Населення села Зеленьки Миронівського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років. За підрахунками Зеленьківської сільської ради (у 1993 році) Голодомор поклав у могили майже 2,5 тисячі чоловіків, жінок та дітей. Кількість дворів у селі до Голодомору становила 1630, після – близько 1580.
Справжній голод прийшов у село вже восени 1932 року. У рахунок хлібоздачі з колгоспів вивезли все зерно, навіть посівний фонд. Але виконати доведений селу план так і не змогли. Тоді почали конфіскацію зерна у населення. Розуміючи, що така політика влади може призвести до голоду, люди стали хліб ховати. Того, у кого знаходили, притягували до кримінальної відповідальності. Як не старалася сільська влада зі своїми активістами, плани хлібозаготівлі не виконувалися. Дійшло до того, що Зеленьки були занесені на «чорну дошку».
Селяни від голоду їли варену полову, коріння, траву, кору дерев, листя. Люди почали пухнути та помирати вже взимку 1932 року не тільки поодинці, а й цілими сім’ями. Особливо велика смертність спостерігалась в січні – червні 1933 року.
В селі є декілька місць масового поховання, куди звозили тіла вбитих голодоміста Ховали в одній ямі по 50-100 осіб. На сільських кладовищах жителями села встановлено пам’ятні знаки – масивні хрести та насипано кургани. У центрі села встановлено пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років.
Перед Вами одне з місць масового поховання, де в 2003 році було насипано курган та встановлено пам’ятний хрест.
