Місце запису: с. Грищинці, Канівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 24.06.2005 р.

Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна;

Респондент: Харченко Євдокія Іванівна, 1918 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Грищинці Канівського району Черкаської області.

Чи знаєте Ви про голодомор 32-33 років… Знаєте ви про цей голодомор, пам’ятаєте?

Пам’ятаю. …нічого не було, приїхали, позабирали. Все, шо де не було. 

Хто забирав?

Комсомольці були…

Комсомольці місцеві?

Тоді вже наче не було комсомольців, а такі вже брали, молоді…

Молодь ходила по селу і забирала все, так?.. Яка у Вас була сім’я?

Одна тільки була мати, я батька й не знаю. Баба Ганька, ти бабу Ганьку знаєш? І я… і ше одна дівчина – троє, четверо.

Баба Ганька – це Ваша сестра?

Вісім год було цій дівчинці, воно з голоду померло.

Як її звали?

Катя.

В якому році вона померла?

У 33-му… Уже цибулі були великі, воно ше пішло на город, нарвало цибульки, наїлося…

А пухлі були?

Ні, вона й не пухла була.

Жили на цьому місці?

Тут, тільки хата друга… тут жили ми, тут. Мати тоже почті…

Мати робила в колгоспі?

Мати моя… Ні.

Ви були одноосібниками?

Да.

Земля була яка?

Землі не було. Тоді якось… я не знаю, чи голод застав уже, голод мабуть застав, та ніхто її не обробляв. Той самий город в нас був, оцей і цей, отой город був наш… 

Що Ви вирощували на цьому городі, що садили?

Копали ми, бо не було ні… нет, нічого ніде не було, ні виорать. Скопали та посадили трошки… отакеньку картопельку… таке, як сміттячко… Думали, що там цого й нічого не буде, а ще й гарна картопля…

В 33-м садили?

Да, в 33-м.

Як Ви думаєте, чого був голод?

Я тобі кажу, шо було в людей – все забрали, геть у кого…

Коли ходили забирать? З якої пори? Коли приходили? Чи весь час ходили? 

Коли вони приходили? Осінню і позабирали. Оце ще отак де хто може хто сховав, то не найшли.

А ховали люди?

Ховали.

Де ховали?

А де мабуть вириє ямку і сховає… то той може й не вмерли…

Ваша сім’я щось ховали?

Ні, нічого не ховали, я не знаю чи… чи ми такі бідні були і були…

Що у Вашій сім’ї забрали? 

Нічого в нас не забрали, бо не було чого і у кого був… забрали було трошки пшонця. А ми на печі сиділи, повилазили на піч… Забрали трошки отак пшонця. Не тільки в нас, а у всіх шо де могли, шоб у хаті ні де нічого, шо побачили – все забрали. 

Речі якісь забирали?

Тоді якось такі бідні люди були, шо не було чого і дать. Я не знаю, може в когось, а я вже не помню…

У Вас не було нічого?

Не було нічого і нічого вони в нас не брали, а може в когось брали, я не знаю, ше ж я невелика була, а не ходила… Оце дуже давно… шо тоді ж не так, як тепер, а так живеш дома. Нас було четверо, оце троє дітей і мати. І така єдность тоді була, і була тоді бєдность, яка ні вдіться… я вже після 33-го оце ходила в школу, тут у Грищенцях, то мені давали і взуться, і вдягтися, інтернати стали після голоду, підобрали…

І Ви були в інтернаті?

Ні, я не була… в інтернаті, а давали наче допомогу.

Це вже після 33-го?

Да, весною, весною. Наварять аж коло, де оце школа, а тоді школи ж там не було, там була церква, така гарна, а тут на горі, де школа була. То було так наварять, костьол наварять, то оце таким бєдним діткам. Ну, я була чимала, я не маленька була, не зовсім мала була. Та було пів… ну… всім насиплють, оце таке, давали раз у день юшечки такої. То хіба то наїсися?

Що Ви їли у 33-му?

А у нас були овечки, тройко я замічу овечок. То було мати чи , чи хтось порізали та ми поїли. А тоді, хто зна, ця дівчинка вмерла, мати вмерла…

Мати вмерла коли?

У 33-му, тільки шо вже мати вмерла як уже жито спіло. Та колосочки рвали та варили собі уже таку… картопельку, уже була, то це баба Ганька найстаріша, то вона наварить… усе назбирає, картопельки накопає, колосочків тих нарве…або мені загадає. Та дівчинка наша… Катя вмерла… То мати як умерла, то оце було. То її наче, хто зна, шо їй вже, чи голод такий сильний, чи обкладки якісь раньше було… кругом горла і вмірали. 

Що це воно таке? Болячка якась?

Такі, да, гулі кругом горла.

То це від чого вони, від голоду?

Умірали люди, наче була така… як ото раки, то шо нападають, а тоді було таке…

Як, Ви кажете, називалось? Обкладки?

Да, обкладки, нападало, багато таких… то це вже може воно і живе було, Бог його знає…

Де поховали матір?

На гробах…

Ви самі ховали?

Самі.

А труна була?

Хто там, ніде нічого.

А цю Катю, сестричку…

Тоже так, оце наділи спідничку та кохточку, та таку ямку викопали, ще й під бік так, вигребли тільки, поклали і далі… і всіх так люди… А людей мерло. Я не ходила нікуди, дома тільки та нічого такого страшного не бачила. А ото, де ото два хрести, то люди ж розказували, штук 10 душ ото привезуть і туда вкинуть, і всьо…

Скажіть, багато людей вимерло на селі?

І багато було таких, шо хотіли їсти людей. Оце, наприклад, я мати, і хотіла свою дитину з’їсти.

А чули про такі випадки, було таке в селі? 

Да, в нас у селі було!

Розкажіть.

А її ж немає тієї…

Ну, її не має, а розкажіть історію цю, розкажіть про це. Що, з’їла свою дитину?

Да, воно вмерло, а вона… Не живих, живих…

Не чули Ви такого?

А вмерла, а вона сховала його шоб ніхто не бачив, хотіла з’їсти, а люди ж таки побачили. Але ж оце у нас такий куток був, тут самі хати були і такі сім’ї були по 10 душ було в хаті і повимирали всі. Із голоду.

Сім’ями вимирали?

Із голоду. А тоді вже, як начав ото вже колгосп, то тоді ті хати вже порозбирали, яне знаю, де їх… Оце, наприклад, ваша хата, то ця жінка, я й матері казала, то дуже хороша людина була… Вони шось спасали нас, в їх було шо їсти. Вони ше нам сказали, дайте нам кусок города, ми, оце ж бачиш, як городи вийшли, ото ж вони забрали отамо…

У голод забрали?

Да. Забрали і зробили собі хату… Нє, не цю хату, ця вже… до того…

Вони Вам помагали. Це ж Ви дві сироти залишились?

Спасіба… Давали вони нам як коли їсточки шо в них було.

Що вони Вам давали?

Ну, шо в них було, то те вони й давали.

Звідки в них були продукти?

Я не знаю.

Приховали?

Навєрно, шо шось ісховали…

Власті щось допомагали? От ви залишились дві сироти, так? Сестра старша і Ви. Вам щось допомагали?

Нє, нам же вони давали…

Це ж ці люди давали, а власті?

А власті? Нє, ніхто нічого. Тоді таке було безвластя, страхіття, голод. В нас нічого, оце з осені все позабирали, люди повимірали… Нічого я не помню абсолютно, нічого… шо тоді було… А тоді ж ото уже наче воно… я не знаю, скільки год пройшло, бо це ж 33-й, а колгосп… Це… раньше чи пізніше?

Раніше, раніше колгосп був.

Раніше… То ходили дуже, оце ж і до моєї матері, щоб вступала в колгосп. А ми ше ж… та каже, було ці старі люди і вмру – й не піду. Й не пішла до колгоспу. Моя мати в колгоспі не була…

Заставляли?

Да, насильно прямо заставляли. Ходили такі, пооставалися, котрі люди, то тоді ходили іде і все, і тоді було… чого то тягнеш матір у колгосп, чи колгоспу не було… Тепер сільрада, а тоді я не знаю… що б розписалася. Мати сказала: не піду, нечистій силі душу оддати. Я й це вже передумую. Думаю, Боже, скільки я всього пережила. Мати так боялась того колгоспу, я виросла в колгоспі і досі жива. Ну чого ж бояться того колгоспу. 

Чого вона вирішила. Що колгосп – нечиста сила?

А я не знаю шо… а чого… Вобшем, у нас оце Ніна, шо читає і ше ж така одна, як вона, умерла вже… Нечистій силі, так як мати моя, розписуваться, ніде не хоче розписаться, бо це ж нечистій… Осьо цій Ніні, ти ж не знаєш її, шо читає?

Була я в неї.

Була?.. Вона тоже кругла сирота, батьки померли…

Казала вона, я була в неї.

… і вона сказала, шо прийшли їй, вона в Германії була, прийшли їй раз 600 рублів .з Германії і не взяла, і другий раз не взяла. Оце… розписаться, а чого не знаю…

Розкажіть, чи дозволяли на колгоспному полі збирати колоски, чи якусь городину?

Ні, тоді ше не було колгоспу у 33-му годі. Як я помню, отут були три хати, де оце на клинку і був в одніх людей хлопець, такий як я. А оце отут, то вже як нам, колгосп нам отут дав, бо в нас не було тут. Був у нас город, тільки ж колгосп одрізав… То пішов той хлопчик колосочки у цьому ж городі… вродило жито. А в їх чи не було, ну вобшем у їх городі… нічого не було у їх городі, то, мабуть, же не було… Пішов він на поле, це ж тут, коло хати, нарвав колосочків, а хазяїн… оце де… ти ж не знаєш, ото де живе Катерина, оце за Ольгою Катерина… її батько застав і прибив.

То це хазяйське було?

Да, хазяйське.

То що, вбив цього хлопця?

То він помолотив, то воно ше бідне дойшло до криниці до цієї і вмерло, ішов жалітися.

А скільки ж йому років було?

Ну, такий як я був.

Куди він ішов жаліться?

Сільрада же якась була, чи щось було… Якесь же право було, ішов жаліться і вмер

Чули Ви про закон “про п’ять колосків”?

… ні.

Місце запису: с. Грищинці, Канівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 24.06.2005 р.

Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна.

Респондент: Семенченко Ганна Тихонівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Грищинці Канівського району Черкаської області.

Розкажіть про той період. Коли почався голод, коли був найтяжчий період?

Ну коли, весною.

Якого року

32-го був голод. Мабуть 33-го.

І що Ви в цей період їли, що ваша сім’я особисто їла? В Вашій сім’ї шестеро осіб було, так?

Нє.

Чому ж – четверо дітей, батько і мати, так же ж?

Да.

Як Ви виживали?

Виживали… Липу рвали… (листя?) листя, та сушили, та м’яли, та пекли та крученики… Ви в печі пекли? – У печі. І, того, вакацію… цвіт… Ой, що тільки не їли… і полову… Я не знаю, де її брали, но полова була. Та сушили, та м’яли, та товкли, та сіяли, та такі… їли. Лупу із того… із пшона, дерли та ту лупу їли… А щось допомагали з колгоспу? – Ну по-трошку давали таке, по-трошку давали то мучки якоїсь, а не дуже було і в колгоспі.

А де ж воно ділося? Ви казали, що був непоганий урожай.

А хіба ж я знаю, де воно ділося?

Ходили комсомольці по хатах. Що забрали у Вас, у Вашій сім’ї?

В нас нічого не забрали, бо не було чого. Не було рішительно чого. 

А чого ж у Вас нічого не було?

А я знаю, чого не було.

На городі у Вас що там було?

Ту картоплю поїли зимою, буряк який – зимою, а на весну нічого не осталося. 

А в колгоспі батьки працювали і їм нічого не заплатили.

Батькові трохи давали допомогу отак… якої мучки… ну шось трошки давали. То батько принесе, мати іспаче якого…(не розбірливо) та не дуже дітям дає. А батько вже пухлий був. А батько каже: давай і дітям, давай і дітям… а мати боялась, щоб батько не вмер, бо шо ж самій остаться з дітьми. Давай і дітям… Ну мати стала по-трошку давать і нам… А тоді уже дождали жито, тільки начало жито вже наливаться. Батько візьме корзинку й піде, наріже не в колгоспі, а на своїй грядці, тіх… колосків… намнемо ж, та мати пляшкою натре їх… ті ж… тільки заминочки…

Скажіть, ходили на поле колгоспне, брали щось із поля?

Нічого.

А чого, охороняли поле?

… ми боялись, ми воше були такі боязкі…

А поля охороняли, чи ганяли?

Ганяли.

А хто ж ганяв?

Я вже не замічу, я не знаю… коли воно було…

Ви розказували, що приходили трусить до сусідів Ваших, то що ж там забрали в них?

А торбинки, позабирали в торбинках то пшоно, то якісь крупи, отаке шо було. На печі баба сховала чи тітка – це моя баба – сховала на печі, а дітей же п’ятеро чи шестеро було дітей, я вже забула, а вони ж тягнуть із печі, а ті діти кричать: ой, мамо, мамо, дядьо кашу тягне. Оце я замічу добре.

А скажіть, як організовувався колгосп у Вас тут в селі, багато людей пішло в колгосп?

Усі пішли. Усі пішли, мало дехто… а всі в колгосп… тоді ж роботи не було, тільки в когоспі.

А були такі випадки, що розкуркулювали?

Да.

Розкажіть, знаєте Ви про це? А може виселяли їх із села?

Виселяли. Виселяли, були такі люди, що виселяли…

А хто це робив, хто їх виселяв?

Ну були ж такі, їх вже немає, я їх не замічу… На вигон сюди виселяли, то тоді десь і куди їх везли… А один виступив жеж з тої ж сем’ї та, прощай, Грищенці, прощай, та кричав так… та плакали всей народ…

За що їх виселяли?

… може яка скотина була, або що…

Вони багаті були?

Багатші були.

Які багатші? Вони працювали на землі чи де?

А де ж вони працювали?

Землю відбирали, хати відбирали?

Да, да, да, да, да… Ото таке було, дитино.

Розкажіть, коли стало трохи легше?

На літо вже було легше.

Батьки ходили до колгоспу?

Батьки до колгоспу ходили, в городі трошки вже вродило там шо. Надовбе мати трохи картопельки, та тієї картопельки дітям зварить, та по картоплині дасть там… 

А Ви в школу ходили?

А якже.

Тут була школа в Грищенцях? Яка, не пам’ятаєте?

Не пам’ятаю. В Тростянець ходили (сусіднє село).

Скажіть, в школі щось давали дітям їсти?

Нічого.

Багато людей мерло, не замітили?

Багато, дуже багато. Дуже багато вимерло людей… Пухли на ходу, падали на ходу…

А хто їх забирав?

А хто живий… і хоронили без труни, без нічого кидали в яму.

Де їх хоронили, не знаєте?

А десь там на гробах…

Скажіть, була церква у Вашому селі?

Була.

Яка церква, де вона стояла?

Гарна церква, де оце січас магазіни, там церква була…

У Вас храм коли?

Оце ж був на Тройцю, в понеділок.

Це була ж, мабуть, Троїцька церква?

Мабуть, мабуть.

Стара церква була, дерев’яна?

Гарна, гарна, дерев’яна…

А де ж вона ділась?

А сказали, щоб зняли.

Хто сказав?

Не знаю, хто сказав. А ще старий дід поліз на ту церкву, знімав хрести, прив язався ше — я замітила, бігали ми туди — він ше й співав, знімає, ще й співає прив’язаний високо-високо, бо була висока церква, гарна.

Це сільський поліз?

Поліз сільський, послали його, він умер уже той дід.

Коли це було, до голоду?

Нє, після голоду…

В голод вона ще стояла?

Стояла.

Скажіть, де батюшка дівся?

А хто його зна де? Де вони подіваються, тікали десь.

Скажіть, хто у Вашому селі не голодував?

Оце я не знаю.

У Вашій сім’ї всі вижили?

Не дали батьки померти. Старалися, старалися Бєдні.

А Ви чули про закон “про п’ять колосків”?

Нічого не чула, я ніде не буваю.

Скажіть якісь речі, може, золото яке було, чи дукачі, чи сережки, не носили на Канів, на Київ?

Не знаю я нічого цього, нічого я не знаю.

Ви жили на цьому місці, в цій хаті?

Нє, не в цій. Це таке, прийшли ми з войни, з вакуації, ми були в евакуації у Мироновці (районний центр Київської області), прийшли, а сама піч стоїть, згоріла хата. 

На цьому ж місці?

На цьому. Ці, німці спалили.

Це який рік? Вже після визволення села?

Да. Ми прийшли, як визволили, то ми прийшли додому, а піч стоїть сама. А ми посідали на попелищі тай плачемо.

Скільки ж вас було? Це вже батька в живих не було.

Батька не було. Мати була і сестра була і я. А один брат на войні, а один в Германії, забрали, цей шо вчителем був, на Германію… А з Германії його забрали в армію, сім год його не було додому. В армії по три годи тоді служили…

Ви будували цю хату вже після війни?

Після війни, після війни. Яке змогла, таке й зліпила, бо сама – мати слаба була, а сестра мала ще була…

Чи знаєте Ви про те, чи ховали люди оці продукти, що вони забирали? 

Не знаю… Та мерли так страшне діло…

Скажіть, оце Ви жили на цьому місці, великий куток був, багато людей тут жило?

Нє, у нас тут кутка не було, це ми тут при вході… отамо вже вище по дорозі… 

Як Ви думаєте, на скільки зменшилося людей?

Ой багато, ой багато… В 47-м померли, теж голод був, то це ж тільки менше, а в 33-му падали як ото… як мухи.

Хто помирав першим: діти, чоловіки, жінки?

Всі… В кого їсти не було, той і мер.

Чули Ви про випадки, було у Вашому селі, щоб люди їли людей?

Ні, в нас такого не було…

Місце запису: с. Грищинці, Канівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 24.06.2005 р.

Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна.

Респондент: Лемішко Іван Васильович, 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Грищинці Канівського району Черкаської області.

Яка у Вас була сім’я, родина Ваша?

Наша родина: батько, мати, брат менший, 21 году, вот… Ну, бабушка моя була Йовдоха і дядько Левко.

Ви всі разом жили?

Це ми жили… в одній садибі, тільки шо у двох приміщеннях.

Як Ви оцінюєте свій матеріальний стан в цей період? Які Ви були – бідняки, середняки?

Чотири десятини, тоді десятини були. Чотири десятини землі було і пів- десятини городу.

Що вирощували на цій землі?

На полі вирощували жито, пшеницю, просо, гречка. А в городі ми ж садимо картонка, капуста, морква… і городина.

Ваші батьки були в колгоспі?

Да, були в колгоспі.

Як вони пішли в колгосп?

Ну, знаєте, тоді примушували…

І батько й мати пішли в колгосп… і дядько?

Да… Бабушка не пішла і дядько ні… А батько пішов… Нада же було йти, бо нікуди було діваться.

В якому році вони пішли (до колгоспу), не пам’ятаєте?

Десь, навєрно, так у 30-ті года, 31-й, 32-й. Да, до голодовки ше пішли, в 33-м голодовка була.

Що забрали у Вас? В колгосп що позабирали?

Взяли коня… Корову продали, бо податку назбирали, віддали гроші у сільську раду. А коня забрали в колгосп і реманент… плуг, віз, упряж… борона. 

Чим батьки там займалися, на полі?

Сіяли.

Що вони заробляли за свою роботу?

Нічого не заробляли.

На трудодні щось платили?

Тоді хто зна шо воно було. Трудодні, на трудодні я вже робив, як приїхав з армії. А тоді… В 33-м, в голод умер дядько Левко.

Від чого він умер?

3 голоду… були пухлі (плаче)… і бабушка Йовдоха вмерла… в 33-м. це з боку батька мого покійного Василя, бо я Васильович. А з сторони матері то вмерли так: баба, материна мати, Феська, дядько Фермійон, дядько Тихон, двоюрідний брат Кость умер… тоже з голоду.

Вони теж в Грищенцях жили?

Тоже в Грищенцях. Тільки шо, ну це баба Йовдоха і дядько Левко тут же на цій землі…, а материна, то там січас на цім місці колгосп, був колгосп, бо діда мого раскулачівалі. Ну чого, в його була хата під тим, під жестю. Так нада ж було харошу хату для колгоспу.

То його десь заслали, діда?

Його, він же був старий, то вислали із села.

А куди?

Осюди, де Канів, де Канів, те село…

Литвинець?

Не, нє. Литвинець на цю сторону, а то по Дніпру…

Хмільна?

От туди, в Хмільну. Да.

Він там весь час був?

Він побув нєсколько год, ну потом вернувся сюда у село. Тут уже у селі вмер. В 33-м году, бо це їх розкулачували ще до 33-го року, а тут уже він в 33-м році вмер…

Ваші батьки були змушені вже йти до колгоспу…

Ну, конєшно змушені були йти, да.

Скажіть, який був урожай в той період? Була посуха чи неврожай? 

Врожай був. Я знаю, батько скосив жито, молотив його та вслід забирали. Приходили, обкладали податками…

Це вдома він молотив?

Вдома…

В колгоспі врожай був?

Мені 13 год було, я того… Конєшно, я… у школу як ходив, то ходили ми ж на поле полоть бур’яни по озимих культурах, по житу, по пшениці… то не знаю шо… А який там урожай був? Скільки там мені було год, я школярем тоді…

Ви в той період ходили в школу?

Ну да, 13 років…

Скажіть, а в школі давали щось їсти, коли почався голод?

У школі разів, я їв… там як, галушки такі якісь варили, де взяв директор цеї борошна, я не знаю, то їв разів 7-8 за все время.

А за “все время” – це за скільки, за рік?

Це я ходив… була двох класна школа, то я ходив туди до Тростянця у третій, четвертий, п’ятий, шостий і сьомий клас. Це за п’ять років.

Скажіть, Ви розказували за вилучення продуктів, що забирали все. У Вас забрали жито, так?

Да… вони обложили податком. Раз батько оддав, потом другий раз обложили- і другий раз оддав… А потом прийшли описали, оце всьо, хати. Описали з хати вигнали.

А батько ж був уже колгоспником, то хіба не було ніяких пільг, нічого такого не було?

Як батько був у колгоспі, то я говорю, це ше до колгоспу нашого було. А вже як колгоспниками були, то не було ні… сама хата, та той… Та вигнали нас із хати. Мабуть із місяць ми були у баби жили, а потом повернули нам ключа, то ми знов зайшли в свою хату.

А що у Вас забрали жито, а якісь речі, забрали щось таке?

Робили опис майна. Замість сплати податків, бо… грошей то немає, то робили опис майна. То забирали там, у матері то сорочку взяли, то ше шось так. 

Коли почали ходити і забирать продукти?

Ну бачте, точно сказать, я не Вам можу сказать, потому шо я вже як не єсть, мені тоді було 13 років. Знаю шо було, а в якому точно році, я не скажу.

А в які періоди: зимою, восени, чи коли?

Видно так вони десь було під осінь.

Ви щось ховали?

Нічого не сховали, бо не було коли ховать, його молотили, і все зразу забирали. Осталася в баби тільки дрібненька картошка, то в баби… покопали і там, та шо з свиням давать. То откопали її вже первий сніг і їли. То все, шо мали… то крапиви, то трави.

Не знаєте за такі випадки, що сусід на сусіда доносив за приховане зерно, Ви таке не знаєте?

Ви знаєте, то якби я був дорослим, то воно мені було б в голові, а так… 

Скажіть, хто ходив по хатах, забирав ці продукти, місцеві чи приїжджі? 

Ну представники.., а то місцеві 

В основному місцеві? Скільки чоловік їх ходило?

Ви знаєте що, не хочу я Вам шо казать про ці діла, бо їхні діти живуть…

Та я ж прізвищ не питаю, мені просто кількість, як це проходило. 

Та це було душ… мабуть з десяток було.

Скажіть, дозволяли збирати на колгоспному полі колоски?

Не дозволяли.

Поля охороняли?

Знаю, шо я пішов до дядька… та як скочив в провалля, та об’єжчик був, то конем не заїхав в провалля. Ганяли.

Чули про закон “про п’ять колосків”?

Нє, не знаю такого…

Скажіть, якісь цінні речі були в сім’ї? Не носили нічого в Канів, на Київ, не міняли?

Речей не було ніяких. Золото чи шо там таке у нас не було…

Не чули, щоб люди відносили це все?

Чув, шо були якісь торгсіни організовані і туди люди носили, но ми не носили, бо не було чого нести.

Коли почали люди помирати з голоду?

Помирати в основном вони начали десь так на, перед весною в 33-м году. …на вулиці можна було… Осьо… сусід жив, дід Іван, його жінка баба Марина, зять його Семен, дочка – це Семена уже дружина, це ж оця дочка Марійка годом старша була за мене, Галька була годом чи двома менша за мене, Ольга була і Володя була, був у їх, і баба прийомна така товста, помню, низенька, така товста баба, от. То остався живий тільки дід Семен. В його брат робив … у Черкасах там та забрав його туди, то він там спасся. А то всіх вивезли на гроби.

Скажіть, що Ваша родина в цей період їла? Що Ви їли? За картоплю Ви казали, а що ще Ви їли?

Крапиву їли.

Це вже дожили Ви до кропиви?

Да… їли листя, їли тоді з акації… листя сушили, терли.

Допомагали Вам родичі, сусіди?..

Куди там, хто тобі поможе. Ніхто нікому ні чим не помагав, бо, по моєму, ні в кого нічого не було. Ті, которі ходили та описували майно, то шо в тих може шо було, а так не було…

Голодували всі, так? А хто не голодував на селі, були такі, хто не голодував? Не знаєте за це?

Не знаю…

Як Ви думаєте, завдяки Ви, Ваша родина все ж таки залишилися живі? 

Завдяки чому, що Вас врятувало?

Я ходив ловив, це вже по весні, ловив сусликів.

Ходили в поле?

Да, в поле. Заливали їх водою. А потом кожки здирали – їх приймають ті кожки – кожку здавали, суслика можна їсти…

Де приймали ті кожки?

У Каневі, був прийомний пункт…

Скільки платили за це?

Ну кожка була десь копійок 40, як хороша той 50 давали… Пробували ловити кроти, кротів, але ж м ясо їх їсти не можна, а кожки тоже здавали туди, отоварювали там на муку… то шо на таке.

То можна було щось купить?

То оце їли оце цю муку, шо я оце купив за ці кожки, от і крапиву, ну такого підножний корм.

Скажіть, дуже багато людей мерло?

А потом уже жито поспіло та різали колоски та, ше не поспіло, а так шо вже лилося та різали колосків та натирали, м’яли його та варили таке, бурду всяку 

Затірку?

Затірку.

Скажіть, багато дітей осталося сиротами, Ви знаєте, куди вони дівались? 

Якийсь був організований.., як на дорозі, там в одній хаті, то садили туди сиріт. Аби одкудась їх вивозили тіх сиріт…

І місцевих забирали?

.. І наші місцеві там були, але шось не довго там були. Но вибором, не так шо підряд, а вибором.

Як же це вони їх вибирали?

Я не знаю це, я був… трохи дитина був.

Скажіть, а хоронили де їх? Померли хоронили.

Возили підводою на кладвище…

Я бачила, хрест там стоїть. А хто.

Я тоді чув так, шо Тихон Косяр возив, Тихон Косяр. Був тей шо підбирав мертвих та вивозив туди.

А не знаєте, платили щось?

Не в курсі дєла, не знаю.

То підводами возили?

Підводами, да.

І скидали в одну могилу?

Не знаю. Я за все время, даже мою похоронили бабушку, дєдушку і то всіх я ні разу там не був, бо я не можу туди дойти…

Скажіть, коли вже таке більш-менш полегшення було?

Так жито начало та колоски стали натирати, тай полегшення було.

Ви жили на цьому кутку, багато померло, так?

Ну ось дядько, де оце вмер, Михайло… Отам тепер дальші – дядько Арафей і його син Кость, той, Сергій, мій товариш і Іван. Сергій був старший годом за мене, Іван був меншин за мене… То можна з цього боку піти: Каледюк Василь, дядько…

Ви ходили в школу в сусіднє село, у Вашому класі до 33-го скільки було осіб?

Більше 20-ти, мабуть в класі було.

А після того?

А там не знаю… Не знаю, де вони… Це із… нас душ, навєрно, з шість, а то сусідські були і один год ходили отуто ходили Литвинецькі, чоловік шість.

Скажіть, а Ви не чули про випадки, що люди людей їли? Були у Вас в селі такі?

Були.

Розкажіть, будь ласка.

3 мого року хлопець… і тоже його звали Іван, він жив на тім кінці села од Трощина, його звуть (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Жили вони з сестрою, батько, мати їх покинули бо їх не було. Остались вони двоє. Цей запросив до себе ночувать, хлопчика сусідського, а потом на печі вночі зарізали із своєю сестрою. Мати ждала-ждала, не дождалася, туди, а він вже на печі лежить, зарізаний. Оце таке було.

Начали різать, людське м’ясо їсти? А потім куди їх діли?

Ну, мати забрала того хлопця, схоронили. А того ж (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) забрали в сільську раду ще й мені, мій батько якраз був… посильним і його туди привели. А потом мати каже, піди, (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), хай батько прийде пообідає. Я прийшов, а він там, той (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Ну, батько каже: то ти ж побудь, а я піду пообідаю. А я остався і секретар ради остався. А потом секретар сільради пішов і я остався з ним один на один. А він мене побачив, я хочу, каже, в туалет, ну, по тяжовому. Там коло сільради був такий льох завалений. Кажу, йди в льох туди, там… А за ним я наблюдаю, а я був міцніший за нього. А він, бачу, дивиться так шоб спроснуть, втекти…. я догнав його та там пхнув в спину, то він упав. Я його забрав тоді. А ножик, той шо він зарізав, лежав на грубі там зверху, коси кусочок, кусочок коси, обмотана тряпкою, там, де брать тряпкою обмотана. То я ножика того бачив.

То його забрали десь?

Та його забрали, але тоді пустили, бо там батьки приїхали. То він ше тут женився, той (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.).

І жив тут?

Жив був. Його дружина були, діти. Вернувся, забрав потом…

Місце запису: с. Грищенці, Канівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 24.06.2005 р.

Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна;

Респондент: Бутал Ніна Онопріївна, 1925 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Грищенці Канівського району Черкаської області.

Як Вас звати?

Мене? Ніна звуть… Мене зараз усі кажуть баба Ніна на мене…

А прізвище як по паспорту?

Бутал Ніна Онопріївна.

Якого року народження?

25-го, 25-го, оце, оце таке я можу сказать… А тоді оце у голод, то що ж я можу помнить, як я маленька була, невелика була і осталась я сиротою…

А де ж Ваші батьки?

А батьки… мати вмерла іще до голодовки…

А від чого померла?

Ну заболіла й вмерла ше до голодовки. Мені було 4 роки, я нічого не знаю, понімаєш?… А батька забрали… у якому році…32-му, щитай, да, 32-му…

А чого його забрали?

А оці ж совєти…

Не хотів іти до колгоспу?

Ні, батько, батько був… він не в колгоспі, в колгосп не вступав він, а в його була конячка і він, оце де оце лінія, де оце ви йдете, то лінія… строїли тоді лінію… ти не записуй цього…

Та кажіть…

То батько було їздить туди грабарувать, бо раньше кіньми, машинів не було… то кіньми… то батько там ото, вобшем, шо загадували, те й робили, в батька конячка була. А тоді вже як оцей колгосп організовувався, а батько не поступив у той колгосп…батько не поступив у колгосп…

Не хотів?

Да. І забрали… не тільки його тоді забирали, тоді забрали у нас ше… я не знаю кого… я не буду тобі казать, бо я вже, як я мала була, я тіх дядьків не знаю…

А забирали за те, що не хотіли йти до колгоспу.

Не йшли в колгосп, не йшли в колгосп… а… а вже як воно… чого воно… як вони забирали, я вже тобі не зможу доказать, бо це ж давня річ, я була мала… чого вони… а це ж тоді була розруха, понімаєш, така була… Оці колгоспи організовували і заставляли у колгосп іти, а… я не знаю як же шо батько тоже не, не йшов в колгосп і не тільки він, а їх багато було. І багато їх позабирали тоді.

Забрали куди його?

А куди його, Бог його зна… і з’їли… совєтська власть і з’їла.

Так і пропав?

Так десь, десь його везли, може ти, ну якщо не читала, то… як же це… ой, єсть же такий чи журнал, чи книжка такого “Голгофа”… Вобшем, їх везли безвісти, отих, которих забирали, такі, котрі, ну як тобі сказать… чи в колгосп вони не хотіли йти, чи не схотіли… чи там десь хтось робив може на такій роботі, чи то… і їх забирали, Бог їх зна, і з’їли. Куди їх діли… вобшем, я не знаю, де мого батька діли. Знаю, шо совєтська власть забрала, і з’їла, а я осталася вісім год… вісім год одна.

Скільки дітей було у Вас, Ви одна була в сім’ї?

А сестра… була в мене сестра одна, то вмерла в голодовку.

Якого року вона?

Я не знаю.

Менша, старша?

Не, старша. Старша, як я мала була. Я одна осталася.

І куди Вас, куди відправили?

А тоді організовувалися, ну вобшем, у… як сироти… тоді сироти були… ну, я оце зубів не оділа і погано балакаю. Ти розбираєш?

Розбираю, розбираю…

То тоді органі… у колгоспах, у селах робили, називали, зараз кажуть “інтернат”, так? То там єсть такі, шо з батьками… і всякі такі єсть, котрі п’яниці батьки… А тоді були сироти, пооставалось багато сиріт, бо в голодовку померли ці, батьки, а сироти пооставались ці діти. То було тоді, називалося “патернат”,.. патронат, понімаєш. Так само як оце зараз інтернат…

Я зрозуміла… А де ж він був? У селі?

У селі, у селі, да. У селі, бо не тільки з нашого села, наприклад були, а ще з кудова привозили. Ну, вобшем, я мала була, я знаю шо були діти…

То Ви весь час були у селі?

Усе время… У патронаті я була… Мене забрали, бо тоже ж, в мене батько, батька забрали, мати вмерла, сестра вмерла в голодовку. А я була з мачухою… ну це… це не інтересно, це таке. Ну, вобшем, я осталась сиротою. І забрали в патернат. То я в патернаті тім була, поки я і школу стала ходить у патернаті…

Школа місцева?

А школа оці де зараз ця школа, так, то там була хата така, казали “дякова хата”, то там школа була. Потім, аж там, на низу, де зараз магазин, там навпротів було тоже школа, давня-предавня ше… ше при царю вона була, ото там… і отут ще одна школа була… аж отутого, ну, тут нема вже хати цієї… де тут хата… проти Горозового… 

Три школи було в селі?

То в нас було такі хати… не школа так шоб, а назвали школа, да. Там, наприклад, первий клас учився, там – другий, третій вчився, бо не було ж де. О… то ми отак вчилися. То я ото в патернаті і в школу ходила і аж сім класів кончила я, сім класів. 

А що Ви там їли?

А в патернаті нам давали з колгоспу… вобшем, з колгоспу давали продукти там. Наприклад, оце… я така людина, чи там друга, чи третя, бере вона там тіх дітей, бо тоді порозбирали, як уже оцей патронат був, то в кого рідні були, бо ясля голоду, то даже… ти не записуй цього, бо це, це… таке шо ти його не розбереш, шо я тобі розкажу… то тоді забирали, вобшем ну як… і такі, котрі у кого і був, була мати там, то в патернат їх оддавали, бо не було чого їсти. Голод був, це був Голодомор називається. 

Це під час голоду?

Під час голоду. Оце тридцять два, тридцять три, даже чотири, можна сказать. Не тільки тридцять два. Можна посчитать: 31, 32, 33, 34 – оце скільки.

А чого воно це було, розкажіть.

Основний голод був 32-33…

Це найважчі…

Найважчі. Це у 33-му поголовно всі повмирали. Нас більше півсела вимерло людей.

Де їх ховали?

А ото ж там, де ото голодомор, де це хрест, моя дитино, стоїть, так там спеціально… ото там дехто тільки такий… а то спеціально таке місце шо там просто з голоду…

Велика там яма, братська могила, я так зрозуміла. Загальна могила, братська могила…

Не то шо братська, а оце викопали яму, оце вмерло і викопали яму… заховали. Якщо подужали люди, то викопали яму, а там такий льох є, де оце буде, де перший хрест такий великий, то то поставили хрест після того як оце ми стали требовать, так шо треба поставить якийсь хрест на голодомор. А то другий хрест там єсть малий, менший хрест… то там, я не знаю, там жінка… по-сусідські, вже її немає живої тоже, вона вмерла, то вона казала, шо там льох був, льох, то в той льох уже скидали. Там, каже 25 душ повкидали. Я не можу тобі сказать, правда воно чи ні, бо я його не бачила, бо це таке було. Це страшний був не голод…

Скажіть, хто ховав померлих?

Люди, люди ховали…

Сільські ховали?

Да, хто ше такий трохи міг як-небудь ходить…

Платили щось за поховання померлих?

Та хто його зна, я не знаю, шо їм платили, Бог його зна.

Чого був цей голод?

Чого був голод…

Неврожай був чи засуха?

Слухай мене, моя дитина, акурат ти хочеш все знать. Тоді було, називалося “розкуркулення”… Оце твій батько хазяїн, так. Хазяїн, він має землю, він має… там, обробляє. Зараз, бачиш, оце колгоспи були, то була обща земля була, а то в кожного хазяїна була земля і обробляли, а як оце воно… обробляли і мали свій хліб… і воно не то шо воно був неврожай, врожай то був, тільки шо оцей колгосп, як уже заснувався, а тоді вже я тобі не розкажу, бо це ж я мала була. Но там у мене багато було, ох як… шкода. В мене багато було із газет оціх во вирізок усяких про голодомор. То… були такі, наставлялися із чи з Канева, чи з кудова, чи я вже не знаю, ну з государства якось наставлялися, котрі їздили і забирали у людей оцей хліб, і шо там у людей було, все…

Ви пам’ятаєте про оте “забирання”?

Ну я не знаю, була ж дуже мала, я дуже мала була… і тоді діти не такі були розвиті, як оце зараз. Ми було вдома сидимо, ми не знаємо. Припоминається, припоминається трохи.

Чули Ви про випадки, коли заявляв сусід на сусіда?

Нє, ішли прямо, знали, це свої у нас, наприклад, у селі були свої такі комсомольці тоді були, потім партійці вже були. І вони ходили, там уже ж їм давали їм якісь, я не знаю… їм давали таку команду, чи як, шо вони ходили по хатах і забирали те зерно, котре десь трошки осталося, хто ісховав, це все забирають. Усе забирають. І де там може хто зховав, і те забирали.

Чим таке “забирання” мотивувалося?

Ой, моя дитина, їм же приказ такий був чи хвороба його зна. Це ж така власть була.

Вони заставляли людей, били чи що вони робили?

Не знаю я. Я усього не знаю. Не били, нічого. Ну… тоді ж така організація була видно, чи шо воно таке було. Це вже хотя й стара, но я не помню як там… їм указ був. Їх то не били, но вони просто указ давали, а ті йшли і грабили. Можна сказать грабили, грабили. Не то шо там, а… іде і оце зайшли, не вночі, так як оце зараз, а вдень ідуть і забирають шо не є. Корови забирали, в кого була корова, ну хазяйни ше ж тоді були такі трохи хазяйнували…. і овечки, і гуси, курі, і все на світі, а де вони, чи вони в колгосп його зносили, зводили і корови зводили в той колгосп і коні зводили. Бог його зна. Я б тоді розказала більше, но я ж тоже… я тобі кажу, скільки мені років тоді було, то я цього… знаю, шо розкуркулення називали, розкуркулення. Хазяїнів, у хазяїнів у кого було оце, усе забирали, усе забирали. І через це голод той зробився. Бо як би трішечки було шось у людини, то воно б може поділилося саме і комусь дало, а як забрали, оце тобі і все. Вобшем, у кого шо не було, все забирали.

Як померла Ваша сестра?

Моя сестра в голод тоже…

Опухла? Пухла була?

Не знаю я її. Ти знаєш, я не знаю, вона була, десь була у Яготині чи я не знаю, де вона була. Трошки там робила. Тоді вже як приїхала додому. Вобшем вона вийшла заміж…

Набагато старша вона була?

Набагато старша, я не знаю. Вона вже заміж була вийшла, то вона… я була сама менша, то я , я тобі не можу тобі сказать. Скільки їй років було, яка вона була, я її даже не припомню в лице яка вона була, то в мене там на фотографії вона єсть. Осталася в людей фотографія отуто по-сусідські були дівчата, то вона з ними була сфотографірована, то я попросила вже як ото ходили… було ходять по хатах та просять шо ми зробимо фотографію. Зараз то я знаю, як вони там роблять. То я її перефотографірувала. А так її не знаю. Оце не знаю ні батька, не знаю ні матері. У пам’яті не осталося, понімаєш. Я так прожила, шо в пам’яті нічого не осталося… Ти там не пиши…

Багато на селі людей голодувало?

А багато, як померлор багато, то багато і голодувало.

Хто не голодував?

А хто не голодував, я не знаю…

Ті партійці, що відбирали, голодували?

Вони повмирали вже давно. Бог його знає, я не знаю, я не знаю, дитино, шо я можу розказати про те, шо воно, як вижили.

Чим люди рятувались, взагалі?

Чим спасалися? Бог його знає, я не знаю… я знаю, шо я піду було до горбів осюди во, бо далеко ж тоді, бо я тобі кажу, шо тоді далеко не знали діти дороги, вирву гіллячку з вакації та сяду на порозі та тут цвіточки поїм та за тим і вижила. Не знаю, як мене Бог і оставив. Не знаю, як мене Бог оставив. В мене була мачуха, бо батько там… Тільки шо вони… зразу батька забрали, батько наче восени сюди перевіз мене, а… зімою це ж батька забрали, то ми остались з мачухою, то мачуха поїхала на родіну, бо вона десь кацапка була, чи я не знаю… Та поїхала туди душу спасать, отаке в нас було, а мене отаку покинула маленьку, покинула. То я, я тільки Бога благо дарю і Богові благо дарю, шо до сих пір він мене держить. Як я осталася жива, я не знаю, а то сем’ї вимирали, вимирали виключно сем’ї. Виключно сем’ї вимирали. А хто воно, знаєш, якби це вже мені було годів 15, то я б ше там розбирала шось отаке. А як мені, я малолетка була, я тобі не можу… Оце тільки в мене закарбувалось одне: стояла там же я, навєрно, на проваллі, чи де, стояла, як дядько й тітка несли, не знаю чи воно хлопець, чи воно дівчина, но я так як розказувала своїм бабам там, то то хлопець там такий був здоровий годів 12 може, а може отако, може 10 і дядько той несе отако за ноги, за ноги його отако несе. А він із-заду тьопається, тьопається вниз головою. І ше наче мені показалося, кров із носа чи шось отаке. І жінка та ішла і під руками, під рукою несла ряднинку. Тоді без трун ховали, не було ні трун, не було нічого. Так ото викопали яму, вкинули, і все. Оце тільки мене, в мене закарбувалось. А так я нічого не можу тобі розказати правди такої. Як воно було, шо воно там було, Бог його знає. Знаю тільки, шо оце ціх, оце посилали їх, так як порозказували, я не знаю, не можу тобі розказати цього… а так, як розказують, шо оце цих же комсомольців та партійців посилали і вони ходили і отаке робили, отаке робили. Забірали де шо в кого не було…

Місце запису: с. Білозір’я, Черкаський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 20.10.2005 р.

Хто записав: Ковтун Т. П.

Респондент: Чубенко Іван Миколайович, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Білозір’я Черкаського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

До кінця днів цього не забуду.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Да, який там неврожай, це ті катюгани все позабирали, все до крихітки, малий ще був та все помню, мама дуже плакали…

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали не в полі й городі, а в сараях, скрізь гади познаходили. Якісь чужі були і з ними наший голова артілі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього не помню, малий ще був.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали, мали якісь документи на збирання податків?

Документів не було ніяких, та й хто їх читав би. Мама неграмотною і померли.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

За непослушаніє дуже били. Дядько Степан,сусід наший, той довго не міг ходити. А тих хто дуже опирався вивозили в місто.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї вони не мали.

Як люди боронилися?

Мама й на коліна падали і за ноги хапали, і кричали. А як одбиваця як їх було четверо.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, та чи надовго його хватило, нас у мами троє.

Де можна було заховати продукти харчування?

Їжу можна було закопати на дворі тільки накрити сіном, бо свіжу землю розривали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирати продукти й худобу.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про це?

Да, чув. В нас цілу сім’ю так пустили в росход.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, бо за це наказували тих,хто охороняв поля.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля й коморі стерегли чужі, та ми рядом з городом то все, шо забирали все сходу вивозили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли приспічить, тоді і йдуть, та до всіх разне время.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили поки все не заберуть.

Коли почали помирати від голоду?

Найбільше помирало зимою.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сиріт забирали чи рідня, чи сусіди. Та були й такі яких і сліду й духу не знайдеш.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували в селі ті, хто ходив з чужинцями видирав з старців, як ми харчі. А ким вони були не скажу. Хоча староста наший з таким рилом ходив…

Хто зумів вижити?

Зуміли вижити кому Бог дарував життя.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Шо ти таке кажеш? Чим же ділитися?

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Добре було літом: юшка з кропиви така добра була.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Повню що кіт та собака були за радість, хоча мама казали, шо то дика кізка.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Можна було обміняти. Я оставався з братами, а мати ходили в город. Та як защастить,то й хлібця скуштуємо, якщо можна це так назвать.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Таких случаїв не помню. Тварин їли, а щоб людей-ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На шо сили хватало там і хоронили. А було таке – руками розриють і руками загребуть, лопата з рук падала.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часи радянської влади?

На мітингах поминають, а більше ніде не чув.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому селі є церква Московського патріархату.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

В селі про таке забули, а нашо це таке треба… Зараз є шо їсти.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Мабуть, же в школі вчать,бо ви ж прийшли до мене. Дітям своїм розказував, а внукам як зададуть в школі, то вони тоже розпитують.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Кого вважаю винним? Тільки кацапів з їхнім Сталіном.

Місце запису: с. Головківка, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 20.10.2005 р.

Хто записав: Будник Наталія.

Респондент: Кузик Марія Остапівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі  Головківка Чигиринського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Пам’ятаю про голод 1932-1933.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала весь урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Все у людей відбирала бригада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Доносити, бо й на нас донесли. Ми ховали зерно, шо в нас залишилось, виривали яму і туди вкидали. І тільки я з батьком заховали зерно, ввійшли до хати, як туз уже прийшли люди з колгоспу і давай розривати яму.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали, мали якісь документи на збирання податків?

Документів ніяких не було. Прийшли, забрали і пішли без слів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Арешти були. Бувало прийдеш на урок, а вчителів немає, кудись їх виселяли, а куди, то ніхто не знає.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

За зброю не знаю, вони не показували.

Як люди боронилися?

Люди не боронилися, бо не було чим.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Заховати не вдавалося нічого, знаходили геть усе.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я пам’ятаю Миколу Зінченка (Лейба).

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До хати приходило душ п’ять. Повиносять геть усе, нас виженуть на двір, хату замкнуть, щоб ми більше там не жили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти харчування ніде не можна було заховати, бо все переривали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим, хто пішов до колгоспу давали їсти.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все: полотно, скот, навіть, пригадую, забрали батькові інструменти (сокиру, молоток).

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про це?

Чула про цей закон. Він означав: скільки колосків, стільки років тюрми.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Колоски збирали тільки у колгосп, а додому не дозволялося.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля, комори охороняла охорона.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, а хто й не хотів. Але йшли всі, бо не було за шо жить.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Мій батько не хотів йти до колгоспу, але змушений був, бо відібрали все до нитки.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу не переховували, бо приїжджали групи по 5-6 чоловік і забирали всю худобу.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Приходили рано-вранці.

Скільки разів приходили до хати?

До нас приходили разів п’ять.

Коли почали помирати від голоду?

З голоду почали вмирати люди весною 1932, вмирали там, де їх застала смерть (на дорозі, в хаті).

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сироти вмирали з голоду. Але ставили опікунів над цими дітьми. Опікуни мали своїх дітей, їм було не до сиріт.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, що грабували,

Хто зумів вижити?

В нашій сім’ї вижили усі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Були такі люди, що допомагали, але їх було мало.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

З листя липи пекли оладки. Коли достигали вишні, ми їх перемішували з картоплею і їли. А коли пізніше трішки наїлися, то давили з картоплі крохмаль.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Не було за що купляти

Чи був голод у містах?

Був голод у місті

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нашому селі про людоїдство не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Кожний ховав своїх. Звичайно, допомагали одне одному відвозити на кладовище.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нікому не платив за поховання.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомо місце захоронення людей. На сільському кладовищі багато ховали і з інших сіл. Бувало знайдуть на дорозі незнайому людину і поховають. Як сил не було копати, то просто засипали землею, що видно було руки, ноги.

Чи поминають їх на Проводи, Зелені святки, Гробки?

Померлих під час голоду поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часи радянської влади?

Тепер поминають, а за часів радянської влади не поминали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В селі є церква православна.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені хрести померлим від голоду.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь зпас про голод, бо я розповідала і дітям і внукам про це.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

У загибелі багатьох людей вважаю винною в усьому владу.

Місце запису: с. Ризине, Звенигородського р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 16.07.2002 р.

Хто записав: Колпакова Т.

Респондент: Стеценко Галина Кирилівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ризине Звенигородського району Черкаської області.

Про голод згадувати завжди тяжко, хоча пройшло багато часу після тих злиденних днів, серце і зараз обливається кров’ю, згадуючи їх знову. Я не скажу тобі нічого нового про голод, бо у всіх регіонах нашої країни він проходив страшною лютою смертю дітей і дорослих. Я була з багатодітної сім’ї, таких на той час було багато, і нам і нашим батькам довелося пережити голодні дні 1946 р. Забирали всі і так малі запаси їжі. Їли ми траву, листя з дерев, ходили до лісу в пошуках хоч яких не будь ягід. Діти ходили як живі трупи, стирчали одні ребра, було таке, що ідеш, а на дорозі лежали люди і просто вмирали. В них не було сили піднятися, вони так і вмирали. Були випадки коли люди їли людей – страшно згадувати. Радійте і цініть теперішній час, і моліть Бога, щоб вам не довелося пережити таке. Любіть і бережіть один одного, бо життя – це найдорожче , що має людина.

Місце запису: с. Худяки, Черкаський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 18.09.2005 р.

Хто записав: Щекочіхіна Ірина Олександрівна.

Респондент: Харенко Катерина Григорівна, 1918 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Худяки Черкаського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Знаю, бо пережила.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Влада забирала до тла. Це робила місцева влада, бо Сталін сидів у кремлі і нічого не знав. А свої оставляли на раз попоїсти.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Наші мєсні, комнезами і забірали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ніхто не доносив, бо полудохлі були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

У нас у хаті був штаб. Не знаю про документи нічого. Ніхто ніяких документів не мав. За це не переживали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття не було, бо половина людей лежали, мерли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Наче не було. Для чого та зброя?

Як люди боронилися?

Ніяк, що сказали забрать те і забрали

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було, хто зумів. Свиняча картопля закопана при землі, то то були харчі. Була корова на двох. Була теляча шкура і варили холодець. Це ще добре харчувалися: робили вірьовки і давали за це борошно, із борошна робили затірку.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Всі худяцькі були, як звуть не знаю. Заглядали по кутках.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Двоє, троє, мужики.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопать у сіні. а вообще ніде, бо дуже шукали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ми були всі у колгоспі і ніхто їжі не давав.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі — одяг, рушники, худобу тощо?

Кому воно те треба. Брали хліб, картоплю і даже насіння кавуняче.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього? 

Украв 5 колосків і получив год 3.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого не давали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були сторожі для комори , старі діди. І худобу охраняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Пошти мало, а то організовували і забирали. А то землі виділяють і що тоді із нею робить самому.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, бо не давали нічого. Бо тільки хата, і тільки те що в дворі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу здавали, ніхто не переховував. Дід здав коня, борону, віз, весь регламент.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Круглосуточно. Більше вдень, що ноччу де найдуть.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли почали люди помирати від голоду?

У 1933 р. Весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Вмирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не було таких. Може начальство.

Хто зумів вижити?

Хто щось приховував, або сильніші.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Де ж були лишні продукти? Чим ти поможеш?

Які засоби вживали для виживання?

Шукали де що можна вимінять, паслися на болоті, їли калину.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали. Таких родичів не було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Цвіт з акації, листя з лободи, болотяні спичаки, гнилички.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Я не їла.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ми не вживали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна, тільки треба живому дійти.

Чи був голод у містах?

Там давали пайок. У комуні був гарний хліб, бо хто туди ходив до рідні, то угощали хлібом.

Чи знаєте Ви, що таке “Торгсін”?

Те, що міняли золото, або речі на хліб.

Скільки людей померло у селі ? Чи є такі відомості?

Не знаю. Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Відомі. Баба з’їла свою дитину, то і вона вмерла.

Хто і де хоронив людей померлих від голоду?

Хто як міг. Я свого діда хоронила з сестриним чоловіком. У Кучугурах вирили яму в коліно, та і все. Хоронили і на кладбищі.

Чи платили тим , хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На грібках.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Конєшно.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів Радянської влади?

Зараз да. А за часів Радянської влади у нас не було церкви.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Мабуть московський.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр. Зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Оце розповідаю. А що та молодь зна, як не пережила.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Держава.

Місце запису: с. Худяки, Черкаський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 20.09.2005;

Хто записав: Кононенко Уляна Федорівна;

Респондент: Кононенко Уляна Федорівна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Худяки Черкаського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Я трохи пам’ятаю голод 1932-33 років.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Причини голоду були різні: був неурожай, засуха (із розповіді батьків) і шкідливе керівництво державою.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали у людей хліб свої односельці із бідних, їх звали комнезамці, а ними керували хтось із району, області.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Про винагороди за доноси не чула.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів? 

Відбирали в людей збіжжа без документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Про покарання людей не чула.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ті, що відбирали хліб були без зброї.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди старались приховати трохи зерна, закопували, але боялись це робити.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо? 

Забирали не тільки продукти харчування, а й одяг в час розкуркулювання.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього? 

Про закон «п’ять колосків» не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирати в полі колосків не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли поля, комори сільські сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Частина бідніших людей ішли в колгосп добровільно, а ті хто мав худобу, вози, плуги і інше не хотіли, їм шкода було даром віддавати своє добро, та й люди не знали, яким буде життя в колгоспі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Агітували, щоб люди йшли в колгосп і залякували, що заберуть усе, виженуть з хати.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу не можливо було заховати не було куди.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Забирати приходили вдень, бувало і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Помирати з голоду люди почали весною, коли всі запаси харчів вичерпались.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сиротам і так дітям допомагали харчуванням. В школі був організований «табір». Там нам варили їсти один раз в день.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували в селі ті, хто зумів зберегти трохи якогось зерна, мав корову.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

У виживані від голоду люди допомагали один одному сусіди, родичі, ділились крихтами хліба. Як тільки достигли перші колоски жита на городі їх зрізували, сушили і вимолочували зерна, щоб спекти якийсь хліб. Такого зерна нам принесли і наші родичі.

Які засоби вживали для виживання?

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

В їжу споживали всі рослини, які можна їсти: свеклу, лободу і інші бур’яни, коріння очерету рогозу, листя з різних дерев.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

В їжу вживали: диких птахів, їжаків, ящірок, жаб, все що можна було впіймати.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Купувати нічого люди не могли, бо не було грошей. Міняти старались останній одяг, взуття і продукти харчування.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Про померлих в селі відомості є.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Про людоїдство в селі чуток не було.

Хто і де хоронив людей померлих від голоду?

Хоронили померлих від голоду на сільському кладовищі (цвинтарі).

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

За поховання нікому не платили, хоронили безплатно сусіди, родичі, знайомі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Померлих з голоду в селі поминають на Проводи так, як і усіх померших.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів Радянської владі?

В церкві теж поминають померлих із голоду. За радянської влади в селі церкви не було і не поминали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому селі на кладовищі стоїть пам’ятник всім померлим від голоду. Наші односельці завжди приносять панахиду на меморіал і згадують всіх померлих.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр. Зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Сучасна молодь знає про голодомор, але цікавляться мало, не вірять, що таке могло бути.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винними у загибелі людей винні тодішні керівники держави.

Місце запису: с. Думанці, Черкаський р-н., Черкаська обл.

Дата запису:  26.09.2005 р.

Хто записав: Андреєв Петро Борисович;.

Респондент: Іващенко Євдокія Петрівна, 1928 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Думанці Черкаського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Да.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай був, но все забирали на податки.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Була складена комісія, ходили із залізними палицями, обшукували кругом у дворі, хаті, огороді.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Доноси були, а винагород не помнить.

Як  це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Комісія, яка відбирала, давала мандати на обиск.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було все: арешти, побиття, висилання.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Комісія мали наган, погрожували, даже сували в рот.

Як люди боронилися?

Ховались в лісі і по ярах.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна, знаходили, було те, що за це били.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Звали їх комісарами.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили чоловіки 4-5.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не можна.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим, хто пішов до колгоспу, давали їсти і менше трусили за їжу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали лише продукти.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

За п’ять зрізаних колосків давали 5 років за гратами і за п’ять буряків також.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були охоронці.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Змушували, збирали збори і держали цілу ніч. Не написав заяву, залишають на ще одну ніч до тих пір, поки не напишеш заяву.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ті, що були бідними, хотіли, а інші були змушені.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не переховували її, шо усіх тварин відводили, корову можна було залишати.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В основному ходили вечером.

Скільки разів приходили до хати?

Доки щось не найдуть.

Коли почали помирати від голоду?

В основному березень-квітень.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Здавали в дитячі будинки.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, шо збирали в людей зерно і ті, в кого була корова.

Хто зумів вижити?

Хто їздив на заробітки в Росію.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися, но мало, бо не було чим ділитись.

Які засоби вживали до виживання?

Різні, їли все, що могли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Да, як могли ділились.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лобода, рябіна.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Липа, жолуді.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Коли здихала худоба, її вивозили в яму, її доставали звідти і їли. Було, що вмирали діти і їх також їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В місті можна було щось виміняти, но не купити, бо не було за шо. 

Чи був голод у містах?

Був голод у місті, але було легше, бо на фабриках видавали пайки.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Копали общі ями і закидали.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ніхто їм не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

На Проводи поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Якщо хтось є із рідних, то поминають. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є і відноситься до Московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.