Місце запису: м. Мелітополь, Мелітопольський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: не вказано.

Хто записав: не вказано.

Респондент: Бондаренко Віра Олексіївна, 1920 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в місті Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області.

Росла в сім’ї, де було п’ятеро дітей (чотири сестри і брат Іван). Це сім’я Квач Олексія Петровича і Квач Єфросинії Василівни.

Було мені всього менше 12 років, дуже багато страшного, моторошного… У нас була земля, батьки працювали, була пара коней, брички, багато пшениці. Але на початку 30-х років прийшли комуністи і почали розкулачувати всю Пісчанську (район м. Мелітополя). Забирали все: і корів, коней, свиней, курей, обібрали до горобця! У нас з сестрою навіть плаття позабирали. Їм надо було, а нам, що, не треба було? Таке горе прийшло… Батька оголосили кулаком, почали його ловити, з дому повитягали все, що можна було їсти.

Брат Іван також утік до Криму, до тіток, там ще їжа була. Люди нам допомагали – Буряк Сидір Сидорович. Але в Криму мама захворіла і померла, батько переховувався, а на весну 1933 року повернулися ми додому в місто Мелітополь.

Ми не голодали, бо батько привозив їжу з Криму, ховав у городі в ямі.

А навколо було страхіття… Біля церкви на Пісчянській померлі лежали на землі, коли сніг почав танути, тільки тоді, у кого були сили, бо всі пухлі були, почали ховати померлих. Санки беруть, замотають в ковдру і везуть, а діточки бідненькі…У дворах копали ями і ховали. Сусідам навіть ми трішки допомагали їжею, бо батько добував її, у нас ніхто не помер, і сусіди вижили Поволоцькі, Кириї. 

Місце запису: м. Білгород-Дністровський, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл.

Дата запису: 09.04.2008.

Хто записав: Романенко Анатолій.

Респондент: Стеценко Марк Маркович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Кірове Оріхівського району Запорізької області. 

Про події Голодомору 1932-1933 років, голоду 1946-1947 років пам’ятаю добре. Таке не забувається. В 1932-1933 роках, у людей забирали все: зерно, худобу. Мій батько працював вчителем праці в школі, йому давали на пайок хліб. Мати варила буряк і в нього домішувала хліб, але цього було недостатньо. З хлопцями ходили в поле і ловили ховрахів.

В 1937 році батько був репресований, звинувачений на підставі доносу, по політичним мотивам. Потім був реабілітований.

Місце запису: с. Просторе, Чернігівський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 2010.

Хто записав: Копоть Ірина.

Респондент: Зудерман Абрам Андрійович, 1922 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гройвейде (з 1945 року с. Просторе) Чернігівського району Запорізької області.

Народився в селі Гросвейде (з 1945 року с. Просторе), німець. У важкі 1932-1933 роки сім’я вижила завдяки грибам. Корову спочатку здали в колгосп, а потім забрали її додому. Правда, маму примусили відвести корову на ферму. Хоча, у колгоспі теж не було чим кормити корів. Варили ми суп із кропиви, мамалиги, буряка. Ловили рибу. Драли з братом яйця у воронячих гніздах.

У школі сніданки теж „урізались”. Після збирання кукурудзи колгоспниками, йшли збирати качани школярі. Зібрану кукурудзу сушили і використовували для шкільного харчування. Так і вижили на мамализі.

Багато дітей у німців-менонітів померли при вивезенні їх із села у Казахстан (1941-й рік).

Місце запису: с. Просторе, Чернігівський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 2010.

Хто записав: Копоть Ірина.

Респондент: Кравченко Надія Петрівна, 21.05.1926 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Бердянськ Бердянського району Запорізької області.

Народилася в селі Єлисеївка Приморського району Запорізької області. Мати – Марія Григорівна (1897 р. н.), батько Петро – Остапович (1898 р. н.).

Я почну з того, що різниця між голодом 1932-1933 роках і, наприклад, недородом у 1953 році, була насамперед у тому, що у тридцятих в магазинах не було нічого, ніяких товарів, нічого з їстівних продуктів, а в 1953 році у магазини привозили бочками засолені помідори, борошно, були і висівки. 

Тому, я так вважаю, що голод був „зроблений” штучно. Як керівництво ставиться до народу, так він (народ) і живе.

Точно не можу сказати, чи розкуркулили батьків, чи ні. Батько казав, що сам все здав у колгосп: і коней, і корову, посадив п’ятеро дітей і жінку на гарбу, деякий пожиток вкинув і виїхав у місто Бердянськ. Це були голодні 1932-1933 роки. Влаштувався на роботу в ливарний цех Первомайського заводу сільськогосподарських машин. Була квартира в нас у бараці. Потім перейшов батько працювати на парову мельницю, обслуговувати парові котли. Він потай від усіх ліпив „ліпеники” з відходів, що осідали разом з пилом, сушив їх і приносив додому. Окрім того, йому давали 500 грамів хліба і по 200 грамів хліба на малолітніх дітей (в день). Так ми й жили в голод. У мене ще був брат Федір (1924 р.н.), брат Микола (1921 р.н.) і брат Григорій (1918 р.н.). Ми всі тоді вижили. А в 1936 році двоє малих дітей у сім’ї померли. Якби батько не виїхав, ми б не вижили в селі.

Я так вважаю, що у всьому винна влада. Вона стягувала все із селянина, а особливо старались окремі члени комісій, що ходили по дворах і забирали у людей буквально все, навіть приховане „на чорний день”, не звертаючи уваги на те, скільки людей у сім’ї, і, зокрема, дітей. Добре, що батько зміг правильно зорієнтуватись в подіях, що розгорталися в селі. Ми виросли, стали людьми. Вже, працюючи вчителькою початкових класів, усвідомлюючи батькові дії, як збереження від голодної смерті всієї сім’ї, дякую йому за те, що не дав нам загинути.

Місце запису: с. Велика Знам’янка, Кам’янсько-Дніпровський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 04.08.2009.

Хто записав: Алєйнікова Ю. В., Куліш К. Ю.

Респондент: Алєйнікова Поліна Тимофіївна, 1926 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. 

Я була невелика, коли розпочався голод. В сім’ї нас було четверо сестер, я – наймолодша. Нас вважали середняками, бо у нас були корови, свині, птиця, запаси їжі. Потім все це забрала спецбригада.

Жили ми на центральній вулиці (тоді вона мала назву Красна), яку в народі називали «Столбова», старожили розповідали, що ще Катерина ІІ поставила телеграфні стовпи, тому така і назва вулиці.

Пам’ятаю, ми, діти, гралися на вулиці, вона тоді була широка, без дерев, дорога ґрунтова і по ній йшли багато людей. Було холодно, мабуть пізня осінь, (1933р.) снігу не було, це я пам’ятаю. Люди одягнути були погано, обмотані, немощні, ледве пересувалися, падали. І один з чоловіків впав на другому боці вулиці. Я і зараз уявляю, як він лежить на дорозі. Батьків брат, він жив біля нас недалеко, дядько Стьошко (Бонзарьов Стефан Данилович) не пам’ятаю як, переніс цього чоловіка до себе на двір. Потім в сінцях, намостили багато сіна і положили його туди. Я не знаю, як його звали, може він і казав дядькові Стьошці. Чоловіка нагодували. Але прожив він недовго. Може не треба було давати йому стільки їжі. Через декілька днів він помер. Мій дядько поховав його в кінці городу. І ще довго могилка та була, він за неї доглядав.

Місце запису: с. Велика Знам’янка, Кам’янсько-Дніпровський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 22.08.2009.

Хто записав: Краюшкін С. Д.

Респондент: Баранова Ганна Несторівна, 27.10.1925 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Велика Знам’янка  Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. 

Народилася та росла в бідний селянській сім’ї, яка складалася з шести чоловік: батько, мачуха, брат, «сводний» брат. Тяжкі були часи, страшно й згадати все неможливо. Голод, на жаль, не обійшов і нашу сім’ю. Я тоді була самой маленькою дівчинкою і про Голодомор добре пам’ятаю. В нашому домі поїсти нічого не було. Коли мати з батьком ходили на роботу, то ми залишалися одні вдома й, щоб вижити ми йшли на вулицю та шукали що-небудь, щоб можна було з’їсти.

Першими від голоду померли брат Павло та сестра Марія.

Можливо б голоду не було би, якщо б не забирали у селян зерно. У нас на подвір ’ї лежало «просо», а коли прийшли «активісти» з обшуком й побачили його, щоб нам не дісталося, вони примусили його згорнути докупи та спалити. Люди помирали, вони були пухлі та обезболені. Ховали їх удома, бо не було сили ховати їх на цвинтарі. Нас від Голодомору врятував батько – Баранов Нестор Миколайович.

Місце запису: с. Велика Знам’янка, Кам’янсько-Дніпровський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 20.08.2009.

Хто записав: не вказано.

Респондент: Буйна Ніна Андріївна, 1930 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Велика Знам’янка  Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. 

Сама я нічого про Голодомор не пам’ятаю, так як мені тоді було тільки два роки, а те, що розповідала мені мати, згадати можу. Мама моя Зінухова Єлизавета Логвинова 1898 року народження, на час Голодомору було їй 44 роки і мешкала у с. Велика Знам’янка. Вона пережила Голодомор тричі: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., та 1946-47 рр. В сім’ї ще була моя старша сестра, 1924 року народження, – Зінухова Устина Олександрівна. Всі Голодомори мама запам’ятала так: «Хвороба, недоїдання, смерть, а разом з ними горе, не однієї сім’ї, а всього народу». Самий страшний був Голодомор 1932-1933 років, тому що все, що в нас було забирали навіть не дивлячись, що в сім’ї були маленькі діти, які вже в той час були обезболені та замучені самою страшною смертю – голодною. В цей час, казала мати, йшла колективізація. Її з батьком примусили працювати у колгоспі. Нашу годувальницю корову Тоньку забрали. Згадувана мати те, що можливо було прожити, але місцева влада забирала не тільки хліб, а ще інші продукти. Голод примусив тоді мати та сестру йти у поле та збирати колосся, та їх поймали. Чудом мати та сестра залишилися цілі. В 1934 році народився брат Ілля та він не вижив. Як у хворої та обезболеної жінки могли народжуватися здорові діти? Також: мама розповідала, що в ті часи були люди, котрі допомагали вижити. Згадувала земляка Феодосія Несторовича Щербаня. Він займав тоді посаду секретаря райкому комсомолу, а пізніше – секретаря райкому партії та через свою діяльність його зняли з посади та включили до списку «сопротивляющихся секретарей».

Місце запису: с. Велика Знам’янка, Кам’янсько-Дніпровський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 10.09.2009.

Хто записав: не вказано.

Респондент: Ващук Парасковія Єпіфанівна, 1919 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Велика Знам’янка  Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. 

Роки Голодомору пам’ятаю, але не все, бо стільки років минуло. Кожна сім’я переживала в 1932-1933 роках страшний Голодомор. Наша родина цю страшну біду теж пережила та ще батька забрали як ворога народу. Звали батька Добишев Спіфан Філіпович. Та вже живим ми його ніколи не бачили після того як забрали. Мати Добишева Дар’я Яковлена працювала в колгоспі. В нашій сім’ї було п’ятеро дітей й ми залишилися на положенні голодуючих. Голодомор був дуже страшний в боротьбі за життя ми хоть чим-небудь заполняли желудки. Збирали траву, шелковицу, ловили пацюков, сусликов. Кожен день ми бачили, що жінки, діти, чоловіки йшли по вулиці обездолені, голодні, вмираючи прямо на вулиці. Просили Бога! Подайте! А давати нічого. І наша маленька сестричка Морфа теж затихла та померла. Такі сім’ї як Корягини, Голініщіви, Толстови, Кудінови вимирали повністю. Вимирали цілі вулиці в Ільїні на «Кабанине». Такі вулиці наполовину повимерли: Четвертная, Лиманная, Степная, Красная. Але завдяки таким людям як: голові колхозу ім. Карла Маркса Тімофій Іванович Кваша, бригадир Іван Миколайович Лізогубов, бригадир Василій Михайлович Точилін, незважаючи настановам партійного керівництва, давали по два-три кг. муки, картоплі, капусти. Ці продукти люди готували з лебідок та різними коринцями. Немало дітлахів врятували Марія Іванівна Пенькова, робітниця колгоспу Анастасія Карповна Івановна. Варили затирку, маламигу.

Були створені бригади порятунку на чолі з Калугіним Володимиром, Степаном Кружное, Яков Зуев, Павло Марков, Василіса Баранова. Вони носили по хатинам хоч якусь їжу.

Місце запису: с. Благовіщенка, Кам’янсько-Дніпровський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 04.09.2009.

Хто записав: Бик Е. Б.

Респондент: Базна Євгенія Сергіївна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Благовіщенка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Моя мати лежала при смерті, коли до нашої хати зайшла моя хрещена і запропонувала матері мене забрати до себе. Крім мене у нашій сім’ї було ще двоє дітей, вони померли від голоду. Хрещена виживала завдяки тому, що в кінці городу у неї росла пшениця, з якої вона могла зварити щось поїсти. Хрещена бачила, як я сумувала за матір’ю, тому відвела мене додому і приносила нам обом їсти. Потім матері покращало і вона почала сама готувати з лободи коржі, збирали конський помьот в ньому було зерно, яке мили і перетирали на муку.

Я це все пережила і нікому не бажаю це побачити і пережити.

Місце запису: с. Благовіщенка, Кам’янсько-Дніпровський р-н, Запорізька обл.

Дата запису: 12.09.2009.

Хто записав: Бик Е. Б.

Респондент: Логвиненко Федір Карпович, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Благовіщенка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області.

На березі моря лежали трупи людей, які були дуже пухлі. Деякі врятовувалися рибою, піджарювали на вогнищі, або навіть їли сиру. Також їли шпаків, синичок, ховрашків. Одна мати з’їла своїх дітей. Ховались по погрібам і ямам. Людей помирало дуже багато, ніхто їх не хоронив.

Нам вижити у страшну пору помогла моя бабуся Логвиненко Галина Марківна, вона сушила різні трави, потім розпарювала і робила коржі, сушила сушку, разом з нами ходила вудити рибу.