Місце запису: с. Кибинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  15.08.2009 р.

Хто записав: Яріш Катерина.

Респондент: Мацейко Уляна Григорівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932- 1933 роках?

Так, звісно пам’ятаю. Але дуже тяжко згадувати про це.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Я була тоді ще маленька, але дещо можу розповісти. Ми не мали вдома нічого їсти, бо приходили до наших домівок люди, які відбирали харчі: пшеницю, кукурудзу, картоплю, квасолю, все, що було. Ми ходили на роботу: я і мої сестри, пололи картоплю і буряки. То, як полемо, знайдемо якусь картоплинку і заховаємо, щоб потім принести додому.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

В тих людей не робили обшуків.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Може, щось і було в них, але нам не показували ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Якщо хтось не корився, то давали стусанів або забирали з собою. 

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ми не бачили.

Як люди боронилися?

Люди боялися, ніхто не боронився.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Намагалися ховати, та дарма все, скрізь знайдуть. Говорять, що люди й у лісі закопували зерно, подалі від свого житла.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Як звати, то я не пам’ятаю, бо мала була, скрізь обшукували, на горище, в погріб лазили, на піч, в сараях.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Багато, біля десятка. Безсовісні, забирали все.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не сховаєш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Кожного дня до нас приходили ці люди і відбирали все.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

Не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, ганяли на полі.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Деякі добровільно, а декого заставляли.

Чи змушували людей іти до колгоспів як?

Так, особливо тих, кого називали «розкуркуленими», якщо було господарство, худоба, своя земля, то все це в них відбирали, виганяли з хат, змушували йти в колгоспи.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Деякі і в ліс виводили, дехто різав, то тоді і м’ясо забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти ?

Могли і разів зо два на день.

Скільки разів приходили до хати?

Один – два рази на день, рідко коли, що не приходили.

Коли люди почали помирати з голоду?

Не можу сказати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувався держава?

Забирали в приюти.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто відбирали по хатах.

Хто зумів вижити?

Небагато зуміло вижити людей, таке важке врем’я було.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися

продуктами?

Не було чим ділитися, хоча ті, хто брагу виносив із заводу, то Ділилися з другими, або на щось вимінювали.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що тільки можна було.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Нівідкіля помочі не було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Я ще мала була, ну знаю бігали їли калачики.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору, в їжу?

Акацію білу.

Яких диких тварин, птахів, плазунів, вживали в їжу?

Голубів, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна, та не було за що міняти. А в кого був якийсь одяг луччий, то везли його в Західну Україну, продавали за гроші, на які потім купували крохмаль, ну він був з картоплі, яка лежала роками в землі, тому мав дуже неприємний запах.

Чи був голод у містах?

Мабуть, скрізь він був, ну такого як на селах не було знущання.

Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?

Я не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не можу сказати, ну багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Я не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Знаю, що в одній ямі, ну точного місця не знаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Казали люди, що хоч кусок хліба та зароблять.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Мені не відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Родичі поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

Тепер і за часів радянської влади?

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нещодавно відкрита.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала, але я мало пам’ятаю, бо мені тільки сім років було, більше вже потім від мами чула.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тих, хто при власті був.

Місце запису: с. Кибинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  30.07.2009 р.

Хто записав: Яріш Катерина.

Респондент: Висоцька Марія Трохимівна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 19321933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Звичайно, врожай забирали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це були люди, які не мали до інших людей жалю і співчуття.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

В їх не забирали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Ніхто не показував документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Може й була, ми не бачили. 

Як люди боронилися?

Не боронилися, бо боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Все знайдуть і заберуть. Нічого не сховаєш.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Приходили люди, скрізь шукали. Як звати, не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Багато, по десять чоловік, а може й більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде від них не заховаєш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю, я була невелика тоді.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Брали все.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

Якщо хтось виривав на полі більше ніж п’ять колосків, то його судили,

засилали в тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Спочатку йшли добровільно, а потім – примушували.

Чи змушували людей іти до колгоспів як?

Так.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли схочуть, тоді і йдуть.

Скільки разів приходили до хати?

Раз на день.

Коли люди почали помирати з голоду?

Точно не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувався держава?

Їх відправляли в приюти, а деякі помирали просто на вулиці.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто ходили відбирали.

Хто зумів вижити?

Небагато зуміли вижити.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні, бо не було чим ділитися.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що можна було.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Калину, бузину, горобину, глід, терен, коріння кульбаби.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору, в їжу?

Листя кропиви, кульбаби, листя з дерев, пекли оладки з калачиків.

Яких диких тварин, птахів, плазунів, вживали в їжу?

Горобців, голубів, вужів їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не було за що міняти.

Чи був голод у містах?

Був.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Точно не знаю, але багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Були люди, що їли своїх дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В одну яму скидали, місця точно я не знаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Давали хліба поїсти.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер про це багато говорять, а раніше ніхто не згадував.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Рік тому відкрилась.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Завжди розповідаю. Я хочу, щоб вони знали яка в мене була складна доля і яке страшне дитинство.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

Місце запису: с. Кибинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  27.09.2009 р.

Хто записав: Глушко Яна Анатоліївна.

Респондент: Бакало Єлизавета Онуфріївна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932- 1933 роках?

Так, дещо сама пам’ятаю, дещо з розповідей матері.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Тоді були активісти, вони ходили до людей і відбирали шо де не є.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Без документів. Активісти відбирали все, що їм нравиться, яка одежа, який сундук, все, шо можна було. Багато що висилалося в Миргород, а коні лишали в колгосп.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття і вислання.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Не боронилися, бо боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна, все заберуть.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Це були активісти.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не скажу точно скільки, але група ціла.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не заховаєш ніде, скрізь знайдуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Дещо давали, трохи хліба.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все. Одежу, продукти, жорна, ступи, словом усе.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

Не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не хотіли, але мусили, бо треба було якось жити.

Чи змушували людей іти до колгоспів як?

Заставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Я вже не пам’ятаю.

Коли люди почали помирати з голоду?

Не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Багато сиріт помирало.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували, лише хто був багатший, мав свої жорна, то міг змолоть собі муки, та спекти оладки.

Хто зумів вижити?

Не всі люди зуміли вижити.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не було чим допомагать, жили ми дуже бідно.

Які засоби вживали до виживання?

Розривали катати і діставали гнилу картоплю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Було йдуть люди на роботу, а саме окація цвіте, то пообривають, поснідають тим.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору, в їжу?

Їли кропиву, або в лісі коріпки накопаємо.

Голубів, горобців.

Яких диких тварин, птахів, плазунів, вживали в їжу?

Голубів, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не було за шо міняти і грошей теж не було.

Чи був голод у містах?

Скрізь був.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато людей померло з нашого села у 32-33 роках.

Чи відомі випадки людоїдства?

Був такий голод, шо люди своїх дітей їли, такі случаї були, я чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Про те, шо хоронили людей в одній ямі з усього села знаю, а де є такі місця , не знаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Говорили, що хліба трохи давали, бо треба було силу мати, щоб мертвих стягти.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Я не знаю, де вони знаходяться.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають люди своїх рідних.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Колись і говорити не можна було, що померли від голоду.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, відкрита рік тому.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає, в школі вчать, та з розповідей бабусі та дідусів

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Керівництво.

Місце запису: с. Єрки, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  09.09.2009 р.

Хто записав: члени пошукової групи краєзнавчого гуртка. Керівник гуртка Іщенко Н. О.

Респондент: Швайка Іван Єлисейович, 1936 р. н.

Під час Голодомора 1946-1947 рр. проживала в селі Єрки Миргородського району Полтавської області.

Згадує розповідь своєї матері (нині покійної) Швайки Марії Олександрівни (1911 року народження) про те, як у 1947 році був голод, а мати тоді виховувала мене сама і в родині було важко з продуктами. Працювали багато і важко, а отримували трудодні, були податки. Щоб якось прогодуватися, варили юшку з лободи і калачиків, пекли млинці з померзлої картоплі.

Одного разу моя мати, Швайка Марія Олександрівна, разом зі своїми подругами Бережненко Єфросинією, Короленко Катериною ішли з роботи і вирвали по охапку гороху, щоб діти не померли з голоду. Об’їждчик побачив і справу передали в суд. Суд присудив моїй матері, говорить Іван Єлисейович, термін покарання 5 років. Ніхто не взяв до уваги те, що у жінок були неповнолітні діти, яким і при працюючих батьках не було чого їсти. Мені тоді було одинадцять років – згадує Іван Єлисейович. Матір відправили відбувати покарання на Колиму, бо вона хотіла якнайшвидше повернутися додому, а мене і нашу худобу забрала до себе моя тітка Андрущенко Анастасія (мамина сестра). Вона разом з чоловіком Андрущенко Мефодієм виховували і своїх двох синів Михайла та Олексія. Важко було з харчами в ті часи. Ми, будучи хлопчаками, їздили на човні по болоті і збирали яйця диких птахів, потім з них готували. Це було найсмачніше для нас .

Тітка Настя і її чоловік передали документи на перегляд материної справи. Суд переглянув справу і виніс новий термін покарання – 1 рік. Допоки йшла судова волокіта, минув рік і мою матір звільнили, – говорить Іван Єлисейович. Але пробула вона там ще приблизно з пів року, бо не могла виїхати, так як відсутня була в той час навігація Охотським морем. Тільки шлях звільнився від льоду, приїхала і забрала мене і худобу додому, дякуючи сестрі за допомогу і підтримку.

Місце запису: с. Єрки, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  09.09.2009 р.

Хто записав: члени пошукової групи краєзнавчого гуртка. Керівник гуртка Іщенко Н. О.

Респондент: Сергієнко Марія Панасівна, 1923 р. н.

Під час Голодомора 1932-1933 рр. проживала в селі Єрки Миргородського району Полтавської області.

З гіркотою згадує Марія Панасівна 1932-1933 роки, коли ходили по селу активісти, багатших виганяли з хат, забирали все що в них було, а також збирали продукти харчування. В 30-ті роки батько їздив в Білорусію і міняв речі на харчі. Пізніше батько занедужав і помер з голоду. По нього підводою приїхав Горобець Микита Салефонтович. Ми з сестрою поїхали з ним на кладовище, там побачили клівер і стали його їсти. Через тиждень Микита Салефонтович приїхав по матір, а вона каже: «Не поїду, я ще жива». Ходила з односельцями до Миргорода за шелюхою, яку потім товкли в ступні або мололи на жорнах. Коли матір занедужала, на жорнах мололи самі діти. Мені піднімали на жорнах камінець і я молола сама. Весною 1933 року, коли доспівали колоски, я виминала зерна з колосків і давала їсти своїй сестрі Явдосі і хворій матері. Таким чином вижили.

Місце запису: с. Єрки, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 10.09.2009 р.

Хто записав: члени пошукової групи краєзнавчого гуртка. Керівник гуртка Іщенко Н. О.

Респондент: Сереброва Агафія Яківна, 1924 р. н.

Під час Голодомора 1932-1933 рр. проживала в селі Єрки Миргородського району Полтавської області.

Згадує Агафія Яківна, як до них прийшли активісти і шукали харчі. Батька дома не було. Зерно шукали скрізь. Але не знайшли тільки те, що мати заховала під піччю і замазала глиною. Тільки клунок з квасолею лежав на запічку і на ньому сидів найменший брат Петро (5 років). Один з активістів найшов торбинку з сухарями на комині печі і забрав. А клуночок з квасолею, хотіли забрати, а малий Петро вчепився в нього і не відпускав: «Я не дам, нам дуже їсти хочеться». Активісти хотіли відштовхнути малого, так хлопчик тоді вкусив одного за руку. Активіст нахвалявся помститися малому, але полишили й пішли з хати. Моя сім’я складалася з семи чоловік: моя мати, батько, тітка, два брати і сестра.

Агафія Яківна згадує, що жили не далеко від кладовища, де була викопана яма, куди привозив підводою померлих Горобець Микита Салефонтович. Вона з другими дітьми бігала дивитися як приїжджала підвода. Одного разу, привізши померлих, діти побачили жінку, яка була ще жива. Та жінка і каже: «Я ще жива» – а їй у відповідь: «Тут дійдеш». З того часу дітей на кладовище не стали пускати.

Одного разу до них прийшов дядько Василь з Ярмаків. Він і тітка Олена пішли по брагу в Кибинці, де була ґуральня. Набравши браги, прийшли в село. Мати Агафії дала їм обідати, бо вони були зовсім обезсилені.

Пообідавши запропонували дядькові відпочити на полу, а він і говорить: «Я туди не залізу, краще на долівці відпочину». Перепочивши пішов додому і тітка Олена пішла його проводити. Біля свинарника побачили, що під деревами лежали два трупи дітей і трохи далі труп жінки. Вертаючись додому, тітка Олена побачила біля конюшні на землі двох ледь живих дітей і чоловіка. Прийшовши додому про все розповіла моїй матері. Взяли вони оладки з листя берестка і понесли тим дітям, але вже було пізно.

Дядько Василь, прийшовши в Ярмаки, випив багато браги і відразу помер. Агафія Яківна розповідає, що в 1932-1933 роках в селі ловили собак, кішок і їли. Весною збирали те, що залишилося від картоплі після зими, їли гнилу картоплю, кульбабу, цвіт білої акації.

1934 року — виїхала вся сім’я в Росію, в Белград, бо там був менший голод. Повернулися в 1935 році. А 1937 році батько був головою колгоспу. Як говорить Агафія Яківна, видавав людям по три кілограми зерна. В 1947 році разом з чоловіком відвезли двох племінників в Ростов до родичів. Там були вони п’ять років. В 1947 році я з чоловіком певний час жили в Миргороді. Одна моя сусідка раювала на крупозаводі, іноді приносила то жменьку пшона, то іншого зерна. А інша сусідка не мала що їсти, їла одну шелюху і захворіла. Тоді сусідка з крупозаводу принесла їй пригорщу пшона і хвора видужала.

Місце запису: с. Кибинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 19.11.2005 р.

Хто записав: Васильєва Ольга Олексіївна.

Респондент: Мащенко Марія Михайлівна, 08.03.1912 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області.

Ви пам’ятаєте голод, який був у 1932-33рр.?

Тридцять третьому? Да. В тридцять третьому.

А які на Вашу думку були причини голоду?

Це як виганяли з хати?

Які могли бути причини голоду: неврожай був, засуха, великі податки чи урожай забирала влада?

Урожай забирала влада.

А хто забирав цей урожай у людей?

Хто забрав?

Да.

А такі були комсомольці. Забирали. Приходили з ціпками, штирхали хто закопав. У землі шукали. Своє заберуть. Таке ж було. Люди зостались без шматочка хліба. Не було чого їсти. Листя рвали та сушили те листя, їли. Із голоду вмирали, скільки повмирали з голоду. Голодомор. Зробили. Це ж хто його робили? Ніде не було в магазіні щоб купить. А це де є який кілограм там хліба чи шматок – заберуть прийдуть. Все було. Боже… Чого ж неурожай був? Урожай був. Так зробили. Голод був. Шоб люди дуже з голоду вимерли. Нема ніде. Їли і дохлу конину і все їли. Дохле.

А були якісь нагороди від влади, якщо доносили на сусіда, що зерно приховує?

Ага. Приховували в землі. Вони обкопували. Вони шукали ціпками залізними, як приховане зерно. І як найдуть то відберуть і засудять. Судили. І планки давали.

А чи мали вони якісь документи?

А які були документи мали? Чи ми знаєм тії документи були, чи шо? Прийшли, забрали і все. Забирали. Виконуйте. Мнясо давайте то не выполним. Ніяких документів.

А вони били людей, висилали, арештовували?

Ага, людей висилали. Так, значить. Людей висилали. Оце нашу сім’ю. Я розкажу про себе. Батька забрали в тюрму і братіка старшого забрали. Вивезли серед поля, у гречці викинули нас. Що хотіть, то й робіть. Викопали землянку і там поселялись. Як їде бригада, ніде нічого… де хліба шматочок лежить – вони позабирають. Моя мама була. Клала пальтечко під її, що мов хворіла була. Іде бригада. Вони стягли й забрали. Й били людей. Ми було в землянку збігаємось і плачем, що де нам діться серед поля. Куди? Вони стягали одежу й били. Били. А мого братіка взяли та побили попід боками й в колодязь укинули. В погріб укинули. Ой, Боже мій! Все було. Застануть, і били нізащо. Ми не заробили. Жили ж ми своїм трудом, заробляли. Робили. Конячка була, дві коровки й вівці були й земельки сім гектарів було й десятин. Які там куркулі були? А це позакопують і найдуть, заберуть. Ніде… Бачать на людині шо такий платочок- постягають. Усе робили. Ті били, й били…

А вони мали зброю – ті люди, які били?

Що?

Зброю мали?

Яку зброю?

Да.

Та яку ж вони мали? Я ж знаю за те?

А люди якось від них боронилися?

Га?

Боронилися люди?

Що били?

Да.

Та хто ж там? Як же обороняешься? Нема ж од кого оборонятися. Ніякої оборони! Дали планки та й викидали посеред зими з хати. Забирали все в Голодомор. Із голоду померли. Ой, Боже. То Голодомор був. Іздівались усяк Тепер лежить, а тоді… Воно ж не можна, щоб лежало. Вони ж усе заберуть. Прийшли й забрали. Ніякого закону не було…

А можна було заховати якусь частину зерна, продуктів?

Так можна ж закопать. Закопували. Як не найдуть, то воно наше, а як найдуть… Було як закопане то вони… Земля обколеться… Вони ціпками в землю штирхапи. Вишукували зернинку.

А хто саме шукав ці продукти?

Оце отакі — комсомоль, комсомоль.

А їх багато приходило?

Ага, та ходили, душ по п’ять. Душ по п’ять. Із ціпками. То і найдуть і забирали і пішли. І нікому нічого не кажи. Отаке було життя. Урожай забирали.

А де саме можна було заховати, закопати ці продукти?

Ото ховаєм, шукаєм, де його заховать. У землі. Закопували. Або у якусь діжечку, або у сунику чи ящику. Яму викопаєм і туди зерно ховали, у землю. А вони вишукають, шукали. Де не заховай, де заховай — найдуть. Це рідко де зосталося. А то саме найдуть. Ми тоді з голоду помрем. Ми були заховали під сажем. І то шукали, вишукали, найшли й забрали. Ото таке було, Олічка.

А тим, хто ішов до колгоспу, давали якісь продукти, їжу?

Їжі? Да хто там давав, ніхто не давав. Ніякої їжі. Ото листя товкли, рвали акацію, листя й лушпиння й качани.Їли, таке їли. І дохле їли. Все їли. І бур’яни які їли. Нарвеш і акації, і щавлю. Отого посушиш і їси. У ступі товкли і їли.

Вони забирали тільки їжу?

Їжу. Їжу, тільки їжу. Це вони брали тільки їжу, зерна… Зерна й одежу. Що одежину забирали.

Бабо Маріє, а ви чули про закон про «п’ять колосків»?

Про кого?

Закон про ” п’ять колосків и?

Колосків?

Да.

Да. Колосків. Не давали збирать колосків. Забирали й колоски. Забирали.

Оце на поле піди, що було уже ж зняли його: комбайн викосив чи косами косили. Зостались колосочки там то там. Ми ходили по колосочки, в торбиночки збирали. Колосочки на полі і то прийде по ниві і візьмуть, і торбинку отнімали. Отакі ніякі якісь дурачки. Якісь. Сторожі.

А хто був цими сторожами, хто охороняв?

Ото отак вони охоронялися. Так кого визвуть. Ото позабирають. Хіба втечеш, украдеш. Ото забирані. Назбираєш торбинку і отнімали. Хто їx заставляв? Отнімали. А вони забрали. Все було. Всі було ходять, колоски збирають. Було їли сирий буряк. їли Ой, і кислиці й старий буряк. Мололи сирий буряк на макітерку… Оте й їли. А тепер понастановлять на стіл.

А люди хотіли добровільно іти в колгосп?

Хотіли чи в колгосп іти?

Да.

Хто мало не хотіли. А то хотіли. Писалися. Хотіли в колгоспи.

І ніхто не примушував, самі, добровільно?

Добровільно. Да… Та ні, примушували, чого ж, ходили примушували.

Ходили, примушували.

А хто примушував?

Щоб писали. А представники були.

І як вони це робили?

А вони вговорювали. Щоб писались у колгоспи. Хорошо б було, щоб писались, здавали туди все. В кого плуг, в кого коняка була, коні плуг чи там молотарка. Щоб все здавали в колгоспи. Суспільнювали.

А якщо була в когось худоба, її переховували, щоб не здавати в колгосп?

Да. Да. В колгоспи здавали.

А де її ховали?

Та худобу не ховали. В колгосп забирали. Забирали.

А коли ходили забирати у людей худобу, зерно? Коли?

В якім годі? Ну це ж воно в тридцять третім году таке було. Забирали. А тоді ж я не знаю в якім году. Це таке як розкажуть.

А коли: зимою, влітку, весною, осінню?

Ой. Та ні, не зімою, зімою. Осінню. Коли було там насіння. Заберуть, що придбав… Чи там зернечко забирали. Да.

А скільки раз приходили до хати: один, два, три?

Та приходили не раз навідувались. Не мама, а десь хтось одкопає, а вони приявляються. І заберуть. Було. її шматочка хліба не вдержиш у хаті.

А коли люди почали від голоду помирати?

Коли почали помирать?

Да.

Та воно ж…Це ж літом було, весною. Весною. Особенно. Навесні. Навесні оце помирали. Уже й жито поспівало, й колосочки доходили. Рвали колосочки й їли. Колосочки й зернячко й їли. Таке ж було.

А якщо у дітей помирали батьки, то що було з цими дітьми?

А що було? Вже батьки помирали, то забирали та ж хоронили. І без бітаки.

А якщо родичі були, то їх годували в селі?

А їх забирали, дітей, в приюти.

Держава?

Це як батька заберуть, засудять. Як засудять батька, то забирали в приюти були … дітей. А в тридцять третім годі, то ніхто не забирав. Ото в нас в хуторі сім’я не одна вимерла. Ото було і батьки, і діти померли.

А в селі хтось не голодував? Були люди, які не голодували?

Га?

Були в селі люди, які не голодували?

Були такі, були…

А чому?

Ну так жили ж, були вони. Я не знаю. Воно ж. По всякому живуть же.

Не всі. Були такі, дивлюсь. У кого коровка була, там було що. Зуміли жить.

Є й такі, не всі. Но больше таких, що голодували.

Хто зміг вижить?

Вижили, то вижили. Хто вижив, то вижив. Я сама є й така. І бур’яни, і шелуху їла, все їла. І качани. Не кукуруза. Ті качани потовкла в ступі й їла і вижила. Не всі виживали.

А допомагали люди один одному? Ділилися продуктами, якщо були?

Ага, допомагали, допомагали.

І родичі допомагали?

Да, родичі. Особенно родичі допомагали.

А що саме їли з рослин, з ягід?

Да, їли. З рослин.

А що саме? Які ягоди, рослини?

А ягоди. Терен їли, таке їли. Тоді яблук не дуже було, а побоямильш терну, грушки. У лісі збирали та їли. І пачериці їли, все їли. Було пачериць таких нарвали, що були на стіни драли… Від пачериці. А було і повмирали від пачериць. Голод усе заставляв їсти.

А їли, наприклад, кору з дерев?

Та дерева не їли, а жолуді рвали, рвали і їли листя, їли.

А якихось диких тварин їли?

Їли, коні дохлі їли. Да. Є що здохли. Й коні дохли, то й коні дохлі їли. Дохлятину їли. І все. І дохле їли. Коні здохли. Ото здохне було, притягнеш, здохла коняка й ото їли. І здохле.

А можна було щось купити?

Е, не було тут що купить.

А ви не знаєте, був голод у містах?

Був. Був. Скрізь був голод. Ну, ото, де ми живем на Вкраїні то голод був же.

А в вашому селі померло багато людей?

Померло багато.

А є якісь дані, скільки саме?

Ну… Ой-йо-йой. Ну там в нашому колгоспі, то душ двадцять вмерло з голоду.

А скільки всього було людей в колгоспі?

Ага.

Всього було скільки людей?

Людей? А я людей не знаю, стільки було. За людей багато. Та був же хутір великий.

А були відомі випадки, коли їли людей?

Як шо?

Коли їли людей від голоду? Людоїдства?

Є, їли й людей від голоду. Да їли.

У вашому селі?

У нашому не було. А у інших селах, казали, було.

А в яких?

Ну, я вже не знаю в яких. Це ж не буду я казать.

Де ховали від голоду померлих людей?

Ото закопували в яму. Викопували, ніякої труни не було. Ото звозять було в одну яму, скидають. Ото поскидали в яму, а там одну в нас жила була німа була погано балакала. А вона каже: “Та я ще ж жива”. Ото така, що негодна вже людина. їде ото… Ото йде на дорозі впала на дорозі, лежить. Із голода. Ходить. поки на дорозі поки підберуть його. Ями копали. І старці возаками возили, чи підводами і скидали в одну яму.

А хто саме?

Ото які на станції плачуть й діти голодні. На станцію приїхали й вмирали. Їх підводою брали й вкидали в яму. Падали ще таке то підряд. Кидали. Одне на одно. Отаке.

А тим людям, які хоронили, возили підводи…

Та вже померли, нема тих людей.

А їм платили за це?

Та хто їх. Це ж воно. Хто б їм платив. Таке ж було время. Я не знаю кому. Підводами було везуть з Ромодану на станцію мертвих людей за, за село. Там серед поля то ями викопають і кого там… Це, може, хто і платив я не знаю Ну рідні ж не платили, бо вони з голоду померли. І ото в одну яму скидали людей. Без труни, без нічого. Це було таке.

Це в одному місці їх скидали?

Скрізь було. В однім місці їх скидали. А скрізь було таке тут по селах таке.

А люди знають місця, де їх ховали?

Ага, знають, як хто живий зостався. А їх вимерло всіх. Із живих нема вже. Це я одна живу, зосталася. Знаю Знаю, не забула яке було За невелику їду та ходили на кладбище дивитися, як привезли людей. Боже, Боже. Вкидають у ями. Тепер як хоронять. А то кинули. Воно лежить. Укинули.

А тих людей, які померли, поминають на Гробки, інші свята?

Та хто поминає? Та ніхто їх. Рідних же немає. Хто їх поминає.

І в церквах теж не поминають?

Та хто там поминає? Отакого ж нема, щоб за всіх правили. Я не знаю..

У вашому селі є церква?

Нема.

Є, є якісь пам’ятники, хрести жертвам голодомору?

Є, є щоб в Голодомор померли. Єсть, єсть хрести.

А пам’ятники є?

Ні, пам’ятників нема. Хрести. Тоді пам’ятників не було. Хрести. Од голоду померлим є хрести. А є й без хрестів.

А молодь села сучасна знає про цей голод 1932-33 років?

А чого не знають. Хто не знав, то не знав. Це було знали. Щоб вони знали.. Отепер не вірять, шо таке було…

А як ви думаєте, хто був винен у голоді?

Тепер же є й купить де, є скільки. Якби гроші. А тоді ж його не було. Шо щоб де купить. Хліба шматочок. Як дома нема, то не купиш і з голоду вмирай. А тепер і хліба понапікають і усе продають. Аби гроші.

А як ви думаєте, хто був винний в цьому голоді?

Хто винен?

Да.

А хто ж був. Як же, Сталін, мать. Сталін уголоді. Сталін керував же. Таке зробили.

А ви знаєте, що таке Торгсін?

Да Олю, я у Полтаву поїхала на роботу. Робила на кирпичному і давали хліба півкіло і один ополоничок юшки давали і я опухла. Поки в мене дукачі були. Тоді дукачі були. Да. Із вушками, на шию надіваються. І приймали в Торгсін. То і я ж було понесу дукачі та дадуть хліба та я добавляла, а аж не стало дукачів. Оце було Торгсін. Да, Торгсін я знаю. І тоді я не опухла. А як не стало дукачів, то я опухла на роботі. І робила я кирпич, робила. Я опухла. Так годували. Один ополоночок. Тульку вивезли, казали, за Полтаву десь гнилу. А ми бігали, одривали та їли з землі. Тоді я. Отаке було. Один оце таки ополонок і таке рідесеньке. Один ополонок дадуть і півкіла хліба. І опухла була. Була пухла як колодка. А тоді вже одтухла. Чим же одтухла. Їла кислиці, буряки сирі їла. І дядько в мене був, носив молочка. Із валить молочка було принесе. Тоді я одтухла. Ото була б у землі. На роботі так годували. А як стало більше, то листя, то шелуху їсти, то тоді буряки. Оце сирі, ми їх пололи і їли. Отаке було.

Бабусю Маріє, ви казали, що вам вдалося вижити, що вас видали заміж. Можете розказати про це?

Я зосталась жива, що я таки заміж пішла. Що він бідняк був. Ага. Його ж не вигонили. Його сім’я з голоду померла. Заміж пішла. Ото й жива. Я в Полтаві робила. Ага, на заводі. А тоді я опухла. На заводі на роботі опухла. Давай додому їхать. А куди ж додому? Землянка. Нема ніде нічого, їсти ж нема нічого в землянкі. Приїхала. В мене одежа по людях була роздавала, щоб не забрали, бо я не могла продать. Ну приїжджаю оце ж. Молодий од мене на сімнадцять год старіший. Каже, поїдем, у мене жито є посіяне. Щоб я жалів. За жінку будеш. Та я не заміж. Ото шоб було що їсти. Казав Петро: «Де ти притаїлась?». Ото коло твого батька притаїлась. Отак ото вже я зосталась жива. Так що я усе знаю. А мої вже  всі померли. Нема. І рідні, і двоюрідні рідні померли. І мама з голоду вмерла. Ми порозходились із землянки. Ми дороженьки були по совхозах. А вони дома були. Вже на роботу вже ж не годились іти. Покинули ми їх у землянкі. Із голоду вмерли. І взяли їх тоді, викопали ямку, нікому загорнуть було. Положили в яму, соломки підостлали, рядно обмотали і там загорнули. Ото так воно.

Місце запису: с. Зуївці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 15.09.2009 р.

Хто записав: Максимейко Лариса Іванівна.

Респондент: Йощенко Пантелеймон Федорович, 1924 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-33 років проживав в селі Зуївці Миргородського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках? 

Пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Було і те і те – і неврожай, і колективізація почалася.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були такі організації як комсомольські ватажки.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я малий був і не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не мали. Вроді б ішло в государство.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Оцього я не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Хтозна. Я не знаю.

Як люди боронилися?

Плакали та й усе.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Було таке, що люди ховали, на кладовищі ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали металевими прутами, проволокою. Були виконавці.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Три – п’ять чоловік – виконавці.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто йшов давали одходи горохові. Благодаря гороху ми вижили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

В голод такого не було. Забирали, коли колективізація проходила.

Що таке закон про “п’ять колосків?” Чи чули Ви про нього?

Закону як такого не було, а ганять ганяли.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Заборонялося. Слідили об’єжчики.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля – об’єжчики, комори – сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Заможні відборонялися.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Обізатєльно. Даже запирали в погріб.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто так не брав. Сам хазяїн вів у колгоспний двір.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом.

Скільки разів приходили до хати?

Хватить хоть і раз. Багато разів.

Коли почали люди помирати з голоду?

Під весну.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Були дєтдоми.

Хто не голодував у селі і чому?

У кого було що їсти.

Хто зумів вижити?

Пішли у колгосп, значить вижили, бо там давали їсти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Помагали.

Які засоби вживали до виживання?

Листя їли. Як акація начала цвісти виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Обізатєльно.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Берестове листя, липове, з акації.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З берестка, липи, акації.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Лелек, молюсків, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Да.

Чи був голод у містах?

Хтозна.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Я цього не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Хтозна.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не було такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі у селі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Уже нікому поминать.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ніхто тоді не поминав.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Мене не вчили і я туди не ходив.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрести погнили.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я не розповідав і не хочу згадувать.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Частина власть винна.

Місце запису: м. Малин, Коростенський р-н., Житомирська обл.

Дата запису: 05.11.2005 р.

Хто записав: Балинець Артур Віталійович.

Респондент: Рибалка Ганна Кузьмівна, 1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала на хуторі Підгора поблизу села Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Мені було тоді 9 з половиною років і я пам’ятаю дуже добре.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай був високий тоді, але забирали канєшно, його заготівлі були дуже великі, все йшло під заготовку.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Була назначена комісія е-у: представник з району, а решта місцеві, ну ясно хто місцевий.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього я не знаю, дітвора, хіба дітвора це знала? Ні не знала, я не знаю, чого не знаю, того не знаю, казать не буду.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Цього я не знаю, дітвора, хіба дітвора це знала? Ні не знала, я не знаю, чого не знаю того не знаю, казать не буду.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ну ясно, шо із нашого села вислали кілька господарів, я, я скільки, я не пам’ятаю тому, шо ми тоді не, ну, ніхто не вникав, в голові було одне як наїстися, а-а, але, щоб було висилання із нашого села це точно висилали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Усі може і не мали, але отут вони носили наган, як вони казали з наганом. То одного я точно пам’ятаю, шо він був з наганом, ну отут кобура, була висіла, зверху і у ньому наган. 

Як люди боронилися?

Да ніяк вони не боронилися, як вони там могли боронитися, село затуркане, ні, ніхто там ніяк не боронився.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховували, але у більшості їх находили, хто вмів, то приховував, я то як його шукали даже в печі в горщику і то знаходили. Але вони шукали в основному те, що закопували оцими ж як вони звались, щупи оці ж як воно звалось? – щупами да.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ну оце ж ця була комісія, назначена вони призначені, цей, представник з району це обов’язково він був присутній. А з села вони знали, хто такий, ну як уже сказали голодранець, що нічого тоді не мали, а думали ну ясно, шо їм видно щось давали за це, то в комісії оце таких і обирали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ну наприклад: до нас приходили 3-є, але ходили й по 4-ро і по 5-ро по, по, чи може так, може хтось відпросивсь на сьогодні чи як там? Яка кількість людей. чи скільки там у комісії ми ж не знаємо, а шо там дітвора знала, а до нас приходило 3-є це я запам’ятала, бо двоє стояли, а третій ходив і шурхав цю долівку, думав шо там воно ж провалиться, бо якщо закопане є, ну ясно шо нічого не знайшли. Ну оце ж ці і були оце ж цієї комісії.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну хто де, хто де вмів і на печі, і в клуні закопували і в сараї, бо в сараї знайшли у одного він закопав а зверху наклав копицю сіна, але ж воно видно шо воно те сіно недавно складене, бо це ж вони ходили на весні в основному оце по цьому то воно видно шо не з осені і це їх натолкнуло на думку вони скинули копицю і знайшли ту яму де були закопані ці мішки з зерном.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Цим шо пішов до колгоспу давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Худобу не знаю чи одбирали, а оті речі, шо їм сподобалися, бо це ж тоді тоже, ну у нас в селі в основном бідняки були, а для кого краще, щось було то забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Ну оце за ці “п’ять колосків” судили я не знаю скільки років давали та як скільки, хто як по всякому можна подать у суд, як там сердитий голова, то більше напише, а меньший, то меньше і давали, але судили давали тюрму за ці “п’ять колосків”.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ну через те ж і судили, шо не дозволяли збирати, воно там я знаю, шо вже на осінь ,наприклад, картопля уже де оставалося вона ж була мерзла і ці буряки теж мерзлі і люди ходили їх збирать і навіть оцього мерзлого не дозволяли. Ну мабуть…мабуть це нарошно така політика була шо б поздихали більше ну у нашому селі, то не дуже багато людей померло, місцевих не дуже, але померли з голоду.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Був визначений так званий об’їзжчик. Йому давали коня і він на цьому коні з батогом їздив як їздив як дітвору застане ну як же ну не всі утечуть, якщо раніше побачили то скоренько там у кущі заховалися, а так же він конем канєшно шо дожене та батогом лупив, ну мені не попадало, а таким як я попадало, із моєї компанії.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Частина йшла, оті у кого не було не було зовсім нічого, вони йшли, бо їм теж наобіцяли золоті гори. А такі селяни, які мали ну більша ж частина мала свого коня, свою корову – вони не хотіли, але ж їх як їх примушували сказали, що заберем худобу все рівно хоть записуйся, не записуйся. Бо я знаю, що у нашого дідуся була пара коней, це він считався такий більш заможний і дуже такі коні ну він дуже любив ухажувать за ними, дуже такі вгодовані були. Батько мій записався в колгосп, у нас не було коня, бо ми дідусевим виробляли, а дідусь не хотів, а потім отож батько став ото казать: я ж комуніст, а батько не в колгоспі, і дідусь записався тоді так силою. Вони все рівно забрали ті коні, то дідусь плакав, як він пішов на них подивився, які вони клячі і в яких умовах ті коні живуть, да-к він плакав так йому шкода було шо цю худобу так мучили.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну так і змушували канєшно, шо багато не хотіло записуватися. У 30-му році почали організовувати, а з 17 до 30-го люди працювали на своїх полях, а тепер, як вони стали працювати на своїх полях. А були такі ледарі, шо не хотіли вони і перші записалися в колгосп, а ті люди уже вони можна сказать, ну розжилися обробляли цю землю, де все було в їх, ото-то вони не хотіли йти в колгосп, бо це були їхні коні, там корова чи там ще воли в нас були. Вирощували волів для обробітку землів, ну воли це такі кастрирувані, то оце не хотіли люди йти канєшно. А шо вони по 10 раз визивали у сільраду і лякали всякими способами: спочатку пояснювали, що як це буде дуже добре, а тоді вже стали тоді лякать, що їх виселять за те, шо вони не підтримують радянську владу і що замкнуть худобу в них. Ну і таким чином, більша частина записалася, а один жив не в селі, а на хуторі, повно всього багато худоби і овець, він не записався, то вони, вони його такими податками обкладали. Кожен рік, щоб таки він пішов в колгосп і він десь не знаю скільки років держався, не йшов, а тоді таки змушений був піти, бо він не зміг оплатить те. 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну у нас особисто була телиця то це вже аж під… то це в якому це воно було році? Що було оці хутори та заселяли, а ми жили на хуторі нас 4 хазяї жили, переселяли їх, щоб усі компактно жили. Наші держали у погребі критому, якщо яма була, то заховували у лісі. В нас не ховали в лісі, ж не має поблизу нашого села ліса не було, а оце таким чином, а воно ж все позаростало бур’янами і не видно, що та худоба в нас стоїть.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? Скільки разів приходили до хати?

Вони ходили по цілих днях, а в основному на вечір оце залишали все. А так просто цілий день бродили з хати в хату, вони ж не по разу приходили, вони не вірили, що це не можна найти. Багато людей вміли там приховать, то вони по кілька разів приходили на день, прийшли і знов вертаються і знов давай «де ти заховав»? Таким чином і до самого вечора.

А не один раз я ж кажу, не один раз. До своїх, активісти їх звали, вони туди вообще не ходили, бо це ж вони в основному в комісії цій були. А до цих всіх людей ходили, так по кілька разів приходили.

Коли почали помирати від голоду?

Ну оце що я розказувала, ці випадки було навесні 33-го, це вже, ну, це був найкритичніший період. Бо в 32-му воно так не було і ще було їсти і було, що там. Але зима, поїли те, що було, то, в основному, оце в нас помирали навесні, бо нічогісінько ніде не було то в 33-му. А в інших селах я не знаю, це я про своє село розказую, що це були такі випадки, я сама особисто сама бачила оцих мертвих людей.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

У нашому селі сиріт не було. Ну як сказать, не було таких сиріт, що без батьків, що зовсім, а такі напівсироти ніхто їм нічого. Якщо мати в колгоспі робила, значить давали там скількись, ну я не запам’ятала ну десь 8 кг. на місяць давали оцієї муки у нас 4-ро дітей і мама, бо батька не було, на 5-х оце вони дали цих 8 кг. на місяць, оце таке опікування було.

Хто не голодував у селі і чому?

Ну оце ж ці активісти і не голодували у них, і не відбирали нічого тому, що вони були задіяні в цій комісії, а потім ті, що, ну допустім, голова колгоспу чи бригадир, керівники ці, то вони не голодували, бо в їх нічого не забирали.

Хто зумів вижити?

У кого що. Ну наша сім’я вижила тому, що в нас була дійна корова і бик сементальськоі породи. Сірі такі здорові, і корова оказалась тяглова і вони були змушені продати оцього бика, щоб купить таку паршивеньку коровоньку, але вона доїлася. Ну як наша корова мала от 7-10 л. за удой то вони виміняли вимушені були яка давала 3-4 л., але вони змушені були, бо я ж кажу 4-ро дітей і у дідуся і в дяді уже попухли ноги, то вони вже, ну як сказать, їх треба було рятувать, то це вона я пам’ятаю мама виміняла корову і оце цим молоком спасалися таким чином вижили, ну в селі тоді у багатьох були корови не так же як тепер, то в основному оце корови спасали молоко таким чином виживали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися, я пам’ятаю продуктів ніяких не було, оце шо мама наварила оцього борщу, шо це з бур’яну, але були там і картошинки, бо я ще запам’ятала такі трохи більші за горох, це вже вона та картопля була насипана в діжці і це вибирали цю картошку, вже її ніхто не чистив, бо це а моїй сестрі десь було 5 р. Ну вона ж: «Нема чого мамо їсти, мамо їсти». А їсти нема чого, то вона стане під дверми і гуде отако: «Г-УУУУУУУУУУУУУУУУ» щоб щось вона дала, а тут прийшла якась жінка, як кажуть, прохачка ну видно, ще хуже може в неї дома нічого не було, то я пам’ятаю, що мама насипала їй борщу, вона сіла там на коридорі на дворі і їсть, але їсть спочатку, ну таке запам’яталось, спочатку значить усе рідке виїла, а тоді стала їсти цей і бур’ян і картошка, я мамі кажу чого вона спочатку рідке їсть, а густого не їсть. Я ж не знала, що вона його не їсть, коли вона залишала його на потом, потом вона це все поїла, таким чином ділилися, як у кого що було, ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю, які вони там люди вживали засоби, виживали хто як зумів, хто в кого що було.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ну родичі як вони ці родичі ми спілкувалися оце ж у нас дідусь, то в нього попухли ноги він жив із батькова сестра і батьковий брат, тьотя і дядя ми на їх казали, так у їх трошки більше було їжі, бо дітей не було. А самі дорослі тут були в хаті, в їх була їжа і вони отдавали його нам, пока в самих не почали пухнуть ноги, ну шо б ми не подохли, ми дітвора, а коли мама корову цю вже поміняла свою, а в їх тоже була корова, тільки вона теж не доїлася. Вони не хотіли мінять, бо в їх була дуже добра корова і дідусь її дуже жалів ту корову, так-так, ноги попухли, а корова не доїться, а мама мусила мінять, бо дітвору щоб спасти, то тоді вже ми їм давали молоко.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ну оце ж цей бур’ян, тоді лобода, пшінка, оце що я казала її називали пшінка, кропива це я добре запам’ятала, що це ми таке рвали і їли лушпайки від картоплі, які ще залишилися, тоже туди все йшло в хід.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Ну я не знаю, вони у нас не кору, вони, я ж кажу, оце з качанів оці осередки, кукурудзи початок. Що зерно вже облущене, оці осередки таке дерево, воно то оце їли, А це ж я кажу лобода, кропива, пшінка і ще якийсь бур’ян щериця. Таке воно червонуваті листочки, оце ці бур’яни вони йшли в їжу, бо вони не отруйні були.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Тіки із граків, якшо кому-небудь вдалося, не знаю як вони вбивали. Їх тут кажуть ворони, оці зграї граків, то вони граки справді звуться, ворона це сіра вона й зветься сіра ворона, а оці шо вони чорні зграї літають вони звуться граки. Кому вдавалося, ну казали там, ну наша сім’я такого не їла, але вони казали казали, шо вони котів та собак, а ми не вірили, то були такі сім’ї, що котів тоже їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Я не пам’ятаю скільки коштувала хлібина, я вже забулася, що вже її купить практично не можна було таким як ми. Але оці люди, котрі трошки краще жили, ну середняки на їх казали, у їх були оці різанки хустки, то там ще якась така шерстяні спідниці там такі, то вони вимінювали за оце. Бо щиталося дорогий одяг тоді це воно тепер нічого не стоїть, тоді це було дуже дороге, бо воно не у всіх було.

Чи був голод у містах?

У містах я не знаю, я в те місто своє Миргород уперше попала у 38 році, закінчила 7-й клас, семирічка тоді ж була, то це вперше в 38-му році я туди попала, ну трошки більше за Малин, Миргород то курорт там.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, не можу сказать, щоб сказать не дуже багато. Село чимале у нас, хутір Підгора називається, то помер Федя Барченко помер, потім баба, забула як її звут,ь тоже померла. Це вони з голоду померли.

А відомості взагалі є? 

Не знаю. Архіви по-моєму не збереглись у нас у селі..

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, такого не чула. Що собак і котів їли, це чула, але щоб їли люди людей не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Це значить сільрада виділяла підводу оце. Ну як хтось помер, ішли заявляли у сільраду, а сільрада вже в колгоспі брала підводу, запрягали там коня і везли скільки душ сьогодні померло. Ото всіх в яму, ніяких домовин не робили, просто так складали в яму і закопували.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Нічого не платили нікому нічого не платили

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Я не знаю, бо я із села поїхала у 48 році і туди тільки навідувалась, коли тільки тиждень або дві неділі їздила, я там щас нічого не знаю.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

А поминають їх же тоже хоронили в основному там де було кладовище.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

А церков ж не було, то тепер церкви відкрились, я ж там не була. 

Чи є у вашому селі церква? 

Ні, немає.

До якого патріархату вона відноситься?

А тоді ж був один патріархат.

А зараз? 

А зараз до московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю, понятія не маю, я в селі не живу. Не буду казать.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Кому хто розказував той знає, ось, наприклад, у нас в газеті була така стаття. 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ну всі знають, що це влада винувата.

Що таке «Торгсін»?

Я так приблизно знаю. Це при непові він був там відкритий, але я не знаю, що там продавали, не знаю, ми там ніколи нічого не купляли. Його там поблизу наверно і в Миргороді не було, не знаю.

Місце запису: с. Селещина, Машівський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 11.06.2009 р.

Хто записав: Громков Іван.

Респондент: Карпенко Марія Єлисеївна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Селещина Машівського району Полтавської області.

Пам’ятаю страшні 1932-1933 роки, коли був голод на Україні. Мені тоді було 7 чи 8 років, але в пам’яті відклалися так звані активісти продовольчої бригади (їх ще називали буксирами), які ходили від хати до хати, забирали все, що могли,- продукти, речі. Ніяких документів на збирання продуктів ці люди не пред’являли.

Селяни намагалися приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів, хто де міг. Ми ховали в стінах хати, під припічком. Якщо людина відмовлялася віддавати продукти, або активісти знаходили заховане, то цю людину забирали у в’язницю. Часто сім’ї залишалися без годувальників. Щоправда тим, хто йшов до колгоспів, давали продукти, але не всі хотіли туди йти. Ми збирали у полі колоски для колгоспу, поле охороняли їздові.

По декілька разів приходили до хати забирати худобу для колгоспу. Люди ховали домашніх тварин у посадках. Літом люди почали помирати з голоду. Лише заможні селяни змогли вижити, бо в них були харчі. Ми виживали як могли, їли все, що не отруйне – ягоди, коріння, акації, липи, вишні, а також голубів, горобців, граків.