Місце запису: смт. Котельва, Котелевський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 2005 р.

Хто записав: Пономаренко Т. С..

Респондент: Ємець Григорій Тимофійович, 18.08.1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Котельва Козельщинського (Котелевського) району Полтавської області.

А чи пам’ятаєте Ви про голод 1932-1933 рр.?

Пам’ятаю.

А про голод 46-47 років пам’ятаєте?

Пам’ятаю.

А які на вашу думку могли бути причини голоду; не можливо були неврожай, засуха. податки чи забирала врожай влада?

Влада забирала. Урожай тоді гарний був. особливо в 46-47 роках. Влада забирала. Були спеціальні такі хлопці ходили і шукали в горшках де було шо заховано, розбивали горшики і висипали собі оті крупи.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, хто не робив? Ви не пам’ятаєте, це були якісь посадовці?

Не знаю.

А чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховане зерно?
Були.

І їм за це якось платили?

Авжеж!

Вони мали якісь документи на збивання продуктів?
Нічого не показували.

А чи застосовували до людей покарання, побиття там. висилання, арешт?
Було таке.

Чи пам’ятаєте у Вас були якісь випадки, в сусідів, у вас як не робили?

Тестя, в мого тестя, хлопці ноччю прийшли й скачали «Яков, тікай бо на тебе будуть нападать». Так він утік на Донбас і довго жив на Донбасі, не знав ніхто, де він живе, а тоді повернувся знову в Котельву.

А чи мали зброю ті що ходили відбирали хліб у людей?
Були гвинтовки в тих, шо ходили.

А як люди боронилися?

Запирали хвірточку, двері, собак відв’язували.

А чи можна було приховувати якусь частину зерна, продуктів, овочів, можна було його якось заховати?

Так. ховали? Ну вони шукали де шо, позбивали грубки й шукали все зерно.

І в хату заходили шукали, і в сараї заходили?

І в хату заходили, і в сарай заходили скрізь. Лазили скрізь, шукали й забирали все.

А хто шукав заховані продукти? В них була якась спеціальна форма одягу?

Ні, не було.

А вони представлялися, як їх звати, ім’я, прізвище?

Ні, нічого не казали.

А скільки їх приходило до хати, одна людина, дві?

Дві-три й більше.

А де можна було заховати продукти харчування, куди саме було вигідніше ховати?

Не пам’ятаю, бо ми жили так бідно, шо в нас нічого не було і ховать нічого було. Ото мати побила якраз на свинарнику. Та ото так вижили. А так у нас не було нічого.

А люди які йшли до колгоспу в цей час, їм давали їжу?

Давали-давали. Там варили кашу всяку, давали їм.

А це пайки якісь були? Чи їжу їм і додому давали?

Да. Тільки там їли. На дом не давали нічого там ото.

А забирали тільки продукти харчування чи й інші речі: одежу, рушники, якісь картини?

Не пам’ятаю.

А худобу не забирали?

Забирали худобу, забирали.

А ви чули шо є такий закон «Про п’ять колосків»?

Не чув.

А чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирали, а об’їщики за ними ганялися, одбирали оті сумочки і висипали собі, а їх прогонили без колосків. А було таке. Я не ходив збирать.

А цим людям, хто збирали, об’їщики їх ловили. їх не били, не ув’язнювали, просто забирали продукти?

Ні, ні…Забирали і все.

Хто охороняв поля, оці колгоспні комори? Там стояла якась сторожа?

Да.

Були спеціальні люди, як і все це охороняли?

Да.

А чи люди хотіли добровільно йти в колгосп чи їх змушували?
Щоб вижити, йшли ж, щоб вижити і всьо. А хто суперечив дуже, що проти цього, то його тоді – гать, і десь завезли на ссилку в Сибір.

А переховували худобу, щоб її не забрали в колгосп?

Да, було таке.

Було таке, шо от до Вас у двір прийшли: «Хай наша корова у Вас буде, а потом ми її заберем, і Вашу заберем». Домовлялись так, допомагали?
Ну да, було таке.

А не пам’ятаєте, у який час саме ходили?

Частіше з ранку, зранку було все.

Під вечір уже рідше ходили?

Уже сусід сусідові передає: «На тому кутку там уже ходять той».

І коли почали люди помирати з голоду?

Да було, було. Я бачив, як вивозили, бачив коняка нагружена.

На возові?

На возові, вивозили… Я це бачив, як везли трупи, то кажуть трупи повезли.

Ото прям із села, з вулиці, збирали оці по сім’ях трупи, звозили без перепоховання?
Без ніякого поховання.

А дитина осталась сама, то було таке, шо влада брала опіку над цією сиротою?

Було таке, забирали.

А забирали куди? В якісь дитячі будинки?

В деякі будинки десь забирали… 

Хто зумів вижити?

Багатші, були різні. Запаси були.

А чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду?
Трикоза, такий був в нас, шо пам’ятаю ото Трикоза, шо давав допомогу, трохи десь він забирав і давав допомогу тим дуже бідним, великим сім’ям давав допомогу.

Безкоштовно все?

Безкоштовно.

Цей Трикоза він десь працював. Можливо, у колгоспі?

Від колгоспу.

Що робили, щоб вижити?

Да. Ходили збирали в лісі трави, все.

А з яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Яблука, груші тоді той шипшину ото збирали навар варили. Кору дуба варили. Отих в кого ростройство велике було там, варили кору дуба і давали круто заварений чан дубовою корою. Це проходило гарно.

А диких тварин там, плазунів вживали в їжу?
Такого не знаю.

Чи можна було щось виміняти на продукти?

Обміняли. Ходили з другого села приїжджали, міняли там той, ну багатші ж було той виміняли, а до бідних людей немає діла.

Чи Ви знаєте дані, можливо пам’ятаєте скільки людей померло в селі, чи тут масово померали?

Масово помирали.

Тоді відомості не записували, не друкували вам у газетах хто помер?

Та куди там друкувать.

А чи відомі випадки людоїдства?
Ні, такого не знаю. У нас у селі такого не було, а от у других селах розказували, що було таке. Бачили як там варили оте м’ясо, ну людське м’ясо бачили.

А десь хоронили померлих від голоду?
Вивозили і все десь.

Кидали їх у яр десь?

Да.

А чи платили тим. хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Вам відомі місця, де захоронили людей?

Померлих від голоду. 

Хоч де-небудь є якісь пам’ятки, знаки цим людям? 

Ну там як їхать, с Котельви їхать, заготконтора була, так там є пам’ятники, знають. Поставлено там.

Чи поминають їх на Проводи. Гробки. Зелені свята?
Та, хтось повинен підходить.

А в церкві в цей час були якісь відправи по померлих там робили?

Робили.

І за часів Радянської влади робили?

Да.
У Вашому селі є церква?

Оце одна, а було аж 7, а осталась одна Троїця.

А кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Та хто-зна. 

Місце запису: с. Хорішки, Козельщинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 2002-2004 р.

Хто записав: Гирман В. М.

Респондент: Глущенко Галина Дмитрівна, 1916 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Хорішки Козельщинського району Полтавської області.

Мені було 17 років, пам’ятаю що у 32-33 році був великий неврожай. Навіть, те, що посадили не повернулося. А ще і забирали у нас усі продукти харчування. Потрібно було здати державі усі продукти, що вирощувалися на грядках. А шо ж було здавати коли їх не було? Пам’ятаю, що батьки все здали, але дещо заховали. У 32-33 роках у Хорішках було створено колгосп і всі селяни пішли в нього. Восени і взимку хоть важко було селянам та все ж виживали. Найбільше горе прийшло весною.

Люди ходили пухлі, часто помирали на вулиці Тим, що працювали в колгоспі, давали юшку, а дітям і людям похилого віку було дуже важко, їсти хотілося весь час, хоч що-небудь. Батьки підуть на роботу а я рвала: гірчаки, лопухи, свеклу і пекла оладки. Було свято коли батько приносив трохи риби. Дуже великих втрат село Хорішки не зазнало, завдяки голові колгоспу Мазуренку Роману Трохимовичу та сільським активістам. «Буксири» ходили по хатах, заставляли здавати продукти державі, але великих обшуків не робили.

Місце запису: с. Хорішки, Козельщинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 2002-2004 р.

Хто записав: Гирман В. М.;

Респондент: Штабровський Василь Микитович, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Хорішки Козельщинського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33роках? 

Помню.

Які на Вашу думку були причини голодомору?
Урожай тоді забрала власть.

Якщо відібрали у людей вирощене, то хто це робив?

Забирали усе свої односельці.

Чи була винагорода від влади за донесення на сусіда за приховане зерно?

Була кажуть.

Як це відбувалося?

Приходили та забирали собі шо хотіли у хаті та коморі.

Чи застосовувалися до людей покарання?

Били і арештовували як побачуть шо не все давали, штовхали.

Чи мали зброю ті що відбирали хліб у людей?

Не знаю, не бачив.

Як люди боронилися?

Ні, бо боялися.

Чи можна було приховати якусь частину харчів?

Важко було.

Хто і як шукав зерно? Як їх звали?

Свої з нашого села. Казали на них буксири.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило четверо. Як звати непомню.

Де можна було заховати харчі?

Ховали скрізь і в землі, і у пічі, у полі.

Чи були такі люди, які допомагали вижити під час голодомору?

Пам’ятаю у нашу сім’ю порятунок прийшов весною від сусіда Пономаренка Максима Івановича. У нього чудом залишилась конячка. І колгоспне начальство примусило його возити із сусіднього села Костівка (там тоді був утворений радгосп) зерно на найблищу залізничну станцію Ганівка. Максим Іванович запропонував і мені їздити з ним на станцію насипати зерно. Рахунок був один, можливо щось удасться украсти та принести додому. Який не слабий був, а погодився за для можливого порятунку родини. Адже крім нього у родині вже ніхто не міг ходити. У Костівці навантажували гарбуз і везли на станцію. По дорозі до Ганівки (залізнодорожна станція) іноді вдавалося насипати чи того проса чи пшениці, викинути десь у бур’яни. Як повертались назад ніхто нас уже не сопровождав, забирали той клунок і несли додому, це був найцінніший скарб. Оті клуночки порятували родину від голодної смерті.

Місце запису: с. Олександрівка Друга, Козельщинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 10.09.2010 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Терещенко Олена Григорівна, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Олександрівка Друга Козельщинського району Полтавської області.

Мені в голодовку було 4 роки. Я майже нічого не пам’ятаю. Але чомусь мені запам’ятались два хлопці, що пили в нас молоко. Пізніше моя мама, Литвин Оксана Лаврівна, розповіла, що то були брати Колісники, їх сім’ю розкуркулили, батька вислали на Соловкн (так тоді казали), мати залишилась з двома синами без хліба, без нічого. Вони приходили до нас і просили хліба. У нас самих не було вдосталь їжі, але була корова батько вступив у колгосп, а там давали якусь баланду. Він приносив її додому, мама її зціжувала, заливала молоком і ми їли. Хлопцям цим мама наливала молока, а більше нічого не могла дати. Корову годували соломою із стріхи, на сараї брали. Худюща була страх, а молоко давала. Ось так вони і вижили. А весною вони поїхали на Донбас. Батько дав їм одежі, картуз.

В 1970 чи 1971 годі вони приїжали в село, заходили і до нас. Приїхати на білій «Волзі», ну мамі і спасіба не сказали. Тільки сказали, що “оце тепер ми куркулі”. А мама плакала, що у сім’ї батькової сестри Килини померло троє дітей і чоловік (вони не вступили в колгосп). Вижило четверо дітей і тітка Килина. Вони їм теж помагали. Так сім’я ж була велика, на всіх не хватало. Тільки й сказала: “Бог їм суддя”. В селі багато хто помагав другим. Всі, хто вступили в колгосп, вижили. Мама казала, що у нас був добрий голова.

Із села Чечужино в райкомі робив Терещенко Василь Іванович. Ким він там робив, я не знаю. Так він приїхав у село перед голодовкою весною до свого брата і сказав, щоб уступав у колгосп. Одного коня, щоб зарізав м’ясо посолив, щоб було що їсти, а другого, щоб відвів у колгосп. Корову, щоб не збував, бо сім’я ж велика. І щоб все це сусідам сказав, ну не казав, хто йому це казав. Хто послухав, у тих всі живі остались. Довго згадували, що якби не Іван, то чи й вижили б. Старі люди згадують його й тепер. Сам він давно вже помер. Добрий був чоловік. Горе було велике, ой горе…

Місце запису: с. Озера, Козельщинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 29.09.2009 р.

Хто записав: Єленко Антоніна Олександрівна.

Респондент: Педай Олександр Григорович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Олександрівка Козельщинського району Полтавської області.

Я, Педай Олександр Григорович, родився в селі Олександрівка Козельщинського району в 1924 році 14 жовтня. Зараз живу в селі Озера. Добре пам’ятаю 33 рік, дуже трудно було виживати, но благодаря людям, які старалися допомогти людям, щоб ті вижили, ми не померли з голоду.

Був такий комуніст Кононенко (імені не помню), він ходив по хатах і попереджував людей, що будуть ходити робити обиск  і забирати хто що придбав для виживання, за що його і вбили куркульські синки.

Іще був Бейцун Степан, який допомагав людям вижити. Він крав у багатих людей, які не були розкуркулені, крав вівці і ділився з ближніми сусідами м’ясом.

Помню, що була організована бригада з куркулів, вони ходили по хатах, збирали продукти в людей хто що придбав для прожиття, даже квасолю в кувшинах забирали.

Мати моя ходила в село Колісники, радгосп «Вирішальний» на роботу за 8 км. Там їй давали миску супу і 200 грам хліба. Суп вона їла сама, а хліб ховала за пазуху і приносила нам, трьом дітям, ділила по кусочку, щоб ми не повмирали з голоду. А батько мій помер у 33, він робив бригадіром на свинофермі, його покусав хряк, помер він від ран.

Місце запису: с. Трудовик, Козельщинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Васик Ю. В.

Респондент: Скиба Лукерія Григорівна, 1919 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Дяченки Козельщинського району Полтавської області.

Скільки вам було років на час Голодомору і де Ви проживали?

У той страшний год мені було 14 років, жила в селі Дяченки Козельщинського району Полтавської області.

Яка за статками була Ваша родина?

Родина була заможною, через це нас розкуркулили, з хати винесли всі речі, цинк, яким була накрита хата віддали на приміщення сільського клубу, а нас вигнали на вулицю.

А що сталося з Вашою сім’єю?

Через якийсь час нас упустили у цю саму, нашу хату, де і стали жити, вернули нам тоже і корову з конем.

Чи вдалося вашим рідним заховати зерна?

Коли збирали зерно по дворах, батько заховав трошки пшениці у сараї під ноги коневі, там його не знайшли. Вночі мама відривали його, перемелювали на борошно і пекли млинці.

Чи вижили всі Ваші рідні під час цього страхіття?

Разом з нашою сім’єю жили родичі які вижили всі, а з нас живою осталася тільки я. З начала голодною смертю помер батько, потім мама, а за нею і молодший братик. Мене вдочирила родина Михайленка Юхима Андрійовича, хоть родичі були проти цього.

Місце запису: с. Дяченки, Козельщинський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 03 вересня 2009;

Хто записав: пошуковий загін «Пам’ять» Козельщинського НВК. Керівник Легка Т. О.;

Респондент: Миленька (Світлична) Анастасія Кузьмівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала на хуторі Світли Козельщинського району Полтавської області.

Миленька (Світлична) Анастасія Кузьмівна, народилася 27 січня 1925 року на хуторі Світли, Козельщинського району, на даний час с. Дяченки Козельщинського р-ну Полтавської обл., де і проживає зараз. На хуторі Світли жили до 1939 року. В сім’ї було четверо дітей і батьки – Кузьма Павлович і Федося Омельківна.

У 30 роки була колективізація, відправляли в колгоспи, а жили одноосібно і мали невелике господарство. Хліб – то вродив, але його вивезли весь до зернини. Односельчани, їх називали буксири, ходили по дворах з залізними дротами, находили і забирали все. Люди помирали.

В колгоспі організували патронат. Приміщення для нього було в хаті дітей у яких не було батьків. А їх самих здавали в школу, до повноліття. Нас четверо дітей – брат Степан 1923 р. народження, сестри Ліля – 1913р. народження, Валя – 1935 р. народження, я, та батьки – всього шість душ – корівка була і ми вижили, бо вступили в колгосп, були пара волів, гарба, інвентар, борона, плуг, все запрягли і повезли в колгосп. А мама плачуть і ми, бо малі були. Їжу в нас не забирали.

Гирман Оля і Данило та їх дочка Вєра померли, а син Лаврентій і Даша вижили, бо виїхали на Донбас. Сімейство Іщенко теж вижило, бо поїхали на Донбас. Їсти давали похльобку – вода та може якась квасолина. Був кушин полиняний, кругом мотузочна, щоб держати і з ним ходили по похльобку.

Був Гаража Денис по-сусідству. А в його сусіда вкрали вівцю, і  звернули на нього. М’ясо заховали, а кишки підкинули йому в двір. Я йшла по похльобку, а Денис серед двору обвішаний кишками. Його побили і повезли в Козельщину, а тоді відпустили. Він з Козельщини ішов пішки і проходив через с. Шепелівку, там давали баланду, а він заголожений був, попросив їсти, поїв і помер. Там десь і прикопали, додому не дійшов.

Хто живий, запрягали підводу і їздили по хатах збирати померлих людей. А сім’ї великі були, і ті хто не пішов у колгосп, помирали. З подвір’я забирали людей пухлих, прив’язували вірьовкою за ногу і тягнули до воза, а тоді вкидають до ями, аж поки вона не буде повна.

А весною, коли поля засівали, люди підповзали, шукали зерно і там помирали.

#Голодомор #Колективізація #Хлібозаготівлі #Активісти #СмертністьвідГолоду #Виживання #Сурогати #Подвірніобшуки #Вилученняпродуктів

Місце запису: с. Вишняки, Козельщинський р-н., Полтавська область.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: члени науково-пошукового клубу «Пошук» Вишняківської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Керівник Васик Ю. В.

Респондент: Пинчук Зінаїда Степанівна, 1919 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Вишняки Козельщинського району Полтавської області.

Скільки вам було років на час Голодомору і де Ви проживали?

На час голодовки мені було 14 год.

Яка за статками була Ваша родина?

Жила в сім’ї колгоспника, нас було у батьків 9 дітей.

Чим Ви харчувалися у той трагічний час?

Найбільше мені запомнилося, що мама нас годували буряками та печеним гарбузом. Хоч люди у селі, та і наша сім’я, сажали город, дбали, щоб у нас усього було у достатку та страшна податкова система не давала можливості жити, влада забирали все, що виростало на присадибних ділянках.

Хто дбав про Вас та інших членів родини?

Батько мій помер рано. Про родину дбала мама, вона, бідна, щодня заставляла нас, дітей, молитися, щоб Господь нам поміг пережити цей голод.

Чим Ви харчувалися?

Ми, діти, ходили каждий день збирати картошку, а потім закопували її дома в землю. Мама вночі відкопувала той «скарб» та варила її нам та дуже плакала та, переживала, щоб ми вижили і не померли з голоду, бо по селу ходили і буксири, і смертна команда.

Коли люди помирали, чи були люди, що хоронили їх?

Хоронити людей не було кому, бо всі були обезсилені. Та й одіти їх не було у що. Так їх звозили до однієї ями і там хоронили. Були, навіть, випадки , коли люди ще живі, але зовсім немічні потрапляли до того місця і там чекали смерті.

Місце запису: с. Селещина, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 22 травня 2009 р.
Хто записав: Килимиста Олеся, учениця 11 класу Селещинської ЗОШ І-ІІІ ст.
Респондент: Петренко (Кравченко) Галина Ільківна, 1919 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селещина Машівського району Полтавської області.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи урожай забирала влада?

Врожай був добрий, рясно вродила озима пшениця, жито, овес. Все збіжжя пов’язане у снопи і заскиртоване на токах. Токи були глиняні. Молотили снопи вручну ціпами, механічно-паровими молотарками. З другої половини серпня, весь вересень і жовтень ішли дощі. Токи розмокли. Молотити ніяк. У скиртах завелися тисячі мишей. Колгоспники на трудодні не одержали ніякого хліба. Дома було лише те зерно, що вирощувалося на своїй ділянці.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Але і цей урожай забирали «буксирні бригади», на чолі їх були активісти з числа комуністів і комсомольців.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

У кого знаходили у землі сховане зерно, судили. Наш сусід Щербань Василь закопав на огороді три мішки пшениці. «Буксирна бригада», тикаючи залізними жигалами мерзлу землю, знайшла схованку. Забрали пшеницю, картоплю, квасолю. Василя засудили до тюремного ув’язнення на три роки. З тюрми він не повернувся.  

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Ходили Шморг Павло, що був ледацюгою і п’яничкою, дід Яким та його племінниця Марфа.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Охороняли колгоспні поля об’їждчики на конях. Один із них Кравченко Омелян дозволяв дітям збирати колоски вранці, щоб ніхто із начальства не бачив, бо йому за це буде тюрма.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

У місті міняли вишиті речі, одяг, взуття на хліб.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що не труїло людину: листя вишні, квіти акації, насіння бур’янів, гречану і просяну полову, макуху. Їли кішок, собак, ворон, драли яйця граків, сорок, галок, навіть горобців.

Чи поминають померлих від голоду?

Раніше не поминали, бо це була заборонена тема. В наш час у селі споруджено пам’ятний знак жертвам голодомору, де вшановують людей, які загинули під час Голодомору у 1932-1933рр.  

Місце запису: с. Селещина, Машівський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 5 вересня 2009 р.

Хто записав: Профатило Олександр, учень 11 класу Селещинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Респондент: Мамонтова Зінаїда Порфирівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селещина Машівського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Якщо казати про Голодомор у 1932-1933 роках то звісно, я пам’ятаю, хоча й мені тоді було 11 років, цього дворічного жаху я не забула ніколи.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

На мою думу, голодомор було зроблено штучно за наказами Сталіна. Його люди забирали в простих людей урожай все до останньої зернини, заходили в хати, ні в кого не питаючи, і починали шукати їжу.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

До людей не застосовувалася ніяка сила: ні арешти, ні кари за те, що в них знаходили їжу.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховувати якусь частину зерна чи овочів було неможливо. Люди їжу закопували під землю, але її знаходили і забирали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Неможливо було сховати продукти харчування бо обшукували всю хату і перекопували весь двір, щоб люди залишалися без їжі.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Продукти харчування забирали в будь-який час дня і ночі, щоб зненацька знайти в людей їжу, бо люди думали, що вночі їх ніхто не потривожить. Тому люди витягали свою сховану їжу і їли, поки їх ніхто з ворогів не бачить.

Коли почали люди помирати від голоду?

На третій-четвертий місяць люди почали пухнути від голоду. Від виснаження організму люди помирали прямо на вулицях. В ночі лягали спати, а ранком уже не прокидалися.

Хто зумів вижити?

Вижити змогло небагато людей, це ті, які жили ближче до річок і ставків. Займалися рибальською справою. Люди жили, як тварини, і навіть жили за їхніми правилами. Вижили найсильніші і найрозумніші. Матері їли навіть своїх дітей.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Люди приймали за продукти харчування: яблука, які обсмажували і їли, бо жарене довше перетравлюється шлунком, кропиву, шкаралупу від курячих яєць і  лушпиння від картоплі, їли навіть листя дерев і трави. Їли що можна й не можна, щоб хоч чимось вгамувати шлунковий біль.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Люди їли собак і котів, ворон і ящірок, вужів і ворон, голубів і горобців, їли один одного, бо цей нестерпний біль не можна було терпіти.

Чи відомі випадки людоїдства ?

Як згадує Зінаїда Порфирівна, в її селі були випадки людоїдства. Біля неї жила сусідка, в якої було п’ятеро дітей (три хлопчики, і дві дівчинки). Один хлопчик був маленький і майже помирав, і вона серед ночі взяла і задушила його, а потім на ранок з’їли його всією сім’єю.