Місце запису: с. Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 15.04.2008;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Коробійникова Варвара Андріївна, 7.06.1926 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Стрільцівка Міловського району Луганської області.

На той час їй було сім років, її мати працювала у колгоспі, батько був кравцем шив людям одяг. Вижили завдяки тому, що все вирощували на городі. Хліба майже не було, їли листя і кору берези збирали різну траву (молочай, незабудьки) та їли. Сусіди жили ще гірше, тому мати давала їм бурячки, гарбузи багато ходило людей та просили чогось з продуктів, мати ділилася чим могла.

Причиною голоду була засуха, неврожай. Їй мати у колгоспі одержувала на трудодень 100 г якогось зерна, його товкли добавляли картоплю, буряки і пекли коржі “лепендики”. Так як їй було мало років, вона не пам’ятає чи забирали хліб, чи ні.

У 1946-47 роках Варвара Андріївна працювала вчителем у селі Новострільцівка і також пережила голод. Після війни багато полів не засіювали, була велика засуха, врожая майже не було. Продукти одержували за картками.У конезаводі багатьом людям допомагав директор Кізілов. Він відкрив їдальню для голодаючих і людям давали крупку людям, що одержували на коней, різали коней, але людям померти не дали. У 1948 р. становище покращало і це відмінили.

Місце запису: с. Калмиківка, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису:  невідомо.
Хто записав: Скакул Лідія Михайлівна.
Респондент: Кононенко Катерина Федорівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала селі Калмиківка Міловського району Луганської області.

На той час в моїх родичів було 7 чоловік. Батько Сувкул Федір Іванович, який народився в 1901 році і проживав в селі Калмиківка, Міловського р-н, Луганської обл. Мій батько не приймав колхозні схеми і за це його забрали більшовики н будівництво Волго–Донецького кар’єру. Там він і помер. А мама моя з трьома доньками на руках. Мати, щоб якось прогодувати дітей, зранку до ночі була на роботі в полі, а дітей водила в сільські ясла. В яслах хоч дітей і кормили помаленьку, але все-таки кормили, а мати їла вночі. Та, як дали, маленький шматочок хліба матері, вона сама його не їла, а приносила своїм дітям.
Дуже тяжко було на той час, коли, радянська влада забирала в людей все: продовольство, одяг, худобу, їсти було нічого, люди з голоду мерли дуже мучною смердило. Особливо  мучались маленькі діти і старі. Більшовики не залишали людям нічого, забирали коней, свиней, кров, забирали все. Люди залишалися без нічого.
Потрібно було мати на все своє господарство документи, хто цих документів не мав, таких людей висиляли в Соловки і звідти они додому ніхто не повертався.  Так з нашого село померло 7 чоловік, в цьому числі Зінковський Єгор Іванович. Оборонятися було ніяк, тому що, навіть зброї в людей. А більшовики без жодних перешкод, відвирували все, залишали їх навіть без їжі. Люди, щоб якось заводили голодної смерті і своїх дітей, продукти харчування закопували в землю. А хто не заховував, всю їжу грузили на підводу і звозили на щік, який сирого охоронявся. Людям на роботі дуже важко було  працювали, але за це вони отримували маленький кусочок хліба і мізерну мисочку супу.
Влада вела без менший контроль над усім, навіть випустили “закон про 5 колосків’’.  Якщо в людей находили 5 колосків, то їх судили і садили в тюрму на 10 років. Кононенко Михайло Степанович, Кришко Ольга Тарасівна, ці люди, що в роки відбули в тюрмі, за те,  що вони взяли з поля 5 колосків і заховали в пазуху. Радянська влада не дозволяла людям збирали ні качанів, ні колосків. Вони охороняли комори, токи, поля, городи. В людей не вистачало сил навіть ховати все своє майно, вони все рівно знали, що знайдуть в них все і заберульв колхоз. В Бабички Феодосії Логминівни забрали от дітей корову, а ті з дітьми вигнали з хати.Більшовики і вдень і вночі ходили і забирали зерно, картоплю, горох, худобу, все що було те й забирали. Не залишали нічого, ні дорослим, ні малим і навіть безжально вела себе влада до дітей. У вже в 1932-1933, почали від голоду мерли люди. В селі були такі майданчики, куди забирали всіх дітей сиріт, там їх годували і виховували.
Бідні голодуючи люди змушені були їсти все: їли листя з дерев, дубову кору, мертві трупи тварин, пекли ладики з лободи, кашки з дерев. Виживали кожен, хто як міг. Було таке, що навіть одяг міняли на продукти харчування: картоплю, зерно. В місті панував більший голод, ніж у селі, там на вулицях лежали просто неба мертві люди. Живі не мали сил хоронили мертвих. Мертвих від голоду, як тварин і забирали на підводу, звозили і закопували, або просто кидали в яму, навіть не прикидували землею. Дивним чином, що в селі люди виживали певним дивом. В Калмиківці помер Коркішко Федір Архипович йшов з городу, і впав на дорозі, і вмер. 

Скакун Гаврило Федорович – батько, Скакун Петро 1915 р. син, Скакун Павло син 1917 р. – вони теж померли від голоду в нашому селі і зараз їхні могили, ще є на кладовищі. 

В Калмиківці людей не їли, а в сусідньому селі Мусіївка трапилися випадки з канібалізмом. Померлих ховали їхні родичі на кладовищі. Цих померлих пам’ятають і шанують, і свої і чужі. Наші односельці ставлять на їхні могили хрести та пам’ятники.
З покоління в покоління розповідають і пам’ятають про Голодомор 1932-1933 рр., про ті страшні часи, що пережили наші батьки. Всі повинні молитись, про те, щоб це лихо ніколи в житті не повернулося до нас, наших дітей, внуків, правнуків.

Місце запису: с. Стрільцівка, Міловський р-н., Луганська обл. 

Дата запису: 21.04.2008.

Хто записав: Сєрєнко Ірина Вікторівна.

Респондент:  Дуднікова Євгенія Ігнатівна, 14.03.1927 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Куп’янськ Харківської області.

Голодомор 1930-35 годів я помню. Особенно голод був в 1933 году. У моєї матері в ці годи умерло дві сестри їм було до 20 годів. Діда Захарька повісили солдати в шинелях і з винтовками. Люди казали, шо то лєвоеєсери. Із дітей нас осталося двоє – я і мій брат Ніколай, який старше мене на 4 года. Двоє моїх маленьких братів-близнюки умерли в ці годи от голоду, того що в мамки не було молока од того, шо постоянно не доїдала. А братам було місяців по 3. Старший брат Ваня, йому було годів 11, од голоду наївся, мабуть, сирих грибів і вмер. А ми з братом Ніколаєм вижили того, шо мамка нас одвезла на станцію, а там нас забрали в дєтдом.

В 1933 году був повний Голодомор. В 33 году, люди казали, шо то були лєвиє есери, дєлали у людей обиски. Розбивали окна, ломали сараї, погрєба, разбивали пєчки, буравки – шукали зерна. У людей їсти зовсім нічого не було. Тоді померло дуже багато людей, вимирали сім’ями через хату. Мерли на ходу. До нас у двір прийшов мужик брать воду. У нього не було сили викрутить веретину на колодязі, шоб підпить відро, з водою. Тут вже він упав і умер.

Я бачила як у сусідній хаті вимерла вся сім’я – мати і п’ятеро дітей. Всі вони лежали пухлі од голоду. А мене старший брат Ніколай тягав за собою у ті двори, де люди вимерли, по погрібах, сараях і ми шукали картошку чи бурячку, чого-небудь с’їстного, но там почти нічого не було.

Ми з братом Ніколаєм жили з матірю та дідом Захарьком. Дід зробив ступу з каменюх, ми розкривали хату, брали з криші солому, товкли в ступі, може ще шось туди мішали, ліпили лєпошки, підогрівали на плиті і їли.

В 1933 году повісили мого діда Захарька ці ж лєвоесер. Мій дід був майстером, він зробив своїми руками вітряк, який був один на все село, там люди мололи зерно. Діда признали куркулем і за це його повісили.

Батько мій був воєнним, його направили на курорт в Єсентуки і там він умер.

В 1933 году в марті місяці було дуже холодно. Ні їсти, ні одіть було нічого. Мати обмотала нам з братом ноги тряпками і повела нас на станцію. По дорогі ми зайшли на поле, виковирювали мерзлі бурячки і мерзлими і сирими їх їли.

Як зараз помню, сиділа я на станції, підійшов до мене мужчина з пряником, дав мені пряник, взяв за руку і повів, кудись. Послє помню, очутилися ми з братом Ніколаєм в дєтскому домі. Там нас кормили, давали мені і брату по пайку хліба. Брат своєю пайкою ділився со мною, а другу паєчку виносив і давав мамкі через забор, шоб і мамка не вмерла з голоду. Мамка так і крутилася біля детского дома в Купенскі.

Однажди вечером дали старшій групі на ужин жарену кров. А за ночь вона, мабуть, прокисла. А утром кров що осталася, дали на завтрак молодшій групі, в котрой я состояла. Послє завтрака нас повели в баню. В бані дітям стало плохо, началися рвоти і діти начали падать. Стали дітей возить у больницу, стали їх спасать. Тоді вмерло дітей 50 – 60. 

Послє брат утік до матері, мене з Купенска отправили в дєтдом в Харьков, потом в город Салтов. Послє мене мати розискала і забралась дєтдома додому. Так ми з братом не вмерли з голоду і помогли вижити нашій матері.

Місце запису: с. Райгородка, Сватівський р-н, Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Гонтар Світлана.
Респондент: Губенко Матрона Тимофіївна, 22.07.1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Райгородка Сватівського району Луганській області.

То був страшний час. Нас в сім’ї було 4-ро. Пам’ятаю, як нас, малих, мама намагалася підгодовувати, як могла. Пекла коржі висівки навпіл з щавлем, суп з кульбабок. Взимку з під снігу відкопували мерзлі бурячки, картоплю, лушпайки з картоплі теж варили. З осені мама приховала трохи квасолі. Коли активісти робили у нас обшук мама заховала глечик з квасолею під сорочечку молодшій сестричці, яка сиділа на печі. Вони все перерили, подушки, матраси, підпіл. А малу дитину не тронули. Так вони його і не знайшли. А коли настала весна їли все, що зеленіло і цвіло: щавель, кульбабку, будь-яку траву. Помирали діти, старі. Випадків людоїдства не пам’ятаю.

Місце запису: с. Піски, Новопсковський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 14.04.2008

Хто записав: Чумак Григорій Володимирович.

Респонденти: Бондар Марія Устимівна, Бондар Олексій Устимович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживали в селі Піски Новопсковського району Луганської області.

Голодомор в 32-33 годах помню хорошо. Я з 1924 года, мені було вже 9-й год. Шо хорошо запомнилось, був неврожай і по дворах ходили люди і забирали в домах все: пшеницю, картошку, квасолю, горох. Батько казав, шо то полномочені з району, були і з сельского Совета. Батько був колхозником, як вступив у колхоз, то отдав коней, бричку, плуг і ще якесь начиння. Сім’я була бідна. Дітей було четверо. Як настала голодовка, мати заховала на горіщі, повісила сумку з пшеницею, а горіще змазала. Як прийшли шукати зерно, то шукали скрізь, у хліві, даже на огороду тикали залізною палкою, нічого не найшли, бо його не було. Один сказав, щоб подивились на горіщі, полізли дивиться, сказали шо там нема нічого і горіще змазане. Сумку не побачили, вона нас здорово виручила. Людей, які були не в колхозі, розкуркулювали і вивозили десь у Єрки, казали у Білокуркіне. У них забирали усе. Забране зерно грузили на підводи і везли на Старобільск. У колхозі були коморі, там тоже було зерно, коморі охранялися. Поля тоже охранялися об’їздчиками, збирать нічого не розрішали. З колхозу нам дали корову, навєрно шоб не здохла там, бо кормить її тоже не було чим. Вона давала трохи молока.  Мати каждий день варила великий чавук буряків, буряки не забирали, різала їх дрібненько, заливала водою і трохи молока лила, а ми все спрашували, коли ж вони зварться. Як буряки зварились, мати насипала нам повну кучки буряків і ми їли. До нас ходили граться двоє сусідських дівчат, мати і їм давала їсти, бо в них буряків не було. Після їди нам у кружку наливали того соку з молоком, шо буряки варились, то був як зараз кажуть, десерт. Один раз батько десь розжився трохи квасолі. Мати зварила її з молоком і дала дітям. Помню, ми всі похворілись, думали помремо, но все обійшлося.
В нашій сім’ї ніхто не вмер. Ми жили в Закотному, на Юрківці і часто бачили як по дорозі під горою люди котили повозки з мертвецями, везли на кладовище, ховали самі. Батько ходив у Вороніж, не на заробітки, а міняти одежу. Були вишиті сорочки, рушники і їх батько одніс. Батька не було довго, ми вже думали, шо він не вернеться. Батько вернувся і приніс у вузлику пшона, а сусід, з яким він ходив, умер у дорозі, як вертався назад. Весною стало трохи легше. Ходили на річку, рвали шпички, рогіз. Копали салату і мати варила суп. З берестків драли кору, товкли її і їли. Не знаю чого, а кору їли тільки з берестків і листя тоже з них.
У 33 году ми поїхали на Бондарево. Там були закотянські землі. Хутір був невеликий, хат із десяток. Запомнилось, шо жінки часто сходились до заброшеного колодязя і плакали. Оказалось, тих шо померли у 32 году, кидали у колодязь, бо викопати яму сили не було. Дуже трудне було врем’я. важко вспоминать. Хай воно ніколи не вернеться. Зараз і по радіву і по телевізору кажуть про голодомор, кажуть, шо то комуністи організували. Хто його знає. В селі тоже були комуністи і тоже мерли з голоду. Тепер кажуть, шо то Сталін заставив все зерно вивезти. Про це тоді ніхто не балакав та й про голодовку не прийнято було згадувати. Тих хто помер у голодівку отдєльно не поминали, та якось і зараз не здорово згадують. В церкву я не ходжу, чи там згадують умерлих з голоду не знаю.
У 46 була голодовка, після войни. Ну це зовсім не така як була у 32-33. Я робила в колхозі трактористкою, там варили обід, давали як тоді казали суспільне. Щоб люди мерли з голоду, такого не помню. Хоча було дуже важко, недоїдали, а робить приходилось багато. Ну вижили. Молодьож зараз цього не знає, робить не хоче, сидить по барах. Кажуть безроботні. А я думаю, шо то і батьки винуваті, шо діти не цінять кусок хліба і не хотять робить. Конєшно, ті времена хай не вертаються. Хвате того, шо ми пережили.

Місце запису: с. Великоцьк, Старобільський р-н., Луганська обл.

Дата запису:  9.04.2008 р.

Ким записано: Михайлюк Євдокія Пилипівна.

Респондент: Бережна Євдокія Ігнатівна, 26.08.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Великоцьк Старобільського (Міловського) району Луганської області.

В 1932 году Бережной Евдокии Игнатьевне исполнилось 9 лет. В этом году был не урожай, а что у людей было, приходили, все выгребали до (незрозуміле слово) Не смотрели на то, как семья будет выживать. Отбирали всё пащи сельских активистов. Одним из активистов был Назаренко Яков. Документов никто не показывал, отбирали насильно. При себе не имели никакого оружия.

 Люди отдавали всё добровольно, стояли и молчали. Накладывали большие налоги, платить было нечем и приходилось отдавать и корову, у кого была, и лошадь. Продукты можно было спрятать в землю, но ходили с железными штыками и искали. Как находили и отбирали. В 1933 подали заявление в колхоз. Продуктов никаких не давали. От колхоза посылали собирать колоски в поле. Потом приезжали обьезчики на конях, отбирали мешки с колосками да ещё и пороли жгутом. Поля охранять заставляли колхозников. 

Люди шли в колхоз не по своей воле. Отбирали всё и загоняли как собак. Скот никто не прятал, держали дома в хлеву. В основном ходили забирать всё днём. Приходили несколько раз, когда отец подал заявление в колхоз, так сразу и прекратили ходить. В 1933 году люди стали уже умирать с голоду. Умерла сестра — Рубан Дарья Игнатьевна тетя — Рубан Полина Ильинична. Перед смертью тетя — Рубан Полина Ильинична брала солому и ела; потому что была голодна. В основном простые люди умирали с голоду. Выживали те, кто сушил листья, толкли на порошок и пекли лепешки. Собирали листья с дерева, щавель, крапиву, калачики. Диких животных ели (кошек и собак). Купить было не за что, да и менять тоже было нечего. Умирали семьями — почти половина села. Людоедства в селе не было. Хоронили на кладбище. Все были бессильные, вырывали яму в колено, заматывали в тряпку и прикапывали. Поминать их никто не поминает и никто не вспоминает. В голодовку тоже не поминали, то что не чем было поминать. Приезжают с других районов, но редко. Никаких памятников и крестов помершим с голоду — никто не устанавливал. Дети и внуки об этом 1932-1933 г. очень хорошо осведомлены. Кого винить в этом всём, что происходило у нас в селе, мы не знаем. 

Місце запису: с. Микільське, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 14 березня 2008 року

Хто записав: Баранова Зінаїда Антонівна

Респондент: Назаренко Сергій Мойсійович, 14.10.1920 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Микільське Міловського району, Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Да, я помню це время, мені було тоді 13 років, я жив з матір’ю і братами і сестрами – Дусьою, Марією, Олексієм і Василем.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

На мою думку причиною голоду могли бути такі собитія, например переход з єдинолічной жизні на колхозну. Народ був поділений на три слої, бідні, середні і заможні. Це організовували колхози то бідні і середні ішли в колхоз добровольно, а багатих не приймали а висилали. Ще причиною голоду були низькі врожаї, засуха. Да у людей одбирали вирощений урожай лишили продуктів такі комітети.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
“Незаможні селяни”, уполномочені отрядів “Продрозверстки“. Все робилося примусово.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?
Винагороди за доноси такої прямої не було, то шо все робилося, щоб менше хто знав того чоловіка.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Ніяких документів ніхто нічого не пред’являвлося, тих людей їх всі знали ці люди приходили в хату, дивилися які і скільки є харчу, на їх думку вони те шо необходіме сім’ї, а остачу застовляли здати в доход государства. А самосильно ніхто нічого не брав. 

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Наскільки я помню на мої пам’яті не було случаїв, щоб били, судили чи висилали, нікого не арестовали того, що люди знали шо це треба государству.
Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?
Ті хто забирав харчі ходили без оружія.

Як люди боронились?
Я не помню і не знаю таких случаїв сопротивлєнія серед бідних. А хто був багатий тих просто висилали, а їхнє майно оставалося в пользу колхоза.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Щоб шось приховати не було возможності, того шо за цим слідили, люди знали шо всерівно найдут і всерівно відбирають. 

Хто і як шукав заховані харчі?
Були комітети і “уполномочені”, вони були жителями села. 

Скільки їх приходило до хати?
Вони ходили по два, три чоловіка.
Де можна було заховати продукти харчування?
Якщо і ховали харчі, зерно закопували в землю, хто де як міг сховати.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Сперва тим хто ішов у колгосп не давали нічого, був продмінімум, а після збору урожая давали трохи зерно. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?
Забирали продукти і зерно, худобу одяг, а тих кого висилали всьо йшло в общая. 

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Закон про “Про п’ять колосків” – це був такий закон, якщо тебе впіймали з колосками то судили.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Після збору урожаю не розрішали збирати щось у полі.
Хто охороняв поля і комори?
Поля охороняли обходчики і об’їздчики, а коморі і склади охраняли сторожі.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Здорово ніхто нікого не заставляв іти в колхоз.
Чи змушували йти людей в колгосп?
Була і велася агітація, щоб ішли в колхоз. Бідні і середняки йшли добровольно. 

Де переховували худобу?
Люди здавали робочий скот, коней, волів, лишню птицю, корову одну можно було оставити собі. Я не помню таких случаїв, щоб ховали худобу тай і це невозможно було зробити.
В який час ходили забирати у людей зерно?
Одбирали харчі, зерно тіки дньом. вночі ніхто не ходив. Чоловіка обкладали планом, шо він должен був здати, можна було залишити одним якимось продуктом, картохою чи зерном. 

Скільки разів приходили до хати?
“Уполномочені” приходили по одному разу, а то люди самі виполняли все це. 

Коли почали люди помирати від голоду?
Масово саме людочки почали вимирати весною, того шо кончалися всі запаси.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
У нас я не помню шоб були такі сироти, таких случаїв я не помню. 

Хто не голодував в селі і чому?
Не було тоді таких людей, щоб люди притьма не голодували.
Хто зумів вижити?
У нашій сім’ї ніхто не вмер од голоду, бо у нас була коровка “Баришня”.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
Люди помагали один одному, ділилися в кого шо було. Бідні відробляли багатим за харч багатим. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Були всякі способи, щоб все жити находили різні єдинці, листя, жолудя. З рослин їли лободу, молочай, щавель, осот, гриби гарошки мореївник, їли кору з липи і берестя сушили, товкли в ступі, тоді місили і пекли ладки. з деяких звірів їли їжаків, зайців, граків і голубів.
Чи був голод в місті?
У городі я не був, я не знаю як там було. У городі не можна нічого не було щось з їжі виміняти.

Чи відомі випадки людоїдства?
Я не помню,був один случай на скіки я знаю. Була одна жінка (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), вона з’їла двох своїх діток, а більше не було таких случаїв. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?
Людей, хто вмер від голоду ховали на цвинтарі, ховали без гроба, просто замотували в тряпку.
Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Ніяких спеціальних людей хто хоронив не було, збирались гуртом і ховали, ніхто нікому за це не платив.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
Такого масового захоронєнія не було, того шо і не було такого масового мору. 

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»?
Померлих поминали як і тепер обично хто як і міг і чим міг.
Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?
Церква всегда поминала цих людей. Во время советской власті в церкві не здорово поминали, багато церквів було закрито.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?
Зараз церква востанавлюїца. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Современна молодёж я думаю щось знає і чула, я розказував про це на встречах з школьниками. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Хто винуватий у цьому винувата тодішня політика, розділєнія людей на багатих і бідних, люди ше не знали і не мали достаточного опита по ведєнію колективного хазяйства, були низькі врожаї і багато других причин.

Місце запису: с. Варварівка, Кремінський р-н., Луганська обл.
Дата запису: 08.11.2007 р.
Ким записано: Головненко Віктор Дмитрович, сільський голова.
Респондент: Штепа Тимофій Семенович, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Варварівка Кремінського району Луганської області.

Я, Штепа Тимофій Семенович, народився у 1923 році в с. Варварівка, нині Кремінського району, Луганської області.

На той період я проживав з матір’ю в будинку діда і баби з дядьками. Під час Голодомору в 1932-1933 роках було 9 років. Наша сім’я в складі 5 чоловік роки Голодомору  1932-1933 роки всі пережили і остались живі і здорові, так як всі дорослі працювали в м. Рубіжне на підприємствах і отримували продовольчі картки. Іншої інформації по односельчанам я не пам’ятаю.

Місце запису: с. Новоолександрівка, Біловодський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 19.09.2005 р.

Ким записано: Милокост Зінаїда Іванівна, вчитель.

Респондент: Зарубей Олексій Трохимович, 1913 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Новоолександрівка Біловодського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю, я вже робив тут.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Спеціально зробили. Було що давати.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешт?

Мабудь карали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де хто ховав, але забирали.

Хто і як шукав ховані продукти? Як їх звали?

Не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До нас не приходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

То в хаті, то на городі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу тощо?

Продукти.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чув. Не можна було збирати зерно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

В кінному заводі то не заборонялося.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли, а хто, не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хто хотів, хто ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, а хто не хотів, то заставляли, якщо не підеш, то виїжджай.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Коли люди помирали з голоду?

В 1933.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Я цього не знаю.

Хто не голодував у селі і чому? 

Голодно в селі було всім. В нашому селі так не голодували, як у колгоспі.

Хто зумів вижити?

Я вижив, мій брат, бо пішли сюди, а якби залишилися у Євсузі, то померли б.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Чув, що допомагали родичі.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Чути було, що їли листя, чечевицю.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Листя берестка. Більше не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Цього сказати не можу, бо не знаю.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Не знаю, бо з нас ніхто нічого не міняв.

Чи був голод у містах?

Був.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померли ті, хто пішов через село шукати їжу, а хто їх ховав, не знаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки і Зелені свята?

Хто може і поминає, родина померлих.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз поминають, а тоді – ні.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому селі церква є. Наче до православного патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю і дітям і онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не влада, яка вона тоді була.

Місце запису: с. Новоолександрівка, Біловодський р-н., Луганської обл.
Дата запису: 18.09.2005 р.
Ким записано: Милокоста А.А., вчитель.
Респондент: Горова Марія Єфиміївна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новоолександрівка Біловодського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Засуха була.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були випадки, коли відбирали у людей вирощене в полі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешт?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не бачила.

Як люди боронилися?

Не пам’ятаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховували, кому це вдавалося.

Хто і як шукав ховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Десь 2-3 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Чітко не можу сказати, але ховали куркулі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали зерно, худобу у людей, які жили багато.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не можна було навіть взяти жменю колосків, щоб принести додому.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, та її не було, тому що засуха.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Люди йшли до колгоспу, щоб якимсь чином вижити, деякі люди йшли добровільно, а куркулі – ні.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ввечері або вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз.

Коли люди помирали з голоду?

Я не пам’ятаю, але померло багато людей.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

В дитбудинок забирали.

Хто не голодував у селі і чому?
Голодно в селі було всім. Багаті.

Хто зумів вижити?

Діти, які були в дитбудинках, люди, які на той час жили багато.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не пам’ятаю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Суницю.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Жолуді мололи і варили.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їх і не було.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

За гроші все можна було купити.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не пам’ятаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали померлих від голоду де прийдеться.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не пам’ятаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не пам’ятаю.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки і Зелені свята?

Да.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Да.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому селі церква є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте виним у загибелі багатьох людей?

Засуха.