленко Валентина Миколаївна;

Респондент: Максимова Олена Костянтинівна, 1920 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Оборотнівка, Сватівського району Луганської області. 

Під час голоду мені було 13 років і на той час ми не знали, що то було чи Голодомор чи ще щось таке. Просто були наложені податки, люди повинні були усе сплатити, а дома нічого по залишалось. Правда, у нас була корова, от ми і вижили, навіть допомагали своїм сусідам, мама подоїть корову і по стаканчику поналиває всім, щоб було чим замісити тісто на коржі, а муку робили з кукурудзяного листя, з листя липи та трішки добавляли висівок.

  А одного разу уже пізньої осені, були вже морози, я пішла із своїм дядьком Василем аж під Катеринівку, там було поле буряків, воно було уже убране, але маленькі бурячки позалишались. Так ми назбирали тих бурячків, принесли додому, варили і їли їх. Для дітей це було велике свято. А ще мій дід їздив міняв полотно, рушники, кожухи на продукти.

Місце запису: с. Мілуватка, Сватівського р-н, Луганської обл.; 

Дата запису: 9 березня 2008 р.;

Хто записав: Хухрянська Наталія Миколаївна;

Респондент: Лукаш Любов Григорівна, 1929 р.н. за паспортом, за розповідями її батьків, сестер і брата – 1928 р.н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мілуватка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 рр. або у 1946–1947 рр.? 

Пам’ятаю голод 1932–1933 рр.

 Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки? 

Урожай забирала влада.

 Якщо відбирали в людей вирощене в полі, на городі, то хто це робив? Місцева влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда? 

Винагороди були.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів? 

Документів не мали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти? Людей арештовували, висилали, карали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей? 

Були нагайки, карабіни, рушниці.

Як люди боронились? 

Люди не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?  Шукали на пічках, на горищах, люди ховали муку в колодязях, шукали щупами по городах, садках.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Під’їзжали підводами, чоловік три-чотири солдат.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Озброєні.

Де можна було заховати продукти харчування?  

Ніде не заховаєш. Шукали в стріхах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Давали пайки

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо? 

Забирали лише продукти харчування, худобу.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього? 

Не пам’ятаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Не дозволялося й ходити в поле.

Хто охороняв поля і комори? 

Мужики, влада.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи? 

Не хотіли.

Чи змушували йти людей в колгосп? 

Людей змушували, заставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Худобу переховували в ямах, хижках, двері замощували одіялами. 

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Круглосуточно, і дньом і ноччю.

Скільки разів приходили до хати? 

По два-три раза.

Коли почали люди помирати від голоду? 

Коли все забрали, люди пухли і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава? 

Помирали з голоду не тільки сироти, а й діти з батьками.

Хто не голодував в селі і чому?  

Не голодували ті, що були при владі.

Хто зумів вижити?

Хто зберіг свою корову або порося.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Люди допомогали одне одному, поділялися зерном, мукою, але не всі – були жадні.

Які засоби вживали до виживання?

Їли калачики, жолуді товкли в ступі, гарашки.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували? 

Давали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? 

Ромашку, кропиву.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Листя вишні, липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Жаб, собак, кішок, крис.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Міняли, їздили в місто, везли шкури з вівців, баранів.

Чи був голод в місті? 

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства? 

Людоїдство в селі Мілуватка було. Одна сім’я з’їла хлопчика, потім дівчинку, але померли й самі.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Ті, хто ще дибав, хоронили в одну яму.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих? 

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Не знаю, де вирили там і ховали.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»? 

Ніхто не згадує.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? 

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься? 

Є. Православна.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Ні, ні хрестів, ні пам’ятників.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам? 

За голод не знають, розповідала дітям дещо.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей? 

Владу.

Чи знаєте що таке торгсін?

Не знаю.

Місце запису: с. Куземівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 16 березня 2008 року;

Хто записав: Зорянський Геннадій Миколайович;

Респондент: Крук Ганна Іванівна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала на хуторі (згодом село) Калинівка (з 2016 року – село Сторожівка) Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області.

Я пам‘ятаю, що в 1932-1933 роках врожай був непоганий, але майже все зерно та збіжжя забирала влада. Весною прибули представники, міряли земельні ділянкиа, а восени з кожного клаптика землі збирали заплановану норму. Зовсім ніхто не звертав уваги на те, чи залишилося що їсти господарям, чи велика у них родина.  Тих продуктів, що залишилося, вистачало лише до нового року.

   Забирали і вивозили зерно своїх ж люди, яких вибирали з колгоспників. В основному їх було троє: один возчик та двоє збирачів, зброї при них ми не бачили. 

  Мій батько в той час теж працював у колгоспі;  але він спромігся сховати в землю діжку із зерном (відер 15-20), а через місяць тихенько відкопав і забрав.  

Ще пам’ятаю, що тих сміливців, які наважувалися з розпачу та голоду збирати залишки урожаю в полі, засуджували на багато років, а зібране забирали. Так засудили сім’ю Христосів (вони були нашими сусідами), жінка збирала в пальто на полі картоплини, які залишилися після збору, так її жорстоко побили й засудили на 3 роки. А поля охороняв об’їзник з рушницею. 

Люди до колгоспу не дуже хотіли йти добровільно, та у них не залишилося вибору. Тим сім’ям, у яких було мало дітей, було набагато легше вижити. Були випадки, коли люди ділилися, хто чим міг. Також їли жолуді, дику цибулю, бересту (її мололи і пекли хліб), до дикого салату додавали олію з насіння дині. Мене теж пригощали сусіди, я й зараз пам’ятаю смак того хліба, який був змащений олією і посипаний сіллю. 

За період Голодомору в 1932–1933 роках у нашому хуторі Калинівка померло 10 чоловік. Випадків людоїдства я не пам’ятаю. Мені дуже важливо згадувати ці часи. В загибелі людей від голоду вважаю винною владу.

Місце запису: с. Лисогорівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 25.03.2008;

Хто записав: Лінник О.

Респондент: Крот Катерина Пилипівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору проживала в с. Лисогорівка Новопсковського району Луганської області.   

Голод 1932–1933 году був через те, шо все в нас з хати забрали, забрали корову, коня, їсти було нічого, були голодні і пухлі. Забирали активісти, серед них був Лимарь Ларион, а других не знаю. Документів і зброї в них не було. В колхоз заставляли йти. Приховувать було нічого, та й як приховаєш, якшо шукали скрізь. Приходили вдень. 

Їли в голодовку салату, пусті качани, шпориш, калачики, бабки, макуху. Люди, які були при роботі, жили лучше. Всі люди були голодні. 

В 1933 году у мене вмерла мати. Овчаренко Марія Василівна, рік народження я не знаю. Ми ішли з Лисичанська і вона прямо на дорозі вмерла, а де, я не помню. Мене забрали в інтернат. Дітям про те время я розказую, як ми жили й шо пережили. 

Місце запису: село Мілуватка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 13.03.2008 р.;

Хто записав: Бугайова Євгенія Віталіївна;

Респондент: Кривоніс Микола Єгорович, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Мілуватка Сватівського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 рр. або у 1946–1947 роках?

Мені 10 год було, канєшно помню.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Да, відбирали. Лічно у моїй сім’ї забирали капусту, пшеницю (якої було грам), картошку.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Нічого не показували. Просто прийшли забрали мовчи і пішли. Нас семеро на печі виглядало, а вони мовчки все забирали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Мого батька забрали на заслання у Харків. Але коли померла мама, його пустили на похорон.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ніякого оружія. Приїхали, забрали і поїхали.

Як люди боронилися?

Нічого не казали. Бить нас не били. Прийшли забрали та і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали. Вони находили.

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Їх називали активістами.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Двоє. Хухрянська баба Санька і Медвідьов Аполон

Де можна було заховати продукти харчування?

Де ти їх заховаєш? Ну де можна там і ховали. А вони находили

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Як випустили батька із тюрми, він пішов до колгоспу. Да, давали. Ми пекли макушаний хліб. Було бідню. А тоді начавсь урожай, давай молоти. От тоді стало трохи лучше.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Худобу забирали, харчування тоже, а от речі не трогали.

Що таке закон “про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Не чув.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ніхто не розрішав. Судили за таке. Єслі жменю вкрадеш, то п’ять років тюрми.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа. Мене сторожем поставили і охороняв. Хазяїн позамикає, а я охраняв.

Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

Насильно забирали.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Я точно не помню. Знаю точно, шо насильно.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Її зразу забрали. 

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Дньом. 

Скільки разів приходили до хати? 

Не помню. До нас раз приїхали, забрали все.

Коли почали люди помирати від голоду?

Та коли, коли пухнули. На ходу падали, пухлі були. І я пухлий був. Мої брат і сестра попухли і вмерли.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Не знаю. Були ясла в колхозі. Там дітям давали їжу. Батьки, які не видержували такого горя, сажали дітей в поїзд і їдь куди хочеш.

Хто не голодував в селі і чому?

Ті, що були при владі в селі: комірник, завгосп.

Хто зумів вижити?

Хто старався.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Каждий думав тіки про себе.

Які засоби вживали до виживання?

Усе. Берестові листки, варили молочай і осоку.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, ні, ні. Вони й самі голодні були.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Не помню.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Ми їли ховрашків, а кой які люди горобців били і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрашки.

Чи можна було купити щось чи виміняти в місті?

Я не знаю. Мабуть.

Чи був голод в містах?

Кругом голод був.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Я не знаю скільки померло. Ну багато мерло, це я знаю точно. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да, їли… Свою дитину їли! Холодець з дітей варили.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Прямо не скажу де, канєшно, видно, ховали на кладовищі. А були такі, що прямо на місці і ховали

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ніхто нічого не платив.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Та на кадовищі, у нас і Меловатці їх три, По-мойому дома не ховали.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»? 

Ні не поминають. Їхніх уже і гробків нема.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю. 

Чи є у Вашому селі церкви? До якого патріархату вона відноситься?

Є, не знаю.

Чи встановлені у вашому селі хрести, пам’ятники голодомору?

Нема ні хрестів, не пам’ятників, і могилок нема. Це сійчас ставляють, а тоді…

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Та розказую, аякже.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Хтозна. Сталін зробив. 

Місце запису: смт Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 р.;

Хто записав: Білолуцька гімназія 

Респондент: Кондратенко Яків Трохимович, народився 10 серпня 1923 року. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Березівка Новопсковського району Луганської області. 

В сім’ї нас було шестеро синів, а ще батько і мати. Старший брат Степан і менший брат Іван умерли од голоду, попухли совсім. А основной причиной голоду був неврожай і засуха. Садили тоді на полях і пшеницю, і буряки, капусту і т.д. 

Про те, що по хатах ходили і збирали їжу, не чув, бо в нас по селу не ходили. Мої батько і мати робили у колхозі. Батько їздив до маминої сестри і брав у неї буряки. Мати начисте їх як вермішель, зваре суп ми його і їмо. Ходили ще по полях збирали лопуцьки, козильки, черешки. А підемо в ліс та й побачим гніздо грачине, так залазили, граченят забирали і їли їх, м’ясо було ще й смачне. 

До голоду в нас були корова, кури, поросята, одна тільки корова осталась, яку сіном годували. Про “п’ять колосків” чув, но ми не ходили зрізати.

Людей тоді помирало страшно багато. В каждій сім’ї хтось умирав. А ховали людей то в садку, а то й на городі. Після голоду нас залишилось чотири брати: Григорій, Алексєй, Петро і я, батько і мати теж вижили. 

Паспортів тоді в нас не було, забирали, щоб із села нікуди не тікали. Чув я, шо на Донбасі голоду майже не було. Пів села нашого туди поїхало і дядько мій тоже. Ці страшні події врізались в моїй пам’яті дуже сильно, що не хотілося б, щоб це знову сталося.

Місце запису: с. Рудівка, Сватівський р-н, Лугаська обл.;

Дата запису: 1 квітня 2008 року;

Хто записав: Коваленко Алла;

Респондент: Коваленко Микола Михайлович, народився 7 грудня 1925 року.  

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Рудівка Сватівського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-47 роках ?

Пам’ятаю голод 1932–33 років.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада ?

Неврожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, город, то хто це робив ?

Була продразверстка, були актівісти од власті.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не знаю. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешти ?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей ?

Не бачив.

Як люди боронилися?

Ніяк, знайшли, забрали от і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, ховали, знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали на горищі в сундуках. Руденко Демид Іванович, дядя, Ромашов Хома.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

5 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

На горищі, в сундук.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

У совхозі давали, а в колхозі нічого було давати.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу?

Тільки продукти харчування.

Що таке закон про “п’ять колосків’’? Чи чули ви про нього?

Чув. Давали 8 год. Варька Стотова сиділа.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не всі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні. Агітація йшла. Веди кобилу, гарбу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Добровільно здавали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Днем.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз.

Коли почали люди помирати з голоду?

Не пам’ятаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ні.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто робив за харчі.

Хто зумів вижити?

Не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не знаю. 

Які засоби вживали до виживання?

Їли траву.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лопуцьки, молочай, листя берестка, щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Берестка, молочаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрашків.

Чи можна щось було купити у місті, чи виміняти?

Можна.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Один чужий. Прізвище Хоменко, хлопець, а так я не чув щоб хтось умер.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Дочка, чув, з’їла батька. Посадили її.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на проводи, гробки, зелені свята?

Не знаю.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

Ні.

Чи є у вашому селі церква?

Ні.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Є хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам ?

Так знає.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Засуху, неврожай.

Чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Чув. У нас у селі не було.

Місце запису: с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 19 листопада 2007 року; 

Хто записав: Носатова Анастасія Ігорівна; 

Респондент: Заярний Іван Арсентійович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Гончарівка Сватівського району Луганської області.  

Це було в 1932–1933 рр. В країні зовсім не було дощів. Практично все, що посадили люди, не вродило. А головне не вродили хлібні лани. У людей не було й жменьки зерна, а значить – не було хліба. А хліб – це життя. Немає хліба – немає життя. З жахом люди чекали зиму.

В господарстві не було нічого живого. Нічим було годувати корів, коней, птахів. Багатьом, а то майже всім, прийшлось вирізати корів, телят, усю худобу. Лихо охопило Батьківщину. В запасі хліба не було, не було картоплі, буряків та інших овочів, бо спека все висушила. Настав голод. А голод – це жах. Людина хоче їсти, а їсти нічого. 

Хто не порізав худоби –  гинули. А їсти хотілось. Було закопають дохлу корову, а вночі її дістануть, розрубають, зварять та поїдять. А ще варили траву, потім їли. Люди одразу не вмирали, а спочатку пухли. Не тільки голод дошкуляв, а ще й холод. В хатах майже не топили печей, бо нічим було топити.

Деякі нерадиві батьки, що самі хотіли вижити, кидали своїх дітей, які згодом помирали. Валялись мертві по селі і попід тинами, на дорогах. Трохи краще було тим сім’ям, в яких була корова.

Моя бабуся померла з голоду.

Ось тепер ви, діти, щасливі, їсте, що хочете, одягаєтесь, взуваєтесь в найкраще. А наше життя було таким тяжким, що й згадати боляче.

Місце запису: с. Степне, Новопсковський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 рік;

Хто записав: Золотаров В. І. 

Респондент: Дуракова Надія Андріївна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в с. Степне Степнянської сільської ради Новопсковського району (на даний час – с. Степне Кам’янської сільської ради Новопсковського району) Луганської області.

Голод 1932–1933 років добре пам’ятаю. У людей відбирали вирощене в полі, забирали коней, волів. Людей вивозили в землянки. Заходили і до нас, та в нас самих нічого було їсти, ми самі ходили просити їсти в Росію, там такого голоду не було як у нас. Хто дасть буряк, а хто картоплинку.

Люди, щоб не померти з голоду, йшли в Росію, багато їх гинуло від голоду по дорозі, падали, як снопи.

Посівне зерно почали забирати, коли організовували колгосп. Документів у тих, хто забирав, не було ніяких. Знаходили зерно в людей, а позаду їхала підвода і все забирала. Ходили вони без зброї. Не можна було нічого приховати, забирали все: і їжу, і одягачку. Ходили чоловік по п’ять, Тим, хто пішов до колгоспу, трішечки давали їжі.

Колоски збирати не дозволяли. Обов’язково сторожували поля і колгоспні комори.

До колгоспу йшли добровільно. А хто не хотів, тих розкуркулювали.

Якщо хто й хотів приховати худобу, то не міг. Приїжджали до двора, забирали худобу і вели до колгоспу.

Ходили до лісу збирати якусь рослину, схожу на квасолю. Диких тварин і птахів в їжу не вживали, бо ловити їх було нічим.

Був чи ні голод у містах, не знаю, бо не була там в цей час.

Людей померло багато, не перерахувати. Людоїдства у селі не було. Ховали там, де мерли, у кого померли всі, так їх завалювали прямо в землянках. Тим, хто займався похованням, ніхто не платив.

Місце запису: с. Березівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2008 р.;

Хто записав: Рябоконь Ярослав;

Респондент: Дронов Стефан Матвійович, народився 14 квітня 1926 року.

Під час Голодомору проживав у селі Березівка Новопсковського району Луганської області. 

Мені зараз 83 роки, але ту страшну осінь 1932 року і весну 1933 року я пам’ятаю, наче те сталось вчора. Деякі спогади врізаються на все життя. 

Нас у сім’ї було 6 дітей. Той рік був врожайним, вродило і на полі, і на городі. По сусідству жили дві комсомолки, яких моя мати Анюта часто підгодовувала. Це, мабуть, і врятувало сім’ю, бо вони завчасно попередили про обшуки, коли все заготовлене на зиму забиралось і вивозилось Уже випав сніг, ховати було ніде, але кукурудзу і буряки все ж позакидали на город у сніг. Цілу ніч мати і ми малі обминали кукурудзу і наповнювали помийниці і дві бочки. Та на ранок все знайшли, залишилось тільки те, що було в снігу. 

Під час голоду у нас в сім’ї ніхто не помер. Випадки людоїдства були. На околиці села жила дядькова жінка, яка поїла своїх дітей Її забрав вночі “чорний ворон”.

Навесні їли лободу, щавель, бур’ян.