Про місце масового поховання в селі Миколо-Бабанка співробітникам музею розповіла свідок Голодомору Вайнаровська Любов Григорівна 1925 р. н.
Уривок з її спогадів:
“Приїхав бандюх, двоє коней і бандюх, ну, така-то, забирають їх того, на бандюх, хоронить будуть, в яму кидать. І вертаюся назад за цією бабой Мотею, беруть бабу Мотрю. Мама плаче: «Вона ж жива, вона ж їсти просе, куди ж ви її берете?». А вони кажуть: «А ми шо ж, іще будемо вертаться чи шо?» ― викинули її на той бандюх і повезли. Мама плакала і я коло неї плакала. І зараз мені… Той голос чую, як вона плаче, просе їсти, їсти, їсти ― таким голосом, ну, як сили не було. Повезли та й того, а потом у нас, у Бабанкі, там багато людей помирало. Дуже багато помирало людей.”