Місце запису: с. Терни, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 20.11.2007 р.

Хто записав: пошукова група «Світоч» Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст., керівники Донець В. В., Сергієнко Т. Г.

Респондент: Шамоненко Ганна Федорівна, 1919 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терни Лубенського району Полтавської області.

У голод померли мої три брати і дід. У той рік був добрий урожай та усе забрали. Мати у глечику заховала квасолю на посадку, а ті іроди прийшли, глечик розбили, та мати встигла вирвати дві жмені. Так ми посадили трохи квасолі. У нашому селі багато людей було у наймах на торф’яному полі за пайки. У багатьох були корови, але потім забрали їх, ну, не всі. Одну на сім’ю оставляли. Люди зерно ховали у стріхах або у землю закопували, а як активісти заходили, то усе забирали. Сиріт влаштовували в інтернат, хто не міг прогодувати дітей, щоб хоч вони вижили. Уповноважені не голодували, бо у карманах приносили зерно додому. У городі можна було обміняти золото на щось їстівне. Помню, як мати свої і мої серги обміняла на кілограм борошна.

Місце запису: с. Терни, Лубенський р-н., Полтавської обл.

Дата запису: 15.09.2009 р.

Хто записав: пошукова група «Світоч» Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст., керівники Донець В. В., Сергієнко Т. Г.

Респондент: Спасьоба Марія Єгорівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терни Лубенського району Полтавської області.

Я була середньою із семи дітей, що були в сім’ї. Було нас п’ять хлопців і двоє дівчат.  Одного  разу до нас у хату зайшли активісти. Обшукували хату, даже постіль хворої матері перевернули і знайшли там у вузлику крупи. Заточеними штирями колупали припічки і шукали там зерно. Ми з сім’єю пиляли дрова, возили в город обміняти на якусь їжу чи крупи. Їли тоді весною цвіт акації, листки з дерев, а ноччю ходили збирати колоски. Хліба не бачили. По дворах ходили ще і студенти із технікуму, забирали харчі. По сусідству вимерла уся сім’я. У коморах у них нічого не було.  Люди по селу пухли і падали з ніг. Мерли, як мухи.

Місце запису: с. Терни, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 15.09.2009 р.

Хто записав: пошукова група «Світоч» Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст., керівники Донець В. В., Сергієнко Т. Г.

Респондент: Любич Євдокія Яківна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в с. Терни Лубенського району Полтавської області.

У сім’ї 6-ро дітей. Ми постоянно бігали до тітки, а вона давала нам коржа. А мати наша пекла млинці, які замішувала із борошна і якоїсь трави. Вижили ми того, що батьки наші працювали в колгоспі, а там давали пайки. А ще дід і баба допомагали.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Цьохла Євдокія Степанівна, 1916 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гінці Лубенського району Полтавської області.

Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо це був неврожай?

Та чого там, урожай був. То ж Сталін зробив. Позабирали і горошину, і квасолину яку, а батька в тюрму забрали, чуть не здох. Коли прийшов додому, а там ми усі за ладаном ходили.

Чи пояснювали причину голоду і як саме?

Та хто  б казав. Ніхто нічого. Ми ще встаєм, а воно вже ходять по двору. Там де закопали ми мішків три, і те викопували. Вони брали залізні ключки і щупа, ото як нащупа, де зернинка зачепилася і там копали і викопували.

А сусіди наші закопали швейну машинку, дорога була, то її не найшли.

Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав хліб у селян?

Свої сільські брали. Їх назначали, було шо як пошлють їх, то ті вимітали все. Забрали все зі скрині: і сорочки, і рушники. А тоді продавали біля сільради: «Хто більш», – кричали. Хто заможніший, той купував, а нас гонили, як собак. Щоб не дивилися. А брали свої – та їх уже нема.

Чим харчувалися, де брали їжу?

Їли гречану полову. Насушимо ото, натовчемо та й їмо. А вона така та полова. Було якщо ноги помиєм біля полови, то так і жигає в ноги і ріки як голками. Я ще ланку полола, то сахару трохи дали. Те разом з половою. Ми так качали млинці, а тоді їх сахаром присипали.

Помню батько ідуть, царство їм небесне, несуть мені поїсти. А уже тоді пшениця підростала, і сказав: «Уже доживем, доживем».  У мене і серги, і хрест були, то я поміняла. А в Губському були у людей і платки і бєжеві красиві, і золото, а жаліли. А уже колоски як стали, так не можна було їх збирати. Були у нас в Біївцях баба з дідом, сусіди наші. То вони пішли по колоски, так їх як у прірву укинуло – хтозна куди й забрало.  Ото ми може б з голоду і не подохли, так і корову  у нас забрали – залигали і завели. А шо колись їла була жінка якась кусочок хліба – з ланки – а я хотіла їй вирвать з поля редьку. (А вона така гарна вже була), і дать поїсти їй до хліба. Коли як угледів, то чуть не побив мене, кричав: «Я тебе під трибунал за цю редьку!»

А моєї сестри чоловік – він був зажиточний. У нього мій брат робив ото той і взяв сестру. То помню під’їхала до двору чорна будка і забрала його, а сестра, бідна, упала і стоять не могла. А потом у війну чоловіка на передову одправили. Правда, не помер він, його тільки контузило. Страшне було, не дай Бог доживать до цього.

Де ховали померлих від голоду?

Кладбище у Степур’ях було. І коло доріг ховали. Ідеш було – лежить людина, а далі – ще одна. А ті, хто валялися по полю, то я не знаю, хто їх підбирав. Може хто подобрав та в яму вкинув.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

Із наших ніхто. А по-сусідські була жінка і двоє діток, я чула, казали: «Мамо, їсти». Так і померли, то мати їх в садку поховала. У неї ще троє дітей осталося.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

У нас я не чула. При моїй бєдності і не чула. А в Тарандинцях, то тут казали, що жінка з ума зійшла і свою дитину з’їла.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

Той голод був легший. У 46-му я коноплі здавала і зерно брала. Тоді можна було зерно хоч вимінять на щось. Тоді не так голодували. У 33-му найстрашніше було.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Лазаренко Іван Дмитрович, 1918 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.

Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо це був неврожай чи посуха?

І врожай поганий був тоді, а хоча причина йому  в основному, чорт його батька знає, його ніхто не оприділить. Головне, що доводили людей хтозна до чого. Люди ховали зерно, а ті приходили, шукали і викопували хоч із-під землі. Спершу забирали зерно у кулаків, потім у середніх, а тоді вже і в бідних селян усе вибирали. І хто-зна куди відправляли.

Чи пояснювали причину голоду і як саме?

А ніхто нічого не казав.

Чим харчувалися, де брали їжу?

І кору їли, і з дерев різне листя. Пізніше і колоски збирали, та за те могли і засудити. А ото як наїсться хто дуже, то і вмирає. То ще ховали їжу в клунях, та все одно лазили і забирали. Хто заможніший був, то їздив у Росію. Наберуть різного тряп’я і міняли на хліб. А як привезуть, то й заберуть зразу в них.

У голод особливо пострадало Губське. Там були люди жадні. Ото було, що уже дойде до ручки – умирає, а золото знаходили чи гроші під подушкою. Цілі кутки вимирали. А за гроші можна ж було прожити, тоді гроші дорогі були. За пів копійки (шаг називалося) можна було бублик купити, що наїстися можна.

Чи помер хтось із Вашої родини?

Ніхто не помер.

Де ховали у голод людей?

Та де хоронили – на кладбищі. Було шо й з інших сіл ходили, їсти просили. Ото йде, та й падає мертве, то їх не ховав ніхто. Ото звозили та ряднами прикривали. Багато ховали без гробів, бо не було кому, та й не було з чого робити.

Ховали і по двоє, і по троє. Особливо якщо із однієї сім’ї (те сьогодні умре, а друге – завтра), то й закопають в одну ямку і все. А ось такий помню случай. В жнива почали хліба косить. Ми з батьком і матір’ю пшеницю пішли косить. Ну я не косив, а воду носив пить. Пішов я по перелужку. Йду, а в бур’яні щось лежить і запах ото трупний. Ну я раніше не знав, шо то за запах, а після того вже узнав. Дивлюся ото, а в бур’янці лежить баба. Видно об’їлась колоса і вмерла. То я побіг і батькові кажу, шо там баба мертва лежить. Батько тоді на коня і в сільраду. А хто вона – не знаю.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

 Собак їли, котів їли – одстрелювали, де яка живность не є, не вдержиться і з’їсть. А людей – я не чув такого.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Куляба Тетяна Андріївна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.

Як проходила хлібозаготівля? 

У нас тоді дуже добра корова була. Відро ото молока надоїмо, а остальне теляті лишаємо. І на збір добра корова була – і сир був і сметана. Викинули з колгоспу, бо узнали про корову. Забрали і корову, і з льоху усе вибрали, усе чисто.

Була бригада: 3 женщини, 2 наших сільських, а материн брат був партійний, ну він з бригадою не приходив. То нас з хати вигнали і забрали усе. Коли ми в хату вернулися, то осталися одні онучі – і то чужі, мабуть, поміняли. Був у нас ото дядько по-сусідські, то дядина нас прийняла. Тоді навесні прийняли наших батьків у колгосп. Дещо повернули.

Що їли, де брали харчі?

Корова мало молока давала. Теля напало лишай, такий страшний. Напав і на нас – на трьох дітей – лишай. Ми було підемо до діда, що шептав, а коли назад вертаємось, то козельці пасемо-пасемо, поки додому дойдемо; і качани товкли і липу чухрали та терли. Ну качани то вредне – жорстке, а ми пасем і акацію, і усе ото рвали, і їли. Перемочували та пекли маторженики. А у колгоспі варили галушки. З якогось не з зерна, а щось чорне. Мати юшечку похльобає, і галушку нам приносить. Тоді, коли почали збірать, то пеки з колосків мартопляси.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

У нас ні. Ніхто не вмер. У нас було троє дітей і батько й мати. А у тітки – там хтось умер.

Де ховали людей?

І на кладовищі ховали і коло церкви – і там ховали. Було шо коло церкви тим, хто ховає платили харчами. Воно ж од голоду вмирають не мгновенно. Одна жінка помирала, ну ще дихала, то її сусід взяв та й тяне, вона кричить, а він її тягне ховать, щоб харчі дали.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

Я такого не чула. Шо ні, то ні.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

Помню. Коноплі міняли. Возили з Лубни в «Торгсін» золото на хліб міняли. Коноплі купували у Чорнухах, а в Лубнах пайок получали, такі голодранці, як ми. У Солоницю требе було привезти накладні. У нас корова була, то ми держалися тії корови, бо молочина ж.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Корсун Софія Федотівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років та масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Гінці Лубенського району Полтавської області.

Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо це був неврожай чи посуха?

Не через неврожай. То ж був грабеж – ходили бригади по хатах – кусок хліба, і той забирали. Було заходили до хати, де яка квасолина, шо не було, те забирали, а самі пиячили. Якби неурожай чи що, а то вибирали у людей.

Чи пояснювали причину голоду і як саме?

Ніхто нічого, ніхто нічого. Брали і все. Було ходять по хатах, а тоді – на возах погрузять і повезли. У нас забрали даже діжечку для сиру (мама у ній сир топила і пироги пекла)

Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав хліб у селян?

Все забирали: і хліб, і пирожки даже, як побачили у нас, і ті забрали. А тоді вечорами пиячили. Була хата, де жили такі як вони, туди звозили забране і пиячили. А забирали – та свої ж – із села.

Чим харчувалися, де брали їжу?

Та все їли – у кагатах було на полі картопля закопана. Люди стали одкидать, а вона вже у крохмал перетворилася. То ото брали його, тоді листя з липи сушили, тоді терли із крохмалем розмішували, а листя воно таке солоденьке було, ну і коржики робили. Ще їли з гречки полову – та вона дуже ядовита була, од неї пухли дуже. Було ще ми малі назбирали на полі мішок проса – а вони узнали, приїхали і з комори забрали те, що ми малі збирали.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

Із рідних нашої сім’ї ніхто не помер. Нас спасало те, що біля хати в нас було два озера і ставок, то спасала риба. Ото батько з пухлими ногами ходив по рибу. А вже у жнива, хто ходив на роботу, давали по 200 гр. хліба. В липні покращало. Ще вишні як стали, а рясно-рясно їх було і жарко тоді в хаті. То батько сховав вишні під коморою. Коли ж прийшла бригада, то знайшли вишні. То батька вдарили, а він як закричав, а ми вискочили надвір, то вони й змилися.

Де ховали померлих від голоду?

Людей тоді багато ходило пухлих, хто і ноги протіг. Я було бігла через кладбище, а там дивлюся – позакривані біленьким  мертві лежать. То, мабуть, хтось із рідних понакривав. А було, шо не було й кому ховать.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

У нас такого не було – я тоді в Гінцях жила. А розказували, шо в Тарандинцях, там де жили (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), жінка дитину з’їла. Людей тоді вимерло багато. У нас через дорогу три душі вмерло – була сім’я: мій ровесник і мати з батьком. То попухла вся родина.

Як закінчився голод?

То вже після жнив почали давать зерно на трудодні. Хоча кому давали, а кому й ні. Тоді побачили, що людей осталося мало, почали сіять зерно і буряк потроху давать.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

Ну, то вже не таке було. Були люди, що й голодували. Лишнього хліба не було. У мене мама на пікарні була. Ото ми брали хлібинку за три рубля, правда хліб тоді був – 2,5 кіло одна хлібина. Ото на тиждень, та скільки його там на тиждень. Налягали на кашку. Було, що мало хліба впотребляли.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Демченко Уляна Миколаївна, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.

Чи відомі Вам причини Голодомору?

У 32-33 роках у людей не було ніяких запасів для харчування, так як попередні роки у людей не було ніяких запасів для харчування, тобто їх кулачили. Голод – це страшніше будь-якої хвороби. Так хотілося їсти, що відбирало ноги, які пухли, ніби були налиті водою, відбирало зір. Людина стає страшна – тільки остався великий живіт.

Що їли, де брали харчі?

Їли траву всяку, кору. Сушили клевер, терли і добавивши небагато шкарлупиння з картоплі одержували ліпеники. А які були добрі! Люди їли дохлу конину, собак, граків і ін. А як стало наливаться жито, то діти влазили на полі в жито і їли колоски. А мати приносила з поля в пазусі буряки, які полола  в колгоспі і ми зразу ж поїдали їх сирими. Буряки хоч і проривали в колгоспі, а взяти забороняли.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

Ні, хоч ми були всі пухлі, особливо мати, батько, дід і баба. До нас були прийшли з Калайденець тітка, материна сестра. Вона просила їсти. Вона просила їсти, а в нас не було нічого. Мати дала їй у носовий платочок із проса лушпайок. Вона вийшла за село, йдучи додому, з’їла їх і на дорозі померла. Коли людина оголоджена, то не можна їсти, бо як наїсться, то зразу ж умре. Треба їсти по крихонці і по троху прибавляти.

Де ховали людей?

Ховали на кладовищі. А мерло дуже багато. Колись, після дощу вечором я йшла попід сараєм. Сімейка, який стояв над дорогою (зараз живе Трикоз). Переді мною йшла жінка, років 25 з дівчинкою 5-4 років. Вела вона дівчинку за руку. Жінка була отощена з голоду і впала в калюжу і вмерла. Дівчинка кричала серед калюжі: «Мамочко, мамочко!». Ніхто не звертав уваги, люди проходили, а вона осталась лежать. Голодні люди не мали жалю, вони безразлічні до усього.  Ще очевидне. Ішов молодий парень років 20 і впав у наш рів мертвий. Діти заглядали до нього і думали, що то дідусь. Такий був грязний і заросший. Хто він я не знаю, бо була мала.

Як проходила хлібозаготівля? 

Колгосп же з 30-го року був. Тоді наказали, щоб повимітали у людей усе з дворів. А ще лякали, що прийде бригада з Березівки, то ті усе заберуть.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

Я ходила в 1-й клас. У класі було більше 40 дітей. Учителька Аня Олександрівна підпухла і в неї крутилася голова від голоду. Кожний день робила перекличку. З кожним днем дітей було менше і менше, бо багато від голоду вмирало. Одного разу мене із іншими учнями вчителька послала до дівчинки, яку звали (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), так як не знали, чи вона жива. Коли ми прийшли, то в хаті лежав мертвий батько, вкритий якоюсь простинею, а вона не приходила в школу, тому що обрізали на батькові м’ясо і варили, щоб було що їсти. Коли прийшла в школу ця дівчинка, то учні дражнили, мов з’їла батька. В них було 4 дітей. Після голоду вони виїхали.

Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  невідомо.

Хто записав: Яценко Інна.

Респондент: Гагояд Оксана Семенівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.

Чи відомі Вам причини голодомору?

Того шо викачували весь хліб у колгоспників і почали люди пухнуть.

Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав хліб у селян?

Приказ же був із Москви і викачували все – квасольки горнятко стоїть, і те заберуть. Вимітали все. Із своїх бригади приходили. Де зернечко, де борошно не питають. Нас поскидали з мішечка з зерном, як котиків, і забрали. В основному забирали зерно. В кулаків то попереду забирали.

Що їли, де брали харчі?

Їли насіння, акацію – цвіт, пекли маторженики.

Мені був десятий рік, то батько пошле мене до комірника. Той каже: «Жди». А я залізу під стіл. Комірник хліб ріже, а крихти на пол падають. То я пальчики помочу, і крихти збираю. То він як закричить та вижене мене.

Коней і лошат їли. Люди їздили десь і в кацапщину мінять. Трудне, трудне. Після голоду було трудне. Ходили мінять картошку на майно. Ходила й моя мати – однесе скатертинку і на буряки поміняє. Щавлю їли, малясу, якщо візьмеш у колгоспі.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

В мене батько вмер в 33-му 12 липня, уже жито вносили. Нас трійка дітей осталась. Сестра – 8-й рік, брат – 6-й, мені – 10-й.

Де ховали померлих від голоду?

У нас на кладовищі. І в житі находили. Так, ні труни, нічого. У яму повкидали – як снопи. Везуть людей підводою на кладовище і викидають. Ну, ми батька з труною поховали.

Чи відомі Вам випадки людоїдства?

Я такого не знала. Ну балакали, що було. Людину заріжуть і з’їдять.

Як закінчився голод?

Стала уборка і вижили.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?

В 46-му мало дали хліба. Ми за телицю купили корову. За корову оддали 6 тисяч 600. Я висохла до 40 кілограмів. Тоді й картошка була. То тоді вже голоду ми не знали. Тоді не забирали. Були голодні, ну не пухли і не мерли. Тоді вже люди корову держали, то ті й не голодували зовсім. У нас курей викрали ноччю. На сажі забрали і всьо, а ми остались без курей.

Місце запису: с. Губське, Лубенський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Яценко Інна

Респондент: Богинич Мелашка Данилівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 років Богинич Мелашка Данилівна, 1922 р. н. проживала в селі Губське, Лубенського району Полтавської області.

Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо, то був неврожай?

Та нє, зроблений спеціально. Він не той, голодомор, зерно було, ну його зібрали. Кулачили ходили.

Чи пояснювали причину голоду і як саме?

Був указ із Москви, щоб здала область стіки-то хліба. І вони ото кулачили, а хліба ж не було, і якби ж тільки зерно.

Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав зерно у селян?

Бригади приходили. Мати було зимнього времені каже: «Ідіть, скабзайтесь», – а за пазуху нам вузлик із зерном захова, поки бригада пройде. А ми вже ото скобзаємось, скобзаємось, так померзли. Та й додому прийшли. Тільки ми додому – і бригада в хату. Іван – брат мій покойний – покотився за стіл. А у мене зразу ж узлик забрали. Хотіли й у Івана – він на лавці сидів. Вони хотіли витягти його з-за столу. Він ухватився, так тоді вони одставили стіл, а все-одно забрали.

Усе забирали і майно, і хліб. Усе на світі забирали з хати – одна драна спідниця оставалася. Бригада була, може чоловік десять. Ото вони приходили кулачить.

Чим харчувалися, де брали їжу?

Було мати якихось маторжеників напече за лядку  у печі схова, у серединку, у сажку – і там знаходили і забирали. Не було нічого, хоч і забирали. Не було нічого, хоч голий біжи. Сам було трохи в узлику, і те забрали. І скриню, що була в матері.

Де ми брали? То так і харчувалися. Один мішок жита не найшли. Раніше були жорна, а тоді качани я товкла без кукургузи. Із липи листя сушили і товкли. І тоді мати трохи борошенця мішала з цим, щоб краще купи держалося і пекла. Ну, пухлі були.

Батько був становить казанок, вода кипить, горобців наб’ють (вони теж слабенькі були), розчинять і ото юшечка, ні картоплини, і їли. А ото зразу ще худобу не забирали. Лоша батько зарізали, корову доїли і пили молоко. Слабенька така було коняка. Це вже давнє діло.

Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?

Із сім’ї не вмер ніхто. Ото те житце, і коржики. І коли почалися колосочки, ми збирали, терли і їли. Дід мій умер, коли наївся каші з жита, а вона, мабуть, не доварена була. Воно ж голодний, то наївся і вмер.

Де ховали померлих від голоду?

На кладовищах, ну такого кладовища вже нема. Ну горбочки ще видно. Клали і по десятку. Як хто здорову викопає яму, поки привезе своє, а вже повна яма. Ото можеш не успіти і своїх заховать. Були села, за водою – через Удай Чорнухського району, там і близько не було голоду. Там хазяїни були уміліші. І там міняли за стакан пшона чи соли. Друге було йде, та чи й впаде, не дойде.

Чи чули Ви про випадки людоїдства?

Лічно в нас у селі ніби було, ну тільки я не доведу, може хто старший. У сім’ї було умерло дитя. І ото хто було у сім’ї, то підлазить, різало і їло. Однаково, усі хто їв людятину, усі померли. Та цур йому, тому Голодомору.

Як саме закінчився голод?

Почали сіяти, і уже з новим врожаєм укосювали, молотили і по-трошку проходив голод. Ну, конєшно воно ж восени посіяли жито, то весною воно зійшло і було що їсти.

Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр?

Ну то не такий був голод. Тоді більше коровку держали і гроші водились. У городі був магазін, та одноково була очередь, поки достоїш, можеш ні з чим прийти. Я раз ходила у Єнківці, і ні з чим прийшла. Хліб давали своїм – одну хлібину на руки. Ну в 47-й тоже був голод. Трудно було виживать, ну не мерли.  Бурячок був, колгоспні кагати картоплі гнило, то ми з картоплі крохмаль брали, ну не мерли.