Тетяна Іванівна Мишалів, 1879 р.н., яка в часи Голодомору жила у залізничному селищі Довгинцеве по вул. Плановій, на лівому боці від залізничної колії (тепер Кривий Ріг головний) розповідала своїм рідним, що на залізничних коліях у 1932-1933 роках кожного ранку знаходили і ще живих, і вже померлих селян. НКВД забирало кудись живих, а мертвих звозили за селище у степ і загортали у великій ямі, засипали негашеним вапном… А людям казали туди не ходити і кіз поблизу не пасти, бо то «холера» і дуже заразне місце… Так в народній пам’яті місцевих виник вислів «холерне кладовище».
У 1970-х роках на місці так званого «холерного кладовища» збудували онкодиспансер. Очевидці розповідали, що у котловані викопали дуже багато людських кісток…