1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав:Володько Володимир;
4. Респондент: Прошенко Марія Іванівна, 1904 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Я таку жизнь прожила, що можу багато чого розказать. Помню і Миколину війну, і революцію, і голод, і з німцем війну, потом ще один голод був в селі. Про голод 33-го помню, що з початку з Москви приїжджали ударники і в людей все забирали, квасолю, з припічку все забирали, на городі ями находили, де зерно було. Це спеціально Сталін робив, щоб Україна погибла. В цей голод було й таке, що батьки дітей їли, знаю, що одна сем’я поїла дітей.  Було таке, що біля Дніпра люди своїх кидали, а там одна жінка заманювала тих дітей, заріже та й їла. Це мені наша вчительша казала. Це Сталін таку подлость робив. Я з 22 року було комсомолкою, робила в сільраді з 22 по 32. Як стали людей розкуркулювать, то й мені сказали, щоб і я ходила з активістами, але я отказалась. Мій дядько совітував мені тікати, казав, що нехай мене і з партії, і комсомолу ісключать. Я тоді на півроку з села поїхала і у євреїв служила, але потім вернулась. Потом робила в колхозі ім. Будьоного. Помню в голод трупи звозили в яму, а на утро трупи з туда забирали і з’їдали. Раз я йду і бачу везуть мертву людину. Дивлюсь, а то моя подруга Параска. Поки я додому збігала і прибігла до тієї ями, щоб з нею попрощатися, то її вже не видно було, вже другими мертвими закидали. Колгосп в голод нічого не помагав, бо й не міг помогти нічого. Голова колгоспу був чоловік робочий. Він просив, щоб хоч два пуди зерна дали в село, але нічого так і не дали. Колись один дядько достав десь хлібину і зразу її всю й з’їв, то там під забором і вмер. А ще в голод була я вийшла на базар. А там старик хліб продавав і його виконавець схопив і не пуска. Я йому кажу, щоб пустив дядька, а він не пуска і тягне до сільради, каже, що він спекулянт. То я того виконавця в морду. Мене тоді до сільради потягли, а той дядько втік. Обвинили мене в тому, що я захищаю спекулянтів. А я кажу, що який же він спекулянт, то ж брат твій і своїх братів спасать нада, ми ж всі українці. Тоді ті, хто мене судив, порвали акти і мене не судили. Я в голод кому треба, тому завжди помагала.

1. Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Володько Володимир;
4. Респондент: Вишенська Галина Дмитрівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.

Коли була в селі голодовка, мені було тільки п’ять років, але все одно чимало пам’ятаю. Помню в 32-гому врожаю зовсім не було. Був недород картоплі і потім її лушпайчиками садили. Саме главне, що в людей тоді все віднімали. Картоплю вигрібали всю, що була та ще й били людей. Ці походи називали ми між собою «красною мітлою», яка все з наших хат повимітала, тому і була голодовка. В мене батько служив в Червоній армії і йому давали пайки. Раз, коли він був дома, мати на печі розсипала зерно і тут якраз двоє заходить активісток. Бігом на піч по зерно, а батько каже, що не дай Бог візьмуть хоч щось, то він їм покаже і жито і пшеницю. Каже, що пока я в армії служу, ви тут моїх дітей будете голодом морити. Ці активістки ні з чим і пішли. А в других усе начисто забирали, прямо з-під дітей все вигрібали. Наш дід Савка помер од того, що наївся відходів од буряків (малясу) і його за серце як вхватило. Шо тіки тоді люди не їли, їли листя з липи і шелуху з зерна возили зкудавось і терли її на жорнах. Через таку їжу нас весь час запори мучили. На весну 33-го мусили садити паростки з лушпайок картоплі. Аж в Київ ходили за тими лушпайками. А ті, хто по хатам ходив і усе забирали, то ж свої були, даже сусіди. За те, що вони все забирали їм чи по сорочці, чи по хустці давали. Шо вони тіки не робили, як із людей іздівалися і по іконам топталися. Хоча голодовка й велика була, але не помню, щоб хтось когось в селі їв. А мертвих було навкруг багато і вони тут по всіх городах закопані.

1. Місце запису: село Стайки, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Воропай Надія Василівна;
4. Респондент: Чабан Фрася Марківна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стайки, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Трохи пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Того шо забирали все. Який клумачок не було, все чисто забирали. Батька й матір розкуркулили. А що він мав, все вибрали. І в скрині барахло, залишилася лише хустка тернова. Вибрали все. А нас з хати вигнали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Була комісія. Сільські, наші. Ну їх уже нікого вже немає. Олекса Шестовал, Пріська, ото перші комуністи. Ходили по хатах з ціпками з заліза і колупали землю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та я не знаю, чи давали їм що чи ні.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А як, ото приходили, розкуркулювали. З хати ото викинуть. Куди хоч іди. Таких у нас багато було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Та я ж казала, висилали. Сім’ями висилали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не було.

Як люди боронилися?

Ніяк. Наша матір плакала і просила, а що сльози дадуть.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Да де там. Мати у тумбочці, у шухлядку заховала два-три кілограми крупів для нас, дітей, так і то витрусили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Та хто? Свої. Котрі поступили самі перші у комсомол. Їх звали комізани. Оце й вони розбарахолювали. Вони нормально жили, були не з багатих сімей, були й неграмотні, а лізли у верхушку. Да ж я сказала.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Та я вже не пам’ятаю скільки, чи я їх рахувала? Та свої ж свої. Рідко хто приїжжий був.

Де можна було заховати продукти харчування?

Та те, що мати заховала, нашли. В нас нічого не осталось.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Батьки в колгосп не пішли, я не знаю. Та шось давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Та все забирали, навіть з хати виганяли.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Та шось таке було. Люди сиділи за те, шо збирали колоски та й городину якусь на полі.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Та свої ж охороняли. Все свої робили.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ото бідняки такі, то йшли. А хазяйни, яких розкуркулили, вони в колгосп не хотіли йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Та я не помню.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Я не знаю, де люди ховали. А в нас забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Та  серед дня, й серед ночі могли прийти.

Скільки разів приходили до хати?

До нас прийшли раз, все забрали, нічогісінько не осталося. Чого другий раз приходити?

Коли почали помирати від голоду?

Та не знаю, десь з зими.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Та був тут детдом. Звозили туди дітей.

Хто не голодував у селі і чому?

Та хто не голодував? Ото ті шо забирали. Я вже казала.

Хто зумів вижити?

Наша вулиця майже вся вимерла. Небагато нас осталося.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Кожен сам про себе думав. Про свою сім’ю. порозбредалися хто куди аби вижити.

Які засоби вживали до виживання?

Та як виживали? Колосочки збирали, ото вночі підемо. Поля перекопували., картоплю гнилу збирали, аби вижити їли полову, а й весною яку травинку, яка тільки вилізе. І бур’яни, з липи листя сушили, потім терли та лепьошки пекли, лободу кришили, з акації цвіт їли, шо було.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Та яка там допомога, всі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Та я ж казала. Бур’яни, листя, щавель рвали та їли.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Та я ж казала. З липи ото, цвіт з акації. Кору не їли, а ото з дерева клей зривали та їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Да в нас такого не було. Та чим би ми його вбили, ото, може, яку пташину.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Та ходили в місто. Ото яка шматина залишилася, ото виміняли за неї шось поїсти. Тоді одна міра була, все в стаканах міряли.

Чи був голод у містах?

Та люди й там голодували. Але ото ми в місто ходили аби шось достать.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Та скільки? Багато, їх тоді ніхто не рахував.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були. На Курячій вулиці чоловік з’їв жінку. Були, були випадки.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Та ото ховали в ямах. Викопують ями, поки повну не накидають, не прикопували. Ото ж на вигоні у нас братські могили.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Та дід возив. Була в нього конячка. То ото їде по селу згрузить, а тоді перекине з воза. Возив без кінця. Стільки людей померло!

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Да оце ж на вигоні є чотири братські могили х хрестами.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Да ото на проводи батюшка молитви читає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Та ото як на проводи батюшка прийде на кладбіще то й поминають, та на вигоні відбудуть. Ото раніше ніхто їх не згадував, у нас раніше церкви не було. Як за голоду її розвалили, то не так давно стала церква в нас.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Та є ж церква в нас. Але ото просто в хаті. Та на місці де церква має бути, хрест поставили, але нічого ще не зробили. Українська наша церква. Батюшка у нас по-українськи ото читає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Да ото ж чотири хрести у нас є.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Та, мабуть, же знає, як про це не знати?

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Та ото ж влада така була. Що людина, то скотина була.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Та я не знаю, у нас ото комізанами звалися. А хто такі торгсини, то не знаю.

1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Негвиненко Олександра Іванівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте ви про голодомор 1932-33років?

Пам’ятаю.

Як ви вважаєте, які були причини голодомору?

Не давали людям нічого бо не було, це не вродило, це просто вивезли та не дали. Я цього не скажу точно бо я точно не знаю.

А забирали у людей зерно? По хатах ходили?

Та не було чого в людей і брати як ніхто не давав. То ж колгосп був. Ну в 1932 році не вродило воно. Була колективізація і вони вивозили все що було, а людям нічого не давали тоді.

А люди боронилися цьому, коли в них щось забирали?

Хто? Що там було боронити. Хто що хотів те брав. Люди мовчали бо що ж тоді було.

А коли люди почали помирати з голоду?

У 1932-33 роках вже пухли люди, пухли. Я не можу про це говорити. Всі по лісах, по дорогах … таке гарне несе убрання на базар бідненька сидить і вмре. У тому ганчір’ї і помирали. Страшне було.

А були такі люди, що не голодували?

Були. Були такі, що не голодували, але таких було мало. Такі як ми, які худобу держали то з корови проживали. Картоплі натреш, та якоїсь каші навариш. Так ми і жили. А в кого не було худоби то ті вмирали.

А худобу не забирали?

Ні, не забирали. Як розкуркулювали то брали, як ото вважали багатих

куркулями в ці роки. Це ж саме колективізація саме входила. Брали. Було навіть і по хатах шукали, що забрати. Хто не хотів в колектив писати то забирали. Навіть останню хлібину забирали. Наш покійний батько казав треба йти, бо інакше не можна. То він зразу записався до колективізації. То в нас худоба була. Як корова є то голоду немає.

А що вживали в їжу під час голодомору, якусь кору, листя?

Люди їли. Листя сушили. їли все, що тільки приходилося то вони і їли. Ми не їли, бо в нас була корова і в нас була картопля. В нас картопля вродила гарно. Ми не голодували.

А в містах був голод?

Скрізь був він.

А можна було виміняти чи купити в місті щось?

Можна, якщо є за що.

Одежу міняли на хліб? Де, куди їздили?

Одежу і сюди носили. І міняли, і купляли. Але не дуже хю …. но селех. Не дуже були потрібні ганчірки. Люди голодували то носили снос, що було.

А карали за приховування зерна?

Може були й такі, що ховали.

А була винагорода, якщо хтось доносив про те, що є зерно? А люди допомагали один одному?

Допомагали хто що міг. А що не могли то вмирали.

Вам відомі місця поховань загиблих від голодомору?

У одну яму на кладовище скидали. Копали велику яму зносили, звозили та скидали в одну яму. Пригортали. Де? Скрізь були. Може в полях.

Ви знаєте чи були в вас випадки людоїдства?

Були. їли людей. У селі я не знаю. А так знаю було таке, що їли. В селі не було такого. Не чула щоб людей їли. Були тільки …. казали, що з і.м свою дитину. А втім хто знає. Не буду казати я точно не знаю. Вже часу багато пройшло.

Вам відомий закон про п’ять колосків?

Збирали. Вигонили з поля щоб не збирали.

А чи судили когось за це?

Не знаю. Такого не чула. В нас за таке не судили.

А взагалі є якісь пам’ятники загиблим від голодомору? А кого ви вважаєте винним у голодоморі?

Хіба я знаю хто там винен.

Влада чи …

Я не буду казати бо я не знаю. Як воно було не знаю.

А вам відомо таке слово торгсин?

Не знаю, що воно таке.

1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Папенко Анастасія Федорівна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голоду 30-му і 32-му роках?

Так, пам’ятаю, мені було, мабуть, років десять.

Які, на Вашу думку, могли бути причини цього голоду – неврожай, засуха, податки?

Просто колективізація як почалася, а тоді у людей була, я таке пам’ятаю, так казали, “викачка хліба”. У кого багаті були, і середні люди, заходила бригада, комсомольці, заходили і витрушували все, вибирали, майже нічого не залишали. Куди вони вивозили – невідомо було. Тоді, вже в 1931 році таке було, а на 1932 рік – голод, видно ще й недород був трохи, а тоді голод такий був, що не було у людей чого їсти. Вони гинули прямо на дорозі, падали як солома, це страшно подумати. їх відвозили конячкою. Скотину забирали у людей, примушували звозити у колгосп. Залишилася одна конячка, і тією конячкою звозили цих людей просто на краю кладовища викопана була яма, бо дітвора бігала, дивилася, перекидали возом і прикопували їх там. А гинули, навіть хати були пусті, вимирали усі сім’ї. Були такі люди…. такий голод сильний був. Це у 32-ому та 33-ому роках. Тоді дуже багато людей вимерло. Молоді хлопці не знаходили роботи, не було чого їсти, помирали з голоду. Таке було страшне, що навіть не можна розказати побачене.

Мали ті люди, які ходиш по хатах, якісь документи?

Ніхто но мав ніякі документи, ніхто і не питав,

А зброю вони мали?

Зброї не було.

А люди боронилися?

Не боронилися. Ще було гак, котрі багатші, потайком, у кою зброя була, то були вбиті лежали на греблі, хтось вистрілив. Це таке траплялося, ми чули від батьків.

Можна було приховати частину зерна, продукти?

Намагалися люди приховувати, тихесенько. А було ше й таке, хто трохи сили мав, вивозили у Західну Україну і міняли, там голоду не було. То міняли на хлібину хустку шерстяну, у кою одежа була, вимінювали, привозили і трошки рятували, хто сильніший був, багатший. Мій батько разів десять їздив поки усю материну скриню не вивозив одежі, то нам жодної одежини не осталося. Золоті сережки повивозили за хлібину, бо смерть голодна найстрашніше.

Давали їжу тим, хто ходив до колгоспу?

Хто там давав? Не було такого. Якщо вони якійсь хліб мали у коморі, то вони самі трошки, начальники, самі підживлялися, не більш потаємно робилося.

Чи дозволялося збирати в полі колоски, залишки?

Це вже було із страхом божим. Назбираєш колосків у торбинку – то це як поймають, то тишком так дадуть, що довго і не поживеш. А буває таке, що людей десь повисилали і вони не поверталися.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А це вже я не знаю, бо я мала була. Були сторожі, а люди тоді ще такі були набожні, боялися.

Люди добровільно йшли у колгоспи чи їх змушували?

Були такі, що не хотіли у колгосп, то їх пристрахували, вони називалися одноосібники, а то більшість звозили коней у колгосп добровільно.

Коли люди почали помирати з голоду?

З 32-го року і 33-й рік – загальне помирання. Хати пусті були, повимирали з голоду.

А чи опікувалися малими сиротами?

Ніхто, нічого.

А хто не голодував у селі, чому?

Ті, хто трохи хліба собі приховали, сила якась була, більш-менш, то вони щось на городі перероблять, а ті, що вже захляли з голоду, вже нічого не робили. Хто міг, то їздив до …. міняли за хустину.

Чи допомагали один одному у виживанні?

Ні, ніхто нікому не допомагав. Кожен думав як самому прожити. Не було можливості такої, навіть якщо й хотіли.

А які заходи вживали для виживання?

По полю ходили, збирали якусь зернину, квасолю. Їздив об’їждчик на коні і конякою топче кого попало. Не було ніякого порятунку.

А що споживали у їжу з рослин, ягід, корів?

Які ягоди? Бур’ян. Не затримувалося навіть не дереві, пооб’їдали як гусінь, бо голодні. А тоді було наїдяться такої зелені і через це помирають.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору?

Кору – я не знаю. Знаю, що листя із липи їли, із акації, лободу збирали, варили. Були животи страшні, ще й від цього помирали.

Яких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Тоді якось нічого не було, та й навіть не зловиш. Не було ні у кого ні курки, нічого такого. Собак вбивали та їли, котів не було, чи поїли їх, чи зовсім їх не було, я вже не знаю.

Відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Була одна. Не стало у неї чоловіка, а тоді не стало дітей у неї. До неї прийшли та запитати: «Де твоя сім’я?». А вона і сказала шо поїла. Її забрати і більш й ніхто не бачив. Це у нас один випадок такий був.

А платили тим, хто займався похованням померлих?

Їм, здається, давали грам по 200 чи по 300 хліба за те, що збирали цих мертвих, хто сильніший був, щоб яму викопали, відвезли, закопали. Це було.

Чи відомі місця, де людей поховали, які загинули з голоду?

Відомі. На цвинтарі, на краю рів викопали, туди звозили і скидали. Ми ще малі були, ми тільки таке чули. Я що найкраще пам’ятаю, подруга Христя була, це мені найболісніше було, вона малою померла з голоду. Її мати взяла на возик, відвезла на кладовище. Це я надовго запам’ятала, дуже страждала за нею.

Кого Ви вважаєте винним у смерті людей?

Я вважаю винною владу. Туди вмішувалися ще й багатші люди, вони металися бідному класу, бо бідний клас за радянську владу, а вони були проти. І така ворожнеча була. Багатші люди посіяли цей спеціальний голодомор. Казали, що хліб по складах гнив, а люди з голоду падали.

1. Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
4. Респондент: Рибальченко Петро Федорович. 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви про голодомор 1930 і 1932-гороків?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи врожай забирала влада?

Податки і врожай забирала влада, залишила село без хліба.

Як відбирали у людей виручене поле і хто це робив? Як забирали, що вони робили – приходили до хати?

Ні, в людей не забирали, а з колгоспу і з комори вивозили все. Приїжджали вповноважені і давали … переказ, вивозили цей хліб “у державу” чи куди-небудь.

А по хатах не ходили, не забирали?

По хатах ходили, але тільки не по всіх, а по куркулях ходили і так далі.

Чи мали вони документи на забирання продуктів?

Цього вже я не знаю, чи мали вони документи, чи ні.

А якщо людина мала продукти, чи застосовувалось до неї покарання, побиття, арешти?

Ні, такого не було.

Чи мали зброю ті, хто ходили по хатах?

А ми не бачили її, ми ж не могли бачити, вони ж не ходили з автоматами, а з якимись маленькими пістолетами.

Забирали лише продукти харчування, чи ще інші речі – одяг, худобу забирали?

Ні, у 1933 році?

Так.

Худобу забирали у 1939 році, а потім її повернули назад, чогось не пройшла у колгоспі.

А чули Ви щось про Закон “Про 5 колосків”?

Такого Закону я не чув, але за колоски тоді судили і саджали. Хто збирав колоски, їх ловили на полі, судили і саджали.

Люди добровільно йшли у колгоспи, чи їх змушували?

Як Вам сказати, частина, може, добровільно, а то працювали агенти цілодобово для того, щоб записати в колгосп.

В який час ходили у людей забирати зерно?

Так у людей зерна ж не забирали тоді.

Ну, продукти.

І продукти, я такого не пам’ятаю. У нас, наприклад, ніхто нічого не забирав, бо їх не було.

Коли люди почали помирати з голоду?

32-ому і 33-ому роках.

А що було з малими сиротами, чи опікувалась ними держава?

Були у нас привезені хлопці та дівчата-сироти, у них спеціальна хата була, їх колгосп кормив, і в школу ходили вони, а де вони ділися – я вже й сам не знаю.

Чи були такі люди, які в селі не голодували, і чому вони не голодували, якщо такі були?

Були в селі люди, які не голодували. Це ті, які були в начальниках – комірники і так далі, вони не голодували, а рядові ж, звичайно, голодували.

Під час голоду люди допомагали один одному у виживанні, чи ділилися вони продуктами?

Обов’язково ділилися, сусіди, і у мене – дядько, батько. Якщо мали вони, то ділилися, тому шо це свої – брат, сестра.

Які заходи вживали для виживання?

Ходили клевер рвати, квіточки. І я ходив у тому числі. Ми рвали ті квіточки, сушили, товкли і пекли різне. Акацію білу обривали і сушили, товкли і пекли, викопували різні колишні ями з картоплею, які перегнили, доставали і харчувалися. їздили на Богуслав по просяну лупу, там колись п горами насипали, а тоді привозили, товкли, пекли та їли. Хто як ми врятуватися.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Ні, купити не можна було, а виміняти їздили, у кого були якісь ганчірки, міняли на картоплю.

А був голод у містах?

Я в місті не був.

Скільки людей померло у селі, чи є такі відомості?

Я не можу сказати.

А випадки людоїдства відомі?

Відомі, були випадки людоїдства. Жінка з’їла чоловіка і двох своїх дітей. Її забрали, я навіть бачив як їй руки зв’язали, увели і по сьогодні її немає.

Де і хто хоронив людей від голоду?

Хоронили люди-колгоспники, які були ще такі живіші, могли викопати яму, поїхати, забрати. їм давали по шматку хліба, декілька грам, вони брали підводи, їздили по селу, збирали і везли на кладовище біля церкви, там копали яму і туди їх хоронили без ніяких трун, без нічого, кидали в яму, пригортали і все.

Відомі Вам міста, де саме вони їх захоронили?

На кладовищі біля церкви. На цьому кладовищі вони всі похоронені і на Цезарівці кладовище є – старе і нове, то на тому старому кладовищі частина лежить, ті, що з Цезаровського кутка возили, а ці, що з цього кутка — біля церкви.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Вважаю винним керівництво. Як виразиться можна? Начальство, яке керувало Україною, вони й винні, тому що обібрали велику країну, залишили без хліба, да і все.

1. Місце запису: село Мирівка, Каларлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Полозов Віталій Володимирович;
4. Респондент: Шевченко Ганна Антонівна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932-33 років респондент проживала в село Липовець, Кагарлицького району, Київської області.

Так, пам’ятаю, мені було 11 років, я проживала в с. Липовець Кагарлицького району Київської області і дуже добре пам’ятаю цю весну 1933 року. Це був штучний Голодомор. Я бачила, „червона мітла”, ходили активісти по селу забирали все. Все, у нас даже лежала торбинка квасолі на грубі і ту забрали. Забирали все: буряки, картоплю все вимітали, забирали в людей і не оставляли, і говорили, що це іде на Поволжя, де голодують люди, це іде людям Поволжя. І коли це все забирали, не оставалось нічого. Це були активісти, незаможники, наші сільські люди, які ходили і керував ними з с Мирівка Ілько Роговий, який ходив з револьвером і заставляв, щоб все забирали там в людей. Саме цим Ільком лякали нас малих дітей. У мене батько був дуже мудрий і знав про оцю „ мітлу червону”, і з осені закопали дві діжки з пшеницею на городі і на ньому посіяли. Я не чула такого закону, того шо я не вникала в закони, але я знала, ходили охраніки, як ми йшли збирать колоски, то нас гонили з поля . Не дозволяли збирать залишки городини. Не розстрілювали нікого, але гонили і все. А тих хто стригли колоски забирали. То якщо впоймали , то судили дорослих , а дітей просто гонили з поля. Люди виживали хто як міг. Ми вижили – варили пшеницю, що закопали на городі. Це одне. Тепер була в нас гарна корова, яка давала дуже багато молока і завжди. Нам і в школі давали щось там їсти. Їли полову, траву, як коли дожили до весни. Почали їсти багато трави, почали лопаться кишки і почали ще дужче мерти. Були і випадки коли люди їли людей. У мене на очах померла моя подруга Оленка та вся її сім’я. У Липовці померло 500 чоловік, але це мале село. Я пам’ятаю, ще ось що ішли ми з школи, а на кладбищі була величена яма і там звозили туди такою безтаркою людей. І зараз мені, пройшло 60 років уже з того часу, я помню ту бабу , яка сиділа: очі откриті, чорні очі і вона так сиділа. Її як кинули в яму, то вона там і зависла. А один чоловік сильно просив шоб його не кидали, бо він ше живий, але він цей возій, шо возив, каже: „Однаково ти вмреш”. І він той чоловік ухватився за вишню і виліз. Почав пастися , пастися на траві і він вижив. І жив дуже довго. Чоловік, що звозив мертвих людей, получав буханку хліба. Розповіла про те як жили люди голодовку 1933 року своїм дітям, і онукам. Приходили діти з школи то я їм тоже розповіла.

1. Місце запису: село Мирівка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Полозов Віталій Володимирович;
4. Респондент: Самоткал Надія Лазарівна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Мирівка, Кагарлицького району, Київської області.

Пам’ятаю, ще й добре пам’ятаю те страхіття, що довелось пережити людям в 1933 році. Голодні люди вмирали біля своїх будинків. Врожай був. Ішли дощі поле вродило, але все забирала “червона мітла”. Це був штучний голод. “Червона мітла це бригади з 3- 5 чол. люди в червоних шапках, як у кубанських козаків і забирали все до останньої зернини, тому їх і називали так по народному “червона мітла”. Я пам’ятаю цей закон. Хто візьме або збере на полі колоски (бо косили тоді косами) того забирали, а нас, малих дітей, виганяли охраніки. Одна жінка заховала кілька колосків в пазуху, тоді охранік догнав її і витрусив ті колоски і вдарив жінку. Люди не хотіли йти в колгосп. В мого батька забрали клуню в колгосп на будівництво, ще забрали корову і теля та реманент. Багато, я не пам’ятаю. Наша сім’я вижила, бо ходили на роботу до радгоспу. Голодуючі діти йшли на роботу в радгосп, де давали баланду, вікозерна запарені водою. На роботу йшло 70 дітей, верталось 30, а інші помирали по дорозі. Були случаї, що люди, які роздавали баланду на полі, давали трішки і непрацюючим. Люди рвали листя дерев, сушили та перетирали, а потім пекли млинці. Їли кору дерев та листя. Діти, які ходили на роботу в радгосп збирали кузьочку то коли порозкладають тарілочки з малясом для метеликів то дітки по вилизують їх всі. Їли метеликів та жуків, траву, трупи коней, собак, котів. Було що й люди їли людей. Пам’ятаю, траплялося. На Джулаївці жив з родиною Ґудзь Матвій, він їв людей. Так Матвій з’їв доньку свого рідного брата, що жив по сусідству. Його дві доньки Ґудзь Марія та Ґудзь Тетяна ходили до ями в яку звозили людей, а там рубали напівмертвих людей, потім жарили та їли. Після голоду Марію та Тетяну було забрано міліцією. Далі їх ніхто не бачив. Ґудзь Григорій Омелькович їв людей. Коли до нього до хати заходила людина переночувать, то вранці вже не виходила. Колгосп виділяв підводу, і напівмертвих людей звозили до загальної ями. Людей просто скидали голих або в кого є якесь ряденце, то закудували в нього. Коли яма наповнювалась трупами, її загортали і копали нову. Я знаю, що такі відомості збирали , і я особисто пам’ятаю , що вся моя вулиця вимерла. За кожну мертву перевезену людину давали 400 гр хліба та літер баланди горохв’яної в якій плавали черв’яки. Розповіла усе , що знала і дітям, і онукам.

1. Місце запису: село Мирівка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Полозов Віталій Володимирович;
4. Респондент: Шабатін Іван Євтухович, 1923 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Мирівка, Кагарлицького району, Київської області.

В ті страшні роки я був малим хлопчам. Мені було 10 років. Про те я добре пам’ятаю те страхіття, яке пережили всі мирівчани. Біля кожної хати були трупи. Врожай був добрий, але все вирощене забирала держава. Ходили такі загони групи людей, 5-6 чоловік, серед них були і наші люди, які все зерно у людей, і всю городину забирали. Їх називали „червоною мітлою”. Вони мали якусь озброю, а ще мали при собі великі штирі, якими штиряли шукали приховані залишки хліба. Були навіть такі люди, які доносили в сільраду, шо в сусідів схований хліб, за це отримували буханець хліба. Про закон я не дуже помню, бо був малим і не до закону нам тоді було, бо дуже хотілося їсти. А те шо оставалось на полі та на городі не дозволяли збирати. Нас малих відганяли, а старших навіть били і вбивали за зібрані. Я добре помню про те, як Глушка Митрофана за три колоски побили в сільській раді, і коли той прийшов до додому то відразу помер. До колгоспу йшли добровільно ті, в кого зовсім не було землі, а інші хто мав хоть якусь десятину землі не хотіли відавати своє майно до колгоспу, то в них забирали силою, а саміх людей висилали цілими сім’ями в Колиму. Ходили в день шукали хліб по людях. Помню, шо до нас приходили багато разів та шукали зерно. Точно я не помню, але масово почали мерти десь на початку весни 1933 року. Люди були дуже злі одне на одного і майже не помагали. Крали один в одного зерно. Я помню случай, коли малого хлопця Петра убив Нога Тиміш за одну редину вирвану в його на городі. В селі голодували всі не можна сказати про те, шо хтось не голодував. Але тіх, хто працював у радоспі, отримували за це баланду. Інші ходили чи їздили на західну Україну, Росію і там міняли речі на хліб і так виживали. Їли все і траву і коріння і ягоди, хто шо міг те і їв. Їли навіть отруйні рослини, бо дуже тоді хотілося їсти. Їли все і трупи собак, коней корів, котів. Повню шо були такі люди, які їли і людей. Так Ґудзь Марія та Тетяна викопували мертвих, рубали їх на частини і їли. По них було видно, що вони не голодували, були годовані та пишні. Коли вже не було голоду до їх забрала міліція і більше їх ніхто не бачив. Звозив людей Джулай Іван Іванович гарбою в загальну яму. Ховали в ямі голих людей з великими животами та напівживих. Коли яма була повна від трупів то копали нову, а ту загортали. За кожну перевезену людину давали черпак горохвяної юшки з черв’яками. Я не дуже хочу згадувать про те страхіття, але я розповідав своїм дітям і онукам та школярам, які приходили до мене і розпитували про голодовку 1933 року.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Бащенко Ольга Петрівна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Страшне було, коні дохли, корови дохли, люди мерли як мухи, горе було. У ЗЗму році ой і погода була дощ, ливень світа божого видно погнило все. Найбільше в людей ноги пухли, такі волдирі були на ногах, така водянка, а як поздирають, а воно гниє, ой страшне було У колгосп, правда їсти даючи в обід і ввечері, таку юшку варкій і давати. Пухлих підводою збирали. Їздило два чоловіки в них пара коней була і ви то збирати їздили, а їм за не давати там якийсь кусок хліба та миску юшки Найбільше коні дохли, а люди підходили з відрами обрізали дохлих коней, оте м’ясо брати долому і їли. Горе було, босі ходили, полу голі ходили, бо не було і в шо вбраться. Попереду у 32му “червона мила пройшла, набирали таких молодих хлопців, комсомольців, у своє село не пускали, а в чужі села посилати, то вони творили все шо хотіти, забирати в людей все чисто, даже над людьми здіватися. Шукати кругом і в печі й під печчю, і на чирдаках лазили чи люди не поховати гляди чого, були в них такі штирі залізні, по метра півтора і то ходили і землю проштирхувати. Ми то ше нічого жили, хоча сім’я й велика була, але батько комнезамом робив, та зробив жорна та й людям мололи, та хтось шось і дасть, якусь жменю борошна Але дарма шо батько комнезамом був, перші жорна розбили, прийшли із сільради і геть розбили, але батько другі зробив та так і жили. То мати затірки якоїсь наварить та якихось коржиків напече та і є шо їсти. А люди було ходять по берегах, хто жаб наловить та їсть, хто п’явок назбирає, хто спритніший то горобців ловили та їли, а бо тих равликів, підуть насобирають, шкорлупу ту розіб’ють і варять отаке горе було. Топить не було чім, зрубувати все шо горіло, де яка яблуня чи вишня все зрубувати, до скирт ходили та солому кради. Для Ставів одне спасіння було то завод, аби не завод села б не було, а то багато людей в заводі робила, а там і їсти давали і гроші платили, і вкрасти можна було якусь жменю кукурузи чи якусь картоплину, то так і жили. Та в кого корова була, то то тоже годувальниця була, вип’єш стакан молока та й сила появляється. Горе було, велике горе було, вредітільство було, це при Статіні таке вредітільство було.