Місце запису: с. Радника, Поліський р-н., Київська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Кравченко Ірина Віталіївна.

Респондент: Шевченко (Котенко) Єфросинія Карпівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Почапинці Лисянського району Черкаської області.

Я родом із села Почапинці Черкаської області Лисянського району, на даний час проживаю в селі Радника Поліського району Київської області. Голод я пам’ятаю добре, цього не можна забути, хоча часу спливло багато. Із причин голоду неврожай чи засуху не назву, бо вродив тоді врожай, може щось і замокло, але врожай зібрали. Потім його забрали свої ж односельчани, бо на той час створювались колгоспи і комуни. Витрушували все, що можна було забрати, в усіх нишпорках вишукували. Чи були в них документи не знаю, хіба тоді до них було. Були й такі, що й писати, і читати не вміли. Покарання були. В пам’яті часто спливає поле, де діти збирали колоски, та їх за це вбивали. Як люди могли боронитися? Сил не було по світу ходити. Мені було 8 років, я не знаю чи давали їжу тим, хто вступали до колгоспу, але знаю те, що силоміць відбирали худобу, все, що можна взяти з продуктів харчування… Від голоду померла моя мама Мотрона і батько Карпо. На той час зайвий рот нікому не був потрібний, але ж таки чужі дід з бабою взяли мене. 

Важко було зиму перезимувати, а по зимі ми збирали й мерзлу картоплю, шукали корінці, гнізда птахів, рвали різну траву (бурячки, щавель, лободу, верес), листя липи, берези, дерли кору, яку перетирали і пекли такі пироги. Люди мерли дуже взимку і навесні. Навесні, коли з’являлися ягоди, проростала не зібрана восени цибуля, картопля, квасоля, то люди наїдалися і вимирали від того, що наїлися. Цього не розказати словами і не передати нічим того, що відчували люди в ті часи. Спочатку померлих звозили і скидали в яму, а пізніше – просто лежали на вулиці. Де йшов, там упав і вмер. В селі в нас голодували всі, помочі не було не від кого. Хто йшов в колгосп, то в тих, напевне, було що їсти і корова була. Але й тоді брат брату не давав би. Випадків людоїдства не було, але й птахів, котів, собак виловлювали і їли.

Як тільки почали забирати всю їжу, то батько забрав в мене золоті сережки і повіз в місто міняти на хліб, виміняв, але по дорозі відібрали. Так і приїхав ні з чим. У нашому селі багато людей померло, але скільки не знаю. Я щодня дякую Богу за те, що зараз маю, що їсти, але ті страшні часи не забути. В селі нашому є пам’ятники померлих від голоду. Не лише пам’ятники увіковічнюють ті дати, скільки вже учнів збирали дані і записували, скільки передач було. Але все це згадують останні 10 років, а раніше мовчали. Я завжди розповідала дітям, онукам про те, через що пройшла, бо голод 32-33 років не забудеш. А з 1942-49 років я була в Німеччині. Там тоже було не солодко. Не дай Бог нікому, ні одному поколінню пережите те, що пережили старі люди. Хто винен ніхто не знав тоді і не знає зараз. Думки різні…

Місце запису: м. Бориспіль, Бориспільський р-н., Київська обл.

Дата запису: 1-3.11.2005 р.

Хто записав: Гойда Тетяна Миколаївна.

Респондент: Гомон Віра Ільківна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Бориспіль Бориспільського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, пам’ятаю. Але він так і длився. Вже і на желєзій дорозі робила, пайку давали 300 гр. хліба і 150 на дитину, і так аж до 47-го року. А цей голод вже був дуже страшний. Дитина коли просить їсти, то саме найстрашніше.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Сталін зробив голодовку.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Комсомольці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Вигрібали все, і печі розвалювали, все забирали. Ні квасольки, ні сухарика ні насіння ніякого. Особливо важко було взимку, а вже весною їли кропиву лободу (дві, три картоплини подрібнювали, розмішували з водою і цим заправляли варену траву. Акація це за щастя було. І ще знаю, що налисники пекли з сушеної акації.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нічого не можна було приховати, все вигрібали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Комсомольці.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили групами

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Люди ішли до колгоспу і робили, бо на трудодні давали щось.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не пам’ятаю.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

За колоски об’їзчики на конях ганяли, били.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Мабуть, охоронялися. Були ж об’їзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто там хотів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не пам’ятаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень ходили, і ночью.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали помирати від голоду?

Ще з зими. Умирали на дорогах діти, дорослі, їх збирали і складали як сельодку, підбирали підводою. Брат був пухлий, а Надя сестричка худа, висохла. Брат Мітя і Надя померли з голоду і мама померла.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю. Мене забрав мамин брат, він був бездітний. А батько був у командирові у Ташкенті, тому і вижив. 

Хто не голодував у селі і чому?

Були такі, що не голодували, Ті, що забирали у людей усе.

Хто зумів вижити?

Не скажу даже.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не допомагати. Виживали самі.

Які засоби вживали до виживання?

Кропиву, лободу, акацію їли. Рано на весні сосон очки пускали молоді пагонки, їх чистили і їли. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кропиву, лободу, акацію їли. Рано на весні сосон очки пускали молоді пагонки, їх чистили і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ані кота, ані собаки, ані миші, нічого не побачиш, Ловили все що попало, на кострі жарили і їли. Людське м’ясо їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ні, не знаю.

Чи був голод у містах?

Ні, не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

На базарі продавали м’ясо. Батькова нова дружина купила м’ясо на базарі і чуть не вмерла. Бо то було людське м’ясо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Звозили і скидали до ям на кладовищі. Хто їх хова?

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладовище, туди звозили.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Не знаю.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Давно живу в Борисполі, з 56-го року. Тут церкви були зруйновані.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

На поминальні дні, вже тут у Борисполі поминаю. Поминають усі

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановляють, хто як може.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знають, треба щоб знали.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада винна.

Місце запису: с. Любимівка, Михайлівський р-н., Дніпропетровська обл.

Дата запису: 02.09.2009 р.

Хто записав: Ведмедовська Божена.

Респондент: Півненко Одарка Яківна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Малі Канівці Чорнобаївського району Черкаської області.

Як Голодомор доторкнувся саме до Вашої сім’ї?

Знаєш, мені дуже важко згадувати те жахіття, що бачили мої очі. Незважаючи на те, що на кінець Голодомору мені було всього 8 років, проте, моя пам’ять все ж таки досі бентежить мене деякими побаченими мною випадками. Дещо мені розказувала моя мама, Царство їй Небесне! І зараз, у моменти спогадів, не можу витримати, не заплакавши… Як зараз пам’ятаю, як в сім’ї було все: благополуччя, родинне тепло, мир, спокій – і як в один момент все обірвалося, мов бісер на нитці… Помню, як ще малою, побачила смерті старшого брата Іванка та наймолодшої сестрички Олі… Обоє вони померли від нестачі їжі. їхні животи розпухли, мов кулі і ніженьки мов спичечки тягнулися за тулубом. Матір плакала так гірко, що тієї її звичної іскорки у очах і сліду не було. Там же, у Малих Канівцях ми втратили і батька… Яке горе, доню!.. Не дай Боже вам, милі мої, побачити, яке ж це лихо! Після смерті спочатку сестрички та братика, а потім і мого любого батечка, матір не знала, що робити далі. І лише через деякий час вирішила, що для того, щоб зберегти хоч моє життя, її останньої дитини, потрібно тікати кудись ближче до промислових міст, де є хоч якесь сподівання на якусь їжу. Одного дня мама схватила мене за руку та повела геть з дому. Я зовсім не помню, як ми йшли… Та назву села, де був наш новий дім також не вдається згадати. А що ж узяти? Мале ж було ще. Проте, там було дещо краще. Саме там для нас і закінчився Голодомор. Хоча у пам’яті посідають всі ті події, що були у Малих Канівцях. Люди їли все – їжаків, горобців, ворон та все що потрапляло під руку та якось могло відтягти хвилини смерті. Та найгіршим було канібальство… Господи! Лишенько! Люди їли один одного. Наші ж сусіди з’їли свою меншу доньку. Зварили її у горшиках як м’ясо якоїсь тварини… Милостивий Боже, як можна робити таке?! Люди були очумілі, в їхніх очах не було нічого, вони абсолютно нічого не розуміли… Це жах! Господи, не дай Боже вам таку долю! А тільки щастя і благополуччя! Нехай Господь береже вас от всього поганого!

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Андрунь Марфа Пилипівна, 1914 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Шукайвода Христинівського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я, дітки, всьо  пам’ятаю, тільки я його не перекажу.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Той рік уже урожай уродив, тільки пізніше, а перед тим не було. Був урожай, но всьо позабирали; колективізація була, всьо витрясали і забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Гонили в колективізацію, всьо витрясали, забирали. А хто це робив? А я знаю? Був тут один шукайводський…, ще  гірший як у Христинівці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було. Не знаю, не скажу.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Нічого не знаю. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Доганяли цих людей на цепку, били нагайками, ложили на бочки, били їх, було арештовували, було…

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ходили без оружія.

Як люди боронилися?

Всього було, доцінька, боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, замастювали, ховали в жолобах коло корови, в хлівах закопували, в хатах замастювали, всюди… в землі закопували. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були у них залізні шпіки, штовхали в землі, людей заганяли в штандари, по 12 душ у штандарах було.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Зо три,  зо штири, коли й п’ять… не знаю, я вже позабувалася їх фамілії: ну,  цей був, Мурзак,  якась була Катерина.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

А за це вже зерно давали, всьо давали з колгоспу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Дрантя забирали, всьо забирали, худобу забирали ті, що  ходили. 

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

П’ять колосків –  і судити.  У 30 колгосп заснувався. Від людей чула. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли зерно, овочі дозволяли. З колгоспних полів не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Свої люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Зразу змушували.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

А тоді вже, як знали, що в колгоспі, так всі йшли в колгосп, бо в колгоспі було добре… тяжко робили, “бо в колгоспі було добре”… Податки платили. 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не ховали, не ховали люди.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом і ноччю, і ввечері. 

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю, не скажу.

Коли почали помирати від голоду?

З 33-го, четвертого, літом,  весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Нікуди, так ті дітки й пропадали.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що обдирали, ті й були. 

Хто зумів вижити?

Не скажу, вижили.   

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так, хто мав совість, допомагав, а хто не мав совісті, не допомагав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Які родичі? Такі самі. Тоді, дитинко, не було родичів, нікого, бо всі були голодні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бур’ян їли, траву, либоду, гнилі бураки,  по полі мерзлу бараболю збирали, пекли пампушки, хто шо бачив.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Очерет рвали, сушили коріння, мололи. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Собаки їли люди, людей їли, птахів зловити не могли, всі не могли ходити. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Хто мав за що, то піде стаканчик пшона купить, шматок хліба. Міняти не знаю. 

Чи був голод у містах?

У Христинівці був тоже голод, ну, менший, не такий як у селі. За другі міста не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Може, знала, то й забула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не можу сказати.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Голодні були. Червонка – жінка, вона голодна була, робила тоже, була дитина, не мала за що, дитина померла, казали, чи вона її живу з’їла.  Мати свою дитину з’їла. І тут була Їлина, тоже свою дитину з’їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто саме ховав? На кладбіщі,  могилу не кожному, кидали там… було десь дуже 12, чи може й більше, чи 30.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Вони самі собі платили, людей обирали й платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладбіщі є братська могила.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Мабуть, як є ще ті живі, чиї повмирали, то пам’ятають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Батюшка молиться, одчитує служби. А як уже закрили церкви, то не молилися. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є в селі, Київського патріархату, людей мало, немає кому ходити. 

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Є хрест. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Нічого і ніхто мене не питають. Дітям своїм розказую.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винне, мабуть, керівне начальство.

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Дмитрук Катерина Пантелеймонівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Шукайвода Христинівського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я всю жизнь була в Шукайводі. Помню добре. Голодна була, холодна. В родині була я одна з мамою, була ще єдна дівчинка, то з голоду пропала в два роки. В 33-му померла.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Люди здихали. Була засуха. Вже як 1933 рік, то все такого восени вже добре уродило: і хліб гарний, і картошка. А тоді як це була весна, голодна, то з голоду падали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Були такі, що ходили по хатах, не то шо крали, а просто забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю. 

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Нічого не показували, просто забирали всьо геть. Як в банці насипана пшениця була, то висипали. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не били, нічого і як приходили, ніхто нічого не казав. Просто була комісія така від сільської ради. Нікого не били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, нє. 

Як люди боронилися?

Нічого. Усьо,  голими руками. увійшла в хату: “Так, шо  у вас тут є?”. “Нічого нема”, –  мама каже… Ввони тоді вже дивляться по горшках, по баняках, по каструлях, в кого шо. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Та й шо?  Одна жінка, сусідка Андрунь, та й в нас було бур’ян сіяли, точили насіння. А батько там робив і приніс бур’яну. У нас жорна були, а ми змололи, а вони ввійшли (з дітьми п’ятеро).  Мама і їй дала трошки того бур’яну, щоб якусь пампушку спекла.  А вона каже: “Я колись віддам”.  А хтось може й бачив. У неї така клуня стояла і вона в тій клуні закопала два мішки пшениці…І хтось чи бачив, шо  і доказали. Бачим, іде до неї комісія, душ із шість… Вони в ту клуню, лопатою по всій тій клуні і найшли ту яму, відкопали і забрали ті мішки. То вона так стояла плакала: “Дайте мені дві пригоршні, хоч зварити суп…” Не дали нічого, забрали й пішли. Тоді єдне на другого не дивилось.  А шо ви думаєте. наверно, вони брали, ділилися і їли. Вона, член комісії і сама здохла під тином з голоду.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не помню. Мурзак –  чоловік був, була Наська – жінка і Самарський. І єдна комісія,  там друга комісія. По три, по штири. Сільські.

Де можна було заховати продукти харчування?

Копали ями в коморах у хлівах. Де хто бачив.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Аякже. Тоді трудодні писали і давали на трудодні їжу, а як робили на полі, то були котли варили. Давали хто робив, а додому не давали. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Нє, нє – тільки продукти.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Не чула. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як уже колгосп заснувався хороший, то тоді ми ходили збирати, як пройде машина. Гонили, гонили, але всьо равно збирали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не помню, свої їздили.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Добровільно.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Хто не хотів, той не йшов. Репресій не застосовувалось. Як ішли в колгосп, то самі вели добросовісно: у кого коняка, у кого обріз, у кого корова, теля…

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Реманент ніхто не ховав, добровільно самі вели. 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Удень. 

Скільки разів приходили до хати?

Раз. А як хто доказав, то прийшли откопали, забрали та й пішли. 

Коли почали помирати від голоду?

Ну, як це голодовка 33-го з весни до осені.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Забирала держава. Покотило Марійка і її сестра Варка. Тут була хата і їх туди забрали і інших. Колгосп варив їсти їм, щоб вони жили.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю таких.

Хто зумів вижити?

Де в кого була корова, то не голодували. Хто хазяї були, то не голодували. Ці зуміли вижити. Тітка рідна, чоловік  її і п’ятеро хлопців, як дуби, виздихали. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Тоді ніхто нікому не допомагав.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Либоду, бурачиння,  буракове насіння.  Тоді ягід не було. Тоді хазяїн за кожну штучку платив гроші: яблука, груша, слива.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Пішла до ставка стірати, якось сіла і 3 пуловиці. Бо я їх  половила, принесла. Прийшла мама з бураків, а я кажу: “Мамо,  сьогодні вже добра либода, бо зажарена, бо я половиці вкинула. Люди їли собаки, коти. Осьо Вера, на ню  кицька видумали,  кицьку вбила…

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Був базар, но  ми не ходили. А люди ходили. Якась хустина, хустка, яка спідниця, якась жменя лишилась пашні; косили попід хати і міняли.

Чи був голод у містах?

Не чула.

Що таке “Торгсін”?

Не чула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ой, багато, ой, багато. Дуже багато, здорова підвода, коні, а не бики і гарба, і жінка їздовий попід хати їздить і збирає, хто вже вмер. А якщо ви ще дихаєте, вона вас у гарбу ложить і повезла на цвинтар закопати. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У Щурів дитина вмерла чи здохла. Мати поклала і  їла: шматками різала, зварила і з’їла. На другий день зварила і з’їла. Живих нє.  Людей живих не помню, щоб хто їв. 

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Хто їм платив, трудодні писали. Як згадаю, як цього Тихона: “Що я, – каже, – ще раз за тобою буду їхати”.  Вкинула в гарбу і тоді стала десь забирати ше когось, а він з тей гарби рачки в бур’ян і вижив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Зробили у нас: позвозили у нас де яка кістка валялася і зробили дуже велику могилу Голодомору.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминає батюшка.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Люди на Проводи туди йдуть, там столи стоять і хто шо бачить –  кладе. Мені мама показувала, де тітка захована…

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

До церкви ходю. Церква українська, не дуже давно відкрилась.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Вони не вірять. Я кажу, що мама зварили либоду, а на другий день бурачиння та й кажуть до мене: “Мабуть, будемо, доню, либоду варити, бо либода жирніша”.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

А я знаю? Голодовка, не було чого їсти. Не давали, не відки не присилали нічого. Забирали, а куди везли не знаю. В комору забирали. Брали, висипали: квасоля, крупа, продукти, нічого з комори не давали.

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Проник Марфа Гордіївна. 1923 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Шукайвода Христинівського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

В родині було п’ятеро дітей. Помер брат, батько помер.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Помню, ми на печі були, так печка в баби, ми повилазили, дивились, а вони по горшках, геть і квасольку витрушують, под чистую всьо.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було так, но я тоді ще не чула. 

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Які документи? Вони чоловіків репресірували, а баби шо їм?!

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Нє, та й що, як вони зайшли, а деякі в масках, наші видно, шоб не пізнали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Всьо у них було. Отакі во залізяки і оружиє у них було. 

Як люди боронилися?

Люди деякі тікали з села, деякі люди були такі, шо з ними.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нє, де ж ми її сховаємо? Нема, забрали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По скільки? Так, чоловік 5-6. Були й сільські, ну, вони вже повмирали, й чужі були.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хто вмів.  Якісь і підвали, і погріби,  але всьо равно…

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Одяг – нє,  та як то, нашо їм, їм їдло тільки.  А от нагадала я… за Безпалька:  мама моя пішла зимою у сільраду, шоб яку там справку,… а він був головою сільради і з мами  того кожуха здер, шо  в колгосп не йшла.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чула. Було ж так.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як підеш, то на всі боки, і догнав на коні і нагайкою.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Наші, колгоспні, сільські: Безпалько, Чумак. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Були воли, корова, то забирали туди: в колгосп заставляли, нічого не давали, грабіж та й всьо.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Забирали… Прийшли, забрали корову й воли, ну, які вони там бички, але дід запрягав в ярмо та й скородив город.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли захтять.

Скільки разів приходили до хати?

Прийшли –  забрали, шо є,  їм тра один раз.

Коли почали помирати від голоду?

В 33-му.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

А шо? В державу не забирали, падали ті діти.

Хто не голодував у селі і чому?

Були, начальники були багатші.     

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Усякі, которі там рідніші, то дітей позабирали… то там трохи лучче було.

Які засоби вживали до виживання?

І шліхту варили, і бур’ян, в общім, чим могли, тим спасалися.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли листя, бурачиння,  А це вже як колоски почалися, то це вже празник, уже назбираємо ті колосочки, хоч і б’ють, але рачки лізем, шукаєм.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Та й за шо. 

Чи був голод у містах?

Конечно, що там лучче: осьо  радгосп.

Що таке “Торгсін”?

Не знаю таке. 

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Там братська могила, тако поскидали в яму…

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Червонка  їли дитину, Каті Гердихи баба з’їла дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Яка яма пуста.

Могили не виривали?

Нє…  На яру погріб був, так  вони всеньку цю вулицю звезли… багатенько їздило їх.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Нє…Вони до ями його привезли, а він, Боже, живий. Їздили по куткам та й собирали та й в яму.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Як проводи, то приходять ті люди, шо  путями йдуть.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Мабуть, згадують, свічки ставлять. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Я не йду, дівчатка, тако рідко коли, мені ж далеко.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

І хрест є зараз.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ой, Боже,  як вам сказати… Начальство, хто ж винен, кожен хотів багатіти, забирав, згонив у колгосп: тягали і коні, і корови, і всьо.  Це Безпалько таке робив, головою сільради був.

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Ксендзук Надія Артемівна. 1919 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаського області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дитиночка моя… Як батько спух,  помер. Семеро дітей і батько, і мати. Осталися від того я і мама. Я не знаю, як до весни… починався Голодомор з 1932 р., ну,  ще в нас ніхто не вмер в 32, а в 33-му до весни всі повмирали… Мама пішла на колгосп, а я пішла в Христинівку, хто шо кусочок дав мені, то я так там… в соломі так і ночувала…Не  могла я до пам’яти дойти. Два братики було Кость і Федір –  близнючки, то самі менші померли, ну,  й дівчатка, штири дівчинки Гафійка, Хросинка, Маричка,  Ганя. Батько звали Артем.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Боже ж мій милостивий… Я зараз все розкажу. В 28 году началась колективізація і здавали коні. У мого батька була коняка,..  коняку, воза борони. податки. Боже, і податки, з города, яйця, м’ясо, всьо ж оддавали, позику…

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

В 28 году всьо  поздавали. Отут був тік, називали його красний тік. Туди звозили хліб і молотили.  Лавка стоїть, коні запряжені… забирали той хліб, клали на підводи із музикою проводжали в Христинівку. А дальше на станцію відправляли, а тоді забирали…

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ніхто ні на кого не доносив, не докладали, бо велике горе було, це було страшно дивитись, всі були пухлі.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А як же, це сільрада була. Боже спасі, приказ був від начальства, шоб  під мітьолку.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ночію  приходила комісія, шоб  іти до сільради і там будеш одвічати чи виконаєш… та й визвали мою тітку Явдоху і мою маму. А я Івана Золотаря батько Іваном звався та й каже: “Бери  її за барки чи вона виконає поставки…” Аа відки все забрали… А моя мама: “Діти  пухнуть”. Взяли в ці шандари обох (печі такі) нє,  не арештували, посиділи та й випустили.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, нічого не було. пристрої ходили, такі палиці довгі залізні і стукали, де ями можна найти з хлібом. 

Як люди боронилися?

Як хто шо мав шось у пазусі якусь жменю, то тоже витрясали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

А шо ж ховали, ховали. Хто зумів сховати, то ше якось вижив на тому кулішу. А хто не зумів нічого сховати, то з льоху бараболі забирали і бураки –  все забирали. Це дуже велике горе було.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Даже і п’ять і шість душ, і десять.  За це я не помню… свої ходили. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Боже мій. А одяг забирали, хто був такий, бо в нас було семеро дітей… плоха одяг.  Тоже держав вівці, то так для себе була необходімість, а хто був багатий трохи… Інка, винеси той одяг… такі піджаки, кожухи забирали і тут на торгах продавали, були такі люди, шо й купляли, свої сільські купляли.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Хто зловиться, то в тюрму садили, а той даже вбивали. Знаю, я всьо в газетах читала такі випадки. А в нашому селі тоже всього було. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Боже спаси, не дозволяли. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сільські, свої сільські люди… отак було… не було чим топити та й йдуть за машиною… а вони чо  були дужчі. Бо вони там жили, робили, підбирали корма… ніс на плечах солому, а він підійшов, запалив на плечах.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

 були добровільно йшли. осьо Маруся чумачка, її батько, її мати… їхній брат в МГБ був та й сказав до матері: “Боронь Боже, подайте перші заяву, та ви тоді будете без голоду. – Та вони подали заяву. – А якщо люди не будуть забирати, то боронь Боже вас забирати, хай та заява там лежить, якщо відберете, то пропащі”.  То вони пішли добровільно, заяви не відбирали і до них не заходили. То люди пухнуть з голоду, а вони мають хліб і держали корову і мали молоко.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Загоняли в колгосп. Боже, ходили тут, тучами ходили. Мій батько… не пішли в колгосп, тому що дуже вірили в релігію, в Бога, розписуватись не хтів, бо це, казав, шо  я розпишусь не туди де треба; буду так ходити та й мама ходила і я трохи ходила даже… Боже, за репресії, то геть І я ті кістки бачила. Я, мої діти в, Норільські, на сєвєрі.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І дньом,  і ноччю.

Скільки разів приходили до хати?

Даже геть по п’ять раз можуть зайти. Боже, я не можу представити, як це робилося, так було страшно.

Коли почали помирати від голоду?

З 32-го року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ходили діти красти, а їх кидали даже геть знаю за Христинівку, то шось із десятеро, то їх кинули, не знаю, чи то їх із десятеро там було… Не шкода було, ніхто нікого не жалів, взяли та й вкинули.

Хто зумів вижити?

Я ж вам розказувала, шо… їхній син служив в Москві, був в НКВД, то він приїхав додому, сказав: “Будете  в колгоспі, боронь Боже, забирати заяви з колгоспу”  То були такі…

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

 Я знаю, шо  В нашому селі ніхто нікому не помагав.

Які засоби вживали до виживання?

Вийшло бідне надвір, нажало споришу, кропиви.

А зимою?

Помирали, масово помирали… у мене осьо семеро душ. Я знаю, шо  я захотіла їсти, то поставила води в горщечку, посолила сіллю, так напилась і на тому кінець. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ой, не знаю… я це помню весною, а тоді я пішла в Христинівку, а мама пішла в Радгосп та й там тарілочку супу давали і 200 г хліба… А хто крав… то їх сторожі полювали, та ту жінку вбили, а ця Горпина втекла.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Да. я не знаю за це. Христинівка жила, бо мені діти винесуть кусочок сахара, тоді легше було в городах жити.

Чи був голод у містах?

А пайка давали. А дід Пантелей був у Москві, то він додому ще й посилки посилав: насушить батони, запакує.  Москва жила тоді добре.

Що таке “Торгсін”?

Може, я й помніла, то я й забула.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ось Марусі Чумачки штири душі.  Яким остався, а то всі померли; Тетяна, а то всі повмирали з голоду; Івана Золотаря батьки померли, а він остався. у Бабанів, то всі лишилися, бо вони були в колгоспі та й тарілку супу принесуть, за цим вижили, пухлі ходили на роботу.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Те я чула із села, оцеї Каті Жерди баба та й вона це їла і Червонка покійна. Баба Гирда, то свої їла… померлих. А дід цей, з Орадівки, то розказував, шо дві жінки застали їх, шо  вона варила свого сина. Як їх застали, то завели до сільради і там їм дали уколи. Сказали: “ми дамо вам уколи і вам буде лучче”. І їм дали уколи і вони повмирали. Оце ше й так було… дуже страшно було. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Усю через город баба Тереся жила, Це вона сама активістка. Нє,  у яму, один кагат, оце скільки сьогодні заберуть –  один кагат риють і закопали…  баба Тереся… ще живого діда Тихона завезла.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

А тарілку супа варили і кусочок хліба давали.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

А в нас геть і пам’ятник стоїть цим померлим. Баба Васька писала, і моїх братиків, і сестер. Дуже написали багато, шось  до 300.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

 Да. Мати, батько, два брати, сестра померли.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не ходю. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

 Осьо розказую, та вона не вірить. 

А Ви прожили життя, як Ви  думаєте, хто винен,  що так багато загинуло людей?

Як вам сказати, хто це винний. Я знаю Кагановича, він на Київську область (ми тоді були Київської  області)  був уполномочений. Від Сталіна був приказ:  здай хліб, например:  20 центнерів сьогодні, він каже на завтра 30 центнерів здавати. Та й ходили та й відбирали у людей цей хліб. Оце таке було.

Ну, а що вони казали, куди вони його забирали, з якою метою?

А шоб люди зморились.

Ну, Ви казали, що у вас теж немає їсти, тоже голодні?

А шо вони не бачили? А шо вони не знають?

Ну, а що ж вони казали, це податок чи що?

 А заготовку здати.

 А хто їм казав такі плани заготовки?

 Сталін, Каганович, Молотов і там був і Риков якийсь…

Ну, Ви ж були в колгоспі, Ви ж робили? тож ваше було, батько робив, то ж зароблене було?

Він не на трудодні, він свого поля, тоді ще своє поле було, та їх зганяли в колгосп, та й він узяв три снопи… тут стояла молотарка, працювали, везли в Христинівку під прапором, ше й під музику.

 Щось може ще пам’ятаєте, щось розкажете, щоб залишилось воно в архіві?

Воно залишилося мені добре, вся сім’я вмерла, я зосталась сама.

Місце запису: с. Шукайвода, Христинівський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 05.07.2005 р.

Хто записав: Добринська В. П., Вовк Н. І., Школенко К. В., Валюк В. І., Кузьменко Г. І.

Респондент: Шекір Варвара Григорівна, 1921 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Ладижинка Ладижинського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Мені було 13 років. Добре пам’ятаю. Шо я розкажу? Їсти не було шо.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

І від того, шо забирали, і не врожай був. Всяка погода була.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я чула таке, а не знаю, хто на кого доносив. Чи платили? Не знаю, не чула такого. 

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Нічого вони не показували, ми їх знали, та й нашо нам їхні документи.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ніхто нічого не оспарював… Я не знаю за шо батька вбили, замотали в рядно…  не помню, в якому році.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Каміннями вбивали…

Як люди боронилися?

Так, може, балачки були. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали, хто міг. А хто де міг, у нас його не було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Нічим, вони так просто заглядали. Була така бригада, комнезами їх називали.  Заходили й дивилися. Сільські вони були, не при должності… но вбивали, батька мого вбили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І два, і три, коли скільки.

Де можна було заховати продукти харчування?

 А хто де міг.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Людям варили, хто робив. А як хто, примєром я, дома були, мама получать 200 г муки і зварять ввечері.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Може у кого забирали, а в нас не було шо брати.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

А, ну всі.  Я тоже закрадалась і збирала, закрадалась, шоб хоч суп якийсь зварить. Скільки хочете судили. Я не пам’ятаю, але було врем’я, шо  за це судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не розрішали, гоняв об’єзчик кругом, вкрадалися.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не знаю, ну, канєчно, сільські, а хто ж охороняв.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Я не знаю. Може, кого заганяли, а ми йшли добровільно.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Куди заховаєш. 

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Тільки дньом.

Скільки разів приходили до хати?

Скільки хотіла, і ноччю можуть зайти коли-небудь, як на кого якась заява.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Я не пам’ятаю, шоб забирали дітей в інтернат. Хто їх забирав, то не знаю. Де хто старший, то оставався. 

Хто не голодував у селі і чому?

Таких мало людей бувало, але були.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Такого я не знаю та й в рідних не було нічого. 

Які засоби вживали до виживання?

Отак з города: шо на городі вродить, а то козу держали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

… та й в рідних не було нічого.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Як мерзла бараболя оставалася з осени, то терлий й пекли пампушки.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ні, не їли. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Нічого не продавали, нічого не міняли.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Ні,  не знаю. 

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

 Ой, нє, не  вижили…. Дуже багато дітей у родичів померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були.  Все розкажу. Як я вийшла заміж, то чоловік розказував, що його там одна жінка… хтіла зарізати, закликала, то це я чула й знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали, звозили під водами, а ше  якийсь не кончився чоловік чи жінка, чи дитина, тож такі, шо були дуженькі… однако буду за тобою їхати. Кинули, довезли до кладбища, та й, може, ше  він не кончився, живого кинули.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

А хто його знає. Навєрно, платили… Де хто помирає. 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

 Я знаю, що могила Голодомору у нас осьо против города.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

 Усьо це ми зараз робимо.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадають. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ну, а як же. У в мене немає внуків.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Государство, начальство, а хто ж винні. А вони не бачили? (Що нема нічого). Як вони там візьмуть якої квасолі відро чи пів відра, то це вони будуть казати, може, собі забирали?!

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 28.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович.

Респондент: Юхимович Антоніна Карпівна, 1918 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Хто ходив забирати продукти і речі?

Комсомольці, молодь.

Як це робили?

Прийшли і галушки на столі стоять… підійшли, згорнули із стола і лізуть в скриню…

Чи доносили сусід на сусіда?

У нас не було такого на кутку, а в людей було…

Чи карали людей, які не віддавали продукти?

Висилали їх, кудись висилали.

Чи можна було щось заховати?

То шо ж заховаєш? То найдуть, найдуть.  Як скрізь ходили і шпичками, шукали. Не можна було заховати. Де хто ховав, але не можна було сховати. Але це всьо…ті,  пішли в колгосп, навіть ті люди, що мали хати під жестю, то їх не розкуркулювали і в них не брали такі податки. А тато не пішли в колгосп, вони були в гуртку, в якому люди разом обробляли поле, то з таких людей брали більші податки, як з тих, що пішли в колгосп.

А люди якось боронилися?

Ніхто не боронився. Як боронитися? Давав цей самий Бланченко, писали список і давали муку, кукурудзяну муку чи якесь пшоно там в магазині… та й та сусідка каже: “Пішли, Явдохо, бо дасть муку по 3 кг на хату”.

Як часто давали?

Коли привезуть. Чи раз в місяць, чи дві неділі. В нас в хаті лишили горщик пшениці на кутю. То цей Горджа ( Колісник Іван) прийшов та й забрав, цю пшеницю. здівалися дуже,  дуже здівалися.

Чи чули про “закон про п’ять колосків”?

Боже мій! Не можна було підняти колоска, квіточку скрутиш з колосків, то за цю квіточку будуть сидити. У нас в колгоспі “Червоний колос” в 35 чи 37 році такий врожай був, то нам голова дав по 7 кг і 800 грам на трудодень, а в колгоспі “Червоний колос”  Мазуренко дав по 8 кг, то їх репресували в 37 році, обох репресіровали, шо  дали людям хліба на трудодень.  Дарка Царучка дала по три чи по два кілі пшениці, то осталась не репресована.

Чи заставляли людей йти в колгосп?

Як були в людей хати під бляхою, сталлю, на Люцерці, то казали: “Не підеш, то заберем”.  То пішли в колгосп, та й осталася хата.

Коли почали люди помирати з голоду?

А в цих годах. В 32 році.

Як залишалися сироти чи опікувалась ними держава?

Опікувалася. Наш батько мав чотирьох. Хоч не хоч – май чотирьох. Якщо померли родичі, а в них залишилися діти, то в кого немає чотирьох дітей –  бери. Поле в них є (в дітей).  Мусиш його обробляти.  Повинен був посіяти, зібрати постаратися на дітей. Поручали дітей комусь з родичів чи друзів. А в нашій сім’ї були Червоноси,  їх батьки померли, то вони були в нас. Виросли і родалися.

Як рятувалися?

Лобода була, акація цвіла їли. В ставку виривали коріння регози, мили, сушили, робили муку.  Збирали бараболю в полі, не в нас, в Клиновій.

Народ помирав, цілі сім’ї вимирали.

Їли груші дички. Шо ж тоді дуже було?

Чи можна було щось купити або поміняти в Умані?

 А за шо?  Не було за шо?

Чи чули про “Торгсін”?

Хто був багатий… Тут  були куркулі, але вони повтікали.

Скільки людей померло в селі?

В нас мало. Текуча і Городниця, і Фурманка багато повмирало. В нас тітка рідна була в Текучі і дядько був фельдшером і було сім душ дітей, то тільки осталося двоє, а то всі вимерли.

Чи було людоїдство в селі?

Було. Випадки.

Де хоронили людей?

А на кладбищі.  Бланченко спасав. Де візьме який центнер, то по списку роздав людям…

До якого патріархату належить наша церква?

Православна.

Чи розповідали ви про 32-33 рр.  дітям,  внукам, сусідам?

Та й скажи молодим, то сміються, не вірять.

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 13.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович.

Респондент: Довгань Ганна Власівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Розкажіть про причини голоду 1932-33 рр.?

Первого мая нема ні бурачиння, ні лободи, нічого немає. Ходили збирати, що бачили: кропиву, що появилася, жалку їли. Жаби ми не їли, я гидувалася. З дуба отего, мох їли, коріння з регози їли.  Оце ми їли. Бурачиння їли.  Йшла я на роботу, то мама води налиє і спече пампушку з лободи. Воно, вибачте, що скажу, ну, точно як коров’ячий кізяк. То я вийшла на поле, та й загарбала, а сама ходжу голодна, цілий день, тоді йдемо додому з Серафиною, йде Яшка і каже: “Дівчата, принесіть в хату води, бо не можу”. Я не спухла. Мама була дуже спухла. А тато вмерли. Вилізли на піч вночі, заснули і не прокинулися. Всьо, вони вже старі були, 82 годи. А я ще мала була. Тако, що могла, ходила, робила.

Які були причини голоду? Неврожай, посуха, податки чи забирали все?

Нє. Врожай був.

І 32-й, і 33-й рік?

Був. Забирали. Забирали, не давали.  Ходила колосочки жати. Піду вночі, наріжу, висушили і є крупи.

А закон про п’ять колосків ви чули?

Чула, а чом не чула? Кіло пшениці –  та й год тюрми.  Чула…  Ми ходили вночі. То що зробиш. Ну, нічого не можна було купити і нема за що. За що ж я куплю? Ні гроші, ні хліба, нічо. Одна лиш вода і лобода.

А хто ходив забирати у людей?

Я не помню. Я була ще мала. Я помню, що в нас був голова. Фамілія його Мельник. У нас було тлумачок муки. Прийшов він брати. Я як влізла в ту муку, почала лупити руками, я не дала йому тої муки. Не дала, но, може, було з відро, трошки більше. Не дала я йому тої муки. Забирали, що бачили. Забирали все. Десь там було трошки якогось ячменю, там сховали. Прийшли, забрали. Десь закопали були. Забрали. Оце таке було. Дуже тяжко.

А що робили з тими, хто не віддавав свої продукти?

Забирали.

А ті, що пішли в колгосп, їм давали якісь продукти?

Нічо не давали. А забирали все. І одяг забирали. В нас такі були гарні рядна. І рядна забрали. Ходили і прямо бригадами, забирали.

Чи дозволяли людям підзбирувати на полі після того, як зібрали урожай?

Нічого не дозволяли. Хто де вкрався, нишком назбирав, як виїхав голова колгоспу, з мішком забрав і всьо.

Хто стеріг поля, комори?

Були сторожі.

Чи хотіли люди йти в колгосп?

Не дуже хотіли. наші батьки не пішли в колгосп. А щоб були пішли, то було б луче.  Вони вже були старі, які вже робити не могли.

А де переховували худобу?

А до других хазяїв водили.

Хто ходив забирати?

Бригади ходили, серед них були і старшокласники, більші діти. Наші, сільські. В нашого тата було дев’ять десятин поля, то наложили одну поставку –  віддали, пройшло дві неділі –  знов наложили. Віддали. Пройшло дві неділі –  наложили третю поставку. Віддали. Всьо. Вже не було шо віддавати. Та й вже.

А коли люди почали з голоду помирати?

В 1931, 1932 і 47 вмирали. Знаю в Єви в старого Політа лежав на подвір’ї, на горбі дядько, молодий такий, і він вже не міг ні встати, нічого.  Кричить до Єви: “ Єво! Єво, дай бурачка, дай бурачка, нехай я кину в рот, хоть чуть похрупати”.  І так він там і помер.

То була Ладижинський чоловік?

Нє.  Дядько фурманський. А скільки живих яму кидали… Ще дихає. Забрали. Кинули в яму, загорнули та й кончено.

Що робили з сиротами?

Я не знаю, я була мала.

Кому вдалося вижити?

І ми вижили, мама вижила. Так… лободу їли, а тоді бурачки появилися і так і вижили. Лиш я була дуже жовта чи то від тої Лободи, лиш я була як тою хиною змазана.

Чи помагали люди одне одному продуктами?

Ніхто нічого не помагав. Як хто мав яку жменьку, то заколотить тої лободи, яке воно було.

Що їли з диких тварин, птахів, плазунів?

Я не знаю. Ми його не їли. Ми їли з дуба кору і коріння з регози. І лободу, і бурачиння.  Як бурачки молоденькі появилися, вже бурачки стали проривати і їсти.

Чи можна було щось купити в місті чи поміняти?

Нічо не можна було купити. Бо не було за шо. Саша мій пішов в 47-му році на базар. Тут був базар в парку, великий базар. Купив мисочку м’яса. Це м’ясо тільки з людини, бо воно біле біле таке в пятнах. Вони прийшли додому. Помастили постоли, якісь кожані, а те вилили.  Купили буханочку хліба, така біла. Розрізали, а там всередині клоча, лиш обмастяне тістом і 50 рублів віддали. Оце таке було.

А в Умані?

Не знаю, ми не ходили в Умані. Тоді ніхто не їздив. Пішки ходили (27км).

Що таке «Торгсін»?

Не знаю.

А скільки людей померло в селі?

Багато померло…

Чи відомі все в селі Ладижинці випадки людоїдства?

Знаю, на нашому кутку жінка. Дитину свою з’їла. Дівчинку. Вбила її. Голову ошмалила в печі і дівчинку з’їла. А тоді, як умирала, то не могла вмерти.  В мене, каже, є гріх великий. Я з’їла свою дитину. Ще довго вона після голоду прожила. Ще були дівчата в неї. Три дівчинки. Вже голоду не було. Це вона саму першу дівчинку з’їла.

Де хоронили людей, що померли?

Ями викопували, на цвинтара не відвозили. Де попало. І під лісом, і на яру. Скрізь.

Чи поминають в церкві тих, що померли час голоду? 

Напевно, поминають.

А до якого патріархату відноситься наша церква?

Не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає. Де вони є?

Кого ви вважаєте винним у голоді?

Не знаю. Якби це був один або двоє…