Місце запису: с. Нижня Дуванка, Сватівський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 17 березня 2008 року.

Ким записано: Тишакова Вікторія Вікторівна.

Респондент: Тишакова Марія Володимирівна, р. н. не вказано.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Конешно пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Забирала урожай влада, ще й налогами давили.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були агенти, партейці, які ходили, узнавали, в кого що є, і забирали все. Десь у пічі стояв горщик, і той забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього я не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Шукали по кожних кутках, били і забирали. Ні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешт?

У нашого роду виселення не було, а побиття було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я не бачила. Бити-били, а зброї я не бачила.

Як люди боронилися?

Як там люди могли боронитись? Підкорялись їм.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, гарантію даю, ні. Вони лазили скрізь.

Хто і як шукав ховані продукти? Як їх звали?

Більшовицькі агенти. Прізвищ не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило саме менше по 3-5 чоловік, групами ходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали. У полі варили затірку, чи галушки, і ото там поїдять, так хоч живі остануться.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все імущество.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Як діти йдуть колоски збирать, кого спіймають, того лупили батогами. Дорослих штрафували, засуджували.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Колгоспні комори – сторож, а поля – об’їжчик.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Конешно, ні. Ішли добровільно тільки ті, кому нічого було їсти, в кого нічого не було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Хоч вони не змушували, так вони ж забирали все, і людям нічого не оставалось, як іти в колгоспи.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та…! Як куска хліба ніде не заховаєш, а то худобу!

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

З самого утра і до пізньої ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не помню точно, скільки, але не раз.

Коли почали умирати люди з голоду?

Це таке: коли кому прийшло.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Дітей забирали в приют.

Хто не голодував у селі і чому?

Той, хто грабував, той і не голодував.

Хто зумів вижити?

Я не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Де там помогати! Крали один в одного – до чого голод довів!

Які засоби вживали до виживання?

Хто шо найде: яку бур’янину. Тим і виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А які ж у нас родичі? Всі померли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всі трави, ягоди – шо було їстівне, шо находили те і їли.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Більше бересток, бувало, шулуху с проса мололи і коржі пекли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Диких тварин ми й не бачили.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

За шо купити? Ми не бачили ні грошей, ні магазинів.

Чи був голод у містах?

В місті робітники були на пайку, тим і не голодували.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ніхто їх не ховав. Підбирали їх на вози і вивозили в ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Хто там платив?! Нічим було.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки і Зелені свята?

А хто їх знає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Хто своїх пом’яне, той і поставе свічечку в церкві.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

При мені церква була, але її розорили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ми й не бачили, де їх ховали. Ніхто ніде й одного хреста не поставив.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Повинна знати. Конешно розповідала і розповідаю.

Кого Ви вважаєте виним у загибелі багатьох людей?

Владу більшовиків.

Чи Ви знаєте, що таке Торгсін?

Не знаю.

Місце запису: с. Житлівка, Кремінський р-ну, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Кельнацька З.М.

Респондент: Семиволос Григорій Семенович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Житлівка Кремінського району Луганської області.

Жили в Житлівці на вулиці Озерній. Хата була під соломою з піччю і лежанкою. Батьки жили з дітьми з 4 чоловік з сім’єю батька. Всього було 9 чоловік. В роки, коли було скрутно з харчами через те, що була засуха, а худобу позабирали, зерно забирали часто бандити, а то й староста з красноармійцями. Забирали теплу одежу: кожухи, валянки, зерно і насіння. Забирали коней, волів.

В муку мати добавляла висівки, або перетерту в ступі лободу. Осінню сушили фрукти і ягоди, їх використовували для немоть, ще й варили з гілочок вишні, яблуні з бур’яном.

Коли остались без худоби, батько поїхав на роботу на шахту, жили і вижили на пайках 300 гр. на чоловіка, наши воля государства. Дівчата шили людям одежу, бо була (не забрали) швейна машина (весь час її ховали). Пам’ятаю, був малим, а сестри мене скрізь брали з собою, щоб мені дали або хліба кусочок, або сахарьку.

Місце запису: с. Калмиківка, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Тищенко Тетяна Іванівна, вчитель.

Респондент: Пасішник Анастасія Федорівна, 22.08.1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Калмиківка Міловського району Луганської області.

Мені було восім год, як був голод, то було страшне время. Сестра моя з 1921 року і ми разом з нею ходили за 8 кілометрів, в полі біля села Зеликівка були гарашки, ми ходили їх збирати і чогось там люди дуже голодали і були такі слабі. Помню, такі «козаки», хороші мужики просять у нас хлібця трохи хоч, «А де він у нас?» ми кажемо дядьку, «Рвіть гарашки, зварити, і буде їжа». А один нахилився вирвати та й не встав уже – помер. Страх був у нас такий і жаль душить. Їли листя з берестка, кропову рвали, на горі, помню, як пройде дощ, біжимо туди, казали, що земля жирує, шось появлялося на землі такі паростки чи хто зна то що, зараз такого немає. Ми його собирали, варили, оно таке слизьке скільки не вари – однаково, і їли. Якщо був качан – товкли, варили. І була корова, пили молоко, того і вижили. Мінять не було чого у людей і забирати нічого було, голод був скрізь страшенний.

Наша сім’я не пожалкувала, що пішли у колгосп. Як став урожай, давали зерничко тоді вже набагато легше було. А вобщє голод був і в селі і в городі, купувать не було чого і за що брати. Брат мій ходив на скотомогильник, там зариті коні, шо померли од хвороби якоїсь, вже не помню. От він одріже трохи. А тут власті гонять геть людей, щоб не виривали не похворалися, а хлопці одійдуть трохи, заховаються та впєть одривають. Знаю, хто конину не їв, були слабкі, пухли і мерли, а ми було діти посідаємо і ждемо поки звариться. Варила мати довго-довго, щоб не захворать, як згадаю, – не дай Бог.

Родичі хоронили своїх кой як, не було вдягачки, як слід. Ну в нас не було людоїдства, а в других селах казали було. Поминають, конєшно, хто кого помне, згадуємо. Церкви в селі немає, пам’ятних хрестів по Голодомору тоже нема, а розказувать про це не хочу – не згадував би, бо великий страх був.

Місце запису: с. Невське, Кремінський р-н., Луганська обл..
Дата запису: невідомо.
Хто записав:  бібліотекар Шевченко Н.В.
Респондент: Малишко Марія Григорівна, 01.07.1920 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Невське Кремінського району Луганської області.

Я, Малишко Л. Г., проживала в Луганській обл Кремінського р-ну. У нас була родина з 8 чоловік. В ті роки був неврожай, голод, багато вимерло людей. В тому ж числі, якщо і родило щось, все забирали, а люди жили як могли, навіть пухли від голоду. Не вважаю геноцидом.

Місце запису: с. Невське, Кремінський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Шевченко Н.В.

Респондент: Куслива Марія Севостьянівна, 01.07.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Невське Кремінського району Луганської області.

Я, Куслива М.С. У нас була мати, дідусь і 2 дітей. Було дуже важко, був великий неврожай, виживали як могли, що було з худоби все забирали до колгоспу. А ми їли ягоди, гарбузи, макуху. Я вважаю що це був геноцид.

Місце запису: с. Великоцьк, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Павленко Любов Миколаївна.

Респондент: Красненко Іван Семенович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Великоцьк Міловського району Луганської області.

Мені було в 1933 році 7 років, я майже не пам’ятаю, пам’ятаю тільки, що їли все, що насобирали. Траву, какииш. Ще пам’ятаю, що від голоду померли двоє сусідів.

Місце запису: невідомо

Дата запису: невідомо

Ким записано: невідомо

Респондент: Коротенко Клавдія Тихонівна 17.03.1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Житлівці Кремінського району Луганської області.

У голод мені було 8 років, але хоч і мала була, а на городі поралася і у хаті матері допомагала. Мати робила на фермі і іноді приносила додому у карманах жилетки жменьку якихось зерняток. А прийти до мами на ферму і щоб вона хлюпнула у кружку молока – дуже боялися, бо заарештують за крадіжку. Молоко кудись здавали, а корів постепенно вирізали чи кудись тоже поздавали, не знаю.

Увечері мама нам варила іноді затірку з мучиці, яку сами товкли, якщо назбираєш колосків. Дітей хоч і ганяли, та іноді відвертались, щоб діти могли схватити щось.

Місце запису: с. Невське, Кремінський р-н., Луганська обл..
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Корицька Олександра Артемівна, 25.01.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Невське Кремінського району Луганської області.

Я, Корицька Олександра Артемівна. Сім’я була велика. В голодовку приїхали забрали корову за те що мати з батьком не пішли до колгоспу, зерно яке сіяли самі, також забрали. Засухи не було. Голодовка була зроблена штучно тодішніми політиками.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Тищенко Тетяна Іванівна, вчитель.

Респондент: Кононенко Марія Василівна 05.08.1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Калмиківка Міловського району Луганської області.

Шо можна сказати, згадувать не хочу ті часи, – неврожай був, страшне время. В нас дома була картошка і буряки варили і їли, була коровка, тим і спасались. Не було главного – хліба, отож і голод. На горі збирали кусочки, як ладик, зелені варили з молоком кору і їли з дерев усіх. Яка ягода – їли, ще шось, все їли.

А вдома хоч і була я малою, а чогось заповнила, – прийшли люди і забрали з горища кислиці, їх і черв’яки уже їли, а їх забрали і розкидали по двору, саме обідно було, а що ніхто не пояснив.

Для сиріт, конєшно, був патронат – таке, як приют, мабуть, там їх кормили. В моєму роду ніхто не вмер. Після війни давали жито, його лежали вороха, але це вже при колхозі. В нас на вулиці в кінці була мельниця з каміння, рукою крутили і відро поко змелиш, так зато, вже була мука. Коли коржі вже легше було. У город не ходили, там скрізь був голод, люди мерли. Хто хоронив не знаю. Родичі поминають кого помнять і односельці. Церкви у нас в селі немає. Пам’ятних хрестів по Голодомору немає. Дітей та онуків немає, рідних також немає, тому й нікому не розказую, і на шо його таке згадувати.

Місце запису: смт. Біловодськ, Біловодського р-н., Луганської обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Козиревська Євдокія Андріївна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Кірносове Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Чи пам’ятаю я голод? А як же! Те забути ніяк не можливо! 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирали урожай влада?

Чого так вийшло ясно всім. Урожай був страшний, хороший, та все забрали у людей. Забрала влада. 

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Присилали людей чужих і заставляли своїх ходить. Приходили частіше вдень, не ховалися, йшли сміло, причому по декілька разів, щоб нічого не осталося. Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документи вони ніякі не показували, та їх ніхто і не насмілювався запитати. Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не бачила, а в сусідському селі ходили з пістолетом.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Люди боялися, що їх покарають, віддавали самі, а спочатку думали, що так треба здавати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Дехто, трохи приховував на горищі, закопували у садку, на городи зерно і ще що було з харчів, у ями тоже.

Хто і як шукав заховані харчі?

Ходили по три, чотири чоловіки, було і більше. Забирали не тільки зерно, картоплю, буряки, а і одежу, те що було краще. У сусіда прийшли трусить. Все забрали. А один наш поліз на горище, а там трохи заховано зерна. Він наче не замітив, а внизу сказав, що нічого вже не має. То був добрий чоловік. На поле боялися йти, а то там могли побачить і наказати. Охороняли чужі, і всі, кого заставляли.

А чи працювали ви у колгоспі і чи були люди які добровільно працювали?

Яке там добровільно?! Не хотіли іти, не знали як це, що це таке. Знали одне-заберуть все своє що нажили. Один Митько не хотів іти, так його побили, лупцювали. Загнали так. Мого діда і сім’ю його вислали за те, що не хотів в колгосп записуватися. Коли повернувся, не знаю як це случилось, то попав як раз на голод. Стукав у вікна до родичів, щоб відкрили і пустили. Був пухлий. Ніхто не пускав, боялись даже сказати що то їх родич. Бо буде страшне то ворог народу. Так залякані були люди. Так він стукав, стукав, поки не помер з онуком під хатою у родичів. Отак було, не дай Бог.

А коли люди найбільше помирали?

Коли? Та тоді, коли їсти нічого не стало. Померло багато, страшно людей.

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки? 

У нас хутір був не дуже великий і всіх людей знали. Так дуже багато померло, в одному місті ціла вулиця. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Якщо діти оставалися самі, а родичів не було, чи не могли забрати то забирали у приют. 

Хто не голодував в селі і чому?

Голодували всі. Трохи менше ті у кого була корова і вдалося заховати трохи зерна і продуктів. У нас була корова – кормилица і я робила на тракторі. Мені було 17-18 років не помню і кругом мене такі ж малі. Так це трохи помогло вижити.

Які засоби вживали до виживання?

А був у нас один случай. У одного дядька ходила коровка пастися, а приходила пізно і з пустим вим’ям, молока не було. А було ось як. На краю хутора була хата, де всі були пухлі і голодні. Дівчина їхня, додумалася заманювати у двір, доїла, а тоді випускала. Вислідили хазяєва і була неприятность тій дівчині. А їсти то хотілося усім.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Люди одне одному пошти не помагали, бо було нічим допомагати. У кожній хаті по 5-7 і більше дітей. Самим голодно.

Що і з чого варили їсти?

Їли горобців, хто упіймає, та їх і було дуже мало, жаб піджарювали. Весною їли таку траву слизеньку, не помню як називається доже бабки, лопуцики, рябчики. Це дуже допомагало. Ще суху кору товкли, сіяли, а тоді а тоді пекли ладики прямо на сухій плиті.

Чи не було випадків канібалізму(людожерства)?

Людоїдства у нас не було. Може тихо в хатах це хтось робив так люди б узнали. А у сусідній Зеликівці були такі случай хай Бог милує.

Чи знаєте що таке торгсін?

Про «торгсін» знаю, що приходили мінять продукти на золото і ще на щось. А де воно те золото було у нас?

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Людей померло багато, спеціально їх ніхто не хоронив. Тихо ховали родичі, хто оставався живий, у садку, на городі, за хатою. Такого міста отдельно для поховання не було.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Я часто згадую голод 1932-1933 років, розказую дочці і онукам. У мене є онуки, правнуки і праправнучка. Згадую, хоча нашого хутора давним давно не має і я живу в Біловодську. Живу добре, у мене все є, не обижають мене. А такого як було – не забудеш. Я вже стара і конешно багато забула багато і помню. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

А винне у тому, що був голод і загинуло багато людей – держава і влада. Такі орли померли.