Населення села Дмитрушки Уманського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Згідно зі спогадами очевидців, в селі померло з голоду близько 1000 людей. Сьогодні вдалося встановити прізвища та імена лише 46 людей.
Складною була посівна кампанія 1932 року. Не вистачало тяглової сили, хоч у селі було уже кілька тракторів, які часто виходили з ладу, а запчастин до них не вистачало.
Станом на 5 травня 1932 року було посіяно лише 18,8% ранніх ярових (треба було засіяти 21.301 га, а засіяли 3.669 га. З 9744 коней району половина були непридатними до роботи, бо в багатьох селах не було навіть грубих кормів. Розвал сільського господарства набув катастрофічних розмірів. Не вистачало продуктів харчування, швидко поширювалися інфекційні хвороби: дизентерія, сибірська язва. І хоч державним керівництвом було дозволено торгівлю в селах, це справ не поліпшило. У селі Дмитрушки смертність населення носила масовий характер. Кожного дня помирало з голоду 5-6 людей.
Ховали померлих спочатку на цвинтарі, а потім – хто де міг: на городах, у садках, за селом. З колгоспів виділяли підводу, яка звозила померлих до спільної ями. Очевидці розповідають про те, що одного разу під’їхала така підвода до хати Кузьменка Григорія Єфремовича, побачили, що він зовсім уже виснажений, та й кажуть йому :
– Давай на воза, бо ми знову по тебе не будемо їхати!
Закинули його на підводу та й повезли на цвинтар. Проїжджаючи біля криниці, Григорій Єфремович попросив, щоб дали напитися води. Їздові витягли свіжої води і напоїли його. В той час по дорозі проходила родичка Григорія Єфремовича, яка йшла з Умані, і дала йому окраєць хліба. Так він трохи поїв і вже його не повезли закопувати.
Одна братська могила була у дворі приватного будинку по вул. Садова, а друга – могила сім’ї Пентюків по вул. Першотравневій. Багато спільних ям знаходиться на цвинтарі.
Перед Вами одне з місць масового поховання, де 25 травня 2014 року сільська рада разом з сільськими громадськими активістами встановили пам’ятник.
