Населення села Новопрокопівка Токмацького району Запорізької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні.
На цвинтарі, на місці масового поховання, у 2007 році встановлено Пам’ятний знак жертвам Голодомору.
Згідно зі спогадами місцевого жителя Сизонова Миколи Афанасійовича (1920 р.н.), протягом 1932-1933 років було важко виживати. Рили, викопували окопи в пошуках їжі. Іноді траплялись горіхи. Люди жебракували. Старші хлопці ловили горобців, шукали гнізда з яйцями. Микола Афанасійович згадує, що вздовж вулиць, часто можна було побачити людей, які лежали з розпухлими обличчями, руками, животами, зі скляним поглядом.
Мешканка села Сизонова Уляна Василівна (1921 р.н.) зазначила, що від голоду в неї померли мама, двоє братів і сестра. В свої 10 років Уляна Василівна ходила на роботу, проте все одно залишалась голодною. Шукала і їла гірчай, зелені абрикоси, пасльон. А в цей час по хатах ходили активісти і постійно шукали зерно та інші продукти харчування, витягували з печі горщики з їжею, забирали останній кусень з рук голодних дітей.
Скідан Надія Денисівна (1922 р.н.) розповіла, що вижити на той час було дуже важко. Подруга Надії Денисівни померла від голоду в неї на очах. Свідок зазначила, що у 1932 році погодні умови в Україні були сприятливі і пшениця вродила. Але становище у рідному селі було катастрофічне. Активісти ходили від двору до двору з метою конфіскації всього їстівного. Забирали насіння гарбузів, картоплю та інше.
