Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: невідомо.

Респондент: Страйкова Марія Стефанівна, р.н. не вказано.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Верхня Голубівка Сіверськодонецького району Луганської області.

В сім’ї було сім чоловік – четверо нас, дядьків син та батьки.

Голодували здорово, їли все, що могли знайти, навіть тітка впіймала їжака в полі, ми його обпалили в грубі і їли. Їли собак, з’їли коня, коли він уже здох. Варили баланду з буряка та їли.

Топили хмизом, соломою, гноєм. Після голодовки вся сім’я вижила, не помер ніхто. А з сусідів померли дуже багато, і мої однолітки, і старі люди, мерли всі.

Зима того року була дуже люта, тому під снігом нічого не можна було знайти. Сугроби були вищі від деяких хат, то деякі замерзали в тих занесених хатах, бо відкопувати не було кому і не було сил.

Місце запису: с. Брусівка, Євсузький р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Iгнатенко Галина Павлівна, 19.01.1926 р. н.

В роки Голодомору проживала у селі Брусівка Євсузького району (Біловодського) Луганської області.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Батьки працювали у колгоспі.

Старша сестра Лідія Іванівна (1928), брат Іван Іванович (1927), брат Василь Павлович.

Помер брат Вася. Обидва брати лежали при смерті.

Мати десь взяла яйце, ним годувала сина. Жоден із хлопчиків сам не міг їсти, тому мати годувала, ложкою впускала в рот яйце. Не знаю, чому Ваню першого стали годувати, поки йому впускала яйце, повернулася щоб годувати Васю, а він уже мертвий.

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років?

Мені було 7 років. Найбільше мене вразила смерть Васі, бо це було на моїх очах. Коли мати, повернувшись до Васі зрозуміла, що він мертвий, не плакала, не тужила. Забрала нас із сестрою з печі, повела па город, там шукала та рвала лопуцьки, годувала нас, їла сама.

Ніколи не забуду мертве тіло брата в хаті та Копитона Свенка, який із штирем у руці нишпоре по хаті, потім колупає ним стіни та знаходити захований мамою стакан квасолі. Це останнє, що можна було в нас забрати. Пам’ятаю, як мати нам на піч кидала шпичики (верхівки молодого очерету), пам’ятаю якими солодкими та добрими були, а «жир», який мати збирала після дощу, як нас радував.

Що чули від інших людей про голод 30-х років?

Знаю, що документів, які засвідчують смертність 1932-1933рр., а для Брусівки і 1934р. немає. Та з розповідей знаю, що вимирали сім’ями. Знаю, що активістами були жителі села: Свинко, Копиток, Марченко Христя Афанасіївна. Знаю, що на території села було два патронати у яких жили діти померлих від голоду батьків. Серед цих дітей і був Баиченко Іван Єлисейович. Активісти знайшли заховані і димоході мішечки із квасолею, а він таки залишився живим.

Вкажіть свідчення про знайомих Вам людей, які пережили голод і дожили до наших днів (ПІБ, телефони та адреси).

Пономарьова Меланія Федорівна, вул. Леніна (1924р.н.).

Мішина Раїса Панасівна, вул. Садова (1924р.н.).

Дяченко Марія Василівна, що проживає у селі по вул. Леніна (1922р.н.).

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

Ні, не знаю.

Місце запису: с. Житлівка, Кремінський р-ну, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Дмитрович В.М.

Респондент: Фірсова Марія Андріївна, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Житлівка Кремінського району Луганської області.

Сім’я була: 5 дітей та батько і мати, троє братів і дві сестри. Жили бідно, бо батько загинув на лісосикові. Їсти було мало: то оладки з лободи, то буряк варений, хліба майже не бачили.

У батька були коні, воли та теличка, але коней і волів забрали, а теличку оставили та їсти було нічого і її продали за корзину буряків, що хоч трошки поїсти.

Марія маленька ходила по Житлівці і просила їсти, були і добрі люди, то інколи і годували, а Марія не розуміла що кожного дня ходила майже до одної і тої господині, яка пожаліла зголоднілу дівчинку і не могла відмовити, тож і давала їй поїсти. Один з братів помер в голодовку в 1933 році, другий теж перед війною, два старші брати загинули на війні. Зосталися дві сестри, які живуть по сей день в Житлівці.

Місце запису: с. Нижня Дуванка, Сватівський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 17 березня 2008 року.

Ким записано: Тишакова Вікторія Вікторівна.

Респондент: Тишакова Марія Володимирівна, р. н. не вказано.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Конешно пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Забирала урожай влада, ще й налогами давили.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були агенти, партейці, які ходили, узнавали, в кого що є, і забирали все. Десь у пічі стояв горщик, і той забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього я не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Шукали по кожних кутках, били і забирали. Ні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешт?

У нашого роду виселення не було, а побиття було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я не бачила. Бити-били, а зброї я не бачила.

Як люди боронилися?

Як там люди могли боронитись? Підкорялись їм.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, гарантію даю, ні. Вони лазили скрізь.

Хто і як шукав ховані продукти? Як їх звали?

Більшовицькі агенти. Прізвищ не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило саме менше по 3-5 чоловік, групами ходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали. У полі варили затірку, чи галушки, і ото там поїдять, так хоч живі остануться.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все імущество.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Як діти йдуть колоски збирать, кого спіймають, того лупили батогами. Дорослих штрафували, засуджували.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Колгоспні комори – сторож, а поля – об’їжчик.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Конешно, ні. Ішли добровільно тільки ті, кому нічого було їсти, в кого нічого не було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Хоч вони не змушували, так вони ж забирали все, і людям нічого не оставалось, як іти в колгоспи.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та…! Як куска хліба ніде не заховаєш, а то худобу!

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

З самого утра і до пізньої ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не помню точно, скільки, але не раз.

Коли почали умирати люди з голоду?

Це таке: коли кому прийшло.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Дітей забирали в приют.

Хто не голодував у селі і чому?

Той, хто грабував, той і не голодував.

Хто зумів вижити?

Я не знаю.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Де там помогати! Крали один в одного – до чого голод довів!

Які засоби вживали до виживання?

Хто шо найде: яку бур’янину. Тим і виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А які ж у нас родичі? Всі померли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всі трави, ягоди – шо було їстівне, шо находили те і їли.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Більше бересток, бувало, шулуху с проса мололи і коржі пекли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Диких тварин ми й не бачили.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

За шо купити? Ми не бачили ні грошей, ні магазинів.

Чи був голод у містах?

В місті робітники були на пайку, тим і не голодували.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ніхто їх не ховав. Підбирали їх на вози і вивозили в ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Хто там платив?! Нічим було.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки і Зелені свята?

А хто їх знає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Хто своїх пом’яне, той і поставе свічечку в церкві.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

При мені церква була, але її розорили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ми й не бачили, де їх ховали. Ніхто ніде й одного хреста не поставив.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Повинна знати. Конешно розповідала і розповідаю.

Кого Ви вважаєте виним у загибелі багатьох людей?

Владу більшовиків.

Чи Ви знаєте, що таке Торгсін?

Не знаю.

Місце запису: с. Житлівка, Кремінський р-ну, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Кельнацька З.М.

Респондент: Семиволос Григорій Семенович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Житлівка Кремінського району Луганської області.

Жили в Житлівці на вулиці Озерній. Хата була під соломою з піччю і лежанкою. Батьки жили з дітьми з 4 чоловік з сім’єю батька. Всього було 9 чоловік. В роки, коли було скрутно з харчами через те, що була засуха, а худобу позабирали, зерно забирали часто бандити, а то й староста з красноармійцями. Забирали теплу одежу: кожухи, валянки, зерно і насіння. Забирали коней, волів.

В муку мати добавляла висівки, або перетерту в ступі лободу. Осінню сушили фрукти і ягоди, їх використовували для немоть, ще й варили з гілочок вишні, яблуні з бур’яном.

Коли остались без худоби, батько поїхав на роботу на шахту, жили і вижили на пайках 300 гр. на чоловіка, наши воля государства. Дівчата шили людям одежу, бо була (не забрали) швейна машина (весь час її ховали). Пам’ятаю, був малим, а сестри мене скрізь брали з собою, щоб мені дали або хліба кусочок, або сахарьку.

Місце запису: с. Калмиківка, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Тищенко Тетяна Іванівна, вчитель.

Респондент: Пасішник Анастасія Федорівна, 22.08.1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Калмиківка Міловського району Луганської області.

Мені було восім год, як був голод, то було страшне время. Сестра моя з 1921 року і ми разом з нею ходили за 8 кілометрів, в полі біля села Зеликівка були гарашки, ми ходили їх збирати і чогось там люди дуже голодали і були такі слабі. Помню, такі «козаки», хороші мужики просять у нас хлібця трохи хоч, «А де він у нас?» ми кажемо дядьку, «Рвіть гарашки, зварити, і буде їжа». А один нахилився вирвати та й не встав уже – помер. Страх був у нас такий і жаль душить. Їли листя з берестка, кропову рвали, на горі, помню, як пройде дощ, біжимо туди, казали, що земля жирує, шось появлялося на землі такі паростки чи хто зна то що, зараз такого немає. Ми його собирали, варили, оно таке слизьке скільки не вари – однаково, і їли. Якщо був качан – товкли, варили. І була корова, пили молоко, того і вижили. Мінять не було чого у людей і забирати нічого було, голод був скрізь страшенний.

Наша сім’я не пожалкувала, що пішли у колгосп. Як став урожай, давали зерничко тоді вже набагато легше було. А вобщє голод був і в селі і в городі, купувать не було чого і за що брати. Брат мій ходив на скотомогильник, там зариті коні, шо померли од хвороби якоїсь, вже не помню. От він одріже трохи. А тут власті гонять геть людей, щоб не виривали не похворалися, а хлопці одійдуть трохи, заховаються та впєть одривають. Знаю, хто конину не їв, були слабкі, пухли і мерли, а ми було діти посідаємо і ждемо поки звариться. Варила мати довго-довго, щоб не захворать, як згадаю, – не дай Бог.

Родичі хоронили своїх кой як, не було вдягачки, як слід. Ну в нас не було людоїдства, а в других селах казали було. Поминають, конєшно, хто кого помне, згадуємо. Церкви в селі немає, пам’ятних хрестів по Голодомору тоже нема, а розказувать про це не хочу – не згадував би, бо великий страх був.

Місце запису: с. Невське, Кремінський р-н., Луганська обл..
Дата запису: невідомо.
Хто записав:  бібліотекар Шевченко Н.В.
Респондент: Малишко Марія Григорівна, 01.07.1920 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Невське Кремінського району Луганської області.

Я, Малишко Л. Г., проживала в Луганській обл Кремінського р-ну. У нас була родина з 8 чоловік. В ті роки був неврожай, голод, багато вимерло людей. В тому ж числі, якщо і родило щось, все забирали, а люди жили як могли, навіть пухли від голоду. Не вважаю геноцидом.

Місце запису: с. Невське, Кремінський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Шевченко Н.В.

Респондент: Куслива Марія Севостьянівна, 01.07.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Невське Кремінського району Луганської області.

Я, Куслива М.С. У нас була мати, дідусь і 2 дітей. Було дуже важко, був великий неврожай, виживали як могли, що було з худоби все забирали до колгоспу. А ми їли ягоди, гарбузи, макуху. Я вважаю що це був геноцид.

Місце запису: с. Великоцьк, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Павленко Любов Миколаївна.

Респондент: Красненко Іван Семенович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Великоцьк Міловського району Луганської області.

Мені було в 1933 році 7 років, я майже не пам’ятаю, пам’ятаю тільки, що їли все, що насобирали. Траву, какииш. Ще пам’ятаю, що від голоду померли двоє сусідів.

Місце запису: невідомо

Дата запису: невідомо

Ким записано: невідомо

Респондент: Коротенко Клавдія Тихонівна 17.03.1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Житлівці Кремінського району Луганської області.

У голод мені було 8 років, але хоч і мала була, а на городі поралася і у хаті матері допомагала. Мати робила на фермі і іноді приносила додому у карманах жилетки жменьку якихось зерняток. А прийти до мами на ферму і щоб вона хлюпнула у кружку молока – дуже боялися, бо заарештують за крадіжку. Молоко кудись здавали, а корів постепенно вирізали чи кудись тоже поздавали, не знаю.

Увечері мама нам варила іноді затірку з мучиці, яку сами товкли, якщо назбираєш колосків. Дітей хоч і ганяли, та іноді відвертались, щоб діти могли схватити щось.