Місце запису: с. Лисогорівка, Новопськовський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 10 березня 2008 року;  

Хто записав: Лінник О. І.;

Респондент: Рудик Олександр Йосипович, р.н. не вказано.

Під час Голодомору 1932–1933 проживав у селі Лисогорівка Новопськовського району Луганської області. 

Голод в 1932–1933 через те, шо була така влада. У нас забрала волів, биків, коней, інвентарь був всякий, батько йти в колхоз не хотів. Нам оставили корову. Був актів, який ходив по хатах і забирав. Ми зерно ховали в хаті, так найшли і забрали, з погреба забрали, з горіща не брали, оставили. 

Батько ходив в Вороніж мінять рушники на харчі. В сім’ї у нас ніхто не вмер. 

За зерно судили. Мене, правда, не трогали. Я ходив до скирти, висівав на решето зерно, ходив з торбинкою, принесу додому, мати зваре і нагодує нас, так і виживали. 

Весною люди вмирали здорово. 

Голодували всі, їли все, шо можно, їли салату, ловили гаврашків, сусліків.

Мій батько давав сусідам каждий день по глечику молока, так і жили. 

Вижили ті, хто ходив в Росію, відтіль приносили продукти. 

Мертвих, казали, звозив чоловік повозочкою на кладовище і сам хоронив. Йому за це давали пайок. 

З голоду вмирали не скрізь, були села де люди не вмирали, в Голодоморі винувата лише власть.

Місце запису: смт Біловодськ, Луганська область. 

Дата запису: не вказано;

Хто записав: не вказано; 

Респондент: Прядко Дарія Луківна, народилася 13 грудня 1922 р. 

В період Голодомору 1932–2933 років проживала в селі Ковпита Чернігівського району Чернігівської області.  

Ви пам’ятаєте голод 1933–1934 року?

Так, пам’ятаю.

Які епізоди ви пам’ятаєте?

Я жила на Чернігівщині. Голод був, та люди там не мерли, де я жила, їли все, що комусь попадалось. Була і лобода, і буряки.

Де ви жили?

На Черніговщині, в селі Ковпита

Скільки вам було років коли ви переїхали до Біловодська?

Мені було 11-12 років.

Яким чином ви переїхали до Біловодська?

В Біловодськ переїхали по вербовці. Багато сімей завербувалось. Пусті доми були. Люди повимирали. Нас сюди привезли. З Черніговщини не все дозволили забрати. У кого скотина, птиця була, усе погрузили в вагони: привезли в Біловодськ. Це було зимою 34 року в лютому-березні місяці.

Ось ви приїхали на вулицю…

Приїхали на вулицю, зараз Радянська, вона тоді Кувічивка була. Дали нам хату. В общім всім нам подавали дома. Почали жити тут, в колгоспі.

Дома державні були? Чи померлих сімей, людей?

Померлих людей, повибілюємо, повимазуємо і живимо.

Значить голод в Біловодську був?

Так. Голод і там був, та не такий, як тут. Тут вимирали люди, а там вижили. Запас картоплі наверно. В Біловодську вимерщі були цілі дома, пусті стояли.

Ну, а як ви вважаєте, яка причина голоду була, може, хтось забирав урожай, може, влада, або був неврожай, засуха?

Я думаю, що було вредительство. Просто було підстроєно так, щоб було проти совецькой власті.

А колгоспи ви пам’ятаєте?

А чого ж не пам’ятаю, пам’ятаю

В колгоспах працювали ваші батьки?

Так.

А їм давали там їжу?

Давали.

Самовольно йшли в колгосп, чи може заставляли?

Агітація була, та заставлять насильно нікого не заставляли.

А ви чули про такий закон “п’ять колосків” ?

Ні, не чула.

В колгоспах, на полях ви збирали колоски, як малі були?

Збирали. Після косовиці збирала вся дітвора – школярі ходили збирали колоски, не для себе, а для колгоспу.

Тобто здавали все…

Да, там їх на току і оставляли.

В якому році, на вашу думку, почали вмирати люди з голоду?

В 33-му.

А хто не голодував?

Мабуть, паничі. Вони зуміли приховати хліб, а в бідних ховати було нічого. Що було, то і їли.

Помагали люди один одному?

Помагали.

Продуктами чи одягом?

Продуктами помагали, та що могли помогти? У нас сусідка через річку була. Сусідка гукає через вулицю: “У вас є що їсти?” Мати моя відповідає: “Нема нічого”. “Ну, прийдіть, я буряків вам дам”. Прийшла мати, набрала мішок буряків, перенесла через воду. Є що їсти. То ж і все, що їли.

А чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували, чи всі голодували?

Яка допомога може бути? Бідні люди всі голодували. Так що допомагати було нічим.

А чули ви таке слово “торгсін”?

Чула. Це в городі було. Чи магазин, чи організація. Відтіля привозив мій батько муку купував. “Торгсіни”. Завдяки муки ми в 33-му вижили. Корову здали, а муку купили.

Це в Луганську? 

Ні, це на Чернігівщині, 33-й рік.

Пригадайте, що ви їли з рослин, коріння може яке? Як ви вижили на Біловодщині?

На Біловодщині… Ходили жолуді збирали, у лісі кислиці рвали, груші були. Груш багато в лісах було. На возиках привозили з лісу. Що хто міг. Макуха ішла в ход дуже.

Місце запису: с. Свистунівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2008 рік;

Хто записав: не вказано; 

Респондент: Проценко Зоя Іванівна, народилася 1 травня 1927 р.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Свистунівка Сватівського району Луганської області. 

Батьки були колгоспниками, свою землю обробляли коровкою. В сім’ї було двоє дітей. Під час Голодомору померли дідусь і бабуся, бо свою частку їжі віддавали дітям і онукам.

Їли лободу, калачики, козельки, трав’яники, коржики. Корівка була єдиною годувальницею, тому її заводили в сіни, щоб ніхто не вивів уночі з двору. 

Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.; ‌

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌23 листопада 2007 ‌року;. ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Ємельяненко Євгенія Володимирівна;  ‌

Респондент:‌ Пономаренко Василь Омелянович, 1928 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Гончарівка Сватівського району Луганської області.

Чорний 1933 рік забрав із моєї сім’ї 5 чоловік. Від голоду померли тато, 2 брати і 2 сестри. Вижили лише я і мама. Мамі в той час було 32 роки, а мені лише 4 роки.

Зимою було важче, а коли настало літо, то стало трохи ліпше. З’явились різні рослини. Мама ходила на роботу. Колгосп організовував триразове харчування для тих, хто працював у полі. Ввечері вона завжди приносила мені суп та шматочок хліба. Кожен вечір я її чекав з нетерпінням, пухнучи з голоду. Але ж вона приносила мені свою вечерю… Коли я їй пропонував поїсти разом зі мною, вона говорила, що не голодна.

До кінця літа в нашому селі було відкрито притулок для дітей, батьки яких загинули від голоду. Мене також прийняли в цей притулок. Годували нас тричі на день. На сніданок і вечерю був суп, і в обід – суп і шматочок хліба. Ночувати я ходив додому.

Інколи в мене забирали хліб старші діти. Але я ніколи на них не ображався, адже знав як це бути голодним.

Місце запису: с. Верхня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 2007 рік;

Хто записав: Перевозенко Андрій Володимирович; 

Респондент: Болховецький Микола Саліфонович, 18.09.1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Верхня Дуванка, Сватівського району, Луганської області.

Згадуючи ці роки, дуже боляче згадувати, але трішки розповім. Мені було 10 років, в моїй сім’ї було нас 8 дітей і батьки Нам жилося трішки легше, бо батько працював бригадиром і, як кажуть, десь щось міг достати. У нас була корова так батько її обміняв на 1 пуд зерна. Коли настала зима, а зима була холодною і багато снігу, було дуже важко, так взимку ходили на поля, де росли буряки, і збирали. Але люди не завжди верталися, так як були великі морози –25-30 градусів, люди помирали прямо на полі. На весні, коли вітер дме, то був неприємний запах. Цих людей навіть не ховали. 

Весною було легше, так я як були ягоди. Ми, діти, ходили до лісу і збирали козелки, бульбу рили, а будучи школярами, то нас посилали зрізати колоски.

Весна була засушливою, і тому хоч врожай був, але дуже маленький, і люди все одно голодували. Ще на селі були такі як куркулі, вони жили добре і наживалися на цих бідних людях. 

В моїй сім’ї ми вижили всі, а згадуючи соседей, то там діти померли.

Отак, я згадую ті важкі роки.

Місце запису: м. Сватове, Луганська обл.;

Дата запису: 2007 рік;

Хто записав: Ємець Юлія, Головко Дмитро;

Респондент: Палієва Віра Никифорівна, народилася 27 вересня 1922 р. у місті Сватове Луганської області.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в місті Сватове Луганської області.

У 1932 році мені виповнилось 10 років. Нас у сім’ї було на той момент четверо. Мама намагалася усіма силами прогодувати себе і сім’ю. Грошей не було, ні за що було купити і жмені хліба, то мама ходила за 35 кілометрів у Росію і обмінювала речі на їжу. Піде принесе десять буряків, а ми з’їмо їх за один день і знову треба йти. Розповідала мама, що в неї була сестра, а в сестри був син, який пішов працювати у колгосп у сусідньому селі та й не повернувся. Розповідали жителі села, що його з’їли.

Я в той момент ходила до дитячого садка, і якось з вихователькою ми пішли в поле збирати колоски і зустріли бабусю, та вихователька одразу зібрала нас і ми пішли звідти. Як розповідали старші, у будинку тієї бабусі було знайдено сім людських голів. Вона займалась канібалізмом, та й у неї були злі очі, і сама вона була гладка. Ось такими були ті страшні роки, їли все, починаючи з корінців, закінчуючи листям та очеретом. 

Місце запису: с. Коломийчиха, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 15 квітня 2008 року;

Хто записав: Галушко Ольга Миколаївна;

Респондент: Олійник Параска Семенівна, 1925 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Свердлівка Коломийчиської сільської ради Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках? 

Так. Та після війни давали більше зерна чи муки.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада? 

Вивозили зерно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив? 

Уповноважені.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна? 

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Які там документи. Ще й поб’ють.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Ховались.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, а як знайдуть, то ще й срок дадуть.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Уполномочені.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І по двоє приходило, і по четверо.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували у землю, ховали у вербах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та і в колгоспі їсти було нічого. Усе вивезли. Уже під весну давали по 100 грам хліба чи макухи.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники худобу тощо?

Забирали. Корови у людей були, і у нас була корова. Їх не забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Забирали людей за жменю зерна.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Уполномочені, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хто йшов сам, а хто – ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не пам’ятаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де її заховати?!

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом, вечором.

Скільки разів приходили до хати?

У нас були один раз. Забирать було нічого, дев’ятеро дітей.

Коли почали люди помирати з голоду?

Під весну.

Що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?

Забирали в інтернат.

Хто не голодував у селі і чому?

Усі голодували.

Хто зумів вижити?

У нас була корова, була пасіка. Тільки треба було сторожувати, бо крали люди у людей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

У самих харчів не було.

Які засоби вживали для виживання?

Їли все: гарашки, лободу, товкли кору липи в муку і пекли коржі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні  голодували всі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гарашки, кору з липи товкли і пекли коржі, траву, щавель.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Били горобців, інших пташок.

Чи можна було купити щось у місті чи виміняти?

Не знаю.

Чи був голод у містах?

Голодували люди кругом, а на проізводстві давали пайки.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Померло багато людей. А скільки не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я не пам’ятаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Спеціальні люди із колгоспу.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Казали, що їх годували за це.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

У Коломийчисі на кладовищі, а я із Свердлівки, там теж хоронили на кладовищі.

Чи поминають їх на проводи, гробки, зелені свята?

Поминають на проводи.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше і не балакали про голод. А в нас церкви немає. Тепер поминають. А раніше не поминали.

Чи є у Вашому селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрест на місці поховання.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала дітям.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

А хто його знає.

Чи Ви знаєте, що таке Торгсин?

Ні, не знаю.

Місце запису: с. Великоцьк, Міловський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: не зазначено;

Хто записав: не зазначено;

Респондент: Назаренко Григорій Якович, народився 14 листопада 1918 року в селі Великоцьк Міловського району Луганської області. 

Під час Голодомору Назаренко Григорій Якович проживав селі Великоцьк Міловського району Луганської області.

(записано зі слів свідка)

Голодомор 1932–1933 років пам’ятає дуже добре, бо пережив його особисто підлітком 14-15 років і пам’ятає все життя.

Вважає, що причиною Голодомору була політика уряду на чолі зі Сталіним. Він добре запам’ятав слова вчительки історії: “голодні люди, завжди покірні люди і не можуть протистояти владі”.

 В той час всі жителі були в колгоспі, головою якого був присланий з Москви комуніст – двадцятитисячник. Восени 1932 року здали зерно по плану, а потім дали додатковий план – здали його і знову додатковий план. Тому з колгоспу нічого із зерна не видали, а колгоспників зобов’язали здати державі майже всю худобу – залишилась тілька корова і 10 курей. 

На кожній вулиці було закріплено комісію в складі 5-7 чоловік із комітету бідноти, які кожного тижня почали збирати всі продукти, які знаходили в погребі, коморі та на горищі. Забрали картоплю, капусту, кукурудзу, огірки, помідори, квасолю – і все це вивозилось на еліватор міста Чертково. Не забирали тільки в членів комісії та голови колгоспу. Всі інші жителі були приречені на голод. Почали їсти кору дерев, жолуді, а весною – траву.

 Від голоду люди почали пухнути , падати і помирати…

Григорій Якович пройшов всю війну, воював майже 4 роки і сказав, що на війні і то легше було жити, ніж в Голодоморі. Там помирали зразу, а тут, в Голодоморі, тільки мучалися та помирали повільно. І побажав, щоб ніхто з людей не переживав такого страхіття і звинуватив у цьому тодішній режим і Сталіна особисто.

Місце запису: с. Верхня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: не зазначено; 

Хто записав: Шетіпова Марія Миронівна;

Респондент: Минайленко Віра Гнатівна, 1919 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Верхня Дуванка Сватівського району Луганської області.

Я добре пам’ятаю 1933 рік, який був дуже важкий, неврожайний. Після збору урожаю, якого було дуже мало, зерно все було вивезено з села. Вже взимку люди почали голодувати. Важко було тим сім’ям, в яких було по п’ятеро-шестеро дітей. Батьки та старші діти ходили по полях, збирали мерзлі буряки, які залишилися після збору врожаю, варили. В лісах збирали дубову кору, мерзлий терен також варили та цим напоєм напували дітей.

На провесні збирали гриби, лободу, кропиву. Випікали лепешники з лободи замісто хліба. Нас було двоє дітей у сім’ї. Зимою в школу не ходили, було ні в чому. Дякуючи батькам, ми вижили.
Після збору врожаю життя трішки покращало і з кожним роком було все краще. Я хочу щоб ті часи, які пережило наше покоління, не верталися більше ніколи.

Місце запису: с. Петрівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;

Дата запису: 2 квітня 2008 року;

Хто записав: не зазначено;

Респондент: Малік Параска Тимофіївна, 1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрівка Сватівського району, Луганської області.

В 1932 році мені було 10 років, сестрі Уляні – 8 років. Брат Ваня (2 роки) та менша сестра (1 рік) померли з голоду. 

Батько Гончаренко Тиміш Омелянович робив в колгоспі коло телят, в день давали йому по 300 грамів хліба. Щоб сім’я не голодувала, батько разом з кумом купив на базарі лоша і зарізали його. Через тиждень приїхала міліція і забрала батька до тюрми (лоша виявилося краденим). З тюрми батько вже не повернувся. 

Весною 1932 року мати покинула нас, поїхала на заробітки. Нам з сестрою сказала, щоб ми йшли до контори, а звідти нас повинні були відправити до інтернату. Ми не пішли, залишилися на ціле літо й осінь самі. Збирали колоски, жарили їх і їли, рвали лободу, збирали мерзлу картоплю та квасолю. Дуже боялися об’їзчика. 

Восени, коли випав сніг, ми з сестрою ганчірками пообмотували ноги та й пішли за три кілометри до контори. Виконавець спитала чиї ми і завела нас до контори, біля груби обігріла. Потім приїхали голова колгоспу та голова сільради, також розпитували чиї ми. Голова сільради вийшов і приніс нам хліба, переділив пополам і такий смачний був той хліб, що не передати. Потім розсильна забрала нас до себе ночувати, а вранці нас на санях відвезли до інтернату. Незабаром приїхала мати, але нас їй не віддали. Вона поїхала знову на заробітки. Пробули ми в інтернаті 2 роки. 

Приїхала мати, забрала нас і пішла працювати в колгосп, а ми пішли до людей в найми. 

В колгоспі робили за трудодні: 3 дні відробив – поставили трудодень, на трудодень давали 200 грамів зерна. 

Тітку за торбу колосків (3 кг) посадили у в’язницю на 3 роки.