Місце запису: с. Синява, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 05.10.2005 р.;

Хто записав: Пух Олег;

Респондент: Петренко Марія Василівна, 1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Петренко Марія Василівна, 1930 р. н., проживала у селі Синява Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала зерно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Люди, які підчинялися владі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили із зброєю і все забирали без ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так.

Як люди боронилися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Рідко.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Сільські представники влади, перевертали все у хаті, обшукували.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Двоє або троє.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Лише худобу та продукти.

Що таке  «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Хто візьме п’ять колосків, за це їх судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так. Як не помню.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ниде.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Не помню.

Коли почали помирати від голоду?

Весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Вони вмирали і держава ними не опікувалась.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, що забирали все у людей. Тому що брали трохи і собі.

Хто зумів вижити?

Хто міг робити у колгоспі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Їли людей, деякі люди, но не ми.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Чорнобиль, гичку.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Голуби.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так.

Чи був голод у містах?

Ні.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Там міняли золото на муку.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ні.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.).

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Звозили на кладовище. Ложили в одну яму більш, як 100 людей.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні. Їх заставляли.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так. Кладовище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Рідні поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Московського. 

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я дітям розповідаю вибірково.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Житні Гори, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 28.10.2005 р.;

Хто записав: Сіроштан Лариса;

Респондент: Рубан Василь Єлисейович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Рубан Василь Єлисейович, 1926 р. н., проживав у селі Житні Гори Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Відбирали сільські комнезами.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Вони мали шампали спеціальні. Оружіє було в голови сільської ради.

Як люди боронилися?

Люди були безсилі. Поб’ють або уб’ють.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Може декому і вдавалося.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Приходили і шукали односельці.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували на городах. Хто де.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали пайки – 100 гр. просяного хліба.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Смертельний закон. Отправляли на Соловки.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Боже збав.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’єщики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Боялися.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували. Одноосібників оставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ховали по лісах.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вночі, і вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Багато.

Коли почали помирати від голоду?

В кінці 32-го, на початку 33-го.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Бродяжництво було. У голодовку збирали їх в сирітські хати, варили їсти. В селі була Бойківська хата, куховаркою була Козаченкова.

Хто не голодував у селі і чому?

Той, хто віднімав у людей. Хто крав.

Хто зумів вижити?

В кого була якась корова.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Якщо свої, але не завжди.

Які засоби вживали до виживання?

Їздили в Білорусію, в міста.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Просяники. Сіяли полову і пекли полов’яники.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Повиловлювали горобців, все що можна було.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так.

Чи був голод у містах?

Не зовсім.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

У містах були Торгсіни, в яких міняли на золото продукти.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були випадки. Ішли на кладовище і вирізували тіла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Звозили на кладовище.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Да. На кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз згадують і поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є церква. Московського патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так. Встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, знає, і я розповідав.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Синява, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 05.09.2005 р.;

Хто записав: Пух Олег;

Респондент: Юрченко Михайло Панасович, 21.11.1920 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Юрченко Михайло Панасович, 21.11.1920 р. н., проживав у селі Синява Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках, або у 1946-47 роках?

Так, але не все.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

На мою думку причина голоду – влада забирала зерно.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Вирощене в полі, на городі у людей забирала держава.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Від влади були винагороди.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ні, не було, влада забирала силоміць.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

До людей застосовували покарання, побиття, арешти, виселки.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, мали.

Як люди боронилися?

Вони не боронилися, бо знали, що їх можуть побити або арештувати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна, тому що вони знаходили і відбирали приховане зерно, овочі, продукти.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Хто не помню, а шукали скрізь, переривали все.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Їх було не багато: коли приходили 2-3, а було і до 10.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти не можна було заховати, вони все знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, але не дуже багато.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали не тільки продукти харчування, а й інші речі: одяг, худобу.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

«Закон про про п’ять колосків» – це коли люди собирали колоски, після жнива, але якщо їх впіймають, то дуже строго карають: відправляють на каторгу, убивали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняв об’їждчик, а колгоспні комори – вартові.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, конфіскували їхнє майно, худобу.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В лісах.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили збирати зерно, продукти в ніч, але й були випадки, коли ходили й вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Багато раз.

Коли почали помирати від голоду?

З 1932 року по 1933 рік.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Багато сиріт помирало з голоду, бо держава ними не опікувалась.

Хто не голодував у селі і чому?

Активісти. Вони забирали у людей і брали собі.

Хто зумів вижити?

Зуміли вижити ті, хто жив біля лісу, в кого була худоба. Ті, хто могли вкрасти щось у колгоспі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, але більшість ділились у своїй сім’ї.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили до лісу, крали, їли ягоди, їздили по хліб до Москви.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Різні трави, ягоди.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Акація, кульбаба, варили чай з різних трав, липовий цвіт.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Диких кабанів, зайців, качок.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так, можна.

Чи був голод у містах?

Був, але не такий як у селах.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Торгсін – це обмін дорогоцінних речей на продукти харчування.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Людей померло дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Підвода збирала померлих від голоду і вивозила на кладбище.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ні, не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз поминають і згадують померлих від голоду, але колись це не дозволяли.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, є.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, знає. Розповідали про це своїм дітям, онукам, сусідам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Державна влада, яка правила у 1932-33 роки.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Телешівка, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 05.10.2005 р.;

Хто записав: Кравченко Катерина;

Респондент: Коляда Надія Дем’янівна, 25.04.1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Коляда Надія Дем’янівна, 25.04.1926 р. н., проживала у селі Телешівка Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках, або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, чи ж таке можна забуть.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Звичайно, забирала влада, тоді рік не можна було назвати неврожайним, тоді йшли дощі і на полях був урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Місцева влада і міліція.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Я не пам’ятаю, щоб хтось розповідав, що пред’являли документи.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Якщо був міліціонер, то він був із пістолетом.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Майже не можна.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Приходили місцеві активісти села, часто з головою сільської ради, тоді, здається, був Корсун Свирид Антонович. Шукали скрізь, штрикали шпичками землю, солому, стріхи, зривали підлогу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що хотіли. Забирали одяг. Часто бачили, що потім цей одяг, рушники продавали на базарі. Розбирали комори, забирали в колгосп, покрівлі розкривали, якщо в кого було залізом крита покрівля чи черепицею. Забирали і худобу.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула і знаємо, що були випадки засудження людей, які вкрали в колгоспі часточку зерна, щоб прогодувати дітей, деякі не повернулися з місця засудження. Знаю, що жінку звали Палажка, у неї було п’ятеро дітей, вона принесла додому в карманах зерна і її арештували за це.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли поля з місцевих жителів.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, але були і такі, що йшли добровільно, це ті, що не мали худоби, землі, реманенту.

Коли почали помирати від голоду?

На початку 19330-го року.

Які засоби вживали до виживання?

Господи, що ми тільки не їли: мерзлу картоплю, рогозу, лободу, жаб. Пам’ятаю одного хлопчика, який був настільки виснажений, що не міг підвестися і руками не міг нічого взяти, то він ротом рвав траву і їв неначе тварина.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так, ходили, хто дужчий в Київ, в кого були якісь цінні речі, міняли на крупи, муку. Часто в дорозі грабували, відбирали чи речі, чи вже продукти виміняні.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не можу сказати і не знаю чи є де відомості.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Пам’ятаю. Була жінка (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), було в неї 3-є дітей чи двоє. Вона з’їла двох своїх дітей, її осудили, вислали і вона не повернулася в село, де вона – я не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі біля другої бригади була викопана глибока яма, підводою звозили, дядько (Теличко, ім’я не пам’ятаю), звозив, вивертав прямо в яму.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Давали додаткову пайку харчів, щоб він мав сили збирати померлих.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Звичайно, поминають. Ми пам’ятаємо могили і туди кладемо панахиди.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так є. Відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так, є хрести на могилах і пам’ятник на місці масового поховання.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тільки тодішню владу.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Телешівка, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 05.10.2005 р.;

Хто записав: Кравченко Катерина;

Респондент: Коляда Петро Кирилович, 31.03.1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Коляда Петро Кирилович, 31.03.1926 р. н., проживав у селі Телешівка Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Звичайно, пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Тільки влада – відбирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Пам’ятаю чоловіка – Корсун Свирид Антонович. Чи головою він тоді був, чи активістом.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Були побиття, арешти за вкрадене зерно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Закопували в землю зерно, але рідко коли можна було сховати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Активісти села, міліціонер. Пам’ятаю тільки – Корсун Свирид Антонович, Карапотя Семен.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило 2-3 чоловіки, хто був – не пам’ятаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що хотіли. У нас розібрали комору, зняли бляху з покрівлі, забрали в колгосп. У людей забирали худобу.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшли і по добрій волі, і примусово.

В який час приходили до хати? Скільки разів?

В любий час, скільки разів не заставали хазяїнів стільки і приходили.

Чи знаєте ви «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чули і знаємо людей, які потерпіли за це. Величко (ім’я і по-батькові не пам’ятаю) вкрав гороху, його засудили на 5 років, в село не повернувся, десь і досі проживає в Києві. Потім, забув прізвище, приніс з поля зерна в пляшці, його теж судили за це і вислали з села.

Коли почали помирати від голоду?

В 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

З сиротами було що Бог послав, ніяка влада їми не опікувалася.

Хто не голодував у селі і чому?

Голодували всі, але в кого була корова, то трошки легше було.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не пам’ятаю, як звали жінку, у них була корова і вона давала нам по чарці молока щодня.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли лободу, рогозу (витлиски), ловили жаб і їли! А дерев чогось, здається, і не було тоді, чи я не пам’ятаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Вперше чую.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю кількість, знаю, що дуже багато, кожен день по цілій підводі. А тоді пізніше, як було холодно, підводою збирали раз на тиждень.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Відомі. Я пам’ятаю був такий дядько, прозивали його (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), проживав він на теперішній вулиці Шевченка, він ловив дітей і їв.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі другої бригади (тепер вулиця Зарічна). Був такий дядько Теличко, ім’я не пам’ятаю, він збирав померлих, грузив на віз, привозив до глибокої ями, сам перевертав віз.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Цей чоловік отримував додаткову пайку їжі, щоб мав сили збирати і відвозити до ями трупи.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Обов’язково поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? 

Поминають, правлять службу, бо кожний родич записує померлих у граматку і віддає в церкву.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тільки тодішню владу.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Телешівка, Рокитнянський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 05.10.2005 р.;

Хто записав: Кравченко Катерина;

Респондент: Сатир Катерина Трохимівна, 05.12.1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Сатир Катерина Трохимівна, 05.12.1921 р. н., проживала у селі Телешівка Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Звичайно, пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Наскільки я пам’ятаю, рік був урожайний, звичайно, частина урожаю йшла на податки, але решту забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Я знаю, що до нас приходила тодішня головиха села Кисляк Катерина, по-батькові не пам’ятаю, і міліціонер.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Про те, що доноси були пам’ятаю, але про винагороди не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не пам’ятаю. Документів ніхто ніколи не показував.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Пам’ятаю, що людей били, коли хтось щось не віддавав, арешти і висилання не пам’ятаю, висилали тільки за невступ до колгоспу.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

З ними ж був міліціонер, то в нього був пістолет.

Як люди боронилися?

Майже ніяк, тільки плакали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Майже ні. Можна було закопати в землю, але часто знаходили все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шпичками проколювали сіно, солому, землю. Головиху пам’ятаю – Кисляк Катерина, а міліціонера не пам’ятаю. 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили по 2 чоловіки.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, у колгоспній столовій варили «шліхту» і давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали інші речі. Я пам’ятаю забирали, навіть, дитячі сорочечки, а потім бачили, як їх продавали на базарі.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Так чули, знаємо людей. Пам’ятаємо жінку Дуню: у неї було 5-ро дітей, вона принесла гороху в карманах, її засудили на 5 років і вона не повернулася в село взагалі.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні в якому разі.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Люди з своїх, місцеві.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, що йшли добровільно, інші йшли із-за неграмотності своєї, а хто зрозумів – опиралися, не хотіли йти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Звичайно, змушували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вечірній час, і вдень.

Скільки разів приходили до хати?

До нас приходили безкінечно, бо батько працював у Києві і його не заставали дома.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не пам’ятаю, здається ніхто їми не опікувався.

Хто не голодував у селі і чому?

Не пам’ятаю таких.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не ділилися і не допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Пам’ятаю їли витяжки з очерету, лободу.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так, наш батько працював в м. Києві, в Дарниці, то привозив звідти крупи, муку.

Чи був голод у містах?

Так.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Я не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі біля першої бригади була викопана велика яма – туди і звозили всіх померлих. Для цього був оприділений чоловік, який був трохи здоровіший.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Так, тому виділяли додаткову миску їжі

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, на кладовищі біля 1-ї бригади, по вулиці Зарічній.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, відомі. Пам’ятаю тільки, що жінку звали (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), було в неї троє дітей (може й більше) і двох своїх дітей вона з’їла. Де у нас зараз 3-тя бригада (раніше був колгосп «Сталін»), там жив чоловік (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), він теж їв людей. Жінку засудили, забрали з села і вона і не повернулася.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Так, у граматку записують всіх родичів і їх згадували, і згадують зараз, і поминають в церкві.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, є. Відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так, є пам’ятники, хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Сучасна молодь знає про це на рівні шкільної програми. А своїм дітям і онукам я, звичайно, розповідала, бо хіба таке забудеш.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тодішню владу.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Онацьке, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 19.11.2005 р.

Хто записав: Пудовкіна А. С.

Респондент: Онацький Григорій Омельянович, 1907 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Онацьке Миргородського району Полтавської області.

А Ви пам’ятаєте Голодомор 1932-1933 років?

О те добре помню. А… це помню.

Скажіть, на Вашу думку, які були причини голоду?

Забрали… Забрали… Росія… партію зорганізували і налоги накладали, такий урожай був… сильний…Урожай був сильний. А налоги накладали, хліб забрали, порозкуркулювали… людей.

А хто це робив? Хто це робив?

Партія.

А хто приходив забирати хліб, урожай? 

Є отакі було хлопчаки, як оце ж ви. Приходять, нападуть батька, шо давай хліб.

Скажіть, а їм давали за це винагороду? Платили їм за те, шо вони відбирали в Вас хліб?

Хто там платив? На станцію. На станцію. І собі ж. Да… Було ходять ото, шукають так, де не видять, шо немає отуди в цеглу желізякою, чи не сховано, бо там груби єсть..

Застосовували до людей якісь покарання? Чи били людей, щоб забрати в них їжу?

Ну ж не дає. Ну… ну бувають й же ж отакі, шо й немає. Бідні, сім’я велика і землі ж немає.

І возьмуть, приведуть отуди в школу, де це Библики живуть … пацани та старики командують, партія. Та вони ото ціпками. «Давай хліб!». А його вже вивозили, а шо ж воно ж, чого ж то… Зробили голод. Ішли брали і буряк, і картошку, усе ж…

Скажіть, а коли вони приходили в них були якісь документи, що вони мають право таке робити?

Де вони були? Хто його робив?

Скажіть, будь ласка, де ховали люди зерно?

Ховали де? Хто зумів, раньше почув, позакопував. А чого прямо положили так було на луках … і то. Де хто куди, або під горою були обніжки такі, вели… великі бур’яни, ото підеш, найдеш… ото таким способом. Багацько ж подохло. І коні поїли і…

Люди коней їли?

А як же? Оце ж Василикового батька… Вони зарізали кобилу і зділи, і подохли однаково.

А коня в колгосп не забрали? Чи колгоспного коня? Свій домашній кінь, чи колгоспний? Коня домашнього з’їли чи колгоспного?

Конь… у хазяянів був, дом… домашній оце, нема ж більш нічого…Зарізали і зділи… І самі , шо з тієї коняки, як сім’я велика? 

А скажіть, чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Де там було? Не було, ну вже хоч не трусили, хоч ріпина мо осталася то, їздять було на Ромни, купують зернячка… То страшне було… Виряджали людей, землю ж давали, на душу десятину, із багатіїв зробили куркулев, давай хліб і всьо. А на станції навозимо було… Но то вже государственні, а то ж, ну сімня но нема ж нічого, ну нічого нема.

Скажіть, а забирали тільки хліб, чи речі теж забирали?

Та… була всяке, шо й одежу брали. Дітей десяток, а одягять же нічим. Полотна було ж тоді у людей, у людей тоді… пряли, ото дехто зумів сховав, закопав та. А то як захватили. Шо захватили, й то й забрали.

Скажіть, а дозволяли собирати колоски в полі? Чи за це карали?

Зразу не можна було. Не можна, голили, то било ж заберуть, були ж тоді охранники. От. А тоді таки вже стало на припослідку на другий год уже збирають гарно колоски й пасе корову і на… назбирає торбу… Жорни поробили, крутиш камінь отак руками. Стра… Страшне було його і описать не можна.

Хтось охороняв поля, щоб ніхто не збирав колоски?

А як же, охранники були в нас, Ковбаса ж був. Верхи на коняці їздить, і забере то ці колосочки. Багацько народа погибло.

А люди добровільно йшли в колгосп?

Добровольно.

Бідні, чи й багаті йшли добровільно?

Багатих повисиляли. 

А часто ходили забирати їжу? Чи один раз приходили?

Часто… Часто. Кажен тиждень. Один дорослий, а вучнів набере от ж й ходить. І раньше було хата оплетена тинком, шо землею засипана, шоб дебела стіна, шоб не так холодно в хаті було… То ото постукав, землю повикидав да, а він заховав документи, заберуть ці документи…

А приходили зранку чи могли прийти вночі? Коли приходили, в який час дня? 

І вночі, і вночі. Я ж оце самий первий був, чую вже ось у сих іде, так я уверх-верх рамса був додолу ото шо димарь, так я по щаблях та туди і поліз, аж аж у гору, найшли. Не били так, беруть батько вже той, а нас щипають той, «Хліб у вас є?»

Коли люди почали вмирати від голоду, в тридцять другому чи в тридцять третьому?

Тридцять другий, тридцять…тридцять первого началось і год чотири було таке.

А оце в тридцять третьому, коли найбільше, чи весною, чи зімою, коли найбільше людей мерло?

В тридцять третім найхуже. Уже ж хліба ж не було. Нема де взять хліб… Колгоспи зорганізували, позвозили туди все, і коні, і візи, все туди здали, а вони ж лізуть: «Давай!».

А дітки маленькі лишалися, держава про них піклувалася якось?

Патронат. То туди тали в колгоспі робить, і наварюють, їх хоч кормлять. І стали люди давать вже суп варять там, котли, і хто ходить на роботу наллють там на на душу черпак.

3 чого суп варили?

Це колгоспварив так з первого году свині по… позабирали в людей в колгосп, скот позвозили, у куркулів забрали, та в яких там куркулів… таке у бідного не брали, а де жив хорошенько, заберуть корову там… Настави… наставляли отут сараїв наробили, і туди телята позабирали, отут виглядували із-за хверми, і тоді пішло вже лучше людям, ото варять так, дають порції.

А яким чином люди рятувалися від голоду, що вони їли? Може якісь рослини?

Та було. От отой клевер, шо голубеньким цвітве та розовим, таким буруб’яшками, ото беруть, а воно вредне на на жолудок, а тоді вже почалися так листя, листя рвуть з вишень, з липи, і висушать, і по помнуть його, та вже репина своя ж, то потовче качалкою у посудині, і ото накладають і… Потом стали буряк пахать, а там йшли аж на завод люди доставали, а тоді стали і звозить і в колгосп жом.

А їли якихось пташок, чи плазунів?

Ні, ні, того не їли і м’ясо, то воно вонюче. А голуби в кого були, то ловили. В голуба доброе м’яско. Та полетить в поле, пасеться там зернечко в колосочок. Його не можна ні описать, ні розказать. І одежу в людей позабирали, де крупненько жив, приїде забере і всьо.

Скажіть, а були в селі такі, шо не голодували?

Не було, не було… то брехня. То зразу ж оцих багатих повисиляли, повивозили, а тоді пішли ж якось у нас було клуня, сарай хороший були… поразбирали, лави, столи.

І куди його забирали?

Де ото Будаківка зараз, бедна, там люди були панські.

А оті шо забирали от вони ж і собі брали їсти, вони не голодували?

А чо ж вони голодували (сміється). А тоді вже зерном розжились, колгоспи ж урожаї були гарні, хліба взагалі було привезеш, позасипаєш і горище.

Скажіть, а можна було шось виміняти у місті?

Цього не було. А почав хліб колгоспник виво… вивозив… Та продає… базари стали…

А ото в Крим їздили? З чим вони їздили, шо міняли на продукти й привозили койшо?

То ото вже… дехто сховав отам одежину, або то, беруть її, везуть в Крим, міняють, було то сорочки, раньше ж було прядуть і отдає дочку так повен сундук накладе одежі. Сорочок, полотна, пішло все. А то вже колгосп завели.

Скажіть у містах був голод?

Був, був і в городах. Було і я їздив в Ромни, єсть такі люди, шо приховали, продає й хлібину.

А чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не було, а в Березлуці було. Ото о це ж у мого дядька, Хведора, узяв він жінку тоже з-під городу. у євреїв служила, прижила там дитину, сама пішла в Березлуку, а воно тут у Вакулів жили, та уже величеньке, іде до матері, або там …уловлять…

Померлих від голоду хоронили?

Ні, ховали. О… дома, оте у Хрестенкових, шо Микиту ти захватив, то у його 5 хлопців було та осталося тільки два. Померли, і ті ж… в селі нема ж де викопать ями, у погріб то, у пусту яму повкидали.

Скажіть, чи поминали померлих?

Поминав? (сміється із іронією). Чим? Чим же?

А в Вашому селі була церква?

У нас в селі не було, в Остапівці була і в Нижні вона і зараз є, а в нас зробили клуб замість церкви.

А якісь пам’ятники чи хрести на згадку про померлих є в селі?

Пам’ятники в нас по дворах ховали, хто здоровенький був, той знайде чоловіка, який зробить хрест, такий який небудь, або вишневий, або… Господи, то страшне робилось… Страшне…

А люди допомогали один одному?

Да де це? Де в кого воно було. Хто зумів, почув ше раньше, було що, то закопав, то во то для себе ж держав.

А доносили один на одного? Були такі, що казали, що ось у того є? Доносили?

Ні в кого нічого… Ну шо він казав, як пошти в кажного ж нема. Хто зумів ото сховать, було таке, шо закопаний, я сам отуточко яма була, так оставив, коноплями засипав. Не найшли. Забрав, яму загорнув, всяким-таким закидав. Було людей спасало. У поле вивозили цвіт, сховає десь під бугром, під обніжком, або шо, а тоді піде та возьме, принесе та вже же й дома там сховається, жорна спасли, багацько жорнів було в хуторі. Зробив чоловік жорна, там в Марвенків були, в Герасима були жорни, у Маковенків жорни…Ну краплину… стакан скільки ти там змелеш? То стакан або два, даєш муки.

Скажіть, а кого Ви вважаєте винним, у тому, що сталося, у голоді?

Був, врожай був. Партія. Ота Будаківка вона ж уся в оцей в нас собрали клуню, столи, лави.

Ви розповідаєте, про те, що було своїм дітям онукам, правнукам?

Та й розказуєм… Та й воно як уже наїлося, так не дуже тебе і слуха.

Місце запису: с. Малі Сорочинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  10.12.2005 р.

Хто записав: Савченко Юрій Олексійович.

Респондент: Матвійченко Катерина Іванівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Малі Сорочинці Миргородського району Полтавської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або 1946-1947 роках ?

Пам’ятаю… Пам’ятаю оцей тридцять другого і то, значить нас п’ятеро було і тато й мама. Ну сестра замужем була, ну оті діти, то були в нас, ну в нас була корова, і за счет тії корови ми виживали, а ще мама, де яка була полотнина, або платочок, то все, сусідка познакомилась, де крупозавод тоді був Виноградів млин, називався і он платочки, полотнинки, рушничок, усе приносила сюди і міняла за гречану мучку. Принесе отакий вузлик, а мама ще натре піввідра буряків, які були. І заколотить, і ото заколотить горщики були тоді старинні, заколотить заколотинам, а тоді ще напече й млинів з буряком і з тим. То ми вже такі були раді, оце трудно зимою було. А вже як стала зелень, тоді ми пішли, значить, де калачик, де той, як називають, не лобода і не сверіпа, ну бур’ян такий. Рвемо ті листочки, потом підем на леваду. пшенка так звалась кругленька, мама ото насече, так борщу із чого якби ж це були буряки тоже, поки були буряки то, а тоді буряки. То ми їх так їли. Де який цвіточок, а як уже пішли шовковиці, то ми вже тоді ожили зовсім. Ми пухлі не були. А тато поїсть трохи, а тоді присолює ще, а мама: «Іване, наше ти досолюєш, нашо ти їси солоне?» «А шоб вода питалася, шо мов я не голодний», він трохи ото шутлить каже щоб не голодний. а толі ноги отакі як попухли.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду неурожаи, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Їздили у нас не брали потому шо бідні і уступили зараз у колгосп А хто не вступив у колгосп зараз, тих, значит позабирали . Хто де закопав може торбу квасолі, то вони ходили жалісні такі, ну це вже розказували, й ми бачили у сусід ходили і отак пробували в землі, де знаходили, хто де не заховав По сусідству жили ото вони називались з куркулів, ну не видно було штанів, з якого матеріалу – латка на латке була, а туди вже держав дві корови і двоє коней, і звався куркуль, і хата і сейчас та єсть, під жалізом там була, ото звався, і їх вигнали з хати, все позабирали, ой…

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Визначали, казали з города їздять представники, називались тоді, комуністи, кажуть.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховане зерно?

Шоб ми доносили? Та з якої речі. І бігали, і дружили?

А винагороду за це давали?

Винагороду? .. ну, може, де були такі, шо шпіони, як кажуть, а ми ше ж, як кажуть, дітвора, ну там.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не знаю. О цього ми нічого не цей. Ніхто нам за це не казав, а тільки кажуть приїхали з города і їздять по селу, і в кого, особенно, хто не пішов перший у колгосп, не той шо перший, а так ну заможніший був, забирають усе.

Чи застосовували до людей покарання? Побиття, висилання, арешти?

Були, а як же, висилали. Висилали й везли, і так шо на себе надінеш, ото й твоє.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Хтозна, може і була, та я ж кажу, до нас лічно не приїзжали, бо…

А як люди боронилися?

Як? Як приїдуть та хто там боронився? Може хто, як кажуть, а як приїде їх там чоловік чотири чи п’ять, то вони ховаються, шоб… А хто ховавсь, находили всьо равно, забирали.

А чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мої ви дорогенькі, я ж кажу, хоч хто й закопає, то вони ходили і кажну отак, такі були жалізні, казали, еті шомпеля. І провіряли і находили, де тільки, хіба це, так ніхто не мог заховать, бо все, все вишукували.

А як їх звали, тих що приходили?

Оті, шо забирали? Ну ото ж і називали, шо оті.

А прізвища не помните?

Не помню. Не. Ні…

А люди називали?

Та оце ж хотіла я сказать, як. Кажуть приїхали представники із города ото і забирають все, а кого як звуть то…

А де можна було заховати продукти харчування?

Та де ж окроме тіки закопать, так і там найдуть. Ніде, як прийдуть у двір, то то вже ніде не заховаєш.

Чи давали їжу тим хто пішов до колгоспу?

Якусь там їжу, як оце і я лічно ходила й просо полоть тощо. І давали нам коняку, но це вже було у тридцять п’ятому або шо, но всьо равно, їздили, вивчилися, показали нам запрягать коняку одноконну, і їздили і давали продукти, і ми заради отих продуктів їздимо полоть просо і в Урочищі і сейчас оце, коло зеленої могили. Поїдемо, пополим трохи, а сверіпа була більша од нас, а ми її зато жовтим цвіте висмикували, а просо оставалося.  А тоді кажем, ну вже пригріло сонце, мабуть, будем варить кашу чи суп, дають картошки і пшона трошки. Ми, значить, їдемо, я лічно сідаю на коняку, Самольот звали того коня, і їдем по воду, а друга йде за мною, щоб тоді ж набрать і не нести воду, бо далеченько їздили до криниці. Набрали, подали мені те відро, а жарко ж, я ногою: «Но!». А він як те кінь став іти, а вода як хитнулася з ведра, а ведро таке довге було, та на коня, а я кричу: «Дівчата нате воду», а вони кажуть: «Та кидай!». А той кінь як став диба, ну, вобщем, на задні ноги, я як упала з тим відром, а він побіг і побіг аж у село. А ми ж осталися віз з водою ж набрали таки, наварили, а тоді ж давай кому ж іти, а в село може кілометрів п’ять було йти по того коня, та віз же там в нас…

Забирали в Вас лише продукти харчування чи й інші речі: одяг, рушники, хустки тощо?

Може там забирали, де ото як кажуть розкуркулювали усе забирали у людей, шо тільки не було хороше. А ото, шо на себе надінеш… То мама моя розказувала, шо пішла до сусідки, а вона наділа там стільки сорочок і спідниці рясні, підперезалась, тоді проситься: «Дайте мені я нагору полізу». А там вроді в неї було золото таки, ну я й копійок не бачила, в чужині скільки прожила. І вона вроді висипала ж отак у пазуху, бо як у торбині, то зараз заберуть, і злізла згори, як розпоясався той пояс, як посипалося, вони, значить, хватають усі, а вона кричить же ото, і двоє дітей то вже було… Ой Боже…

Що таке закон про «п’ять колосків», чи чули Ви про нього?

Ой Боже… Ми було за копи заберуть, знаєте, шо копи. Ну це в’яжуть за (нерозбірливо) отак вже оці колоски, тоді складають їх у полукіпки – це п’ятнадцять, або то таке полукіпок – тридцять, а копа – шістдесят снопів, ну великі не ложили, щоб доходило оте зерно, так як тепер ото кажуть, роздільним способом. Тоді заберуть оці снопи загребуть вишлють людей, пособирають, де колосок, а ми ще біжимо може де найдем колосочок. А за колоски, як хтось піде да пособирає, якщо не загребено то заберуть і б’ють і все було.

Тобто не дозволяли збирати в полі колоски за лишки городини?

Не дозволяли… Та з якої речі. Не розрішали, бо це ж…

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були обїжчик, так звався, їздив ото на конях, їздить на коняці. Люди ж топить нічим було, ідуть може там візьмуть соломи або шо, а він їздить і як побачить, то може і набить нагайкою ж такою, а то так запише і завтра у сільраду і там ше дадуть.

Чи люди добровільно йшли в колгосп?

Ну як сказать, такий порядок, Щоб усі йшли, і як і всі йшли і все: була в тебе коняка, здавай коняку, ну скоту не брали пока, коров не забирали, а коні обов’язково як там ше плуг є, а тоді ж так, у мене коняка, а в того, ну це дужче вже після війни, а в того корова, і ото корови обидві запрягали і орали, й волочили коровами і возили, ну бики-то само собою були то, як кажуть, як коні такі, а то… Ну ото ж хто сопративлялся, як чуть заможніше жив, то ото приїжджають і насильно усе позабирають і у Архангельськ, або в Мурманськ.

Чи змушували людей йти до колгоспу і як?

Конешно, заставляли і в кого землі було ж більше, а в наших землі…

А де переховували худобу, щоб не забрали до колгоспу?

Ну де ще коня заховаєш? Як один, то це безусловно одведеш на бригаду. А так…

В який час ходили забирати в людей зерно продукти?

Та в любе врем’я можуть: і ночью придуть, і дивляться може ти десь кудись несеш ховаєш, і рано й дньом, як кажуть, у любий час.

А скільки разів ходили до хати?

То як замітять, шо в нього було зерно, а він не все віддав, то й засада сідала. То й кажуть, шо ото сіли, посідали, там і наблюдають, може буде куди носить…

Коли люди почали помирати від голоду?

Ой… так коли, ну воно ж нас не дуже і пускали, щоб ми де бігали отам та дивилися, бо… Та тіки ж кажуть. Шо те вмер той, або повезли підводою п’ять чоловік, або повезли вже десять.

В якому році це було.

Оце з тридцять другого на третій.

А що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ви знаєте шо те, шо тоді воно за цих сиріт ніхто бо, казав той… А тоді стали, бо якраз у цій куркульській хаті коло нас були еті, та як вам сказать, оце ж були такі, шо позабирали батьків, а діти малі, то їх в притулок, в детдом, казали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували оце… Не голодували тіки оце в кого була корова і була якась ото полотнина чи платочок чи рушничок і носили та міняли. Ну в кого й золото було може. Таке рідко було в селі. А ото дужче за тряпки. І оце на Винограді, до Виноградового млина, такі там же тоже познакомляться, та як удасться там десь узять трошки, багато може кілограм принесе, то його ділені.

Хто зумів вижити?

Хто зумів вижити? Оце ж вижили як у когось корова і було шо вимінять…

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да, допомагали. Моя лічно мама ото напече отих блинів, і ото буряк аж повистромляється з них, ну нічого, ми раді були й тому, а були ще бідніші, хлопці пасли скот, а ми жили так над вигоном і було озеро. І, значить, мама раз позвала: «Хведько, йди сюди!». Він прийшов. Мама йому блинчиків і в бутилочку молочка,  бо своєї корови не було, а ті шо пасли, то хто дасть, а хто не дуже і давали. А він, годів три як помер той чоловік, то він як побачить мене, як поїду я, то, як кажуть. «Ваша мама така була. Так ми узнали тоді вже, можна напувать і дальше погнать, а ми підгонимо проти воріт, бо знаєм, тьотя Явдоха шось нам та винесе». Його не можна, я ото хліб як пренесуть, я його цілую, ми його не бачили, і паски такої.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживати, шо тіки можна. Усякі бур’яни їли, і ото тіки кричали, шо блекоти не рвіть, бо посліпнете. А там ягідки були такі, чорненькі, воно менше од терну.

А з яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Оце шовковиці і листя, і ягодки, тіки так вони і не доспівали там, і не покрасніють, а ми рвемо їх уже А то росли ото, я ж кажу, на тому, на левадах, трава така, не щавель, то це, як пішов щавель, то те вже й борщу наварять, отам він між травою по левадах. Ото такі кругленькі листочки, а цвіточки жовтеньки, ми звали пщій, а хто зна як по літературному, а ото овали і борщ варили і було насічуть, та як оце вже стало отой і щавель, то вже і з щавлом їмо його, а листочки із отих калачиків і так тепер їх нема, так один в огороді ріс, я кажу синам, оце ми спасалися у голодовку.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Може, які й вживали хтось, усякі хто, казав, уб’є чи піймає, ну як було чим годувать, той ми держали, бо над озером жили, і утят, і гусей. А тоді ж уже, як нічим годувать, самим нічого їсти, а чим же птицю годувать, но всьо равно тоді на весну вже старались, шоб десь достать, та підсідали гуску й утята. Ой…

Чи можна було щось купити в місті чи виміняти?

Можна ж було, як шо було у кого, то можна було вимінять десь. І тоже, якшо він робить на хлібзаводі, чи десь там ото на якомусь заводі, коло того де вічний вогонь, там був млин, олійниця була, звався там пан був Зейман, звався Зейманом млин, це Виноградів, де Калинка, то Білецького, там тоже був млин. Ну а це з Виноградового, ну як хто познакомиться й в Зеймана, то можна вимінять вузлик макухи, то це тоже була пища хороша.

Чи був голод у місті?

Та скрізь був, скрізь був. Бо місто ж, яку мене щось є лишне то принесу продать в місто, а там же…

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

У селі? Та багато, та я не скажу вам точно. І ще старші були, сестра була в мене шоста, вона служила, служила й в панів, і…

Чи відомі випадки людоїдства у Нашому селі?

Ні, такого не чула, вже був такий розговор.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну везли на кладовище, ну я не буду казать, ну казали, шо ото повезли на старом кладовищи, таки яму вириють яку-небуть і хіба одного кидають… Нікому було й копать ямки, слабі люди були.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Та хто там їм платив? Як померли так і раді були. Тата мого двоюрідний брат був пухлим, і все отоді як поспіли колоски і усе, ой, і дома ж ото там шось, і він як наївся, кишки полопалися і все…

Чи відомі в Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ну може й єсть, ну їх так щоб дуже, уже ж стіки і я знаю, то не було такого шоб, ага, оце місто, де хоронили.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Люде, люде ходять, і особенно оті старші, в кого померли, то оце померли, но там уже на те кладовище не хоронять, закрито, то люди йдуть і туди та поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві тепер і за часів радянської влади?

За радянську владу то презирали, де ті церкви. Тайно хрестили дітей і цей.

Чи є у Вашому селі церква, до якого патріархату вона відноситься?

Церква була і я помню, як война началась, і там святили воду, вирубували хрест, оце я помню. Так її і розібрали, розібрали і, там кажуть це, контору построїли чи медпункт, щось таке.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Може ж ото на старому і єсть, но я вже оце голів стіки не іду на те старе. Де батьки то тут, є й братська, є й скраю як в’їжать в Малі Сорочинці од Миргорода, то є пам’ятник і погибшиб ото, і туди то там дуже поминають і, як кажуть, згадують. І коло клуба єсть, поза це ті, шо у войну погибли. І там всегда мітінги проходять, і даже сей, возив син, приїжала племенниця з Полтави, восьмого був мітінг, і кашу варили, і нас даже пригощали.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказую, так не вспіваю ше й розказувать, це за голод, а це за войну, а тоді ж в тридцять сьомому той дев’ятому, чи у сьомому тоже ж був, а до сорокового був. Мені гуси вже випасли та отдали п’ятнадцять гусей пошили у Біликах чоботи хромові на отакому каблучку, а я кажу їх не наситиму, скажуть «о яка дівка, на каблуку». Хіба, так як тепер дівиться істинна правда, це ж не таке, як і в мене хоч і є склероз, но не зовсім. А тут голод, тоже був неврожай, і тато покойний іше собралися і одвезли в Гуляйполе Запорожської області. Шо їздили і виміняли восем пудов пшениці за ті чоботи, і тоже, шо було то тоже позвозили туди бо це за пшеницю, знаю як сьогодні, і в Кибенці повезли і заміняли на мішок муки на біленьку. І на печі в холодному кутку та мука, то тіки пекли чито на вареники там та локшини робили ото самі. А те все мололи на жорна І сейчас мабуть сказала ллеменникова жінка, один камінь є, а другий хтозна-де, отак два каменя великі, й ото сиплеш і мололи муки. А тоді ж война началась.

А кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Кого? Знають, як кажуть, начальство чи, як виразиться правильно, руководство, руководство до цього довело. Тоді був урожай, так по наложу вали такі налоги, шо повивозити і на колгосп і хто ото, ще не йшов у колгосп…

Так які на Вашу думку причини голоду?

Причини голоду’? Ну тоді ж це сейчас ми, так кажуть, розмишляємо. А тоді, хіба ми понімали. Ну урожай був, вот іменно, то був урожай, все ж таки ми ж каже хоч сійчас, ну сійчас-то молодьож вобще ж дужче розвинута, а може в яку сторону. Були, був урожай, а за того шо все вивозили все, накладали такі податки, курей десятеро скільки, шоб одніс яїчо, курей більше дванадцяти не держали, іто сяде квочка, мама каже неси петуха. Ще ж облігації були, позика, і єслі не підпишеш на позику, не даси грошей, то тебе завтра не дадуть роботи в колгоспі…

Ви знаєте, що таке «Торгсін»?

Це де золото міняли, приймали, золото приймали. Но в нас не було золото, я ж кажу ми не те… А так а чула про це… шо в кого єсть, то так тоже, думаєте, шо дуже отдадуться, може дадуть там пшена, якоїсь крупи ото ще. Но в мої батьків нього не було.

Місце запису: с. Полив’яне, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  11.08.2009 р.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Євтушенко Ніна Іванівна, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Полив’яне Миргородського району Полтавської області.

Пам’ятаю ті роки… голодні, жахливі роки 1933 р. Я вже літня жінка, але ніколи не забуду всього жаху пережитого. Коли у голодної матері смерть забирала голодних дітей. Коли вимирали цілі села і нікому було їх хоронили, бо живих не залишилося.

Моя мама працювала на той час у колхозі. Щось приносила поїсти, воно було таке добре… А ми з братом паслися, мов кози. Їли лободу, траву, листя, вишні серцевину кукурудзи. Я не пам’ятаю, щоб нам хтось чимось поміг, може була ще дуже мала. Виживали хто як міг, кожен сам за себе. У сімей відбирали усе, навіть худобу. Ці люди не мали документів і відбирали усе силою. І приховати від них що-небудь не було змоги. Знаходили усе. Моя мама закопала зерно в землю, але вони знайшли свіжо викопану землю і зерно відібрали. Хто хотів вижити – ішов до колгоспу працювати, за роботу можна було заробити шматок хліба. Я не пам’ятаю скільки точно померло людей з нашого села, але я пам’ятаю, що над дорогою біля нашої хати лежали цілі сім’ї померлих людей. Звичайно, у ті часи кожен думав сам за себе або про свою сім’ю, тому один одному ніхто не допомагав.

Я пам’ятаю як мама готувала нам кашу з лободи. Ми їли диких тварин, птахів, плазунів, щурів та миш. Коти та собаки вважалися делікатесом. Можна не переліковувати, що ми їли, бо ми їли все, що тільки можна було назвати їстівним. На деревах весною квітки не зацвітали – їх зїли. Я згадую своїх рідних, які померли. Я вважаю, що треба завжди згадувати жертв Голодомору.

Місце запису: с. Кибинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.

Дата запису:  13.06.2009 р.

Хто записав: Бобир Ілона Олександрівна.

Респондент: Овдієнко Ганна Архипівна, 1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932- 1933 роках?

Пам’ятаю, але ми з сім’єю не дуже зазнали голоду.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Люди з начальства.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Тим, шо доносили , давали гроші.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Відбирали без ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не пам’ятаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися?

Ніхто не боронився, бо боялися влади.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було приховати, лише зрідка щось. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я не пам’ятаю хто шукав, але вони лазили по погребах, горищах, по всіх закутках.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Точно не пам’ятаю, ну по нескілько чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не сховаєш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та де там, ніхто нічого не давав.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали худобу, якщо в кого які прикраси були, а одяг, якщо гарний то брали, а лахміття нікому не нужне.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

Не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів як?

Так, змушували, погрожували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не можу сказати.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли люди почали помирати з голоду?

Не пам’ятаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто нічого не давав сиротам, вони помирали з голоду, як родичі були, то до себе брали, ну тоді хоч би сам прогодувався.

Хто не голодував у селі і чому?

Ми не дуже голодували, бо спиртзавод у селі був.

Хто зумів вижити?

Той, у кого гроші були.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні, не ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що можна.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, всі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Калину, рябіну, ліщину, кропиву.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору, в їжу?

Листя з яблунь.

Яких диких тварин, птахів, плазунів, вживали в їжу?

Голубів, горобців.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не було за шо міняти.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато, ну не так як у других, шо все село вимерло, ну мерло багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Ні, я не чула.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ями рили, туди звезуть, та й зариють. 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

Не відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Рідні поминають кожен своїх родичів.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Церква у нас відкрилась тільки рік тому, а то не було.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Тепер є, ну я вже не гожусь туди ходить.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала, як нам було важко.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Начальство.