Населення села Новоселиця Попільнянського району Житомирської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.
Життя в селі Новоселиця в 1932-1933 роках вивчене в районі наймасштабніше серед інших завдяки старанням вчителя історії Леоніда Михальченка, який в 2003 році видав книгу “Лихоліття села Новоселиця”, та Павла Глушаниці, який емігрував в 1944 році до Канади. В 1986 році він в Торонто видав книгу спогадів про Голодомор, трагедію колективізації та репресій проти селянства України “Третя світова війна Петра Глушаниці”, яка вийшла одночасно українською та англійською мовами. В 1993 році той же Павло Глушаниця видає в Києві книгу “1932-33 рік. Війна без пострілів”, де у спогадах на прикладі свого села Новоселиця розкриває трагедію українського народу в роки Голодомору. В 1994 році за цією книгою кінорежисер Валентин Пивовар, оператор Микола Гресько створили документальний фільм.
За свідченнями очевидців та старожилів, опмерлих від голоду людей в 1932-33 роках, хоронили за 1 км від сільської ради, в 20 метрах від дороги в західній частині сільського кладовища. За підрахунками старожилів, Леоніда Михальченка, Павла Глушаниці, від голоду в селі померло 350-365 осіб. Прізвища встановлено близько трьохсот п’ятидесяти осіб.
На місці масових поховань, що знаходиться на сільському цвинтарі, встановлено металевий хрест (висота 6 м.) з написом «Українці, уклоніться жертвам Голодомору 1932-1933 років, які померли в селі Новоселиця, 1994». Також викарбувані імена померлих від голоду. Хрест виготовив Петро Явдошенко.
