Місце запису: с. Дмитрушки, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 25.09.2005 р.

Хто записав: Скрипник Надія Дмитрівна, Гергун Ірина Володимирівна.

Респондент: Сисовська Марія Яківна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Дмитрушки Уманського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був Голодомору 1932-1933 роках?

Пам’ятаю, бо він торкнувся і мене.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Тут можна сказати, що і засуха, і влада все забирала.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це робили, так звані, комнези.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Точно про це ніхто , крім доносчиків, не знає, але люди здогадувались, що були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Хто тоді мав право питати про документи? Зайшли в двір, обшукали, що знайшли, те і забирали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Були і покарання, і побиття, все було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали нагани.

Як люди боронилися?

Про яку оборону може йти мова? Знайшли, забрали, а ти й не пискни, бо ще й по зубах получит.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не знаю як хто, а ми вчотирьох вчепилися в клумак кукурудзи – нас порозкидали. Ми не віддаємо, тримаємо мішок, то він махнув рукою, та й пішов.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали представники від комнезів. Заглядали скрізь, де тільки можна, навіть горщики товкли.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До нас приходило три душі. Один із них сільський. Казали Гомля, а чи прізвисько, чи прізвище, я не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми нічого не ховали, бо не було що. А люди ховали і в ямах, якщо мало продуктів, то в піч, в штандари.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали якусь юшку, щоб заманути інших.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Не знаю яку людей, а в нас забрав навіть ножа. Мати наздогнала їх на вулиці і забрала, хоч і отримала ляпаса.

Що таке закон про “п’ять” колосків? Чи чули Ви про нього?

П’ять колосків-п ‘ять років тюрми.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли. Були сторожі, які охороняли поля. Якщо зловлять, то наб’ють і все заберуть.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля – не знаю, а комори сільські активісти.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Добровільно в колгоспи йшли бідні люди, які нічого не мали. Всіх інших старались залякати.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Кого заставляли, а хто й сам пішов, бо давали тарілку баланди.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ще там поросят уночі душили, а корову де було сховати ? Бо й сіяли і волочили коровами.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

По-всякому було. Було, що й серед ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Частенько. Іноді за день – по три рази.

Коли почали люди помирати з голоду?

Та в 32 році і почали голодувати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Яка там опіка від держави? Родичі допомагали як могли. Дали в майдані солоної тюльки, а воно тоді напилося води, та й до ранку і померло.

Хто не голодував у селі і чому?

Голодували всі. Можливо ті, що ходили забирати, то собі щось і приховували.

Хто зумів вижити?

Виживав той, хто старався їсти, що попадало під руку із їстивного.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Чим там було ділитися? А в кого було щось, то боявся, щоб не забрали останнє.

Які засоби вживали до виживання?

Обривали бруньки з липи, послін рвали і їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

В нас такої рідні не було, голодували всі.

Що споживали в їжу з рослин , ягід, коріння?

Їли лободу молоденьку, цвіт акації білої.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Вишневе листя, бруньки.

Яких диких тварин, птахів ,плазунів вживали в їжу?

Пам’ятаю, як ішли у майдану, то збирали равликів, а там пекли і їли.

Чи можна було щось купити в місті, виміняти?

Не пам’ятаю, чи купити можна було, але не було грошей, та й виміняти не було за що.

Чи був голод у містах?

Я думаю, що бідняки були і в місті, вони теж голодували.

Чи знаєте Ви, що таке “Торсінг”?

“Торсінг” – це банк, бо про це говорив батько.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато. Точно не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Казали, що в селі був чоловік, який їв людей. А чи справді, то я не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Яку сім’ї був хто дужий, то сам хоронив, було й в себе на городі. А то їздили гарбою, на яку скидали померлих, а тоді відвозили на цвинтар.

Чи платили тим, хто займався похованням мертвих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення від голоду?

Відомо, на цвинтарі, там і хрест тепер є.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Обов’язково, особливо на Гробки.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів Радянської влади?

Тепер поминають померлих від голоду в церкві, а за Радянської влади про це ніхто не говорив.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква в селі є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

На цвинтарі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.,зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Онуки розпитували про голод 1932-33 років, то розповідала, як там пам ’ятаю, бо треба, щоб про таке горе знали всі.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна і Кагановича.

Місце запису: с. Дмитрушки, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 06.10.2005 р.

Хто записав: Стозуб Ольга Петрівна.

Респондент: Подолянець Григорій Федорович, 1914 р. н.; Подолянець Онися Григорівна, 1913 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживали в селі Дмитрушки Уманського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був Голодомор у 1932-1933 роках?

Ми вважаємо, що хто пережив цей Голодомор ніколи його не забудуть.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Ми вважаємо, що весь урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Вирощене в полі чи на городі зазвичай відбирали представники влади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаємо, щоб люди доносили одне на одного.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Ніхто не мав ніяких документів, але це ніяк не заважало їм відбирати у людей продукти чи інше.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Звичайно застосовували і побиття, і висилання, і арешти.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, зброя при них була завжди.

Як люди боронилися?

Люди не боронилися, бо за це могли бути покарані.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Звичайно , можна було, але не настільки, щоб втамувати сім ‘ї почуття голоду.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали заховані продукти по всій оселі, а якщо вдавалося знайти – покарання не минути.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Це, звичайно, були чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Кожен ховав по-своєму. І хоч вважали, що ховали надійно, все-одно наші хованки знаходили.

Чи давали їжу тим хто пішов до колгоспу?

Не пам’ятаємо.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Найчастіше (і майже завжди) забирали худобу, але були випадки, що брали одяг, прикраси.

Що таке закон про “п’ять” колосків? Чи чули Ви про нього?

Не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, збирати у колгоспі нічого не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля і колгоспні комори охороняли активісти.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Більшість людей не хотіли йти в колгоспи, але їх примушували.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Так, людей примушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Найчастіше її ховали у землянках, але мало в кого її не знаходили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В будь-який час.

Скільки разів приходили до хати?

Коли-як: і раз, два, і більше.

Коли почали люди помирати з голоду?

Люди почали помирати в 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Держава інколи опікувалася сиротами, але не завжди.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували багачі.

Хто зумів вижити?

Зуміли вижити лише багачі та люди зрілого віку (в дітей та старих не було сил подолати голод).

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Як не дивно, але на той час люди були більш дружнішими і добрішими, і ділилися останнім шматком хліба.

Які засоби вживали до виживання?

Люди їли все, що було їстивне. Іноді вдавалися до людоїдства.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Можливо родичі допомагали, але тоді бідняки всі голодували однаково.

Що споживали в їжу з рослин , ягід , коріння?

З рослин споживали листя: кропиви, щавлю, ягоди різні.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Молоді бруньки з липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Найчастіше люди харчувалися зайцями, дикими качками, а в 1933 році їли, навіть, жаб.

Чи можна було щось купити в місті, виміняти?

Зазвичай, ні.

Чи був голод у містах?

Був, але не настільки страшний, яку селах.

Чи знаєте Ви , що таке “Торсінг”?

Не пам’ятаємо.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

На жаль, в селі померло багато людей, але скільки точно – ніхто не знає.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Так, один пам’ятаємо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Закопували рідні чи друзі, де прийдеться.

Чи платили тим, хто займався похованням мертвих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення від голоду?

На сільському цвинтарі с могила.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають, на Гробки, Проводи.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів Радянської влади?

Тепер в нашій церкві часто поминають померлих від голодомору.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква в селі є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлено хрест на сільському цвинтарі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Вважаємо, що молодь села повинна знати про ці страшні роки і ми завжди розповідаємо про це своїм дітям та онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

На нашу думку, винна у загибелі багатьох людей лише влада.

Місце запису: с. Дмитрушки, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 25.09.2005 р.

Хто записав: Кондратюк Микола Васильович.

Респондент: Кондратюк Степан Степанович, 1921 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Дмитрушки Уманського району Черкаської області.

Пам’ятаєте Ви, що був Голодомор у 1932-1933 роках?

Так, сам його пережив.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комнезами.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Так були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Комнезами ходили обшукували оселі. Документів ніяких не мали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Деякі з них мали.

Як люди боронилися?

Боронитися не було можливості. Просто не можна було.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Майже неможливо, дещо заховували в землю і те знаходили щупами.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали заховане щупами(металевими палицями). Їх в народі називали комнезами.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило 4-5 осіб. Серед них Кравченко Іван, Подолянець Кирило та інші.

Де можна було заховати продукти харчування?

В землі, в соломі.

Чи давали їжу тим хто пішов до колгоспу?

Нічого не давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали ще худобу, будматеріали, навіть здіймали покрівлю з хати.

Що таке закон про “п’ять” колосків? Чи чули Ви про нього?

Чув, що за п ‘ять колосків, зібраних на полі, давали п ‘ять років ув’язнення.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі з місцевих людей.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Частково бо заробити не було більше де.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Змушували, забираючи всю худобу, розкуркулювали, залишаючи без засобів на існування. 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не було де сховати бо вся худоба була на обліку.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В любий час доби.

Скільки разів приходили до хати?

Могли і два, і три рази.

Коли почали люди помирати з голоду?

Навесні 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сиріт забирали до інтернатів.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто грабував і злоді.

Хто зумів вижити?

Вижили ті, хто добре заховав продукти, ті в кого не забрали скотину.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Такого не було, хіба що рідні.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все підряд.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так.

Що споживали в їжу з рослин , ягід, коріння?

Коріння лопухів, мерзлу картоплю, різні трави, бруньки, вишневий лист.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя вишні, липові бруньки.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Яких можна було зловити.

Чи можна було щось купити в місті, виміняти?

Можна було, але не було за що.

Чи був голод у містах?

Був, але в менших масштабах.

Чи знаєте Ви , що таке “Торсінг”?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не можу точно відповісти.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Так.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їздила грабарка, збирала людей по дорогах, де хто помер. Вкидали в одну яму по десять -п’ятнадцять осіб.

Чи платили тим, хто займався похованням мертвих?

Я не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення від голоду?

Вже не згадаю.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів Радянської влади?

За часів Радянської влади не згадували, а на даний час- так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, але до якого патріархату не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлено на цвинтарі аж два хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідав, знають дуже добре.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей.

Берію.

Місце запису: м. Канів, Черкаський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 23.06.2005 р.

Хто записав: Петренко Антоніна Михайлівна.

Респондент: Москалець Василь Родюнович, 1919 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Литвинець Канівського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 33 роках?

Голод 1932 – 33-го я дуже помню, тому що пережили. У нашого батька була здорова сім’я, 9 осіб – батько, мати, брати і сестри. Благодаря тому, що в нас була корова, то ми вижили, питались молоком.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Голод спричинили у 1932 – 33 році більшовицька влада. Забрали все, у селян все забрали, хто де хотів заховать – ходили із стрикачками такими, шукали, забірали. Даже із печі, якщо варила баба квасолю, і ту забірали.

Хто це робив?

А це робили – із Ленінграда на Україну було послано 25 тисяч комуністів, 25 тисяч комуністів для того, щоб помогти українцям, от вони й ходили.

Чи були нагороди від влади за донесення на сусіда за приховання зерна?

Я в те время ще був, в те время ще був учнем 5-го класу, то я такими словами не занімався, щоб доносить на людей.

Ясно. Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ну, ясно, що на Україні ішло розкуркулювання, багато людей розкуркулили, вивезли на Соловки в Сибір.

Було таке, да? Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ті, що відбирали, всі були при зброї.

А як люди боронилися?

А як же могли люди борониться від озброєних людей? Мирні люди, як могли борониться?

Чи можна було приховати якусь частину зерна чи продуктів?

Я ж вам говорив, про те що люди старалися заховать, на городі десь закопать у діжечці хоть трішечки зерна, але ходили із списами, шукали, одкопували і забирали.

Як звали тих, хто шукав закопані продукти. Знаєте когось, прізвище пам’ятаєте, ні?

Ну, із туда, з Ленінграда був присланий Іванов.

А де можна було ще заховать продукти, крім городу?

Не знаю.

А давали їжу тим, хто йшов до колгоспу?

Колгосп був організований у 29-му році, це вже був колгосп. Ті, що ішли на поле робить, то варили їм у котлу затірку ріденьку, давали по черпаку їсти в обіди, тім, що робили на буряках.

Забирали тільки продукти, чи й інші речі – одяг, рушники?

Нє, забирали продукти.

А худобу не брали, корів не брали?

Худоба була забрана в колгосп, а в кого залишалася, я ж говорив, у кого була корова, то люди спаслись молоком. У нас була корова, я її пас. Та було в лісі нариваю листя липи, пшінки, а це тоді сушила мати листя липи, перетирала, і трошки добавляла кукурудзяного борошна і такі пекла вона коржі.

А що таке закон про п’ять колосків?

Коли у 33-му році люди голодні були, вже в жнива дозрівали колоски пшениці, то людина по дорозі йшла голодна, виривала колоски, у руці протирала і те зерно їла. А тих кого ловили, садили в тюрми. В нас у селі жінка йшла з Канева, вирвала 5 чи 6 колосків, і тут її охрана уловила й посадили в тюрму. В тюрмі вона й померла. 

А хто охороняв поля і комори?

Ну, охоронці.

Були там?

Да.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

У 21-му році добровільно в нас у селі організувалася спільна обробка землі. То добровільно. Люди добровільно робили, між собою розприділяли все. А вже у 29 – 30-му році – це примусово. Це примусово . люди не хотіли йти в колгоспи.

Їх змушували?

Да, змушували.

А де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ні, так, в колгосп як ішли то обов’язково забирали коні, здавали коні, воли. А як одну корову – то залишали.

А в який час ходили забирати в людей зерно? Зранку, вночі, чи коли?

У любе время.

І скільки раз ходили до хати?

Ходили місяцями, забирали, тому що безпреривно з Москви план приходив заготівлі – ви не виконуєте… і опять і опять.

Коли почали люди помирати з голоду?

Люди почали помирати з голоду в 33-му році весною.

Що було з малими сиротами, ними опікувалась держава?

Після голодовки багато дітей осталось сиротами. То після того їх забрали і роз приділяли по колгоспах. По 5 по 3. Це вже тоді оприділяли до старої людини, щоб вона їх виховувала, а тоді з колгоспу давали продукти.

А хто не голодував у селі і чого? Були такі, що не голодували?

Ну, голова колгоспу, голова сільради, комуністи.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду і чи ділились продуктами?

Всяк було. Як рідні, то ділились продуктами, щоб вижить.

А які засоби вживали до виживання. Оце Ви розказали про липу, а ще щось таке було? Що їли?

Ну я ж говорю – листя липи, цвіт акації.

Гриби якісь собирали.

Ну аякже, гриби собирали, так і зараз гриби собирають. Далі дикий часник по ярах, вживали дикий щавель.

А кору вживали в їжу?

Вживали лупа. Йшли на крупо…, привозили лупу, коли просо шеретували, то оця верхня лупа, це люди собирали, потом перетирали оце.

А яких диких птахів, тварин чи плазунів вживали в їжу?

Ну як сказать… дощових червяків.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У місті був „Торгсін” і за золото міняли все. Приносиш золото чи срібло – то пожалуйста, там давали і крупу і борошно, все.

Тільки за дорогоцінні метали?

За золото і за срібло.

А що таке „Торгсін”?

Ну це магазин.

А як воно розшифровується.

Ну, я вже не знаю.

Скільки людей померло в селі, є такі відомості?

Я хочу сказати, колись я підраховував, то война 1941-45 року, вона дуже багато забрала в селі, дуже багато людей забрала, то я так підраховував, я якраз в те время знав людей, то в голодовку померло, померло більше, чим война забрала. У нас було 2 п’ятих паралельних класи, а прийшли у 6-ий, то єлі набрався один клас.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Одкопували мертвих. Було.

І їли?

Да.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих від голоду рідні хоронили, а там де не було рідних, то посилали з колгоспу підводу, людей по наряду, підбирали, везли у спільну яму, хоронили. 

Чи відому у Вашому селі місця захоронення таких людей?

А чого ж невідомо, на кладбищі, там уже й пам’ятник їм поставили, про Голодомор.

Їх поминають на Проводи, на Гробки?

Обов’язково.

Чи є у Вашому селі церква?

У войну розгромили німці церкву. А зараз, шкільне приміщення, там одвели одну кімнату і там зараз церква українська.

А є пам’ятник померлим від голоду в селі?

Є, на кладбищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод про це, і чи розповідали Ви своїм дітям, онукам і сусідам?

Знають про це в селі, знають. Від старих людей знають про те. Я часто, я вчитель, часто було вийду на перерву, і хлопчики, дивись, булочку ногами – тоді я й проводжу їм бесіду, що так неможна. Бо було таке время, що люди мерли, не маючи хліба.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Щитаю винним уряд. Не український тільки уряд, тому що український уряд старався, та їх арестували та посадили в тюрми тоже.

Москву, да?

Да, Москва.

Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент: Мартинюк Килина Мартинівна, 1912 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай був, та забирали його. Забирали, а куди вони його забирали Бог його знає. А хто пішов колосочка врізати на свому полі, то судили.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі то хто це робив?

Влада.

Чи була винагорода від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Якщо хто сховав і знайшли зерно, то судили.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Яка зброя в них? Шпичка, палиці.

Як люди від них боронилися?

Чим же вони боронилися? – як вона заточується.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було тільки шукали та забирали.

А хто і як шукав заховані продукти?

Ті шо посилав їх начальство, яке послало. Виконавець іде. Казав: “ Іди шукай”- тей іде.

А як вони шукали? Все в хаті перевертали догори ногами, чи як?

Я не знаю. Нас не шукали.

А як звали цих людей, що шукали по хатах?

Активісти.

Скільки їх приходило до хати?

Багато не приходило. Один, два.

А де можна було заховати продукти харчування?

А де ж? Не було куди його ховати. Закопаєш, сірамно найдут.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали тим їжу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу?

Худобу забирали в колгосп. В нас забрали коні, забрали…

А інші речі забирали в людей?

В людей я не знаю. Я за себе тільки можу сказати.

Що таке закон “про п’ять колосків”, чи чули Ви про нього?

Про п’ять колосків ? Не чула.

Чи дозволяли збирати колоски в полі, залишки городини?

Люди ходили, дітей посилали збирати по стерні носили до скиртів, а людям не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Це не скажу. Не знаю хто.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не хотіли. В нас один був…. Івана німого батько – Мирін. Бідний він такий був. Прийшов він з армії, чи де це він був… Прізідія ця. Збори. Приглашають в колгосп. А він встав з прізідїі та: “Товариші, колгосп – це хороша штука. Але я не йду і вам не совітую”. То його зараз за чемери вхопили.

І засудили?

Нє, не судили. Тільки вигнали з прізідії.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Змушували. Оце змушували. В нас повішався Саші Сторожучки дід. Збори зібрали тоді і батько наш, уже мій свекор, пішов на збори . І гонят, і просят щоб ішли в колгосп. А він сидить цей Григор Сторожук та “Іди в колгосп, та будеш трутнів годувати”. А він з прізідії: “Завтра будеш там, де білі медвіді”. А він каже: “Будете ви мене завтра бачити”.

Та думав батько, свекор мій, шо він десь поїде. А він геть до хати не зайшов, пішов в погрібник і повішався. Так не хотів йти в колгосп, трутнів годувати.

А як людей змушували йти в колгосп, їх били?

Не били тільки погрожували. А бити – не били.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Нігде її не переховували. Так вони і забирали її з хліва.

В який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

В день ходили, ночою тільки в штаб гонили.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю. До нас не приходили. Коні забрали, батько був хороший плотнік – інструмент забрали. Клуню розібрали.

А коли люди почали помирати з голоду?

В 33 році. В 32 – то нє. А в 33 як солома падали. В нас в хаті ще батько помер, зовиця померла, чоловік мій помер, дитина померла.

А що було з малими сиротами. Чи ними опікувалася держава?

Хто там піклувався!? Росли собі отако.

А хто не голодував у селі і чому?

Хто не голодував? Не знаю хто не голодував.

А хто зумів вижити?

Хто приховав зерна, то може й вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду? Чи ділилися продуктами?

А в кого ж воно було?

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Оце і споживали. Калачики отіго їли, та лободу їли, та акації цвіт. Оце їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Як я не ходила, той не знаю.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте ви, що таке “Торсінг”?

У колгоспі давали, як хто робить то це таке дають. “Шортінг”. Таке воно як … меляте.

А з чого воно зроблено? З чого цей порошок?

А хто його знає.

Скільки людей померло у селі?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Копали яму на кладбищі і возили бестаркою. Збирали. Василь Сторожук, покійний він. Бистаркою їздить по селі та збирає, та в яму кидає. Параска Бугайка ше не вмерла. Він приїхав і бере її. Вона каже: “Куди ж ти мене береш?” “А то ше другий раз, – каже, – буду за тобою їхати”. Взяв її живу і вкинув туди в ту яму, де ті мертві лежать. Боже мій … Вона сидить плаче, а Ксенька Бугнайка іде з Гаю, була в дядини. “Несу, – каже, – молока пляшку і якогось коржа – матаржаника”. Та Дядина дала її. “Іду, – каже, – через кладбище, плаче якась людина, приходю, Бо… Дядино, а це чого Ви тут?”. “Приїхав, – каже,- я за тобою другий раз не буду їхати. То та Ксенька скинула фартуха, хустинку та взяла її та витягла з ями. І дала її кусочок цього коржа, напоїла тим молоком, привела додому. І вона ожила і поїхала ше до дочки, і ше там собі жила. Оце таке було в ту голодовку.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю. Платили. Оце їм давали хліба, там шось давали, то то вони робили і живих возили.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На старому цвинтарі. Яму викопали, та вкидали, як ото скотомогильнік.

Кого ви вважаєте винними у загибелі людей в голод?

Це я не знаю.

Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент: Купченко Марія Григорівна, 1929 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Скажіть будь ласка, чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932 – 1933 років?

Трохи пам’ятаю. І ще з розказів батька і матері тоже знаю.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Урожай був і це згонили у колгоспи. Згонили в колгоспи людей, забирали, шоб ішли люди до колгоспу, бо люди не хотіли ж тоді. Самостійно ж люди робили, то вони не хотіли йти. В батька у мого були коні. Ну такі, він собі стягнув інвентар весь до землі. І культіватора, і плуга, і борони. Пара коней було і віз. Ну, і прийшли і сказали, шо дядьку, веди коні до колгоспу. Ну, шо ж їм робити. Тато взяли запрагли коні, це все погрузили на віз і завезли. На другий день, не спали цілу ніч, думали. На другий день пішли, забрали. Та й знов зараз же за ними прийшли і знов, як вони завели і більше за ними не ходили. І так, а люди не хотіли йти в колгосп, то в людей зробили голод. В людей позабирали де – яка квасолька, всьо на горах шукали, в якихось там гладущиках, в якихось посудинах стареньких, було, всьо під рад забирали. Та й зробили голод.

Якщо забирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не знаю, хто ж це робив. Якісь були активісти. їх сільрада, чи хто посилав? Вони ходили по – під хати і забирали.

Чи була винагорода за донесення на сусіда про приховане зерно?

Нє. Не було ніякої нагороди. В нас осьо Марко був, зерно сховав і тато знали, шо він сховав зерно. Бо він їв хліб, а ми їли бур’ян. Ну то ніхто йому нічого. Не доносив.

А були такі люди, що доносили?

От, я не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, коли вони приховували зерно?

Як знайдуть, то били. Знаю, шо били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ну, вони, палицями штурхали у землю. Скрізь, де там шо. Гупали, як десь яма є, закопано. То вони звук чули, шо не такий. Оце штурхали. А зброї я… нічого тато не казали за зброю.

Як люди боронилися від цих людей, що приходили шукати, чи пускали їх в хату, чи , може відбивалися?

Нє, не відбивалися. Нічого не могли зробити. Люди пригнічені були, боялися усього. Нічого люди не могли зробити.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, чи овочів?

Ну, хто якийсь був розумніший, може знав, шо треба його приховати, то ховали. А як тако, як вони прийшли, а люди не знали, шо сьогодні прийдуть до нього та будуть заглядати в мишачу дірку, скрізь усе вишукувати. То ті не знали і в них позабирали усе на світі.

А хто, і як, шукав при ховані продукти?

Залазили на гори, усе в хатах перевертали. Скрізь шукали по подвір’ї, штурхали палицями, чи яма десь є викопана. Ну, заглядали добре, шукали.

Скільки цих людей приходило?

Чотири, четверо.

Де можна було  заховати продукти харчування?

Бог його знає. В Марка, я бачила, яма, аж теперечки. В хліві була яма кірпіч на, вимурована.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ну, як вже ходили в колгосп на роботу, як уже жнива, молотила машина, була уборка хліба, то давали тим. А як тато лежали пухлі, не могли вони на роботу йти і єлі з постелі встали. Отут, коло нас, молотила машина. І вони пішли туда. То був полномочений якийсь, Мараховський. І сказав, шо йому їсти не дати, бо він ледачий, не хоче йти на роботу. То тато, як задерли палицю то хотіли йому уліпити, але він утік. Він же ж жер все, а тато хіба його доженуть.

Забирали лише продукти харчування, чий інші речі?

Забирали. Винні люди гроші за шось там, налоги такі були. Люди були винні гроші, а де вона візьме грошей. Ні продати нічого нема, ще й як піде заробити, то хіба її гроші платили, їй же гроші не платили за те, шо з’їсть тарілку баланди за це вона і робила.

Що таке Закон “ Про 5 колосків”. Ви чули про нього?

От за це я вам не буду казати, бо я не чула про це.

Чи дозволяли збирати в полі колоски і залишки городини?

Як хто вкраде, то візьме, а як ні – то заверне і висипе. Заверне і одбере, і всьо. Не дозволялося.

Чи охороняли поля, колгоспні комори, і хто?

Не знаю.

Чи люди добровільно хотіли йти в колгоспи?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів, і як?

Ну, оце ж, їжою заманювали. Котьол був. А як людина хоче їсти, то всі йдуть до котла, шоб з’їсти. Тей там уже й оставалися. Так уже й ходили на роботу. Та цей так, мабуть, цей колгосп заснувався.

А де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Нігде не переховували. Оце коні як були, чи корова, то заводили туда. В нас тут, ніхто не ховав худобу. Оце хліба, то сховав, хто там зумів. А худоби ніхто не ховав. Бо все одно прийдуть, заберуть.

В який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

Дньом, за ніч не чула.

Скільки разів приходили до хати?

Одного дня приходять, і на другий день приходять. Ше перевіряють, і ше приходять.

Коли люди, почали помирати з голоду?

Уже в 33 був сильний падіж людей. Люди падали, як солома. Хто, може, який вузличок зав’язав, та заховав, то ше трошички, якусь варив сивуху. А тоді , вже нічого не було. їли бур’ян, листя з липи і вишень листя їли, блекоту коріння, добували з землі, рили. Геть тато, казала Дунька, так пальцями рили, тверда земля, щоб коріння витягнути з блекоти. Блекота – це біленька, ріденька, вона не смердить. Корінь блекоти похожий по запаху на моркву. То це те коріння добували.

А що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Де вона там ними опікувалася. Мерли, падали діти. Ну, ясла були, хто там піде в ясла дужчий. А як у дома, мама взяли… Мама взяли, братова жінка померла і в нього був хлопчик, пір року йому було. Ну, де цього хлопчика діти? Мама забрали його до себе. І прийшли до дому. Ну, шо ж вони дадуть йому їсти, як у хаті одна вода, нічо нема. То воно бідне плакало, знемоглося, пожило кілька днів, казали мама, і померло з голоду. І все.

А хто не голодував у селі, і чому?

Хто не голодував? Ну, це такі, як Марко, я помию. Хто приховав зерно.

А ці люди, що забирали зерно, голодували?

Мабуть нє. Вони ж були дужі, здорові. Шо ж вони голодували? Ті шо голоду дували, то вони які були? Вони, як мухи були. Воно хилилося, падало без їжі, виснажено, ноги попухли.

Чи люди допомагали одне одному у виживанні від голоду? Чи ділилися продуктами?

Дід Микола татові приносив, як баба спече там хліб з висівок. Не сіяне нічо з висівок таке, ну то хліб звався. То дід Микола приходив і приносив татові їсти, бо мама були трошки дужчі ше покамісь, а тато сильно отощали. А тоді вже й маму привезли із поля. Привіз брат їхній коровами, мама впали на полі і він привіз до дому маму. То Дунька перелякалася, шо мама вмруть. Погналася, був фельшер тут, де бабина Килинина хата. У цій хаті він був і стала його просити: “Ідіть, дядечку, ба маму вчора привезли, мама заслабли”. І він, ні слова, ні півслова не сказав. Не отказався – прийшов і виписав їм хліба, скільки грам, от і забула. І пів літра молока, щоб Дунька ходила. У коморі давали, різали по скибочці хліба. В колгоспній коморі. То ця Дунька, покамісь дойде до цього столика, вилазять люди, випхнуть її, викачають і на самий зад. Оце тільки вона доб’ється, то її тільки кришечки комірник цей витрасе в хустиночку і замотає її. І піде на ферму, в селі ж тут були, не знаю скільки, з 10 корів, може, по цю півлітру молока, то баба Дрижиха, ще й розводила водою те молоко. Це давали безкоштовно, і мама ожили трохи тоді.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Всі були однакові.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Оце ж цю бликоту їли, коріння з неї, либоду варили їли, не ця така либода мокра, шо це на городі така вона, а та, либода, шо свиням рвуть, така харошенька.

А коріння яке їли?

Оце ж, я не знаю кроме цеї бликоти. Я не знаю, яке ше коріння. Молочай обирали, грубий такий молочай, обирали, їли.

З яки дерев, рослин вживали листя?

З вишні і з липи.

А кору?

За кору не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю. Коні дохлі, то їли, крали, бо коні здихали, тоді якась болезнь була, то їм давали стільки вколів, то те мясо так лікарством смерділо, шо його не можна було їсти. Мама казали, шо варили, зливали три рази ту юшку, а все равно м’ясо смерділо. І все равно їли його і не вмерли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Як не дуже голод ше був, то тут у Сабадаж, село таке, то носили. Міняли з хати рушники, спідниці тато з мами носили, хустки носили із мами, все попромінювали. Два стакани пшона виміняють або борошна 2 чи 3 поміняют. О це таке носили. А тоді вже наверно, і там люди виснажилися, то вже тоді і не було куди ходити міняти.

Чи був голод у містах?

Не знаю. Був же ж мабуть.

Чи знаєте Ви, що таке “Торсінг”?

Не чула.

Скільки людей померло у селі?

Дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

Да. (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) був, отам, де це живе Валя Фокова, де Клава Гриші Мелетьового, там сидів (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Тато мені казали уже після цього всього, маєш ти щастя, шо тебе (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) не зловив, як я із ясел сама ішла додому. Бо він з’їв свою сім’ю і чужих людей ловив. А я кажу : “Тату , він мене не злове. Шо ж він в мені наїсться? Скільки ж мене там є?” Він якихось таких, мабуть, заможніших, якихось дужчих, шо на тих трохи мяса було якогось, то він ловив.

То він усю сім’ю повністю з’їв, скільки членів?

Не знаю. От казали, шо з’їв свою жінку і дитину. Чи шо?

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну, хто дужчий. Люди викопають кагат на кладбищі, та звозять возами, чи гарбами возили, та скидали, як навоз який туди усіх в купу. Чи він гам боком, чи сторчака впав, чи в нього ноги позагинуваті, так їх загортали. Ну як навоз який.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладбищі там є їх могили.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки?

Поминають. Бо в кожного ж родичі. В мене осьо ж п’ять дядьків були , такі, як дуби. То як же я не буду поминати.

Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві?

Я не знаю. Мабуть же ж поминають тепер.

Чи знає сучасна молодь про Голодомор 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Я своїм розповідала, але багацько ше й не знают. Є такої молоді, шо не хочут знати.  Вони думають, шо цілий вік було добре.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталін мабуть це зробив.

Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент:  Богуш Леонід, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1932 – 1933 років?

Добре пам’ятаю.

Вам скільки тоді було років?

Дев’ять років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду?

Урожай був, але його забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Ну хто робив? Були комизани. Чи якісь, хто їх називав там як… Приходили продзагонівці.

Чи була винагорода від влади про донесення на сусіда про приховання зерна?

Може й була. Бо я точно не можу всповнити. Може комусь і було це…

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Всякого було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Була в них зброя.

Яка зброя?

Системи “наган” і рушниці, вінтоки.

Як люди боронилися від них?

Хто як міг.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Все-одно найдуть. Де не сховаєш , то найдуть.

Хто і як шукав заховані продукти?

Ну були такі. Шо осьо один представітєль був від влади від теї і ті були. Свої всі ходили такі патріоти великі. На них казали комизани.

А скільки їх приходило до хати?

Всякого п’ять, шість і більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де б не заховав, то знайдут вони його. Шукали і в печі, і під пічкою. Штурхали де шо не було.

Чи давали їжу тим, що пішли до колгоспу?

Ну шось там давали. Бо я не повню. Давали. Варили там їм їсти.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу?

Шо попало , те і брали.

Що таке закон про “п’ять колосків”, чи чули ви про нього?

Ну, як підеш колоска візьмеш, то судили за це діло.

Чи дозволяли збирати в полі колоски і залишки городини, як зберуть урожай?

Посилали збирати тільки на колгосп.

А собі не можна було взяти?

Ну хто як візьме в карман, то таке діло. А так не можна було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа і об’єжчики були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Як вам сказати? Всього було: ті хотіли, а хто і не хотів. Це ж таке діло.

Чи змушували людей йти до колгоспів?

Обізатільно змушували.

А як їх змушували?

Забирали реманенти, корови, коні. Бо у мене на городі клуня була, це Івана Петровича Накльоки і там колгосп заснувався цей.

І у вас позабирали все?

В мене не забирали, бо не було шо.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Кроме як заріже, то ніде він її не сховає.

В який час ходили забирати у людей зерно , продукти?

Вночі і вдень. По всякого. Коли кому заманеться, так вони і ходили.

Скільки разів вони приходили до хати?

Смотра до кого і як. Де бідно жили, то вони там і не ходили, а де такіго заможніші…

Коли люди почали помирати з голоду?

Десь тако начало 32,33,34 роках.

Ви пам’ятаєте якісь випадки?

Пам’ятаю, шо возили, як строїли цю залізну дорогу, шо її розібрали зараз. То скільки шпал було там, стільки там і людей вивезли сюди на цвинтар. Гарбами возили тих людей, з цеї стройки.

Наші, попівські люди, там працювали?

Були і попівські. З усіх сіл були.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Трошки я помню, шо було таке діло. Шось вони допомагали. Столови були там, отако.

Хто не голодував у селі і чому?

Мабуть такого не було, щоб не голодував. Може там їдениці були такі.

А ці люди, що забирали зерно, вони голодували?

О, мабуть ні. Ці не голодували, бо як він забрав в людини то він же ж собі взяв, не тому дав.

Забирали зерно наші сільські люди?

І сільські, і представітель був. 

Хто зумів вижити в Голодомор?

Хто сильніший був.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду?

Ой, наврад лі. Бо не було чим ділитися. Їли лободу, листя, калачики, липу.

Які засоби вживали до виживання?

Ну всякого було. Кропива пішла і лобода, калачики, усе шо було. Зелепухи і все таке їли.

Яких диких тварин, плазунів вживали в їжу?

От я цього не знаю. В нас я знаю, шо під лісом був такий Куций Савка, то той людей їв. Людоїд на нього казали.

А ви не пам’ятаєте коли корів, коней їли?

Було осьо в совхозі. То там корови дорізували і здихали, то вивозили. Не вспіне їх вивезти туди, як люди патрошили коні і корови , це все таке.

А птахи ловили, горобці чи інші?

Та де там. Хто там пійме того птаха, як були голодні всі.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Хто мав за шо, то їздив в города, то вимінювали. А як бідний, то за шо ж вони могли там.

Чи був голод у містах?

Не помню, але кажуть, шо в городах не було голоду.

Чи ви знєте що таке «Торсін»?

Торсін? Це , вроді, як міняли золото. Міняли все. По-моєму так це було.

Скільки людей померло у селі?

Оце я не можу сказати.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

Було таке, я ж кажу, шо Куций Савка був. Це діло таке, шо їв.

А не було такого, що людей виловлювали?

Оцей Мудрак, шо на Гаю є, та його батько. Він старший за мене був, а ми пасли десь в 33 році навесні телята. Тут де цвинтар в нас новий і де лаційон, дорога йде, то ми з ним сиділи. Він нас і спас. Бо він би був нас обох половив той Савка. Він такий бородатий був цей Савка. Він мене в одну сторону відіпхнув, а я малий пирекотився та й повтікали ми з ним.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Була така бригада шо забирали. Правда, це ось Шурки, шо на Філіції, Миші мати, ішла і ше витягла одного з ями живого. То довго… Він оце не давно, років з десять тому помер.

То живих тоже туди вкидали?

Да, живих тоже, шоб другий раз не їхати.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Наверно шось платили. Якісь пайки давали.

Чи відомі у вашому селі місця заховання людей, померлих від голоду?

Ну, оце старе кладбище. Це все воно там.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки?

Ну хто живий, то приходить і поминає.

Чи встановлені в селі памятники, хрести померлим від голоду?

Встановлений один. А ті поперегнивали в кого шо було.

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 років?

Не всі.

Зокрема, чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да, баба покійна, була, то вона їм розказувала за це все.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Як вам сказати? Тільки, шо не подчинєніє оце в колгоспи йти, то це вони зробили оце. Сталін, хто ж його міг це зробити. Може він не знав, то це його тільки побічники.

Що ви можете ще про Голодомор розказати? Скільки вас було в сім’ї?

Нас було четверо, то один помер від голоду. Троє ми вижили. Мати робила на радгоспі, на фермі.

Що вам допомогло вижити?

Мати молочко брала.

В радгоспі давали якусь допомогу?

Да, давали.

Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент: Безкоровайко Надія Григорівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Скажіть будь – ласка, чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932 – 1933 року?

Дуже пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду?

Забирали все чисто, шо було.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Тоді сільрада відала цим.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, насилля, арешти?

По – моєму – це покарання. Ішли до хати, забирали все на світі. Брат купив черевики, поставив за скринею. То все забрали, і хустки, і… Ну вобшем все на світі.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, не мали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було приховати, закопати, але у нас не можна було. Дехто міг сховати, то позакопували, а в нас, оскільки, півметра прокопаєш, та й вода. То не можна було.

Хто і як шукав заховані продукти, як їх звали?

Приходили … Цей, як він зветься… Поліщук Самсін, а то ше дядьки. Не помню таких імен.

А скільки їх приходило до хати?

Бувало і 3 душі, і 5.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

От не знаю.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі?

Ну, як вам сказати. В глечику квасоля була, то геть і квасолю повитрясали. 

Чи чули Ви, про Закон “Про п’ять колосків”?

Я не скажу вам, бо не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспу, і як?

Ну, оце ж хліб забирали, та це все забирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не ховали, не було шо ховати.

У який час ходили у людей забирати зерно, продукти?

І дном, і вечером.

У вас особисто, що забрали?

У нас забрали, як уже в колгосп вступили, пару коней, і воза, і сані, і в обшем плуга, борони. Все було у тата, то все забрали до грама.

Коли люди почали помирати з голоду Ви пам’ятаєте?

Да, пам’ятаю.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава?

Ніхто ними не опікувався.

А хто не голодував у селі, і чому?

Хто не голодував? Я геть і не знаю. Кравці, син був головою сільради, то вони не голодували. Мама пішли, вона – ця Павлиха, шось там на базарі продавала, а тато кажуть, шо біжи може… То вона їх чуть не била. Шо це прийшли. Шо це ти прийшла мені розказувати , шо в мене є.

А ці люди, що забирали в людей зерно, вони голодували?

Та хіба ж можуть такі голодувати?

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду?

Ніхто нікому не міг помогти.

Чи мали люди якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні якої допомоги.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Либода ішла в ход, варили. І де яка лишилася спідниця в мами, то продавали. То це стакан куплять крупів, чи шо-небудь. То-то вкинуть пучку на горщик, щоб тільки чути було, що видно, шо там щось було.

А коріння з яких рослин їли?

Я не знаю.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Лагацію. Цвіт лагації, вишні листя.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

То я ж кажу, шо як продадуть спідницю, то можна.

Скільки людей померло в селі?

Я не знаю скільки. Бачила, тільки шо возили на возі тих людей, і кидали в яму. Не зносили, а просто скидали.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не пам’ятаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі вам в селі місця захоронення від голоду?

Оце пам’ятник стоїть. Там 2 чи 3 ями було. Скидали їх як ту скотину.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Я думаю, шо влада. Пам’ятаю ше, як до магазину ходили рвати лободу. Бо це суп варили. Накришать, як свиням, от і варат. То ішли сюдою, коло Хайків… То везли цих, мерших. Цей віз – Лавренчук Іван і став скидати їх у яму. І оця… вкинули її, вона впала, а нога виглядала. То він взяв лопату, то не знаю, чи він її одрубав. Та вона впала туди, чи цього… Мама стали плакати. А я кажу: “Чого Ви плачете?” А вони мені розказують. Але й потім уже там люди були, то казали, ми ж не бачили хто саме, то потім казали, шо це Княгиня упала туди з цею ногою.

Йшли ми у радгосп полоти, то там давали по 100 грам хліба і 3 рази баланди якоїсь. Та це рано і вдень з’їли, а ввечері, горня носила з собою, висипали цю баланду туди в це горня. Пішли до дому, та висипемо у це, шо мама зварили – бур’ян, та це буде така вечеря вже. Але у Жоржа через річку була зрізана верба груба. Василь перейшов, а я йду з горням із заду, а пройшов невеличкий дощ. І я йшла і бухнула, мабуть із півтора метра, у ту річку. А горня було в хустинці, у бежовій. І я вилізла з теї річки. Луче було вилізти, та перейти у брід. То хотілося луче, шоб не мокрому бути. І взяла я це горня, а бежева хустинка, вона не дуже так просочується водою. І я принесла додому. І я ішла і весь час ґвалт кричала, плакала, принесла додому, мама вибігли навпротів. Що ж це таке? Ідуть обоє і вона кричить. Внесла до хати, кажу: “Це – принесла. І самі не з’їли, і вам не буде».

А шо таке?

Горня розбила. Впала в річку і розбила горня. Тут супу 2 порції. Мама пішли внесли такі ночовки, шо місили в них тісто, чи вареника. Внесли ті ночовки, простилили ту хустку в ті ночовки, розкрили і давай вибирати горшки побиті. Геть повибирали і кажуть, як будете їсти, чувствуйте. Взяли висипали таке туди у те зварене і поклали соломи в піч, прокип’ятили його. Там же ж вода попала, хоч і не багато, а попала. О це таке життя було.

А у Вас з голоду помер хтось?

Ніхто не помер, вижили всі. Брат був, то пішов на радгосп, то там, в радгоспі, давали грами цього хліба, і цеї баланди. А тоді прийде до дому, та ше цеї юшки звареної, от. А сестра пішла служити до фаренжого. Якийсь фаренжий був у радгоспі. То пішла до нього служити. А нас було двоє малих. Братові 10 років, а мені 12. То мамі спасибі, шо вони не лінувалися, де які бур’яни, яке листя і цвіт, усе чисто. А потім уже так. Жили у нас у Даниловій хаті якісь люди. Та каже, шо я буду оцю гадость варити та їсти? Та вони попухли, та й померли з голоду. Нічого не їли, бо їм не наравилось, чи я знаю.

А ще що Ви пам’ятаєте? Сусіди. Як ваші жили?

Нє. Ми це тільки ходили… а то більше нікуди не ходили, бо мама забороняли нам ходити. Кажуть: “Ше тамо впіймають, тай …” Коли наспіли ягоди, то ми більше були у лісі, ніж у дома. Ходили і черешні рвати і вишні.

А по колоски ходили?

Брат приходить з роботи і каже: “Оце, діти, узавтра мішки берім і підемо.”

Куди?

Підем по колоски. А тоді пішли на толоку, по ці колоски, то нарвали цих колосків. Принесли до дому. Мама зараз піч натопили. З одного мішка висипали в піч, а ті на піч. І вже ми почали жити. Бо мама вже куліш нам зварат, а пухлий ніхто не був.

Як Ви мололи зерно?

Такий камінь. С цеї сторони вищий, а з цеї нижчий. А був другий. І це жменьку насиплят і цим каменем об камінь розітрут. І це так жили.

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 25.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович.

Респондент: Сорокопуд Пелагія Хомівна, 1912 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі  Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Яка була причина голоду?

А голод був Чого?… Тоді ше був хліб. Ходили бригади… ну, комсомольці, тоді ше були, попідхати і геть останній пуд забирали. Останній пуд! Оце побачуть у тебе пуд зерна, заберуть! І хоч здихай, хоч шо хоч роби. Це було діло в 33-му році.

Посуха була?

Посуха? Я не знаю, наче не було такої посухи… але люди одтягалися. Не хотіли йти в колгосп. Та й осталися без хліба. Забрали останнє…

Чи доносили одне на одного?

Наче не було такого. Крути не крути, куди діватись, віддали в колгосп цю землю. Виїдемо в поле. Наварять якоїсь похльопки, сапаємо з мамою бураки. Вивезуть похльобку. Стаємо в гочерідь. Дають тої похльобки без кусочка хліба. Похльобки тої з’їмо. Тяжко було, дуже тяжко. Це було в 33-му році. Ну, то я вже позабувала.

Забирали в людей тільки зерно?

І податок великий наложували. Прийшли до людини. Немає чим податок заплатити – забрали шо є з скрині…

Забирали худобу?

Тоді? Да, з дому забирали. Звозили в колгосп. Зводили в колгосп корови, в кого були коні. Всьо забирали в колгосп.

Чи чули Ви про закон про п’ять колосків?

А, да-да-да-да-да-да. мого дядька, мої мами брата Юрка рідного вбили на полі. Ше тут якісь ті… Вовнянки, оце якісь були, чи є вони ше, бо я давно в село не хожу, бо ноги болять. То знаю, шо він пішов на поле. Посльоду якогось назбирав, той дядько мій Юрко. А ті якісь такі, шо колгосп засновували, вони дуже були за колгосп. Вовнянки казали… та й шо ж. Убили його паліцями на полі. Його фамілія Власюк, дядька, то їх судили, Вовнянків. довго вони відбували. дядька нема, А вони прийшли. 

Там живуть на Визначку. Діти їхні є…

А шо вони їли?

А шо? Похльопку. кашу якусь, як крупи були. картошку. Картошку садили. Хто не лінувався – не мав голодовки. Ми з мамою город садили. А то позбираються на вулиці турмами жінки і говорять… Як це в цьому колгоспі жити будемо? Ми садилися з мамою, мали картошку.

Чи заставляли людей йти в колгосп?

Пошті не заставляли… хош іди, хош – не йди. Ну, шо з того?  Не йди, то прийшли, коняку відв’язали, та й повели. Чи корова в кого є, та й повели. Та й хоч – не йди. Осталися… який плуг є чи борінка забрали та й поволокли в колгосп… О, тяжкі були года. Такі тяжкі… Не дай Бог, голодовки!

Коли люди почали помирати з голоду?

Помирали з голоду. Жінка вбила свою дитину. Були морози. Повішала. Різала по кусочку і їла… засудили її. А там був від Польових, звався Кондра. То чоловік із жінкою, вбили його Кондру та й їли.

Чи повмирало багато людей в Ладижинці?

Повмирало, багато повмирало…Це виноваті ті, були активісти – комсомольці. Іди – шукай. То як ти знайшов в баби пуд той, то лиши… Нє. Забирали до грама. Їли скойки, жаби.

Де хоронили людей?

Підбирали. Хто побачить. Підбирали. Де найшли, там і ховали. На полі, під лісом.

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 30.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович;

Респондент: Фаренюк Ганна Мусіївна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Що їли?

Ми тоже голодували, бо нас розкуркулили. всьо забрали. Хіба Сталін казав забирати? Сувої полотна, подушки в нас позабирали. Ну, хай забрали б корову… Ну, всьо в нас забрали. Я помню, мала була. трудилися. Сім’я велика. Дванадцятеро дітей. Білого хліба не їли. Лиш по великих святах. Тато поле скупляв. Бо дочки. Вісім дочок, треба придане давати. В білих штанах ходив і босий цілий вік.

Прийшли, Царучка покойна… Всьо забрали. Геть діжечку з сиром. Піст, мама нам не давали їсти. Складали, солили. Забрали. Ми плачемо. Біжу за ними. Нічого не віддали. Корову прив’язали до саней зимою. А подушки. Було вже дві дівчини у нас великі. Мама побачать через вікно. Кажуть: “Вже йдуть!”  Дівчата вдягають на себе спідниці, кофти…

Коли почали Помирати люди?

У нас в Ладижинці не мерли, не мерли люди. Нам була поддержка… Поддержка. Нам не було, але хто ходив на роботу, варили якийсь куліш, галушки. Все ж таки поддержка була. А в Фурманці, Боже милий! Возами возили, так мерли люди. То було вредітельство! То було вредітельство! В Ладижинці не мерли люди. 47-му – рідко хто. Боже, люди пухли у 47-му році. Тоже їли скойки, кропиву, лободу. в западну їздили 47-му році, то там міняли, заробляли… В 32-33 році дуже дизентерія ходила, то на дизентерію мерли.

Чи чули про закон «про п’ять колосків»?

Судили, судили…