Місце запису: с. Нижня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл. 

Дата запису: 22.03.2008 р.

Ким записано: Делегей Ксенія Іванівна.

Респондент: Делегей Меланія Миколаївна 13.01.1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області.

Питання. Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

У 1932-1933 не помню, а у 1946-1947 голод помню, бо уже трошки виросла.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Забирала власть.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Бригадир.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ми таким не занімались.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Вони приходили і забирали усе без розрішенія.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешт?

Да.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Ховали зерно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не знаю.

Хто і як шукав ховані продукти? Як їх звали?

Не знаю, бо була мала.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Трошки давали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Забирали усе.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу тощо?

Не знаю, но мати шось таке казала.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Ні.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Деякі ішли, бо їсти хотіли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Заставляли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Скрізь, де тіки можно було.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Восени.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Багато.

Скільки разів приходили до хати?

Зимою.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю.

Хто зумів вижити?

Хитрі люди.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Шукали корінці, кору і їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Та хто там мав!

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гриби, ягоди, які – не знаю.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

З разних, які були.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців, голубів.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Можно.

Чи був голод у містах?

Був, ну не такий, як у селах.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не помню, мама мені нічого такого не казала.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі, на кладбищах.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Та кладбища, де ж іще?

Чи поминають їх на Проводи, Гробки і Зелені свята?

Поминають, кого знають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, а в патріархатах я не розбираюся.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь знає. Онукам розповідала.

Кого Ви вважаєте виним у загибелі багатьох людей?

Власть.

Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Дарниченко Лідія Максимівна, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

В 1933 році мені виповнилось 7 років. Проживала на той час з батьками, братом і сестрою. Ми ще спали, а батько й мати з мішком ходили пішки в сватову по мерзлі буряки, які ми мили і їли їх. Батько робив конюхом у колгоспі і як здохла кобила, він приніс м’яса додому, мати зварила його і був празник, а ще ми їли кожу телячу, тоже ділили по кусочку (а де батько її взяв я уже не пам’ятаю). У нашій сім’ї в той страшний час не помер ніхто, хотя батько був пухлий, але вижив. Хліба ми зовсім не бачили. Краще не згадувати той жах.

Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Грищенко Дарія Іванівна 1912 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

Народилася я в с. Новомикільське. В 1933 році мені було 21 рік. Жила я сама, батьки померли давно, я їх не пам’ятаю. В селі був колгосп, а працювала я більше часу на шахтах, заробітки були дуже малі, ділила грошенята, щоб і на кусочок хліба було, все пережила, треба давно померти, а я ще живу. Збирала колосочки, жувала щупленькі зернятка, вижила, не хочеться згадувати ті часи.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Гляненко Василь Маркович 17.08.1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Брусівка Євсузького (згодом Біловодського) району Луганської області.

Де проживали и чим займалися у 30-ті роки? 

Сім’я жила в с. Брусівка Євсузького району Луганської області. Займалися сільським господарством до колективізації індивідуально (до 1930р.), а після колективізації до колгоспу «Серп і Молот» працювали в колгоспі.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Брати та сестри по матері:

Петренко Павло Федорович (1913р.), Петренко Михайло Федорович (1919р.) – загинули в війні. Петренко Галина Федорівна (1915р.) – жила і померла у Казахстані.

Петренко Тетяна Федорівна (1917р.) – жила і померла у Луганську.

Мої рідні: Гляненко Наталія (1928), Марія Марківна (1926).   

Чи є родичі, померлі  в роки голоду 30-х років?

У сім’ї я був при смерті, брат Павло, що навчався у Біловодську на тракториста, прийшов додому із коржиками, що отримав на пайок. Вони мене підняли. Батька спасла корова, що розтелилася, а загинув (вірніше пропав «безвісті») у війну. Сім’я вижила.

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років? 

Був малий, тому нічого не пам’ятаю. Знаю про ті страшні роки зі слів матері Гляненко Насті та батька Гляненка Марка Ігнатовича.

Що чули від інших людей про голод 30-х років?

Мати говорила, що весною 1933 р. люди мерли як мухи. І жалю ніякого в людей не було, бо всі самі такі. Мати каже: «Ідеш вулицею, а людина на порозі помирає, а ти йдеш мимо, бо в тебе своє горе».

Вкажіть свідчення про знайомих Вам людей, які пережили голод і дожили до наших днів.

Квітка Лідія Митрофанівна, вул. Садова (1920 р.н.).

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

Ні. Мати говорила, що була вирита траншея, в яку скидали трупи померлих.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Величко Олена Федорівна 21.07.1921 р. н. 

В роки Голодомору проживала у селі Брусівка  Біловодського району Луганської області.

Де проживали и чим займалися у 30-ті роки?

У с. Брусівка Біловодського району. Училася в школі.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Мати колгоспниця, батько – колгоспник робили в колгоспі.

Три сестри: Марія, Тетяна, Катерина.

Чи є родичі, померлі  в роки голоду 30-х років?

Три тітки (сестри батька).

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років?

Забирали зерно, харчі, тварин (з колгоспу) У нас нічого не брали, бо брати нічого й не було. їли те, що було на городі, картоплю, гарбузи, кукурудзу. 3 колгоспу нічого не видавали, хоча й врожай того року великий, все йшло «в закрома Родины». Ніхто з людей так і не побачив колгоспного хліба. Але нашого села ця трагедія не так сильно торкнулася, хоча в селі й вмирали люди. По усій Україні голод невідомо з якої причини. В центрі України казали «велике лихо». Чули навіть, що там і дітей своїх їли, щоб не померти з голоду.

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

У нашому селі людей хоронили на кладовищі.

Місце запису: с. Зоринівка, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 18.04.2008 р.

Хто записав: Алєксєєнко Альона Іванівна учениця 11 класу.

Респондент: Алексеєнко Іван Олександрович 11.01.1926 р.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Шелестівка Міловського району Луганської обл.

Івану Олександровичу було всього шість років, коли почався голод. Дітей у сім’ї було багато, а їжі не було.

Коли почали відновлювати колгоспи, то забирали у людей і зерно і їжу. Це призводить до трагічних наслідків. Мерло багато людей, особливо старі люди і діти з дуже бідних сімей. Померлих збирали на підводи, навіть ще живих, говорили що в дорозі «дойде». Наклепів і доносів на сусідів не було, бо люди допомагали один одному як могли.

Влада забирала все до жнатини і доводилося харчуватись чим завгодно. Влітку їли листя дерев, коріння, ловили звірів, рибу. Взимку було тяжко. Мерли діти, старики і навіть дорослі. Вижити могли лише ті, в кого була корова, городи, сади.

Восени, коли збирали з городів і садів, влада накладала податки. Люди повинні були здати майже все, що виростили. На зиму залишалася лише незначна частина, якої хватало лише на декілька місяців. До весни не вистачало, а ще потрібно було залишити на посів.

У кого були гроші або речі на обмін, то ті люди ходили пішки аж у Росію, щоб принести дітям шматок чорного хліба.

Іван Олександрович говорить, що у них померло двоє дітей і дід з бабусею. Всі люди пухли з голоду, а хліб хоч і був, то його не давали. Примушували йти працювати в колгоспи, а хто не хотів, тих забирали невідомо куди. Більше нічого не пам’ятає.

Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Агафонова Софія Лазарівна, 1.07.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

В 1933 році мені було 10 років. Проживала в цей рік з батьками та меншими братами і сестрами. Їли шкорки з буряків та картошки, які давали нам люди, які жили багатше. Менші сестри і брат з голоду померли, а мене взяла тітка, так я і залишилась жива. Я більше не хочу це лихо згадувати.

Місце запису: с. Лисогорівка, Новопськовський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 10 березня 2008 року;  

Хто записав: Лінник О. І.;

Респондент: Рудик Олександр Йосипович, р.н. не вказано.

Під час Голодомору 1932–1933 проживав у селі Лисогорівка Новопськовського району Луганської області. 

Голод в 1932–1933 через те, шо була така влада. У нас забрала волів, биків, коней, інвентарь був всякий, батько йти в колхоз не хотів. Нам оставили корову. Був актів, який ходив по хатах і забирав. Ми зерно ховали в хаті, так найшли і забрали, з погреба забрали, з горіща не брали, оставили. 

Батько ходив в Вороніж мінять рушники на харчі. В сім’ї у нас ніхто не вмер. 

За зерно судили. Мене, правда, не трогали. Я ходив до скирти, висівав на решето зерно, ходив з торбинкою, принесу додому, мати зваре і нагодує нас, так і виживали. 

Весною люди вмирали здорово. 

Голодували всі, їли все, шо можно, їли салату, ловили гаврашків, сусліків.

Мій батько давав сусідам каждий день по глечику молока, так і жили. 

Вижили ті, хто ходив в Росію, відтіль приносили продукти. 

Мертвих, казали, звозив чоловік повозочкою на кладовище і сам хоронив. Йому за це давали пайок. 

З голоду вмирали не скрізь, були села де люди не вмирали, в Голодоморі винувата лише власть.

Місце запису: смт Біловодськ, Луганська область. 

Дата запису: не вказано;

Хто записав: не вказано; 

Респондент: Прядко Дарія Луківна, народилася 13 грудня 1922 р. 

В період Голодомору 1932–2933 років проживала в селі Ковпита Чернігівського району Чернігівської області.  

Ви пам’ятаєте голод 1933–1934 року?

Так, пам’ятаю.

Які епізоди ви пам’ятаєте?

Я жила на Чернігівщині. Голод був, та люди там не мерли, де я жила, їли все, що комусь попадалось. Була і лобода, і буряки.

Де ви жили?

На Черніговщині, в селі Ковпита

Скільки вам було років коли ви переїхали до Біловодська?

Мені було 11-12 років.

Яким чином ви переїхали до Біловодська?

В Біловодськ переїхали по вербовці. Багато сімей завербувалось. Пусті доми були. Люди повимирали. Нас сюди привезли. З Черніговщини не все дозволили забрати. У кого скотина, птиця була, усе погрузили в вагони: привезли в Біловодськ. Це було зимою 34 року в лютому-березні місяці.

Ось ви приїхали на вулицю…

Приїхали на вулицю, зараз Радянська, вона тоді Кувічивка була. Дали нам хату. В общім всім нам подавали дома. Почали жити тут, в колгоспі.

Дома державні були? Чи померлих сімей, людей?

Померлих людей, повибілюємо, повимазуємо і живимо.

Значить голод в Біловодську був?

Так. Голод і там був, та не такий, як тут. Тут вимирали люди, а там вижили. Запас картоплі наверно. В Біловодську вимерщі були цілі дома, пусті стояли.

Ну, а як ви вважаєте, яка причина голоду була, може, хтось забирав урожай, може, влада, або був неврожай, засуха?

Я думаю, що було вредительство. Просто було підстроєно так, щоб було проти совецькой власті.

А колгоспи ви пам’ятаєте?

А чого ж не пам’ятаю, пам’ятаю

В колгоспах працювали ваші батьки?

Так.

А їм давали там їжу?

Давали.

Самовольно йшли в колгосп, чи може заставляли?

Агітація була, та заставлять насильно нікого не заставляли.

А ви чули про такий закон “п’ять колосків” ?

Ні, не чула.

В колгоспах, на полях ви збирали колоски, як малі були?

Збирали. Після косовиці збирала вся дітвора – школярі ходили збирали колоски, не для себе, а для колгоспу.

Тобто здавали все…

Да, там їх на току і оставляли.

В якому році, на вашу думку, почали вмирати люди з голоду?

В 33-му.

А хто не голодував?

Мабуть, паничі. Вони зуміли приховати хліб, а в бідних ховати було нічого. Що було, то і їли.

Помагали люди один одному?

Помагали.

Продуктами чи одягом?

Продуктами помагали, та що могли помогти? У нас сусідка через річку була. Сусідка гукає через вулицю: “У вас є що їсти?” Мати моя відповідає: “Нема нічого”. “Ну, прийдіть, я буряків вам дам”. Прийшла мати, набрала мішок буряків, перенесла через воду. Є що їсти. То ж і все, що їли.

А чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували, чи всі голодували?

Яка допомога може бути? Бідні люди всі голодували. Так що допомагати було нічим.

А чули ви таке слово “торгсін”?

Чула. Це в городі було. Чи магазин, чи організація. Відтіля привозив мій батько муку купував. “Торгсіни”. Завдяки муки ми в 33-му вижили. Корову здали, а муку купили.

Це в Луганську? 

Ні, це на Чернігівщині, 33-й рік.

Пригадайте, що ви їли з рослин, коріння може яке? Як ви вижили на Біловодщині?

На Біловодщині… Ходили жолуді збирали, у лісі кислиці рвали, груші були. Груш багато в лісах було. На возиках привозили з лісу. Що хто міг. Макуха ішла в ход дуже.

Місце запису: с. Свистунівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 рік;

Хто записав: не вказано; 

Респондент: Проценко Зоя Іванівна, народилася 1 травня 1927 р.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Свистунівка Сватівського району Луганської області. 

Батьки були колгоспниками, свою землю обробляли коровкою. В сім’ї було двоє дітей. Під час Голодомору померли дідусь і бабуся, бо свою частку їжі віддавали дітям і онукам.

Їли лободу, калачики, козельки, трав’яники, коржики. Корівка була єдиною годувальницею, тому її заводили в сіни, щоб ніхто не вивів уночі з двору.