Місце запису: с. Степне, Кам’янська сільська рада, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису:  20.05.2008 р.

Хто записав: І. В. Золотарьов, завідуючий методкабінетом відділу освіти райдержадміністрації.

Респондент: Хлопко Ірина Степанівна, 1924 р. н.

У роки Голодомору 1932–1933 років проживала в с. Степне Степнянської сільської ради (на даний час – Кам’янської сільської ради) Новопсковського району Луганської області.

Дуже добре пам’ятаю, що був голод 1932–1933 років. Влада забирала все. Активісти прийшли і до нас, забрали коня, а корову залишили. 

Люди чим могли допомагали одне одному. Навесні ходили по чужих селах (по городах), збирали гнилу картоплю. В лісі рвали верес, варили з нього борщ. Наша сім’я з голоду не пухла, тому що була корова. Ходили збирати колоски в колгоспі по полях, але за це дуже ганяли.

До колгоспів люди йшли не дуже охоче. Багато сиріт лишилося, які не були потрібні нікому. В селі не голодували ті, хто забирав у людей все.

Випадків людоїдства в селі не було. Померлих від голоду звозили на кладовище родичі або сусіди. Тим, хто хоронив, не платили.

Місце запису: с. Коломийчиха, Сватівський р-н, Луганська обл. 

Дата запису: 7 квітня 2008 р. 

Хто записав: Галушко Ольга Миколаївна.

Респондент: Фесенко Любов Яківна, р.н. невідомий. 

В роки Голодомору 1932–1933 рр. проживала в селі Коломийчиха Сватівського району Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Забирали врожай.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комуністи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не мали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Застосовували.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронились?

Ховали зерно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна. Але часто знаходили.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Ми називали їх комуністами. Шукали продукти у сараях, у посуді, у скиртах, гаками штрикали землю.

Скільки їх приходило до хати? 

2-3 чоловіки. У нашому селі збирали зерно Мирон і Павло Ковальови

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали зерно у скирти, закопували у землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали макухи по 100 г на працюючого, а 1946–1947 роках по 300 г зерна, а потім по 500 г муки чи зерна.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали городину, птицю, свиней.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. За цим законом заарештовували за крадіжку державного майна.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля і комори?

Об’їздчики. Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Так, але не всі.

Де переховували худобу?

Забивали.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Скільки хотіли, стільки й заходили.

Коли почали люди помирати від голоду?

Під весну 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Казали, що забирали до інтернату. А то ходили по селу.

Хто не голодував в селі і чому?

Голодували всі.

Хто зумів вижити?

У кого була корова.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Ділитись було нічим. Знаю наша мати давала по стакану молока братовим дітям.

Які засоби вживали до виживання?

Їли кору з дерев, товкли жолуді, весною було багато гарашків (гриби). Та на вигонах збирали слимаків і варили. Було таке, як кисіль. А також їли жовторотиків та жаб.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гриби, лободу, іншу траву, жолуді.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Квіти акації, липи, жолуді, бересту.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Слимаків, жаб, жовторотиків, горобців.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Можна. Тільки нічого було міняти.

Чи був голод в місті?

У Сватовому давали пайки.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Я не знаю. Пам’ятаю, що жінки сиділи у нашій хаті, а ми – діти сиділи на печі і слухали, що жінки говорили, що у Посоха ( ім’я не знаю) померла жінка, то він просив, щоб її не хоронили, а положили на горищі, а він буде рубати м’ясо і варити дітям. Та його брат не дав цього зробити. А жінки казали, що там їсти нічого: кожа та кості.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Колгосп посилав по наряду чоловіків. Вони їздили підводою і збирали трупи і звозили їх до могили. За це їх годували.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Їх годували.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Біля кладовища у велику могилу і присипали землею.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Тепер поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Тепер поминають, а раніше не поминали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Ні.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрест на місці поховань

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідала дітям. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

А хто його знає.

Чи знаєте що таке “Торгсін”?

Ні, не знаю.

Місце запису: м. Сватове, Сватівський р-н., Луганська обл. 

Дата запису: 7 листопада 2007 р.

Хто записав: Логвіненко Аліна.

Респондент: Тюня Серафима Володимирівна, 7 серпня 1915 року. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Сватове Сватівського району Луганської області.

Мені в 1933 році було 18 років. Я все чітко пам’ятаю. Все в нас позабирали ще навесні 1932 року за те, що не виконали заготівлі. У людей забирали корів, коней, розбирали хліви, клуні, забирали реманент. У нас теж забрали корову, подушки і курей. У мене була одна нова хустина і ту забрали. Тоді почали ховати те, що залишилося, в лісі. То й там знаходили і забирали. Навесні і літом 1933 року з липового листя робили млинці. Торішню гнилу картоплю шукали на полях, як зійшов сніг. Нічогісінько не було. Люди помирали з голоду. Дійшло до того, що людей стали їсти. Один нещасний чоловік (не скажу хто, бо жива його дочка) підстеріг, як сусідська дівчинка вийшла на город їсти квасець, спіймав, задушив і з’їв її. Хто ходив у колгосп, на роботу, видавали по 100 грамів хліба. Хто не міг, той помирав. 

Місце‌ ‌запису:‌‌ ‌с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.  

Дата‌ ‌запису:‌ ‌‌22 листопада 2007 ‌року.‌ ‌

Хто‌ ‌записав:‌ ‌‌Онопка Олена Володимирівна, учениця 8 класу.

Респондент:‌  Таранцова Євдокія Петрівна, 1926 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Гончарів Сватівського району Луганської області.

В ті тяжкі часи мені було тільки шість років. На нашій вулиці дуже багато людей померло від голоду. Дуже часто люди пухли від голоду. Я з матір’ю ходила на гору збирати божу лапшу, це були такі кущі рослини, які схожі на сучасну лапшу. Потім ми її кидали в молоко і їли. На щастя, в нас тоді була корова. Мій батько дуже часто міняв телят на макуху. Він працював в той час на цегляному заводі. Мати мала багато платків, які міняла на висівки. Але це було дуже незручно, адже, щоб мати дванадцять блюдець висівок, потрібно було віддати цілу шаль. 

А під час Голодомору мій батько почав пухнути від голоду і сказав матері: «Давай я сходжу на кладовище і повиливаю ховрашків». Ховрашки – це такі тварини, схожі на кролів, які жили в норах, і щоб їх зловити, брали відро води і виливали у нору, а коли ті вибігали, їх ловили, смажили і їли. Але мати була не згодна з батьком. Вона гидувала їх їсти. Коли батько їх приніс, мати розплакалась, але він спочатку заховав їх, а потім все одно з’їв. Звичайно, був недостаток їжі, але я і моя родина вижили.

Місце запису: с. Носачів, Смілянський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Кавун Микита Дмитрович, р.н. невідомий.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Носачів Смілянського району Черкаської області.

Ви пам’ятаєте про голод 32-33 років?

Як же не пам’ятати, коли вичищали все до зернятка, навіть посівне забирали всі, не глядячи на малих дітей, ні на велику сім’ю, ні на сиріт.

Розкажіть, будь ласка, більш детальніше.

То були важкі та страшні часи. Люди пухли та вмирали від голоду не тільки по хатах, вмирали йшовши по вулиці, просто падали, і ніхто не міг нічим допомогти, оскільки самі пухнули з голоду, не було чого їсти. Всі думки людей що були більше схожі на привидів абона мерців ніж на живих людей були про їжу, хоча б які крихти. Багато хто втрачав розум від голоду. Першими гинули старі, хворі люди та діти. Села обезлюдніли, в селі залишилися лише декілька хат, в яких хтось ще був. Не проходило декількох днів, щоб хтось не помер від виснаження та голоду. То в одній хаті то в іншій хаті зранку знаходили когось мертвим. Про те, щоб поховати по-людськи не було й мови. Використовували ями в яких ховали по декілька чоловік. Бувало таке що люди лежали попід забором або на дорозі і не було кому їх поховати. Люди втратили людську подобу, віру в майбутнє, духовність, стали байдужими до всього людського. 

Чи відомо Вам про випадки людоїдства в вашому або інших сусідніх селах?

Так, були випадки людоїдства, коли батьки їли своїх малолітніх дітей, тому що не було зовсім чого їсти, бо поїли не лише домашню скотину і пшеницю, а й пташок та собак, відловлювали пташок та інших тварин, що можна було вживати в їжу.

Що робило колгоспне керівництво та місцева влада?

Не багато що, що могло хоч якось підтримати існування. На неділю виділяли стільки скільки треба дорослій людині на день.

І це все?

Ні, ще майже кожного дня до села приїжджала з колгоспу підвода на яку збирали по селу мертвих, часом вивозили і помираючих, щоб менше їздити. Були випадки, коли конаючі самі вилазили з цих могил.

Місце запису: с. Лозуватка, Шполянський р-н., Черкаська обл.

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Гегельська Ніна Мефодіївна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Лозуватка Шполянського району Київської області

Я, Гегельська Ніна Мефодіївна, дівоче прізвище Гунько, Народилася 21 січня 1927 року у селі Мозуватка Шполянського району на той час Київської області нині Черкаська область.

Голод 1932. Осінь. У селі дали по 200 гр. на трудодень хліба з торішнього врожаю. Хіба ж цього вистачить? Люди, поки була пшениця, тувкли в ступі і варили куліш, перебиваючись так-сяк. Рятувала ще кукуруза. Варили куліш з товченої кукурузи і їли. Картопля не вродила. Варили борщ із буряка. Накришать, наквасять і варять похльобку. Це у такому стані були бідняки, багатим було легше. Міняли платки, одежу на хліб. У селі організовували у сільських хатах яслі, зносили туди діток бідняків і годували. Хоч і голодували люди, але на роботу ходили. Люди йшли, бо боялися, щоб не виселили.

Моя свекруха, Гегельська Федошка Іванівна, розказувала, що її чоловік у 1932 р, весною, пішов на Західну Україну мінять хліб. Дітей у неї було 4, всі хлопці. Найстаршому, Альоші, було 8 років, Філімону – 5 років, Андрею – 3 роки. Четверта дитина родилася восени, 1932 року. Його батько і не побачив. Залишили десь у Західній як шпигуна, бо не мав справки-посвідчення про особу. Помер у тюрмі від голоду. Його напарник вернувся, вижив чудом, прийшов і розказав, як чоловік помирав у чужині.

У селі люди були різні за статками, половина села вимерла, а 1933 був страшніший проти 1932 року. Зерно не вродило, але у государство здали все. Людям дали знов по 200 г на трудодень. Свекруха мала буряків трохи, морква уродила. Дітей 4-ро, просять їсти. Пекла буряки, тушила моркву і годувала діток. Навесні 1933 опух Філімон, а Петя прожив 1,5 року. Опух від голоду і помер. Мати проміняла останні подушки на крупу і чашку меду, щоб порятувать Філімона. У хаті не було нічого із статків. Спали на голому полу. Філімон на літо поправився. Рвали зелені колоски, м’яли зелене і варили кулешик. Цим рятувалися. Із липи листя м’яли, сушили, пекли млинці – гливкі, зелені, липкі. На голу сковорідку клали, припікали і їли. 

Ясла були в селі і в 1933 році. Варили куліш і діткам тричі давали їсти. Батьки такі працювали у полі. За два роки у селі вимерло багато, осталася третя частина. Хати пустували. У селі був чоловік Козаченко, по-вуличному Гусак. За одну людину мертву, яку він забирав, давали пайку хліба. Хоронили в одну яму всіх. Коли наповнювалася людьми до краю, то загортали. Була одна могила, ніхто за нею не доглядав, бо всі вимерли. Була і жінка, їла дітей. Крадькома їла, нікому не давала. Ховалася. Голодовка була страшніша за війну.

Мені було 6 років, все пам’ятаю про голод. Із дітьми, своїми ровесниками, ходили, збирали колоски торбинками. Все підбирали, не лишали і колоска. Зносилии на піч, висипали з торбинок, молотили і давали людям.

Місце запису: м. Київ.

Дата запису: 13.07.2003 р.

Хто записав: Холявчук Ольга Валеріївна.

Респондент: Скрипник Григорій Антонович, 1928  р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. До 1929 року село називалось Кирилівка, цього ж повіту, Київської губернії.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дуже добре пам’ятаю, що був голод в 1932-1933 роках, тому що мені було тоді 12-13 років, а також пам’ятаю голод в 1946-1947 роках.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

В 1932-1933 роках погодні умови були малосприятливі для сільськогосподарського виробництва. В ці роки через недостатнє зволоження ґрунту урожай сільськогосподарських культур як в польових умовах, а також на присадибних ділянках населення був одержаний нижче середнього. Крім того, в період збирання врожаю зернових йшли безперервні дощі і все, що було зібрана в полі, було складено в скирти та стоги, які до обмолоту проросли і в подальшому до продовольчого використання намолочене зерно було не придатне.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

В нашому селі відбирали зернові культури у людей середнього достатку та у одноосібних господарів, які не вступили до колгоспу. Кожному такому господарю доводився до двору план здачі зерна. Якщо він його не виконував, то бригада активістів села на чолі з представником району перевіряла всі будівлі господаря і забирала те, що знаходила. Овочевих культур не забирала. Забирали у людей в основному запаси зернових минулих років.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Про донесення владі про приховування людьми зерна мені не відомо.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Про повноваження членів бригади на обшук господарів і відбирання у них зерна мені нічого не відомо. Так як в бригаді був голова сільради, то їх дії сприймалися як законні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

При обшуках господарств мало місце грубе поводження членів бригади з господарями, але побиття, арешти та висилання тих, хто приховував зерно в нашому селі не було.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Члени бригади по обшуку господарств були без зброї.

Як люди боронилися?

Лишки зерна люди закопували в діжках в землю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Звичайно окремі господарі приховували частину зерна на городах та в хлівах під полом у корів, коней. Овочів не приховували, бо їх не було. Був великий неврожай картоплі, буряків, моркви.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Хто і як шукав продукти в господарствах селян, я не знаю, тому що участі в цій роботі не приймав.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Склад бригади, що робила обшук був від 3 до 5 чоловік. Це були активісти села.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим людям, що записувались до членів колгоспу в нашому селі їжі ніхто не давав.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Крім зерна, більше нічого в господарстві, яке обшукували, не брали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

Так.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирання колосків під час жнив заборонялось. Людей з поля ганяли так звані об’їждчики з нагайками і люди їх боялися, як чорт ладану.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ці ж люди на конях з добрим здоров’ям правили владу на селі, вони охороняли поля, комори, господарство колгоспу.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

До колгоспу йшли по-різному: і добровільно, і під тиском влади. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Той, хто не хотів з перших днів вступати до колгоспу, потім отримував наряди по перевезенню на великі віддалі різних вантажів, ремонт містків, доріг тощо.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто худоби ніде крім господарств не переховував, тому що в нашому селі її не забирали. Лише злодії та бандити могли її вкрасти. В колгосп забирали лише коней та волів.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Бригада активістів свою роботу по обшуку господарств починала по-різному: в 10-11-12 годин дня.

Скільки разів приходили до хати?

До хати приходили раз, іноді два рази.

Коли почали помирати від голоду?

Голод у нашому селі розпочався навесні 1932 року. В цей час почали помирати люди. Особливий розмах це набрало в середині літа і продовжувалось протягом 1932-1933 років .

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Про сиріт мені нічого не відомо.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували в селі одиниці господарств (ті, що були ближче до влади), а також ті, де були малочислені сім’ї.

Хто зумів вижити?

Господарі, які мали корову, вижили. Корова їх і спасала від смерті.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Люди не ділилися продуктами між собою, бо не було чим ділитися.

Які засоби вживали до виживання?

Окремі люди з добрим здоров’ям їздили до Краснодарського краю по хліб.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Наша сім’я вижила, ніхто не помер, хоч пухлими і були. Вижили, бо у нас була корова, яка давала 30 літрів молока щоденно, чим ми і спасалися.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали в їжу квіти акації, лободу, кропиву і т. і.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Про кору не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ніяких тварин, крім курей та корови в нашому господарстві не було. А за інших, що вони споживали, я не знаю.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

До міста окремі люди їздили, але мало що їм там вдавалося виміняти.

Чи був голод у містах?

Про голод в містах мені нічого не відомо.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

За період Голодомору в нашому селі по різних переказах померло більш як 50% населення.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Людоїдства у нашому селі не було, проте в сусідньому селі Тарасівці це мало масовий характер.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих від голоду ховали спеціально виділені для цього люди. Вони їздили з возом чи гарбою по вулицях села і забирали мерців.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Чи платили цим людям за їх роботу, мені нічого не відомо.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ховали їх у братській могилі на сільському кладовищі.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Офіційно ніхто ніколи у нас їх не поминав.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують при розмові.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому селі було дві церкви. Одну розібрали ще в 1926 році, другу – в 1936 році. Церкви відносилися до Московського патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ніяких знаків, пам’ятників, хрестів померлим від Голодомору у нашому селі ніхто не встановлював.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Своїм дітям я завжди розповідав про ці страшні часи.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винних в масовій загибелі людей я звинувачую владу, бо вона не вживала ніяких заходів, щоб залишити людям для виживання хоча б мінімальну кількість зерна, а забирала все повністю, нічого не лишаючи.

Що таке “Торгсін”?

В містах, райцентрах були відкриті торгсини, де продавали все їстівне в необмеженій кількості. Але за це треба було платити золотими речами.

Місце запису: с. Радника, Поліський р-н., Київська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Кравченко Ірина Віталіївна.

Респондент: Шевченко (Котенко) Єфросинія Карпівна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Почапинці Лисянського району Черкаської області.

Я родом із села Почапинці Черкаської області Лисянського району, на даний час проживаю в селі Радника Поліського району Київської області. Голод я пам’ятаю добре, цього не можна забути, хоча часу спливло багато. Із причин голоду неврожай чи засуху не назву, бо вродив тоді врожай, може щось і замокло, але врожай зібрали. Потім його забрали свої ж односельчани, бо на той час створювались колгоспи і комуни. Витрушували все, що можна було забрати, в усіх нишпорках вишукували. Чи були в них документи не знаю, хіба тоді до них було. Були й такі, що й писати, і читати не вміли. Покарання були. В пам’яті часто спливає поле, де діти збирали колоски, та їх за це вбивали. Як люди могли боронитися? Сил не було по світу ходити. Мені було 8 років, я не знаю чи давали їжу тим, хто вступали до колгоспу, але знаю те, що силоміць відбирали худобу, все, що можна взяти з продуктів харчування… Від голоду померла моя мама Мотрона і батько Карпо. На той час зайвий рот нікому не був потрібний, але ж таки чужі дід з бабою взяли мене. 

Важко було зиму перезимувати, а по зимі ми збирали й мерзлу картоплю, шукали корінці, гнізда птахів, рвали різну траву (бурячки, щавель, лободу, верес), листя липи, берези, дерли кору, яку перетирали і пекли такі пироги. Люди мерли дуже взимку і навесні. Навесні, коли з’являлися ягоди, проростала не зібрана восени цибуля, картопля, квасоля, то люди наїдалися і вимирали від того, що наїлися. Цього не розказати словами і не передати нічим того, що відчували люди в ті часи. Спочатку померлих звозили і скидали в яму, а пізніше – просто лежали на вулиці. Де йшов, там упав і вмер. В селі в нас голодували всі, помочі не було не від кого. Хто йшов в колгосп, то в тих, напевне, було що їсти і корова була. Але й тоді брат брату не давав би. Випадків людоїдства не було, але й птахів, котів, собак виловлювали і їли.

Як тільки почали забирати всю їжу, то батько забрав в мене золоті сережки і повіз в місто міняти на хліб, виміняв, але по дорозі відібрали. Так і приїхав ні з чим. У нашому селі багато людей померло, але скільки не знаю. Я щодня дякую Богу за те, що зараз маю, що їсти, але ті страшні часи не забути. В селі нашому є пам’ятники померлих від голоду. Не лише пам’ятники увіковічнюють ті дати, скільки вже учнів збирали дані і записували, скільки передач було. Але все це згадують останні 10 років, а раніше мовчали. Я завжди розповідала дітям, онукам про те, через що пройшла, бо голод 32-33 років не забудеш. А з 1942-49 років я була в Німеччині. Там тоже було не солодко. Не дай Бог нікому, ні одному поколінню пережите те, що пережили старі люди. Хто винен ніхто не знав тоді і не знає зараз. Думки різні…

Місце запису: м. Бориспіль, Бориспільський р-н., Київська обл.

Дата запису: 1-3.11.2005 р.

Хто записав: Гойда Тетяна Миколаївна.

Респондент: Гомон Віра Ільківна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Бориспіль Бориспільського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, пам’ятаю. Але він так і длився. Вже і на желєзій дорозі робила, пайку давали 300 гр. хліба і 150 на дитину, і так аж до 47-го року. А цей голод вже був дуже страшний. Дитина коли просить їсти, то саме найстрашніше.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Сталін зробив голодовку.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Комсомольці.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Вигрібали все, і печі розвалювали, все забирали. Ні квасольки, ні сухарика ні насіння ніякого. Особливо важко було взимку, а вже весною їли кропиву лободу (дві, три картоплини подрібнювали, розмішували з водою і цим заправляли варену траву. Акація це за щастя було. І ще знаю, що налисники пекли з сушеної акації.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нічого не можна було приховати, все вигрібали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Комсомольці.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили групами

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Люди ішли до колгоспу і робили, бо на трудодні давали щось.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не пам’ятаю.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

За колоски об’їзчики на конях ганяли, били.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Мабуть, охоронялися. Були ж об’їзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто там хотів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не пам’ятаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень ходили, і ночью.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали помирати від голоду?

Ще з зими. Умирали на дорогах діти, дорослі, їх збирали і складали як сельодку, підбирали підводою. Брат був пухлий, а Надя сестричка худа, висохла. Брат Мітя і Надя померли з голоду і мама померла.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю. Мене забрав мамин брат, він був бездітний. А батько був у командирові у Ташкенті, тому і вижив. 

Хто не голодував у селі і чому?

Були такі, що не голодували, Ті, що забирали у людей усе.

Хто зумів вижити?

Не скажу даже.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не допомагати. Виживали самі.

Які засоби вживали до виживання?

Кропиву, лободу, акацію їли. Рано на весні сосон очки пускали молоді пагонки, їх чистили і їли. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кропиву, лободу, акацію їли. Рано на весні сосон очки пускали молоді пагонки, їх чистили і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ані кота, ані собаки, ані миші, нічого не побачиш, Ловили все що попало, на кострі жарили і їли. Людське м’ясо їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ні, не знаю.

Чи був голод у містах?

Ні, не знаю.

Що таке “Торгсін”?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

На базарі продавали м’ясо. Батькова нова дружина купила м’ясо на базарі і чуть не вмерла. Бо то було людське м’ясо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Звозили і скидали до ям на кладовищі. Хто їх хова?

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Кладовище, туди звозили.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Не знаю.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Давно живу в Борисполі, з 56-го року. Тут церкви були зруйновані.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

На поминальні дні, вже тут у Борисполі поминаю. Поминають усі

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановляють, хто як може.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знають, треба щоб знали.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада винна.

Місце запису: с. Любимівка, Михайлівський р-н., Дніпропетровська обл.

Дата запису: 02.09.2009 р.

Хто записав: Ведмедовська Божена.

Респондент: Півненко Одарка Яківна, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Малі Канівці Чорнобаївського району Черкаської області.

Як Голодомор доторкнувся саме до Вашої сім’ї?

Знаєш, мені дуже важко згадувати те жахіття, що бачили мої очі. Незважаючи на те, що на кінець Голодомору мені було всього 8 років, проте, моя пам’ять все ж таки досі бентежить мене деякими побаченими мною випадками. Дещо мені розказувала моя мама, Царство їй Небесне! І зараз, у моменти спогадів, не можу витримати, не заплакавши… Як зараз пам’ятаю, як в сім’ї було все: благополуччя, родинне тепло, мир, спокій – і як в один момент все обірвалося, мов бісер на нитці… Помню, як ще малою, побачила смерті старшого брата Іванка та наймолодшої сестрички Олі… Обоє вони померли від нестачі їжі. їхні животи розпухли, мов кулі і ніженьки мов спичечки тягнулися за тулубом. Матір плакала так гірко, що тієї її звичної іскорки у очах і сліду не було. Там же, у Малих Канівцях ми втратили і батька… Яке горе, доню!.. Не дай Боже вам, милі мої, побачити, яке ж це лихо! Після смерті спочатку сестрички та братика, а потім і мого любого батечка, матір не знала, що робити далі. І лише через деякий час вирішила, що для того, щоб зберегти хоч моє життя, її останньої дитини, потрібно тікати кудись ближче до промислових міст, де є хоч якесь сподівання на якусь їжу. Одного дня мама схватила мене за руку та повела геть з дому. Я зовсім не помню, як ми йшли… Та назву села, де був наш новий дім також не вдається згадати. А що ж узяти? Мале ж було ще. Проте, там було дещо краще. Саме там для нас і закінчився Голодомор. Хоча у пам’яті посідають всі ті події, що були у Малих Канівцях. Люди їли все – їжаків, горобців, ворон та все що потрапляло під руку та якось могло відтягти хвилини смерті. Та найгіршим було канібальство… Господи! Лишенько! Люди їли один одного. Наші ж сусіди з’їли свою меншу доньку. Зварили її у горшиках як м’ясо якоїсь тварини… Милостивий Боже, як можна робити таке?! Люди були очумілі, в їхніх очах не було нічого, вони абсолютно нічого не розуміли… Це жах! Господи, не дай Боже вам таку долю! А тільки щастя і благополуччя! Нехай Господь береже вас от всього поганого!