Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент: Купченко Марія Григорівна, 1929 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Скажіть будь ласка, чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932 – 1933 років?

Трохи пам’ятаю. І ще з розказів батька і матері тоже знаю.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Урожай був і це згонили у колгоспи. Згонили в колгоспи людей, забирали, шоб ішли люди до колгоспу, бо люди не хотіли ж тоді. Самостійно ж люди робили, то вони не хотіли йти. В батька у мого були коні. Ну такі, він собі стягнув інвентар весь до землі. І культіватора, і плуга, і борони. Пара коней було і віз. Ну, і прийшли і сказали, шо дядьку, веди коні до колгоспу. Ну, шо ж їм робити. Тато взяли запрагли коні, це все погрузили на віз і завезли. На другий день, не спали цілу ніч, думали. На другий день пішли, забрали. Та й знов зараз же за ними прийшли і знов, як вони завели і більше за ними не ходили. І так, а люди не хотіли йти в колгосп, то в людей зробили голод. В людей позабирали де – яка квасолька, всьо на горах шукали, в якихось там гладущиках, в якихось посудинах стареньких, було, всьо під рад забирали. Та й зробили голод.

Якщо забирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не знаю, хто ж це робив. Якісь були активісти. їх сільрада, чи хто посилав? Вони ходили по – під хати і забирали.

Чи була винагорода за донесення на сусіда про приховане зерно?

Нє. Не було ніякої нагороди. В нас осьо Марко був, зерно сховав і тато знали, шо він сховав зерно. Бо він їв хліб, а ми їли бур’ян. Ну то ніхто йому нічого. Не доносив.

А були такі люди, що доносили?

От, я не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, коли вони приховували зерно?

Як знайдуть, то били. Знаю, шо били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ну, вони, палицями штурхали у землю. Скрізь, де там шо. Гупали, як десь яма є, закопано. То вони звук чули, шо не такий. Оце штурхали. А зброї я… нічого тато не казали за зброю.

Як люди боронилися від цих людей, що приходили шукати, чи пускали їх в хату, чи , може відбивалися?

Нє, не відбивалися. Нічого не могли зробити. Люди пригнічені були, боялися усього. Нічого люди не могли зробити.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, чи овочів?

Ну, хто якийсь був розумніший, може знав, шо треба його приховати, то ховали. А як тако, як вони прийшли, а люди не знали, шо сьогодні прийдуть до нього та будуть заглядати в мишачу дірку, скрізь усе вишукувати. То ті не знали і в них позабирали усе на світі.

А хто, і як, шукав при ховані продукти?

Залазили на гори, усе в хатах перевертали. Скрізь шукали по подвір’ї, штурхали палицями, чи яма десь є викопана. Ну, заглядали добре, шукали.

Скільки цих людей приходило?

Чотири, четверо.

Де можна було  заховати продукти харчування?

Бог його знає. В Марка, я бачила, яма, аж теперечки. В хліві була яма кірпіч на, вимурована.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ну, як вже ходили в колгосп на роботу, як уже жнива, молотила машина, була уборка хліба, то давали тим. А як тато лежали пухлі, не могли вони на роботу йти і єлі з постелі встали. Отут, коло нас, молотила машина. І вони пішли туда. То був полномочений якийсь, Мараховський. І сказав, шо йому їсти не дати, бо він ледачий, не хоче йти на роботу. То тато, як задерли палицю то хотіли йому уліпити, але він утік. Він же ж жер все, а тато хіба його доженуть.

Забирали лише продукти харчування, чий інші речі?

Забирали. Винні люди гроші за шось там, налоги такі були. Люди були винні гроші, а де вона візьме грошей. Ні продати нічого нема, ще й як піде заробити, то хіба її гроші платили, їй же гроші не платили за те, шо з’їсть тарілку баланди за це вона і робила.

Що таке Закон “ Про 5 колосків”. Ви чули про нього?

От за це я вам не буду казати, бо я не чула про це.

Чи дозволяли збирати в полі колоски і залишки городини?

Як хто вкраде, то візьме, а як ні – то заверне і висипе. Заверне і одбере, і всьо. Не дозволялося.

Чи охороняли поля, колгоспні комори, і хто?

Не знаю.

Чи люди добровільно хотіли йти в колгоспи?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів, і як?

Ну, оце ж, їжою заманювали. Котьол був. А як людина хоче їсти, то всі йдуть до котла, шоб з’їсти. Тей там уже й оставалися. Так уже й ходили на роботу. Та цей так, мабуть, цей колгосп заснувався.

А де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Нігде не переховували. Оце коні як були, чи корова, то заводили туда. В нас тут, ніхто не ховав худобу. Оце хліба, то сховав, хто там зумів. А худоби ніхто не ховав. Бо все одно прийдуть, заберуть.

В який час ходили забирати в людей зерно, продукти?

Дньом, за ніч не чула.

Скільки разів приходили до хати?

Одного дня приходять, і на другий день приходять. Ше перевіряють, і ше приходять.

Коли люди, почали помирати з голоду?

Уже в 33 був сильний падіж людей. Люди падали, як солома. Хто, може, який вузличок зав’язав, та заховав, то ше трошички, якусь варив сивуху. А тоді , вже нічого не було. їли бур’ян, листя з липи і вишень листя їли, блекоту коріння, добували з землі, рили. Геть тато, казала Дунька, так пальцями рили, тверда земля, щоб коріння витягнути з блекоти. Блекота – це біленька, ріденька, вона не смердить. Корінь блекоти похожий по запаху на моркву. То це те коріння добували.

А що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Де вона там ними опікувалася. Мерли, падали діти. Ну, ясла були, хто там піде в ясла дужчий. А як у дома, мама взяли… Мама взяли, братова жінка померла і в нього був хлопчик, пір року йому було. Ну, де цього хлопчика діти? Мама забрали його до себе. І прийшли до дому. Ну, шо ж вони дадуть йому їсти, як у хаті одна вода, нічо нема. То воно бідне плакало, знемоглося, пожило кілька днів, казали мама, і померло з голоду. І все.

А хто не голодував у селі, і чому?

Хто не голодував? Ну, це такі, як Марко, я помию. Хто приховав зерно.

А ці люди, що забирали зерно, голодували?

Мабуть нє. Вони ж були дужі, здорові. Шо ж вони голодували? Ті шо голоду дували, то вони які були? Вони, як мухи були. Воно хилилося, падало без їжі, виснажено, ноги попухли.

Чи люди допомагали одне одному у виживанні від голоду? Чи ділилися продуктами?

Дід Микола татові приносив, як баба спече там хліб з висівок. Не сіяне нічо з висівок таке, ну то хліб звався. То дід Микола приходив і приносив татові їсти, бо мама були трошки дужчі ше покамісь, а тато сильно отощали. А тоді вже й маму привезли із поля. Привіз брат їхній коровами, мама впали на полі і він привіз до дому маму. То Дунька перелякалася, шо мама вмруть. Погналася, був фельшер тут, де бабина Килинина хата. У цій хаті він був і стала його просити: “Ідіть, дядечку, ба маму вчора привезли, мама заслабли”. І він, ні слова, ні півслова не сказав. Не отказався – прийшов і виписав їм хліба, скільки грам, от і забула. І пів літра молока, щоб Дунька ходила. У коморі давали, різали по скибочці хліба. В колгоспній коморі. То ця Дунька, покамісь дойде до цього столика, вилазять люди, випхнуть її, викачають і на самий зад. Оце тільки вона доб’ється, то її тільки кришечки комірник цей витрасе в хустиночку і замотає її. І піде на ферму, в селі ж тут були, не знаю скільки, з 10 корів, може, по цю півлітру молока, то баба Дрижиха, ще й розводила водою те молоко. Це давали безкоштовно, і мама ожили трохи тоді.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Всі були однакові.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Оце ж цю бликоту їли, коріння з неї, либоду варили їли, не ця така либода мокра, шо це на городі така вона, а та, либода, шо свиням рвуть, така харошенька.

А коріння яке їли?

Оце ж, я не знаю кроме цеї бликоти. Я не знаю, яке ше коріння. Молочай обирали, грубий такий молочай, обирали, їли.

З яки дерев, рослин вживали листя?

З вишні і з липи.

А кору?

За кору не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю. Коні дохлі, то їли, крали, бо коні здихали, тоді якась болезнь була, то їм давали стільки вколів, то те мясо так лікарством смерділо, шо його не можна було їсти. Мама казали, шо варили, зливали три рази ту юшку, а все равно м’ясо смерділо. І все равно їли його і не вмерли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Як не дуже голод ше був, то тут у Сабадаж, село таке, то носили. Міняли з хати рушники, спідниці тато з мами носили, хустки носили із мами, все попромінювали. Два стакани пшона виміняють або борошна 2 чи 3 поміняют. О це таке носили. А тоді вже наверно, і там люди виснажилися, то вже тоді і не було куди ходити міняти.

Чи був голод у містах?

Не знаю. Був же ж мабуть.

Чи знаєте Ви, що таке “Торсінг”?

Не чула.

Скільки людей померло у селі?

Дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

Да. (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) був, отам, де це живе Валя Фокова, де Клава Гриші Мелетьового, там сидів (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Тато мені казали уже після цього всього, маєш ти щастя, шо тебе (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) не зловив, як я із ясел сама ішла додому. Бо він з’їв свою сім’ю і чужих людей ловив. А я кажу : “Тату , він мене не злове. Шо ж він в мені наїсться? Скільки ж мене там є?” Він якихось таких, мабуть, заможніших, якихось дужчих, шо на тих трохи мяса було якогось, то він ловив.

То він усю сім’ю повністю з’їв, скільки членів?

Не знаю. От казали, шо з’їв свою жінку і дитину. Чи шо?

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну, хто дужчий. Люди викопають кагат на кладбищі, та звозять возами, чи гарбами возили, та скидали, як навоз який туди усіх в купу. Чи він гам боком, чи сторчака впав, чи в нього ноги позагинуваті, так їх загортали. Ну як навоз який.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладбищі там є їх могили.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки?

Поминають. Бо в кожного ж родичі. В мене осьо ж п’ять дядьків були , такі, як дуби. То як же я не буду поминати.

Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві?

Я не знаю. Мабуть же ж поминають тепер.

Чи знає сучасна молодь про Голодомор 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Я своїм розповідала, але багацько ше й не знают. Є такої молоді, шо не хочут знати.  Вони думають, шо цілий вік було добре.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталін мабуть це зробив.

Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент:  Богуш Леонід, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1932 – 1933 років?

Добре пам’ятаю.

Вам скільки тоді було років?

Дев’ять років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду?

Урожай був, але його забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Ну хто робив? Були комизани. Чи якісь, хто їх називав там як… Приходили продзагонівці.

Чи була винагорода від влади про донесення на сусіда про приховання зерна?

Може й була. Бо я точно не можу всповнити. Може комусь і було це…

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Всякого було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Була в них зброя.

Яка зброя?

Системи “наган” і рушниці, вінтоки.

Як люди боронилися від них?

Хто як міг.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Все-одно найдуть. Де не сховаєш , то найдуть.

Хто і як шукав заховані продукти?

Ну були такі. Шо осьо один представітєль був від влади від теї і ті були. Свої всі ходили такі патріоти великі. На них казали комизани.

А скільки їх приходило до хати?

Всякого п’ять, шість і більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де б не заховав, то знайдут вони його. Шукали і в печі, і під пічкою. Штурхали де шо не було.

Чи давали їжу тим, що пішли до колгоспу?

Ну шось там давали. Бо я не повню. Давали. Варили там їм їсти.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу?

Шо попало , те і брали.

Що таке закон про “п’ять колосків”, чи чули ви про нього?

Ну, як підеш колоска візьмеш, то судили за це діло.

Чи дозволяли збирати в полі колоски і залишки городини, як зберуть урожай?

Посилали збирати тільки на колгосп.

А собі не можна було взяти?

Ну хто як візьме в карман, то таке діло. А так не можна було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа і об’єжчики були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Як вам сказати? Всього було: ті хотіли, а хто і не хотів. Це ж таке діло.

Чи змушували людей йти до колгоспів?

Обізатільно змушували.

А як їх змушували?

Забирали реманенти, корови, коні. Бо у мене на городі клуня була, це Івана Петровича Накльоки і там колгосп заснувався цей.

І у вас позабирали все?

В мене не забирали, бо не було шо.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Кроме як заріже, то ніде він її не сховає.

В який час ходили забирати у людей зерно , продукти?

Вночі і вдень. По всякого. Коли кому заманеться, так вони і ходили.

Скільки разів вони приходили до хати?

Смотра до кого і як. Де бідно жили, то вони там і не ходили, а де такіго заможніші…

Коли люди почали помирати з голоду?

Десь тако начало 32,33,34 роках.

Ви пам’ятаєте якісь випадки?

Пам’ятаю, шо возили, як строїли цю залізну дорогу, шо її розібрали зараз. То скільки шпал було там, стільки там і людей вивезли сюди на цвинтар. Гарбами возили тих людей, з цеї стройки.

Наші, попівські люди, там працювали?

Були і попівські. З усіх сіл були.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Трошки я помню, шо було таке діло. Шось вони допомагали. Столови були там, отако.

Хто не голодував у селі і чому?

Мабуть такого не було, щоб не голодував. Може там їдениці були такі.

А ці люди, що забирали зерно, вони голодували?

О, мабуть ні. Ці не голодували, бо як він забрав в людини то він же ж собі взяв, не тому дав.

Забирали зерно наші сільські люди?

І сільські, і представітель був. 

Хто зумів вижити в Голодомор?

Хто сильніший був.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду?

Ой, наврад лі. Бо не було чим ділитися. Їли лободу, листя, калачики, липу.

Які засоби вживали до виживання?

Ну всякого було. Кропива пішла і лобода, калачики, усе шо було. Зелепухи і все таке їли.

Яких диких тварин, плазунів вживали в їжу?

От я цього не знаю. В нас я знаю, шо під лісом був такий Куций Савка, то той людей їв. Людоїд на нього казали.

А ви не пам’ятаєте коли корів, коней їли?

Було осьо в совхозі. То там корови дорізували і здихали, то вивозили. Не вспіне їх вивезти туди, як люди патрошили коні і корови , це все таке.

А птахи ловили, горобці чи інші?

Та де там. Хто там пійме того птаха, як були голодні всі.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Хто мав за шо, то їздив в города, то вимінювали. А як бідний, то за шо ж вони могли там.

Чи був голод у містах?

Не помню, але кажуть, шо в городах не було голоду.

Чи ви знєте що таке «Торсін»?

Торсін? Це , вроді, як міняли золото. Міняли все. По-моєму так це було.

Скільки людей померло у селі?

Оце я не можу сказати.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

Було таке, я ж кажу, шо Куций Савка був. Це діло таке, шо їв.

А не було такого, що людей виловлювали?

Оцей Мудрак, шо на Гаю є, та його батько. Він старший за мене був, а ми пасли десь в 33 році навесні телята. Тут де цвинтар в нас новий і де лаційон, дорога йде, то ми з ним сиділи. Він нас і спас. Бо він би був нас обох половив той Савка. Він такий бородатий був цей Савка. Він мене в одну сторону відіпхнув, а я малий пирекотився та й повтікали ми з ним.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Була така бригада шо забирали. Правда, це ось Шурки, шо на Філіції, Миші мати, ішла і ше витягла одного з ями живого. То довго… Він оце не давно, років з десять тому помер.

То живих тоже туди вкидали?

Да, живих тоже, шоб другий раз не їхати.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Наверно шось платили. Якісь пайки давали.

Чи відомі у вашому селі місця заховання людей, померлих від голоду?

Ну, оце старе кладбище. Це все воно там.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки?

Ну хто живий, то приходить і поминає.

Чи встановлені в селі памятники, хрести померлим від голоду?

Встановлений один. А ті поперегнивали в кого шо було.

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 років?

Не всі.

Зокрема, чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да, баба покійна, була, то вона їм розказувала за це все.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Як вам сказати? Тільки, шо не подчинєніє оце в колгоспи йти, то це вони зробили оце. Сталін, хто ж його міг це зробити. Може він не знав, то це його тільки побічники.

Що ви можете ще про Голодомор розказати? Скільки вас було в сім’ї?

Нас було четверо, то один помер від голоду. Троє ми вижили. Мати робила на радгоспі, на фермі.

Що вам допомогло вижити?

Мати молочко брала.

В радгоспі давали якусь допомогу?

Да, давали.

Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 12.10.2005 р.

Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.

Респондент: Безкоровайко Надія Григорівна, 1921 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.

Скажіть будь – ласка, чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932 – 1933 року?

Дуже пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду?

Забирали все чисто, шо було.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Тоді сільрада відала цим.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, насилля, арешти?

По – моєму – це покарання. Ішли до хати, забирали все на світі. Брат купив черевики, поставив за скринею. То все забрали, і хустки, і… Ну вобшем все на світі.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, не мали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було приховати, закопати, але у нас не можна було. Дехто міг сховати, то позакопували, а в нас, оскільки, півметра прокопаєш, та й вода. То не можна було.

Хто і як шукав заховані продукти, як їх звали?

Приходили … Цей, як він зветься… Поліщук Самсін, а то ше дядьки. Не помню таких імен.

А скільки їх приходило до хати?

Бувало і 3 душі, і 5.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

От не знаю.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі?

Ну, як вам сказати. В глечику квасоля була, то геть і квасолю повитрясали. 

Чи чули Ви, про Закон “Про п’ять колосків”?

Я не скажу вам, бо не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспу, і як?

Ну, оце ж хліб забирали, та це все забирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не ховали, не було шо ховати.

У який час ходили у людей забирати зерно, продукти?

І дном, і вечером.

У вас особисто, що забрали?

У нас забрали, як уже в колгосп вступили, пару коней, і воза, і сані, і в обшем плуга, борони. Все було у тата, то все забрали до грама.

Коли люди почали помирати з голоду Ви пам’ятаєте?

Да, пам’ятаю.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава?

Ніхто ними не опікувався.

А хто не голодував у селі, і чому?

Хто не голодував? Я геть і не знаю. Кравці, син був головою сільради, то вони не голодували. Мама пішли, вона – ця Павлиха, шось там на базарі продавала, а тато кажуть, шо біжи може… То вона їх чуть не била. Шо це прийшли. Шо це ти прийшла мені розказувати , шо в мене є.

А ці люди, що забирали в людей зерно, вони голодували?

Та хіба ж можуть такі голодувати?

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду?

Ніхто нікому не міг помогти.

Чи мали люди якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні якої допомоги.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Либода ішла в ход, варили. І де яка лишилася спідниця в мами, то продавали. То це стакан куплять крупів, чи шо-небудь. То-то вкинуть пучку на горщик, щоб тільки чути було, що видно, шо там щось було.

А коріння з яких рослин їли?

Я не знаю.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Лагацію. Цвіт лагації, вишні листя.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

То я ж кажу, шо як продадуть спідницю, то можна.

Скільки людей померло в селі?

Я не знаю скільки. Бачила, тільки шо возили на возі тих людей, і кидали в яму. Не зносили, а просто скидали.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не пам’ятаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі вам в селі місця захоронення від голоду?

Оце пам’ятник стоїть. Там 2 чи 3 ями було. Скидали їх як ту скотину.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Я думаю, шо влада. Пам’ятаю ше, як до магазину ходили рвати лободу. Бо це суп варили. Накришать, як свиням, от і варат. То ішли сюдою, коло Хайків… То везли цих, мерших. Цей віз – Лавренчук Іван і став скидати їх у яму. І оця… вкинули її, вона впала, а нога виглядала. То він взяв лопату, то не знаю, чи він її одрубав. Та вона впала туди, чи цього… Мама стали плакати. А я кажу: “Чого Ви плачете?” А вони мені розказують. Але й потім уже там люди були, то казали, ми ж не бачили хто саме, то потім казали, шо це Княгиня упала туди з цею ногою.

Йшли ми у радгосп полоти, то там давали по 100 грам хліба і 3 рази баланди якоїсь. Та це рано і вдень з’їли, а ввечері, горня носила з собою, висипали цю баланду туди в це горня. Пішли до дому, та висипемо у це, шо мама зварили – бур’ян, та це буде така вечеря вже. Але у Жоржа через річку була зрізана верба груба. Василь перейшов, а я йду з горням із заду, а пройшов невеличкий дощ. І я йшла і бухнула, мабуть із півтора метра, у ту річку. А горня було в хустинці, у бежовій. І я вилізла з теї річки. Луче було вилізти, та перейти у брід. То хотілося луче, шоб не мокрому бути. І взяла я це горня, а бежева хустинка, вона не дуже так просочується водою. І я принесла додому. І я ішла і весь час ґвалт кричала, плакала, принесла додому, мама вибігли навпротів. Що ж це таке? Ідуть обоє і вона кричить. Внесла до хати, кажу: “Це – принесла. І самі не з’їли, і вам не буде».

А шо таке?

Горня розбила. Впала в річку і розбила горня. Тут супу 2 порції. Мама пішли внесли такі ночовки, шо місили в них тісто, чи вареника. Внесли ті ночовки, простилили ту хустку в ті ночовки, розкрили і давай вибирати горшки побиті. Геть повибирали і кажуть, як будете їсти, чувствуйте. Взяли висипали таке туди у те зварене і поклали соломи в піч, прокип’ятили його. Там же ж вода попала, хоч і не багато, а попала. О це таке життя було.

А у Вас з голоду помер хтось?

Ніхто не помер, вижили всі. Брат був, то пішов на радгосп, то там, в радгоспі, давали грами цього хліба, і цеї баланди. А тоді прийде до дому, та ше цеї юшки звареної, от. А сестра пішла служити до фаренжого. Якийсь фаренжий був у радгоспі. То пішла до нього служити. А нас було двоє малих. Братові 10 років, а мені 12. То мамі спасибі, шо вони не лінувалися, де які бур’яни, яке листя і цвіт, усе чисто. А потім уже так. Жили у нас у Даниловій хаті якісь люди. Та каже, шо я буду оцю гадость варити та їсти? Та вони попухли, та й померли з голоду. Нічого не їли, бо їм не наравилось, чи я знаю.

А ще що Ви пам’ятаєте? Сусіди. Як ваші жили?

Нє. Ми це тільки ходили… а то більше нікуди не ходили, бо мама забороняли нам ходити. Кажуть: “Ше тамо впіймають, тай …” Коли наспіли ягоди, то ми більше були у лісі, ніж у дома. Ходили і черешні рвати і вишні.

А по колоски ходили?

Брат приходить з роботи і каже: “Оце, діти, узавтра мішки берім і підемо.”

Куди?

Підем по колоски. А тоді пішли на толоку, по ці колоски, то нарвали цих колосків. Принесли до дому. Мама зараз піч натопили. З одного мішка висипали в піч, а ті на піч. І вже ми почали жити. Бо мама вже куліш нам зварат, а пухлий ніхто не був.

Як Ви мололи зерно?

Такий камінь. С цеї сторони вищий, а з цеї нижчий. А був другий. І це жменьку насиплят і цим каменем об камінь розітрут. І це так жили.

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 25.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович.

Респондент: Сорокопуд Пелагія Хомівна, 1912 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі  Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Яка була причина голоду?

А голод був Чого?… Тоді ше був хліб. Ходили бригади… ну, комсомольці, тоді ше були, попідхати і геть останній пуд забирали. Останній пуд! Оце побачуть у тебе пуд зерна, заберуть! І хоч здихай, хоч шо хоч роби. Це було діло в 33-му році.

Посуха була?

Посуха? Я не знаю, наче не було такої посухи… але люди одтягалися. Не хотіли йти в колгосп. Та й осталися без хліба. Забрали останнє…

Чи доносили одне на одного?

Наче не було такого. Крути не крути, куди діватись, віддали в колгосп цю землю. Виїдемо в поле. Наварять якоїсь похльопки, сапаємо з мамою бураки. Вивезуть похльобку. Стаємо в гочерідь. Дають тої похльобки без кусочка хліба. Похльобки тої з’їмо. Тяжко було, дуже тяжко. Це було в 33-му році. Ну, то я вже позабувала.

Забирали в людей тільки зерно?

І податок великий наложували. Прийшли до людини. Немає чим податок заплатити – забрали шо є з скрині…

Забирали худобу?

Тоді? Да, з дому забирали. Звозили в колгосп. Зводили в колгосп корови, в кого були коні. Всьо забирали в колгосп.

Чи чули Ви про закон про п’ять колосків?

А, да-да-да-да-да-да. мого дядька, мої мами брата Юрка рідного вбили на полі. Ше тут якісь ті… Вовнянки, оце якісь були, чи є вони ше, бо я давно в село не хожу, бо ноги болять. То знаю, шо він пішов на поле. Посльоду якогось назбирав, той дядько мій Юрко. А ті якісь такі, шо колгосп засновували, вони дуже були за колгосп. Вовнянки казали… та й шо ж. Убили його паліцями на полі. Його фамілія Власюк, дядька, то їх судили, Вовнянків. довго вони відбували. дядька нема, А вони прийшли. 

Там живуть на Визначку. Діти їхні є…

А шо вони їли?

А шо? Похльопку. кашу якусь, як крупи були. картошку. Картошку садили. Хто не лінувався – не мав голодовки. Ми з мамою город садили. А то позбираються на вулиці турмами жінки і говорять… Як це в цьому колгоспі жити будемо? Ми садилися з мамою, мали картошку.

Чи заставляли людей йти в колгосп?

Пошті не заставляли… хош іди, хош – не йди. Ну, шо з того?  Не йди, то прийшли, коняку відв’язали, та й повели. Чи корова в кого є, та й повели. Та й хоч – не йди. Осталися… який плуг є чи борінка забрали та й поволокли в колгосп… О, тяжкі були года. Такі тяжкі… Не дай Бог, голодовки!

Коли люди почали помирати з голоду?

Помирали з голоду. Жінка вбила свою дитину. Були морози. Повішала. Різала по кусочку і їла… засудили її. А там був від Польових, звався Кондра. То чоловік із жінкою, вбили його Кондру та й їли.

Чи повмирало багато людей в Ладижинці?

Повмирало, багато повмирало…Це виноваті ті, були активісти – комсомольці. Іди – шукай. То як ти знайшов в баби пуд той, то лиши… Нє. Забирали до грама. Їли скойки, жаби.

Де хоронили людей?

Підбирали. Хто побачить. Підбирали. Де найшли, там і ховали. На полі, під лісом.

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 30.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович;

Респондент: Фаренюк Ганна Мусіївна, 1926 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Що їли?

Ми тоже голодували, бо нас розкуркулили. всьо забрали. Хіба Сталін казав забирати? Сувої полотна, подушки в нас позабирали. Ну, хай забрали б корову… Ну, всьо в нас забрали. Я помню, мала була. трудилися. Сім’я велика. Дванадцятеро дітей. Білого хліба не їли. Лиш по великих святах. Тато поле скупляв. Бо дочки. Вісім дочок, треба придане давати. В білих штанах ходив і босий цілий вік.

Прийшли, Царучка покойна… Всьо забрали. Геть діжечку з сиром. Піст, мама нам не давали їсти. Складали, солили. Забрали. Ми плачемо. Біжу за ними. Нічого не віддали. Корову прив’язали до саней зимою. А подушки. Було вже дві дівчини у нас великі. Мама побачать через вікно. Кажуть: “Вже йдуть!”  Дівчата вдягають на себе спідниці, кофти…

Коли почали Помирати люди?

У нас в Ладижинці не мерли, не мерли люди. Нам була поддержка… Поддержка. Нам не було, але хто ходив на роботу, варили якийсь куліш, галушки. Все ж таки поддержка була. А в Фурманці, Боже милий! Возами возили, так мерли люди. То було вредітельство! То було вредітельство! В Ладижинці не мерли люди. 47-му – рідко хто. Боже, люди пухли у 47-му році. Тоже їли скойки, кропиву, лободу. в западну їздили 47-му році, то там міняли, заробляли… В 32-33 році дуже дизентерія ходила, то на дизентерію мерли.

Чи чули про закон «про п’ять колосків»?

Судили, судили… 

Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 15.10.2005 р.

Хто записав: Савін Олег Федорович;

Респондент: Бойко Віра Давидівна, 1909 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви голод у 1932-33 рр.?

Знаю все, знаю…

Які на Вашу думку могли бути причини голоду? 

Це було в тому… в 30-му році колгосп засновувався, в 1931 – робили, а тоді не врожай був. Така бараболька, така-го вродила… І  тоді вже голод зробився в 1932 році, вже голод. Нічого не було… Так мучились люди. Боже, Боже! Як мучились! 

А податки тоді були?

Податки? Які тоді податки були! Лиш ми робили, а гроші не давали тоді, ні копійки.  Тільки облігації носили. Більше нічого… А тоді пізніше після цего… 40 кг м’яса треба було здати і 120 штук яєць треба було здати в колгосп. Та й десь вони тоді вивозили їх.

А влада забирала врожай?

Забирала, що було. До колоска! Оце ділянки поробили, оце твоя ділянка. Повинна зв’язати її і загромадити. І колосочка щоб ніде ні одного не було. Обходить бригадир після і як найде один колосок – всьо пропало. Не пишуть тоді… трудодня.

Хто забирав те, що було в людей?

Забирали…, з Умані приїжджали, а наші давали. Грабили людей. Людей дуже грабили. Забирали все в людей, нічого не було в людей.

Приховували дещо?

Приховували, котрі могли мати багато, то тільки приховували у землі, а іначе ніде не могли приховати. Мав п’ять курок… прийшли, записали і не мав права зарізати. Маєш порося, не маєш права зарізати його. Нічого цего, нічого не можна було зробити.  Все забирали і все відвозили.

Чи були такі випадки, що сусід на сусіда доносив?

Люди все секретом робили… Не бачили… Ховали так, щоб ніхто не бачив.

Чи мали документи якісь ті люди, що ходили забирати продукти?

А за це ніхто… я не знаю про це. Був цей… організатор Барчук Сидір організовував колгосп, а тоді була Царучка, голодовку Царучка була головою колгоспу. І це все вони робили. Вони відвозили, а людям нікому нічого не давали. Нічого не давали людям. Оце тільки ходили і забирали всьо, шо було. Геть і дрантя отаке всяке забирали… і радна всьо шо було. Не було тоді таких дорогих вещей, а таке… свитина. І оце всьо забирають… радно, всьо, всьо забирають.

Як карали тих, хто не здавав хліб?

Висилали, висилали людей, десь не знаю куди їх висилали, але кудись висилали, що їх не було в Ладижинці. Хати, всьо їхнє позабирали, а їх повисилали.

Скільки Вам було років?

Я вже віддана була тоді, дітки, я віддавалася в 26 році.

Я вдавалося Вам вижити?

Дуже тяжко, збирали бур’янчики і сапали ми бураки, гичку тоді збирали і регозу жали, варили. Люди коти, собаки їли. Я не їла, правда, собак, я не могла. У мене така натура, я не могла їсти. Бур’ян їла всякий. Варила таку юшку. Дитина в мене була одна маленька. А тоді їздили в комбасти і міняли барахло. В кого ще було барахло, то міняли в голодовку. 

Чи була зброя в тих, що забирали хліб?

В них була зброя, забирали всьо. Не було місця такого, щоб можна було заховати…

Люди якось боронилися?

Нічого не боронилися…боялися зачіпати. Правітельство з Умані приїжджало все і з машиною. Ніхто нічого не казав. Забирав… Плакав та й усьо.

Скільки людей приходило до хати?

Їх на село було штук 40 на село. А приходило 5-6. Менше не приходило.

Як їх називали, цих людей, що забирали продукти?

А за це –  їй бо не знаю. Вони звалися. Знаю Ладижинський. Семко Сакій –  грабив людей. І цей Барчук він тоже пішов в цю банду, що грабили людей. Їх багацько було. Активісти…

Чи давали їжу тим, що пішли в колгосп?

Кроме, оце вже як голодовка була, кіло кукурудзи десь звідкись привезуть. А в колгоспі нічого не давали. Оце 100 г було на трудодень хліба. Як відробив трудодень, то маєш 100 г хліба. Це получили за год 100 грамів… 

Чи чули Ви про закон «п’ять колосків?»

Ми ходили на ніч в’язати. Треба було визбирати, щоб ні ідного колоска не було на полі. Ми ходили на ніч в’язати. Та й ми вже рано… пов’язали вночі. Йдемо додому. Та й їде машина легкова. Стає. Що ви несете? Колоски несете? Ану висипайте. Ні одного колосочка ніхто не взяв. Не можна було. Люди боялися, не брали колосків.

Чи можна було збирати на полі після збору врожаю?

Нічого не можна було, ні єдиного огірочка. Збирали в колгосп, збирали на трактор і возили в колгосп.

Хто стеріг поля, комору?

Наші стерегли. Вареник Роман. Він був сторожем на полі, коло бураків, щоб ніхто гичечки не зірвав. Він вбив жінку з Текучої. Вона прийшла, в неї п’ятеро дітей, чоловік погиб. А він її піймав і вбив на полі. Остались дітки сиротами. Всьо збирали і відправляли на Умань. Так голодували люди. Люд їли. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), вона свого чоловіка з’їла. Старого хотіла піймати, але не могла підняти. Кинула в криницю. Але його родичі забрали, витягнули. А коло мене жінка була. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) Скільки вона людей перерізала! Мнясо торгувала на базарі. Чужих, ладижинських, дітей, котрого пійме. В неї клуня здорова була. Вона їх пійме вночі. Заріже. Наварить м’яса і несе на базар рано. І купляли люди. Не знали з чого це. 

Як люди виявили це?

А чоловік до неї пристав другий, (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) чоловік. Він вбив її, заколов ножами. Її і дитину на печі. Вона не давала йому їсти. Тоді його забрали. Вся сорочка в нього була в кровлі. Його забрали і засудили. А тоді він все поховав як її вбив на горищі в полові. А скотина, коні тоді здихали, як люди. Не було що  їсти давати. Їх возили, була на Визначку яма, скотомогильник, возили туди і люди розберуть. Люди рубали, їли. Один одному руки рубали. Брали це м’ясо. А тоді почали карболкою зливати. І карболка нічого не помагала. Всьо-равно люди забирали і варили. Так жили.

А чого скот гинув?

А бур’яну не було. Всьо посохло.

Що їли люди?

Все їли: собаки, коти, регозу жали на ставку. Всьо люди їли. А сім сотих треба було прорвати за день. Голодний. Поскубаєш листя, поїси і працюєш цілий день. Жаби ловили на ставку і всьо люди їли.

Чи люди хотіли самі йти в колгосп?

Як оголосив Барчук, щоб йти в колгосп, то ми пішли вперед і Петришин Петро. Це нас два нас. Віддали коняку, він віддав і та коняка, його і наша стояла дві неділі в колгоспі, та й ніхто більше не хотів іти. І сказав Сидір Барчук: “Заберіть свою худобу, бо ніхто більше не йде. Не можна коло цих двох ходити, нема кому ходити”.  А тоді через дві неділі почали йти люди трохи в колгосп. А то заставляли. Били, Боже, так б’ють. 

А хто бив?

А сільрада була. Зейлик був з якимось помошніком. І ця, Гребенючка була головою колгоспу, а він був головою сільради. Та й це прийшов та й це старого батька нашого так побив.

А за що Вашого батька побив? 

А що він не хотів іти в колгосп. Бив його Куперман. Билися страшно. А тоді продали його хату, цю що ми сиділи. І продали сарай, всьо попродали. І забрали в нього коняку. А ми з батьком сиділи і почали його просити: «Раді Бога, ми заплатимо самі, де ж ми будемо жити?!» Самі за свою хату заплатили гроші. В сільраду. Де вони їх діли, не знаю.

В який час ходили забирати продукти?

Вдень. Прямо вдень їздила підвода. До сусіда, хати валилися. Приїхали, забрали всьо до ганчірки.

Скільки раз приходили?

Раз приходили. Забрали всьо. То вже другий раз не було шо брати.

В Ладижинці люди помирали з голоду?

Помирали… пухші такі були… Я сама така ходила. Боже… страшно було дивитися. В мене в сусіда двоє дітей зразу померло, разом одного дня. Що бачили –  та їли. Скойки, жаби, лободу їли. Цим м’ясом людським багато людей займалися. Там на Опалівці по Ладижинці страшно скільки людей пропало. Оце йдем на поле. Лежить чоловік, там лежить, там лежить. А ми сапали, випорпаємо ямку, неглибоку, засипемо трохи. Кожен день ходять, просять, дайте що-небудь. А що даси? Ніхто не хоронив нікого. Так собаки їли.

Хто опікувався дітьми сиротами?

Ніхто. Не було нічого. Так вони ходили, гибли.

Хто не голодував?

Голова сільради привозив кілограм кукурудзи раз на місяць. Він сам такий Гладкий був, Бланченко.

А голова колгоспу?

Царучка. Вона тоже не голодувала.

Як люди виживали?

Хто тоді за кого думав? Кожен за себе думав.

Ділилися люди продуктами?

Не. Ніхто нічого не мав.

Що їли?

Все. Крім полину. Кропиву, рогозу, кору, з якого попало, листя рвали їли, коріння з липи, де попадеться, яке попадеться. А як вижили, то не знаю. Бог його знає. А тоді вже почали давати 100 г на трудодень. А ми вже почали на городі трошки сіяти жита. Отаку барабольку садили як фасоля, це в 33 році.

А в Умані Можна було щось купити, поміняти?

В Умань страшно було їхати, бо там ловили людей душили, дуже багато людей. Можна було стояти за хлібом. Ходили пішки, а хліба не стало, та й йдеш назад. Сядеш, виплачешся, та й йдеш додому. А до хати боялися йти. Казали, є в мене хліб. Йдіть до хати. Але боялися йти до хати.

Ви чули про “Торгсін”?

В нас не було. В Умані був.

Де ховали людей?

Замотали в одежу. Закопали. Ями глибокої не копали, не було сили. А на полі пригорнули як-небудь та й всьо.

Чи були люди, що спеціально хоронили покійників?

Були такі активісти. Випорпали ямку, положили та й усе.

Чи поминають церкві померлих від голоду?

Я зараз не ходжу. А раніше церкви розібрали…

До якого патріархату належать церкви?

Не знаю.

Чи є хрести, пам’ятники по померлих від голоду?

Нема. Повирубували всьо.

Хто винен, що був голод?

Власть. Вже ж не люди самі зробили. Ми приїхали в ладижинку в 13 році, як революція була мені було 8 років. З Балти ми прийшли пішки. Мама була з Балти. Звозили живих людей, кидали в яму. Фурманський чоловік дуже просився: “Не кидай мене в яму”. Але той не послухав і кинув в яму. Але другі люди витягли його і переховували, щоб його не знайшли. Аж через 22 роки він приїхав. В нас не звозили. Валялись. Впав, лежить. Оце люди йдуть. Рівчака сапами зробимо, пригорнемо, а тоді вже як орали, то  виорювали. Надивилась я цих революцій і воїн…

Місце запису: с. Стецівка, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 03.10.2005 р.

Хто записав: Крашевська Валентина Миколаївна.

Респондент: Мірошникова Ганна Григорівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Стецівка Чигиринського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я добре пам’ятаю ті жахливі часи 32-33 років. Нас у сім’ї було четверо дітей, батько, мати.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Усе забирала влада, кожен вузол передивлялися і все витрушували, останню жменю гороху, яку так не хотілось віддавати забрали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Забирали в людей місцеві жителі наймані владою.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Донесення владі були, за винагороди не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Я не знаю чи мали вони документи, може батькові і показували, але я думаю, що ніяких документів не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Мого дядька репресували і дідуся. Також ці люди погрожували, але не били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї вони не мали. 

Як люди боронилися?

Боронилися ми віддавши їм останнє зерно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було приховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Забирали четверо людей, троє чоловіків і одна жінка. Як звали не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До хати приходило двоє чи троє, їх по вуличному називали “Паничі”.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти, зерно, хліб клали в торбинки і закопували в гною або в садку, у хаті у ділу вириють ямку, покладуть зерно, замажуть, накриють ряднинкою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Спочатку не варили їсти тим людям, які працювали на колгосп, але потім почали варити затірку. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не забирали одяг, худобу. у нас були кури, то вони залишились.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

За збирання колосків могли віддати під суд.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли колгоспи, погреба, комори охоронці, в них були мисливські рушниці.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Люди йшли до колгоспу працювати, бо надіялись, що щось дадуть з продуктів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Влада не змушувала.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худоби було мало тому, що не було чим годувати, А в кого була тримали в погребах. Влада забирала і здавала в колгосп.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У будь-який час дня і ночі.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили декілька раз до кожного двору.

Коли почали помирати від голоду?

В 1933 році люди почали пухнути від того, що не було чого їсти і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто сиротами не опікувався, вони ходили по вулицях Доки не вмирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Таких людей було мало.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Люди ділилися неохоче тому, що кожен думав в першу чергу про свою родину, про себе. 

Які засоби вживали до виживання?

Засобів мало. що бачили, те й їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі не допомагали тому, що думали про свою сім’ю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Я не знаю чи їли Кору, але кульбабу, Гірчак, лободу, калачик їли, А на зиму сушили вишні сливи яблука.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Їли рослини. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їли горобців та різних пташок.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було щось своє на торгах продати і щось купити або виміняти.

Чи був голод у містах?

Я не знаю чи був голод у місті, бо я була мала, лише сім років і я не ходила в місто.

Що таке “Торгсін”?

Пам’ятаю і чула, мабуть, цей “Торгсін” був у магазині і можна було щось обміняти.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Я не знаю скільки людей загинуло, але одне знаю – дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нашому селі було людоїдство. наша сусідка з’їла свою дочку, але потім і сама померла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Викопували довгий окоп і вкидали туди: і старих, і малих, і молодих.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

За поховання не платили нікому, тільки тому, хто на возі звозив тіла.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомо в селі Андрусівка.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

У кого є рідня із загиблих, то поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминають загиблих і в церкві, і на кладовищі та й влада їх поминає. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

У нашому селі є церква, вона відноситься до Православного Патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Хто окремо хоронив, той поставив хрест чи пам’ятник, а як у кучі, то насип.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю і дітям, і онукам, і я думаю, що всі знають про цю трагедію.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Мабуть, влада.

Місце запису: с. Стецівка, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 13.10.2005 h/

Хто записав: Терновська Тетяна Вікторівна.

Респондент: Гавеля Ганна Іванівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Стецівка Чигиринського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала влада урожай, якого було достатньо для харчування.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Відбирали понятті від сільської ради.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Так, без документів вони не йшли. Також у них були залізні палиці, якими вони шукали продукти.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було таке. Якщо не виконували наказів, то забирали на покарання у так звану “холодну”.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Може й мали, та в нашому селі її не використовували.

Як люди боронилися?

Бувало, що замикали хати, а самі тікали в ліси, провалля, ховалися по очеретах та в інших місцях.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але щоб їх не знайшли, треба було зерно закопувати або заховувати десь в полі. люди ховали в горшечках за піччю, але його (зерно) швидко знаходили і забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

У тих, хто віддав добровільно, не шукали, а в тих, хто, копали підлоги, ламали печі та інше. 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили до хати по 5-7 чоловік щоденно, перевіряли, чи не приніс хто що-небудь у хату з продуктів, зерна. 

Де можна було заховати продукти харчування?

У коминах, печах, казанах, в землі, в очеретах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Як запишешся у колгоспі, то дадуть 2 кг кукурудзи. Але люди було дуже голодними і, йшовши додому з’їдали цю кукурудзу, а потім помирали або ще в дорозі, або вже дома.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Так, забирали й інше.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Так, чула. За цим законом карали людей: якщо людина зірве на полі хоч п’ять колосків, то за це вже карали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Примушували, але все зібране треба було здавати в колгосп, а собі брати не дозволяли. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Цих людей обирав колгосп. А колгоспні комори охороняли призовники в армію.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Більшість не хотіли. Тому, що люди не знали, що таке колгосп і думали, що це записують у безвірники, бо церкви тоді руйнували.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, примушували, погрожували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Переховували в очеретах, лісах. Але її забирали тому, що в сільській раді було відомо, скільки худоби має родина.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В різні години доби. Але найбільш вночі, коли люди найменше про це здогадуються і ще не встигли нічого заховати.

Скільки разів приходили до хати?

По декілька ( три-чотири рази) на тиждень.

Коли почали помирати від голоду?

В 1933 р.  з другої половини зими, коли попередній урожай закінчився.  А коли почався новий урожай, то мерли від переїдання. Померлих їздили забирали возами з кіньми. Був один випадок у селі, коли забирали людину, яка ще не померла, але була вже безсила йти працювати на поле. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Дітьми опікувався колгосп, але це були поодинокі випадки, що діти залишалися живими. 

Хто не голодував у селі і чому?

Голодували всі.

Хто зумів вижити?

Багатші їздили в Крим і привозили звідти деякі продукти. Але в кожній сім’ї помер хоч один член.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися, але не всі. От,  наприклад, один семирічний хлопчик, що залишився без батьків, ходив біля сусідського двору, виривав її в корінці. Це побачила господиня цієї хати і вночі, коли хлопчик спав, підперла двері, що вели до хати, і хлопчик, не змігши вийти, помер з голоду.

Які засоби вживали до виживання?

Берестове листя, листя шовковиці, акації, кріп, середину з соняшникової шляпки, гречану полову, голі качани кукурудзи, траву, корінці, котів, собак, молотили солому.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Таке було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли майже все. але ягоди зривали зеленцем. Якось два  8-9-річні хлопчики померли, наївшись зелених абрикосів.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Їли кору з груші, яблуні, бузини, глоду.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Криси, миші, гадюки, зайці, птахи різних видів, яких тільки вдалося спіймати. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна. Але все це було дуже дорого і не всі могли це собі дозволити.

Чи був голод у містах?

Був.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Скільки у всьому селі – не знаю. Але на нашій вулиці (1,5 км) 134 людини з 427.  було 12 сімей і 3 землянки, де вимерли геть усі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, був один чоловік, який поїв своїх дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили ті, хто збирав людей возами.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Їм платили харчами.  

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кожному цвинтарі, де хоронили й інших людей.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

А як же!

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Так.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, було 2.  Православна.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені, але не всім.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю весь час.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тодішню владу і їхню політику.

Місце запису: м. Чигирин, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 03.10.2005 р.

Хто записав: Розсошко Ніні Василівна.

Респондент: Майборода Марія Власівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Чигирин Чигиринського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Мені було 6 год не знаю.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Активісти забирали, я сиділа на печі, з мамою нас з хати вигнали, по сусідах ходили. А ходив батьків рідний брат, і це так робив.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Бог його знає.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю, хтось тоді нам хату підпалив, мішок проса ми не віддали, якби була жива мама, вона б усе розказала.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Нас з хати вигнали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Чорт їх знає. 

Як люди боронилися?

Ми знялись та й пішли, хто куди бачив, Я жила тоді в Галаганівці, батько пішов аж на Донбас.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не скажу, навєрно ж, люди ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти якісь.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чорт їх знає. 

Де можна було заховати продукти харчування?

Хто де міг.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Це я помню, хіба не ходила моя мама у колгосп, а її не брали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Все брали, дід був вигнав на болото, щоб не забрали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чула, як зібрала людина, то судили за це. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як дітьми собирали, то це Все йшло в колгоп.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Откуда я знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів добровільно, не хотіли, а мама була невістка куркуля і її не брали.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Хто як міг.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом.

Скільки разів приходили до хати?

Часто, я обшето бачила раз.

Коли почали помирати від голоду?

В моєї мами всі рідні вимерли, коли не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Патронат раніше був в селі Галаганівці. Жива ще одна, яка була в патронаті.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто розумний був, той не голодував

Хто зумів вижити?

Мабуть, зуміли вижити середняки.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Було по-всякому.

Які засоби вживали до виживання?

Не помню.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не дуже.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Мабуть, в Донбасі (33, 34 рік)  як ми з мамою поїхали до батька в Донбас, то їли і щирицю, а хрест великий золотий і цепочку мама проміняла на кіло манки і не знала, як її варити, зварила всю за раз. 

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Із щириці, це ж бур’ян, я чистила і їла маленькою.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Аж виміняла на кіло манки.

Чи був голод у містах?

Був скрізь, я думаю. 

Що таке “Торгсін”?

Не знаю, може, то таке, де золото здають, коли ви молоді, да не знаєте?

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Наверно ж є.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не чула я такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто де попав, наших поховали на кладовищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають, як є кому поминать.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують, це  знаю точно. 

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Я живу в місті, є церква під горою, Київського патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Як де є.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Хто хоче, той знає.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада, а хто ж,  жили собі люди, робили, отой наробила влада.

Місце запису: с. Красносілля, Чигиринський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Прокопенко Михайло Федорович, 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Красносілля Чигиринського району Черкаської області.

Діду Михайло, Розкажіть мені як ви голодували в 1932-33 рр.  і в 1946-1947 рр.

Ну, сначала, треба сказать, шо жив я тоді не тут, оце в Краснопілля перебралися з Дунькою, як поженилися. Та і в 40-х годах я не голодував, бо тоді на флоті служив:  як пішов ото у війну в 1943, так і вернувся аж в 1949 р.

Про 1932-33 розкажіть. Ви ж щось пам’ятаєте? Які були причини голоду? Хто забирав хліб? Що люди їли в Голодні роки? Як вижила ваша родина?

А що ж тут казать:  ходили бригади по хатах у селі і де був хліб забирали до грама. І ходили ж ці, як же їх в біса, партійці, свої. Нєсколько разів ходили, по первах ще щось оставляли попоїсти, а тоді вже й крихточки зі столів зшкрібали. Заможних –  у Сибірь, хто жив заможно. А хто приказав? То ж Сталін приказав Україну ограбить, хліб позабирать і попродать чи вивести за границю, то вони ото й забирали харчі, а що діти вмирали тисячами, то їм у Москві все равно! А баржі ті, з хлібом, шо  найобидніше,  потопили в морі, бо ніхто зерна того не купив, а в Україні все тоді забрали і посівне тоже. Ми з матір’ю, помню, весною 33 картопляні лушпайки садили, що в погрібі десь трохи найшли, бо нічого більше було. А знали ж, шо  не посадимо нічого –  то смерть нам!

 А звідки ви про баржі знаєте?

Тю, то я ж кажу, на флоті я служив в 40-х годах, мені тоді було годі в 25, а були ті зо мною моряки, хто ті баржі топив, якось сиділи ми після поганенької вечері там мріяли про паляницю пухку, то один і розказав, а тоді опомнився, благав, шоб нікому не слово, бо посадять.